Будівельні технології

Будівельний комплекс складається з таких основних блоків: виробництво будівельних матеріалів, власне будівництво, будівельне машинобудування, проектно-конструкторські й дослідні роботи в галузі будівництва. Частка будівельного комплексу в господарстві досить значна. В Україні ВВП тільки будівництва становить 8%. Комплекс охоплює майже 10% усіх зайнятих у господарстві, з них 6% - у будівництві.

Будівельний комплекс тісно пов'язаний з усіма галузями господарства. За його участю створюється більшість основних виробничих і невиробничих фондів. Разом з тим комплекс є споживачем продукції багатьох галузей. У будівництві використовується 10% продукції машинобудування, 20% прокату чорних металів, 40% лісоматеріалів. Воно споживає вироби хімічної промисловості (лаки, фарби, пластмаси). Для виробництва будівельних матеріалів потрібна велика кількість палива й води. Будівельні матеріали, конструкції є важливою складовою частиною вантажообігу транспорту. Транспортні витрати в собівартості будівництва становлять біля 25%.

Будівництво - головна ланка комплексу. Тут створюються основні фонди господарства. Від інших галузей будівництво відрізняється своєю продукцією (будівлі), яка є нерухомою, великогабаритною.

За призначенням будівництво поділяють на промислове (заводи, фабрики), гідротехнічне (ГЕС, водосховища, канали), енергетичне (електростанції, електромережі), транспортне (автомобільні, залізничні шляхи, аеропорти, трубопроводи), сільське (спорудження ферм, елеваторів).

З усіх капітальних вкладень в економіку України, які в 2005 р. становили 824 млн грн., вартість будівельних та монтажних робіт становила 689 млн грн.

Проектно-конструкторські роботи в будівництві - важлива складова комплексу. Проектування зосереджене у великих індустріальних центрах, які мають розвинену мережу науково-дослідних і вищих навчальних закладів, значний контингент будівельників-фахівців. Такими центрами є Київ, Харків, Донецьк, Луганськ, Дніпропетровськ, Одеса, Львів.

Україна багата на природну будівельну сировину: вогнетривкі глини, каоліни, кварцити, будівельний камінь тощо. Галузь виробляє матеріали, деталі й конструкції для всіх видів будівництва. Основна її продукція - стінові (цегла, бетонні й гіпсобетонні панелі, шлакоблоки), в'яжучі (цемент, вапно, будівельний гіпс), покрівельні (черепиця, шифер, толь, руберойд), оздоблювальні, облицювальні, ізоляційні матеріали, будівельне скло, збірний залізобетон і бетон, покрівельні кераміка і фаянс, санітарно-технічні вироби тощо.

Сучасне будівництво використовує багато будівельних матеріалів, які виробляє хімічна промисловість, - пластмаси, смоли, клейкі речовини, лінолеум, полістирилові й кумаринові плити та ін. Для їх виробництва використовують шлаки металургійних заводів та електростанцій, з яких виробляють цемент, шлакоблоки, ситал, шлаковату, легкі наповнювачі для бетонних та залізобетонних виробів. У будівництві застосовують деталі з литого каменю, мінеральну вату, яку виробляють з розплавленого базальту, та нові види продукції деревообробної промисловості - деревно-стружкові плити, клеєну фанеру тощо.

Промисловість будівельних матеріалів розвивається під впливом двох чинників - сировинного і споживчого, тому розміщення її залежить від переважання хоча б одного з них. Залежно від потреб будівництва і стадій технологічного процесу виділяють підприємства і виробництва, що орієнтуються на сировинні райони, наприклад, видобуток і первинна обробка сировини (піску, гравію, щебеню, бутового каменю тощо), виробництво в'яжучих (цементу, вапна, гіпсу) і стінових матеріалів, а також ті, що тяжіють до споживача (виробництво залізобетонних конструкцій, шиферу, будівельного і віконного скла тощо).

Найбільші центри промисловості будівельних матеріалів - Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Запоріжжя, Донецьк, Маріуполь.

Комплексотворні функції промисловості будівельних матеріалів незначні через слабкий зв'язок її з іншими галузями виробництва щодо сировини і збуту готової продукції. У господарському комплексі економічного району вона виконує роль обслуговуючої галузі, тому сконцентрована здебільшого у великих містах. Так, у Києві є майже 40 заводів будівельних матеріалів[5].

