Легка промисловість

Размещено на http://www.allbest.ru/

Легка промисловість

Вступ

Група галузей, що забезпечує населення тканинами, одягом, взуттям та іншими предметами споживання, становить легку промисловість. Вона належить до обробної промисловості та включає текстильну, взуттєву і швейну галузі. Ця галузь тісно пов'язана з сільським господарством, галузями машинобудування та хімічною промисловістю. Сільське господарство забезпечує легку промисловість окремими видами сировини, машинобудування - обладнанням, хімічна промисловість - хімічними волокнами, барвниками.

Однією з особливостей розміщення підприємств легкої промисловості є територіальне їх сполучення з важкою індустрією, наприклад, металургією, що дозволяє раціонально використовувати трудові ресурси. Легка промисловість у тому чи іншому територіальному комплексі найчастіше є додатковою галуззю (або галузями), що обслуговує, але іноді вона відіграє ще й районоутворювальну роль. Визначальні фактори розміщення підприємств легкої промисловості: споживчий, сировинний, забезпеченість трудовими ресурсами.

Легка промисловість: її значення та галузева структура

Територіальна організація легкої промисловості зумовлена передовсім впливом споживчого та сировинних факторів. Кожен із цих факторів діє по-різному - залежно від стадії виробництва і техніко-економічних особливостей певної галузі. Окрім галузевого та споживчих факторів, велике значення має забезпеченість тієї чи іншої території робочою силою.

Основні галузі легкої промисловості: текстильна, швейна, шкіряна, взуттєва, хутрова, дубильно-екстрактна. Продукція легкої промисловості використовується у меблевій, автомобільній, авіаційній, нафтохімічній, харчовій промисловості, сільському господарстві, транспорті, у сфері охорони здоров'я та ін.

Текстильна промисловість об'єднує підприємства, які виробляють тканини (бавовняні, лляні, вовняні, шовкові), неткані матеріали, трикотажні, текстильно-галантерейні та інші вироби з рослинної (бавовник, льон-довгунець, коноплі, джут, кенаф), тваринної (вовна, кокони шовкопряда) та хімічної (штучні й синтетичні волокна) сировини. До неї належать: бавовняна, вовняна, шовкова, лляна, конопле-джутова, трикотажна, текстильно-галантерейна. Крім предметів народного споживання, вона виробляє й засоби виробництва (технічні, фільтрувальні та інші тканини, корд).

Підприємства первинної переробки сировини мають велику кількість відходів (до 30--40 % ваги сировини) і тому тяжіють до сировинних баз. Волокнисті культури обробляють у місцях їхнього виробництва, а тваринницька сировина піддається первинній переробці далеко від сировинних баз. Так, миття вовни можна здійснювати на шляху транспортування сировини за наявності водо- і паливопостачання. Розміщення виробництва шкіри може бути сполучене як із тваринницькою базою, так і з центром споживання м'яса.

На розміщення легкої промисловості (а надто її головної галузі - текстильної) великий вплив справляє науково-технічна революція. Це відбивається насамперед на концентрації текстильного виробництва, на зміні його сировинної бази. Натуральне волокно поступово витісняється хімічними волокнами. Велика кількість тканин виробляється з сумішей натуральних і хімічних волокон.

У шкіряній промисловості значне місце посідають штучні шкіри.

Промисловість органічного синтезу як сировинна база для легкої промисловості різко змінила умови розміщення її підприємств в окремих районах. текстильний промисловість сировина

На відміну від первинної обробки сировини, виробництво готової продукції характеризується складнішим розміщенням. Вибираючи варіант розміщення, беруть до уваги сировинний, споживчий і трудові фактори. Головним виступає фактор трудових ресурсів, бо легка промисловість - найбільш працемістка галузь, а водночас населення є споживачем готової продукції. Отож райони, забезпечені трудовими ресурсами, масово споживають продукцію легкої промисловості, створюючи цим сприятливі умови для розміщення її підприємств.

