Види спеціального ручного інструменту. Його використання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Контрольно-вимірювальний інструмент

2. Механізований ручний інструмент

3. Слюсарний інструмент

1. Контрольно-вимірювальний інструмент

Контрольно-вимірювальний інструмент. Правильність заданих кресленням розмірів і форми деталей у процесі їх виготовлення перевіряють штриховим (шкальним) вимірювальним інструментом, а також перевірними лінійками, плитами і ін. Тому крім типового набору робочого інструменту слюсар повинен мати необхідний (ходовий) контрольно-вимірювальний інструмент. До нього відносяться: масштабна лінійка, рулетка, кронциркуль і нутромір, штангенциркуль, косинець, малка, транспортир, кутомір, перевірна лінійка і ін.

Масштабна лінійка має штрихи-поділки, розташовані одна від одної на відстані 1, 0,5 і іноді 0,25 мм. Ці поділки і складають вимірювальну шкалу лінійки. Для зручності розрахунку розмірів кожна півсантиметрова поділка шкали позначається подовженим штрихом, а кожна сантиметрова -- ще більш подовженим штрихом, над яким проставляється цифра, що вказує число сантиметрів від початку шкали. Масштабною лінійкою вимірюють зовнішні і внутрішні розміри і відстані з точністю до 0,5 мм, а при наявності досвіду -- і до 0,25 мм. Масштабні лінійки виготовляють жорсткими або пружними з довжиною шкали 100, 150, 200, 300, 500, 750 і 1000 мм, завширшки 10--25 мм і завтовшки 0,3--1,5 мм з вуглецевої інструментальної сталі марок У7 або У8.

Рулетка являє собою стальну стрічку, на поверхні якої нанесена шкала з ціною поділки 1 мм. Стрічка міститься у футлярі і втягується в нього пружиною (рулетка, що сама накручується), або обертанням рукоятки (прості рулетки), або всувається вручну (жолобчасті рулетки). Рулетки жолобчасті і ті, що самі накручуються, виготовляються з довжиною шкали 1 і 2 ж, а прості -- з довжиною шкали 2, 5, 10, 20, ЗО і 50 м. Рулетки застосовуються для вимірювання лінійних розмірів: довжини, ширини, висоти деталей і відстані між їх окремими частинами, а також довжин дуг кіл і кривих. Вимірюючи коло циліндра, навколо нього щільно обгортають стальну стрічку рулетки. При цьому поділка шкали, що збігається з нульовою поділкою стрічки, вказує нам довжину вимірюваного кола. Такими прийомами звичайно користуються, коли потрібно визначити довжину розгортки або діаметр великого циліндра, якщо безпосереднє вимірювання його утруднене.

Для перенесення розмірів на масштабну лінійку і контролю розмірів деталей у процесі їх виготовлення користуються кронциркулем і нутроміром.

Кронциркуль застосовується для вимірювання зовнішніх розмірів деталей: діаметрів, довжин, товщин буртиків, стінок і ін. Він складається з двох зігнутих по великому радіусу ніжок завдовжки 150--200 мм, з'єднаних шарніром (рис. 18,а). Під час вимірювання кронциркуль беруть правою рукою за шарнір і розсувають його ніжки так, щоб їх кінці торкалися вимірюваної деталі і переміщалися по ній з невеликим зусиллям. Розмір деталі визначають накладанням ніжок кронциркуля на масштабну лінійку.

Більш зручним є пружинний кронциркуль.

Ніжки такого кронциркуля під тиском кільцевої пружини 1 намагаються розійтися, але гайка 2, накручена на стяжний гвинт <5, що закріплений на одній ніжці і вільно проходить через другу, перешкоджає цьому. Обертанням гайки 2 по гвинту З з дрібною різьбою установлюють ніжки на розмір, який не може змінитися довільно.

Точність вимірювання кронциркулем 0,25--0,5 мм. Виготовляють його з вуглецевої інструментальної сталі У7 або У8, а вимірювальні кінці на довжині 15--20 мм загартовують.

Нутромір призначений для вимірювання внутрішніх розмірів: діаметрів отворів, розмірів пазів, виточок і ін. На рис. 18, а і б показано звичайний і пружинний нутроміри. На відміну від кронциркуля він має прямі ніжки з відігнутими губками. Будова нутроміра аналогічна будові кронциркуля.

