Порівняльна характеристика якості сировинних матеріалів для виробництва шкіряної галантереї

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Національний університет харчових технологій

Кафедра експертизи харчових продуктів

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: «Матеріалознавство»

на тему: «Порівняльна характеристика якості сировинних матеріалів для виробництва шкіряної галантереї»

Київ - 2014



ЗМІСТ

ВСТУП

1. Характеристика сировинних матеріалів для виробництва шкіряної галантереї

2. Технологія виробництва товарів шкіряної галантереї

3. Аналіз впливу сировинних матеріалів на якість готової продукції

4. Зберігання, транспортування та маркування

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТОК А

ДОДАТОК Б



ВСТУП

Шкіряна галантерея -- це група товарів, яка є приладдям туалету (сумки, рукавички); приладдям для зберігання грошей, документів, господарських речей; дорожнє приладдя (валізи, саквояжі, багажні ремені, несесери). шкіряний галантерея сировинний продукція

Аналіз літературних джерел з проблеми створення шкіргалантерейних виробів показав, що, як в нашій країні, так і за кордоном останнім часом прослідковується тенденція створення комплектів виробів: взуття і предмети шкіргалантереї в ансамблі з костюмом, які користуються все більшою популярністю серед різних груп населення.

Явно намітилася тенденція до посилення впливу декоративної сумки в ансамблі одягу. Сумка починає грати роль не лише доповнюючого, але і самостійного предмету. При простому, навіть аскетичному силуеті сучасного костюма, взуття і шкіргалантерейні вироби є двома акцентами, організуючими ансамбль.

Торгівельний асортимент неминуче формується під впливом промислового, оскільки виробничі можливості виробника визначають склад пропозиції. Проте, в умовах ринкової економіки, безпосередній вплив на промисловий асортимент надає торгівля.

Метою роботи є порівняння сировинних матеріалів, які використовують для виробництва шкіряної галантереї.

Виходячи з мети роботи були поставлені та вирішувалися наступні завдання:

· надати характеристику сировинних матеріалів для виробництва шкіряної галантереї;

· охарактеризувати основні технологічні процеси виробництва шкіряної галантереї;

· проаналізувати вплив сировини на якість продукції;

· визначити вплив зберігання і транспортування на якість товарів шкіряної галантереї;

· зробити висновки з приводу якості сировинних матеріалів, які використовуються для виробництва товарів шкіряної галантереї.

Предметом дослідження: є якість сировинних матеріалів для виробництва шкіряної галантереї.

Об'єктом дослідження є сировина для виробництва шкіряної галантереї.

Структура та обсяг курсової роботи складається: зі вступу, 4 пунктів, висновків, 2 додатків. Загальний обсяг роботи 54 сторінки. В роботі використано 12 літературних джерел.

1. ХАРАКТЕРИСТИКА СИРОВИННИХ МАТЕРІАЛІВ ДЛЯ ВИРОБНИЦТВА ШКІРЯНОЇ ГАЛАНТЕРЕЇ

Для виробництва товарів шкіряної галантереї використовують натуральні шкіри, штучні та синтетичні.

Одежно-галантерейні шкіри поділяють на дві групи шкір:

1-а група - шкіри для одягу і головних уборів;

2-а група - шкіри галантерейні (рукавичок, для галантерейних і дорожніх виробів).

Крім загальної класифікації шкір існує їх поділ за видами сировини, за методами дублення, способу і характеру обробки, конфігурації, товщині, площі [1].

Основні матеріали. До основних матеріалів належать шкіри -- натуральні, штучні і синтетичні, натуральні хутра, а також тканини і плівкові матеріали. Вони служать для виготовлення деталей виробів.

Натуральні шкіри для шкіргалантерейних товарів виготовляють майже з усіх видів шкіряної сировини, непридатної для виробництва взуття, в основному хромовим, комбінованим і алюмінієвим дубленням. Барабанне фарбування та сучасні методи обробки шкір забезпечують високу стійкість забарвлення до сухого і мокрого тертя. Досить високу водостійкість натуральним шкірам додає використання анілінового і напіванілінового оздоблень, лакового покриття.

З шкір хромового дублення використовують опойок, виросток, , шевро, шеврет, свинячі шкіри. Ці шкіри йдуть в першу чергу на виготовлення сумок. Шкіру застосовують як для повсякденних, так і ошатних сумок. Для ошатних сумок використовують переважно опойок, велюр, лаковану шкіру, нубук, для решти видів сумок (повсякденних, дорожніх, молодіжних) -- свинячу, для якої характерна більш груба лицьова поверхня, сильно виражені, великі товщина і щільність.

Велюр і нубук мають шліфовану поверхню, при цьому велюр шліфують з боку бахрамою, а нубук - з лицьового. Нубук має нижчий ворс.

Для виготовлення ременів, зовнішніх деталей сумок, ранців, валіз використовують шорно-сідельні шкіри, отримані з шкур великої рогатої худоби, коней, свиней комбінованим дубленням. Шорно-сідельні шкіри типу Л (для деталей людського спорядження) випускають натурального кольору або покривного фарбування, стійкими до дії води за рахунок нітроемульсіонного покриття, гладкими і нарізними [9].

Для сумок і поясів використовують екзотичні шкіри -- крокодилячу, шкіру рептилій (змій, ящірок), птахів, наприклад страуса, риб, віддаючи перевагу шкірі вугра. В останні роки зріс інтерес до шкіри кенгуру, що відрізняється оригінальним зовнішнім виглядом.

