Размещено на http://www.allbest.ru/

Колонізація Марса

Підкорення космосу в Радянському Союзі було "ідеєю фікс". Особливий інтерес виявляли до Марса. Вчені вважали, що до кінця XX століття ми точно побудуємо там наукові бази. На те були підстави: радянський апарат "Марс-3" перший здійснив посадку на червону планету.

Подорожі по галактиці здавалися реальними: радянські космонавти готувалися до польотів, а студенти авіаційних вузів писали дипломні роботи з установки оранжерей на міжпланетних космічних кораблях.

Перші проекти польоту на Марс з'явилися ще в 1959 році. Тоді дві групи молодих вчених почали проектувати міжпланетні космічні кораблі. Одну з груп очолював Гліб Юрійович Максимов. Його проект "Важкого космічного корабля" передбачав виведення на орбіту тримісного міжпланетного судна і ракетного блоку, що забезпечує розгін корабля до Марса, обліт навколо планети і благополучне повернення назад. Передбачалась наявність кабіни екіпажу, системи захисту від сонячної радіації і оранжереї, що забезпечує кисень і їжу на борту.

Старт першого польоту на Марс планувався на 8 червня 1971, повернення на Землю - 10 липня 1974. Пізніше ці розробки лягли в планування проекту "МАВР", що передбачає політ до Марса з проміжним обльотом Венери, яким займалися в ОКБ-1. Але після смерті головного конструктора Сергія Павловича Корольова проект був закритий.

Другу групу очолював майбутній космонавт корабля "Восток-1" Костянтин Петрович Феоктистов. Проект цієї групи предбачав збірку багатомодульного корабля на навколоземній орбіті, на якому повинен був відправитися екіпаж з чотирьох чоловік. Після виходу на орбіту Марса планувалося дослідження атмосфери червоної планети і спуск трьох членів екіпажу на її поверхню, в цей час троє, які залишилися повинні були чекати в кораблі.

Незважаючи на недоліки технічного забезпечення, при належних поправках і появу нових можливостей, програма міжпланетного космічного польоту могла бути виконана. На макеті міжпланетного корабля року проводилися тривалі випробування систем життєзабезпечення в умовах, що імітують міжпланетний політ. У 1966 році в ОКБ-1 був утворений загін цивільних космонавтів. Їм належало збирати і випробовувати міжпланетний корабель на навколоземній орбіті. Були проведені льотні випробування на орбіті місячного посадкового корабля, який став прототипом марсіанського. Все доводило можливість здійснення ідеї. Однак в 1969 році президента АН СРСР Мстислава Всеволодовича Келдиша, який пропонував відмовитися від висадки на Місяць на користь міжпланетного польоту, не підтримали, вирішивши, що політ на супутник Землі все-таки більш пріоритетний. З часом роботи в цьому напрямку зійшли нанівець.

Поворот річок

У 1971 році був запланований поворот річок Печори, Вичегди та Північної Двіни. Проект "Тайга" припускав створити нові русла уральських річок шляхом здійснення 250 ядерних вибухів, але були реалізовані лише три з них. Збиток населенню та екології виявився занадто великий, подальші роботи були зупинені. Єдиним нагадуванням про не втілення в життя ідеї стало радіоактивне озеро між Печорою і Колвою.

Повна автоматизація

У 1970 році співробітники журналу "Наука і техніка" прогнозували повну автоматизацію будівництва будівель, доріг, гребель і появу цілої мережі наземного та повітряного транспорту, керованої автопілотом, до 2000 року. Схожі прогнози стосувалися і побуту: розумні машини будуть знати коли і що приготувати, випрати, включити і вимкнути.

Одним із прототипів сучасного розумного будинку став проект радіоелектронного оснащення "Сфінкс" (суперфункціональна інтегрована комунікативна система).

У систему входили сферичні і плоскі акустичні пристрої та колонки, тонкий рідкокристалічний або газоплазмовий екран, ручний пульт зі знімним дисплеєм, великий пульт з телефонною трубкою, головний телефон, процесор з трьома блоками пам'яті і невеликий екран. Насправді кількість предметів не була строго визначена, людина сама повинна була здобувати необхідну кількість екранів, процесорів і пультів для оснащення своєї квартири.

Система дозволяла працювати з інформаційною базою, управляти всією домашньою радіоелектронікою, спілкуватися з іншими абонентами мережі, проводити якусь подобу сучасних онлайн конференцій і виконувала розважальні функції накшталт програвання музики і відтворення відео - і все це не тільки за допомогою пультів управління, але і за рахунок голосу.

Крім цікавого і широкого функціоналу не міг не захопити і зовнішній вигляд системи - настільки стильно вона виглядала.

Про "Сфінкс" розповів в 1978 році журнал "Технічна естетика", його появу обіцяли до 2000 року, але більше інформація про комплекс ніде не з'являлася.

Транспорт

Надшвидкі автомобілі та автомобілі, які здатні літати, приватні екраноплани - і це далеко не повний перелік чудес майбутнього, які обіцяв своїм читачам журнал "Техніка - молоді".

Одними з найбільш багатообіцяючих проектів в Радянському союзі були автомобілі на повітряній подушці ГАЗ-16 і супершвидкий ГАЗ-ТР.

ГАЗ-16 був здатний зависати над поверхнею землі (а значить і перешкод для нього не було), важив дві тонни, мав два посадочні місця і мав крейсерську швидкість в 70 км /год.

