Внесок учених харківського технологічного та електротехнічного інститутів у розвиток електротехнічної галузі України

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«ХАРКІВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

УДК 621.3 (09) + 921.3(477)

Спеціальність 07.00.07 - історія науки і техніки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ВНЕСОК УЧЕНИХ ХАРКІВСЬКОГО ТЕХНОЛОГІЧНОГО ТА ЕЛЕКТРОТЕХНІЧНОГО ІНСТИТУТІВ У РОЗВИТОК ЕЛЕКТРОТЕХНІЧНОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ (1885-1950 рр.)

Тверитникова Олена Євгенівна

Харків - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі «Історія науки і техніки» Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Бєсов Леонід Михайлович, Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут», завідувач кафедри історії науки і техніки

Офіційні опоненти: доктор технічних наук, професор Братута Едуард Георгійович, Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут», професор кафедри теплотехніки і енергоефективних технологій

доктор історичних наук, професор Савчук Варфоломій Степанович, Дніпропетровський національний університет, професор кафедри квантової макрофізики

Захист відбудеться «21» травня 2010 р. о 1300 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.050.16 у Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інститут» за адресою: 61002, Харків, вул. Фрунзе, 21.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» за адресою: 61002, Харків, вул. Фрунзе, 21.

Автореферат розісланий «14» квітня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Аннєнкова Н. Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Електротехнічна наука в сучасних умовах перетворилася на один з провідних напрямів науково-технічного прогресу. Нагальним стає пошук нових структур організації наукової і навчальної роботи, форм взаємодії вищих навчальних закладів і наукових установ з промисловими підприємствами. Усе це продиктовано зростанням вимог до рівня фахової підготовки спеціалістів і наукових кадрів електротехнічного напряму. Тому проведення аналізу історичного досвіду накопичення наукових знань у минулі періоди історії має важливе значення для вдосконалення системи освіти і науки, зокрема розгортання наукових досліджень у галузі електротехніки.

Чільне місце в розвитку електротехнічної галузі як науки і як складової електротехнічної промисловості та вищої електротехнічної освіти з кінця ХІХ ст. посідав Харківський технологічний інститут (ХТІ), а згодом і Харківський електротехнічний інститут (ХЕТІ). До кінця 1920-х рр. ХТІ, а протягом 1930-1950 рр. і ХЕТІ були провідними науковими і освітніми центрами, в їх лабораторіях діяльністю вчених сформувалися основні напрями наукових досліджень у галузі електротехніки. Специфіка роботи професорів і викладачів полягала в поєднанні наукової роботи з підготовкою кваліфікованих інженерних кадрів. Тематика досліджень мала як прикладні, так і теоретичні аспекти. Поява колективних форм співробітництва вчених, однією з яких стали науково-дослідні кафедри, а згодом науково-дослідні інститути, створила умови для зародження науково-технічної школи в ХЕТІ. Зростає історичний і практичний інтерес до науково-педагогічної, громадської й організаційної діяльності не лише засновника, лідера науково-технічної школи електротехніки професора П. П. Копняєва, а й учених-дослідників: О. К. Погорєлка, М. П. Клобукова, М. Д. Пильчикова, В. М. Хрущова, С. М. Фертіка та інших учених ХТІ і ХЕТІ. До цього варто додати, що їхній внесок у розвиток електротехнічної галузі поки що не знайшов повного відображення в сучасній науковій літературі. Існує низка маловідомих документів, які зберігаються в державних архівах і дають можливість узагальнити значущість наукового доробку цих особистостей і, головне, підтвердити пріоритетність діяльності в окремих аспектах досліджуваної проблеми.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 80-х рр. ХІХ ст. до кінця 40-х рр. ХХ ст. Нижня межа пов'язана з відкриттям першої на те-риторії наддніпрянської України вищої технічної школи - ХТІ. У 1920- 1930-ті рр., з огляду на об'єктивні умови, виникла потреба в комплексних формах організації науково-дослідної роботи, однією з яких стали наукові школи, зокрема харківська науково-технічна школа електротехніки. Верхня межа - 1950 р., коли відбувається реорганізація ХЕТІ, який увійшов до складу Харківського політехнічного інституту. Окремі аспекти дисертаційної роботи виходять за вказані межі дослідження. Такий методологічний підхід викликаний необхідністю з'ясувати чинники, що визначили розвиток наукового напряму в подальші роки. Актуальність теми в окреслених хронологічних рамках і територіальних межах дослідження визначається також необхідністю доповнити вітчизняну історіографію в галузі електротехніки і становлення інженерної електротехнічної освіти з урахуванням специфічних особливостей методології наукових досліджень учених ХТІ і ХЕТІ.

Зв'язок дисертації з науковими програмами. Робота виконана на кафедрі «Історія науки і техніки» НТУ «ХПІ» згідно з планом науково-дослідних робіт, що входять до тематики пошукових наукових досліджень «Інноваційна діяльність вищої технічної школи в підвищенні науково-технічного рівня промислового виробництва» (№ ДР 0106U005163), де здобувач була виконавцем окремих розділів.

Мета дослідження - здійснити цілісний історико-науковий аналіз діяльності вчених-електротехніків ХТІ і ХЕТІ та встановити роль і місце їхніх досягнень у формуванні основних концепцій і напрямів теорії електротехніки та її практичного застосування в розвитку вищої освіти України. електротехнік концепція науковий вчений

Завдання дослідження:

- провести історіографічний аналіз наукової літератури та архівних документів з розвитку електротехнічної науки та освіти в регіональному, державному і світовому контексті з урахуванням наукового доробку вчених Харківського технологічного та електротехнічного інститутів;

- проаналізувати і визначити характерні ознаки основних етапів зародження і становлення електротехніки як самостійної галузі науки, уточнити і доповнити періодизацію її розвитку;

- здійснити порівняльний аналіз розвитку інженерної освіти в галузі електротехніки в країнах Європи та в Україні;

- висвітлити маловідомі факти і події в науково-педагогічній діяльності вчених ХТІ, зокрема О. К. Погорєлка, М. Д. Пильчикова, М. П. Клобукова, які своєю роботою створили підґрунтя для зародження науково-технічної школи електротехніки ХЕТІ, установити їхній внесок у створення бази для розвитку електротехнічної науки та соціально-економічне значення впровадження їхніх досягнень у практику;

- з'ясувати значущість наукової спадщини П. П. Копняєва у формуванні базових напрямів науково-технічної школи електротехніки Харківського електротехнічного інституту;

- оцінити результативність діяльності учнів і послідовників П. П. Копняєва в розвитку наукових досліджень у Харківському електротехнічному інституті, підтвердити пріоритетність їхніх досягнень в окремих наукових розробках;

- розкрити форми і методи системи підготовки інженерних і наукових кадрів у Харківському електротехнічному інституті;

- обґрунтувати необхідність використання історичного досвіду вчених ХТІ і ХЕТІ у формуванні методичних підходів в організації науково-дослідної роботи в галузі електротехніки і системи підготовки інженерних і наукових кадрів.