Оскільки шкіра рептилій і змій дуже складна у виправленні та виготовлення виробів з неї під силу тільки висококласним майстрам, ці види шкір найчастіше імітують. Для цього дешевші шкіри великої рогатої худоби піддають ретельної вичинці за традиційною схемою, а на кінцевій стадії обробки їх пресують, завдаючи характерну для рідкісної тварини мерею, і, якщо це необхідно, лакують. Одержувана імітація виглядає як натуральна, розпізнати яку досить важко, крім того, вона більш зручна в переробці, відрізняється зносостійкістю, еластичністю, міцністю і коштує набагато дешевше оригінальних.

Лакові шкіри з поліуретановим покриттям можуть бути гладкими або нарізними, різних кольорів, з перламутровим ефектом, ефектом «під срібло», «під золото». Їх використовують для сумок, поясів, дрібної шкіряної галантереї [11].

Мода останніх років пропонує використовувати для виготовлення сумок натуральне хутро. Всі Будинки моди Європи пропонують модні сумки з хутра корови, поні, лоша. Ці хутра можуть бути стриженими, мати як однотонне забарвлення, так і забарвлення під леопарда. Це досить дорогі матеріали через особливості їх вичинки та оздоблення.

Оскільки для основного асортименту шкіргалантерейних виробів, крім рукавичок і поясів, гігієнічні властивості неістотні, у виробництві цих виробів широко використовуються штучні і синтетичні шкіри, а також плівкові матеріали.

Штучні шкіри більш економічні у виробництві, володіють красивим зовнішнім виглядом, достатніми експлуатаційними властивостями. Близько 90% шкіргалантерейних виробів виготовляють із штучних шкір. Основна частина штучних шкір, (приблизно 70%) представлена вінілсшкірою різних марок [6].

Однією з причин, що зумовили настільки широке застосування для виробництва шкіргалантерейних виробів вінілсшкіру, є здатність її зварюватись і піддаватися тисненню. Штучні шкіри отримують на тканинній основі. У галантерейному виробництві використовують наступні види штучних шкір.

Вінілсшкіра-Т галантерейна являє собою бавовняну тканину (бязь, молескін) з монолітним тисненим покриттям. Її використовують для виробництва учнівських портфелів, ранців і валіз.

Вінілсшкіра-Т галантерейна пориста і пористо-монолітна складається з тонких бавовняних або віскозних тканин з пористим або пористо-монолітним покриттям, тисненням, друкованим малюнком або лицьової обробкою. Застосовують її для дорожніх і спортивних сумок.

Вінілсшкіра-Т галантерейна лакова має нанесене на тканину багатошарове блискуче або матове покриття з тисненням, печаткою або обробкою. Застосовують її для учнівських ранців, валіз, поясів.

Вінілсшкіра-Т «Мой додир» складається з напіввовняної тканини і монолітного покриття. Ця шкіра використовується для валіз, ранців, господарських і дорожніх сумок.

Вінілсшкіра-ТР галантерейна являє собою трикотажне полотно з пористим або пористо-монолітним покриттям, яке може мати поліуретанову обробку. Різні марки вінілсшкіри-ТР галантерейної використовують для виготовлення сумок, портфелів, валіз, дрібних галантерейних виробів, рукавичок.

Оздоблювальний шар ряду штучних вінілсшкір складається з поліуретанів, що підвищує опір стирання, покращує зовнішній вигляд, збільшує морозостійкість. До таких матеріалів відносять вінілсшкру-Т галантерейну, вінілсшкіру-ТР рукавичок та ін [5].

Застосовуються також деякі різновиди капровінілісшкіри з поліамідним покриттям для молодіжних, спортивних, дорожніх сумок.

У невеликих кількостях для валіз і поясних ременів використовують синтетичну шкіру традиційної структури з гладкою, витисненою або ворсовою (під замшу) поверхнею.

Останнім часом у виробництві шкіргалантерейних виробів застосовують плівкові матеріали. У них немає основи, вони більш легкі і дешеві, ніж штучні шкіри. Випускають плівкові матеріали з полівінілхлориду, поліетилену, поліпропілену, поліаміду, полістиролу, поліефіру.

Найбільш прийнятні у виробництві шкіргалантерейних товарів поліамідні плівки, що відрізняються прозорістю, міцністю, еластичністю [4].

Допоміжні матеріали. До допоміжних матеріалів відносяться підкладкові тканини, штучні і натуральні хутра, нитки, картони, клеї, фарби і полірувальні матеріали, а також фурнітура -- замки, пряжки, кнопки, куточки та інше. Вони використовуються в якості підкладки, прокладки, з'єднання і скріплення деталей, оздоблення виробів.

Для верху підкладки сумок, підкладки ранців, папок та інших виробів використовують текстильні матеріали.

В якості підкладкових тканин використовують сатин, саржу, бязь, байку, тканини з синтетичних ниток саржевого і атласного переплетень.

Як матеріали для з'єднання деталей найбільш часто використовують нитки бавовняні № 10 - 50, поліамідні і поліефірні № 34 в два, три, чотири і шість складань. Заміна бавовняних ниток синтетичними збільшує міцність шва в 1,5 - 2 рази. Особливо доцільно застосовувати синтетичні нитки при з'єднанні деталей з синтетичних тканин і дубльованих матеріалів на основі синтетичних полотен. Використання синтетичних ниток покращує зовнішній вигляд шкіргалантерейних виробів, збільшує термін їх експлуатації.

Для з'єднання деталей використовують клеї. До достоїнств клейових з'єднань відносяться підвищення продуктивності праці, широкі можливості автоматизації цього процесу, простота обладнання і менша матеріаломісткість [8].

Види застосовуваних клеїв різноманітні і залежать від виду склеюваних матеріалів. Клеями з'єднують як основні деталі, так і допоміжні.

У шкіргалантерейному виробництві використовуються клеї на основі латексів. Синтетичний каучук і латекс на основі 1,4-цис-ізопрену, за властивостями близький до латексних клеїв з натурального каучуку. Ці клеї забезпечують високу якість клейового з'єднання і використовуються для з'єднання основних деталей і склеювання штучних матеріалів з підкладкою, картоном і папером.

