Виробнича потужність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми. Виробнича потужність є вихідним пунктом планування виробничої програми підприємства. Вона відображає потенційні можливості об'єднань, підприємств, цехів щодо випуску продукції. Визначення величини виробничої потужності посідає провідне місце у виявленні та оцінці резервів виробництва.

Спроможність галузей промисловості, підприємств та їхніх підрозділів виробляти максимальну кількість продукції знаходиться у безпосередній залежності від кількості, досконалості та дієздатності засобів праці, якими вони оснащені. Засоби праці, передусім їхню активну частину - знаряддя праці, слід рахувати основним фактором формування виробничої потужності підприємств. Проте з цього не слідує робити висновок про те, що виробничу потужність можна визначати на основі виробничо-технічних параметрів засобів праці без обліку конкретних обставин, у яких підприємство діє на даному відрізку часу.

Поліпшення використання виробничої потужності зменшує витрати на їх утримання і експлуатацію у собівартості одиниці продукції. Зменшення цих витрат відбувається за рахунок зменшення умовно-постійної частини у витратах по утриманню і експлуатації ОВФ - амортизаційних відрахувань, величина яких є умовно-постійною по відношенню до річного обсягу продукції. Внаслідок цього, чим більше буде вироблятися продукції, тим меншою буде питома вага амортизаційних відрахувань у собівартості одиниці продукції, а це веде і до збільшення прибутку підприємства, а також задоволення потреб населення на ринку у тій чи іншій продукції, адже воно залежить від обсягу виробництва продукції на підприємстві, тобто від пропозиції. Вирішальну частину приросту продукції в цілому по промисловості одержують з діючих основних фондів і виробничих потужностей, що в кілька раз перевищує нові фонди, що вводяться щорічно, і потужності.

Успішне функціонування основних фондів та виробничих потужностей залежить від того, якою мірою реалізуються екстенсивні та інтенсивні фактори кращого їх використання. Екстенсивне поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей означав: по-перше, збільшення часу функціонування основного устаткування і, по-друге, підвищення питомої ваги діючого устаткування в складі всього устаткування, наявного на підприємстві.

Одними з головних дослідників, які вивчали цю тему були: М. Вудкок, Г. Друкер, О. Бабо, Е. Долан, О.О. Бабордіна, В.А. Кучер, Д.Е. Ивахник, К.О. Багриловський, В.З. Григорьева, Г.М. Захарчин, В.Г. Васильков, В.О. Онищенко, О.В.Редкін, А.С. Старовірцев, В.Я. Чевганова.

Формування нових і використання діючих виробничих потужностей промислових підприємств повинно відбуватися в контексті створення сучасного, інтегрованого у світове виробництво промислового комплексу, який покликаний забезпечувати потреби в конкурентно-спроможності продукції внутрішнього ринку та розширення масштабів її присутності на зовнішніх ринках. Сучасні підприємства повинні виготовляти продукцію з високим ступенем переробки і високою доданою вартістю. Разом з тим діючі і створювані заново виробничі потужності в промисловості мають забезпечити різке збільшення обсягів наукоємної продукції як основи для інноваційного розвитку інших галузей національної економіки.

Ефективне використання основних фондів та виробничих потужностей має велике значення як для підприємства, так і для економіки країни в цілому. Повніше використання основних фондів на підприємстві веде до зменшення потреби у введенні в експлуатацію нових виробничих потужностей, до збільшення випуску обсягів продукції та підвищення рівня її якості (а значить, і прибутку), прискорює їх оборотність, що значною мірою сприяє вирішенню проблеми скорочення розриву в термінах фізичного і морального зносу, прискорює темпи оновлення основних фондів.

Мета даної курсової роботи - ознайомитися з формуванням виробничої потужності, вміти використовувати наявну систему показників для оцінки використання виробничих потужностей підприємств,а також навчитися формувати підходи і визначати шляхи поліпшення використання виробничих потужностей підприємств.

Мета курсової роботи передбачає виконання таких завдань:

дослідити поняття і види виробничої потужності, чинники, що її визначають;

охарактеризувати методику обчислення виробничої потужності;

охарактеризувати систему показників виробничої потужності підприємства.

Методи дослідження. Методологічною базою теоретичних досліджень є діалектичний метод наукового пізнання й системний підхід до вивчення економічних явищ. При постановці й розв'язанні поставлених у курсовій роботі завдань застосовуються методи наукової абстракції, індукції та дедукції, історичний та інші методи пізнання.

Теоретичну й методологічну основу дослідження складають наукові положення сучасної економічної теорії, концепції економічного розвитку, теоретичні висновки та узагальнення вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів, що містяться у монографічній, спеціальній та періодичній літературі; нормативно-правові документи з досліджуваного питання.

Дана курсова робота складається зі вступу, трьох розділів:двох теоретичних і практичного та висновку.

Інформаційною базою дослідження є наукові праці вітчизняних і зарубіжних авторів; аналітичні матеріали щодо принципів формування і використання виробничої потужності підприємства.

виробничий потужність обчислення оцінка

1. Загальна характеристика виробничої потужності підприємства

1.1 Сутність виробничої потужності та її види

Одним з найважливіших показників, що характеризують можливості підприємства, є його виробнича потужність. Виробнича потужність - максимально можливий обсяг випуску продукції (видобутку і перероблення сировини або виконання певних робіт, послуг) за одиницю часу (зміна, доба, місяць, рік) у визначеній номенклатурі і асортименті при повному завантаженні устаткування і виробничих площ з урахуванням прогресивної технології та організації виробництва.

