Проектування одягу методом промислового виробництва

Після оформлення лінії пройми плечовий зріз пілочки переноситься в перед паралельними лініями ¦16'-П2¦. По зрізаній частині пілочки виготовляється шаблон, який переноситься до плечового зрізу спинки, при цьому різниця в довжинах плечових зрізів відповідних точок зберігається.

Розробка конструкції БМ виконана на основі копії креслення деталей БК на міліметровому папері із застосуванням прийомів конструктивного моделювання з урахуванням властивостей матеріалів, для яких розроблена БК, або матеріалів.

Було виконано аналіз властивостей матеріалів та їх вплив на формоутворення деталей БМ. З урахуванням визначених властивостей матерiалiв розроблено схему принципового конструктивного устрою (ПКУ) БМ, як план конструктивного моделювання деталей БК, де визначається розташування формотворних елементiв.

На основi деталей БК, відповiдно до схеми ПКУ, виконано конструктивне моделювання деталей БК та отримано первинне креслення деталей БМ, яке було перевiрено на спряженiсть первинних лiнiй. У пояснювальнiй записцi до дипломного проекту надано схеми конструктивного моделювання деталей БМ у масштабi 1:4, де вiдображено всi етапи перетворення деталей БК у деталi БМ. Наступним етапом було виготовлення БМ з основного матерiалу за правилами виготовлення первинного зразка .

2.3.4 Перевірка та уточнення креслення базової та модельної конструкції

Представлена проектна розробка жіночої сукні при креслені базової та модельної конструкції потребує її остаточної перевірки якості креслення і якості посадки конструкції на фігурі та уточнення модельної коснтрукції, тобто аналізу, оскільки при проектуванні виробу використовується розрахунково-графічний метод отримання первинних креслень деталей конструкцій. Оцiнення та якість первинного креслення деталей БК (ВБК) проводилось за наступними критерiями:

- Відповідність лінійних вимірів розрахункам;

- Баланс конструкції (опорний та боковий);

- Спряженість всіх перерваних ліній конструкцій (лінії плеча спинки при закритій плечовій виточці, лінії плеча переду при закритій нагрудній виточці, лінії горловини у вищих точках горловини спинки і переду, лінії пройми у верхній та нижній частині, лінії окату рукава у нижній частині, лінії низу рукава тощо);

- Відповідність отриманої величини посадки по окату рукава величині посадки, яка розрахована через норму посадки (Н) залежно від виду матеріалу;

- Очікувані техніко-економічні показники.

Баланс конструкції розраховується за такими формулами:

а)баланс спинки -

Втош-Впт+(Пдтс-Ппс)=5

б)баланс пілочки -

Втош-Впт+(Пдтп-Ппп)=4,5

Ергономічна відповідність частіше за все перевіряється за 2-ма показниками:

- зміна довжини одягу при відповідних рухах.

Виготовивши макет жіночоїсукні, виконується його безпосередня примірка на фігурі відповідного розміру, здійснюється оцінка якісті посадки,проводиться ергономічний аналіз,корегування дефектів тощо. Після чого вноситься ряд змін у макет БК і тим самим корегується первинне креслення деталей БК. Опісля відбувається примірка макету жіночого комбінезону проводиться на фігуру з розміро-зростом - (156-75-85). Отож, після перевірки виробу не виявлено ніяких відхилень від норми, виріб чудово лежить на фігурі та має досить ефектний вигляд завдяки добре змодельованій сукні.

2.4 Робочий проект

2.4.1 Розробка комплекту лекал на модель пропозицію

Креслення лекал деталей крою є технічним документом, який визначає конструкцію, форму та розміри деталей, технічні умови на їх розробку та розкрій.

Вихідними даними для розробки креслень лекал деталей одягу є креслення або уточнене технічне креслення конструкції, властивості усіх видів матеріалів, з яких рекомендується виготовляти виріб, та обрані, відповідно до дійсного на підприємстві обладнання, методи технологічної обробки.

В швейній промисловості розрізняють 3 види лекал:

* лекала оригінали (еталони);

* робочі;

* допоміжні.

Лекала-еталони - це технічний документ, який визначає форму, конструкцію та розміри деталей, технічні умови на технологічну обробку і розкрій. Вихідними даними для розробки лекал-еталонів є комплект остаточних лекал на модель,які забезпечують якість посадки виробу на фігурі людини при розробціяких враховуються властивості матеріалів. Лекала -еталони розробляються на основі деталі з матеріалів верху та похідні деталі з матеріалів верху, підкладки прокладочних та утеплюючих матеріалів згідно з специфікацією лекал та деталей крою на модель.

Лекала - еталони повторюють робочі лекала креслення швейного виробу. Виготовляють їх із цупкого паперу і використовують в якості контрольних для перевірки робочих лекал.