Об'єкт дослідження - становлення і розвиток промисловості та вищої технічної освіти як складової електротехнічної галузі України з кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Предмет дослідження - напрями і результати реалізації науково-дослідної та освітньої діяльності, що відображають внесок учених Харківського технологічного і електротехнічного інститутів у розвиток електротехніки.

Методи дослідження. Дисертаційна робота виконана в концептуальних межах історії науки і техніки та має полідисциплінарний характер, спираючись насамперед на методологію історичної науки. Методи дослідження ґрунтуються на принципах історичного пізнання: історизму, системності, об'єктивності. Застосування цих принципів дозволило дотримуватися конкретно-історичних підходів у проведенні аналізу зародження і розвитку електротехнічної науки і освіти в Україні. Застосовані загальнонаукові методи логіки і класифікації, аналізу і синтезу та спеціальні історичні методи - історико-порівняльний, проблемно-хронологічний, синхроністичний, діахронічний та ін. дають змогу всебічно охарактеризувати джерела, в яких відображено результати, досягнуті в процесі розвитку електротехніки. Використані методи, які поширені в суміжних галузях науки, а саме: статистичний метод, метод наукової систематизації та багатофакторного аналізу, а також кількісно-якісні методи, зокрема наукометрія, бібліометрія та інформетрія. Важливе значення має біографічний метод, що дозволив відновити забуті імена, доповнити науковий доробок відомих учених і скласти найповніший опис наукових праць електротехніків.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що:

- вперше здійснено цілісний історико-науковий аналіз діяльності вчених Харківського технологічного та електротехнічного інститутів у контексті розвитку електротехнічної галузі;

- відтворено історико-наукову картину еволюції електротехнічної науки, що дозволило розробити уточнену періодизацію формування теоретичної бази для науково-промислового застосування в галузях електротехніки;

- вперше проведено порівняльний аналіз особливостей підготовки кадрів у галузі електротехніки в ХТІ, ХЕТІ і в країнах Європи;

- вперше, на основі узагальнення широкого кола джерел центральних, обласних і особистих архівів, розкрито принципи і зміст науково-педагогічної, організаційної та громадської діяльності П. П. Копняєва, проведено класифікацію наукового доробку за основними напрямами його досліджень;

- підтверджено, що з ініціативи П. П. Копняєва на підприємствах Харкова, Донбаського, Криворізького, Придніпровського регіонів було створено проблемно-галузеві лабораторії, розробки яких стали продовженням науково-дослідних робіт учених ХТІ і ХЕТІ, що сприяло формуванню науково-технічної бази електротехнічної промисловості України;

- доведено, що внаслідок діяльності П. П. Копняєва та його учнів уже з початку 1930-х рр. зникла залежність вітчизняної промисловості від імпорту окремих видів закордонного електротехнічного обладнання;

- систематизовано магістральні напрями діяльності вчених Харківського електротехнічного інституту, що дозволяє аргументовано стверджувати про зародження та ефективне функціонування науково-технічної школи електротехніки П. П. Копняєва і скласти хронологію її розвитку;

- запроваджено до наукового обігу нові архівні документи, виявлено маловідомі та забуті імена науковців, показано їхній внесок у розвиток електротехнічної галузі та інженерної освіти.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що фактичний матеріал, узагальнення та висновки можуть бути застосовані у викладанні гуманітарних і технічних дисциплін у вищій школі, зокрема в розробці лекційних курсів та підручників, використані в просвітницькій діяльності, а також у підготовці узагальнювальних наукових праць з історії науки і техніки. Результати дослідження стали підґрунтям створення навчальної програми курсу «Харківський політехнічний інститут. Історія. Люди. Традиції. Світовий контекст» і рубрики «Історія електротехнічного інституту: факти і постаті» на Web-сайті факультету «Автоматика та приладобудування» НТУ «ХПІ», а також при підготовці рубрики «Твоя історія, ХПІ» часопису «Політехнік»; для написання навчального посібника «Метрологическое обеспечение и поверка средств измерения электрических величин» під грифом МОН України та для підготовки навчальних дисциплін «Вступ до спеціальності» кафедр «Інформаційно-вимірювальні технології і системи», «Загальна та експериментальна фізика», «Історія науки і техніки».

Особистий внесок здобувача. Положення і результати, що виносяться на захист дисертаційної роботи, отримані здобувачем особисто. Серед них: проведення основного обсягу пошукової роботи, обробка, узагальнення та систематизування матеріалів, формулювання наукових положень і висновків роботи, участь у впровадженні. Постановка завдань досліджень, аналіз і обговорення одержаних результатів виконувалися здобувачем спільно з науковим керівником.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації доповідалися на: VIII конференції молодих істориків освіти, науки i техніки України (Київ, 2003 р.); ІІ-VІ Всеукраїнських наукових конференціях «Актуальні питання історії техніки» (Київ, 2003-2008 рр.); XII-XVІI Міжнародних науково-технічних конференціях «Інформаційні технології: наука, техніка, технологія, освіта, здоров'я» (Харків, 2005-2009 рр.); ХІХ Міжнародному симпозіумі з наукознавства та історії техніки «Історія національної науки: новий зміст і суспільна значимість» (Київ, 2002 р.); Міжнародній конференції «Знаннєве суспільство: нові виклики науці та вченим» (Київ, 2005 р.); Всеукраїнський науково-методичній конференції «Викладання історії науки і техніки в університетах України» (Харків, 2006 р.) та були обговорені на засіданнях кафедр НТУ «ХПІ»: «Іcтopiя науки i техніки», «Інформаційно-вимірювальні технології і системи».