Не слід ототожнювати поняття «виробнича потужність» і «виробнича програма». Якщо перше визначає те, на що здатне підприємство, його потенціал, то друге - лише ступінь освоєння потужностей у відповідному періоді [13,с.142].

Від виробничої потужності залежить ступінь задоволення ринкового попиту, що може змінюватися щодо обсягу, номенклатурі та асортименту, тому виробнича потужність повинна передбачати гнучкість всіх технологічних операцій, тобто можливість своєчасно перебудувати виробничий процес у залежності від зростання конкурентно спроможності продукції, зміни обсягу, номенклатури та асортименту. Виробнича потужність розраховується по всьому переліку номенклатури та асортименту продукції, яка виробляється на підприємстві. В умовах багатономенклатурного виробництва, коли виробляєма продукція характеризується сотнями найменувань виробів, кожне з яких відрізняється не тільки призначенням або конструктивними особливостями, але й технологією виготовлення, здійснюється угруповування всієї номенклатури створюваної продукції та вибір виробу-представника [9, c 68].

При обчисленні потужності для визначення обсягу однорідної продукції використовуються натуральні показники - штуки, метри квадратні, метри кубічні, тонни, погонні метри й інші. Однак вони не дозволяють при визначенні потужності підприємства (ділянки, агрегату) порівнювати й аналізувати виробництво продукції за складністю і трудомісткістю виробів. Тому, з метою спрощення розрахунку виробничої потужності при широкій номенклатурі виробів, що випускаються підприємством, продукція різних найменувань поєднується в групи за ознакою конструктивної, технологічної та іншої подібності Кожна така група приводиться за трудомісткістю до базового виробу-представника. тобто до умовно-натуральних показників. Виріб-представник може мати найбільшу питому вагу по кількості і трудомісткості (хоча це не обов'язково). Застосування умовно-натуральних показників дозволяє привести усі види однорідної продукції з різними характеристиками до одного виду, прийнятого за базу. Для цього використовуються перевідні коефіцієнти, що відбивають трудомісткість та складність продукції, що випускається [7,c.68].

У практиці господарювання розрізняють три види виробничої потужності підприємства: проектну, поточну та резервну.

Проектна потужність визначається у процесі проектування нового підприємства або реконструкції (розширення) діючого або будівництва нового підприємства: вона вважається оптимальною, оскільки склад і структура устаткування відповідають структурі трудомісткості запроектованої номенклатури продукції, і має бути досягнута протягом нормативного терміну її освоєння..

Поточна (фактично досягнута) потужність характеризує дійсні виробничі можливості підприємства, що склались у конкретний період часу. Величина поточної виробничої потужності не залишається сталою. Нарівні з удосконаленням техніки, технології та організації виробництва, руху основних фондів на підприємстві відбуваються певні зміни виробничої потужності, що потребує здійснення періодичних обчислень її величини.

Вона має динамічний характер і змінюється відповідно до організаційно-технічного розвитку виробництва. Тому її характеризують кілька показників:

потужність на початок планового періоду (вхідна);

потужність на кінець планового періоду (вихідна);

середньорічна потужність.

Вихідна потужність підприємства визначається з обліком:

намічених при визначенні вхідної потужності заходів щодо ліквідації «вузьких місць». Під "вузьким місцем" розуміють невідповідність потужностей окремих цехів, дільниць, груп устаткування потужностям відповідних підрозділів до встановленої потужності усього підприємства, цеху (див дод. Б).

запровадження в дію нових потужностей, у тому числі за рахунок розширення, реконструкції, модернізації, автоматизації, а також за рахунок здійснення заходів щодо підвищення ефективності виробництва.

Частина цих заходів випливає із стратегічного плану розвитку підприємства на рівні поточних завдань, а частина з них передбачається при розробці поточних планів, виходячи з умов функціонування, які змінилися, та організації виробництва.

Вихідна виробнича потужність у вартісному виразі, тобто потужність на кінець розрахункового періоду (року) (Впвих, грн), обчислюється за формулою:

Впвих= Впвх + Впвв - Впвив (1), де

Впвх - виробнича потужність на початок періоду, грн.;

Впвв - введена в плановому періоді виробнича потужність, грн.;

Впвив - виведена за плановий період виробнича потужність, грн.

Середньорічна виробнича потужність (Впсер.р) підприємства, цеху, обчислюється за формулою:



Впсер.р= Впвх. + - (2), де

Впввод - виробничі потужності, що вводяться у дію протягом року;

Впвиб - виробничі потужності, що протягом року вибувають з експлуатації;

т1- кількість повних місяців роботи введених протягом року потужностей;

т2 - кількість повних місяців, коли виведені протягом року з експлуатації потужності не працювали [2,c.220].

Резервна потужність повинна формуватись і постійно існувати в певних галузях національної економіки: електроенергетиці і газовій промисловості - для покриття так званих пікових навантажень в електро- та газових мережах, надійного забезпечення енергоресурсами споживачів на період виконання ремонтно-аварійних робіт; харчовій індустрії - для переробки істотно збільшеного обсягу сільськогосподарської сировини, що швидко псується, у високоврожайні роки; на транспорті - для перевезення збільшеної кількості пасажирів у літні місяці; в машинобудуванні та інших галузях - для підготовки виробництва та освоєння випуску нових видів устаткування (агрегатів, приладів) і конструкційних матеріалів тощо. Як правило, величина резервних потужностей не перевищує 10-15% загальної потужності підприємства [1, с.99-101].

Найважливішим фактором, що впливає на величину виробничої потужності, є рівень організації праці та виробництва, забезпечення найбільш сприятливих умов для безперебійної та високопродуктивної роботи обладнання. Одним з елементів організації виробництва є календарний режим роботи підприємства (змінності, тривалість робочого дня, число робочих днів у році).