Щоб виміряти діаметр отвору, ніжки нутроміра розводять доти, поки вони злегка торкнуться стінок деталі, а потім вводять в отвір прямовисно. Заміряний розмір отвору відповідатиме дійсному лише в тому випадку, якщо нутромір не буде перекошений, тобто лінія, що проходить через кінці ніжок, буде перпендикулярною до осі отвору. Відлік розміру провадиться по вимірювальній лінійці; при цьому одну ніжку нутроміра упирають в площину, до якої під прямим кутом притиснута торцева грань вимірювальної лінійки, і провадять по ній відлік розміру (рис. 18,в). На рис. 18, г показано вимірювання розводу ніжок нутроміра за допомогою штангенциркуля. При цьому забезпечується більша точність (до ±0,1 мм), в разі відліку по лінійці.

Виготовляють нутроміри з вуглецевої інструментальної сталі У7 або У8 з загартуванням вимірювальних кінців на довжині 15--20 мм. Точність вимірювань, яку можна одержати з допомогою масштабної лінійки, складаного метра або рулетки, далеко не завжди задовольняє вимоги сучасного машинобудування. Тому під час виготовлення відповідальних деталей машин користуються більш досконалими масштабними інструментами, які дають можливість визначати розміри з підвищеною точністю. До таких інструментів, ь першу чергу, належить штангенциркуль.

Штангенциркуль застосовується для вимірювань як зовнішніх, так і внутрішніх розмірів деталей (рис. 19,а). Він складається з штанги 8 та двох пар губок: нижніх 1 та 2 і верхніх З та 4. Губки 1 та 4 виготовлені як одне ціле з рамкою б, що ковзає по штанзі. З допомогою гвинта 5 рамка може бути закріплена в потрібному положенні на штанзі. Нижні губки призначені для вимірювань зовнішніх розмірів, а верхні--для внутрішніх вимірювань. Глибиномір 7 з'єднаний з рухомою рамкою 6, пересувається по пазу штанги 8 і призначений для вимірювання глибини отворів, пазів, виточок і ін. Відлік цілих міліметрів провадиться по шкалі штанги, а відлік часток міліметра -- по шкалі ноніуса Р, розміще* ній у вирізі рамки 6 штангенциркуля.

Шкала ноніуса має десять рівних поділок на довжині 9 мм, таким чином, кожна поділка шкали ноніуса менша від поділки масштабу (лінійки) на 0,1 мм. Під час вимірювання деталі штангенциркулем спочатку відлічують по шкалі ціле число міліметрів на штанзі, відшукуючи його під першим штрихом ноніуса, а потім з допомогою ноніуса визначають десяті частки міліметра. При цьому запам'ятовують поділку ноніуса, що збігається з поділкою на штанзі. Порядкове число цієї поділки показує десяті частки міліметра, як, додають до цілого числа міліметрів. На рис. 19,6 зображено три положення ноніуса відносно шкали штанги, що відповідають розмірам: 0,1; 0,6 і 25,6 мм. На рис. 20 показані неправильні положення установки губок штангенциркуля, при яких заміряний розмір (і не дорівнює фактичному розміру с деталі: й Ф с.

В машинобудуванні часто виготовляються деталі, поверхні яких сполучаються під різними кутами. Для вимірювання цих кутів користуються кутниками, малками, кутомірами і ін.

Кутники і малки є найпоширенішим інструментом для перевірки прямих кутів. Стальні кутники з кутом 90° бувають різних розмірів, суцільні або складені.

Кутники виготовляють чотирьох класів точності: 0, 1, 2 і 3. Найбільш точні кутники класу 0. Точні кутники з фасками називаються лекальними (рис. 21, а, б). Для перевірки прямих кутів кутник накладають на деталь, що перевіряється, і визначають правильність обробки потрібного кута на просвіт. Для перевірки зовнішнього кута кутник накладають на деталь його внутрішньою частиною (рис. 21,в), а для перевірки внутрішнього кута -- зовнішньою частиною. Приклавши кутник одним боком на оброблену поверхню деталі, злегка притискуючи його, суміщують другий бік кутника з оброблюваною поверхнею деталі і з утвореного просвіту роблять висновок про точність виконання прямого кута (рис. 21,е). іноді розмір просвіту визначають за допомогою щупів. Треба стежити за тим, щоб кутник установлювався в площині, перпендикулярній до лінії перетину площин, що утворюють прямий кут (рис. 21,5). При похилих положеннях кутника (рис. 21, е, є) можливі помилки в розмірах.

