Промисловість України

Размещено на http://www.allbest.ru

ВСТУП

Хімічна промисловість складається з кількох галузей: гірнича хімія (видобування сировини), основна хімія (виробництво мінеральних добрив, неорганічних кислот і соди) та хімія органічного синтезу (виробництво полімерних матеріалів). До провідної галузі основної хімії належить виробництво мінеральних добрив: азотних, калійних, фосфорних, комбінованих гранульованих. Орієнтуючись у своєму розміщенні на певну сировину, споживача, трудові ресурси, хімічні підприємства утворюють промислові центри і вузли. Вузли хімічної промисловості особливого розвитку дістали в районах видобутку хімічної сировини. Окремі з них складаються з багатьох підприємств, розміщених у територіальній близькості, мають прямі виробничі або опосередковані довкіллям зв'язки. Основними центрами виробництва азотних добрив є Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Алчевськ, Горлівка, Лисичанськ. Вони розміщуються в районах коксохімічного виробництва. Друга група підприємств, що виробляють добрива, тяжіє до споживача і розміщується в районах видобутку природного газу та на трасах газопроводів. Так виникли виробництва в Черкасах, Рівному, Одесі. У Донбасі на базі використання відходів чорної і кольорової металургії, а також природної хімічної сировини сформувалися Слов'янсько-Артемівський (має своєрідну для Донбасу сировинну базу), Лисичансько-Рубіжанський, Горлівський, Маріупольський вузли хімічної промисловості. В Горлівському вузлі на базі коксохімії виробляють азотні добрива. Великі вузли хімічної промисловості сформувалися в Передкарпатті і Донбасі. В Передкарпатті найбільшими є Дрогобицько-Роздольський і Калусько-Долинський. До Дрогобицько-Роздольського вузла входять ВО«Сірка» в Новому Роздолі, виробництво калійних добрив у Стебнику, хімічні підприємства і виробництва в Бориславі, Жидачеві, Стрию, нафтопереробка у Дрогобичі, а також завод технічного вуглецю. Вузол хімічної промисловості утворився на основі видобутку і переробки сировини у Присивашші.

ВИРОБНИЦТВО МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ, ЇХ СТРУКТУРА, ПРИНЦИПИ РОЗМІЩЕННЯ І ОСНОВНІ ЦЕНТРИ

мінеральний лісовий деревопереробний промисловість

Азотні добрива отримують в результаті синтезу азоту повітря і водню, виділеного з відходів коксохімічного і доменного виробництва, а також природних газів. Підприємства, що виготовляють азотні добрива, розміщують поблизу крупних коксохімічних заводів у Донбасі і Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Горлівка тощо), а також на трасі газопроводів в районах інтенсивного розвитку сільського господарства (Лисичанськ, Черкаси, Рівне) і в припортовому районі Одеси. Поряд з добривами тут, як правило, виготовляють азотну кислоту і супутні продукти, що використовуються для виробництва пластмас, синтетичних волокон, кіноплівки, різноманітних барвників.

Виробництво фосфорних добрив, як правило, тяжіє до районів їх споживання (на 1 т простого суперфосфату витрачається 0,5 т сировини). Їх виготовляють у Сумах, Вінниці, Костянтинівці і Одесі. Сировиною для їх виробництва до останнього часу були апатитові концентрати, що надходили з Кольського півострова.

Останніми роками в зв'язку із значними фінансовими труднощами в країні сировина постачається нерегулярно і у малих обсягах, що є однією з причин різкого скорочення виробництва добрив. А втім в Україні є реальні геологічні і економічні передумови для використання своїх сировинних баз фосфоритів (особливо Кролевецького родовища Сумської обл.) і апатитів. Фосфорні добрива виготовляють також і в Маріуполі із томасшлаків, що їх отримують з фосфоромістких керченських залізних руд у процесі доменного виробництва.

Виробництво калійних добрив розвивається в Прикарпатті у Калуші (Івано-Франківська обл.) і Стебнику (Львівська обл.) і місцях видобутку калійних солей, що обумовлене його значною матеріаломісткістю. Калійні добрива виготовляють також на титаномагнієвому комбінаті у Запоріжжі попутно з основним виробництвом.

