Перспективи розвитку виробництва біогазу в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ І ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОБНИЦТВА

КАФЕДРА МЕНЕДЖМЕНТУ ТА ПЕРЕРОБКИ ПРОДУКЦІЇ ТВАРИННИЦТВА АЛЬТЕРНАТИВНИХ ДЖЕРЕЛ ЕНЕРГІЇ

РЕФЕРАТ

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ВИРОБНИЦТВА БІОГАЗУ В УКРАЇНІ

Виконала:

студентка 51- Т маг групи

Найда Наталя Миколаївна

Перевірила:

Пришляк Наталя Вікторівна

Вінниця

2013

Зміст

Вступ

1. Перспективи розвитку виробництва біогазу в Україні

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Біогаз -- різновид біопалива -- газ, який утворюється при мікробіологічному розкладанні метановим угрупованням біомаси чи біовідходів (розкладання біомаси відбувається під впливом трьох видів бактерій), твердих і рідких органічних відходів: на звалищах, болотах, каналізації, вигрібних ямах тощо. Добувають із відходів тваринництва, харчової промисловості, стічних вод та твердих побутових відходів (відсортованих, без неорганічних домішок, та домішок неприродного походження). Тобто застосовувати можна будь-які місцеві природні ресурси.

Склад газу нестабільний і залежить від багатьох факторів. Склад біогазу: 55-75% метану, 25-45% СО2, незначні домішки водню (Н2) і сірководню (Н2S), азоту, ароматичних вуглеводнів, галогено-ароматичних вуглеводнів.

Отриманий в результаті метанового бродіння біогаз, як правило, поступається за теплотворними властивостями природному газу. Проте після відповідної технологічної сепарації (поглинання і використання на інші технологічні потреби наявного вуглекислого газу) перевершує природний газ за теплотворністю.

Виробництво біогазу дозволяє скоротити кількість викидів метану в атмосферу. Метан вносить серйозні корективи до стану атмосфери Землі. Формується так звана «лінза» зі всіляких газів і особливо з'єднань вуглецю, яка перешкоджає виходу тепла в космічний простір. Таким чином, тепло концентрується в самій атмосфері, і на планеті стає все спекотніше і спекотніше. В цьому процесі метан має в 21 раз сильніший негативний вплив, ніж двоокис вуглецю. Таким чином виробництво біогазу і подальше його використання для виробництва тепла і електроенергії є найефективнішим засобом боротьби з глобальним потеплінням. Біомаса, яка залишається після переробки відходів може використовуватись в сільському господарстві як добриво. Причому такі добрива значно краще і ефективніше впливають на ґрунт, на розвиток рослин та на ґрунтові води, на відміну від штучних добрив.

1. Перспективи розвитку виробництва біогазу в Україні

Біогаз є одним з біологічних видів палива, яке може вироблятись із відходів та побічної продукції сільського господарства.

Негативні тенденції у видобутку та використанні мінеральних джерел енергії призводять до поступового їх вичерпання. За таких умов потрібно знаходити альтернативні джерела енергії, зокрема з поновлювальних видів сировини, в якості якої можуть бути сільськогосподарські культури, продукція їх переробки та відходи агропромислового комплексу. Особливого загострення ця проблема набула останніми роками, коли нафта та газ почали дорожчати, попит на них зростати, а залежним від них країнам все важче знаходити нові ринки закупівлі мінеральних видів палива. Однією з таких країн є й Україна, яка закуповує значну час-тину енергоресурсів за кордоном. Тому актуальним є розвиток виробництва власних джерел енергії, зокрема біогазу, оскільки Україна має значний потенціал сільськогосподарської сировини для його виробництва. біогаз електроенергія екологічний