Публікації. За темою дисертації опубліковано 24 праці, серед них 6 у фахових наукових виданнях ВАК України.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, 5 розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 267 сторінок; з них 6 рисунків по тексту; 9 рисунків на 9 окремих сторінках; 15 таблиць по тексту; 7 таблиць на 11 сторінках; 5 додатків на 40 сторінках; список використаних джерел з 359 найменувань на 34 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, розглянуто методологічну основу, сформульовано мету і завдання, визначено наукову новизну та практичне значення результатів наукового пошуку, наведено інформацію про апробацію, публікації та структуру дисертації.

У першому розділі «Історіографія. Джерельна база та методологія дослідження» проведено історіографічний аналіз літератури, подано характеристику найважливіших джерел і методології дослідження.

На основі аналізу інформаційного матеріалу здійснено класифікацію всього комплексу використаної в роботі літератури за п'ятьма основними групами. Автори праць загального характеру з історії розвитку електротехнічної галузі, а також її окремих напрямів Л. Д. Белькінд, Л. М. Бєсов, В. А. Веніков, Я. А. Шнейберг, С. О. Гусєв, В. М. Дуков, Б. Г. Кузнєцов, В. К. Лебєдинський, О. Д. Симоненко та ін. розкривають історичні умови становлення електротехніки як науки, зародження інженерної освіти і промисловості та методологічні аспекти розвитку галузі. Аналіз робіт цієї групи показує, що у вивченні електротехніки до сьогодні відсутні спеціальні наукові праці, безпосередньо присвячені дослідженню, яке комплексно охоплювало б всі аспекти розвитку галузі.

Окрему групу робіт, авторами яких є Т. О. Щербань, В. І. Онопрієнко, Е. П. Степанович, Ю. В. Павленко, С. П. Руда, С. А. Хорошева, Ю. О. Храмов, О. А. Пучко, Л. І. Сухотеріна та ін., становлять дослідження розвитку природничих і технічних наук, а також історії технічної освіти в Україні. Цінним історіографічним доробком є історичні дослідження про діяльність ХТІ, ХЕТІ та ХПІ, їх окремих кафедр, факультетів, наукових колективів. У виданнях за редакцією В. Л. Кирпичова, П. М. Мухачова, П. П. Копняєва, М. Ф. Кіркача, Ю. Т. Костенка, Л. Л. Товажнянського, О. К. Морачковського, А. О. Мамалуя міститься багатий фактичний матеріал і узагальнюються результати досягнень вчених інституту. Науковцями зроблено чимало у вивченні історії технічних наук України. Разом з тим, окремого дослідження, де всебічно висвітлювалися б здобутки харківських електротехніків, поки що не створено.

До наступної групи літератури віднесено спеціальні наукові праці, монографії, окремі публікації фахівців-електротехніків за досліджуваний період: О. К. Погорєлка, М. П. Клобукова, М. Д. Пильчикова, П. П. Копняєва, В. М. Хрущова, О. Б. Брона, О. Я. Бергера, В. М. Кияниці, С. М. Фертіка, О. М. Міляха, О. П. Сукачова та ін. Праці цієї групи дають уявлення про становлення наукових досліджень у галузі електротехніки в Україні. «Курс электротехники» М. П. Клобукова став першим в Україні підручником з питань електрики. Теоретичні роботи О. К. Погорєлка з проблем використання досягнень електротехнічної науки залишаються актуальними і сьогодні для вирішення соціальних проблем енергогосподарства. Відмітною ознакою праць П. П. Копняєва стали розроблені ним нові методологічні та методичні підходи до викладення матеріалу.

На основі науково-біографічної літератури авторів Л. Д. Белькінда, В. О. Каменєвої, Б. М. Ржонсницького, В. А. Шендеровського, І. М. Асса, О. М. Головка, О. Н. Ярмиша та ін. проведено комплексне дослідження доробку відомих науковців. Аналіз робіт Б. А. Маліцького, В. І. Онопрієнка, Ю. О. Храмова та ін. дозволив дотримуватися методологічних підходів у вивченні біографій учених, показати факти і події їх життя і діяльності в контексті розвитку електротехніки в Україні.

Докторські та кандидатські дисертації Л. І. Сухотеріної, Г. Л. Звонкової, Н. І. Жорнік, І. С. Рогачова, О. М. Міляха, С. М. Фертіка та ін. були використані для з'ясування стану розвитку електротехнічних напрямів в Україні у досліджуваний період.

Для проведення цілісного теоретичного узагальнення використано принципи методології та методи історичного дослідження, з урахуванням наукового доробку О. П. Реєнта, Я. С. Калакури, А. В. Санцевича, І. І. Колесник, В. М. Шейка, В. І. Онопрієнка та ін.

Джерельна база дослідження ґрунтується на опублікованих і архівних доку-ментах, що містяться у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Центрального державного історичного архіву України, Державного архіву м. Києва, архіву Президії Академії наук УРСР, Державного архіву Харківської області, архіву НТУ «ХПІ». Опрацьовано матеріали 6 архівів, 9 фондів, 11 описів, понад 370 справ. Частину джерельної бази становлять матеріали Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, Харківської наукової обласної бібліотеки ім. В. Г. Короленка, науково-технічної бібліотеки, музею і відділу «Рідкісна книга» НТУ «ХПІ», технічної бібліотеки Національного наукового центру «Інститут метрології», а також мемуарна література кафедр НТУ «ХПІ», що містить листування, спогади, документи до біографій та діяльності вчених. Більшість з архівних джерел уперше введено до наукового обігу.

Проведений історіографічний аналіз показав, що діяльність учених ХТІ і ХЕТІ та її вплив на становлення і розвиток електротехнічної галузі України не був предметом цілісного і системного наукового дослідження.