Календарний режим роботи устаткування не можна приймати як величину, встановлену навчань для підприємств певної галузі промисловості. У кожному окремому випадку доцільно визначати оптимальний календарний режим роботи обладнання і виходячи з цього режиму розраховувати потужність кожної ділянки виробництва. При встановленні потужності втрати часу на ремонт приймаються мінімальними.

Всі перераховані вище фактори можуть впливати як на величину виробничої потужності, так і на ступінь її використання. Тому необхідно чітко розмежовувати, в яких випадках дія того чи іншого чинника збільшує потужність і в яких випадках воно впливає лише на ступінь її використання.

В узагальненому вигляді класифікація обох видів представлена в таблиці 1 (див.дод. В).

Наведена класифікація обох видів факторів являє собою теоретичний аналіз кількісних і якісних факторів підвищення ефективності використання виробничих потужностей [9.с. 157].

1.2 Методика обчислення виробничої потужності підприємства

Розгортання і поглиблення ринкових відносин, підвищення рівня інтенсифікації виробництва зумовлюють необхідність більш повного й оперативного залучення до господарського обігу резервів виробничих потужностей. Це вимагає розробки ефективних заходів і методів їх виявлення на всіх стадіях виробничого процесу з врахуванням використання величини виробничої потужності підприємства і його підрозділів.

У широкому розумінні основу потужнісних ресурсів становлять робочі місця, на яких виконуються роботи при допомозі машин і механізмів або ручним способом з використанням механізованого інструменту та інших нескладних знарядь праці. У першому випадку потенційна можливість робочого місця визначається пропускною здатністю устаткування, а в другому - обсягом робіт, які виконує робітник.

Отже, потужніші ресурси - це сукупність устаткування і робочих місць, які організовано функціонують у процесі виробництва продукції в тому чи іншому виробничому підрозділі. Устаткування і робочі місця різною мірою беруть участь у формуванні величини виробничої потужності.

Обчислюються виробничі потужності з допомогою ЕОМ, потрібно дотримуватися єдиного принципу структурної організації потужнісних ресурсів. Наприклад, для машинобудівних підприємств вона може бути представлена в такій послідовності: робоче місце (верстат) > потужнісних ресурсів (робочих місць, верстатів) > лінія > дільниця > цех -> підприємство.

Виробнича потужність того чи іншого підрозділу визначається пропускною здатністю провідної групи його потужнісних ресурсів. Такою групою є устаткування і робочі місця залежно від їхньої технологічної значимості: виконання найбільш відповідальних операцій, прогресивність устаткування, коефіцієнт завантаження якого повинен бути не менший, ніж нормативний.

Важливим моментом в удосконаленні методів визначення виробничих потужностей є отримання вихідної інформації шляхом застосування уніфікованих форм, в яких вона представлена. Уніфікація форм охоплює два напрями: 1)встановлюються єдині форми, в яких представлені розрахунки виробничих потужностей усіх основних видів виробництв, наявних на підприємстві; 2) виділяється строго визначена сукупність форм, в яких представлені розрахунки виробничих потужностей підрозділів різних рівнів ієрархії: низького рівня (ліній, технологічних потоків, відділень) і високого рівня (дільниць, цехів, підприємств).

Важливою умовою використання ЕОМ для розрахунку потужностей підприємств є централізоване, безперервне введення інформації. В пам'яті ЕОМ повинна постійно міститися інформація про кількісний і якісний стан потужнісних ресурсів, норми часу на виготовлення продукції в диференційованому вигляді (деталь, вузол, виріб) в кожній групі потужнісних ресурсів. У зв'язку зі змінами в кількісному і якісному складі потужнісних ресурсів у нормативи трудомісткості продукції, яка виготовляється, а також в масиви вхідної інформації повинні вноситися певні корективи.

При такому методичному підході до розрахунку виробничих потужностей підприємств з'явиться можливість швидше отримати повну інформація про величину виробничих потужностей та наявні резерви поліпшення їх використання [6,c.102].

Задачу обчислення виробничої потужності підприємства і його підрозділів можна сформулювати так: при обмеженні на ефективний фонд часу роботи устаткування максималізується випуск продукції. За цільову функцію береться максимум випуску продукції в натуральному або вартісному виразі. У цьому зв'язку модель розрахунку виробничої потужності підприємства матиме вигляд, згідно з яким максималізується обсяг випуску продукції:

(3).

[8, с.253-256]

Розрахунок потужності - важлива частина обгрунтування плану виробництва (надання послуг) підприємства. На його основі плануються обсяги випуску продукції (надання послуг), складаються баланси потужностей, визначаються обсяги капітальних вкладень.

Виробничі потужності розраховуються відповідно до галузевих основних положень, що відображають особливості конкретної галузі. Водночас існують загальні для більшості галузей економіки методичні принципи розрахунку виробничих потужностей діючих підприємств:

1. Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою профільної продукції. Якщо підприємство випускає кілька видів різної продукції, то виробнича потужність установлюється окремо за кожним видом продукції. Наприклад, на металургійних підприємствах (комбінатах) обчислюють окремо потужність доменного, сталеплавильного і прокатного виробництв.

2. Виробнича потужність підприємства визначається за показниками потужності провідних цехів основного виробництва, потужність цехів - за показниками потужності провідних дільниць (ліній). Потужність дільниць розраховується за даними пропускної спроможності провідних груп устаткування. Провідними є ті цехи (дільниці), які виконують головні технологічні процеси і мають найбільшу питому вагу в загальній трудомісткості виготовлення продукції. Наприклад, для підприємств чорної металургії до таких цехів відносять доменні, сталеплавильні, прокатні цехи; для машинобудівних та верстатобудівних - механічні, складальні; текстильної - прядильно-ткацькі.

