Структура ремонтного циклу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

ремонтний обладнання технічний обслуговування

Економіка, як і кожна наука, має свої закони, правила, принципи, за якими розвивається. Вона розглядає усі сфери людського буття, так чи інакше відображає усі процеси, які відбуваються в суспільстві, -- від політичних до культурних, тому вивчення її передбачає застосування здобутків практично всіх предметів, які вивчаються у школі. Найтісніше економіка пов'язана з такими науками, як математика, право, соціологія, географія, історія, політологія, психологія. Географічні знання дають змогу з'ясувати роль природних умов, сировинних ресурсів, соціальних факторів різних територій у розміщенні виробництва товарів та послуг. Вивчення історії допомагає виявляти закономірності становлення й розвитку господарства і з'ясувати умови формування світової економіки.

Під організацією виробництва розуміється координація і оптимізація в часі і просторі всіх матеріальних і трудових елементів виробництва з метою досягнення у визначені строки найбільшого результату з найменшими затратами.

Перехід на ринкові відносини кардинально міняють погляд на організацію виробництва, яка створює умови для найкращого використання техніки і людей в процесі виробництва і тим самим підвищує його ефективність.

На перший план в організації виробництва висувається нова мета виробництва, яка дає змогу в любий момент перебудувати виробництва на випуск інших видів продукції при зміні попиту на неї з найменшими витратами, а також це повинно бути виробництво високої культури, яке створює умови для випуску високоякісної продукції точно у визначені терміни, яка може бути конкурентоспроможною на ринку.

Сучасне підприємство оснащене дорогим і різноманітним обладнанням, автоматизованими системами, поточними лініями. Для надійної роботи обладнання необхідне систематичне його технічне обслуговування, виконання ремонтних робіт та заходів із технічної діагностики.

Ремонт -- це процес відновлення початкової дієспроможності устаткування, яку було втрачено в результаті виробничого використання, часткове або повне відновлення ресурсу обладнання.

Склад і структура ремонтного господарства залежить від загальної та виробничої структури підприємства, характеру засобів праці, обсягу ремонтних робіт, рівня спеціалізації та інших факторів. Підрозділи, що входять до складу ремонтного господарства, здійснюють технічне обслуговування та ремонт засобів праці, монтаж і введення в дію нового устаткування, виготовлення запасних частин і нестандартного обладнання, модернізацію діючих машин та устаткування.

Під технічним обслуговуванням розуміють усунення дрібних несправностей засобів праці, проведення оглядів стану окремих вузлів та агрегатів, здійснення заміни мастила та регулювання певних механізмів. Планові ремонти залежно від обсягу, складності й терміну проведення робіт поділяються на капітальні, поточні, середні.

Капітальний ремонт - це найбільший за обсягом і складністю вид ремонту. Він передбачає повне розбирання; ремонт спрацьованих деталей та вузлів (у тому числі базових); заміна тих, що не підлягають ремонту; регулювання й випробування під навантаженням. У процесі поточного ремонту замінюються або відновлюються окремі деталі (вузли) засобів праці, проводяться регулювальні операції.

Середній ремонт передбачає часткове розбирання обладнання, заміну спрацьованих вузлів, випробування та регулювання.

Поточний ремонт полягає в заміні невеликої кількості зношених деталей, а також у регулюванні обладнання. Він забезпечує дієздатність обладнання до наступного планового ремонту.



1. Організаційна частина

1.1 Характеристика обладнання. Вибір структури ремонтного циклу

Структура ремонтного циклу - це перелік всіх ремонтів , що увійшли до ремонтного циклу, та порядок їх виконання. Вона залежить від характеристики обладнання.

У цьому розділі дати характеристику обладнання, яка визначає структуру ремонтного циклу. Для верстатів це : вага, клас точності, для ковально-пресового обладнання: зусилля.

Вертикально-свердлильний верстат 2Е118Ф2, вага 1720 кг., клас точності Н, категоріїї ремонтної складності: Rм = 11,5, Rе = 47, Rд = 9,5.

Структура ремонтного циклу: КР-ПР-ПР-СР-ПР-ПР-КР

Кількість ремонтів в циклі:

- середніх - 1,

- поточних - 4,

- кількість планових оглядів в міжремонтному періоді - 1.

1.2 Визначення тривалості ремонтного циклу, міжремонтного та міжоглядового періодів

Тривалість ремонтного циклу - це кількість годин оперативного часу роботи обладнання, протягом якого виконують усі ремонтні роботи, що передбачені структурою ремонтного циклу.

Вона визначається для верстатів за формулою:

Тц.р.= 16800•Ком•Км.н.•Кт.с.•Кк.с.•Кв•Кд (1.1)



Де 16800 - постійне число, що характеризує кількість годин оперативного часу роботи верстата-еталона, протягом якого виконують усі ремонтні роботи циклу;

Ком - коефіцієнт, який залежить від матеріалу, що обробляють;

Км.н. - коефіцієнт, який залежить від матеріалу інструменту;

Кт.с - коефіцієнт класу точності верстата;

Ккс. - коефіцієнт категорії маси верстата;

Кв - коефіцієнт віку верстата;

Кд - коефіцієнт, що характеризує довговічність верстата.

Тц.р.= 16800•1•1•1•1•1•1=16800 год.