У сучасній економічній літературі досить мало змістовних публікацій та розробок, пов'язаних з розвитком виробництва сировинної бази для біогазу. Існують лише деякі роботи та думки з аналізу сировини, придатної для виробництва біогазу, проблем та стану розвитку біогазового виробництва. Так, у працях Є. В. Кузьмінського, В. І. Кухаря, Г. М. Калетніка, І. Г. Кириленко, І. С. Бокого, М. В. Гладія, О. М. Ткаченка, М. В. Мельничука розглядаються основні положення біогазового виробництва, особливостей технологій виробництва із сільськогосподарської сировини та наслідки такого виробництва для навколишнього середовища і сільського господарства зокрема. При цьому не розглядається економічна ефективність виробництва біогазу з відходів агропромислового комплексу, оскільки дослідження цього питання є досить трудомістким та невивченим.

Біогаз -- це газ, який виробляється із органічних відходів (відходів їжі, тваринництва) з допомогою бактерій і має склад, подібний до природного газу: до 98 % метану, а також сірководень, вуглекислий газ, воду тощо.

Біогаз має низку переваг перед природним газом, а саме [10]:

1. Біогаз виробляється із біологічної сировини, отже, його виробництво і спалювання є частиною природного циклу вуглецю, що не приводить до накопичення природного газу в атмосфері і тепличного ефекту. Природний газ добувається з глибини землі, він не є частиною атмосфери, отже, при його спалюванні відбувається накопичення вуглекислого газу.

2. Біогаз -- відновлюване джерело енергії, тобто він ніколи не вичерпається. Природного газу і нафти при теперішніх темпах їх використання за прогнозами нам вистачить не більше, ніж на 50 років.

3. Біогаз виробляється близько до споживача, сировина для його виробництва теж знаходиться недалеко від заводів. Немає необхідності транспортувати газ на великі відстані.

Виробництво та енергетичне використання біогазу має цілий ряд обґрунтованих і підтверджених світовою практикою переваг, а саме:

1. Відновлюване джерело енергії.

2. Для виробництва біогазу використовується відновлювана біомаса.

3. Широкий спектр використовуваної сировини для виробництва біогазу дозволяє будувати біогазові установки фактично всюди в районах концентрації сільськогосподарського виробництва та технологічно пов'язаних з ним галузей промисловості.

4. Універсальність способів енергетичного використання біогазу як для виробництва електричної та/або теплової енергії за місцем його утворення, так і на будь-якому об'єкті, підключеному до мережі ПГ (у разі подачі очищеного біогазу в мережу ПГ), так і в якості моторного палива для автомобілів.

5. Стабільність виробництва електроенергії з біогазу протягом року дозволяє покривати пікові навантаження в мережі, особливо з урахуванням роботи нестабільних джерел, наприклад, сонячних і вітрових електростанцій.

6. Конкурентоспроможне енергетичне використання орних земель у порівнянні з виробництвом рідких моторних палив (біоетанолу та біодизелю).

7. Доведено, що у разі виробництва біогазу з енергетичних гібридів кукурудзи, виробництво енергії нетто на 1 га орних земель вище приблизно від 2 (у разі ТЕС на біогазі) до 4 (у разі ТЕЦ на біогазі) раз, ніж при виробництві біоетанолу або біодизелю.

8. Створення робочих місць за рахунок формування ринкового ланцюжка від постачальників біомаси до експлуатуючого персоналу енергетичних об'єктів. У Німеччині сектор біоенергетики за кількістю створених робочих місць (122 тис. місць станом на 3/2011) перевищує інші сектори ВДЕ.

9. Зниження негативного впливу на навколишнє середовище за рахунок переробки та знешкодження відходів шляхом контрольованого зброджування в біогазових реакторах або при зборі біогазу на існуючих полігонах ТПВ. Біогазові технології один з основних і найбільш раціональних шляхів знешкодження органічних відходів. Проекти з виробництва біогазу дозволяють скорочувати викиди парникових газів в атмосферу.