Послідовність розробки лекал-еталонів на основі деталі:

* перевірка креслення конструкції (перевірка спряженості криволінійнихзрізів, наявність контрольних міток, величини технологічних деформацій позрізам );

* уточнення параметрів деталей з врахуванням властивостей матеріалів;

* встановлення величини технологічних припусків по зрізам деталей;

* оформлення лекал-еталонів;

* маркувальні знаки;

* надписи;

* графічні позначення;

* припуски на шви та підгини.

На лекало кожної деталі наносять наступні маркувальні дані:

- найменування лекала (оригінал чи еталон);

- найменування виробу;

- номер моделі або її код;

- призначення лекала (верх, підкладка, прокладка);

- назва деталі (пілочка, спинка, рукав і т.д.) або їх код;

- розмір та зріст ( або розмір та зрости);

- площа деталі, см;

- кількість деталей;

- лінію дольового напрямку тканини (напрямок нитки основи);

- лінії допустимих відхилень від нитки основи;

- лінії допустимих надставок;

- прізвище конструктора (розроблювача).

Лекала, виготовлені з паперу й тонкого картону, вирізають ножицями або спеціальними пристосуваннями з дисковими ножами. Для вирізування лекал з більш щільного картону, гетинаксу, вініпласту, металу та інших матеріалів застосовують різні машини: ВЛН-2, ВЛВ-1, вло-1. Для усунення можливих неточностей внаслідок усадки картону (або підрізу країв деталей) контролер ВТК періодично перевіряє лекала.

На одному лекалі з комплекту (зазвичай на лекалі верху спинки) пишуть специфікацію лекал. Специфікація - це таблиця, де перераховані найменування усіх лекал, що входять до комплекту, їх кількість та кількість деталей крою.

Для більшої точності в процесі з'єднання деталей виробу в процесі виготовлення по зрізам лекал ставлять контрольні знаки (надсічки). Чим складніше лінії з'єднання, тим частіше ставлять надсічки.

На лекалах-еталонах та лекалах-оригіналах наносять лінії вимірювання основних ділянок конструкції.

У робочих лекалах доцільно вказувати припустимі відхилення точності зрізу. Для ділянок підвищеної точності (зрізи горловини, плечові, пройми, окату рукава) припустимі відхилення складають +?0,1 см. Для інших зрізів усіх деталей верха припустимі відхилення повинні складати +?0,25 см, для деталей підкладки та приклада +?0,4 см.

Технічними вимогами передбачені наступні терміни перевірки лекал: лекала-оригінали перевіряють не рідше одного разу на рік за табелем заходів технічного опису моделі; контрольні - не рідше одного разу на рік за табелем заходів і лекалами-оригіналам; робітники - систематично з контрольним лекалами і табелем заходів ; лекала з картону з металевою окантовкою - один раз на квартал; лекала з металу, гетинаксу, вініпласту та інших матеріалів - два рази на рік.

Після перевірки на лекалах ставлять дату і штамп «Перевірено» з підписом перевіряючого.Дату перевірки лекал з вініпласту та інших матеріалів реєструють у спеціальному журналі.

Лекала, які з яких-небудь причин не можуть бути використані для подальшої роботи, замінюють новими.

Лекала-оригінали знаходяться в технологічних лабораторіях, контрольні та робітники - в лекалотеках, звідки їх у міру потреби видають робітникам одночасно із завданням. Зберігають лекала в підвішеному стані на кронштейнах.

Комплект лекал-еталонів надається в додатку Б до дипломного проекту.

У даному розділі була розроблена базова конструкція, яка є відправною точкою для розробки дипломного проекту і яка розробляється для святкової сукні, Х-подібного силуету, з урахуванням прибавок на вільне облягання. В кінцевому результаті на основі якої були отримані деталі базової моделі.

Також було зроблено технічний опис моделі, де розроблена таблиця вимірів в готовому вигляді, специфікація лекал та деталей крою, а також конфекційна карта. Отже, це дало змогу більш чіткіше визначити базову конструкцію та базову модель вечірньої сукні, зовнішній вигляд моделі кількість та конструкцію деталей виробу, колір та структуру основного матеріалу, з якого виготовлено виріб. Надалі відбулась розробка лекал на модель пропозицію.



РОЗДІЛ 3. ТЕХНОЛОГІЧНИЙ РОЗДІЛ

3.1 Вибір і обґрунтування обладнання, пристосувань, технологічних режимів для обробки швейного виробу

Вибір методів обробки та обладнання є одним з найважливіших етапів дипломного проектування, який тісно пов'язаний з призначенням моделі та зшивними властивостями та матеріалів для виготовлення.