Шарнірне кріплення обойми дає можливість лінійці займати відносно обойми положення під будь-яким кутом. Малку установлюють на потрібний кут за зразком деталі або по кутових плитках. Потрібний кут фіксується гвинтом З з баранчиковою гайкою.

Проста малка призначена для вимірювання (перенесення) одночасно тільки одного кута.

Універсальна малка призначена для одночасного перенесення двох або трьох кутів.

Подвійна малка складається з двох лінійок 1 і З (рис. 22,6), з'єднаних шарнірно з важелем 2. Кінець лінійки 1 зрізаний під кутом 45°, а кінці лінійки 3 -- під кутом ЗО і 60°. Лінійка З і важіль 2 мають поздовжні прорізи, по яких переміщується гвинт 4\ гвинт може бути закріплений у різних місцях прорізу.

Під час вимірювання кутів лінійки подвійної малки встановлюють під кутом, який потрібно перевірити (рис. 22,в). Якщо треба перевірити відразу два-три кути, то важіль також установлюють під потрібним кутом. Коли малка встановлена на певний кут і гвинти закріплено, ЇЇ накладають на деталь і дивляться на світло, спостерігаючи, збігаються чи ні грані лінійок малки з поверхнями деталі. У процесі перевірки не слід сильно натискувати малкою на деталь, бо цим самим можна збити установку лінійок. Якщо при накладанні малки на деталь між гранями лінійок і поверхнями деталі помітні просвіти, це означає, що деталь виготовлена неправильно.

Малка особливо зручна у тих випадках, коли по готовій -- взірцевій деталі потрібно виготовити ряд інших, подібних до неї. В цьому випадку малку встановлюють по взірцевій деталі, а всі нові деталі перевіряють по цій установці.

З допомогою косинців і малок можна лише перевірити правильність виконання заданих кутів, але робити висновок про величину відхилень не можна.

Кутники і малки виготовляють з вуглецевих інструментальних сталей У7 та У8 з наступним гартуванням.

Для вимірювання або розмічання кутів, для настроювання малок або визначення величини перенесених ними кутів користуються кутомірними інструментами з незалежним кутом. До таких інструментів належать транспортири і кутоміри.

Транспортири звичайно застосовуються для вимірювання і розмічання кутів на площині. Кутоміри бувають прості та універсальні.

Простий кутомір складається з лінійки 1 і транспортира 2 (риє. 23,а). Під час вимірювання кутомір накладають на деталь так, щоб лінійка 1 і нижня частина полички транспортира 2 збігалися з сторонами вимірюваної деталі 3. Величину кута визначають за допомогою покажчика 4, що переміщується по шкалі транспортира разом з лінійкою. Простим кутоміром можна вимірювати величину кутів з точністю 0,5--Г.

Оптичний кутомір складається з корпуса 1 (рис. 23,6), в якому закріплено скляний диск з шкалою, що має поділки в градусах і мінутах. Ціна малих поділок 10'. З корпусом жорстко скріплена основна (нерухома) лінійка 3. На диску 5 змонтовані лупа 6, важіль 4 і укріплена рухома лінійка 2. Під лупою паралельно до скляного диска розташована невелика скляна пластинка, на якій нанесено покажчик, виразно помітний крізь окуляр. Лінійку 2 можна переміщати в поздовжньому напрямку і з допомогою важеля закріпляти в потрібному положенні. Під час повороту лінійки 2 в той чи інший бік у тому ж напрямку обертатимуться диск 5 і лупа 6. Таким чином, певному положенню лінійки відповідатимуть точно визначені положення диска і лупи. Після закріплення лінійок затискним кільцем 7, спостерігаючи крізь лупу 69 провадять відлік показів кутоміра.

Оптичним кутоміром можна вимірювати кути від 0 до 180° з точністю ±5'.