Для дублювання деталей з натуральних і штучних шкір папером, картоном, тканиною використовуються клеї на основі полівінілацетату.

Використовують у шкіргалантерейних виробництві також клеї-розплави на основі низькомолекулярних поліамідів. Поліамідні клейові порошки застосовують і в якості точкових покриттів на легких тканинах, що використовуються в якості підкладки і для дублювання деталей при виготовленні валіз, портфелів, папок, сумок, виробів дрібної шкіргалантереї.

Для прокладок, каркасів і перегородок в сумках, портфелях і папках використовують палітурний і коробковий картон, а для верху валіз -- чемоданний картон. Товщина палітурного картону 1 - 2 мм, коробкового - менше 1 мм

Чемоданний картон може мати тиснену поверхню або поверхню з приклеєною галантерейної ПВХ-плівкою товщиною 0,35 мм. Цей картон застосовують для виготовлення перегородок і прокладок у валізах і папках.

Для прокладок в сумках, портфелях, портфелях, валізах використовують папір різних сортів. Там, де зовнішній вигляд паперу не відіграє суттєвої ролі, так як папір поміщається між верхом і підкладкою, використовують газетний, обкладинковий і обгортковий папір. Прокладку для валіз виготовляють з форзацних паперів, що володіють більшою жорсткістю [12].

Вибір виду паперу визначається необхідністю забезпечення необхідної жорсткості, а в деяких випадках -- зовнішнього вигляду виробів. Показники властивостей паперу на шкіргалантерейних підприємствах зазвичай не контролюються. В якості прокладок матеріалів використовують пінополіуретан (поролон) різної товщини.

Особливе місце у виробництві шкіргалантерейних виробів займає фурнітура. Застосування того чи іншого виду фурнітури безпосередньо пов'язано з конструкцією виробів.

Фурнітура в шкіргалантереї призначена для скріплення і з'єднання деталей, зручності користування виробами, запобігання їх від швидкого зносу і для прикраси.

За призначенням фурнітуру поділяють на такі види:

для замикання виробів (замки, кнопки, пряжки);

скріплення і з'єднання деталей (заклепки, ручко-тримачі, штифти, скріпки);

запобігання деталей від швидкого зносу (кути, накладки, вставки, окантовки);

зручності користування виробом (ручки);

прикраси (накладні деталі різної форми відповідно до моди).

Для виготовлення фурнітури використовують сталь, кольорові метали і їхні сплави (мідь, латунь, алюміній), пластмаси, а для дорогих виробів -- черепаховий панцир, дерево.

При виготовленні фурнітури з пластмаси використовують поліетилен, полістирол, поліаміди, поліметилкрилат. Пластмасова фурнітура не піддається корозії, відрізняється легкістю, міцністю, дешевизною, простотою у виготовленні. Пластмасову фурнітуру піддають металізації, і тоді вона добре імітує метали.

Металеву фурнітуру покривають захисними покриттями: нікелем, хромом, латунню, емалями, лаком, їх оксидують. У деяких випадках фурнітуру або окремі її частини обтягують або обклеюють матеріалом, з якого виготовлені зовнішні деталі виробів [4].

Висновок: для виробництва товарів шкіряної галантереї використовуються натуральні, штучні та синтетичні шкіри.

2. ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОБНИЦТВА ТОВАРІВ ШКІРЯНОЇ ГАЛАНТЕРЕЇ

Виробництво шкіргалантерейних виробів складається з наступних етапів: моделювання, конструювання, сортування та розкрою, обробки, збірки основних зовнішніх деталей виробу, закріплення фурнітури та оздоблення готових виробів.

Моделювання. При моделюванні виробів передбачається розробка ескізу дослідного зразка виробу, ескізного проекту і лекала.

Модель нового виробу розробляється з урахуванням моди в одязі та взутті, а також моди на колірну гамму. Модель представляється у вигляді ескізу, виконаного різними методами: графічним, живописним, аплікаційними. Останнім часом для проектування шкіргалантерейних виробів пропонується використання комп'ютерних технологій, що забезпечує задоволення споживчого попиту з урахуванням індивідуальних потреб і статево-вікових особливостей населення.

Конструювання. Конструкція -- це склад і будова виробу, взаєморозташування і взаємозв'язок частин, вузлів і деталей в ньому.

Процес конструювання складається з двох основних етапів: розробки пристроїв для закривання виробів і розробки основних зовнішніх, внутрішніх і проміжних деталей шкіргалантерейних виробів, способів їх з'єднання і застосовуваних матеріалів.

Першим етапом конструювання є розробка пристроїв для закривання виробів: замків різної конструкції, застібок-блискавок і різних замикаючих пристроїв, різноманітних по конструкції, розмірами, формою, способам кріплення і видам [6].

Досить часто в сумках і дрібних шкіргалантерейних виробах використовуються рамкові замки, які скаладються з двох рамок, скріплених в шарнірах, а іноді ще двох рамок, що утворюють середник. Рамковий замок прикріплюють до верхнього корпусу виробу, при цьому в жолоб замку в одних випадках заправляють верхні краї передньої, задньої і бічної частин корпусу, а в інших -- тільки верхні краї передньої і задньої частин корпусу.

Більш різноманітні за конструкцією клапанні замки наступних видів:

· звичайні клапанні, що складаються з корпусу і накладки з замикаючим механізмом в корпусі замку;

· цупферні, що складаються з скоби, що встановлюється на корпусі виробу, і накладки з розташованим в ній замикаючим механізмом в корпусі замку;

· замки-вертушки, що складаються з корпусу замку з повертається (вертиться) головкою і накладки з прорізом для головки різних форм.

Різновидом клапанних замків є замки-кліпси, що складаються з накладки з прорізом і шпенька різної форми.