Технологічний процес обробки деталей та вузлів швейних виробів складається із різних операцій, які виконуються на універсальних спеціальних машинах та машинах автоматичної дії. Обладнання, що використовується на підприємствах швейної промисловості для основних технологічних операцій в підготовчо - розкрійному виробництві та швейних цехах повинно по продуктивності , точності і ступеню автоматизації та іншим характеристикам відповідати сучасному технічному рівню.В технологічних процесах використовують нові вітчизняні і зарубіжні преси, в яких технологічний пар використовується для зволоження і нагріву напівфабрикатів, а вакуум-відсмоктувач - для його просушування і охолодження. Такі преси набагато продуктивні пресів старої конструкції і забезпечують високу якість виконаних операцій.

Питання про технічне переозброєння і реорганізацію швейного виробництва є досить важливим так, як виробництво продукції на відповідному обладнанні не має затримувати подальший розвиток технічного прогресу , темпи росту об'ємів випуску і покращення якості швейних виробів.

Враховуючи перспективи удосконалення технології швейного виробництва, перспективи розвитку швейного машинобудування, запропоновано використання найбільш продуктивного обладнання (швидкохідного, з автоматичними пристроями для виконання закріпок, обрізки ниток), прогресивної технології, яка забезпечує високу якість продукції, ефективність виробництва, максимальну механізацію ручної праці, використання спеціальних машин - напівавтоматів, спецмашин, пресів. Переваги надаються методам обробки та обладнанню, які забезпечують паралельну та послідовно-паралельну обробку деталей та вузлів, клейовому, методу кріплення, наприклад, вшивання рукавів з одночасною посадкою.

Для виготовлення сукні було обрано машину загального призначення, машину для виконання паралельних строчок, машину для виконання оздоблювальних строчок, а також машину спеціального призначення для обметування зрізів і проведена їхня детальна характеристика.

Необхідно надати особливу увагу при виборі обладнання, що обслуговує процеси ВТО підприємства. Волого-теплова обробка (ВТО) потрібна для надання деталям одягу й готовим виробам певної форми й товарного вигляду. Операції ВТО дуже різноманітні. До них належать розпрасовування й запрасовування різних швів, загинання країв напівфабрикатів (країв кишень, хлястиків тощо), видалення загинів деталей одягу, різні види спрасування (виточок, пілочок і бортових прокладок жакетів) і т. д. Вибір значень і визначення режимів ВТО є різними для тканин з різних волокон.

У швейному виробництві застосовують три види ВТО: прасування, пресування й відпарювання. Прасуванням називається ВТО, при якій робоча частина праски послідовно переміщується по зволоженому напівфабрикату з певним тиском. Для прасування застосовують ручні й механізовані праски, прасувальні столи.

Під час пресування проводиться пропарювання напівфабрикату, створюється певний тиск подушок преса, відсмоктується вологість. Пресування виконується на пресах різних конструкцій. При відпарюванні з волокон матеріалу знімають зминання, а також блиск. Відпарювання проводиться за допомогою потоку пари, яка підводиться до обробленої ділянки виробу. Для відпарювання застосовують відпарювачі, пароповітряні манекени, спеціальні парові пристрої. Операції ВТО напівфабрикатів і виробів розділяються на внутрішньопроцесорну, заключну або оздоблювальну. ВТО виконуються в готовому виробі.

В швейній промисловості застосовують праски, які нагріваються паром, електрикою, і з електропаровим нагрівом. Застосування пари в прасках дає можливість з'єднувати три операції: зволоження, прасування і відпарювання.

Праски класифікують в залежності від їх маси: їх випускають масою від 2,0 до 6,0 кг. Потужність електронагрівача 1 кВт, температура нагрівання регулюється від 100 до 200 °С, час нагрівання праски не більше 10 хв.

Прасувальні столи переважно по своїй конструкції є простими з паровим обігріванням робочої поверхні. Такі столи використовують для найрізноманітніших операцій: для розпрасовування швів, остаточної ВТО виробів, припрасовування тощо. Прасувальний стіл складається із станини, прасувальної робочої поверхні, тримача, паропроводу, конденсатопроводу, педалі вмикання відсмоктування, вакуумного клапана, конденсатовідвідника, вакуум проводу, плити-підставки для праски.

Для виконання операцій ВТО застосовують велику кількість різних прасувальних пресів як для внутрішньопроцесної, так і для заключної обробки напівфабрикатів і виробів. На швейних підприємствах для ефективного використання пресів, покращення якості обробки і внутрішнього виду виробів, а також для створення нормальних умов роботи ділянки ВТО і оброблення виробів винесені в самостійний цех. Всі прасувальні преси в залежності від зусиль пресування можна умовно розділити на легкі (до 10 Кн), середні (від 15 до 20 Кн) і важкі (більше 30 Кн).

В залежності від застосованого приводу прасувальні преси поділяються на пневматичні, гідравлічні і електромеханічні.