УКРАЇНА -- ВЕЛИКИЙ ВИРОБНИК СІРЧАНОЇ КИСЛОТИ І СОДИ

Сірчана кислота -- «хліб» хімічної промисловості. Це один з універсальних хімікатів, що використовується для виробництва мінеральних (фосфорних) добрив та інших кислот в металургійній, нафтопереробній, текстильній та інших галузях промисловості. Сірчана кислота -- мало транспортабельний продукт, а оскільки її головний споживач -- суперфосфатне виробництво, то й виробництво сірчаної кислоти зосереджено переважно у центрах переробки фосфатів -- у Сумах, Костянтинівці, Вінниці і Одесі. Крім того, її виготовляють у Горлівці («Стирол»), Дніпродзержинську («Азот»), коксохімічних заводах Донбасу і Придніпров'я. Сировиною для виготовлення сірки може бути будь-яка речовина, що її містить: природна сірка, сірчані колчедани, сірчанисті домішки, що містяться у попутних газах. В Україні є великі запаси сірки у Львівській області, на базі яких створені гірничохімічні підприємства у Роздолі і Яворові. У Костянтинівці сірчану кислоту виготовляють із сірчанистих газів -- побічного продукту при виплавці цинку. За наявності вітчизняної сировини для сірчанокислотного виробництва до останнього часу значна її частина -- сірчані колчедани -- все ще завозилася з Уралу.

Для виробництва соди використовують кухонну сіль, вапняк і багато палива (на 1 т готової продукції йде 5 куб. м соляного розсолу і 1,5 т вапняку). Содове виробництво переважно сконцентроване у Донбасі (Лисичанськ і Слов'янськ), який має великі запаси кухонної солі. Необхідні для виробництва соди вапняки виготовлюють безпосередньо поблизу содових заводів. Крупне виробництво соди є і на Кримському содовому заводі в місті Червоноперекопську, що працює на солях Сиваських озер. Продукція содової промисловості (кальцинована і каустична сода, бікарбонати) широко використовується у скляному виробництві, миловарній, паперовій, фармацевтичній, харчовій промисловості для побутових потреб населення.

ЛІСОВА ТА ДЕРЕВОПЕРЕРОБНА ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ, ЇХ ЗНАЧЕННЯ, УМОВИ РОЗВИТКУ

Лісова промисловість України -- сукупність галузей і виробництв, підприємства яких здійснюють заготівлю деревини, її комплексну механічну, хіміко-механічну та хімічну обробку і переробку. В її галузевій структурі виділяють лісозаготівельну, деревообробну, лісохімічну промисловість.

Деревообробна промисловість здійснює переробку деревини й виготовляє з неї широкий асортимент матеріалів, напівфабрикатів і готових виробів для населення й народного господарства.

Значення ЛПК в економіці України визначається тим, що в сучасних умовах немає такої сфери господарства, де деревина і продукція її переробки не відігравали б істотної ролі. Основний продукт лісу -- деревина, яка використовується переважно для виробництва засобів виробництва, зокрема предметів праці (круглий ліс, пиломатеріали, фанера, деревні плити, метиловий спирт тощо) і предметів споживання (меблі, папір, оцтова кислота). Продукція ЛПК використовується в машинобудуванні, легкій промисловості, на транспорті, у зв'язку, в будівництві.

Ліси є важливим акумулятором живої речовини. Вони утримують в біосфері ряд хімічних елементів і воду, активно взаємодіють з тропосферою, визначають рівень кисневого та вуглецевого балансу. Поряд з цим ліси дають продовольчі ресурси (дикі плоди та ягоди, гриби, березовий сік тощо), кормові і лікарські рослини, мають санітарне, рекреаційне і екологічне значення. Вони створюють сприятливе середовище для розвитку бджільництва та мисливства.

Основою розвитку ЛПК України є лісові ресурси. Це ліси певної території, які використовуються або можуть бути використані для задоволення будь-яких потреб суспільства. До лісових ресурсів як одного із основних видів природних ресурсів належать деревні, технічні, харчові, лікарські та інші ресурси, а також корисні природні властивості лісу -- водоохоронні, захисні, клімато-регулюючі, санітарно-гігієнічні, оздоровчі тощо.

ЦЕЛЮЛОЗНО-ПАПЕРОВА ПРОМИСЛОВІСТЬ УКРАЇНИ, ЇЇ ЗНАЧЕННЯ, ПРИНЦИПИ РОЗМІЩЕННЯ ТА ОСНОВНІ ЦЕНТРИ

Папір в Україні почали виробляти дуже давно, більш як 400 років тому. Нині підприємства целюлозно-паперової промисловості орієнтуються в своєму розміщенні на сировинні, водні ресурси, електроенергію і кваліфіковану робочу силу. Тому і знаходяться переважно в лісопромислових районах -- Карпатському і Поліському.