10. Агротехнічний ефект від застосування зброженої в біогазових реакторах маси на сільськогосподарських полях проявляється в поліпшенні структури грунтів, регенерації та підвищенні їх родючості за рахунок внесення поживних речовин органічної природи. Розвиток ринку органічних добрив, в т.ч. з переробленої в біогазових реакторах маси, в перспективі буде сприяти розвитку ринку екологічно чистої продукції сільського господарства в Україні та підвищенню конкурентоспроможності з аналогічним ринком в країнах ЄС.

Отримання й використання біогазу є важливим шляхом доповнення та часткової заміни традиційних видів палива. Важливий аргумент на користь цього джерела енергії -- необхідність вирішення на сучасному рівні екологічних проблем, пов'язаних із утилізацією відходів. Однією з основних тенденцій у розгортанні екологічно безпечної переробки органічних відходів є розвиток комплексних технологій утилізації біомаси за рахунок метанового зброджування, в результаті якого утворюється біогаз. Сировина для виробництва біогазу -- насамперед різноманітні органічні відходи агропромислового комплексу, які багаті на целюлозу та інші полісахариди. Перетворення органічних решток на біогаз відбувається внаслідок цілого комплексу складних біохімічних перетворень. Цей процес отримав загальну назву ферментації біомаси. Він відбувається лише завдяки бактеріям і здійснюється у спеціальних технологічних установках -- ферментаторах. Необхідність створення та підтримування оптимальних умов для росту й існування культури бактерій у ферментаторі визначає собівартість одержання біогазу. Існують думки, що головне призначення ферментаційних установок -- отримання біогазу, який слугує додатковим джерелом місцевого енергопостачання [3]. Оцінюючи з цього погляду економічну ефективність переробки біомаси, не враховується, що біогазові установки є також обладнанням для переробки гною та інших органічних відходів. Тому економічні витрати на їх створення й експлуатацію потрібно розглядати комплексно. При підрахунку собівартості біогазу необхідно враховувати вартість заходів із утилізації відходів і захисту навколишнього середовища. У такому разі побудова й експлуатація біогазових установок завжди матиме позитивний економічний ефект. Розрахунки свідчать, що, незважаючи на значні капітальні вкладення, термін окупності промислової біогазової установки становить близько трьох років. Обсяги сучасного виробництва біогазу з агропромислової сировини в Україні спеціалісти Національного аграрного університету оцінюють на рівні 1,6 млн тонн умовного палива. Враховуючи технологічні можливості використання зеленої маси як вихідної сировини для одержання біогазу, потенційні можливості синтезу біогазу та використання його як палива можна вважати істотно більшими.

Зазначимо, що сільськогосподарські відходи являють собою величезне джерело біомаси. Відходи рослинництва і тваринництва забезпечують значну кількість енергії, що поступається тільки деревині, яка є головним видом палива з біомаси на Землі. До сільськогосподарських відходів відносять: відходи рослинних культур, наприклад, солому, некондиційну продукцію і надлишки виробництва, а також відходи тваринництва у виді гною.

Щороку у світі утворяться мільйони тонн соломи. Більше половини цієї кількості не використовують. У багатьох країнах її спалюють на полях або заорюють у землю. У деяких розвинутих країнах екологічне законодавство забороняє спалювання соломи на полях. Це привернуло увагу до соломи як до потенційного джерела енергії.

Промислові відходи, що містять біомасу, також можуть бути використані для виробництва енергії. Наприклад, з відходів виробництва спирту можна одержати пальний газ. До інших корисних видів відходів відносять відходи харчової і текстильної промисловості.

Солома, що поставляється для спалювання, повинна задовольняти визначеним вимогам для того, щоб зменшити ризик виникнення експлуатаційних проблем у процесі виробництва енергії. Збереження, підготовка, дозування, подача, спалювання й екологічні наслідки перерахованих операцій таять у собі можливість виникнення проблем. Вологість соломи є одним з найважливіших критеріїв якості цього виду палива. Звичайно вологість варіюється в межах 10--25 %, але іноді може бути і вище. Теплотворна здатність і ціна соломи залежить від вологості [9].