3. У розрахунок виробничої потужності підприємства включається все діюче і недіюче устаткування, установлене на початок року; устаткування, що перебуває на складі і має бути введене в експлуатацію в основних цехах у плановому році; понаднормативне резервне устаткування; у розрахунок потужності не входить резервне устаткування, а також устаткування допоміжних цехів та технічних служб.

4. Виробнича потужність повинна розраховуватись на основі технічних або проектних норм продуктивності устаткування, виробничих площ з урахуванням застосування прогресивної технології та досконалої організації виробництва і праці.

При визначенні прогресивних норм використання устаткування необхідно враховувати, що можливості цього використання значною мірою залежать від номенклатури та трудомісткості продукції, яка виготовлятиметься на цьому устаткуванні, від якості перероблюваної сировини і матеріалів[12,c.112].

5. Для розрахунків виробничої потужності підприємства визначають фонди часу роботи устаткування: календарний, режимний і дійсний (максимально можливий). Для кожної одиниці устаткування календарний фонд часу (Фк) обчислюється як добуток числа календарних днів у розрахунковому періоді на кількість годин у добі.

Річний календарний фонд становить:

Фк = 24 • 365 = 8760 год. (4).

Режимний фонд (Фр) дорівнює календарному фонду за вирахуванням невідпрацьованого часу у вихідні, святкові, передсвяткові дні та у невідпрацьовані зміни:

ФР = [Тзм ( Дк - Дв - Дс ) - ТН - Дпс] КЗМ ,де

Тзм -- тривалість зміни;

Дк -- число календарних днів у періоді;

Дв -- число вихідних днів у періоді;

Дс -- число святкових днів у періоді, що не збігаються за датою з вихідними днями;

ТН -- кількість неробочих годин у передсвяткові дні;

Дпс -- кількість передсвяткових днів;

КЗМ -- кількість змін роботи одиниці устаткування.

Для підприємств, яким властивий неперервний характер виробництва, режимний фонд роботи устаткування дорівнює календарному фонду.

Дійсний фонд часу (Фд) -- це максимально можливий фонд роботи устаткування при заданому режимі за вирахуванням планових витрат часу на капітальний та поточний ремонти.

Для підприємств з неперервним характером виробництва він становить:

Фд = ФК - (Рк + Рп) (5).

для підприємств з дискретним характером виробництва:

Фд = ФР - (Рк + Рп) (6).

де Рк , Рп -- планові витрати часу відповідно на капітальний та поточний ремонти,

6. У загальному вигляді виробнича потужність групи однакового технологічного устаткування з виготовлення однорідної продукції розраховується за формулою

ВП =Пу Фд Куст (7)

або

ВП = ВП = (8)

де ВП -- виробнича потужність;

Пу -- продуктивність (норма виробітку) устаткування у відповідних одиницях виміру певної продукції;

Куст -- середньорічна кількість устаткування певного виду;

То -- трудомісткість виготовлення одиниці продукції (норма обробітку), надання послуг, перероблення сировини.

Виробнича потужність для потокової лінії визначається за такою формулою:

ВП = Фд Ч (9)

де Ч -- такт потокової лінії (характеризує кількість часу на випуск одиниці продукції).

Завершується визначення потужності підприємства складанням балансу, для цього використовують такі поняття, як вхідна і вихідна виробнича потужність.

Вхідна виробнича потужність - це потужність на початок планового року, що є у розпорядженні підприємств.

Вихідна виробнича потужність - це величина потужності на кінець планового року. Складання балансу виробничої потужності відбиває усім зміни її величини, які відбуваються протягом року, і дає можливість визначити, з якою потужністю підприємство вийде на кінець року:

ВПВИХ = ВПВХ+ВПТ.П+ВПР.Р ± ВПН.А - ВПВИБ (10)

де ВПВИХ - вихідна виробнича потужність;

ВПВХ - вхідна виробнича потужність;

ВПТ.П - приріст потужності за рахунок технічного переозброєння та здійснення інших організаційних заходів;

ВПР.Р - приріст потужності за рахунок реконструкції і розширення

підприємства;

ВПН.А - збільшення (+) або зменшення (-) потужності в результаті змін у" номенклатурі та асортименті виготовлюваної продукції (зменшення або збільшення трудомісткості виробів);

ВПВИБ - зменшення потужності внаслідок її вибуття.

Для визначення відповідності виробничої потужності виробничій програмі розраховують середньорічну потужність.

Середньорічна виробнича потужність розраховується за формулою:

ВПСЕР.Р= ВПвх. + - (11)

де ВПСЕР.Р - середньорічна виробнича потужність;

ВПввед. - введена виробнича потужність у плановому році;

ВПвиб - виведена виробнича потужність у плановому році;

т1 і т2 - кількість повних місяців використання відповідно введених і виведених потужностей у плановому році.

Важливим показником використання виробничого потенціалу підприємства є коефіцієнт використання виробничої потужності. Вій визначається відношенням фактичного (планового) випуску продукції за рік до середньорічної виробничої потужності;

Кв.п= (12)

де Q - обсяг фактично виготовленої продукції за рік у натуральних чи вартісних показниках;

ВП- середньорічна виробнича потужність у тих самих одиницях

виміру.

Величина коефіцієнта використання виробничої потужності залежить від ступеня використання основних фондів (зокрема, устаткування) підприємства [12, с.143-146].

