Стан і тенденції розвитку пакувальної індустрії в Україні і світі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Стан і тенденції розвитку пакувальної індустрії в Україні і світі

1.1 Класифікація пакувальних матеріалів

1.2 Матеріали з паперу

1.3 Металеві матеріали і тара

1.3.1 Основні та допоміжні матеріали у виробництві металевої тари

1.3.2 Класифікація та характеристика видів металевої тари

1.4 Скло і скляна тара

1.4.1 Скло і склотарна галузь

1.5 Полімерні матеріали

1.5.1 Плівкові полімерні матеріали

1.6 Дерев'яна тара

1.6.1 Характеристика деревини - як матеріалу тари

1.7 Транспортна тара

1.7.1 Класифікація, стан, перспективи

2. Якість і безпека пакувальних матеріалів і тари

2.1 Санітарний нагляд і контроль за безпекою застосування полімерних матеріалів і тари, призначених для контакту з продовольчими товарами

2.2 Упакування риби і морепродуктів

3. Утилізація використаної тари і пакульних матеріалів

3.1 Проблема утилізації використаної тари та пакувальних матеріалів

3.2 Утилізація полімерної упаковки

3.3 Утилізація алюмінієвої тари

3.4 Екологічна безпека при утилізації пакувальних матеріалів і тари

Висновки

Перелік посилань

Вступ

пакувальний плівковий полімерний тара

Пакувальні матеріали відіграють важливу роль у формуванні асортименту товарів, їх іміджу, забезпеченні, зберігаємості в процесі товаропросування. Ринок України диктує поступовий розвиток промисловості й сільського господарства в напрямку створення якісних товарів у надійній упаковці. Сучасна ефективна та приваблива упаковка трансформувалась в активний ринковий інструмент.

Споживачі швидко реагують на функції упаковки, зокрема на її зручність у користуванні, привабливий дизайн, форму, колір, наявну інформацію на упаковці. Упаковка сприяє швидкому засвоюванню нових ринків відомими товарами і забезпечує зорове пізнання через дизайн, колір, логотип тощо.

За останні роки спостерігається інтенсивний розвиток ринку пакувальних матеріалів, пакувальних технологій, а також тари та упаковки. З розвитком техніки та технології отримання пакувальних матеріалів розширюються функції упаковки. Крім створення інертного бар'єра між продуктами та оточуючим середовищем, упаковка все активніше перетворюється у виробничу операцію. За її допомоги можна регулювати температуру нагрівання харчових продуктів в мікрохвильових печах, формувати оптимальне газове середовище всередині упаковки, направлено змінювати склад продукту (біологічно активні матеріали з іммобілізованими ферментами, їстівні плівки тощо).

При створенні «активних упаковок» вітчизняні вчені випробували захисні покриття безпосередньо на продуктах харчування (твердих та плавлених сирах, варено-копчених і сирокопчених ковбасах, делікатесній та ординарній м'ясній продукції).

Новим спрямуванням є включення до складу полімерних пакувальних матеріалів ферментів. Біологічно активні пакувальні матеріали з іммобілізованими на полімерному носії ферментами дають змогу регулювати склад, біологічну цінність продуктів харчування, інтенсифікувати технологічні процеси.

У харчовій промисловості використовуються нові пакувальні матеріали, у тому числі такі, що містять антибактеріальні речовини, ферменти тощо.

Перспективними вважаються «активні» оболонки, як їстівні покриття. В них плівкоутворюючою основою є поліцукри (похідні крохмалю та целюлози). Їстівні плівки захищають продукти від втрати маси і створюють певний бар'єр кисню та інших речовин ззовні, завдяки чому гальмують небажані зміни продукту. Вони характеризуються високою сорбційною здатністю, особливо щодо іонів металів, радіонуклідів та інших шкідливих сполук. Завдяки введенню в їстівну плівку ароматизаторів і барвників можна регулювати органолептичні властивості харчових продуктів. Їстівна плівка здатна утримувати біологічно активні речовини (макро- і мікроелементи, вітаміни тощо) і відповідно збагачувати продукти харчування необхідними нутрієнтами.