Другий розділ «Зародження і розвиток електротехніки з найдавніших часів до кінця ХІХ ст.» висвітлює процес формування електротехнічної науки, зародження галузі електропромисловості. Підкреслюється, що важливим етапом у становленні наукових досліджень у галузі електротехніки був початковий період накопичення знань і відомостей про електрику і магнетизм, починаючи з найдавніших часів до кінця ХVІ ст. Першою науковою працею, де було систематизовано експериментальні дослідження електричних і магнітних явищ, стала книга У. Гільберта. Вона привернула увагу дослідників і стимулювала розвиток учення про електрику і магнетизм, зародження нових гіпотез, теорій, винаходів, що належать О. Геріке, С. Грею, Ш. Дюфе, П. Мушенбруку. Початкові етапи стали підґрунтям для розвитку теоретичної бази електротехнічної галузі. Створення першого джерела електричного струму («вольтів стовп») інтенсифікувало дослідження його магнітних, хімічних, теплових, світлових властивостей. Протягом 1820-1840 рр. було встановлено ряд основних законів: закон електричного кола (Г. Ом); зв'язок між магнітними і електричними явищами (Х. Ерстед); закон взаємодії електричних струмів (А. Ампер), закон дії струму на магніт (Ж. Біо, Ф. Савар); закон електролізу (М. Фарадей); закон теплової дії струму (Д. Джоуль, Е. Ленц). Результати цих досліджень заклали фундамент електродинаміки і дозволили виявити електричну природу магнетизму. Відкриття М. Фарадеєм у 1831 р. явища електромагнітної індукції стало основою для створення Дж. Максвеллом теорії електромагнітного поля.

У розділі підкреслено, що фундаментальне значення для розвитку елекродинаміки мали дослідження Г. Герца, О. Хевісайда, Х. Лоренца, М. М. Шиллера. Наприкінці ХІХ ст. з'явився теоретичний напрям, пов'язаний з дослідженнями процесів у пристроях, які працюють на змінному струмі. Підґрунтям для створення теорії змінних струмів стали роботи М. О. Доліво-Добровольського, С. Томсона, А. Кенелла, Дж. Блемінга. Істотний вплив на формування теоретичних засад електротехніки мали праці І. Пулюя з електродинаміки змінних струмів. Систематичні теоретичні дослідження динамо-машин постійного струму були розпочаті Дж. Гопкінсом у 1879 р.

Формування теоретичної бази електротехніки відбувалося у взаємозв'язку з розвитком техніки. Показано, що впродовж ХІХ ст. окреслилися дослідження окремих проблем, що сприяло диференціації електротехнічної галузі: телеграф (П. Л. Шиллінг); електродвигун (Б. С. Якобі); електрозварювання (В. В. Петров, М. М. Бенардос, М. Г. Слав'янов); електроосвітлення (П. М. Яблочков, О. М. Лодигін), трансформатор (І. Ф. Усагін). Новим етапом у розвитку електротехніки стало відкриття М. Тесла у 1885 р. системи дво-фазного струму і М. О. Доліво-Добровольським 1888 р. трифазного струму.

Вивчений матеріал систематизовано і подано хронологію розвитку електротехнічної галузі, починаючи з найдавніших часів, у якій визначено сім етапів розвитку та основні події у кожному етапі.

Теоретичні дослідження і винахідницька діяльність дослідників стали передумовою виникнення галузі електротехнічної промисловості. Аналіз розвитку науки про електрику показує, що на середину ХІХ ст. зменшується відрив її теоретичної частини від прикладного застосування, що сприяло створенню в індустріальних країнах Європи, зокрема Німеччині, Бельгії, а також США електротехнічних підприємств. На початку ХХ ст. на території Росії з'явилося 6 заводів електротехнічного профілю, але всі ці заводи були філіями закордонних підприємств. У 1914 р. до Харкова евакуйований Ризький електромеханічний завод, який став базою для розвитку електропромисловості України. Еволюцію головних подій становлення електротехнічної промисловості в дисертації систематизовано за часом і зведено в таблицю.

У розділі 3 «Організація інженерної освіти в галузі електротехніки (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.)» визначені передумови заснування перших електротехнічних вищих навчальних закладів, проведено порівняльний аналіз методів і форм системи підготовки фахівців-електриків у країнах Західної Європи, Росії, Україні і ХТІ. Зазначено, що проникнення електротехнічної науки в усі галузі техніки викликало необхідність у фахівцях-електриках різних спеціальностей. У зв'язку з цим наприкінці ХІХ ст. у Європі почала створюватися система вищих електротехнічних навчальних закладів. Це були електротех-нічні факультети та інститути, які мали статус інститутів підвищення кваліфікації. Окремого вищого спеціалізованого навчального закладу в Європі, крім Вищої електричної школи в Парижі, на цей час не існувало. 1886 р. у Санкт-Петербурзі відкрито Технічне училище, яке пізніше було реорганізовано в електротехнічний інститут, що став першим окремим електротехнічним вищим навчальним закладом на території Росії. З 1900 р. розпочалося викладання електротехніки в Московському вищому технічному училищі.

Передумовою становлення вищої електротехнічної освіти в Україні стала потреба в науковому забезпеченні південно-східного промислового регіону, що бурхливо розвивався. Установлено, що ініціатива організувати дослідження в галузі електротехніки належить першому директору ХТІ В. Л. Кирпичову. 1921 р. у ХТІ було організовано електротехнічний факультет. Паралельно викладання електротехніки розпочалося в Київському політехнічному інституті відомими вченими М. А. Артем'євим, А. В. Круковським, С. М. Усатим, А. А. Скомороховим, А. А. Соколовим. 1918 р. у КПІ було створено електротехнічний факультет з відділеннями електричних станцій, електричної тяги та техніки зв'язку.

У Львівській політехніці початок електротехнічних досліджень пов'язаний з діяльністю професорів Ф. Стржелецького, К. Олеарського, Р. Гостковського, Ф. Добжинського, Р. Дзєсьлєвського. Подальший розвиток досліджень у галузі електротехніки тут припадає на 40-ві роки ХХ ст. Після возз'єднання західних і східних земель України на кафедрі електротехніки склався науково-дослідницький центр. У 1921 р. до Катеринославського гірничого училища було приєднано електротехнічне відділення реорганізованого Катерино-славського політехнічного інституту. Його очолив інженер-електротехнік професор Г. Є. Єврєїнов. В Одесі на базі електротехнікуму сильних струмів відкрито електротехнічний факультет Одеського політехнічного інституту, де працювали відомі вчені-радіофізики - Л. І. Мандельштам і М. Д. Папалексі.

Проведений аналіз дає можливість зробити висновки, що відмітною рисою системи підготовки фахівців у ХТІ була її комплексність. Фундаментальна теоретична підготовка навчання поєднувалася з обов'язковою виробничою практикою. Такий підхід супроводжувався створенням ряду електротехнічних спеціалізацій, що відрізняло систему навчання в ХТІ від систем в інших вищих навчальних закладах України, де кількість електричних напрямів підготовки була обмежена. Матеріал щодо розвитку мережі підготовки фахівців-електриків у Європі й Україні узагальнено, систематизовано за часом і зведено у таблиці, які розміщені в даному розділі.