Ефективне використання основних фондів підприємства визначається натуральними і вартісними показниками [11.с.51]:

Показник екстенсивного використання основних фондів,який визначає рівень використання основних фондів у часі:

К екст .=Т факт./Т норм., (13)

де Т факт.-фактичний час роботи верстата,

Т норм.-час роботи верстата за нормаю.

Коефіцієнт інтенсивного використання основних фондів характеризує ревінь використання основних фондів з виробітку:

Кінт. = Вф. / Вн , (14)

де Вф-фактичний виробіток,.

Вн -виробіток за нормою.

Інтегральний коефіцієнт відображає рівень використання основних фондів за часом та за продуктивністю і визначається як:

Кінтегр.= Кекст.* К інт. , (15)

Коефіцієнт змінності показує,скільки в середньому змін працювала кожна одиниця устаткування:

Кзмін. =Кв.зм. / Кв.д , (16)

де Кв.зм. -кількість відпрацьованих верстато-змін,

Кв.д -кількість верстато- днів.

До вартісних (загальних) показників ефективного використання основних фондів належить [16.с.51-52]:

- Фондовіддача (Фвідд.)

Фвідд. = ВТП / ВОФс.р. (14)

де ВТП - вартість товарної продукції підприємства, грн.;

ВОФс.р. -середньорічна вартість основних фондів, грн.

Фондомісткість(Фміст.):

Фміст. = ВОФс.р /ВТП (18)

Фондоозброєність (Фозбр.):

Фозбр.= ВОФс.р / Ч (19)

де Ч-середньоспискова чисельність працюючих на підприємстві.

2. Аналіз фінансово-економічних показників діяльності підприємства ”Мрія”

2.1 Визначення трудомісткості річної виробничої програми

Таблиця 2.1 - Трудомісткість річної виробничої програми

№ п / п	Вид і розряд робіт	Трудомісткість виробу, нормо-годин	Річна прогр., шт.	Трудомісткість програми за видами і розрядами робіт, н- год.
1	Складальні роботи - всього в тому числі за розрядами:	6,5	41000	266500
	1 розряд	1,5		61500
	4 розряд	2,1		86100
	5 розряд	2,9		118900
2	Налагоджувальні і регулювальні роботи - всього:	0,5		20500
	5 розряд	0,5
				20500
3	Разом по усіх видах робіт	7	41000	287000

2.2 Розрахунок необхідної кількості робочих місць

Таблиця 2.2 - Розрахунок необхідної кількості робочих місць

№ п/п	Показники	Позначення	Види робіт за розрядами	Всього
			Складальні	Налагодження і регулювання
			1	4	5	5
1	Нормативна трудомісткість, нормо - години	Тн	1,5	2,1	2,9	0,5	7
2	Дійсний річний фонд робочого часу, години	Фд	1945
3	Прийнята кількість робочих місць	Кі	22	30	42	7	101

2.3 Визначення чисельності промислово - виробничого персоналу

Визначення чисельності основних робітників

Таблиця 2.3 - Бюджет робочого часу одного працівника на 2010 рік

№ п/п	Показник	Нормальні умови праці
1	Календарний фонд часу, днів.	365
2	Вихідні і святкові, днів.	109
3	Номінальний фонд часу, днів.	256
4	Цілоденні невиходи на роботу - всього, днів, втому числі:	27
	- чергові і додаткові відпустки	20
	- невиходи в зв'язку з хворобою	5
	- невиходи по виконанню державних обов'язків	2
5	Явочний фонд робочого часу, днів.	229
6	Номінальна тривалість робочої зміни, год.	8
7	Дійсний фонд робочого часу робітника, год./рік	1832

Розрахунок чисельності допоміжних робітників

Таблиця 2.4 - Зведена відомість складу робітників цеху

№ п/п	Професія	Чисельність робітників, чол.
		Всього	В тому числі по розрядах
			І	II	ІІІ	IV	V	VI
1	Складальник	100	23		32		45
2	Монтажник	8						8
Разом основних робітників відрядників	108	23		32		45	8
3	Контролер якості	5		1		2		2
4	Електрик	2	1		1
5	Водій	1		1
6	Слюсар-ремонтник	2			1		1
Разом допоміжних робітників (погодинників)	10	1	2	2	2	1	2
Всього робітників цеху	118	24	2	34	2	46	10

Розрахунок чисельності керівників, спеціалістів і службовців

Таблиця 2.5 - Штатний розпис адміністративно-управлінського персоналу

Посада	Чисельність, чол.	Посадова ставка*, грн. /місяць	Сума, грн./рік
Інженерно-технічні працівники, в т.ч.
Керівники, в т. ч.:	5		165600
1 . Начальник цеху	1	3600	43200
2. Старший майстер	2	2800	67200
3. Майстер дільниці	2	2300	55200
Спеціалісти, в т. ч.:	1		32400
1 . Інженер конструктор	1	2700	32400
Службовці, в т. ч.:	2		34800
1. Комірник	1	1500	18000
2. Обліковець	1	1400	16800
МОП, в т. ч.:	2		30216
1. Прибиральники	1	1300	15600
2. Гардеробники	1	1218	14616
РАЗОМ	10		263016

2.4 Розрахунок фонду оплати праці ПВП

Таблиця 2.6 - Годинні тарифні ставки робітників приладобудівних підприємств при п'ятиденному робочому тижні*

Умови праці	Категорії робітників	Годинні тарифні ставки, грн./год.
		І	II	III	IV	V	VI	VII	VII
Тарифний коефіцієнт	1,0	1,09	1,2	1,35	1,53	1,8	1,9	2,0
Нормальні	Погодинники	4,2	4,58	5,04	5,67	6,43	7,56	7,98	8,4
	Відрядники	4,69	5,11	5,63	6,33	7,18	8,44	8,91	9,38