Для ковально-пресового обладнання тривалість ремонтного циклу визначається за формулою:

Тц.р.= 10000 Кр.о. Кв Кд, (1.2)

де 10000- постійне число ( для еталону ),годин;

Кр.о. - коефіцієнт, що характеризує ремонтні особливості обладнання;

Кв- коефіцієнт віку обладнання;

Кд - коефіцієнт, що характеризує довговічність обладнання.

Для літейного обладнання тривалість ремонтного циклу визначається за формулою:

Тц.р.=6000Кр.о.Кв, (1.3)

де 6000- постійне число (для еталону), годин;

Кр.о. - коефіцієнт, що характеризує ремонтні особливості обладнання;

Кв - коефіцієнт віку обладнання.

Тривалість ремонтного циклу в роках з урахуванням коефіцієнту завантаження визначається за формулою:



Т_ц.р.рок.= (1.4)

де Fд - дійсний фонд роботи обладнання, годин;

К_з - коефіцієнт завантаження. Прийняти Кз=0,8 - 0,85.

Міжремонтний період (Тмр) - це період оперативного часу роботи обладнання між двома ремонтами, що виконується послідовно. Розраховується в місяцях.

Т_ц.р.рок.=р.

Тривалість міжремонтного періоду визначається за формулою:

Т_мр= (1.5)

де П_с.р. - кількість середніх ремонтів(із структури ремонтного циклу);

П_п.р. - кількість поточних ремонтів.( із структури ремонтного циклу);

12 - кількість місяців у році

Т_мр=міс.

Міжоглядовий період (Тмс) - це період оперативного часу роботи обладнання між двома плановими оглядами, або оглядом та ремонтом. Розраховується в місяцях.

Тривалість міжоглядового періоду визначається за формулою:

Т_мо= (1.6)



де П_о - кількість оглядів в структурі ремонтного циклу.

Розраховану тривалість міжремонтного та міжоглядового періодів округлити так, щоб вони були рівні (однакові) протягом ремонтного циклу.

Т_мо=міс.

Приймаємо: Т_мр=10 міс.; Т_мс=5 міс.

1.3 Розробка плану-графіка ремонту обладнання

Річний план-графік ремонту обладнання складається на основі розрахунків тривалості міжремонтного та міжоглядового періодів, структури ремонтного циклу, останнього виду та дати ремонту. Форма графіку подана на рисунку 1.

Обладнання	Категорії ремонтної складності	Тмрміс	Тмсміс	Дата та вид остан-нього ремонту	Вид та номер ремонту (огляду) місяці.
					1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12
Вертикально-свердлильний верстат 2Е118Ф2		10	5	2013 р. листопад КР1				О1					ПТ1

Рисунок 1. План-графік ремонту обладнання на 2014 рік

Записуємо структуру ремонтного циклу у розгорнутому вигляді з нумерацією ремонтів і оглядів :

КР₁-О₁-ПР₁-О₂-ПР₂-О₃-СР₁-О₄-ПР₃-О₅-ПР₄-О₆ -КР₂

У промисловості ремонти носять попереджувальний характер. Сутність цієї системи полягає в тому, що ремонти і технічне обслуговування виконується в заздалегідь встановленій послідовності відповідно до плану-графіка, який складається для кожного виду обладнання.

Типова система передбачає проведення таких видів робіт:

міжремонтне технічне обслуговування;

планові огляди;

планові ремонти;

непланові (аварійні ) ремонти.

До планових ремонтів належать: поточний, середній, капітальний ремонти.

Поточний ремонт полягає у заміні та відновленні окремих частин обладнання, що швидко зношуються, регулюванні його механізмів з метою забезпечення його працездатності до чергового планового ремонту. Поточний ремонт проводиться без суттєвого простою обладнання, як правило, у неробочі зміни або дні.

Середній ремонт - це часткове розбирання обладнання, його окремих вузлів, заміна та відновлення зношених деталей, збирання і регулювання обладнання. Ремонт проводиться загальнозаводською ремонтною службою.

Капітальний ремонт - це повне розбирання обладнання та заміна всіх базових деталей і частин; ремонт всіх базових деталей, збирання, регулювання та випробування обладнання під навантаженням.

1.4 Визначення трудомісткості ремонтних робіт та технічного обслуговування

Річний обсяг ремонтних робіт залежить від кількості обладнання, структури ремонтного циклу, його тривалості, складності обладнання та інших чинників.

Загальна формула розрахунку трудомісткості робіт:

для механічної частини обладнання:



Т_рік^м=R_мС Тм К_ц (1.7)

де R_м - категорія ремонтної складності механічної частини (з завдання);

С - кількість одиниць обладнання (з завдання);

Тм - норматив трудомісткості кожного виду ремонтних робіт, годин;

К_ц - коефіцієнт циклічності (показує, яка частина загальної трудомісткості даного виду ремонту припадає на один рік);

для електричної частини обладнання:

Т_рік^е=RеСТе Кц (1.8)

де Rе - категорія ремонтної складності електричної частини (з завдання);

С - кількість одиниць обладнання (з завдання);

Те - норматив трудомісткості кожного виду ремонтних робіт, годин

К_ц - коефіцієнт циклічності (показує, яка частина загальної трудомісткості даного виду ремонту припадає на один рік);

Розрахунок виконується в таблиці 1 та 2 в програмі Microsoft Excel окремо по кожному виду ремонту, а також окремо для слюсарів та верстатників.

Таблиця 1 передбачає розрахунки для механічної частини обладнання, таблиця 2 - для електричної частини обладнання.