Перевірні ліній- к и призначені для перевірки площин на прямолінійність. У процесі обробки площин найчастіше користуються лекальними лінійками, які бувають з двобічним скосом, тригранні і чотиригранні

Лекальні лінійки виготовляються з високою точністю і мають тонкі ребра з радіусом заокруглення 0,1--0,2 мм, завдяки чому можна дуже точно визначити відхилення від прямолінійності за способом світлової щілини (на просвіт). Для цього лінійку встановлюють ребром на поверхню деталі, що перевіряється, і розглядають проти світла (рис. 24,6). Наявні відхилення від прямолінійності будуть при цьому помітні між лінійкою і поверхнею деталі. При доброму освітленні можна виявити відхилення від прямолінійності до 0,005--0,002 мм. Лекальні лінійки виготовляють завдовжки від 25 до 500 мм з вуглецевої інструментальної або легованої сталі з наступним гартуванням.

Зберігання вимірювального інструменту і догляд за ним. Точність і довговічність інструменту залежить не тільки від якості виготовлення і вмілого поводження, а й від правильного зберігання і догляду за ним.

Найпростіший вимірювальний інструмент зберігають звичайно в ящику верстака, де його розміщують у певному порядку за типами і розмірами. Штангенциркулі і лекальні лінійки зберігають у спеціальних футлярах з кришками. Щоб запобігти іржавінню інструменту його змащують тонким шаром чистого технічного вазеліну, попередньо добре протерши сухою ганчіркою. Перед користуванням з інструменту видаляють мастило чистою ганчіркою або промиванням у бензині.

Якщо на інструменті з'явилися плями іржі, його необхідно покласти на добу в гас, після чого промити бензином, насухо протерти і знову змастити.

2. Механізований ручний інструмент

Під механізацією слюсарних робіт слід розуміти удосконалення ручної праці застосуванням високопродуктивного устаткування, різноманітних пристроїв і механізованого інструменту, що значно полегшують працю, підвищують якість продукції та знижують її собівартість.Серед механізованого інструменту електричної дії найбільше застосовуються електрогайковерти, елек- трошпильковерти, електродрилі, шліфувальні та полірувальні машинки, елек- тронапилки, різьбонарізу- вачі; до інструменту пневматичної дії належать: гайковерти, механічні викрутки, молотки, свердлильні машинки і ін.

Механізований ручний інструмент можна поділити за видами операцій, для виконання яких він призначений, на інструмент для рубання і розрізування металів, обпилювання, шліфування і зачищання деталей, обробки отворів, нарізування різьби, шабрування і притирання, для складання різьбових з'єднань і т. ін.

Залежно від типу двигуна розрізняють інструмент електрифікований, що живиться електричним струмом, і пневматичний, що діє від стиснутого повітря

Механізований ручний інструмент поділяється також за характером руху робочого органа -- шпинделя -- на інструмент з обертальним і з зворотно-поступальним рухом робочого органу.

Серед механізованого інструменту електричної дії найбільше застосовуються електрогайковерти, електрошпильковерти, електродрилі, шліфувальні та полірувальні машинки, електронапилки, різьбонарізувачі; до інструменту пневматичної дії належать: гайковерти, механічні викрутки, молотки, свердлильні машинки і ін.

Залежно від конструкції корпуса розрізняють ручний механізований інструмент з нагрудником, з рукояткою, пістолетного

Будова і дія різних видів механізованого інструменту розглядаються під час опису слюсарних операцій, в яких

3. Слюсарний інструмент

Під час виконання слюсарних робіт користуються різноманітними інструментами та пристроями. Однією групою інструментів слюсар користується досить часто. Цей інструмент він одержує з інструментальної кладової в постійне користування. Інша група інструментів, пристроїв та приладів, застосовуваних порівняно рідко, може знаходитися в загальному користуванні на слюсарній дільниці;" ці інструменти слюсар бере з кладової на час виконання ним одержаного завдання.

Робочий інструмент слюсаря поділяється на ручний і механізований.

Ручний інструмент. Типовий набір ручного інструмента поділяється на:

різальний інструмент -- зубила, крейцмейселі, набір напилків, ножівки, спіральні свердла, циліндричні та конічні розвертки, круглі плашки, мітчики, абразивний інструмент (бруски, і пасти) та ін.;

допоміжний інструмент -- слюсарний і рихтувальний молотки, кернер, рисувалка, розмічальний циркуль, плашкотримач, вороток і т. п.;

слюсарно-складальний інструмент -- викрутки, гайкові ключі, бородок, плоскогубці, ручні лещата і ін.;

вимірювальний і перевірний інструмент -- масштабна лінійка, рулетка, кронциркуль, нутромір, штангенциркуль, мікрометр, кутники і малки, кутоміри, перевірні лінійки і т. ін.