До оригінальних замикаючим пристроїв відносяться гудзики різної форми, милички і петлі, банти, шнури та інше [11].

Для сумок можуть бути використані комбіновані замикаючі пристрої. Так, для закривання портфелів використовують клапан і пластини, а для ранців -- клапан і застібку-блискавку.

Клапан найчастіше використовують для закривання портфелів і ранців. Ця деталь може бути окремою або цільнокроєною. Окремий клапан можна прикріплювати накладним швом з зовнішньої або внутрішньої сторони задньої стінки.

Пластини для закривання портфелів і валіз можуть з'єднуватися встик або внахлест.

При закриванні валізи встик для фіксації положення кришки застосовують фланець або металеві та пластмасові кранці. При іншому способі закривання можна використовувати також чемоданні замки і застібку-блискавку.

При закриванні валізи внахлест також використовують чемоданні замки.

Другим етапом при конструюванні шкіргалантерейних виробів є розробка деталей конструкції за їх призначенням.

Деталі шкіргалантерейних виробів підрозділяють на зовнішні, внутрішні і проміжні.

Зовнішні деталі, що знаходяться на зовнішній стороні виробу, особливо різноманітні. Повторюючись в різних моделях, ці деталі в кожному новому варіанті мають свої особливості. Саме на них великий вплив мають зміни моди, обумовлюючи виключення тієї чи іншої деталі або об'єднання її з іншою, а іноді й поява нових деталей. Форма і розміри зовнішніх деталей можуть бути різними і залежать від призначення і розмірів виробу в цілому.

Зовнішні деталі, в свою чергу, підрозділяють на основні та додаткові.

До основних зовнішніх деталей відносяться деталі, що утворюють корпус виробу з передньої, задньої, нижньої і бічних сторін, що визначають його розміри і форму і є одночасно декоративними елементами. Це стінки, фальдо і кокетка, дно, клинчики і ботан. У виробах з клапаном до зовнішніх основних деталей відносять також і клапан. Корпус може бути утворений цілим полотном, яке в конструктивній єдності складає передню, бокові та нижню частини виробу [10].

Стінки -- деталі, що утворюють корпус виробу з передньої і задньої його сторін. Звідси з'явилися назви передньої і задньої стінок. Форма і розмір стінок визначаються формою і розміром виробу. Розрізняють просту стінку, що складається з однієї деталі, і складову, в яку входить кілька деталей. На просту стінку можна настрочити зовнішню кишеню або декоративні накладки. В складову стінку можуть входити зовнішня кишеня, а також деталі, що утворюють складки, зборки та інші декоративні елементи.

Частиною стінок можуть бути фальдо і кокетка. Фальдо -- це деталі, що дозволяють збільшити обсяг виробу у верхній частині. До них прикріплюють застібку-блискавку або рамковий замок. Кокетка є частиною стінки і служить додатковим декоративним елементом.

Дно -- основна деталь, що знаходиться між стінками і утворює корпус виробу в нижній його частині. Ширина дна залежить від розміру виробу по ширині. Довжина дна в основному відповідає довжині в нижній його частині.

Клинчик -- деталь, утворює бічну частину корпусу. Висота клинчика в основному відповідає висоті стінок: ширина у верхній частині визначає величину розкриття виробу. Клинчик надає бічній частині форму прямокутника, овалу або трапеції. Конструкція клинчиків різноманітна. Розрізняють такі види клинчків:

· простий, що з'єднується з бічних сторін зі стінками, а в нижній частині -- з дном виробу, прикріплюється до стінок за допомогою додаткової деталі -- боковинки;

· одно-, дво- і багатоскладовий, що нагадує по краю звичайний клинчик, але складений у відповідну кількість разів у пайовому напрямі, зазвичай такий клинчик використовується у виробах з перегородками.

Клинчик, в середній частині якого закладена зустрічна складка, застосовується в сумках типу «баул».

Ботан -- деталь, яка в конструктивній єдності утворює бічні і верхню частини (верхній ботан), а також бічні, верхню і нижні частини (круговий ботан) і, з'єднуючись із стінками, становить корпус виробу. Нижній ботан може мати одне або кілька додавань, за зовнішнім виглядом нагадуючи багато складочний клинчик [5].

Клапан -- деталь для закривання верхньої частини корпусу сумки або кишень. Він може бути у вигляді самостійної деталі, разом із задньою стінкою або з полотном сумки.

Зазначені зовнішні деталі бувають цільними і складеними. Наприклад, ботан нерідко складається з двох деталей, що зшиваються посередині нижньої частини. Це сприяє кращому використанню матеріалів, виконанню задуму художника, створенню колірних і фактурних контрастів.

До додаткових зовнішніх відносять деталі, які не утворюють корпус виробу, а призначені для допоміжних цілей. Однак кожна деталь має своє функціональне призначення (малий клапан, ручка, кишеня і т.д.). Ці деталі надзвичайно різноманітні, до них пред'являють підвищені естетичні вимоги. Часто ті чи інші додаткові деталі, їх вид, форма, розміри характеризують стиль оформлення виробів і напрям моди.

Додаткові деталі не завжди мають назви. У зв'язку з цим їх поділяють залежно від призначення наступним чином:

· для закривання сумок і кишень -- клапани кишень і перегородок, цупфери, горті, запряжник, ремені;

· носіння виробів -- ручки, які можуть бути простими, фігурними, знімними, розсувними, м'якими і жорсткими, об'ємними і плоскими, а також у вигляді ременя, петлі, шнура. Як ручки часто застосовують текстильну стрічку;

· прикріплення ручок до сумок -- ручкотримачі різних видів (петлі, шлевки і т.д.), конструкція, розміри, форма і способи кріплення яких в основному залежать від необхідної міцності кріплення та оформлення виробу в цілому;

· розміщення у виробі різних дрібних предметів -- зовнішні, прорізні, накладні, відкриті і закриті кишені, розташовані на стінках, а іноді й на клинчиках сумки,для такої ж мети використовують також підвісні гаманці.