За підрахунками спеціалістів, які ґрунтуються на національному поголів'ї великої рогатої худоби і свиней, що становить приблизно 9 і 8 мільйонів голів відповідно, можна зробити висновок про те, що Україна, за дуже обережними підрахунками, може виробляти з гною 8,4 млрд м3 біогазу на рік, що потенційно означає 137,3 PJ енергії [7].

Ці дані показують, що найбільший потенціал недорогого виробництва біогазу має гній, зв'язаний з сільськогосподарською діяльністю. Серед іншої потенційної сировини також є:

-- відстій після механічного і біологічного очищення стічних вод (відстій після хімічного очищення стічних вод часто має низький потенціал виробництва біогазу);

-- органічні відходи домогосподарств;

-- органічні промислові відходи, що розкладаються біологічно, в тому числі, із забійних цехів і харчових підприємств.

Відтак, сільське господарство може забезпечити тваринним гноєм, а відстій, що з'являється в кінці процесу виробництва, можна використовувати в якості добрива. Рідкий гній худоби має для фермерів високу цінність, бо вміщує азот. Один кубометр рідкого гною перетворюється в середньому на 4 кг N що відповідає 2,4 дол. США на основі вмісту азоту [7]. Але у процесі газифікації фермери не втрачають азот, отже зрештою вироблятиметься енергія, а рідкий гній залишатиметься цінним добривом.

Гній не є єдиним потенціальним видом сировини для виробництва біогазу. Сировиною можуть бути й інші типи відходів рослинного та тваринного походження, що продукуються харчовою, фармацевтичною та ферментною індустрією, садівничими господарствами, підприємствами громадського харчування, ринками, а також побутові відходи.

Загострення проблеми забруднення навколишнього середовища органічними відходами тваринницької галузі, а також зростаючий дефіцит енергетичних ресурсів є головними мотивами інтенсифікації європейських розробок у галузі виробництва та ефективного використання біогазу. Виробництво біогазу, який є продуктом анаеробного зброджування гною та інших органічних відходів, дає не лише відновлювану енергію, але є ефективним шляхом боротьби з забрудненням води й повітря шкідливими відходами. У галузі виробництва біогазу європейське тваринництво, зокрема свинарство та птахівництво, має величезний потенціал. Останні десятиріччя характеризувалися стійкою тенденцією до укрупнення тваринницького виробництва, внаслідок чого пересічна європейська ферма щороку збільшувала кількість органічних відходів та підвищувала вимоги щодо енергозабезпечення.

У сучасній Європі найбільшого поширення набули три концепції виробництва біогазу [6] :

1) виробниче устаткування при фермерських господарствах;

2) потужні лінії з переробки гною, розраховані на задоволення спільних потреб кількох господарств;

3) найпотужніші підприємства, що спеціалізуються на переробці органічних відходів різноманітного походження.

Звичайно, цей розподіл має умовний характер (оскільки на практиці виробнича потужність устаткування, що обслуговує потреби окремого фермерського господарства, може перевищувати відповідний показник для деяких спільних переробних підприємств, а останні можуть мати конструктивні елементи, що дають змогу, окрім гною, переробляти інші органічні відходи тощо).

Устаткування для фермерських господарств розраховане на видобуток біогазу з гною, що виробляється окремим фермерським господарством, а також на забезпечення його потреб в опаленні та електроенергії. Перероблений гній може використовуватися як органічне добриво. Надлишок електричної енергії може реалізовуватися енергетичним компаніям і у такий спосіб приносити фермі додатковий прибуток. Помітний економічний ефект може мати зменшення потреб господарства у твердому паливі. Спільні переробні підприємства створюються для переробки гною, що утворюється у кількох тваринницьких господарствах -- здебільшого свинарських, молочних та птахівничих (від 5 до 100 ферм) [6]. Газ може видобуватися з гною у суміші з органічними відходами деяких інших типів. Ефективність такого підприємства визначається кількістю органічних відходів, що є найдешевшою сировиною. Прибутковість виробництва біогазу залежить від значних інвестиційних коштів, деяких операційних витрат і видатків на обслуговування в основному безкоштовної сировини (напр., гною і відходів) та доходів від продажу біогазу, електричної або теплової енергії. Можна додати іншу вартість, таку як вартість відстою, який можна використовувати в якості добрива на полях.