1.2 Галузева структура будівельної промисловості

2. Можливості промисловості будівельних матеріалів

2.1 Особливості промисловості будівельних матеріалів в Україні

Промисловість будівельних матеріалів є основним постачальником будівництву предметів праці, які складають близько половини вартості підрядних робіт і, таким чином, значно впливають на відтворювальні процеси в усіх галузях економіки держави в цілому.

В умовах розбалансованої економіки, порушення зв'язків з матеріально-технічного постачання суттєвою перешкодою для підприємств будівельних матеріалів стала їх залежність від поставок палива з Росії, Туркменістану, Казахстану. Внаслідок цього, а також погіршення будівельної діяльності, падіння платоспроможного попиту, жорстких обмежень у використанні па-ливно-енергетичних ресурсів і окремих видів сировини, що надходили за період 1991-2005 pp., скоротився випуск усіх без винятку видів будівельних матеріалів та виробів.

Обсяг і структура виробництва будівельних матеріалів залежить від таких основних чинників:

1. Енергетичної кризи, яка зумовила необхідність проведення структурних змін у виробництві, пошуку і запровадження енергозберігаючих технологій, змін у способах виробництва;

2. Спаду рівня інвестиційно-будівельної активності через дефіцит бюджетів усіх рівнів, обмеження коштів у підприємств і населення, що призвело до скорочення масштабів і зміни структури інвестицій;

3. Інфляційного знецінення коштів, різкого зростання цін і відповідного падіння платоспроможності споживачів будівельних матеріалів та змін у кон'юнктурі світового ринку;

4. Нераціональної структури будівельної продукції, коли за часів срср традиційно переважали обсяги будівництва промислових об'єктів;

5. Порушення господарських зв'язків і традиційних матеріалопотоків у економічному просторі колишнього срср, створення дефіциту нафтопродуктів, лісоматеріалів, окремих видів обладнання та комплектуючих;

6. Відсутності нормальних ринкових умов, у т. ч. конкурентного середовища в сфері промисловості будівельних матеріалів.

Слід зазначити і те, що підприємства будівельного комплексу працювали буквально на знос, що в умовах економічних перетворень поставило їх на межу розвалу. Через технологічну відсталість та монополізм великих державних підприємств будівельної індустрії при сьогоднішньому співвідношенні рівнів купівельної спроможності і цін будівельний ринок перенасичений дорогими будівельними матеріалами. Попит на ньому стає все більш вибірковим. З одного боку, він переміщується до відносно дешевих нетрадиційних будівельних матеріалів, які мають високі споживчі якості (наприклад, вироби з пористого бетону, матеріали із золошлакових та інших відходів виробництва), з другого - підвищується попит на престижні і дорогі матеріали для індивідуального та офісного будівництва (наприклад, черепиця, високоякісні керамічні, фаянсові та столярні вироби, опоряджувальні матеріали, предмети та системи автономного життєзабезпечення садиб і будинків).

Внаслідок цього потенціал попиту на нетрадиційні високоякісні матеріали зростає, що впливає на рівень використання потужностей промисловості будівельних матеріалів. Для подальшого розвитку підприємств промисловості будівельних матеріалів та підвищення конкурентоспроможності потрібно прискорити реалізацію вже розроблених планів реструктуризації і перепрофілювання підприємств промисловості будівельних матеріалів та будівельної індустрії, у т.ч. комбінатів великопанельного домобудування, а також продовжити роботу з впровадження заходів щодо енергозбереження[3].

2.2 Пріоритетні напрямки розвитку промисловості будівельних матеріалів в умовах ринку

Для визначення пріоритетних напрямів розвитку промисловості будівельних матеріалів в умовах ринку суттєвого значення набуває орієнтація на якісну структурну перебудову галузі за рахунок:

1. Переходу від нарощування абсолютних обсягів виробництва до підвищення якісних характеристик продукції як внаслідок удосконалення традиційних її видів, так і розробки та впровадження нових виробів на основі синтетичної сировини, композиційних матеріалів, виробів з необхідними споживчими властивостями;

2. Переводу галузі на ресурсозберігаючі технології відтворення, втілення енерго-, праце- і матеріалозберігаючих технологій та впровадження відповідного технологічного обладнання;

3. Забезпечення екологічної чистоти, безпеки, гігієнічності і комфортності виробництва, естетичності продукції.