3.2 Розробка раціональної технології виготовлення виробу

При виборі ниткових з'єднань слід врахувати вид виробу, структуру та властивості матеріалів, а також клас обладнання. До ниткових з'єднань відносять шви, тобто місця обробки або з'єднання одного чи кількох шарів тканиним строчками. Ниткові шви виконуються однією або декількома строчками. Елементом строчки є стібок.

Строчки можуть виконуватись як машинним способом, так і ручним. Машинні строчки виконуються на швейних машинах різні по конструкції і призначенню, які розділяють на човникові і ланцюгові. На масовому виробництві застосовують лише машинні стібки, так як підприємство обладнанно спеціальним високотехнічним обладнанням.

Якість ниткових з'єднань деталей одягу залежить від наступних факторів: асортименту застосовуваних швейних ниток (волокнистого складу, технічних характеристик, властивостей); технологічних параметрів виконання строчок; відповідність швейних ниток властивостям з'єднуються текстильних матеріалів; забезпечення вимог, що пред'являються до нитковим з'єднанням.

Якість ниткового з'єднання забезпечується і раціональними технологічними параметрами виконання строчок. Так, частота стібків впливає на міцність швейних ниток: чим вона більша, тим більша втрата міцності ниток.

На базі представлених методів обробки складена технологічна послідовність виготовлення виробу за типовою формою.

Послідовність складається на кожний вузол (або деталь) за заготовкою, монтажем та оздобленням виробу з обов'язковим підрахунком часу на обробку як усього виробу, так і за кожним вузлом та стадіями обробки.

Послідовність технологічної обробки виробу буде використана при комплектуванні неподільних операцій в організаційні, при складанні технологічної схеми потоку, а також при складанні таблиці трудомісткості для попереднього розрахунку потоку. Відбулось складання технологічної послідовності сукні жіночої по всім пунктам, а також підрахована загальна затрата часу на виготовлення виробу та загальна вартість пошиття.

При виборі форми організації технологічного процесу необхідно провести попередній розрахунок потоку, мета якого - розподіл асортименту за потоком цеху, надання характеристики потокам і цеху, визначення їх параметрів (потужності, чисельності робітників, кількість робочих місць, площі потоку та цеху).

Попередній розрахунок потоків виконують як при проектуванні нових, так і при реорганізації діючих потоків. Це робиться для того, щоб з самого початку проектування на основі аналізу вихідних даних та показників роботи потоків виконати розміщення їх у цеху, визначити найбільш вдосконалені та ефективні форми організації потоків.

В першу чергу виконують розрахунки показників роботи основного потоку. В кожному потоці визначають такт потоку, чисельність робітників, потужність потоку, кількість робочих місць, довжину поточної лінії, площу для розміщення потоку.

Для забезпечення попиту населення на нові моделі одягу та швидкої реалізації їх у сфері торгівлі пропонується випускати продукцію малими серіями на агрегатно - груповому потоці. Це є одна з прогресивних форм організації виробництва,яка дозволяє:

- досягнути мінімальної трудоємкості виробів шляхом скорочення числа допоміжніх прийомів при обробці деталей пачкою, спеціалізації робочих місць і максимального використання високопродуктивного обладнання,раціональної організації праці і раціонального розміщення робочих місць в групах, яке забезпечує мінімальну відстань руху напівфабрикату і мінімальні затрати часу на монтажно-переміщуючи прийоми;

- краще використовувати індивідуальну продуктивність праці робочих, оперативно маневрувати ними в випадку невиходів;

- підвищувати якість обробки завдяки вузькій спеціалізації і раціональній організації робочих місць;

- автоматизувати і механізувати окремі ділянки виробництва;

- використовувати виробничі площі будь-якої конфігурації.

Вихідними даними для попереднього розрахунку є:

- асортимент виробу, трудомісткість виготовлення виробу;

- один із параметрів потоку (потужність, чисельність робочих, трудомісткість виготовлення моделі).

Використовуючи формули, які встановлюють зв'язок між параметрами потоку та трудомісткістю виготовлення виробу, визначають параметри потоку:

- Трудомісткість виготовлення виробу по ТПО: Твир - 3103с

- Кількість робочих в потоці: N - 42 чол.

І розряд - 10 чол.

ІІ розряд - 16 чол.

ІІІ розряд - 12 чол.

ІV розряд - 4 чол. (по даних підприємства)

- Тривалість зміни: Тзм - 28800с (по даних підприємства)

- Змінний випуск виробів в день (потужність потоку):

М = Тзм/ Твир = 390 шт.

- Такт потоку:

пот = Тзм/ М = 74 с.

- Річний випуск виробів:

Мр = М х 218 днів = 85020 шт.



- Одномодельний потік

3.3 Нормування витрат матеріалів на виріб, що проектується

Для зниження собівартості виробу має велике значення раціональне використання тканини. Існують вимоги до виконання розкладок лекал, які визначаються технічними умовами на розкладку:

- починають розкладку з самих крупних деталей;

- в ворсових тканинах лекала укладають в одному напрямку;

- прямими зрізами до кромки;

- враховують напрямок ниток основи (+_ відхилення) ;

- відсоток межлекальних випадів має бути мінімальним.