Сучасний стан, особливості розміщення та проблеми розвитку галузей легкої промисловості України

Серед галузей промисловості, які забезпечують виробництво товарів народного споживання, провідне місце займає легка промисловість, її виробничий потенціал включає 25 підгалузей, більш як 600 підприємств та організацій. У 2013 р. порівняно з 2010 р. обсяги виробництва продукції цієї галузі становили лише 25%, у тому числі: тканин усіх видів - 7,4%, взуття - 4,5%, трикотажних виробів - 2%. Це пов'язано з цілим рядом причин: порушенням зв'язків по кооперації, незахищеністю вітчизняного споживчого ринку, низькою купівельною спроможністю населення та ін.

Легка промисловість України охоплює текстильну, трикотажну, швейну, шкіряну, взуттєву, хутрову та інші галузі, підприємства яких у розміщенні орієнтуються переважно на споживача, на­явність трудових ресурсів та сировини.

Провідною галуззю легкої промисловості с текстильна промисловість, яка представлена бавовняними, вовняними та лляними виробництвами. В структурі бавовняної промисловості виділяють прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фарбувально-обробне виробництво. Найбільш потужні бавовняні підприємства знаходяться у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (бавовнянопрядильний комбінат), Нікополі (прядильно-нитковий комбінат), а також у Києві, Харкові, Чернівцях, Івано-Франківську, Львові, Полтаві, Коломиї, Коростишеві та Родомишлі. У 2010 р. бавовняна промисловість України забезпечувала 62,5% загального виробництва тканин.

Вовняна промисловість представлена первинною обробкою вовни, виготовленням пряжі, тканин та виробів. Підприємства галузі розташовані у Чернігові, Харкові, Києві, Донецьку, Кривому Розі, Одесі, Луганську, Сумах, Черкасах, Богуславі, містах Чернівецької та Закарпатської областей. У структурі виробництва тканин усіх видів на вовняні тканини припадає 7,8%.

Лляна промисловість України розвивається на власній сировині. Підприємства - основні виробники лляної продукції зосереджені у Рівненській, Житомирській, Чернігівській та Львівській областях; в Одесі знаходиться підприємство конопледжутової промисловості, в Харкові - канатний завод. Лляні тканини становлять близько 11,3% загального виробництва тканин в Україні. Продукція цієї галузі повністю задовольняє потреби України, а певна частина - експортується.

Шовкова промисловість України, що значною мірою пов'язана з виробництвом хімічних волокон і виробляє близько 8,8% тканин, зосереджена у Києві, Черкасах, Луганську, Лисичанську. Трикотажна промисловість України випускає досить різноманітний асортимент продукції, однак за 2008-2013pp. обсяги виробництва продукції цієї галузі скоротилися більш ніж у 50 разів (з 351 млн. шт. виробів у 2008 р. до 6,5 млн. шт. виробів у 2013 p.). Підприємства цієї галузі розміщені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Сімферополі, Миколаєві, Донецьку, Івано-Франківську, Луганську, Чернівцях, Дніпропетровську, Хмельницькому та інших містах.

Швейна промисловість зорієнтована переважно на споживача продукції, тому підприємства цієї галузі розміщені у великих на­селених пунктах. Найбільш потужні підприємства зосереджені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Луганську.

Шкіряно-взуттєва промисловість представлена підприємствами, що виготовляють одяг, галантерейні вироби, взуття та іншу продукцію, використовуючи як природну, так і синтетичну сиро­вину. За останні роки у взуттєвій промисловості України спостерігається істотне скорочення обсягів виробництва: якщо у 2010 р. випускалось 196 млн. пар взуття, то у 2014 р. - лише 8,9 млн. пар. Взуттєві фабрики діють у Києві, Харкові, Луганську, Львові, Одесі, Запоріжжі, Кривому Розі, Хмельницьку та інших містах.