Слюсар постійно повинен мати на своєму робочому місці: молот- ки~з круглим і квадратним бойками, зубила, крейцмейселі, ножиці, кусачки, бородки, напилки, викрутки, гайкові ключі, ножівки, ручні лещата і ін.

Слюсарні молотки є найбільш поширеним ударним інструментом. Вони призначені для нанесення ударів під час рубання, пробивання отворів, клепання, виправляння та ін. В слюсарній справі застосовують молотки двох типів -- з круглими і квадратними бойками (рис. 12,а). Молотки з круглими бойками використовують у тих випадках, коли потрібна значна сила або влучність удару. Молотки з квадратними бойками вибирають для більш легких робіт. Молотки виготовляють з сталей марок 50, 40Х або У7, їх робочі частини -- бойок і носок -- загартовують на довжину не менш як 15 мм з наступним зачищанням і поліруванням.

Слюсарні молотки випробовують трьома ударами по незагарто- ваній сталі марки У10, після чого на робочих частинах не повинно бути вм'ятин, тріщин і викришених місць. Вага молотків залежно від характеру виконуваних робіт становить: 50, 100, 200 і 300 г для виконання інструментальних робіт; 400, 500 і 600 г для слюсарних робіт і 800, 1000 г для ремонтних робіт. інструмент механізований слюсарний

Матеріалом для ручок молотків є кизил, горобина, клен, граб, береза -- породи дерев, що відзначаються міцністю і пружністю. В перерізі ручка повинна бути овальною, а її вільний кінець роблять у півтора раза товщим, ніж біля отвору молотка. Довжина ручки залежить від ваги молотка. В середньому вона повинна бути 250--350 мм; для молотків вагою 50--200 г довжина ручок 200-- 270 мм, а для важких -- 350--400 мм. Кінець ручки, на який насаджується молоток, розклинюється дерев'яним клином, змазаним столярним клеєм, або металевим клином з насічкою (йоржем).

Зубило застосовують для розрубування на частини металу різного профілю, видалення припуску з поверхні заготовки, зрубування приливків і ливників на литих заготовках, заклепок під час ремонту заклепочних з'єднань і т. ін.

Зубило складається з трьох частин -- робочої, середньої і ударної (рис. 12,6). Робоча частина зубила має форму клина, кути заточування якого змінюються залежно від оброблюваного матеріалу. Середній частині слюсарного зубила надають овального або багатогранного перерізу без гострих ребер на бічних гранях, щоб не поранити руки, головці (ударній частині) -- форми зрізаного конуса

Матеріалом для виготовлення слюсарних зубил є вуглецева інструментальна сталь У7А і У8А. Робочу частину зубила загартовують на довжину 15--ЗО мм, а ударну -- 10--20 ммКрейцмейсель -- інструмент, подібний до зубила, але з більш вузькою різальною кромкою, застосовується для вирубування вузьких канавок і пазів (рис. 12,в). Для вирубування канавок у вкладишах підшипників і інших подібних робіт застосовують нестандартизовані канавкові крейцмейселі (рис. 12,г) з гострокінцевими і напівкруглими кромками. Виготовляють крейцмейселі з вуглецевої інструментальної сталі марки У7А і У8А і загартовують, як зубила.

Б о р о д о к застосовується для пробивання отворів у тонкій листовій сталі для «натяжки» просвердлених отворів під заклепки, тобто для встановлення одного отвору проти другого у з'єднуваних деталях, для вибивання забракованих заклепок, штифтів та ін. Слюсарні бородки (рис. 12,5) виготовляють з сталі марки У7А або У8А. Робочу частину бородка загартовують на всю довжину конуса.

Напилки являють собою різальний інструмент у вигляді стальних загартованих брусків різного профілю з насічкою на їх поверхні паралельних зубців під певним кутом до осі інструмента. Матеріалом для виготовлення напилків є вуглецева інструментальна сталь марок У13 і У13А, а також хромиста шарикопідшипни- кова сталь ШХ15.

Напилки мають різну форму поперечного перерізу: плоску, квадратну, трикутну, круглу і ін. Залежно від характеру викону- еаної роботи застосовують напилки різної довжини, а також з різним числом насічок, що припадають на 1 пог. см робочої частини (драчові, личкувальні та бархатні).