Коефіцієнт циклічності, розраховується для кожного виду ремонту за формулою:

(1.9)

де П - кількість даного виду ремонтів або оглядів, шт (П_с.р. - кількість середніх ремонтів в структурі ремонтного циклу, П_п.р. - кількість поточних ремонтів в структурі ремонтного циклу. П_о - кількість оглядів в структурі ремонтного циклу)

Тц.р.- тривалість ремонтного циклу, років.

Результати розрахунків заносимо до таблиць 1 та 2.

Таблиця 1. Річна трудомісткість ремонту механічної частини обладнання

Вид робіт	Норматив трудомісткості робіт (год)	С шт	n шт	Тц.р. рік	Кц	Rм	Річна трудомісткість робіт (годин)
	слю-сарн.	верс-татн.	всьго						слю-сарн.	верс-татн.	всього
Капіталь-ний ремонт	36	14	50	30	1	5,33	0,187	11,5	2322,54	903,21	3225,7
Середній. ремонт	6	3	9		1		0,187		387,1	193,54	580,63
Поточний ремонт	4	2	6		4		0,75		1035	517,5	1552,5
Огляд	0,75	0,1	0,85		5		0,938		242,7	32,36	275,1
Огляд перед кап. рем.	1	0,1	1,1		1		0,187		64,5	6,45	70,96
Всього	-	-	-	-	-	-	-	-	4051,85	1653,06	5704,92

Таблиця 2. Річна трудомісткість ремонту електричної частини обладнання

Вид робіт	Норматив трудомісткості робіт (год)	С шт.	n шт	Тц.р. рік	Кц	Rе	Річна трудомісткість робіт (годин)
	слю-сарн.	верс-татних	всього						слю-сарн.	верс-татних.	всього
Капіталь-ний ремонт	10	2,5	12,5	30	1	5,33	0,187	47	2636,7	659,17	3295,8
Середній. ремонт	-	-	-		1		0,187		-	-	-
Поточний ремонт	1,2	0,3	1,5		4		0,75		1269	317,25	1586,2
Огляд	0,2	-	0,2		5		0,938		264,51	-	264,51
Огляд перед кап. рем.	0,25	-	0,25		1		0,187		65,91	-	65,91
Ітого	-	-	-	-	-	-	-	-	4236,13	976,42	5212,55

Трудомісткість ремонту електронних пристроїв з ЧПУ визначається за формулою:

Т_річн.^ел.=, (1.10)

де t_ел - норма часу ремонту електронних пристроїв з ЧПУ на 1000 годин, що працював електронний пристрій, годин. (Прийняти 98 годин згідно з[1])

Трудомісткість непланових ремонтів прийняти 5% від загального обсягу ремонтних робіт.

Т_річн.^ел.= (годин)

Результатами проведених розрахунків вносяться до таблиці 3.

Таблиця 3. Річна сумарна трудомісткість ремонту обладнання

Вид робіт	Трудомісткість робіт (год)
	слюсарних	верстатних	електрослюсарних	з ремонту електронних пристроїв ЧПУ	ітого
Ремонт механічної. частини обладнання	4051,85	1653,06	-	-	5704,91
Ремонт електричної частини обладнання	-	976,42	4236,13	-	5212,55
Ремонт електронних пристроїв (ЧПУ)	-	-	-	9257,47	9257,47
Неплановий ремонт (5%)	202,59	131,47	211,8	462,87	1008,74
Ітого	4254,44	2760,95	4447,93	9720,34	21183,6

Розрахунок трудомісткості технічного обслуговування обладнання виконується окремо для кожного виду робіт і заноситься до таблиці 4

Трудомісткість слюсарних робіт з технічного обслуговування для механічної частини обладнання визначається за формулою:

Т_м.сл^т.о=, (1.11)

Трудомісткість верстатних робіт з технічного обслуговування для механічної частини обладнання визначається за формулою:

Т_м.в^т.о=, (1.12)

Трудомісткість електрослюсарних робіт з технічного обслуговування для електричної частини обладнання визначається за формулою :

Т_е.с^т.о=, (1.13)

Трудомісткість робіт з технічного обслуговування електронних пристроїв (ЧПУ) визначається за формулою:



Т_чпу^т.о=, (1.14)

де t_ос - норма часу на технічне обслуговування слюсарями на 1чм за 1000 годин, що працювало обладнання, для верстатів tос=3,2 годин, для пресового обладнання toc = 3, 83 години, для ковального обладнання toc = 5,79 годин, для літейного обладнання toc=7,54 години.

t_оз - норма часу на змазування на 1чм за 1000 годин, що працювало обладнання, tоз=1,13 годин - для верстатів з ЧПУ і tоз=1,42 годин - для верстатів без ЧПУ. для кувального обладнання toз = 1,71 години, для літерного обладнання toc=1,56 години.

t_от - норма часу на технічне обслуговування верстатниками на 1чм за 1000 годин, що працювало обладнання, tот=0,56 годин - для верстатів з ЧПУ і tот=0,73 годин - для верстатів без ЧПУ, для пресового обладнання tот=0,73 години, для ковального обладнання tот= 1,1 години, для літейного обладнання toт=1,33 години.

t_ое - норма часу на технічне обслуговування електриками на 1че за 1000 годин, що працювало обладнання, для верстатів tое=1,33 години, для к овально-пресового обладнання tое= 1,71 години, для літейного обладнання toт=1,69 години.