· скріплення основних деталей та оздоблення виробу -- кедер, обплетення, окантовка, обтягування рамкової замку і т.д .;

· прикраси виробу -- накладки, банти, кути і т.д. На підприємствах додаткові деталі уніфікують, тобто відбирають найбільш раціональні за розмірами і конструкції.

Внутрішні деталі -- це різні кишені, середники та перегородки.

Внутрішні кишені, призначені для розміщення і зберігання предметів, можуть бути накладними, прорізними, з клапаном, на гумці, на застібці-блискавки, відкритими [7].

Середники, перегородки та перегородки-кишені поділяють внутрішню частину виробу на відділення. Перегородки-кишені можуть бути відкритими або закритими на клапан, застібку-блискавку, цупфер, кнопку і т.д.

Середник -- це перегородка-кишеня, що закривається на рамковий замок. У валізах до внутрішніх деталей відносяться також фланець і рамка.

Проміжні деталі розташовуються між зовнішніми і внутрішніми деталями. За призначенням проміжні деталі поділяються на такі види:

· жорсткі, які застосовують для міцності конструкції і додання їй жорсткості. Ці деталі можуть бути виготовлені з картону, вініпласту і щільного паперу. Залежно від ступеня міцності вироби бувають м'якої, напівжорсткої і жорсткої конструкцій. У виробах напівжорсткої конструкції жорсткі проміжні деталі застосовують для зміцнення дна, стінок або клинчиків. У сумках жорсткої конструкції всі основні деталі зміцнюють жорсткими проміжними деталями. Крім того, жорсткі прокладки використовують для додаткових деталей (ручок, цупферов, накладок та ін.);

· м'які, які служать для ущільнення конструкції і створення опуклої поверхні виробів або окремих основних і додаткових деталей. М'які деталі можуть бути виготовлені з поролону, вати, ватину, нетканих матеріалів, байки, фланелі і т.д. Їх застосовують разом з жорсткими проміжними деталями або без них;

· проміжні, які виготовляють з тасьми, тканини, картону, паперу і шнура (у вигляді смужок: накладок під замки і ін.) і використовують для затягування основних деталей на картон, пристрочування застібки-блискавки, прикріплення рамкових замків та інших технологічних цілей [9].

Сортування і розкрій. Сортування проводиться по товщині, кольору, малюнку, дефектів, а розкрій -- за лекалами. Натуральні шкіри розкроюються в один шар, штучні шкіри, плівкові і текстильні матеріали -- в декілька шарів, в настилі. Розкрій штучних шкір, плівкових і текстильних матеріалів здійснюється пресами великої потужності з використанням групових ризиків на спеціальному настилі, довжина якого досягає зазвичай 8 -- 30 м, і розкрій матеріалу здійснюється повними комплектами. Натуральні шкіри використовуються в основному у виробництві рукавичок і меншою мірою -- у виробництві валіз, папок, портфелів, сумок, виробів дрібної шкіргалантереї.

Шкіри для рукавичок перед розкроєм піддають зволоженню для підвищення пластичних властивостей, перетяжки для орієнтованої поздовжньої витяжки.

Розкрій шкір для рукавичок проводиться вирубкою деталей з цілісних шкір при відповідних наборах ризиків.

Деталі решти шкіргалантерейних виробів з натуральних шкір вирубують на консольних пресах різних типів [10].

Обробка та оздоблення. Викроєні деталі перед з'єднанням піддаються обробці і декоративній обробці.

До операцій обробки відносяться: вирівнювання по товщині, шерфування, фарбування, випал, перфорування, загинання, окантовування, прасування.

Деталі вирівнюють по товщині і утоняється по краю. Ця операція називається шерфуванням. Деталі з натуральних шкір шерфа з боку бахармою, ширина шерфовочной кромки становить 7-10 мм залежно від виду подальшої технологічної обробки.

Фарбування - один з найпростіших способів обробки торця (видимого краю) деталей з натуральних і штучних шкір.

Випал застосовується для обробки краю деталей з товстих і щільних шкір.

Перфорування -- нанесення отворів на деталі жіночих сумок і рукавичок.

Дубльовані деталі верху з натуральних і штучних шкір обробляють взагибку клейовим і безклеєвим способами. Безклеєвий спосіб загинання використовують при виготовленні ременів.

Для поліпшення зовнішнього вигляду виробів і підвищення міцності швів зовнішні і внутрішні краї деталей окантовують смужками натуральної або штучної шкіри або текстильної стрічкою.

Для отримання гладкої поверхні деталі з шкір і тканин пропрасовують на напівавтоматичному пресі [4].

Основними операціями декоративного оздоблення є тиснення і шовкографія. Крім цих операцій можуть використовуватися машинна і ручна вишивка, тонування, аплікація, строчка, штрихування (нанесення поглиблених ліній спеціальним інструментом), обробка видимих країв деталей, які в даній роботі не розглядаються.

Тиснення дозволяє наносити на шкіряні деталі (в основному низьких сортів і спилка) малюнки, орнаменти, мерею, що розширює асортимент і покращує якість шкіргалантерейних виробів. Тисненням спилка можна отримати імітацію строчок, накладних деталей, рельєфів (до 5 мм будь-якого заданого контуру). Тиснення спилка відбувається з одночасним дублюванням плівкою з полівінілхлориду, що надає вигляд натуральної лакової шкіри з тонуючим ефектом.

Метод шовкографії використовують для нанесення графічних малюнків, шрифтових написів на спортивні, літні, дитячі сумки, а також на учнівські вироби з штучних шкір і плівкових матеріалів.