Для викроювання деталей виконуються розкладка лекал. Внаслідок того, що деталі швейних виробів мають складну конфігурацію між ними в розкладці лекал виникають відходи, які називаються міжлекальними випадами. Вони можуть складати до 16 % площі розкладки.

Відсоток міжлекальних випадів знаходимо за формулою:

%м.в.= (Sроз.- Sлек.) / Sроз. * 100% ( 3.4)

де Sроз.- плоша розкладки ,мІ

Sлек. - площа лекал. мІ

Площу лекал можна визначити декількома способами: механізованим, методом взвішування та геометричним . В дипломному проекті надано перевагу останньому способу, при якому всі деталі розбиваються на прості геометричні фігури , після чого за формулами підраховуються та додається їх площа.

Проводився розрахунок витрат матеріалів на виріб, для подальшого його правильного пошиття і зменшення витрат на виріб.

До собівартості продукції також входять розхід ниток на машинні строчки та шви. Розхід ниток необхідно знати для встановлення норми розходу ниток при виготовленні одягу. Він залежить від розмірів стібків в строчці, товщини зшиваємих матеріалів, ступеню їх стиснення нитками строчки та загальної довжини строчок на даному виді одягу.

Розхід ниток визначають двома способами: експериментальним та розрахунковим. Розрахунковий метод визначення через неточні значення коефіцієнтів стиснення зшиваємих тканин нитками строчки та складності встановлення фактичної форми стібків в більшості випадків використовують для розрахунку порівняльного розходу ниток.

Експериментальний спосіб складається в визначенні розходу ниток після розпускання строчки на взірцях пакетів матеріалів різної товщини. Цей спосіб використовується в основному для складання нормативів по розходу ниток на різні види одягу.

В даному розділі було обрано обладнання для пошиття та ВТО виробу, що проектується, вибрано методи обробки матеріалів, а також була складена технологічна послідовність виготовлення виробу за типовою формою для правильного виготовлення сукні.

Зроблено експериментальну розкладку в масштабі 1:10, був підрахований відсоток міжлекальних випадків та норма розходу тканини на виріб, також підрахована норма розходу ниток, що дало змогу в свій час зменшити витрати на виріб.



РОЗДІЛ 4. ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗДІЛ

4.1 План виробництва та реалізації продукції

У процесі виробництва на підприємстві, тобто виготовлення суконь на відповідному устаткуванні, з визначених матеріалів, певними працівниками підприємства запланованої продукції, відбувається витрачення та знос ресурсів, тобто перенос частини або усієї вартості на вироблену продукцію.

Перед початком виробництва продукції підприємство, використовуючи методи і прийоми маркетингу, досліджує ринки збуту, визначаючи потенційних замовників (покупців), формуючи пакети замовлень і визначаючи рівень вимог, що забезпечать успішне просування продукції на ринок.

Володіючи інформацією про собівартість власної продукції та умови просування продукції на ринках, підприємство, використовуючи механізми ціноутворення, формує ціни на реалізовану продукцію. Реалізуючи, з використанням механізму грошових розрахунків у господарському обороті свою продукцію, здійснюючи іншу операційну та фінансову діяльність, підприємство одержує відповідний дохід.

Сплативши податки і вилучивши з доходу кошти, необхідні для придбання ресурсів для чергового циклу господарської діяльності (повернення засобів в оборот), залишок засобів (амортизаційні відрахування і прибуток) підприємство використовує для відновлення основних засобів, розвитку виробництва та задоволення соціальних потреб трудового колективу.

У такий спосіб цикл роботи господарського механізму зводиться до наступного: формування фінансових ресурсів - придбання виробничих ресурсів - використання виробничих ресурсів - створення продукції - реалізація продукції - формування фінансових ресурсів для наступного господарського циклу. Все вищераховане можна віднести до процесу планування на підприємстві , що заклечається в проведенні комплексу процедур та розрахунків економіко-виробничого характеру, спрямованого на встановлення та реалізацію цілей господарської діяльності підприємства.

На основі вихідних даних технологічного розділу пояснювальної записки дипломного проекту було проведено розрахунок виробничої програми підприємства, тобто представлено найважливіші розрахунки, за допомогою яких буде здійснено подальше проведення розрахунку для більш доцільного та правильного планування випуску продукції.