Таблиця 2.7 - Розрахунок річного фонду оплати праці

№ п/п	Група	Кількість працюючих, чол.	Фонд тарифної зарплати, тис. грн.	Преміальні доплати, тис. грн.	Фонд основної зарплати тис. грн.	Додаткова зарплата, тис. грн.	Фонд оплати праці тис. грн.	Середньомісячна зарплата працюючого, грн. /чол.
1	Основні робітники	108	1799,9	269,98	2069,88	206,988	2276,868	1757
2	Допоміжні робітники	10	119,135	14,296	133,431	13,343	146,774	1223
3	Керівники	5	165,6	41,4	207	20,7	227,7	3795
4	Спеціалісти	1	32,4	6,48	38,88	3,888	42,768	3564
5	Службовці	2	34,8	5,22	40,02	4,002	44,022	1834,25
6	МОП	2	30,216	3,022	33,238	3,324	36,562	1523
7	Нарахування на заробітну плату	37,6%					1043,3
	Разом	128	2182,051	340,398	2522,449	252,245	3817,994	13696,25

2.5 Розрахунок річної суми амортизаційних відрахувань

Розрахунок вартості основних фондів

S буд. = 101*4,7*1900 = 901,930 тис. грн.,

S обл. та апарат. = 101*37,4 = 3777,4 тис. грн.,

S інст. = 3777,4*0,1 = 377,74 тис. грн.

S інв.вир. = 3777,4*0,015 = 56,66 тис. грн.,

S інв. госп. = (2500*10)+(5200*8) = 66,6 тис. грн.

Розрахунок суми амортизаційних відрахувань

Таблиця 2.8 - Вартість основних фондів і амортизаційних відрахувань

№ п/п	Найменування основних фондів	Балансова вартість, тис.грн.	Квартальна норма амортизації, %	Сума амортизаційних відрахувань. тис. грн.
1	Будівлі і споруди	901,93	20	45,036
2	Обладнання, апаратура і прилади	3777,4	5	756,48
4	Інструмент і пристроїв	377,74	4	94,435
5	Виробничий і господарський інвентар	123,261	4	30,8
Всього	5180,331		925,751

2.6 Визначення витрат на основні та допоміжні матеріали і куповані напівфабрикати та комплектуючі вироби

Таблиця 2.9 - Розрахунок витрат на основні та допоміжні матеріали і куповані напівфабрикати та комплектуючі вироби

№ п/п	Матеріал	Витрати на одиницю, грн.	Витрати на річну програму, тис.грн.	Транспорто-заготівельні витрати, тис.грн,	Загальна вартість, тис.грн.
1	Основні матеріали	69	2829	141,45	2970,45
2	Комплектуючі вироби і куповані напівфабрикати	93	3813	190,65	4003,65
Всього		6642	332,1	6974,1

2.7 Калькуляція собівартості та розрахунок гуртової ціни виробу

Таблиця 2.10 - Калькуляція собівартості та визначення гуртової ціни виробу

№ п/п	Стаття витрат	Сума втрат, грн./шт.	Примітка
1	Основні матеріали	72,45	З табл. 2.9
2	Куповані напівфабрикати і комплектуючі вироби	97,65	З табл. 2.9
3	Основна заробітна плата основних робітників	50,48	З табл. 2.7
4	Додаткова заробітна плата основних робітників	5,048	10% від п.3
5	Нарахування на заробітну плату	20,88	37,26% від (п.3 + п.4)
6	Витрати по утриманню і експлуатації обладнання	48,96	97 % від п.3
7.	Загальновиробничі витрати	39,37	78 % від п. 3
8	Адміністративні витрати	53	105 % від п. 3
9.	Позавиробничі витрати	23,27	6 % від виробничої собівартості
10	Повна собівартість	411,1	сума п. 1-9
11	Плановий прибуток підприємства	82,2	2 0 % від п. 10
12	Всього (гуртова ціна виробу)	493,3	сума п. 10-11

2.8 Розрахунок основних техн1ко-економ1чних показників роботи підприємства

Нм. =6642*42 / 360 = 774,9тис. грн.

Wоб. = 774,9 *100 / 55 = 1408,9 тис.грн.

41000 * 493,3= 20225,3 тис. грн. /рік

Sтов. = 41000 Х 411,1= 16855,1тис. грн. /рік.

В грн. тп. = 16855,1 / 20225,3 = 0,83 грн. / 1 грн. тп.

П = 82,2*41000 = 3370,2тис. грн/рік.

Рв = 3370,2Х100/(5180,331+1408,9)=51,15%

Таблиця 2.11 - Основні техніко-економічні показники роботи цеху

№ п/п	Стаття витрат	Одиниця вимірювання	Величина показника	Примітка
1	Виробнича програма	тис. шт.	41	задано
2	Обсяг випуску продукції в гуртових цінах підприємства	тис. грн.	20225,3	розрахунок
3	Фонд оплати праці	тис. грн.	3817,994	Табл. 2.7
4	Середньорічна вартість основних виробничих фондів	тис. грн.	5180,331	Табл. 2.8
5	Загальна площа цеху	м 2		Розрахунок
6	Спискова чисельність працівників	чол.	128	Табл. 2.7
7	Спискова чисельність робітників	чол.	118	Табл. 2.4
8	Виробіток одного працівника за рік	тис.грн.		Розрахунок
9	Фондовіддача	грн.		Розрахунок
10	Собівартість товарної продукції	тис. грн.	16855,1	Розрахунок
11	Витрати на 1 грн. товарної продукції	грн.	0,83	Розрахунок
12	Середньомісячна заробітна плата одного працівника	грн.	13696,25	Табл. 2.7
13	Сума оборотних засобів	тис. грн.	1408,9	Розрахунок
14	Прибуток підприємства	тис. грн.	3370,2	Розрахунок
15	Рентабельність виробництва	%	51,15	Розрахунок

Отже, можна зробити висновок, аналізуючи проведені розрахунки, що підприємство «Мрія», є прибутковим, прибуток перевищує витрати, а рентабельність свідчить про конкурентоспроможність підприємства.