Малюнки наносяться за допомогою сітчастих шаблонів.

Для отримання багатобарвних малюнків застосовують кілька шаблонів і фарби різного кольору.

Збірка основних зовнішніх деталей виробу. Збірка виробу залежить від способу його виготовлення, методу кріплення деталей, виду обробки зовнішніх країв виробу, виду шва і додаткових деталей, що входять в шов [12].

При виробництві шкіргалантерейних виробів застосовують такі способи складання деталей: виворітний і не виворотній.

При виворотному способі основні деталі корпуса виробу кладуть один до одного лицьовими сторонами і скріплюють по виворітній стороні з подальшим викручуванням скріпленого корпусу.

Виворітний спосіб більш простий і продуктивний, так як в більшості випадків не вимагає додаткової обробки країв деталей. Краї з'єднаних деталей знаходяться всередині виробу і закриті прокладкою. При виготовленні виробів без підкладки внутрішні шви окантовують. Виворітний спосіб дозволяє використовувати такий матеріал, на якому не залишається заломів і вм'ятин при вивертанні виробу.

При не виворотному способі основні деталі корпуса виробу складають один з одним виворітними сторонами і скріплюють по лицьовій стороні.

Не виворітний спосіб більш трудомісткий, так як необхідна попередня або наступна обробка видимих країв виробу.

Для виробів з важких і жорстких матеріалів можливий тільки не виворітний спосіб. Не виключено застосування його і при використанні інших матеріалів, особливо якщо цього вимагає конструкція виробу.

При не виворітному способі виготовлення застосовують два основних види обробки зовнішніх країв виробу і окремих деталей: взагибку і в обрізку з подальшою обробкою.

Обробка краю взагибку є найбільш складним технологічним процесом, але забезпечує високу якість виробу. Обробка країв деталей, що з'єднуються може бути з одно- і двосторонньої загнучки.

Для виробів з жорстких шкір і штучних матеріалів великої товщини і з високим показником пружності найбільш доцільне складання деталей не виворітним способом з краями в обрізку. При такому виготовленні потрібна додаткова обробка зовнішніх країв виробів або деталей [6].

При з'єднанні деталей шкіргалантерейних виробів використовують різні методи з'єднання: нитками, клеями, заклепками, струмами високої частоти, а також литтям під тиском.

Найбільш поширеним методом з'єднання є нитковий. Однак цей метод має ряд недоліків:

· нитки можуть перетиратися при експлуатації, що призводить до порушення шва;

· можуть бути поганими якість строчки, через що може бути зіпсований зовнішній вигляд виробу.

З'єднання деталей склеюванням дозволяє в ряді випадків отримати шви міцніші, ніж ниткові. Клейовий спосіб застосовують в основному при виготовленні дрібних шкіргалантерейних виробів.

Обшивка -- з'єднання деталей смужками шкіри, простягнутими через перфорацію по краях виробу. Цей метод використовують в обмеженому асортименті виробів.

Об'ємні вироби, наприклад валізи, портфелі, сумки, виготовляють методом об'ємного зварювання струмами високої частоти в спеціальних формах.

Заготовки виробів зі штучної і синтетичної шкіри формують на спеціальних пресах з електричним обігрівом.

Вироби з полістиролу і поліетилену виготовляють литтям під тиском.

Для з'єднання деталей виробу застосовують різні види швів.

При тачному шві з'єднані деталі складають один з одним однойменними сторонами і прострочують або зварюють по краю. Даний вид шва застосовується як при виворітному, так і при не виворітному способі виготовлення виробів.

При виворітному шві деталі складають виворітними сторонами і перший рядок виконують, як при тачному шві, а другу -- після викручування зшитих деталей по їх краю з лицьового боку. Такий шов використовують рідко і тільки при виворітному способі виготовлення, так як він більш трудомісткий і матеріалоємкісний в порівнянні з тачним, але міцніше і декоративніше [11].

У сумках з виворітним швом не потрібно додаткової обробки внутрішніх країв. При виворітному шві деталі після з'єднання вивертають.

При накладному шві одну деталь накладають на іншу таким чином, щоб їх лицьові сторони були направлені в одну сторону і перша деталь заходила на другу на певну величину. Цей вид шва застосовують при не виворітному способі виготовлення, а також для кріплення клапанів, кишень, накладок та інших вузлів і деталей.

Накладний шов використовують при нитковому, клейовому і звареному методах кріплення деталей.

При перемоточному шві деталі з'єднують встик, а стібки розташовують перпендикулярно площині скріплення деталей. Рядок виконується зигзаго подібно і захоплює обидві деталі. Такий шов характерний для не виворітного способу виготовлення, закріпом є обплітальні смужки.

Для зміцнення шва застосовують додаткові деталі, які роблять з'єднання жорсткіше і одночасно покращують зовнішній вигляд виробу. Найчастіше в таких випадках деталі зшивають тачним швом з прокладанням кедер.

Для з'єднання деталей рукавичок застосовують такі види швів, як строковий, розглянутий раніше виворітний, а також через крайній і дентовий.

При строковому шві одну деталь рукавички накладають на іншу і на відстані 0,75-1 мм від краю прошивають відкритим наскрізним рядком.

Строковий шов усередині рукавички утворює ланцюжок, тому при надяганні рукавиці кілька розтягуються, але міцність шва при цьому не змінюється.

При напівстроковому шві тильну частину рукавички прошивають строковим швом.

При через крайньому шві деталі рукавички з'єднують особою назовні через край. Цей шов, хоча і володіє великою розтяжністю, але при шкарпетці швидко стирається.

При дентовому шві деталі складаються виворітною стороною і застрочуються на відстані не більше 2 мм від краю.

Рукавички, деталі яких з'єднані дентовим швом, відрізняються гарним зовнішнім виглядом [5].