- норма часу на технічне обслуговування електронних пристроїв з ЧПУ на 1000 годин, що працював електронний пристрій, годин. ( Прийняти 64,8 години згідно з[1])

Т_м.сл^т.о= год.

Т_м.в^т.о= год.

Т_е.с^т.о= год.

Т_чпу^т.о= год.

Таблиця 4. Річна сумарна трудомісткість технічного обслуговування обладнання

Види технічного обслуговування	Трудомісткість робіт (год.)
	слюсарних	верстатних	електрослю-сарних	обслуговування електронних пристроїв	всього
Механічної частина обладнання	4703,8	608,34	-	-	5312,14
Електричної частина обладнання	-	-	5904,93	-	5904,93
Електронних пристроїв (ЧПУ)	-	-	-	6121,26	6121,26
Ітого	4703,8	608,34	5904,93	6121,26	17338,33

1.5 Визначення кількості ремонтних робочих

Розрахунок кількості ремонтних робочих виконується окремо за категоріями працюючих за формулою:

Трозр.=, (1.15)

де Т_річн - річна сумарна трудомісткість ремонту та технічного обслуговування окремо за категоріями працюючих(із таблиць 3, 4) годин,

Fe - ефективний фонд часу одного працюючого, годин.

Приймаємо Fe = 1711 год.

Трозр.= год.

Розрахункову кількість працюючих округлити за правилами математики. Результат розрахунків заносимо до таблиці 5.



Таблиця 5. Розрахунок кількість ремонтних робочих

Категорії працюючих	Трудомісткість робіт(годин)	Розрахована кількість	Прийнята кількість(осіб)
Верстатники	3369,29	1,96	2
Слюсарі	8958,24	5,23	5
Електрики	10352,86	6,05	6
Електроніки	15841,6	9,25	9
Ітого	39521,99	-	22

Продуктивність праці робочих визначається як відношення трудомісткості робіт до кількості працюючих.

ПП== 1796,45 н. годин.

1.6 Планування простоїв обладнання

Тривалість простоїв обладнання у зв'язку з ремонтом залежить від виду ремонту, категорії ремонтної складності та організаційно-технічних умов виконання ремонтних робіт.

Більша частина операцій технічного обслуговування обладнання виконується без простоїв після робочої зміни.

Тривалість простою одного верстата (одиниці обладнання) згідно з планом-графіком на 2014 рік визначається за формулою:

, (1.16)

деt_n - норма простою обладнання в ремонті, приймається з додатка 6 для тих робіт, що передбачені графіком на 2014 рік та включно з перевіркою на точність та промивку, годин;

t_ne - норма простою обладнання у зв'язку з випробуванням електричної частини обладнання, годин.

год.

1.7 Організація робіт з ремонту і технічного обслуговування обладнання

В цьому розділі розкрити питання організації ремонту і технічного обслуговування обладнання в обсязі 2-3 сторінок. При написанні використовувати [3], [4] та наступні рекомендації.

Підвищення ефективності виробництва значною мірою визначається поліпшенням використання основних виробничих фондів, підвищенням продуктивності основного обладнання та подовженням строку його роботи. У забезпеченні кращого використання їх основна роль належить ремонтному господарству. Технологічне обладнання підприємства, оснащене складними засобами автоматизації, у процесі експлуатації піддається зношуванню як фізично, так і морально. Його викликають головним чином такі фактори, як корозія, дія динамічних навантажень, високих та низьких температур, сил тертя на ін. На виконання ремонтних робіт витрачаються значні матеріальні і трудові ресурси.

Основне призначення ремонтного господарства полягає у систематичному підтриманні обладнання у працездатному стані, забезпеченні його безперервної роботи та випуску продукції.

До основних функцій ремонтного господарства підприємства входять:

атестація та паспортизація обладнання;

розробка технологічних процесів ремонту обладнання, проектування та виготовлення відповідного оснащення;

планування ремонтних робіт і технічного обслуговування обладнання;

проведення ремонтних робіт та модернізації обладнання;

організація праці робітників, зайнятих у ремонтному господарстві.

Ремонти окремих видів основних фондів на підприємствах виконують самостійні служби: головного механіка, головного енергетика, головного приладиста. Всі ці служби утворюють ремонтне господарство. Адміністративне управління централізованою ремонтною службою здійснює головний механік через свого заступника та начальника ремонтного виробництва.

2. Економічна частина

2.1 Розрахунок собівартості ремонту одиниці ремонтної складності

Заробітна плата на кожен вид ремонту визначається за формулою:

ЗПтар = T • Cгод. сер. (2.1)

де Т - норматив трудомісткості одиниці ремонтної складності кожного виду ремонту, годин;

Cгод. сер. - годинна тарифна ставка середнього розряду, грн.. Відрахування у соціальні фонди визначається за формулою:

, (2.2)

де Пс/с - процент відрахувань у соціальні фонди. (Прийняти за існуючими нормативами).

Витрати на утримання і експлуатацію обладнання прийняти 80-90% від заробітної плати. На собівартість поточного ремонту ці витрати не нараховують.

Цехові витрати прийняти 60-70% від суми заробітної плати і витрат на утримання і експлуатацію обладнання. На собівартість поточного ремонту ці витрати не нараховують.