3. Основні напрями підвищення ефективності використання виробничих потужностей підприємства

У сучасних умовах господарювання максимальне використання виробничих потужностей підприємств є найдешевшим заходом, що різко впливає на ефективність роботи кожного з них. Виробничі потужності підприємств, матеріальною основою яких є сучасні системи машин, мають динамічний характер. У їхньому складі відбуваються як якісні, так і кількісні зміни. Підвищення ефективності виробничих потужностей зображене на рис.2 (див. дод. Г).

Якщо не враховувати впливу об'єктивних факторів на зміну потужностей, то це позначиться на ефективності їх використання. Особливо чутливий такий вплив в умовах частої зміни продукції і технології її виготовлення. Освоєння виробництва нових модернізованих виробів у багатьох випадках зумовлює зміну структури потужностей, а іноді вимагає докорінної їх перебудови. Важлива роль тут відводиться новій технології. Так, застосування при виготовленні різних їхніх розмірів і форм складових готових виробів зумовлює суттєві зміни в якісному і кількісному складі устаткування, насамперед в обробних виробництвах, що в підсумку стимулює необхідність перебудови структури їх систем машин.

Досягнення стійкої збалансованої структури систем машин вимагає постійного впорядкування складових її елементів та удосконалення організаційних зв'язків між ними, тобто відповідного управління системами машин підприємства [4, с.121-122].

Раціонально побудована система машин підприємства і його підрозділів може стійко функціонувати протягом порівняно тривалого періоду. Однак, можливі певні відхилення, насамперед у пропускній здатності окремих машин, їх підсистем і системи в цілому на різних рівнях ієрархічної структурної побудови підприємства. При цьому, одні з них мають мінімальну пропускну здатність для виконання заданого обсягу виробництва, а інші - максимальну. В зв'язку з цим, середній коефіцієнт завантаження устаткування знижується, що позначається на ефективності використання виробничих потужностей, а підприємство практично не має резервних потужностей для швидкого освоєння випуску нової продукції.

Проте, підвищувати завантаження устаткування можна лише до якогось певного оптимального рівня. За такий рівень можна прийняти нормативний коефіцієнт завантаження устаткування (Кн), який відображає економічно обґрунтоване недовантаження верстатного парку і величина його подається в довідковій літературі. Цей коефіцієнт показує, що для кожної групи відповідного устаткування правильним повинно бути використання його дійсного річного фонду часу (Фі) не повністю, а в межах (Фі*Кн). Значення Ф(1-Кн) становитиме нормативний резерв цього фонду часу, що дасть змогу підприємству мати деякий резерв потужності для своєчасного реагування на вплив всіляких зовнішніх і внутрішніх факторів і, насамперед, для залучення цих потужностей до освоєння нових видів продукції.

Функціонування системи машин вважається стійким, якщо використання виробничих потужностей цієї системи і зв'язків між її елементами підтримуються на рівні нормативного завантаження устаткування.

Але це тільки один із варіантів розв'язання двоєдиного завдання. Інший стосується механізму мобілізації наявних резервів з тим, щоб на кожному підприємстві домогтися нормативного завантаження обладнання і мати реальні резерви потужності для динамічного освоєння нових видів продукції. Наявність таких потужностей тісно пов'язана з формуванням комплектних резервів.

Під комплектними резервами поліпшення використання виробничих потужностей підприємства слід розуміти можливість збільшення випуску продукції однакової кількості усіма його підрозділами. При цьому величина комплектних резервів перебуває у прямій залежності від рівня пропорційності у виробничих потужностях, тобто від організаційної досконалості побудови системи машин.

Підтримання на належному організаційному рівні ефективного функціонування системи машин зумовлює необхідність створення стрункої системи регулювання пропорцій у виробничих потужностях, яка є дійовим інструментом формування комплектних резервів.

Під регулюванням пропорцій у виробничих потужностях треба розуміти комплекс робіт, який охоплює сукупність організаційно-технічних заходів і координацію діяльності відповідних служб та підрозділів підприємства з метою їх впровадження для поліпшення використання наявних потужностей. В основу такого регулювання повинно бути покладено удосконалення організаційної побудови системи машин підприємства і його підрозділів[3, с. 203-204].

Основна мета регулювання пропорцій у потужностях полягає в забезпечення узгодження функціонування системи машин і наслідок - формування комплектних резервів, наявність яких дає змогу збільшувати випуск продукції, освоювати нові види продукції, домагатися рівномірного завантаження роботою дільниць і цехів підприємства в межах визначеного режиму роботи та підвищення ефективності виробництва.

Для виробничих підрозділів характерними напрямами можуть бути:

оптимізація виробничої програми для цехів, дільниць;

зміна структури устаткування без зміни його загальної кількості;

підвищення завантаження устаткування до його нормативної величини;

формування оптимального технологічного плану розподілу робіт;

приведення у відповідність структури машиномісткості (трудомісткості) виготовлення або передбаченої до виготовлення продукції зі структурою наявного в підрозділі парку устаткування;

визначення і придбання необхідної кількості устаткування на задану величину потужності та ін.