Найбільшими підприємствами галузі є целюлозно-картонний завод у Жидачеві Львівської області і картонно-паперовий комбінат у місті Обухові Київської області. На картонно-паперовій фабриці в Понінці Хмельницької області виробляють учнівські зошити.

Великі підприємства целюлозно-паперової промисловості є в Києві (картонно-паперовий комбінат), Рахові (картонна фабрика), Херсоні (целюлозний завод), Ізмаїлі (целюлозно-картонний завод), Корюківці Чернігівської області (фабрика технічних паперів), Малині Житомирської області (паперова фабрика).

Целюлозно-паперова промисловість об'єднує підприємства, які з рослинної сировини виробляють папір, картон та вироби з них, штучне волокно, фібру і напівфабрикати (деревну масу), целюлозу. Основна сировина галузі -- деревина хвойних порід та відходи її обробітку, меншою мірою -- солома, костриця конопель та льону, стебла бавовнику, очерет, рогіз, макулатура і ганчір'я. Продукцію целюлозно-паперової промисловості використовують майже в усіх галузях народного господарства та в побуті.

ЦЕМЕНТНА ПРОМИСЛОВІСТЬ УКРАЇНИ, ЇЇ СИРОВИННА БАЗА, ПРИНЦИПИ РОЗМІЩЕННЯ ТА ОСНОВНІ ЦЕНТРИ

Найбільшого розвитку цементна промисловість набула в Донбасі і Придніпров"ї, де для цього є всі умови: високоякісна карбонатна сировина, шлаки металургійних заводів, необхідність комплексного використання гірських порід залізорудних і марганцеворудних кар"єрів.

Цементна промисловість. Це матеріаломістка галузь, тому цементні заводи розміщуються в районах видобутку сировини. Найбільші центри цементного виробництва України -- Амвросіївка, Краматорськ, Єнакієво (Донецька обл.), Кривий Ріг, Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ (Дніпропетровська обл.), Балаклея (Харківська обл.), Миколаїв (Львівська обл.), Здолбунів (Рівненська обл.), Ямниця (Івано-Франківська обл.), Кам'янець-Подільський (Хмельницька обл.), Бахчисарай (Автономна Республіка Крим), Ольшанка (Миколаївська обл.), Одеса.

Виробництво стінових, покрівельних матеріалів. Скляна промисловість України, її сировинна база, принципи розміщення та основні центри.

Ця галузь будівельного комплексу виробляє цеглу, панелі гіпсові і бетонні, шлакоблоки тощо. Цегельне виробництво -- одне з найдавніших в Україні. Сировина для виготовлення цегли є майже скрізь. Тому виробництво стінових матеріалів орієнтується в розміщенні на споживача. В Україні виробляють глиняну і силікатну цеглу. Найбільші механізовані заводи глиняної цегли є в Ірпені (поблизу Києва), Запоріжжі, Івано-Франківську, Коломиї, Чернівцях. Невеликі підприємства працюють майже повсюди. Виробництво силікатної цегли налагоджено в Дніпропетровську, Красному Лимані (Донецька область), Кривому Розі, Ладижині (Вінницька область), Розвадові (Львівська область), Трипіллі (Київська область), Черкасах і Чернігові. Виробництво збірного залізобетону і залізобетонних конструкцій орієнтується на споживача. Підприємства цієї галузі промисловості забезпечують будівництво стіновими панелями, блоками для фундаментів будівель, залізобетонними палями, міжповерховими перекриттями тощо. Найбільші з них розміщені переважно у великих містах: Києві, Харкові, Дніпропетровську, Донецьку, Одесі, Кривому Розі тощо. Основними центрами виробництва щебеню є Гнівань (Вінницька область) і Томаківка (Дніпропетровська область), де працюють заводи, що виробляють гравій.

Виробництво збірного залізобетону і залізобетонних конструкцій. Виробничі потужності галузі тяжіють до великих промислових центрів і вузлів, а також до населених пунктів зі значним обсягом житлового і цивільного будівництва.

В країні діє 25 виробничих об'єднань по виготовленню комплектів збірних залізобетонних конструкцій і деталей, основними з яких є Харківське, Львівське, Криворізьке, Луганське, Сумське. Домобудівні комбінати розміщені в усіх областях країни (найбільш потужні комбінати зосереджені в Києві, Донецьку, Луганську, Запоріжжі, Одесі).