Вартість основних матеріалів приймемо в процентах від заробітної плати:

на капітальний ремонт 70-230%

на середній ремонт 60-200%

на поточній ремонт 50-150%

залежно від складності обладнання і виду ремонту.

Результат розрахунків заносимо до таблиці 6.

Зкр = 12,5 • 2,2 = 27,5 грн.

Зп = 1,5 • 2,2 = 3,3 грн.

Таблиця 6. Собівартість одиниці ремонтної складності за видами ремонту для електричної частини обладнання

№	Найменування статей	Види ремонтів
		Капітальний	Середній	Поточний
1.	Зарплата за тарифом	27,5	-	3,3
2.	Витрати на матеріали	27,5	-	3,3
3.	Відрахування у соціальні фонди	10,3	-	1,2
4.	Витрати на утримання і експлуатацію обладнання	23,37	-	-
5.	Цехові витрати	33,06	-	2,15
	Разом	121,73	-	9,9



2.2 Розрахунок кошторису витрат на ремонт і технічне обслуговування обладнання

Планування витрат на ремонт та технічне обслуговування передбачає розрахунок кошторису витрат, що визначаються в таблиці 7 за формулою:

С = ЗПтар + П + Вс/с + См + Пв + Вз, (2.3)

де ЗП_тар - заробітна плата по тарифу, грн.;

П - відрахування у пенсійний фонд, грн.;

В_с/с - відрахування у фонд соціального страхування, грн.;

С_м - вартість основних матеріалів, комплектуючих виробів, грн.;

П_в - побічні витрати, грн.;

В_з - відрахування у фонд зайнятості, грн.

Заробітна плата по тарифу визначається за формулою:

ЗП_тар= Т_річн.• С_r, (2.4)

де Т_річн - річна трудомісткість ремонту та технічного обслуговування обладнання, годин. (З таблиці 5)

С_r - середня тарифна ставка за годину, грн.(10-15 грн.)

Середню тарифну ставку за годину приймаємо С_r= 15 грн.

ЗП_тар= 39521,99•15 = 592829,85 грн.

Відрахування у пенсійний фонд визначається за формулою:

(2.5)

де П_п - процент відрахування у пенсійний фонд. (Прийняти за існуючими нормативами).

Витрати на матеріали та комплектуючі вироби визначаються за формулами:

(2.6)

де - вартість матеріалів, що використовують на ремонт механічної частини обладнання.

- вартість матеріалів, що використовують на ремонт електричної частини обладнання.

- вартість матеріалів, що використовують на ремонт електронних пристроїв ЧПУ.

- вартість матеріалів, що використовують на ремонт механічної частини обладнання визначається за наведеними вище формулами:

для 3-х видової структури ремонтного циклу.

С_м^м=1,05С_Rм(2.7)

для 2-х видової структури ремонтного циклу.

С_м^м=1,05С_Rм (2.7)

С_м^е - вартість матеріалів, що використовуються на ремонт електричної частини обладнання визначається за наведеними вище формулою:



С_м^е=(2.8)

- вартість матеріалів, що використовують на ремонт електронних пристроїв ЧПУ визначається за формулою:

С_мс=, (2.9)

де - CRм, СRA, СRд, СRc - норми витрат на матеріали та комплектуючі вироби на капітальний ремонт обладнання.

R_мк; ; ; ; ; ; - сумарна ремонтоскладність на рік, що визначається за формулами:

; (2.10)

; (2.11)

; (2.12)

; (2.13)

; (2.14)

; (2.15)

; (2.16)

де - R_a - ремонтоскладність апаратури та проводки. (R_a=R_e-R_д)

К - коефіцієнти до норм витрат матеріалів і комплектуючих.

Значення коефіцієнтів до норм витрат матеріалів і комплектуючих для механічної частини обладнання:

для верстатів

К_к=0,96;

К_с=0,24;

К_п=0,15;

К_о=0,71 (для 3-х видової структури);

К_о=0,95 (для 2-х видової структури);

К_дм=0,28;

К_сб=1;

К_ос=5. (для класу П, В, А, С);

К_ос=3. (для класу Н, до 10 т.);

К_ос=2 (для класу Н, більше 10т.);

для ковально-пресового обладнання

К_к=0,99;

К_с=0,28;

К_п=0,13;

К_о=0,03 (для 3-х видової структури);

К_о=0,22 (для 2-х видової структури);

К_дм=0,7;

К_сб=1;

К_ос=1,6;

для літейного обладнання

К_к=0,86;

К_с=0,3;

К_п=0,13;

К_о=0,35 (для 3-х видової структури);

К_о=0,44 (для 2-х видової структури);

К_дм=0,58;

К_сб=1;

К_ос=2;

Значення коефіцієнтів до норм витрат матеріалів і комплектуючих для електричної частини обладнання:

К_к^е=1;

К_п^а=0,42;

К_п^д=0,13;

К_ое=0,72.

Проводимо розрахунки:

=258,75

=64,51

=210,37

=843,75

=213,75

=53,29

С_м^м= = = 12938,22 грн.

С_м^е==

=25654,76 грн.

С_мс==49593,6 грн.

С_м= 12938,22+25654,76+495993,6 =88186,58 грн.

Побічні витрати визначаються за формулою:

Пв=, (2.17)



где П_п - процент (70% від заробітної плати, який йде на капітальний ремонт);

ЗП_тар^кап - зарплата по тарифу на капітальний ремонт, грн.