Наводимо прогноз розвитку промисловості будівельних матеріалів по регіонах України. До Карпатського регіону відносяться Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська та Чернівецька області; до Подільського - Вінницька, Тернопільська, Хмельницька; до Поліського - Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська; до Центрального - Київська, м. Київ, Черкаська; до Східного - Полтавська, Сумська, Харківська; до Донецького - Донецька, Луганська; до Південного - АР Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська; до Придніпровського - Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області

Входження України до світових ринків будівельних матеріалів можливе шляхом вирішення таких найважливіших завдань:

1. Створення техніки, яка б перевищувала або відповідала існуючим світовим рівням всього технологічного ланцюга, включаючи допоміжні та кінцеві операції;

2. Впровадження нових прогресивних ресурсозберігаючих технологій з метою зменшення витрат паливно-енергетичних ресурсів, поліпшення якості продукції;

3. Підсилення хімічних дій у технологічних процесах;

4. Комп'ютеризація виробництва, впровадження мікропроцесорної техніки;

5. Створення екологічно чистих, зокрема безвідходних технологій;

6. Максимальне комбінування виробництв, у т.ч. З іншими галузями: енергетикою, хімією, металургією, видобутком та збагаченням корисних копалин;

7. Створення високоекономічних заводів малої потужності та пересувних технологічних установок.

Вирішення усіх окреслених завдань можливе лише за умов створення розвинутого ринку будівельних матеріалів та сучасних організаційних форм управління, адекватних вимогам ринкової економіки.

Стабілізуючим чинником розвитку виробництва будівельних матеріалів будуть експортні поставки продукції, розширення її номенклатури. В структурі експорту найбільшу частину займатимуть вироби зі скла, облицювальні вироби із природного каменю, продукція неметалорудної промисловості. Прогнозується зростання зовнішньоторговельного обороту на 1-1,2 % щорічно і досягнення позитивного сальдо торговельного балансу.

Передбачається зростання обсягу і номенклатури товарів народного споживання будівельного призначення за рахунок впровадження дрібного фасування і пакування, в першу чергу цементу, вапна, гіпсових в'яжучих, сухих будівельних сумішей[9].

Для забезпечення будівництва продукцією галузі темпи щорічного її приросту повинні бути на кілька відсотків вищими від приросту будівельно-монтажних робіт.

Відбудуться зміни і в структурі промисловості будівельних матеріалів з переорієнтацією її на випуск відповідних матеріалів підвищеної якості, індустріальності, технічного рівня, тобто конкурентоспроможної продукції цієї галузі. Все це сприятиме здешевленню та прискоренню будівництва, підвищенню його якості.

Значно вищими темпами порівняно з ростом обсягів товарної продукції галузі передбачається нарощування випуску ефективних матеріалів і конструкцій із заданими властивостями, які забезпечать значне зменшення маси будинків та споруд, високу енергоефективність конструктивних елементів будівель.

У структурі конструкційних матеріалів випереджуючими темпами буде зростати випуск ефективних металоконструкцій.

Суттєві зміни відбудуться в промисловості стінових матеріалів. У загальному їх обсязі зросте питома вага виробів із легких, пористих та ніздрюватих бетонів, багатошарових ефективних панелей. Враховуючи перспективи розвитку житлового будівництва, особливо малоповерхового, в галузі буде здійснюватись перехід на випуск оновленої керамічної продукції, яка задовольнятиме всі вимоги як з точки зору архітектурно-будівельних і конструктивних рішень, так і сучасних норм теплозбереження. Зміниться також структура виробництва керамічних матеріалів. Частка лицьової цегли збільшиться до 50 %, з яких 5-10 % будуть складати фасонні вироби.

При виробництві цементу будуть впроваджені енергозберігаючі технології із використанням низькосортного твердого палива з частковою заміною природного газу (до 25 %). Цементні підприємства перейдуть на сухий та напівсухий способи виробництва цементного клінкеру.