ГАЗ-ТР, сконструйований в 1953 році гіпотетично міг розігнатися до 800 км / год і володів турбореактивним двигуном ВК-1 потужністю в 1000 кінських сил (такий же двигун використовувався у винищувачі МІГ-17). Правда, на ділі все було інакше: по-перше, для досягнення рекордної швидкості були потрібні спеціальні швидкісні шини (а їх якраз і не винайшли), по-друге, на території СРСР не було достатньо довгої розгінної смуги для встановлення подібного рекорду. Тому випробування реактивного авто провели з обмеженням швидкості в 300 км /год. Правда, експеримент закінчився невдало, і проект був заморожений.

Проте, радянське телебачення в 1970 році обіцяло у найближчі кілька років масове виробництво електромобілів, які нічим не поступаються автомобілям на паливі та навіть менш енерговитратних і більш зручних на коротких відстанях. Радянські вчені вже розуміли, як зарядити транспорт достатньою електроенергією за кілька хвилин, а автозаправка майбутнього повинна була забезпечити автомобілі і бензином, і електрикою. Пропонувалося і зовсім позбутися постійної "підзарядки", використовуючи портативну електростанцію на борту гібрида або ж використовувати сонячну енергію. Однак через примітивності акумуляторів і конструкції масове виробництво радянської "Тесли" так і не було налагоджено.

Кріоніка

Ще в Російській імперії російський фізик і біолог-експериментатор Порфирій Іванович Бахметьев проводив досліди з кажанами. Так, один з перших введених в анабіоз кажанів прокинувся і прожив у будинку вченого ще кілька тижнів.

У 1971 році в СРСР приїжджав Анатоль Долинов, президент Французького кріонічного товариства. Метою його візиту була зустріч з провідним радянським реаніматологом Володимиром Неговскім. Володимир Олександрович позитивно розглядав "КРІОНІК" і погодився стати одним із співзасновників Європейської кріонічної корпорації. Вчені спільно розробляли проект, але надалі він так і не був реалізований через бюрократичні проблеми.

У 1972 році в Харкові з'явився Інститут проблем кріобіології і кріомедицини Академії наук СРСР (сьогодні Національної академії наук України), що займається дослідженнями стійкості живих істот до холоду і проблем кріоконсервування. До цього дня Інститут проблем кріобіології і кріомедицини залишається єдиним подібним в світі.

Природно на тему майбутнього розвитку і можливого застосування даного методу збереження життя були свої фантазії - "Комсомольська правда" розповіла у своєму знаменитому футурологічним випуску від 1 січня 1960 про замерзлого мамонта, якого ось-ось розморозять і поселять в зоопарку на потіху публіці.

Авіація

До авіації підхід в радах був особливий. До, під час і після Другої світової війни радянські вчені розробляли унікальні апарати, випереджаючі за технологіями весь світ.

Найсміливішим проектом стала розробка космічного винищувача "Спіраль". У розпал космічної гонки Союзу потрібна була власна авіаційно-космічна система. Державне замовлення в 1965 році поступило в дослідно-конструкторське бюро 115 імені М.А. Мікояна. Очолювати дослідження було доручено головному конструктору Глібу Лозино-Лозинському. Проект отримав назву "Спіраль"

За задумом Лозино-Лозинського, "Спіраль" повинна була складатися з гіперзвукового літака-розгонщика, двоступеневого ракетного прискорювача і орбітального літака. Літак-розгонщик з орбітальним літаком на спині злітав і розганявся до швидкості 7500 км / год. По досягненню висоти в 30 кілометрів орбітальний літак відокремлювався і за допомогою двоступеневого ракетного прискорювача розганявся до першої космічної швидкості. Після цього орбітальний літак виходив на навколоземну орбіту і виконував поставлене бойове завдання: бомбардування ракетами класу "космос-космос" або "космос-земля". Проте в другій половині 70-х повністю готовий проект авіаційно-космічної системи "Спіраль" в Міністерстві оборони не затвердили, вирішивши, що його навряд чи можна втілити в життя. Проект був закритий.

Торсіонні поля

Торсіонні поля - це гіпотетичне фізичне поле, породжене крученням простору, тобто будь-який предмет, що обертається може стати його джерелом. З середини 80-х в СРСР розгорнулася активна робота з вивчення так званих торсіонних полів, очолювана членом Російської академії природничих наук Анатолієм Євгеновичем Акимовим і спонсорувалася державою.

За словами Акімова, використання торсіонних полів дарувало людству унікальні можливості: створення торсіонного двигуна, торсіонних джерел енергії, торсіонних видів зв'язку і матеріалів з новими фізичними властивостями.

Також Акімов стверджував, що торсіонні поля здатні допомогти геологам побачити землю наскрізь, як на рентгені - це повинно було скоротити витрати держави при пошуку корисних копалин. Анатолієм Євгеновичем був розроблений генератор Акімова - джерело торсіонного випромінювання.

Проте в липні 1991 року на засіданні Комітету з науки і технологій при Верховній Раді СРСР програма досліджень була кваліфікована як лженаукова і припинилася невдовзі з розпадом СРСР. До цих пір існує думка, що закриття робіт було пов'язано з переділом науковим співтовариством державних грошей.

технологічний проект авіація торсіонний

Список використаної літератури