ЗП_річн.^кап=Т_год^кап • С_ч, (2.18)

де Т_річн^кап - річна трудомісткість капітального ремонту , годин.(З таблиці 1 та таблиці 2)

Пв= грн.

ЗП_річн.^кап= 6521,63 • 15 = 97827,45 грн.

Підсумки розрахунків заносимо до таблиці 7.

Таблиця 7. Кошторис витрат на ремонт і технічне обслуговування обладнання на 2014 рік

№ п/п	Витрати	Сума (грн.)
1	Заробітна плата по тарифу	592829,85
2	Вартість матеріалів, напівфабрикатів	88186,58
3	Єдиний соціальний внесок	189705,55
4	Побічні витрати	68479,21
	Всього	939201,19

Згідно з планом - графіком ремонту обладнання на 2014 рік вертикально-свердлильний верстат 2Е118Ф2 підлягає поточному ремонту та огляду, оглядам технічному обслуговуванню в міжремонтний період.

тривалість ремонтного циклу - 5,33 років

тривалість міжремонтного періоду - 10,66 місяців

трудомісткість ремонтних робіт на 2014 рік - 21183,66 годин.

трудомісткість технічного обслуговування на 2014 рік -17338,33 годин.

кількість ремонтних робочих - 22 чол.

річні витрати на ремонт - 939201,19 грн.

продуктивність праці - 1796,45.годин.

3. Творча частина

Конкуренція в ринковій экономіці

У повсякденному житті ми все частіше зустрічаємо слова: "конкуренція", "конкурентоспроможність", "конкурентна боротьба", "конкурентний ринок". Цим термінам інколи надаються різні значення, але всі вони можуть бути зведені до двох понять - "конкурентна боротьба" й "конкурентний ринок". Перше стосується способів поведінки окремих фірм на ринку, друге - ринкових структур і охоплює всі аспекти ринку будь-яких товарів, які впливають на поведінку й діяльність фірм (кількість фірм на ринку, технологію виробництва, типи товарів, що продаються і т.д.).

Конкурентність ринку визначається тими межами, в рамках яких окремі фірми здатні впливати на ринок, тобто на умови реалізації своєї продукції, насамперед на ціни. Чим менше окремі фірми впливають на ринок, де вони реалізують свою продукцію тим більш конкурентним вважається ринок. Найвищий ступінь конкурентності ринку досягається тоді, коли окрема фірма на нього не впливає зовсім. Це можливо лише в разі, коли на ринку товарів діє так багато фірм, що кожна з них зокрема ніяк не може вплинути на ціну товару, й сприймає її як таку, що визначається ринковим попитом і пропозицією. Такий ринок називається досконало конкурентним. А фірми, що діють в умовах досконало конкурентного ринку, не ведуть між собою конкурентної боротьби. Якщо ж окремі фірми мають можливість впливати на умови реалізації своєї продукції (в першу чергу на ціни), то вони ведуть між собою конкурентну боротьбу, але ринок, де ця можливість реалізується, досконало конкурентним уже не вважається.

Конкуренція між виробниками являє собою тип взаємовідносин між виробниками з приводу встановлення цін і обсягів пропозиції товарів на ринку. Аналогично можна визначити конкуренцію між споживачами як їхні взаємовідносини з приводу формування цін і обсягу попиту.

Слово “сoncurrentia” в перекладі з латинської мови означає “змагання, суперництво”. ” Як економічна категорія конкуренція - це боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків. Конкуренція виконує роль регулятора темпів і обсягів виробництва, спонукаючи виробника запроваджувати науково-технічні досягнення, підвищувати продуктивність праці, вдосконалювати технологію, організацію праці тощо.

Конкуренція є визначальним фактором впорядкування цін, стимулом інноваційних процесів (запровадження в виробництво нових винаходів та технологій). Вона сприяє витісненню з виробництва неефективних підприємств, раціональному використанню ресурсів, забопігає диктату виробників-монополістів по відношенню до споживача.

Конкуренція виконує в ринковій економіці наступні функції:

- функція регулювання;

- функція мотивації;

- функція розподілу;

- функція контролю.

Функція регулювання. Для того, щоби утриматися в боротьбі, підприємець має пропонувати вироби, яким віддає перевагу споживач. Отже і фактори виробництва під впливом ціни спрямовуються в ті галузі, де в них відчувається найбільша потреба.

Функція мотивації. Для підприємця конкуренція означає шанс та ризик одночасно:

- підприємства, які пропонують ліпшу за якістю продукцію або виробляють її з меншими виробничими витратами, отримують винагороду в вигляді прибутку (позитивні санкції). Це стимулює технічний прогрес;

- підприємства, які не реагують на побажання клієнтів або порушення правил конкуренції своїми суперниками на ринку, отримують покарання в вигляді збитків або витісняються з ринку (негативні санкції).

Функція розподілу. Конкуренція не тільки включає стимули до вищої продуктивності, але і дозволяє розподіляти доход серед підприємств і домашніх господарств у відповідності з їхнім ефективним внеском. Це відповідає панівному в конкурентній боротьбі принципу винагороди за результатами.

Функція контролю. Конкуренція обмежує й контролює економічну потужність кожного підприємства. Наприклад, якщо монополіст може призначати єдино можливу ціну, то конкуренція надає покупцеві можливість вибору серед декільох продавців. Чим досконаліше конкуренція, тим справедливіше ціна.