У скляній промисловості має бути проведена реконструкція скловарних печей з використанням ефективних конструкційних елементів і заходів щодо зменшення споживання природного газу та організації виробництва за євростандартами. Впроваджуватимуться технологічні лінії з випуску спеціалізованого полірованого скла з теплота сонцезахисними властивостями.

У промисловості теплоізоляційних матеріалів необхідно налагодити випуск плитних волокнистих утеплювачів, в першу чергу на основі базальтових волокон, і термоізоляційних виробів високої заводської готовності для ізоляції інженерних мереж та технологічного обладнання.

У полімерній і покрівельній промисловості слід організувати випуск якісних, екологічно чистих, дешевих і довговічних листових матеріалів для скатних покрівель малоповерхових будинків із підвищеним терміном експлуатації.

Широкого розповсюдження повинні набути вироби на основі гіпсу, які впроваджуються у житлове будівництво на заміну полімерних опоряджувальних матеріалів[6].

Розвиток промисловості будівельних матеріалів у найближчій перспективі має бути пов'язаний із реальними можливостями залучення і раціональним використанням паливно-енергетичних та сировинних ресурсів, з адаптацією його до ринкових відносин. Ці чинники разом із широким використанням науково-технічних досягнень, впровадженням нових технологій та обладнання, зокрема іноземних, будуть визначати структуру потреби і використання будівельних матеріалів після стабілізації виробництва та поліпшення інвестиційної ситуації.

В Україні є можливість випуску практично всієї традиційної номенклатури будівельних матеріалів та виробів. У той же час необхідна перебудова структури виробництва конструкційних, оздоблювальних, покрівельних матеріалів для повного задоволення потреб індивідуальних, кооперативних та інших забудовників малоповерхових будинків із підвищеним терміном експлуатації. Невідкладним є вирішення проблеми дефіциту конструкційних матеріалів на базі легких металевих, азбестоцементних, монолітних залізобетонних та інших видів конструкцій, які широко розповсюджені за кордоном.

Екологічні вимоги ще більшою мірою, ніж техніко-економічні будуть визначати необхідність переорієнтації промисловості будівельних матеріалів на широке використання відходів виробництва інших галузей та утворення безвідходних виробництв.

Основним напрямом розвитку галузі повинно стати вдосконалення техніки і технології виробництва будівельних матеріалів та виробів. У той же час оцінка резервів еволюційного розвитку окремих виробництв будівельних матеріалів свідчить про вичерпність резервів традиційної техніки та технологій. Підготовленість до техніко-технологічних новацій у галузі очевидно недостатня, особливо з конструкторських робіт і проектування та створення сучасних організаційних форм управління на підприємствах галузі.

У прогнозному періоді щодо виробництва будівельних матеріалів в Україні передбачається помітне збільшення обсягів експортованої продукції при одночасному зменшенні її імпорту. За таких умов обсяги споживання продукції будуть дещо зменшуватися порівняно з її виробництвом[1].

Підприємства будівельної індустрії технологічно зв'язані з процесом будівництва, працюють за його замовленням, мають адресність. Досвід будівництва в розвинених країнах світу свідчить, що будівельні металоконструкції ефективні при використанні практично у всіх будівлях, інженерних спорудах, особливо при значних прогонах, висоті, навантаженнях. Для виготовлення будівельних металоконструкцій в Україні існують виробничі потужності майже на 1 млн. т/рік. Попит на ці конструкції на внутрішньому і зовнішньому ринках зумовлений такими їх якостями, як надійність, легкість, міцність та відносно низька вартість. Не дивлячись на деякі недоліки (низькі показники корозієстійкості та вогнетривкості), їх використання та виробництво в Україні має велику перспективу.

Цьому сприяє розвинута сировинна і виробнича база. За випуском сталі на душу населення (1097 кг.) Україна перевищує високорозвинені країни (в США - 335, ФРН - 613, Японії - 806 кг.), а за використанням металоконструкцій - значно поступається їм. Особливо це стосується використання легких металоконструкцій: в США -0,134, Франції - 0,087, ФРН - 0,171, Японії -0,367, Великій Британії - 0,248, а в Україні - лише 0,008, тобто на порядок менше.