4.2 План матеріально-технічного забезпечення

Розрахунок вартості матеріалів

№	Назва	Одиниці виміру	Норма витрат	Кількість на річний випуск	Ціна, грн	Вартість, тис. Грн
Основні матеріали
1	репс	м	0,95	80769	58,00	4684,6
2	Фатін	м	0,75	63765	8,00	510,1
	Разом					5194,7
	Вартість відходів (15% від вартості основного матеріалу)					702,7
	Вартість відходів (8% від вартості фатіну)					40,8
	Разом					743,5
	Вартість основних матеріалів за мінусом вартості відходів					4451,2
Допоміжні матеріали
3	клеєва павутинка	м	0,09	25506	6,0	153,0
4	флізелін	м	0,3	18060	6,0	108,4
5	замок «блискавка»	шт.	1,0	85020	3,0	255,0
6	нитки	м	146	12412920	0,01	124,1
7	ярлик	шт.	1	85020	0,75	63,7
8	фірмовий знак	шт.	1	85020	0,83	70,6
9	вішалка	шт.	1	85020	2,75	233,8
10	пакет для упаковки	шт.	1	85020	1,25	106,3
	Разом					1009,5
	Всього					5460,7

Було проведено загальний розрахунок вартості матеріалів для виготовлення жіночої сукні, до якого входить розрахунок витрат основних і допоміжних матеріалів. Ціни приймаються по даних підприємства.

4.3 План по праці і зарплаті

Баланс робочого часу - це система показників, що характеризує загальний ресурс і використання часу робітника у виробництві, який складений звичайно на рік у виді таблиці.

Баланс робочого часу

№	Елементи робочого часу	Одиниці вимір.	Показники
1	Календарний фонд часу	дні	365
2	Неробочі дні всього: в.т.ч. а) святкові б) вихідні	дні дні дні	114 10 104
3	Номінальний фонд часу	дні	251
4	Неявки на роботу всього: в.т.ч. а) чергові і додаткові відпустки б) відпустки на навчання в) по хворобі г) декретні відпустки	дні дні дні дні	33 26 1 5 2
5	Ефективний фонд часу	дні	218
6	Номінальна тривалість зміни	год	8
7	Внутрізмінні втрати робочого часу	год	0,1
8	Середня тривалість зміни	год	7,9
9	Ефективний фонд робочого часу одного робітника в рік	год	1706



Визначення розцінки на виріб

Розцінку бригадну визначаємо по формулі:

Рбр = (ТСсер * Нч бр) / 3600 (4.1),

де ТСсер - годинна тарифна ставка середня (визначається як середньоарифметична величина), грн;

Нч бр - норма часу бригадна (трудомісткість виробу), с.

Годинні тарифні ставки приймаються по даних підприємства.

Норма часу бригадна - 3103 с

Склад бригади:

І розряд.- 10 чол.;

ІІ розряд - 16 чол.;

ІІІ розряд - 12 чол.;

ІV розряд - 4 чол.

ТСсер .= (10*7,56+16*8,40+12*9,22+4*10,28)/42 =8,61грн

Рбр. = (8,63грн * 3103)/3600 = 7,42 грн.

Всі процеси, пов'язані з господарською діяльністю, виконують працівники, які складають трудовий колектив цього підприємства або його персонал.

До персоналу підприємства належать всі працівники, які мають відповідні професії та кваліфікацію для виконання процесів господарської діяльності, та входять до облікового складу (штатного складу) підприємства. Залежно від виконуваних функцій, працівники підприємства поділяються на категорії:

? керівників професіоналів;

? фахівців;

? технічних службовців;

? робітників.

Робітники на виробництві поділяються на основних виробничих та допоміжних. Основними вважають тих, котрі безпосередньо беруть участь у виробництві основної продукції, а допоміжними - тих, які обслуговують основне виробництво.

Виходячи з вище представленого поділу, для кожної категорії працівників розраховують тарифний фонд заробітної плати, тобто заробітну плату - це частина національного доходу, призначена для задоволення особистих потреб працівників, що видається в грошовій формі відповідно до кількості та якості використаної праці.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу вироблення, обслуговування, посадові обов'язки). Основна зарплата працівника залежить від результатів його праці та визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також надбавками й доплатами в розмірах, не вищих за встановлені чинним законодавством.

Вона встановлюється у вигляді:

? тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робочих і посадових окладів для службовців, незалежно від форми і систем оплати праці, прийнятих на підприємстві;

? процентних чи комісійних нарахувань залежно від обсягу доходів (прибутку), отриманих від реалізації продукції (робіт, послуг), у випадках, коли вони є основною заробітною платою;

? суми авторського гонорару працівникам мистецтва, редакцій газет і журналів, телеграфного агентства, видавництв, радіо, телебачення й інших підприємств і оплати їхньої праці, здійснюваної за ставками (розцінками) авторської (постановочої) винагороди, нарахованої на даному підприємстві.