Политика держави в області конкуренції спрямована на те, щоби конкуренція могла виконувати свої функції. Керівний принцип "оптимальної інтенсивності конкуренції" в якості цілей політики в області конкуренції передбачає, що:

- технічний прогрес швидко поширюється щодо виробництва (інновація під тиском конкуренції);

- підприємства гнучко адаптуються до зміни умов, наприклад, до потреб споживачів (адаптація під тиском конкуренції).

Масштаб інтенсивності конкуренції визначається тим, наскільки швидко переваги в прибутку втрачаються в результаті успішного відтворення інновацій конкурентами. В першу чергу це залежить від того, наскільки швидко конкуренти реагують на ривок вперед підприємства-піонера і наскільки динамічним є попит.

У відповідності з керівним принципом оптимальної інтенсивної конкуренції сприятливі умови для нормального функціонування суперництва з`являються тоді, коли в економіці існує "широка" олігополія з "помірною" індивідуалізацією продукції. "Вузька" олігополія із сильною індивидуалізацією продукції, навпаки, зменшує інтенсивність конкуренції.

В кожній ринковій економіці існує небезпека того, що учасники конкурентної боротьби спробують ухилитися від обов`язкових норм і ризику, пов`язаних з вільною конкуренцією, вдаючись, наприклад, до змови про ціни чи до імітації товарних знаків. Тому держава повинна видавати нормативні документи, які регламентують правила конкурентної боротьби. За Смітом сутність конкурентної поведінки виробників становило "чесне" - без змови - суперництво виробників завдяки, як правило, ціновому тиску на конкуренті. Не суперництво у встановленні ціни, а відсутність можливості впливати на ціну є найважливішим моментом у сучасній трактовці поняття конкуренції.

Визнання суті конкуренції як важливого інструменту ринку, найбільш впливового засобу зниження цін і задоволення споживчого попиту вимагає з'ясування форм її прояву. Крім того, слід пам'ятати, що ринкова економіка за тривалі роки свого існування накопичила певні риси, що призвело до істотних змін у дії конкурентних механізмів. На зміну ринковій економіці епохи вільної конкуренції прийшла сучасна економіка.

Для ринкової економіки епохи вільної конкуренції дії кожного підприємця мотивуються його особистими інтересами. Він намагається максимізувати свій дохід на основі індивідуального прийняття рішень. Роль держави у такій системі господарювання зводиться до захисту приватної власності, або, за висловом відомого шотландського економіста XVI1І століття А. Сміта, до функції «нічної варти». По суті, відсутні форми економічного регулювання конкуренції з боку держави.

На відміну від попереднього стану конкуренції, сучасна ринкова економіка розвинутих країн відбиває ті глибокі зміни, що відбуваються в процесі відтворення економічної системи. Індивідуальна приватна власність, що панувала раніше, поступається місцем корпоративній організації власності і капіталу. Збагачуються форми господарювання, посилюються зв'язки між ними. Дедалі різноманітнішими стають види конкуренції, про що дає певне уявлення рис. 2.

Внутрігалузева конкуренція являє собою суперництво підприємств однієї галузі, що випускають однакову продукцію: взуття, тканини, продукти харчування тощо. Вона спричинює виникнення ринкової вартості товару.

Міжгалузева конкуренція складніша: охоплює суперництво за сфери більш вигідного застосування капіталу. Внаслідок постійних переливів капіталу зі сфер менш прибуткових до сфер більш прибуткових, формуються ціни виробництва, які відбивають ці умови.

Вихід продукції великих корпорацій на міжнародні ринки є свідченням міжнародної конкуренції. Цей вид суперництва пов'язаний з глобалізацією світової економіки, пануванням транснаціональних об'єднань.

Рис. 2. Види конкуренції

Досконала або чиста конкуренція зустрічається в закінченому вигляді досить рідко. Це ринкова ситуація, за якої велика кількість підприємців виробляють і продають однакову продукцію. Ознаки досконалої конкуренції такі:

- ринкова структура характеризується значною кількістю

продавців і покупців товару;

- спостерігається однорідність, стандартизованість продукції;

- відбувається мобільний рух ресурсів, відсутні перепони для входження в галузь і вихід з неї;

- жоден з учасників конкурентної боротьби не має влади над цінами й можливості контролювати їх;

- повна інформованість учасників про ціни та умови виробництва.

Монополістична конкуренція уособлює ситуацію, за якої на ринку панує відносно велика кількість виробників. Вони створюють різновиди товарів, що задовольняють в принципі одну і ту саму потребу. Кожен з учасників цієї конкуренції має обмежений контроль над ринковою ціною. Суперники можуть використовувати як цінові, так і нецінові методи конкуренції. Це пов'язано з диференціацією продукту, можливостями удосконалення якості товарів, умов їх продажу, дизайну, реклами тощо.

Олігополія означає панування на ринку декількох фірм, що пропонують стандартизовані або схожі товари й послуги. Це можуть бути, зокрема, комп'ютери, автомобілі, засоби зв'язку, сучасна побутова техніка. Підприємства-олігополісти ведуть виробництво в значних масштабах. На ринках, де вони займають панівне становище, спостерігається складність входження в галузь нових підприємств, наявність стимулів до злиття, домовленостей на усунення конкурентів.

І нарешті, існують так звані, чисті або абсолютні монополії. Це така ринкова ситуація, за якої є тільки один продавець товару, який практично здійснює контроль над цінами.