Крім того, в Україні накопичився значний фонд сталевих будівельних конструкцій, обсяг якого складає більше 35 млн. тонн. Значна їх частина має пошкодження, ураження корозією, що є найпоширенішою причиною аварій. Уже зараз необхідна масова заміна профнастилу із оцинкованої сталі, річна потреба в якій становить сотні тисяч квадратних метрів у рік. Враховуючи зростання попиту на металеві будівельні конструкції, в першу чергу легкі, а також надлишкові потужності для випуску звичайних металоконструкцій і цілком недостатні для легких, слід організувати на рядових заводах випуск легких ефективних металоконструкцій. Структурні зрушення в розвитку промисловості будівельних матеріалів вбачаються не завдяки збільшенню потужностей з випуску традиційних матеріалів, а насамперед за рахунок задоволення будівельного ринку асортиментом матеріалів із заздалегідь заданими якостями.

Нагальним для розвитку економіки є зменшення енерговитрат у будівельному комплексі та в процесі експлуатації його продукції. Ця вимога стає ще більш актуальною у зв'язку з введенням нових норм щодо теплозахисту будинків. Встановлені нові значення термічних опорів стін та перекриттів у 2 - 2,5 раза перевищують попередні нормативи. Стали жорсткішими вимоги щодо теплозахисту вікон, встановлені нові контрольні показники теплових потоків для різноманітних типів житлових та громадських будівель. До 25 % використаного палива в Україні витрачається для теплопостачання житлових будинків і будівель, зокрема найбільше на опалення (понад 75 %) та гаряче водопостачання.

Панельні будинки старих серій споруджувалися без детальних розрахунків теплоопору. Найближчими роками в Україні доведеться реконструювати понад 72 млн. мІ таких будинків та подвоїти обсяг будівництва нового житла. Наприклад у Німеччині, яка першою розпочала реконструкцію старого житлового фонду, виділивши на це 60 млрд. марок, за короткий період було утеплено близько півтора мільйона квартир, решта реконструйовано із застосуванням нових матеріалів та конструкцій. У результаті витрати тепла зменшились відразу на третину. В Угорщині розпочали виконання загальнодержавної програми модернізації будинків, частково за рахунок населення з наданням значних пільг на тривалий термін. Великий обсяг робіт із утеплення житлового фонду виконується в країнах Балтії.

Актуальною є розробка та впровадження у виробництво конструкцій зі зменшеними тепловитратами. Для реалізації заходів щодо енергозбереження в будівельному комплексі потрібно організувати випуск не тільки теплоізоляційних матеріалів усього їх асортименту, а й забезпечити виробництво та встановлення лічильників тепла, терморегуляторів тощо[7].

Основними напрямами підвищення енерго-ефективності для найбільш енергоємних підгалузей промисловості будівельних матеріалів є:

у цементній промисловості:

1. Перехід до напівсухого та сухого способу виробництва цементу, використання якого зменшує енерговитрати на 25 %;

2. Покращання підготовки сировинних матеріалів шляхом їх попередньої декарбонізації, при якій металоємність пічних агрегатів зменшується на 20 %, а зняття клінкеру з 1 м³ оборотної печі зростає у 2,5 рази;

3. Підвищення рівня використання теплових вторинних енергетичних ресурсів обертових циліндричних печей, що працюють за мокрим способом, при якому питомі витрати палива зменшуються майже у 2 рази;

у промисловості стінових матеріалів:

1. Розробка і впровадження нових технологій, що зберігають енергію, та нового високопродуктивного обладнання;'

2. Модернізація і реконструкція старого технологічного обладнання, де головним заходом щодо зменшення витрат палива є переведення заводів на випуск пустотілої цегли та збільшення її питомої ваги в загальному обсязі виробництва, що забезпечує скорочення витрат палива на 15-20 %;

3. Використання відходів інших галузей як добавок та сировини, особливо золи тец, паливних шлаків, інших відходів, які містять паливні складові, та збільшення за рахунок цього виробництва стінових матеріалів, що дасть змогу скоротити питомі витрати палива на 10-12 кг;

4. Використання вторинних енергетичних ресурсів, наприклад, шляхом суміщення сушки та випалювання цегли в гідротермальних умовах, метод якого полягає у термообробці в середовищі пару при його надлишковому тиску, а також високошвидкісної сушки з витратами палива на випаровування в обсязі 4606 кдж/кг за раз проти 6280-6700;