За прогнозами науковців, у 2010 р. загальний обсяг споживання паливно-енергетичних ресурсів у сільськогосподарському виробництві перевищить відповідний показник 1995 р. на 3,6-5,8 млн. т умовного палива (у. п.), або на 25,4-40,6 %. Разом з тим, слід зазначити, що невикористаний потенціал енергозбереження в сільському господарстві є значним (4,7-6 млн. т у. п.) і частково може бути реалізований за рахунок розвитку інноваційних напрямів господарювання, орієнтованих на використання нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії, зокрема, ресурсів біомаси.

Встановлено, що Україна має значний потенціал біологічних ресурсів для виробництва біогазу, використання якого дасть змогу задовольнити 4-7 % річних енергетичних потреб країни. За даними Агентства з відновлюваної енергетики, у 2000 р. обсяг використання біогазу в Україні склав 0,02 ТВт год, причому в перспективі прогнозується суттєве зростання даного показника: в 2030 р. - до 10,2 ТВт год/рік, у 2050 р. - до 17,4 ТВт год/рік. Визначено, що в якості сировини для виробництва біогазу може використовуватись будь-який біологічний продукт: органічні добрива (гній, послід, змивка від тварин), сільськогосподарські відходи (солома, кукурудзяний силос, бурякове і картопляне бадилля, листя), агропромислові відходи (рослинна олія, яблучна, кукурудзяна барда, меляса, відходи від виробництва спирту, біоетанолу, трави, очистки овочів, фруктів, жом), відходи від забою сільськогосподарських тварин (жир, нутрощі, кістки, флотаційні залишки), комунальні біовідходи. З'ясовано, що з 1 т біоресурсів можна отримати 25-500 куб. м біогазу, до 0,9 т біодобрив, а при повному спалюванні біогазу - по 50-1000 кВт електричної та теплової енергії.

Науково обґрунтовано, що одним із ефективних способів корисної утилізації ресурсів біомаси є їх анаеробне зброджування в біогазових установках, яке дозволяє отримати пальну суміш газів з теплотою згорання близько 20-25 МДж/куб. м і вмістом метану в межах 60-75 %, високоякісні органічні добрива та розв'язати проблему забруднення навколишнього середовища [5].

Таким чином, з'ясовано, що потенційна ємність ринку біогазових установок в Україні є значною і в перспективі основним обладнанням для виробництва біогазу виступатимуть, насамперед, великі когенераційні біогазові установки, встановлені в аграрних підприємствах. Результати оцінювання можливостей отримання енергії з біомаси в Україні підтверджують, що потенціал виробництва біогазу зі станцій аерації та інших очисних споруд складає 0,2 млн. т у. п. на рік, зі звалищ побутових відходів - 0,3 млн. т у. п. на рік, з органічних відходів сільського господарства - 1,6 млн. т у. п. на рік. Отже, очікується, що в перспективі аграрні підприємства стануть головною сировинною та виробничою базою для отримання біогазу в Україні.

Дослідженнями встановлено, що Україна володіє значним потенціалом відходів тваринництва для отримання біогазу. Зокрема, теоретичний потенціал гною складає близько 1,8 млрд. куб. м, що еквівалентно 1,4 млн. т у. п. на рік. Технічний потенціал виробництва біогазу з гною складає близько 1,3 млрд. куб. м (1 млн. т у. п.) на рік, що складає 73 % теоретичного потенціалу. З урахуванням існуючого потенціалу відходів галузі тваринництва для виробництва біогазу в Україні, за розрахунками вчених, необхідно побудувати близько 3 тис. біогазових установок середньою потужністю 1000 куб. м/рік кожна, в тому числі на свинофермах і свинокомплексах - 295, на птахофабриках та птахофермах - 130, у інших тваринницьких господарствах і на переробних підприємствах - 2478 [4].