У розділі 4 «Становлення електротехнічних досліджень як наукового напряму в Україні (1885-1930 рр.)» розглянуто еволюцію електротехнічної галузі в Україні на прикладі Харківського технологічного інституту, на базі якого розвинувся потужний науковий електротехнічний центр. Охарактеризовано діяльність учених О. К. Погорєлка, М. Д. Пильчикова, М. П. Клобукова, що стала підґрунтям для зародження в ХТІ електротехнічного напряму. Наведено основні біографічні дані і характеристику наукового доробку фундатора харківської науково-технічної школи електротехніки професор П. П. Копняєва.

Виявлено, що передумовою становлення електротехнічних досліджень у ХТІ стає організація в складі інституту окремого фізичного кабінету, керівником якого став учень професора А. П. Шимкова, доцент Харківського університету О. К. Погорєлко. Він перший у ХТІ поставив питання про необхідність впровадження дисциплін, спрямованих на підготовку фахівців-електриків для промисловості. З ініціативи вченого в 1892 р. електротехніку було внесено до навчального плану ХТІ. Працюючи в складі господарчого і навчального комітетів, а також на посаді завідувача фізичного кабінету, зробив значний внесок у становлення нового типу навчальних закладів - ХТІ. Тому безумовно О. К. Погорєлка можна віднести до організаторів вищої технічної освіти в Україні. Великого значення О. К. Погорєлко надавав застосуванню прикладних досягнень електротехніки. Учений ініціював і був керівником будівництва трамвайного сполучення в Харкові, його було призначено головою комісії з електричного освітлення. Громадська діяльність О. К. Погорєлка на посаді голови міської думи мала велике значення для розвитку господарства міста і впровадження досягнень електротехнічної науки в міські проекти.

Установлено, що вагомий внесок у розвиток електротехнічного напряму в ХТІ зробив М. Д. Пильчиков. Він розширив фізичний кабінет, який став одним з найкращих серед лабораторій вищих навчальних закладів Росії, ініціював видання «Вісник Харківського технологічного інституту», продовжив дослідження бездротової телеграфії, впливу атмосферних завад на радіозв'язок, тобто захисту роботи радіоприладів від шкідливого впливу атмосферної електрики тощо. Наукові праці М. Д. Пильчикова в галузі радіокерування, атмосферної електрики і створена ним матеріально-технічна база визначили на тривалий період напрям досліджень учених ХТІ і ХЕТІ в галузі техніки високих напруг і радіотехніки.

З 1891 р. у ХТІ працював М. П. Клобуков, талановитий дослідник у галузі фізичної хімії та електрохімії. У розділі проведено аналіз наукових напрямів, якими займався вчений. Його наукова робота мала прикладний характер, зокрема в галузі електрохімічних систем, у тому числі паливних елементів, у галузі електрометалургії, а також розробки приладів для передавання інформації на відстані тощо. Спираючись на власні розробки, він уперше запровадив викладання в ХТІ нової дисципліни - електрохімії.

Продовжив наукові розробки попередників П. П. Копняєв, який став основоположником ряду напрямів і наукових шкіл в галузі електротехніки. У ХТІ він поновив і розширив навчальну програму з електротехніки. З його ініціативи була збільшена кількість лекційних годин, запроваджені спеціальні дисципліни з теорії електрики, а також відводилися години для дипломного проектування. Уже в 1900 р. було створено сприятливі умови для перших випускників, які спеціалізувалися в галузі електротехніки.

Показано, що вже на початку ХХ ст. П. П. Копняєвим у ХТІ було організовано електротехнічну спеціальність. Учений був єдиним лектором в Україні, що підготував матеріали та викладав 8 електротехнічних дисциплін за своєю авторською системою: загальну електротехніку, теоретичні основи електротехніки, електричні машини постійного та змінного струму, електричні вимірювання, електричні установки, розрахунки електричних мереж, дипломне проектування. Усі дисципліни були забезпечені фундаментальними підручниками, що стали основоположними для підготовки інженерів-електриків в Україні.

У розділі розглянуто основні напрями наукової роботи П. П. Копняєва, які відображають розвиток електротехніки в першій чверті ХХ ст. Зазначено, що в ХТІ вчений започаткував дослідження в галузі електричних машин постійного і змінного струму, техніки високих напруг, електричних станцій та енергетики, електрифікації промисловості та електроприводу, електроапаратобудування, теоретичних основ електротехніки, електричних вимірювань і метрології, електричної тяги. Підкреслено, що ключовим напрямом наукової діяльності вченого були теоретичні дослідження в галузі електричних машин.

Педагогічні та організаторські здібності П. П. Копняєва повною мірою виявилися при створенні в 1921 р. електротехнічного факультету. П. П. Копняєв став першим деканом нового факультету. До викладацького складу навчальних кафедр факультету: «Електричні машини», «Електричні устаткування», «Загальна електротехніка», «Електрична тяга» входили професори О. О. Потебня, В. М. Хрущов, С. О. Тейс і викладачі О. Б. Брон, В. М. Кияниця, О. Я. Бергер, М. Ф. Перевозський, О. Х. Хінкулов - учні П. П. Копняєва. Науково-дослідною кафедрою електротехніки під його керівництвом були розпочаті перспективні дослідження, здебільшого проблем, які висувала практика в галузі радіотехніки, техніки високих напруг, електричних машин і упровадження в практику методів і засобів електричних вимірювань, прикладної метрології. Прогнозуючи перспективи розвитку метрологічної галузі в Україні, П. П. Копняєв бере участь у проектуванні і будівництві Української головної палати мір та ваги (м. Харків).

Свій багаторічний досвід науковця і організатора професор П. П. Копняєв використав при організації електротехнічного інституту. З'ясовано, що на підставі проведених власних досліджень стану електропромисловості України вчений обґрунтував необхідність створення в Україні потужної експериментальної бази для проведення комплексних досліджень і удосконалення системи фахової підготовки в ХТІ. П. П. Копняєв висловив пропозиції щодо розширення електротехнічного факультету та розміщення його в новому корпусі, який був побудований 1930 р. за проектом академіка архітектури О. М. Бекетова.