5. Використання високошвидкісних керамічних пальникових пристроїв, завдяки яким час на випалювання у печах періодичної дії скорочується до 50, а витрати палива - до 20 %;

у промисловості збірних залізобетонних і бетонних конструкцій та виробів:

1. Зменшення матеріалоємності виробництва;

2. Розробка та удосконалення енергозберігаючих технологій виробництва легких наповнювачів;

3. Раціональне використання сталі;

4. Використання економних видів армування;

5. Удосконалення режимів теплової обробки бетону;

6. Зменшення тривалості та температур технологічних процесів;

7. Використання гнучких технологій виробництва з сезонним плануванням режимів теплової обробки залізобетонних виробів;

8. Зменшення невиробничих втрат паливно-енергетичних ресурсів;

9. Використання різноманітних способів геліо-термообробки бетону та інших технологій, що базуються на використанні нетрадиційних поновлюючих джерелах енергії.

До енергозберігаючих технологій необхідно віднести: введення в бетонну суміш хімічних добавок, зниження температури з 85-100 до 65-75 °С та тривалості нагріву від 8-10 до 5-6 год., нагрів бетону з використанням електроенергії та продуктів згорання природного газу, а також модернізацію енергоспоживаючих установок шляхом теплоізоляції корпусу, підвищення рівня їх завантаження, оснащення вимірювальною апаратурою контролю за витратами енергоресурсів, автоматизованому управлінню режимами теплової обробки виробів. У виробництві інших будівельних матеріалів енергозбереження можна досягти за рахунок:

1. Віконного скла - шляхом удосконалення систем скловаріння та впровадження електричного та газоелектричного варіння;

2. Вапна - модернізацією діючих та впровадженням нових системи крутильних і шахтних печей, розширенням використання фракційної сировини, впровадженням систем корисного використання енергії;

3. Будівельної кераміки, мінеральної вати та сантехнічних виробів - через удосконалення технологій та обладнання;

4. Черепиці, фаянсу, керамзиту та інших пористих заповнювачів - шляхом впровадження нових опалювальних агрегатів, модернізації обладнання тощо[3].

3. Виробництво будівельних матеріалів

3.1 Виробництво бетону

Бетон - це штучний камінь, отриманий шляхом змішування цементу, гравію та води.

Складові частини висипають у бетономішалку й одночасно подають в неї воду. Після перемішування вихідні матеріали утворюють пластичну суміш, схожу на важку рідину. Тому свіжоприготований бетон називають не бетоном, а бетонної сумішшю. Лише через деякий час суміш твердне і перетворюється на камінь, тобто бетон. Залізобетон - це бетон, армований конструкційної сталлю.

Основні забруднювачі: оксиди вуглецю, азоту, сірки, вуглеводні, пил неорганічний.

3.2 Виробництво асфальту

Асфальт - суміш бітумів (60-75% у природному і 13-60% у штучному) з мінеральними речовинами (вапняком, пісковиком і ін.) Застосовують у суміші з піском, гравієм, щебенем для будування шосейних доріг, як покрівельний, гідро і електроізоляційний матеріал, для приготування замазок, клеїв.

Класичний асфальтобетон складається з щебеню, піску, мінерального порошку (філера) і бітуму в'яжучого (бітум, полімерно-бітумне в'яжуче). Основні забруднювачі: свинець і його неорганічні сполуки; оксиди азоту, сажа, ангідрид сірчистий (сірки діоксид - SO2), вуглецю оксид (СО), мазутна зола, пил неорганічна, динас, пил неорганічний, шамот, вапняк і ін.

3.3 Виробництво цегли

Керамічна цегла - цегла, отримана шляхом випалу в печі глин і їхніх сумішей. Керамічна цегла виготовляється з глини, частіше всього червоної, і в кінці виробництва проходить випалення при робочій температурі в печі до 1000°С.

Існує три способи приготування керамічної цегли: Перший і найбільш поширений - пластичний метод: глиняну масу (при вологості її 17 - 30%) видавлюють із стрічкового преса, а потім піддають випалу. Другий спосіб відрізняється підготовкою сирцю - його формують з глиняної маси з вологістю 8 - 10% сильним пресуванням. Технологія виробництва цегли методом жорсткої екструзії передбачає формування цегли на стрічковому пресі при вологості глини 12-14%. Відформована цегла має високу міцність, тому відразу ж після різання він укладається на випалювальну вагонетку, на якій і відбувається процес сушіння цегли.