Хутрове виробництво представлено підприємствами, які пере­робляють натуральну сировину, виготовляють штучне хутро та випускають різноманітні вироби з них. Хутрові підприємства працюють у Харкові, Львові, Одесі, Балті, Краснограді, Жмеринці, Тисмениці.

Щоб легка промисловість в Україні розвивалася більш краще, пропонуються наступні заходи:

· Захист українського виробника

Більшість країн світу імпортує ті товари, яких не має на власному ринку. Крім того, встановлюються квоти на імпорт таких товарів, які виробляються в країні. У нас існує нагальна потреба в розробці таких законів.

Для розв'язання цієї проблеми було розроблено пропозиції на Раді Директорів підприємств текстильної промисловості України, які було направлено до уряду. Так, наприклад, щодо питання про оподаткування продукції було розроблено проект сплати всю необхідну суму податків.

Потрібно поставити такі умови торгівлі, які захищають свій ринок. Наприклад, в магазинах Прибалтики націнка на власну продукцію - 18%, натомість у нас - цілих 20-25%. Що, звісно, і стає головними перешкодами на шляху до реалізації продукції. Подивимось, що відбувається при реалізації продукції: в найкращому випадку українське пальто попадає до нашого покупця відразу ж: фабрика-магазин. В найгіршому - повертається у вигляді імпортного товару, вже полежавши на полицях західних магазинів, та залишившись там без попиту. Назад, на батьківщину, ці вироби завозяться фірмами-імпортерами.

· Орієнтація виробництва текстильного одягу на громадян з середнім рівнем доходів.

Оскільки дешева продукція користується попитом у населення. То існує конкуренція з боку дешевих товарів із Турції, Китаю. У вітчизняної продукції з'явився ще один конкурент - одяг "Секонд хенд" (тільки минулого року він займав об'єм ринку, який дорівнює приблизно 51.000 тонам або Euro 120 млн. Імпорт "Секонд хенд": здебільшого(80%) завозиться з Західної Європи. Як наслідок цього бачимо, що "Секунд хенд" став важливим фактором спаду продажів українських виробників, навіть на внутрішньому ринку.

Так, загальний спад виробництва по типах продукції сектору складає: продажі тканин вироблених в Україні впали на 20%, в'язаного одягу - на 22%, і швейних виробів - на 59% від виробництва 2010 року.

Але тут, потрібно орієнтуватися на середній клас. Виробляти товари для людей середнього достатку. Які все ж таки віддають перевагу якості за більш дорогу ціну, а не дешевим але зовсім не якісним товарам з Китаю.

Так як саме ці громадяни забезпечують основний оборот коштів: адже продажі товарів для цієї групи людей приносять дохід: 60 млн. грн., 15-20 млн. приносять малозабезпечені споживачі і покупці які купують дорогу модний одяг - витрачають на це 10-15 млн. грн. на рік.

Наступна пропозиція є логічним завершенням попередньої пропозиції:

· "Повернення" на свій внутрішній ринок та закріплення на ньому.

Декілька років тому вітчизняна продукція на внутрішньому ринку забезпечувала продавцям приблизно 50% продажів. Після кризи 2008 року українським виробникам вдалося заповнити ніші, які звільнилися постраждалими від кризи імпортерами, але утриматися на цих позиціях виявилося не так просто, через те, що не дрімали вітчизняні виробники та мілкі виробники одягу.

· Співпраця з міжнародними фірмами на таких умовах, які б забезпечували отримування прибутку і нашому виробнику і іноземній фірмі.

Українські фірми, які не збанкрутіли протягом перехідного періоду, вже встановили прямі зв'язки щодо постачання сировини з західними експортерами

Котон імпортується з Росії, Узбекистану, США, Німеччини, Китаю, Пакистану. Льон - з Росії та Білорусії. Киргизстан, Молдова та Німеччина є основними постачальниками бавовни. Шерсть імпортується з Росії, Білорусії, Литви, Англії.