Слід зазначити, що для ефективного використання біогазових установок аграрним підприємствам необхідно мати 200-300 т біосировини на добу. Разом з тим, статистичні дані вказують на те, що у 2009 р. лише близько 3 % аграрних підприємств України мали достатнє поголів'я ВРХ, свиней і птахів для забезпечення виробництва біогазу з власної сировини. Таким чином, нині переважна більшість підприємств аграрної сфери може розглядатися тільки в якості потенційних постачальників гною для виробництва біогазу за умови групування їх відходів. Однак у такому випадку підприємство - виробник біогазу буде нести додаткові витрати на закупівлю сировини, її доставку до пункту призначення тощо. Отже, на сучасному етапі виробництво біогазу є економічно обґрунтованим і доцільним, насамперед, у великих аграрних підприємствах, що мають достатню власну сировинну базу сільськогосподарських відходів.

Незважаючи на наявність у вітчизняному аграрному секторі суттєвого потенціалу біомаси, нині в Україні виробництво біогазу перебуває на стадії впровадження експериментальних зразків і пілотних проектів. Встановлено, що розвиток біогазових технологій в Україні почався у 1959 р. із розробки у Запорізькій філії Всесоюзного науково-дослідного інституту електрифікації сільського господарства установки для переробки гною від 150 корів і 20 свиноматок. З 1984 р. у галузі технології метанового зброджування працюють Українське науково-проектне об'єднання „УкрНДІагропроект”, Інститут мікробіології і вірусології НАН України, результатом діяльності яких стало впровадження двох дослідно-промислових біогазових установок: на птахофабриці „Київська” (об'єм метантенка - 20 куб. м, продуктивність - до 60 куб. м біогазу за добу) та у свинорадгоспі „Росія” Золотоніського району Черкаської області (об'єм метантенка - 160 куб. м, продуктивність - до 250 куб. м біогазу на добу) [4].

В 2003 р. у рамках проекту технічної допомоги уряду Нідерландів Україні за участю голландської компанії BTG, НТЦ „Біомаса”, „УкрНДІагропроект” було споруджено біогазову установку в ТОВ „Агро- Овен” (с. Єленівка Магдалинівського району Дніпропетровської області), де утримується 20 тис. голів свиней. Споруджена установка дає змогу отримати 3300 куб. м біогазу, 30 кВт теплової та 150 кВт електричної енергії на добу. В 2007-2008 рр. ТОВ „Зорг Україна” споруджено три біогазові установки потужністю 0,4-1,0 МВт електричної та теплової енергії у Київській, Харківській і Херсонській областях [5, с. 300]. З 2009 р. у ТОВ „Українська молочна компанія” (с. Великий Крупіль Згурівського району Київської області) функціонує біогазова установка із комбінованим виробництвом електроенергії і тепла потужністю 625 кВт з можливістю розширення до 950 кВт, яка переробляє відходи тваринницького комплексу з поголів'ям 4 тис. корів. В цілому на даний час побудовано та у стадії завершення знаходяться 7 об'єктів із виробництва біогазу з відходів тваринництва у Дніпропетровській, Київській, Одеській, Харківській, Херсонській областях та в Автономній Республіці Крим.