Проведено розрахунок тарифного фонду зарплати допоміжних робітників, враховуючи змінність роботи, розряд, годинну тарифну ставку працівників. Перераховані показники приймаються по даних підприємства.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи і винахідливість, за особливі умови праці. Рівень додаткової оплати праці здебільшого залежить від кінцевих результатів діяльності підприємства. Звичайно до додаткової оплати відносять премії, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, а також надбавки й доплати, не передбачені чинним законодавством або встановлені понад розміри, дозволені останнім.

Вона включає надбавки і доплати до тарифних ставок і посадових окладів у розмірах, передбачених чинним законодавством; премії робітникам, керівникам, фахівцям та іншим службовцям за виробничі результати, включаючи премії за економію конкретних видів матеріальних ресурсів; винагороди (процентні надбавки за вислугу років, стаж роботи) передбачені чинним законодавством; оплата праці працівників за виконання робіт відповідно до договорів цивільно-правового характеру, оплата за роботу у вихідні та святкові (неробочі) дні, у понаднормовий час, процентні і комісійні винагороди, виплачувані додатково до тарифної ставки (окладу); суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників, оплата щорічних основних і додаткових відпусток, грошова компенсація за невикористану відпустку; гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати враховують: винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами та положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, не передбачені актами чинного законодавства чи які здійснюються понад установлені зазначеними актами норми.

4.4 План по собівартості

Витрати виробництва - це сукупність витрат матеріальних коштів та необхідної праці, які показують скільки коштує виробництво продукції на даному підприємстві. Від їх розміру залежить мінімальна ціна продукції у той час, як максимальна ціна визначається попитом. Структура розрізнюється за галузями промисловості та виробництва. Там, де переважають матеріальні витрати, підприємство є матеріаломістким, заробітна плата - трудомістким, енергоресурси - енергомістким, амортизаційні відрахування - фондомістким. Підприємство прагне визначити таку ціну продукції, яка б повністю компенсувала витрати на її виробництво, реалізацію та містила в собі справедливу норму прибутку за прикладені зусилля та ризик.

Усі витрати, пов'язані з виробництвом продукції поділяються на:

? загальні витрати;

? витрати на одиницю продукції.

Загальними називають витрати на виробництво всього обсягу продукції за певний період, їх сума залежить від тривалості періоду виробництва продукції та її кількості.

Для раціонального подальшого розрахунку складають кошторис загальновиробничих витрат.

У сучасному виробництві велике значення має обчислення витрат у грошовому вимірі на продукцію, що виробляється (роботи, послуги) та на виробництво або господарчу діяльність підприємства в цілому. Спосіб обчислювання витрат у грошовому вимірі на обрану одиницю (об'єкт) за статтями витрат називають калькуляцією. Оформлюється вона у вигляді документу (калькуляційного листа) та відображає собівартість продукції. Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виробляється постійно або серіями.

Витрати, пов'язані з виробництвом продукції, можуть бути класифіковані за :

? центрами відповідальності (місцем виникнення витрат);

? видами продукції, робіт і послуг;

? однорідністю витрат;

? видами витрат;

? способами перенесення витрат на продукцію;

? залежністю витрат від обсягу виробництва;

? календарними періодами;

? доцільністю витрачання;

? відношенням до собівартості продукції.

Кошторис та калькуляція дали можливість підрахувати планові або звітові витрати за видами продукції та підрозділами (центрам витрат), визначити ціну та прибуток від кожного виду продукції. Собівартість продукції кількісно та якісно відрізняється від її вартості. Вартість залежить від попиту та пропозиції, а собівартість складають поточні витрати виробництва. Діюча практика планування та обліку собівартості продукції передбачає визначення виробничої собівартості промислової продукції як виражених в грошовій формі поточних витрат підприємства на її виробництво.

4.5 Техніко-економічні показники

Витрати на 1 грн. товарної продукції визначаються відношенням собівартості ТП до обсягу товарної продукції

В=7727,2 / 9242,6 =0,83 грн.

Рентабельність визначається відношенням прибутку до собівартості товарної продукції

Р= 1545,4 / 9272,6 * 100%=20%

Отож, підраховані основні техніко-економічні показники, які дали можливість отримати собівартість та ціну виробу. Собівартість виробу становить - 90,89 грн. Ціна виробу складає - 109,06грн.

У даному розділі були розраховані основні техніко-економічні показники, за допомогою яких можна чітко визначити витрати на виготовлення виробу. Розрахунок проведений по даних підприємства, на якому розроблено і виготовлялено модель. В кінцевому результаті на основі всіх необхідних економічних даних отримано числове значення собівартості і ціни виробу.



ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

В процесі виконання дипломного проекту була розроблена модель жіночої сукні святкового носіння. Модель підбиралась з урахуванням напрямку моди, призначенню, особливостей фігури, якостей і властивостей тканини. Модель середнього рівня важкості технологічної обробки, до того ж ще й практична.