Потрібно налагодити нові зв'язки для постачання сировини. Так, вже в 2010, імпорт в'язаної нитки з Угорщини та Данії збільшився на 28% та 16% відповідно. Імпорт з США зменшився на 5%.

Декілька іноземних компаній, постачальників сировини для галузі вже є на українському ринку, з налагодженою системою дистрибуції своєї продукції. Серед них: Ulmia company (Німеччина), Mirolio company (Італія), Holland & Cherry (Англія), Ena Ukrainian-German JV, і Czech-Ukrainian JV Gamayun.

Українські компанії Textil-Lux та Eolis є найбільшими місцевими продавцями тканин. Вони імпортують тканини з Чехії, Словаків, Італії.

Українські підприємства мають розробити маркетингову стратегію своєї поведінки на ринку. Зараз же основна їхня проблема полягає саме у відсутності цієї стратегії. Ця проблема є не тільки в текстильній галузі, і не тільки проблемою українських виробників. І в цьому плані вона є результатом іншої - нестачі кваліфікованого персоналу. Українські виробники текстильної продукції просто не знають, яким чином потрібно управляти фінансами на підприємстві.

Тому, зараз постає питання про здійснення перекваліфікації фінансового менеджменту українських фірм, їх ознайомлення з міжнародними стандартами фінансової звітності.

· Підвищення фінансової обізнаності робітників сектору.

Українські компанії, і це особливо виразно видно на текстильній галузі є дуже обмеженими в своїх можливостях "знаходити" фінансові ресурси для впровадження нових технологій на підприємстві. В основному, так сталося завдяки дуже жорстким фінансовим регуляціям та інструментам, які діють зараз на українському ринку.

В цілому, текстильний ринок України оцінюється в Euro 354 млн. щорічно, "секонд хенд" одяг включно.

Український ринок в'язаних та швейних виробів є дуже фрагментованим, та включає в себе контрабандні, низькі за своїми цінами товари.

Для Українського виробника дуже важливо зараз відчути впевненість на своєму ринку. По-перше, досягнення цієї мети є набагато реальнішим принаймні зараз. Якщо говорити про національну стратегію дій підприємств текстильної промисловості, то я б назвала її як: імортозаміщувальний підхід.

Перспективи легкої промисловості України

Якою б важкою не була в даний момент ситуація в легкій промисловості, вона аж ніяк не безвихідна. Легка промисловість є дуже перспективною галуззю. Слід перелічити основні перспективи, у разі реалізації яких легка промисловість Україна повернула втрачену силу.

ь Розробка системи оподаткування, яка б стимулювала збільшення обсягів виробництва конкурентоспроможних товарів, успішне їх оновлення, підвищення якості, зменшення ціни, а також технічної переоснащення підприємств, впровадження нових технологій виробництва товарів.

ь Організація контролю за використанням оборотних коштів, який повинен включати: вибір показників, які характеризують стан і використання оборотних коштів; здійснення систематичного спостереження за використанням оборотних коштів і фіксування параметрів їх стану, визначення відхилень фактичних показників від запланованих і встановлення причин їх виникнення; розробка заходів щодо припинення використання оборотних коштів.

ь Впровадження пільгового кредитування підприємств для купівлі сировини, якого в Україні виробляється недостатньо, модернізації загального виробництва, освоєння нових видів товарів.

ь Стимулювання розвитку власної сировинної бази легкої промисловості.

ь Впровадження науково-технічного прогресу в сферу легкої промисловості України.

ь Удосконалення митно-тарифного регулювання системи захисту вітчизняного товаровиробника.

ь Створення на промислових підприємствах ефективно діючої служби маркетингу.

ь Проведення маркетингових досліджень, за результатами яких здійснювати розробку оптимальної товарної, цінової, збутової та комунікаційної політики.

ь Налагодження взаємин з партнерами на принципах ділового співробітництва та їхніми спільними зусиллями задовольняти вимоги споживача.