Комплексний аналіз наукового доробку професора П. П. Копняєва дозволяє стверджувати, що ним було створено базу для становлення науково-технічної школи електротехніки в ХТІ. Основні електротехнічні напрями, започатковані професором П. П. Копняєвим у 1920-ті рр., поступово трансформувалися в окремі спеціальності і набули розвитку в ХЕТІ.

У розділ 5 «Основні напрями наукової та освітньої роботи в Харківському електротехнічному інституті (1930-1950 р.)» проаналізовано процес становлення першого в Україні спеціалізованого вищого навчального закладу електротехнічного профілю, який став не лише центром підготовки інженерних і наукових кадрів, а також центром наукових досліджень, де формувалися наукові школи в галузі електротехніки.

У роботі показано, що в передвоєнні часи в ХЕТІ йшли пошуки оптимальної форми організації наукової роботи і системи підготовки кадрів. На вдосконалення навчального процесу впливала модернізація існуючих лабораторій і створення нових, які мали як навчальне, так і наукове призначення і відповідали тогочасним вимогам новітньої науки. Додатковим чинником у системі підготовки стало впорядкування наукової роботи за допомогою розробки проекту положення про аспірантуру, що дозволило збільшити кількість здобувачів наукових ступенів та захистів дисертацій. Процес формування навчальних програм відбувався під впливом дослідницької діяльності викладачів інституту. 1939 р. у ХЕТІ випуск фахівців проводився за 8 спеціальностями. Також було організовано загальне технічне відділення і філія на електромеханічному заводі.

Установлено, що важливим чинником пожвавлення науково-дослідної роботи в ХЕТІ була організація в 1933 р. науково-експериментальних прецизійних майстерень, де було налагоджено виготовлення потрібних для наукових експериментів приладів, які раніше імпортувалися з Німеччини: тришлейфових і шестишлейфових осцилографів, приладів високого класу точності, що призначалися для повірки. Майстерні звільнили багато підприємств та інститутів України від залежності від закордонної вимірювальної апаратури.

У дослідженні обґрунтовано, що основні напрями наукових досліджень, започатковані П. П. Копняєвим, поступово трансформувалися в окремі спеціальності та набули розвитку в ХЕТІ. Аналіз першоджерельної бази дозволив виявити малодосліджені матеріали стосовно діяльності викладачів і науковців ХЕТІ, розкрити їх роль у становленні окремих напрямів.

Також установлено, що систематичну науково-дослідну роботу проводив колектив кафедри «Передавання електричної енергії», де під керівництвом академіка Академії наук УРСР В. М. Хрущова створилася наукова школа техніки високих напруг. Її дослідження були спрямовані на вивчення проблем перенапруги, ізоляції заземлювачів, розрахунків електричних мереж, передавання електричної енергії на відстань. Дослідження з проблем впливу на згасання хвиль амплітуди напруги і довжини хвилі були найбільш повними експериментальними дослідженнями, що проводилися на тот період у СРСР. Підсумки цих робіт були викладені на Міжнародній конференції з електричних мереж у Парижі 1937 р. і знайшли практичне застосування.

Президія Академії наук УРСР 1939 р. доручила В. М. Хрущову заснувати в системі Академії Інститут енергетики. Учений став першим його директором і керівником електротехнічного відділу.

Зазначено, що теоретичні і практичні дослідження електроприводу і впровадження його в промисловість на початковому етапі очолив Г. П. Леві, який започаткував спеціалізацію і кафедру «Електрообладнання промислових підприємств». Б. О. Кремень став першим завідувачем кафедри. Продовжив роботу Т. П. Губенко, якому належать теоретичні праці з проблем роботи електроприводів з циклічним навантаженням, розробки основ теорії електромеханічних систем зі змінними параметрами, та Р. Л. Аронов, автор першого в Україні фундаментального підручника із загальної теорії електроприводу (1936 р.). Р. Л. Аронов впровадив курс лабораторних робіт і, віддаючи перевагу виробничій формі навчання, формував інноваційні методики викладання. Випуск фахівців за спеціальністю електропривод відбувався в Україні лише в ХЕТІ.

У повоєнні роки напрям техніки високих напруг очолив С. М. Фертік, ініціатор розвитку в ХЕТІ перспективних досліджень у галузі високовольтної імпульсної техніки. На базі лабораторій техніки високих напруг і перетворювачів струму було створено конструкторське бюро високовольтної імпульсної техніки, яке в 1990 р. було реорганізовано в науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут «Молнія».

Визначено роль професора А. Л. Матвєєва, який підтримав ключовий напрям, започаткований П. П. Копняєвим, - дослідження в електроенергетиці. Під керівництвом А. Л. Матвєєва були розпочаті теоретичні і експериментальні дослідження з проблем нормування електропостачання для металообробної промисловості. У 1935 р. аспірант кафедри «Центральні електричні станції» О. М. Мілях уперше в СРСР розпочав розробку тензорних і матричних методів розрахунку електричних кіл стосовно аналізу нормальних та аварійних режимів електросистем.

У розділі розглянуто діяльність професорів Б. Ф. Вашури й О. Б. Брона, які позначили розвиток науково-дослідної роботи в галузі електроапаратобудування і стали фундаторами кафедри «Електроапаратобудування» ХЕТІ. Знайдено маловідомі факти науково-педагогічної діяльності вчених, проаналізовано їх науковий доробок. З'ясовано, що професор О. Б. Брон ініціював створення лабораторій керування промисловими двигунами, захисної, комутаційної і регулювальної апаратури і розпочав викладання курсу «Технологія електротехнічних матеріалів», уперше впровадженого в навчальні плани інституту, що започаткувало новий електротехнічний напрям у ХЕТІ.

Показано, що поглиблення теоретичної підготовки інженерів, завдяки розширенню курсу теоретичних основ електротехніки, виокремило ще один науковий напрям. Найбільш відомий своїми теоретичними дослідженнями з учнів професора П. П. Копняєва був доцент О. П. Сукачов. Підвищенню теоретичного рівня досліджень сприяло співробітництво загальнотехнічних і спеціальних кафедр, зокрема кафедр математики та фізики. Завідувач кафедри математики професор В. Ф. Бржечка ініціював підготовку фахівців нового рівня, які б мали фундаментальні знання з математики і були електриками за фахом.