Виробництво будівельної цегли. Оскільки сировина для її виготовлення є майже всюди, розміщення цих виробництв орієнтується на споживача. Великі центри виробництва будівельної цегли -- Київ, Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Львів, Чернігів, Івано-Франківськ, Бахмут. Багато цегельних заводів споруджено в сільській місцевості.

В будівництві використовується продукція склоробної і фарфоро-фаянсової промисловості. Забезпечує виробництво необхідними матеріалами (фарбою, лінолеумом, пластмасою, смолами тощо) хімічна промисловість

Виробництво віконного скла. В Україні є шість заводів листового і технічного скла. Найбільші з них -- Лисичанський "Пролетар", Костянтинівський склоробний та завод "Автоскло" і Запорізький склоробний. Скло виробляється на склозаводах Луганської й Донецької областей, на Львівському склоробному заводі й частково на Київському заводі художнього скла. Збільшується виробництво скла міркового віконного, полірованого, теплозахисного та архітектурно-будівельного, полірованого шлакоситалу, кольорового візерункового та армованого скла, штучного скловидного мармуру.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ ХІМІЧНИХ ЗАСОБІВ ЗАХИСТУ РОСЛИН

Відомо, що посівам сільськогосподарських культур і багаторічним культурним насадженням, завдають шкоди близько 8000 різних комах, кліщів, гризунів, грибкових, вірусних, бактеріальних і нематодних захворювань. Вони істотно знижують урожайність культур, погіршують якість продукції, а нерідко без необхідних заходів призводять до її повної втрати. Це дає підстави для висновку, що сільськогосподарські шкідники і хвороби потрібно розглядати як один з найнегативніших факторів, який впливає на фінансовий стан аграрних підприємств і характер рішень, що ними приймаються.

Наука і сільськогосподарська практика виробили кілька напрямів боротьби із сільськогосподарськими шкідниками і хворобами, серед яких в останні десятиріччя провідне місце почали займати хімічні засоби захисту рослин. Перш ніж прийняти рішення про вибір певного напряму, аграрні підприємства повинні мати повну інформацію про ефективність засобів і способів боротьби з шкідниками і хворобами, а також знати, які з них є найбільш економічно вигідними в конкретних умовах господарювання (вид шкідників, хвороб, характер і масштаби ураження: епідеміологічні чи неепідеміологічні, можливі втрати від такого ураження тощо).

З економічної точки зору, проведення боротьби з шкідниками і хворобами є доцільним за умови, по-перше, коли заміна виробництва продукції, яка уражується шкідниками і хворобами, іншою галуззю принесе підприємству меншу економічну вигоду, ніж збереження існуючого виробництва; по-друге, коли витрати на боротьбу з шкідниками і хворобами з надлишком покриваються вартістю збереженого врожаю; по-третє, коли невжиття превентивних і прямих методів боротьби призведе до істотних втрат грошових надходжень, визначених з урахуванням зниження врожайності (продуктивності) і падіння ціни на продукцію через погіршення її якості в поточному виробничому циклі або в майбутній період.

За роки кризи аграрні підприємства різко скоротили масштаби застосування хімічних засобів боротьби із сільськогосподарськими шкідниками і хворобами через істотне зменшення поставок пестицидів за імпортом і скорочення обсягу власного виробництва. В 2010 р. виробництво хімічних засобів захисту рослин у 100 %-ому обчисленні за діючою речовиною становило лише 1,1 тис. т, або 26,8 % до 1995 р.

У 2010 р. в структурі споживання отрутохімікатів частка національного виробництва знизилася далеко за критичну межу і становила лише 2 %. Постала нагальна потреба в організації власного виробництва отрутохімікатів сучасних поколінь. Зокрема, на Черкаському заводі хімреактивів стали виробляти інсектициди «Циклон» і «Дітокс».

При застосуванні хімічних засобів боротьби потрібно враховувати економічний поріг шкідливості. Під ним розуміють таку мінімальну щільність популяції шкідника, за якої витрати на боротьбу з ним окуповуються ціною збереженого врожаю. Науковими установами розроблені економічні пороги шкідливості для різних хвороб і шкідників за їх критичною кількістю на полях. Дотримання підприємствами цих рекомендацій дасть змогу, з одного боку, уникнути невиправданих витрат на застосування пестицидів, коли поширення шкідників і хвороб не перевищило визначеного порогу, а з іншого, -- своєчасно використати запобіжні й прямі методи боротьби з ними і цим зберегти врожай та якість продукції. Але щоб досягти цього, необхідно своєчасно і якісно здійснювати фіто санітарну оцінку посівів, за результатами якої приймається одне з наведених альтернативних рішень.