Закріплення фурнітури та оздоблення готових виробів. Фурнітуру кріплять до виробів затискним, нитковим, клейовим і іншими методами.

При обробці готових виробів шкіргалантереї видаляють забруднення, закладають кінці ниток, протирають фурнітуру, зафарбовують дрібні дефекти, вироби розгладжують та інше [7].

Висновок: технологія виробництва шкіряної галантереї включає такі основні процеси: моделювання, конструювання, розкрій матеріалів, оброблення деталей, з'єднання деталей.

3. АНАЛІЗ ВПЛИВУ СИРОВИННИХ МАТЕРІАЛІВ НА ЯКІСТЬ ГОТОВОЇ ПРОДУКЦІЇ

Якість виробів шкіряної галантереї визначаються наступними діючими нормативно-технічними документами:

ДСТУ ГОСТ 28631: 2006 Сумки, валізи, портфелі, ранці, папки, вироби дрібної шкіргалантереї. Загальні технічні вимоги (ГОСТ 28631-2005).

ДСТУ 4239-2003 Матеріали та вироби текстильні і шкіряні побутового призначення. Основні гігієнічні вимоги.

ДСТУ 3998-2000 Матеріали та вироби текстильні, трикотажні, швейні та шкіряні. Терміни та визначення.

ДСТУ 3533-97 Виробництво шкіргалантерейної продукції. Терміни та визначення.

ДСТУ 2198-93 Вироби шкіргалантерейні. Терміни та визначення.

Потрібно, щоб шкіра була міцною, рівномірно забарвленою, без складок, з чистою є лицьовою частиною чи чітким тисненням; шви виробів добре утянутими, без петель, зрізів, перепусток, стіжків. У металевих деталей має бути суцільне і міцне покриття без іржі, плям, подряпин, вм'ятин і короблення. Колір підкладки повинен гармоніювати над кольорами верхи. Замки повинні легко застібатися і розстібатися.

Пороки шкіряних галантерейних виробів ділять на дефекти матеріалів і виробничі дефекти.

З пороків матеріалів найпоширеніші такі:

· дрібні плями на на лицьовій стороні шкіри чи наскрізні точкові ушкодження (віспини);

· відсутність малюнка лицьової боку на окремі ділянки чи ушкодження як матових плям;

· подряпини і садна - ушкодження шкіри різної глибини;

· нечіткість малюнка тиснения - ділянки зі слабко вираженим малюнком тиснения;

· нерівномірна забарвлення - помітна різниця у відтінках різних ділянок шкіри.

До виробничих дефектів відносяться: нерівний рядок, нерівний загнута край, перекіс деталей, перекіс малюнка, перекіс тканини, відхилення від конструктивної лінії.

На вироби встановлюють два сорти: 1-й і 2-й. Допускаєтся випускати вироби без поділу на сорти, при цьому вони повинні відповідати вимогам,що пред'являються до виробів 1-го сорту [2].

Ремні для годинника на сорти не ділять, інші вироби шкіряної галантереї і дорожніх виробів на залежність від наявності дефектів бувають 1-го чи 2-го сорту.

Галантерейні товари бережуть у сухих, опалюваних і провітрюваних приміщеннях за відносної вологості 60-65% і температурі 12-18С.

Пониженная вологість підвищена температура, близькість опалювальних установок також негативно впливають на якість виробів. Шкіряні вироби втрачають еластичність, стають сухими, деформуються [1].

Вироби шкіряної галантереї повинні бути міцними, правильної форми, зручної конструкції і з надійно діючою фурнітурою. Форма виробів повинна бути гарною, зручною [7].

Висновок: Якість шкіри -- це сукупність її властивостей, що забезпечують можливість виготовлення виробів, хороший їх зовнішній вигляд і відповідність вимогам естетики і моди, зручність експлуатації виробів, їх гігієнічні властивості (повітропроникність, паропроникність та ін), незмінюваність властивостей шкіри протягом досить тривалого часу, однорідність властивостей, особливо фізико-механічних.

4. ЗБЕРІГАННЯ, ТРАНСПОРТУВАННЯ ТА МАРКУВАННЯ ШКІРЯНОЇ ГАЛАНТЕРЕЇ

Основні терміни і визначення видів шкірногалантерейних виробів, їх вузлів та деталей містяться в ДСТУ 2198 [1].

Відповідно до ГОСТ 25871 маркують вироби тавруванням незмивною фарбою на підкладці, гарячим тисненням фольгою або застосовують паперові етикетки. Ярлики виготовляють з нетканого клеєного матеріалу, відходів тканин з хімічних волокон або полівінілхлоридної плівки. При пакуванні виробів у тару з прозорої поліетиленової плівки допускається вкладати ярлик під плівку.

Розмір ярлика на споживчій тарі не повинен перевищувати 70 см. У маркуванні вказують товарний знак підприємства-виробника, його місцезнаходження, артикул, номер моделі, сорт, дату випуску, номер контролера, номер ГОСТу [2].

Упаковують шкіргалантерейні вироби в коробки, попередньо зв'язавши їх в пачки. Вид споживчої і транспортної тари, спосіб пакування, кількість виробів в споживчій тарі повинні відповідати нормативно-технічної документації або технічного опису на конкретний вид продукції.

Споживчу тару з упакованими в неї виробами укладають у контейнери або формують в транспортні пакети. Вироби транспортують усіма видами транспорту в критих транспортних засобах відповідно до правил перевезення вантажів, які діють на даному виді транспорту.

Шкіргалантерейні вироби повинні зберігатися у вентильованих складських приміщеннях на відстані не менше 1 м від опалювальних і нагрівальних приладів[1].

Не допускається пряме попадання сонячних променів, а також спільне зберігання виробів з хімічно активними і пиловими речовинами.