Своєрідною модифікацією чистої монополії є так звана природна монополія. Вона має місце в тих сферах господарської діяльності, в яких конкуренція небажана або несприйнятлива форма економічних відносин. Прикладом природної монополії є транспортування нафти, газу та інших речовин трубопровідним транспортом, передача та розподіл електричної енергії, користування залізничними коліями, управління повітряним рухом, централізоване водопостачання.

Наведена характеристика різних видів конкуренції дає підставу стверджувати, що гонитва підприємців за прибутком, намагання посилити свої позиції на ринку може не тільки викликати позитивні зрушення, а й призвести до домовленостей, злиття фірм із метою усунення обмежень, зумовлених конкуренцією. Нечесні дії, або дії, що спричиняють збитки, пригнічують конкуренцію, утворюють недобросовісну конкуренцію, її засобами можуть бути цінова дискримінація, фальшива реклама, різні види прямого втручання. Саме тому головною конструкцією сучасної ринкової системи господарювання стає перехід від примітивної до культивованої конкуренції, тобто такої, що свідомо підтримується державою.

Отже, конкуренція означає суперництво між суб'єктами ринкового господарства за найбільш вигідні умови виробництва, продажу і купівлі товарів. Такий вид економічних відносин функціонує тоді, коли виробники товарів виступають як самостійні і ні від кого не залежні суб'єкти господарської системи. У такому самому становищі повинні бути і покупці товарів.

Конкурентна боротьба за економічне процвітання і виживання є економічним законом ринкового господарства.

Пронизуючи всю систему виробництва й споживання товарів і послуг, конкуренція здійснюється в багатьох формах, які з розвитком суспільства стають дедалі різноманітнішими.

Конкуренція може бути внутрігалузева, міжгалузева, міжнародна.

У сучасній економічній науці розглядаються дві основні форми конкуренції: чиста або "досконала" та обмежена або "недосконала".

Конкуренція є необхідною і визначальною умовою нормального функціонування ринкової економіки. Але як будь-яке явище має свої плюси і мінуси. До позитивних чортів можна віднести: активізацію інноваційного процесу, гнучке пристосування до попиту, висока якість продукції, високу продуктивність праці, мінімум витрат, реалізацію принципом оплати по кількості і якості праці, можливість регулювання з боку держави. До негативних наслідків - "перемога" одних і "поразка" інших, розходження в умовах діяльності, що веде до нечесних прийомів, надмірна експлуатація природних ресурсів, екологічні порушення й ін.

Як було показано надмірна монополізація, поява конкурентної боротьби між монополіями, без відповідного контролю з боку держави може призвести до створення так би мовити "держави в державі". Монополізм призводить до уповільнення науково-технічного прогресу, консервує низьку якість продукції, робить цю продукцію неконкурентоздатною на світовому ринку, втрачаються стимули перебування більш ефективних рішень функціонування в економіці й ін.

Говорячи про негативні методи ведення конкурентної боротьби необхідно відзначити, що все-таки поки є конкуренція, буде існувати і промислове шпигунство, тобто ці два явища пов'язані між собою, не можна, звичайно, заперечити ефективність промислового шпигунства, наприклад він значно впливає на розвиток військово-промислового комплексу. І усе ж, незважаючи на ефективність промислового шпигунства, він не може замінити розвиток ні в галузевих, державних і глобальних масштабах, не може замінити науково-дослідні роботи, відкриття, тому що якщо увесь час користуватися чужим, викраденим, то при цьому губиться деякий власний потенціал розвитку, що в результаті веде до регресу.

Антимонопольна служба України ще дуже молода, але вже зроблені її перші кроки до нормалізації ситуації за даними проблемам. Їй ще багато потрібно зробити рішучих дій, та ці дії повинні здійснюватися одночасно з удосконаленням антимонопольного законодавства України. У даному напрямку потрібно звернути особливу увагу на більш ніж віковий досвід антимонопольного законодавства США і на антимонопольну практику інших розвитих країн.

У цілому ж, конкуренція несе менше негативних моментів, ніж позитивних; конкуренція - значно менше зло, чим монополія, що зловживає своїм положенням в економіці.

Конкуренція - визначальна умова підтримки динамізму в економіці, і в умовах конкуренції створюється більше національне багатство при меншій вартості кожного виду продукції в порівнянні з монополією і плановою економікою.

Список джерел інформації

1. Горбоносов Ф.В., «Економіка підприємств», 2010 р., - 266 с.

2. Типовая система технического обслуживания и ремонта металло- и деревообрабатывающего оборудования. Машиностроение. 1988.-670 с.

3. Нефедов Н.А. "Дипломное проектирование в машиностроительных техникумах",- М., Высшая школа, 1986,- 239 с.

4. Петрович Й.М., Захарчин Г.М. Організація виробництва:Підручник.-Львів «Магнолія плюс», 2005.-400 с.

5. Економіка та організація виробництва. За ред. В.Г. Герасимчука, А.Є. Розенплентера, видавництво «Знання», 2007. -254 с.

6. Родіонов В.М. Організація, планування та управління машинобудівельним виробництвом. М., Машинобудування, 1989.-200 с.

7. Сиріцин Т.А. Експлуатація та надійність гідро- та пневмоприводів. М., Машинобудування, 1986.-300 с.

8. Іванілов О.С. «Економіка підприємства», 2009 р.,-270 с.

Размещено на Allbest.ru

...