Економічна ефективність застосування хімічних засобів захисту рослин визначається за такою самою методикою, що й мінеральних добрив. Як переконують дослідні дані й практика, окупність витрат на застосування пестицидів досить висока і досягає за відповідними культурами 200--600 %, а в окремих випадках -- і більше.

Проте на практиці така економічна ефективність досягається не завжди. Однією із найбільш поширених причин цього є низька культура застосування, зберігання і транспортування пестицидів. Зокрема, нерідко не витримуються строки і норми їх внесення, порушується кратність обробки посівів, допускається застосування отрутохімікатів при денній підвищеній температурі повітря, що збільшує небезпеку отруєння бджіл, нерідко своєчасно не попереджається населення. В багатьох господарствах відсутні спеціальні сховища і необхідні засоби для приготування пестицидів. У цілому в країні ще не налагоджена система їх транспортування. Часто хімічні препарати доставляються в великих місткостях, що надто ускладнює процес їх забору і перевезення в господарство і водночас створюються екстремальні умови для обслуговуючого персоналу. Тому важливо здійснювати малотарну розфасовку пестицидів, як це робиться в розвинених країнах.

Важливим напрямком розвитку НТП у галузі застосування пестицидів є підвищення якості препаратів. Нині в світі інтенсивно розробляються і в багатьох країнах на практиці використовуються пестициди п'ятого покоління, норми внесення яких становлять лише 15--20 г/га. Це дуже концентровані й високоактивні препарати, з якими слід кваліфіковано працювати. Потрібно перейти на випуск гранульованих, мікрокапсульованих, з направленим електрозарядом пестицидів, які помітно знижують забруднення навколишнього середовища і є значно безпечнішими для людей.

Існує необхідність в інтенсивному розвитку науково-технічного прогресу в напрямі розробки і застосування нової технології обробки посівів пестицидами завдяки використанню машин-обприскувачів нового покоління, що формують краплі в межах 80--300 мікрон. У світовій практиці такі машини вже є -- це мало- й ультрамалооб'ємні обприскувачі, що дають змогу знизити дози внесення пестицидів на 25--50 %. Нині через недосконалість техніки отрутохімікати нерідко вносять нерівномірно, що значно знижує ефективність їх дії, підвищує вміст цих речовин у продукції. У розвинутих країнах, незважаючи на великі масштаби застосування пестицидів, їх вміст у харчових продуктах щорічно зменшується, насамперед завдяки використанню нової техніки і технології внесення.

В Україні досить гостро стоїть проблема кадрів, які були б здатні грамотно, з дотриманням усіх вимог застосовувати сучасні хімічні препарати. В багатьох розвинених країнах прийняті національні програми застосування пестицидів, в яких особлива увага приділяється підготовці кадрів. Наприклад, датський фермер повинен пройти відповідний курс підготовки протягом 200 год., скласти іспит і одержати диплом, без якого жоден банк не дасть цьому фермеру кредит. Якщо в Україні в період функціонування лише двох типів підприємств -- колгоспів і радгоспів -- проблема спеціалістів, що мали певну підготовку в галузі застосування пестицидів, вирішувалася більш-менш задовільно, нині, у зв'язку зі створенням селянських (фермерських) господарств, інших приватних підприємств виникає нагальна потреба в підготовці засновників або членів цих підприємств для роботи з даними отрутохімікатами. Адже згадані підприємства нерідко безпосередньо виходять на виробників пестицидів, придбають їх і, не маючи необхідної професійної підготовки, можуть серйозно порушити правила внесення. Які негативні наслідки можуть бути, не важко передбачити. Тому необхідно організувати постійно діючі курси з підготовки фермерів, уповноважених осіб інших приватних підприємств з обов'язковою вимогою проходження цих курсів кожним, хто хоче самостійно господарювати на землі.