більш масштабними є напрями для підприємств і об'єднань, серед яких:

оптимізація виробничої потужності підприємства;

зміна структури устаткування в цехах з урахуванням можливої зміни площ;

оптимізація капітальних вкладів на придбання устаткування;

перерозподіл устаткування між цехами;

придбання необхідної кількості устаткування для досягнення заданої величини потужності підприємства у зв'язку з його реконструкцією та зміною профілю спеціалізації тощо.

Підприємства мають великі можливості для підвищення ефективності використання потужностей шляхом раціональної побудови систем машин за рахунок маневрування наявними у них потужносними ресурсами. Особливо значні резерви такого маневрування можна виявити в складі технологічного устаткування. Але в усіх випадках вони повинні бути спрямовані на підвищення ефективності використання потужностей діючих підприємств [11, с. 263-266].

Максимально можливий випуск продукції може бути досягнутий з урахуваннями змін ряду чинників, наприклад, зменшенням простоїв устаткування, підвищенням коефіцієнта змінності його роботи, удосконаленням організації виробництва, впровадженням технічних заходів тощо. Приріст потужності за рахунок організаційно-технічних заходів, тобто внутрішньовиробничих резервів, не завжди може забезпечити випуск запланованого обсягу продукції. Тому виникає потреба у визначенні та введенні в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння, реконструкції або розширення підприємства.

Із метою більш повної ув'язки проекту виробничої програми і виробничої потужності підприємства розробляють баланс виробничих потужностей. У ньому відображають вхідну, вихідну і середньорічну потужність, а також введення і вибуття потужностей. На основі балансу виробничих потужностей та в ході його розробки здійснюється:

уточнення можливостей виробничої потужності;

визначення рівня забезпеченості виробничою потужністю програми робіт по підготовці виробництва нових виробів;

визначення коефіцієнта використання виробничих потужностей;

виявлення внутрішньовиробничих диспропорцій та можливостей їх усунення;

визначення необхідності в інвестиціях для нарощування потужностей та ліквідації "вузьких місць";

визначення потреби в обладнанні або виявлення надлишків обладнання;

пошук найбільш ефективних варіантів спеціалізації та кооперування.

Баланс виробничої потужності за видами продукції на кінець планового року розраховується як сума потужності на початок року та її приросту за мінусом вибуття.

Головною ознакою підвищення рівня ефективного використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства є зростання обсягу виробництва продукції. Кількість же виробленої продукції при наявному розмірі виробничого апарату залежить, з одного боку, від фонду часу продуктивної роботи машин і устаткування протягом доби, місяця або року, тобто їх екстенсивного завантаження, а з другого, - від ступеня використання знарядь праці за одиницю часу (інтенсивного навантаження). Отже, всю сукупність технічних, організаційних та економічних заходів щодо кращого використання виробничих потужностей підприємства за їх змістом та призначенням умовно можна поділити на дві групи: перша - збільшення екстенсивного завантаження; друга - підвищення інтенсивного навантаження.

Великим резервом збільшення продуктивної роботи виробничого устаткування є максимально можливе скорочення його простоїв. На підприємствах з дискретним виробництвом кількість не працюючого впродовж доби устаткування нерідко досягає 15-20% загального його парку, а внутрізмінні простої складають 10-15% робочого часу. Це спричинюється: неузгодженістю пропускної спроможності окремих цехів і дільниць; незадовільною організацією технічно-профілактичного обслуговування та ремонту устаткування; відсутністю робітників тих чи інших професій; перебоями у забезпеченні виробами, оснащенням, пристроями, підйомно-транспортними засобами тощо[15].

Для підприємств ряду галузей індустрії і перш за все машинобудування надзвичайної гостроти набула проблема підвищення коефіцієнтів змінності роботи виробничого устаткування. Зокрема на машинобудівних підприємствах України цей показник впродовж останніх років практично не змінюється і по металообробному устаткуванню становить в середньому 1,45 (з урахуванням внутрізмінних простоїв ще менше -- всього 1,25), що свідчить про наявність достатньо великих резервів кращого використання знарядь праці. Якщо довести реальну змінність роботи металообробного устаткування до раціонального рівня (1,7-1,8), то можна було б збільшити випуск машинобудівної продукції більше ніж на 30%.

Значному поліпшенню екстенсивного завантаження діючих засобів праці сприяє зниження частки недіючого устаткування, розміри якого є значними (декілька десятків тисяч одиниць) лише на промислових підприємствах України, а також виведення з експлуатації зайвого та неефективно використовуваного устаткування і організація завдяки цьому повноцінної двозмінної роботи. За існуючими розрахунками здійснення таких заходів дало б можливість підвищити фондовіддачу на підприємствах різних галузей промисловості та народного господарства на 10-15 і більше відсотків.

Вирішальне значення для підвищення рівня інтенсивного використання виробничої потужності має своєчасне здійснення заходів щодо заміни та модернізації фізично спрацьованого і технічно застарілого устаткування. Для підтримання порівняно високого технічного рівня виробництва на підприємствах треба щорічно замінювати 4-6% і модернізувати 6-8% діючого парку машин, устаткування та інших видів знарядь праці.

До важливих факторів, що зумовлюють зростання продуктивності устаткування за одиницю часу, відносяться запровадження новітньої технології, інтенсифікація виробничих процесів.

Значного підвищення інтенсивного навантаження устаткування на підприємствах можна досягти завдяки застосуванню прогресивних форм і методів організації виробництва (концентрації, спеціалізації, кооперування та комбінування; гнучких, потокових і роторно-конвеєрних ліній), що дозволяють використовувати високопродуктивне автоматизоване устаткування. За результатами спеціальних досліджень, на підприємствах машинобудування виготовлення конструктивно і технологічно однорідних деталей на...