ь Розширення асортиментного набору товарів для різних верств населення, випускати його різноманітним за призначенням (для дому, роботи, відпочинку тощо) і вносити в нього національний колорит.

ь Налагодження в регіонах сучасної інформаційної аналітично-прогнозної системи, яка дозволяла б вивчати особливості, тенденції розвитку товарного ринку, оцінювати і прогнозувати його кон'юнктуру.

ь Виробництво і постачання товарів на внутрішній ринок, причому за якістю вони не повинні поступатися товарах, які Україна експортує в інші країни.

ь Створення конкурентоздатності українських підприємств із зарубіжними фірмами, шляхом вмілого використання їх позитивного досвіду на нашому ринку. Це дозволить повернути втрачені позиції і завоювати нові, що підніме авторитет легкої промисловості України.

ь Проведення окремих заходів щодо захисту внутрішнього ринку та товаровиробників від безконтрольного надходження неякісних товарів імпортного виробництва.

ь Створення умов для розвитку цивілізованих каналів роздрібного продажу товарів. Окрім магазинів різної форми спеціалізації і орієнтованих на свій сегмент ринку, цілеспрямовано розвивати і посилені підприємства, які б використовували різноманітний маркетинговий інструментарій для просування вітчизняної продукції, причому не тільки на внутрішній, а й на зовнішній ринок.

ь Випуск нових видів устаткування для легкої промисловості: для взуттєвої, наприклад, стругальні, сушильні машини для виготовлення натуральної шкіри.

ь Стимулювання розвитку фірмових магазинів вітчизняних виробників, а також фірмових відділів в універмагах, будинках торгівлі, спеціалізованих магазинах. Для забезпечення ефективного функціонування необхідно їх розміщувати на центральних вулицях міст, більше рекламувати і створювати позитивний імідж товаровиробника і його продукції.

ь Сприяння створенню спільних підприємств, об'єднання підприємств в концерни.

ь Стимулювання розвитку малих підприємств з виробництва одягу. взуття, інших предметів народного споживання.

ь Організація та проведення спеціалізованих виставок товарів легкої промисловості, підтримка роботи ярмарків продажу легкої промисловості.

ь Поліпшення умов праці та захист прав працівників підприємств легкої промисловості.

ь Висновки

У легкій промисловості найбільшою підгалуззю є текстильна, до якої належить первинна обробка текстильної сировини, потім бавовняна, лляна, вовняна, шовкова, нетканих матеріалів, конопле-джутова, сітко-в'язальна, текстильно-галантерейна, трикотажна, валяно-повстяна підгалузі

В Україні відчувається дефіцит багатьох товарів народного споживання. Відсутність реальної конкуренції спричиняє завищення цін, спонукає продавати низькоякісну продукцію. Нині зростання дефіциту товарів поєднується з гострим дефіцитом державного бюджету. Потреба радикального реформування очевидна. Слід рішуче згортати економічно неефективні для суспільства види діяльності. Доцільно переорієнтувати підприємства на випуск продукції, що потрібна споживачеві, збільшити капітальні вкладення у виробництво нових, технічно складних товарів тривалого користування, формувати розвинену мережу обслуговування їх, що реально впливатиме на рівень життя населення України.

Список літератури

1. Голіков А.П. Розміщення виробничих сил і регіоналістика. - Харків, Олант, 2002, с. 182-186

2. Дорогунцов С.І. Розміщення виробничих сил України - К: 2000, с.93-106

3. Пан Л.В. Підприємництво, господарство, право. - Запоріжжя: Просвіта, 2000, с.82-84

4. Розміщення виробничих сил України. / За редакцією Є. П. Качана - К: Юридична книга, 2001, с.258-269

5. Стеченко Д.М. Розміщення виробничих сил і регіоналістика - К: Вікар, 2002, с.183-186

Размещено на Allbest.ru