3.4 Виробництво газосилікатних блоків

Виробництво газобетону передбачає введення речовин, що виділяють газ при хімічній взаємодії з цементом і вапном, і в ролі газоутворювача виступає алюмінієва пудра або паста. За технологією виробництва газобетону HEBEL сира суміш з кварцового піску, вапна, цементу після спучування проходить подальшу автоклавну обробку при температурі 180 градусів і тиску близько 14 бар. В отриманій масі утворюються численні пори розміром 1-3 мм, які додають матеріалу такі властивості, як теплоізоляція, морозостійкість і легкість.

Основні забруднювачі: оксиди кремнію, алюмінію, азоту, вуглецю.

3.5 Виробництво пінобетонних блоків

Виробництво піноблоків засноване на технології отримання готових пінобетонних блоків в результаті твердіння розчину, що складається з цементу, піску, води і піни. У виробництві піноблоків використовуються наступні способи: заливання пінобетону в касетні металеві форми та виймання готових піноблоків вручну, заливання великих масивів і їх різка на блоки і заливка нерозбірних касетних форм з наступним автоматичним розпалубками.

Основні забруднювачі: оксиди кремнію, азоту, вуглецю; сполуки важких металів; аерозолі і суспензії.

Таблиця 3.1 Обсяги викидів від будівельної промисловості в атмосферу за 2003 рік

Розглянемо екологічний ризик, пов'язаний із забрудненням навколишнього природи і шкідливим впливом на людей.

Таблиця 3.2 Нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря

Таблиця 3.3 Нормативи утворення відходів

Таблиця 3.4 Фонова концентрація забруднюючих речовин

4. Ризики при виробництві матеріалів

4.1 Ризики на цементному заводі

Відходять гази цементних печей необхідно очищати для запобігання забруднення навколишнього середовища. Для цього встановлюють електрофільтри. Якщо ж гази містять значну кількість пилу (більше 25-30 г/м³), то їх спочатку пропускають через батарею циклонів.Шум, що виникає при роботі багатьох механізмів на цементних заводах, найчастіше характеризується високою інтенсивністю, що перевищує допустиму норму (90 дБ). Особливо несприятливі в цьому відношенні умови роботи персоналу в приміщеннях молоткових дробарок, сировинних і цементних млинів, компресорів, де рівень звукового тиску досягає 95-105 дБ, а іноді і більше. До числа заходів щодо зниження шуму в робочих місць відносять застосування захисних прокладок між внутрішньою стінкою млинових барабанів і бронефутеровочными плитами, заміну в сировинних кульових млинах сталевих плит гумовими. При цьому звуковий тиск знижується на 5-12 дБ. Укриття млинів і дробарок шумоізолюючими кожухами, облицювання джерел шуму звукопоглинаючими матеріалами також дає хороший ефект (зниження на 10-12 дБ).

Стійкість роботи цементного заводу (ЦЗ) є одним з важливих чинників оцінки ефективності економіки. Особливо гостро стоїть це питання при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного і військового характеру.

При виникненні надзвичайних ситуацій, дія різних вражаючих чинників на цементний завод, може привести до їх значного руйнування, ураження і втрат робітників, службовців, населення.

При надзвичайних ситуаціях мирного часу (аварії, катастрофи, стихійні лиха) масштаби руйнувань, загибелі і ураження людей носять, як правило, локальний характер. Наслідками аварій, катастроф, стихійних лих є порушення роботи і викликані цим перебої в постачанні електроенергією, газом, водою, паливом, сировиною, комплектуючими виробами, погіршення екологічної обстановки.

Тому і вимоги до стійкості роботи заводу у військовий час мають бути також значно вище, оскільки економіка грає вирішальну роль в озброєній боротьбі держав. Вона визначає характер і способи ведення війни і робить визначальний вплив на військову потужність держави, на хід і результат війни.

Досвід Другої світової війни довів, що воюючі сторони прагнули завдати можливо великого збитку економіці супротивника всіма способами і засобами озброєної боротьби.

4.2 Ризики на фарфоро-фаянсовому заводі