Слід зазначити, що застосування пестицидів повинне бути вкрай обережним. Їх використання виправдане лише тоді, коли інші методи боротьби з шкідниками і хворобами не дають необхідного ефекту. Такий підхід до побудови системи захисту рослин і тварин є життєво необхідним, оскільки хімічні препарати сильно забруднюють навколишнє середовище, серйозно шкодять здоров'ю людей. Відомо, що при недосконалій техніці, яка нерідко використовується нині в господарствах, близько 97 % інсектицидів і фунгіцидів та 60--90 % гербіцидів не досягають об'єктів пригнічення, а потрапляють у ґрунт, повітря, воду й уражають корисну флору, пригнічують біологічну активність ґрунту, гальмують природне відновлення його родючості. Особливо загрозливим є той факт, що в багатьох видах комах виникає стійкість до отрутохімікатів, а це вимагає все більших доз їх внесення, що призводить до збільшення витрат та інтенсивнішого забруднення довкілля. За повідомленням учених, уже 500 видів комах стали стійкими до отрутохімікатів і що пристосовуваність до пестицидів виникає за 10--30 поколінь. Зрозуміло, чим коротший цикл зміни поколінь, тим швидше шкідники стають стійкими до певного отрутохімікату з усіма випливаючими звідси негативними наслідками.

Дослідженнями зарубіжних і вітчизняних учених доведено, що пестицидам притаманна мутагенна активність, тобто здатність змінювати в неконтрольованому напрямі спадковість. Тому вони можуть спричинювати масову появу мутацій, що порушують генетичну чистоту сортів. Нерідко пестициди змінюють вміст у рослинах макро- і мікроелементів і цим погіршують якість продукції.

Тому в кожному аграрному підприємстві повинна запроваджуватися інтегрована система захисту рослин, за якої перевага надається агротехнічним і біологічним методам боротьби із сільськогосподарськими шкідниками та хворобами і лише за неможливості досягти необхідного результату використовуються хімічні методи захисту.

ВИСНОВОК

Виробництво мінеральних добрив становлять одну з важливих задач хімічної промисловості. Асортимент мінеральних добрив, що використовуються в сільському господарстві, хімічній промисловості, металургії, фармацевтичному виробництві, будівництві, побуті, становить сотні найменувань і невпинно зростає. Масштаби видобутку і вироблення солей великі, деяких з них складають десятки мільйонів тон на рік. У найбільших кількостях виробляються і споживаються сполуки натрію, фосфору, калію, азоту, алюмінію, заліза, сірки, міді, хлору, фтору та ін. Самим найбільшим є виробництво мінеральних добрив.

Найбільшим споживачем солей і мінеральних добрив є сільське господарство. Пов'язано це з тим, що сучасне інтенсивне сільськогосподарське виробництво неможливе без внесення в грунт різних мінеральних добрив, які містять елементи, яких недостатньо в ньому для нормального росту рослин, зокрема зерна.

Основною проблемою агрохімічної промисловості є неплатоспроможний внутрішній ринок. Зусилля, що вживаються урядом щодо стимулювання виробництва добрив для села, поки не дають бажаного результату. Основною причиною цього є відсутність добре обґрунтованої довгострокової державної політики, яка передбачає поступовий перехід до ринкових умов господарювання, державну підтримку господарств будь-яких форм власності, зручне пільгове кредитування, забезпечення конкретних заходів щодо підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва.

Перспективи розвитку промисловості мінеральних добрив перш за все пов'язані з розвитком внутрішнього платоспроможного ринку.

Для подальшого успішного функціонування промисловості мінеральних добрив необхідно:

Ш розробити та реалізувати заходи, спрямовані на посилення бюджетної підтримки сільського господарства з метою створення цивілізованого внутрішнього ринку добрив.

Ш розвивати інфраструктуру діючих і створювати нові морські термінали для доставки аміаку і мінеральних добрив на експорт.

Ш протидіяти антидемпінговим процедурам щодо експорту мінеральних добрив.

Ш розширювати кредитування виробників мінеральних добрив під контракти на поставку продукції.

Ш усувати прояви монополізму та недобросовісної конкуренції з боку постачальників паливно-енергетичних ресурсів та інших сировинних монополістів.

Ш залучати додаткові інвестиції для підвищення і експлуатації рудної бази гірничо-хімічної сировини.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. "Довідник хіміка" том 4 стор 27, видавництво "Хімія", 2010 р.

3. "Хімічна енциклопедія" .

4. Основи хімічної технології: Підр. для студентів хім.-технол. спец. Вузів / І.П. Мухленов, А.Є. Горштейн, Є.С. Тумаркін; М.: Вищ. шк., 1991. - 463 с.

5. Паспорт безпеки речовини, РПБ № 47773778-21-09262

6. Виробництво мінеральних добрив : сучасний стан та перспективи розвитку. / / Ринок Цінних Паперів. - № 20. - 2010.

7. Суханов П.А., Клубова В.Г. Сульфат амонію - несправедливо забуте добриво. / / Сільськогосподарські вісті. - № 4. - 2003.

Размещено на Allbest.ru