Значне місце в науковій діяльності колективу ХЕТІ посідали дослідження кафедри електричних машин. Після П. П. Копняєва кафедру очолив його учень, заступник директора ХЕТІ з наукової і навчальної роботи професор Г. І. Штурман. Установлено, що характерною рисою розвитку електромашинобудівного напряму стала глибока теоретична база досліджень і системна підготовка наукових і інженерних кадрів. Важливі дослідні роботи здійснені з проблем комутації машин постійного струму, перехідних процесів у машинах змінного і постійного струму, аномальних режимів машин змінного струму, теоретичні дослідження синхронних і асинхронних машин. Аналіз діяльності кафедри свідчить, що в повоєнні роки дослідження набули інноваційного характеру. Показано, що під керівництвом професора І. С. Рогачова проводилися розробки і впровадження в серійне виробництво електромашинних генераторів періодичних імпульсів сильного струму. Промислові зразки електричних машин нового типу отримали найвищу оцінку на Всесвітній виставці в Брюсселі 1957 р.

Опрацювання першоджерел дозволяє стверджувати, що післявоєнні роки характеризуються інтенсифікацією і пожвавленням наукових досліджень у ХЕТІ. Уже 1945 р. у складі інституту налічувалося п'ятнадцять кафедр і шістнадцять спеціалізованих лабораторій. 1946 р. на базі радіотехнічної спеціальності було організовано радіофакультет (декан А. А. Міц) з кафедрами: «Теоретична радіотехніка» (завідувач А. О. Слуцкін), «Радіоприймальні і передавальні пристрої» (завідувач С. Я. Брауде), «Радіолокації» (завідувач Є. А. Копілович). Було поновлено співробітництво вчених інституту з інститутами Української та Російської Академії наук; з промисловими підприємствами Харкова, Києва, Москви, Ленінграда тощо; з науково-дослідними і проектно-конструкторськими установами України; енергетичними системами - Дніпропетровською, Харківською, Донбаською, Дніпробудом; з вищими навчальними закладами України та Росії.

У процесі наукового пошуку виявлено, що учні професора П. П. Копняєва розвивали електротехнічні напрями не лише в ХЕТІ. Упродовж 1937-1939 рр. професор Г. І. Штурман працював на посаді завідувача кафедри Уральського політехнічного інституту. У 1944 р. професор О. Я. Бергер став організатором і першим завідувачем кафедри електричних машин Ленінградського заочного індустріального інституту, професор О. Б. Брон - завідувачем кафедри інституту авіаційного приладобудування в Ленінграді. Окремі науковці ХЕТІ, працюючи в роки війни в Інституті енергетики АН УРСР, залишилися там і після евакуації. Це посилило склад інституту, де в повоєнні роки почав формуватися науковий центр теоретичної електротехніки. З 1941 р. О. М. Мілях - науковий співробітник, завідувач лабораторії автоматики, а з 1959 р. - директор Інституту електродинаміки АН УРСР. Заступником директора з наукової роботи працював ще один випускник ХЕТІ - Л. В. Цукерник. Він продовжив наукові дослідження, розпочаті під керівництвом професора В. М. Хрущова, з проблем компаундування синхронних генераторів для регулювання напруги на електричних станціях.

Установлено, що за відмітними ознаками в повоєнні роки в межах ХЕТІ відбулось становлення науково-технічної школи електротехніки, фундатором якої був професор П. П. Копняєв. У ній були представлені три основні функції: освітня, дослідницька і інноваційна. Фундаментальні та прикладні дослідження проводилися на потужній лабораторній базі і відповідали високому науковому рівню. Існував тісний зв'язок з виробництвом, впровадження результатів досліджень мали важливе економічне і соціальне значення. У цей період були зроблені перші кроки до встановлення міжнародного співробітництва. Учені, які працювали над актуальними проблемами і реалізовували наукові розробки, отримали світове визнання. На основі проведених досліджень діяльності вчених ХТІ та ХЕТІ в галузі електротехніки складено підсумкову таблицю, де запропоновано періодизацію розвитку науково-технічної школи електротехніки ХЕТІ.

У додатках наведено акти впровадження результатів дисертаційної роботи в навчальний процес кафедр НТУ «ХПІ», а також загальну характеристику життя, діяльності, наукового доробку і бібліографічний опис наукових праць вчених-електротехніків ХТІ і ХЕТІ.

ВИСНОВКИ

Дисертаційне дослідження, на підставі опрацьованих архівних документів і наукової літератури, дозволило здійснити цілісне уявлення про роль і місце вчених Харківського технологічного і електротехнічного інститутів у формуванні та розвитку основних напрямів електротехнічної галузі Україні.

Історіографічний аналіз наукової літератури свідчить про відсутність комплексних історичних праць щодо всебічної діяльності вчених Харківського технологічного і електротехнічного інститутів у період 1885-1950 рр. Опрацювання архівних документів, що не були залучені раніше до наукового обігу, створило підстави для проведення спеціального історико-технічного дослідження.

Систематизовано основні етапи розвитку електротехнічної галузі, враховуючи передісторію розвитку науки про електрику і комплексний підхід, і запропоновано уточнену періодизацію етапів формування електротехніки як науки з найдавніших часів до кінця ХХ ст.

Порівняльним аналізом системи інженерної електротехнічної освіти у вищих навчальних закладах Німеччини, Бельгії, Франції, Росії і України підтверджено, що система підготовки інженерних і наукових кадрів у галузі електротехніки в дореволюційний період в Україні, яка входила до складу Російської і Австро-Угорської імперій, відставала від європейських країн.

Розглянуто науково-педагогічну, методичну та організаційну діяльність професорів ХТІ О. К. Погорєлка, М. Д. Пильчикова, М. П. Клобукова, згруповано і подано ґрунтовний аналіз їхніх праць. Доведено, що системними дослідженнями цих учених закладена основа, на якій удосконалювалася система підготовки інженерних кадрів у ХЕТІ, створені умови для зародження харківської науково-технічної школи електротехніки.