Виробництво біогазу в аграрних підприємствах України не отримало достатнього розвитку, насамперед, через відсутність чіткої державної політики щодо розвитку біоенергетики, недостатність обсягів бюджетної підтримки виробництва альтернативних видів палива, високу вартість банківського кредитування та дефіцит власних інвестиційних ресурсів для спорудження біогазових установок, уповільнення процесів інтеграції аграрних підприємств, слабку мотивацію до застосування біогазових технологій та недостатню поінформованість суб'єктів господарювання в аграрній сфері про перспективи і переваги виробництва та використання біогазу. Для активізації процесів виробництва біогазу в аграрних підприємствах України доцільно розробити державну програму сприяння впровадженню біогазових установок, на законодавчому рівні затвердити систему пільг, дотацій, гарантій для інвесторів, створити нормативну базу для проектування і будівництва біогазових установок, передбачити виділення бюджетних коштів на створення демонстраційних установок з виробництва біогазу тощо.

Висновок

З проаналізованого матеріалу можна зробити висновок, що в умовах України виробництво біогазу було б найдешевшим зі всіх видів біопалива, оскільки не вимагає порівняно значних коштів на будівництво установок для його виробництва, а сировина для виробництва є найдешевшою.

Використовуючи досвід європейських країн найпоширенішого застосування набув би варіант будівництва біогазових установок для кількох підприємств, наприклад у районі. Крім того, можливий також варіант побудови установки для великого тваринницького комплексу. Він має багато переваг: по-перше, підприємству вдалося б частково, а то й повністю забезпечити себе джерелом енергії, по-друге, у перспективі у кілька разів знизити витрати на енергетичні ресурси, по - третє надлишки енергії можна було б спрямовувати на підтримання сталої температури у тваринницьких приміщеннях, що дозволило б за інших однакових умов підвищити продуктивність тварин у холодні пори року і тим самим підвищити економічну ефективність діяльності підприємства.

Якщо взяти виробництво біогазу з-поміж інших біологічних видів палива, то можна сказати, що для його виробництва може використовуватись сировина від рослинницьких галузей та від тваринницьких галузей. Причому, у рослинництві вихід сировини майже не залежить від урожайності культур, оскільки використовуються відходи, так само як і у тваринництві. Тому можна передбачити, що розвиток виробництва біогазу спричинить зростання попиту на сировину тваринницького походження, що може призвести до зростання поголів'я тварин в Україні, що є актуальним для України.

Таким чином, виробництво біогазу є перспективною галуззю виробництва біопалива поряд з виробництвом біодизеля та біоетанолу. При чому його виробництво може бути найдешевшим через низьку собівартість сировини для виробництва біогазу і наявність можливостей побудови біогазових установок у кожному районі, якщо виникне така необхідність.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про розвиток виробництва та споживання біологічних видів палива»: Постанова від 12.04.2007 № 921-У.

2. Прогноз науково-технологічного та інноваційного розвитку України (попередній варіант) // Під редакцією акад. НАН України А. П. Шпака та А. М. акад. АПН України Гуржія. Упорядники Маліцький Б. А. та Попович О. С. -- Збірник матеріалів. -- К.: Фенікс, 2006. -- С. 55--69.

3. Постанова № 56 від 28.02.2007 р. «Про цільову комплексну про-граму наукових досліджень НАН України «Біомаса як паливна сировина» («Біопалива»)».

4.Семененко Б. Біогазова галузь в Україні: експериментально-пілотна стадія з орієнтацією на ліцензії? / Б. Семененко, В. Кравець, Т. Чеботар // Пропозиція. - 2004. - № 4. - С. 22-23.

5. Шевченко І. А. Шляхи використання органічних відходів тваринництва / І. А. Шевченко, В. М. Павліченко, О. О. Ляшенко // Механізація, екологізація та конвертація біосировини у тваринництві: збірник наук. праць Інституту механізації тваринництва УААН. - Випуск 1 (3-4). - Запоріжжя : ІМТ УААН, 2009. - С. 3-16.

6. http://www.dt.ua/3000/3320/50617/

7. http://www.ntu-kpi.kiev.ua/newspaper/706-9.php

8. http://www.ecomuseum.kz/dieret/biomass/biomass.html#TOP

9. www.ced.org.ua/ukr/Visnyk-6.doc

Размещено на Allbest.ru