Застосовуються три типи ручних напилків: звичайні, надфілі та рашпілі. Звичайні напилки (рис. 13,а) виготовляють з вуглецевої інструментальної сталі марок У13 і У13А. Надфілі (див. рис. 125) -- це ті ж самі напилки, але менших розмірів і з насічкою лише на половину або три чверті своєї довжини. Гладенька частина надфіля є рукояткою. Надфілі виготовляють з сталі У12 і У12А. Вони застосовуються для обробки малих поверхонь і доводки деталей невеликих розмірів.

Рашпілі відрізняються від напилків і надфілів конструкцією насічки. Вони застосовуються для грубої обробки м'яких металів -- цинку, свинцю і ін., а також для обпилювання дерева, кістки, рогу.

Шабери (рис. 13,6) являють собою стальні штаби або стержні певної довжини з старанно заточеними робочими гранями (кінцями). За конструкцією шабери поділяються на суцільні та складені, за формою робочої частини -- на п.поскі, тригранні та фасонні, а за числом різальних граней -- на односторонні, що мають звичайно дерев'яні рукоятки, і двосторонні без рукояток.

Крім суцільних шаберів, останнім часом застосовують і змінні, що складаються з державки і вставних пластин. Різальними лезами таких шаберів можуть бути пластинки інструментальної сталі, твердого сплаву і відходи швидкорізальної сталі. Шабери не стандартизовані. їх виготовляють з інструментальної вуглецевої сталі У10А і У12А з наступним гартуванням.

Викрутки (рис. 14,а) застосовуються для загвинчування і відгвинчування гвинтів та шурупів, що мають проріз (шліц) на головці. Вони поділяються на суцільнометалеві з дерев'яними щічками, дротяні, коловоротні, спеціальні та механізовані. Викрутка складається з трьох частин: робочої (лопатки), стержня і ручки. Вибирають викрутку за шириною робочої частини, яка залежить від розміру шліца в головці шурупа або гвинта.

Гайкові ключі -- необхідний інструмент для складання і розбирання болтових з'єднань. Головки ключів стандартизовані і мають певний розмір, який вказується на рукоятці ключа.

Зів (захват) виготовляють з таким розрахунком, щоб зазор між гранями гайки або головки болта і гранями зіву був від 0,1 до 0,3 мм.

Гайкові ключі поділяють на прості однорозмірні, універсальні (розвідні) і ключі спеціального призначення.

Прості однорозмірні ключі бувають плоскі одно- і двосторонні (рис. 14,6); накладні глухі; для круглих гайок; торцеві зігнуті та прямі. Торцеві ключі прямі та зігнуті (рис. 14,в) застосовуються в тих випадках, коли гайку неможливо закрутити звичайним ключем.

Простими однорозмірними ключами можна закручувати гайки лише одного розміру і однієї форми. Розсувні (розвідні) ключі (рис. 14,г) відрізняються від простих ключів тим, що вони можуть застосовуватися для відкручування або закручування гайок різних розмірів. Вони мають розміри зіву від 19 до 50 мм при різній довжині рукояток. Спеціальні ключі дістають назву за родом застосування, наприклад ключ під вентиль, ключ до гайки муфти і т. ін., а також для роботи у трудноприступних місцях.

Ручна ножівка (див. рис. 98) звичайно застосовується для розрізування металу, а також для прорізування пазів, шліців у головках гвинтів, обрізування заготовок по контуру та ін. Ножівкові станки бувають суцільні та розсувні. Останні мають ті переваги, що в них можна кріпити ножівкові полотна різної довжини.

Використання розглянутого вище ручного інструменту пов'язане з трудомісткою і малопродуктивною роботою, проте до цього часу ще багато слюсарів застосовують лише ручний інструмент, тим часом як значна частина слюсарних робіт може бути механізована застосуванням різноманітних стаціонарних і переносних машин, а також електричних і пневматичних інструментів. Застосування таких інструментів дає можливість значно підвищити продуктивність праці. Так, наприклад, закручування болтів і гайок за допомогою механізованого гайковерта провадиться у 4-- 10 раз швидше, ніж вручну звичайним гайковим ключем^ зачищання поверхонь за допомогою переносних шліфувальних машинок здійснюється у 5--20 раз швидше, а шабрування механізованим шабером у 2--3 рази швидше, ніж ручні операції шабрування.

Размещено на Allbest.ru