Здійснено комплексний аналіз науково-педагогічної, організаційної та громадської діяльності П. П. Копняєва в галузі вищої електротехнічної освіти і розвитку промисловості в Україні, при цьому його науковий доробок класифіковано за основними напрямами і встановлено, що:

результати його дослідженнь впроваджені в промислове виробництво і транспорт, використовувалися під час проведення експертиз проектів електростанцій, наданні технічних консультацій промисловим підприємствам;

навчальні посібники і підручники П. П. Копняєва з окремих напрямів електротехніки стали базовими для підготовки фахівців-електриків, що дозволило відкрити нові електротехнічні спеціалізації в ХЕТІ;

діяльність П. П. Копняєва в організації міжнародних електротехнічних виставок і наукових конференцій та на посаді голови електротехнічної секції Всеукраїнської асоціації інженерів сприяла розповсюдженню здобутків вітчизняної науки і була визнана світовою науковою громадськістю;

наукове передбачення вченого виявилося в ініціюванні створення науково-дослідної кафедри електротехніки і електротехнічного факультету в ХТІ, Харківського електротехнічного інституту, Українського науково-дослідного інституту метрології і стандартизації, Українського науково-дослідного інституту промислової енергетики.

Показано, що дослідницька, освітня та інноваційна діяльність учених ХЕТІ підтверджує наявність характерних ознак науково-технічної школи електротехніки професора П. П. Копняєва. Установлено, що базовими напрямами діяльності його учнів стали фундаментальні і прикладні дослідження в галузях техніки високих напруг і передавання електричної енергії на відстань (В. М. Хрущов, С. М. Фертік); теорії і практики електричних машин (Г. І. Штурман, О. Я. Бергер); електроапаратобудування (Б. Ф. Вашура, О. Б. Брон); енергетики та електричних станцій (А. Л. Матвєєв); електричного приводу (Т. П. Губенко, А. Л. Аронов); теоретичних основ електротехніки (О. П. Сукачов); електричних вимірювань (О. Х. Хінкулов); електричної тяги (О. О. Потебня).

Підтверджено, що система підготовки наукових та інженерних кадрів ХЕТІ базувалася на поєднанні навчального процесу і дослідної роботи, запровадженні нових дисциплін на основі розробок науковців інституту, залученні до викладацької роботи висококваліфікованих фахівців з виробництв. Усе це сприяло диференціації спеціальностей відповідно до потреб електро-технічної промисловості та підвищенню рівня якості фахової підготовки.

Доведено, що підсумки трансформації науково-освітнього і дослідницького комплексу впродовж 1920-1950 рр. в Україні і в Харківському електротех-нічному інституті доцільно використовувати в багатоступінчастій системі вищої освіти: поширювати активні методи навчання і самостійну роботу; формувати адаптивні підходи до навчального процесу з урахуванням особистості; поглиблювати науково-навчальну співпрацю вищих навчальних закладів з підприємствами.

Наукові результати дисертаційного дослідження запроваджено в навчальні програми дисциплін «Вступ до спеціальності», «Історія науки і техніки» для студентів факультетів «Автоматика та приладобудування», «Електроенергетичний», «Електромашинобудівний» НТУ «ХПІ», використані для підготовки сайту http://www.kpi.kharkov.ua/ і написання навчального посібника «Метрологическое обеспечение и поверка средств измерения электрических величин» під грифом МОН України.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Тверитникова О. Є. Метрологічна служба України наприкінці ХІХ-40 рр. ХХ ст. / О. Є. Тверитникова // Історія української науки на межі тисячоліть : зб. наук. пр. - Київ : вид-во Академії наук Вищої школи. - 2002. - Вип. 10. - С. 196-204.

2. Тверитникова О. Є. Значення діяльності професора П. П. Копняєва у розвитку вищої електротехнічної освіти і науки в Україні (20-30 рр. ХХ ст.) / О. Є. Тверитникова // Історія української науки на межі тисячоліть : зб. наук. пр. - Київ : вид-во Академії наук Вищої школи. - 2003. - Вип. 12. - С. 183-192.

3. Тверитникова О. Є. Зародження і розвиток електротехнічної освіти в Україні (наприкінці ХІХ - поч. ХХ ст.) / О. Є. Тверитникова // Історія української науки на межі тисячоліть : зб. наук. пр. - Київ : вид-во Академії наук Вищої школи. - 2005. - Вип. 21. - С. 211-217.

4. Тверитникова О. Є. Організація досліджень в галузі електротехніки в Харківському технологічному інституті наприкінці ХІХ - початок ХХ ст. / О. Є. Тверитникова // Дослідження з icтopiї техніки: зб. наук. пр. - Київ : ІВЦ Вид-во «Політехніка». - 2005. - Вип. 7. - С. 17-23.

5. Тверитникова О. Є. Науковий доробок і громадська діяльність професора О. К. Погорєлка / О. Є. Тверитникова // Наука та наукознавство. - Київ : вид-во ППВФ «Фенікс». - 2006. - № 2. - С. 99-104.

6. Тверитникова О. Є. Системні дослідження професора М. П. Клобукова у галузі електротехніки (1891-1900 рр., Харківський технологічний інститут) [електронний ресурс] / О. Є. Тверитникова // Історія науки і біографістика. - 2009. - № 3. - Режим доступу до журн. : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/INB/Title/.

7. Тверитникова О. Є. Науково-педагогічна діяльність П. П. Копняєва. Історичний екскурс / О. Є. Тверитникова // Вісник Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут». - Харків : НТУ «ХПІ». - 2005.- № 7. - С. 159-162.

8. Тверитникова О. Є. Розвиток наукових досліджень в галузі метрології в Україні (XVIII - початок ХХ ст.) / О. Є. Тверитникова // Вісник Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут». - Харків : НТУ «ХПІ». - 2006.- № 9. - С. 128-132.

9. Тверитникова О. Є. Розвиток мережі підготовки інженерних кадрів для електротехнічного промислового комплексу / О. Є. Тверитникова // Вісник Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут». - Харків : НТУ «ХПІ». - 2007. - № 37. - С. 90-94.

10. Тверитникова О. Є. Формування теоретичної бази для розвитку електротехніки як галузі технічних наук у ХІХ ст. / О. Є. Тверитникова, А. Я. Дульфан // Вісник Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут». - Харків : НТУ «ХПІ». - 2008. - № 31. - С. 149-152.

11. Здобувачеві належить дослідницький матеріал, введено до наукового обігу нові архівні документи.

12. Тверитникова О. Є. Формування системи підготовки інженерних кадрів на етапі становлення Харківського електротехнічного інституту у 30-40 рр. ХХ ст. / О. Є. Тверитникова // Вісник Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут». - Харків : НТУ «ХПІ», 2008.- № 57. - С. 138-141.