У відповідності з моделлю, в результаті аналізу ряду методик конструювання, був обраний метод конструювання одягу - Методика Мюллера, який повністю довів свою точність і ефективність.

Розроблена технологічна послідовність, ретельно підібране обладнання і пристосування дозволило швидко і якісно виготовити модель.

Сучасний асортимент тканини та інших швейних матеріалів дає широку можливість для різноманітного оформлення одягу. На ряду із збільшенням об'єму виробництва тканин значно оновився їх асортимент і покращилася якість. Створені тканини нових структур, красивих відтінків і малюнків дозволяють виготовити гарний сучасний одяг.

Для того, щоб пошити гарний, зручний одяг, велике значення має кожний етап виготовлення виробу - від машинних швів до прасування готових моделей. Машинні шви і строчки, волого - теплова обробка - основа технології виготовлення одягу, щоб виготовляти швейні вироби гарної якості, не достатньо мати якісну, красиву тканину, необхідно використовувати в виробництві нові методи обробки і нове обладнання. Тканина, з якої виготовлена сукня має досить широке застосування в виробництві, її властивості дозволяють виготовити зручний та гарний одяг, а при пошитті не викликають незручностей. Розроблена модель може використовуватися в основному у масовому виробництві.

Для розробки виробу існує єдина система конструкторської документації. До конструкторських документів відносяться графічні та текстові документи, які окремо чи в сукупності визначають склад та устрій виробу, та вміщують необхідні дані для його розробки або виготовлення, контролю, експлуатації та ремонту.

Документи в залежності від стадії розробки поділяються на проектні (технічне завдання, ескізний проект, технічний проект) і робочі (робоча документація).

Технічне завдання. Цей розділ вміщує в собі первинні відомості про модель та вимоги до неї, до обраного матеріалу. Також треба було проаналізувати напрямок моди, її розвиток і відображення модних елементів у обраній моделі, та моделях пропозиціях. Технічне завдання не вміщує графічні зображення: це зображення основної моделі та моделей пропозицій в кольорі.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Методичні вказівки виконання дипломного проекту.

2.Методичні вказівки до курсової роботи з дисципліни “Конструювання одягу”. Упор. У.М.Шупляк. К.:КПК, 2006. - 18с.

3.ГОСТ 4.45-86 Система показателей качества продукции. Изделия швейные бытового назначения - В сб.: Швейные изделия бытового назначения. М.: Издательство стандартов, 1988. - 263с.

4.Черемных А.И. Основы художественного конструирования женской одежды. М.: Легкая индустрия, 1977. - 141с.

5.Ермилова В.В., Ермилова Д.Ю. Моделирование и художественное оформление одежды. М.: Академия; Высшая школа, 2000. - 184с.

6.Трухан Г.Л., Сивак В.И. Конструирование одежды промышленного производства. К.: Техника, 1989. - 127с.

7.Шершнева Л.П., Рогова А.П. Проектирование и производство женских платьев. М.: Легкая и пищевая пром-сть,1983. - 224с.

8.Янчевская Е.А. Конструирование одежды. М.: МТИ, 1986. - 444с

9.Саламатова С.М. Конструирование одежды. М.: Легкая и пищевая пром-сть, 1984. - 272с.

10.Справочник по конструированию одежды. /Под ред. П.П. Кокеткина. М.: Легкая и пищевая пром-сть, 1982. - 312с.

11.Суворова О.К., Сушан А.Т. Принципи задання та контролю балансу швейних виробів. Київ: ДАЛПУ, 1999. - 51с.

12.Довідник швейного обладнання провідних фірм Бондар К.І., Терещенко Т.Д., Дубач В.С. Хмельницький 2006.

13.Шершнева Л.П., Рогова А.П. Проектирование и производство женских платьев. М.: Легкая и пищевая пром-сть,1983. - 224с.

14.Янчевская Е.А. Конструирование одежды. М.: МТИ, 1986. - 444с

15.Саламатова С.М. Конструирование одежды. М.: Легкая и пищевая пром-сть, 1984. - 272с.

16.Справочник по конструированию одежды. /Под ред. П.П. Кокеткина. М.: Легкая и пищевая пром-сть, 1982. - 312с.

17.Суворова О.К., Сушан А.Т. Принципи задання та контролю балансу швейних виробів. Київ: ДАЛПУ, 1999. - 51с.

18.Сушан А.Т., Поліщук О.І., Трунова О.Л. Конструктивне моделювання деталей одягу. К.: КНУТД, 2003. - 68с.

19.ГОСТ 25294-91 Одежда верхняя плательно-блузочного ассортимента.

20. Коблякова Е.Б. «Конструювання одягу з елементами САПР»: Підручник для вузів. М Легпромбитвидат, 2008р.

21. Коблякова Е.Б. «Основи конструювання одягу» - М 82р.

22. Кокеткин «Довідник по конструюванню»

Размещено на Allbest.ru

...