Температура повітря у складських приміщеннях повинна бути не нижче +10 °С і не вище +25 ° С, відносна вологість повітря 60-80%.

Для контролю температури і відносної вологості повітря складські приміщення повинні бути оснащені термометрами і психрометрами (або гігрометрами). Пакувальна одиниця зі штучної шкіри і плівки, транспортують при температурі нижче 0 ° С, перед розкриттям повинна бути витримана протягом доби в приміщенні з температурою не нижче +10 ° С.

Вимірювання виробів проводять лінійкою відповідно вимогам ГОСТ 427 і ГОСТ 17435 [1].

Вироби повинні виготовлятись у відповідності з вимогами стандарту ДСТУ ГОСТ 28631:2006, технічних описів та технологій, затверджених в установленому порядку, зразка-еталона згідно з ГОСТ 15.007.

Технічні описи повинні містити:

· Найменування виробу, номер моделі;

· Опис конструкції, методу виготовлення, внутрішнього і зовнішнього оформлення виробу;

· Вживані матеріали і фурнітуру із зазначенням нормативного документа;

· Розміри виробу (при необхідності - правила їх виміру);

· Масу ранців;

· Фото або ескіз виробу.

Вимоги до упаковки. Вимоги до матеріалів.

Для виготовлення виробів застосовують натуральну, штучну і синтетичну шкіру, тканини, пластичні маси, плівку полівінілхлоридну, картон, фібру, матеріали для в'язки і плетіння, інші матеріали і фурнітуру.

Штучні та синтетичні матеріали, текстильні матеріали, вироблені з хімічних волокон, які використовуються для виготовлення дитячих сумок і валіз, учнівських портфелів і ранців, повинні бути дозволені для застосування державними органами охорони здоров'я.

При виготовленні дитячих сумок і валіз, учнівських портфелів і ранців повинні використовуватися деталі з матеріалів контрастних кольорів, оздоблювальні деталі та фурнітура зі світло відбиваючими елементами на передніх, бічних поверхнях та верхньому клапані вироби.

Вироби виготовляють наступними методами:

· прошивним (нитками або продержкою);

· клейовим;

· зварним (струмами високої частоти);

· в'язання;

· плетіння;

· формування;

· лиття;

· комбінованим [2].

Висновок: шкіргалантерейні вироби повинні зберігатися у вентильованих складських приміщеннях при температурі не нижче +10? С і не вище +25? С, транспортують при температурі не нижче 0? С.

Вироби повинні виготовлятись у відповідності з вимогами стандарту ДСТУ ГОСТ 28631:2006, технічних описів та технологій, затверджених в установленому порядку, зразка-еталона згідно з ГОСТ 15.007.



ВИСНОВКИ

Для виробництва товарів шкіряної галантереї використовують натуральні штучні та синтетичні шкіри.

Технологія виробництва шкіряної галантереї включає такі основні процеси: моделювання, конструювання, розкрій матеріалів, оброблення деталей, з'єднання деталей.

Якість шкіри -- це сукупність її властивостей, що забезпечують можливість виготовлення виробів, хороший їх зовнішній вигляд і відповідність вимогам естетики і моди, зручність експлуатації виробів, їх гігієнічні властивості (повітропроникність, паропроникність та ін), незмінюваність властивостей шкіри протягом досить тривалого часу, однорідність властивостей, особливо фізико-механічних.

Шкіргалантерейні вироби повинні зберігатися у вентильованих складських приміщеннях при температурі не нижче +10? С і не вище +25? С, транспортують при температурі не нижче 0? С.

Вироби повинні виготовлятись у відповідності з вимогами стандарту ДСТУ ГОСТ 28631:2006, технічних описів та технологій, затверджених в установленому порядку, зразка-еталона згідно з ГОСТ 15.007.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. ДСТУ 2198-93 Вироби шкіргалантерейні. Терміни та визначення.

2. ДСТУ ГОСТ 28631-2006 Сумки, чемоданы, протфели, ранцы, папки, изделия мелкой кожгалантереи. Общие технические условия.

3. ГОСТ 25871-83 Изделия кожгалантерейные. Упаковка, маркировка, транспортирование и хранение.

4. Андріанова Г.П. Штучні шкіри - що це таке? / / Соросівський освітній журнал. - 1999. - № 9.

5. Андрунакіевіч А.Г. (Виконавчий директор Російського Союзу шкіряників). Стан і розвиток шкіряно-взуттєвої промисловості в 2002-2003 рр.. / / "Шкіряно-взуттєва промисловість". - 2003. - № 5

6. Воронов Н.Ф. Про недоліки методик оцінки сортності матеріалів для виробів зі шкіри. / / "Шкіряно-взуттєва промисловість". - 2005. - № 3

7. Дубіновський М.З., Мухіна Є.В., Дубіновський А.М. Шкіряне виробництво і застосування хімматеріалов. / / "Шкіра та взуття" - 03.07. 2003. - № 3 (3).

8. Дубіновський М. З., Чистякова Н.В. Технологія шкіри. - М.: Легпромбитіздат, 1991.

9. Дубіновський М.З. Конкурентні можливості шкіряного підприємства. / / "Шкіра та взуття" - 04.11. 2004. - № 5 (11).

10. Дубіновський М.З., Дубіновський А.М. Маркетинг в організації шкіряного виробництва. / / "Шкіряно-взуттєва промисловість". - 2002. - № 6.

11. Жуков Ю.В. Підсумки роботи легкої промисловості в 2004 р. / / "шкіряно-взуттєва промисловість". - 2005. - № 3

12. Суворов О.М., Аніканов О.В. Методи тестування взуттєвих шкір / / "шкіряно-взуттєва промисловість". - 2003. - № 6. - С.28.



ДОДАТОК А





























ДОДАТОК Б























Размещено на Allbest.ru

...