1. Стан і тенденції розвитку пакувальної індустрії в Україні і світі

Упаковка є невід'ємною частиною продовольчих і непродовольчих товарів. Вона забезпечує їх збереження, дотримання санітарних і естетичних вимог, норм, зручність продажу й користування, сприяє конкурентоспроможності продукції, захищає права товаровиробника і споживача на ринку. У багатьох країнах світу упаковка товарів набула такого самого значення, як і самі вироби, що містяться в ній.

В Україні історично сформувалась ідеологія, за якою виробництво упаковок для харчових продуктів сприймалось як другорядна проблема і пакування не розглядалось як самостійний сектор економіки.

В умовах ринку значенні упаковки різко зростає при експерті товарів. Чимало вітчизняних підприємств змушені купувати імпортне обладнання і пакувальні матеріали, щоб завдяки якісній упаковці забезпечити вихід своєї продукції на світовий ринок і конкурувати із зарубіжними товарами.

В Україні прийнято програми «Державна програма розвитку виробництва тари й пакувальних матеріалів до 2000 року» і «Нові матеріали та технології фасування і упаковування харчових продуктів». Крім того, розроблено цільову багатогалузеві науково-технічну комплексну програму «Тара й упаковка для харчових продуктів». Для виконання широкого комплексу заходів була залучено ряд організацій і підприємств різних форм власності й джерел фінансування, а також наукові та науково-дослідні заклади (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 - Принципова схема реалізації багатогалузевої науково-технічної програми ” Тара і упаковка для харчових продуктів ”

Розробка сучасних видів тари, таропакувальних матеріалів та пакувального обладнання			- НДДКР з розробки та оформлення тари - НДДКР з таропакувальних матеріалів - НДДКР з фасувально-пакувального обладнання - НДДКР з екологічного забезпечення та сертифікації - Розробка сертифікаційних матеріалів
		Впровадження у виробництво
Забезпечення тарою і таропакувальними матеріалами		Випуск таропакувальних матеріалів в Україні
			- паперово-картонні матеріали - полімерні матеріали і тара - металеві матеріали і тара - скляна тара - закупорювальні засоби - тарообладнання
		Випуск сировини в Україні Закупівля високоякісних матеріалів за кордоном
Забезпечення фасувально-пакувальним обладнанням		Випуск Випуск Закупівля
Поліграфічне оформлення тари і упаковки		Друкування в Україні - централізоване - децентралізоване Закупівля друкованих матеріалів за кордоном Переоснащення вітчизняних підприємств Випуск вітчизняних фарб і поліграфічних матеріалів Випуск вітчизняного поліграфічного обладнання
Організаційні та економічні роботи		Створення організаційних структур (АТ, ПФГ, регіональних центрів)
		- інформаційне забезпечення - інформаційний банк даних - постійно діюча виставка - маркетингова діяльність - рекламно-видавнича діяльність, журнал - фінансування програми - національна та міжгалузеві програми - позабюджетні фонди - кошти підприємств
		Підготовка та перепідготовка кадрів Міжнародне співробітництво

З метою вишукування додаткових фінансових ресурсів Міністерства економіки України проводить певну роботу щодо залучення іноземних інвестицій для підприємств-виробників тарно-пакувальних матеріалів і сировини, необхідної для їх виробництва. Можливим є створення спільних підприємств і залучення іноземних фірм до участі в приватизації.

Згідно з угодою між урядом України і Європейським Союзом, англійська фірма закінчила роботу над проектом програми ТАСІС «Генеральний план розвитку промислового планування харчової продукції України». Головною метою його є розробка напрямів промислового пакування харчової промисловості продукції в Україні, бізнес-планів для конкретних підприємств з метою залучення інвестицій з боку Європейського банку реконструкції і розвитку.

На першому етапі передбачалося організувати в Україні виробництво тарно-пакувальних матеріалів найширшого асортименту, які раніше не виготовлялися. До них належать 23 паперово-картонні пакувальні матеріали. Уже налагоджено виробництво під пергаменту й різного виду паперу: з латексним покриттям для термозварювання, вологостійкого для сиру, для пакування цукру-рафінаду, високо тліючого цигаркового й парафінованого паперу із застосуванням очищеної суміші твердих вуглеводів, паперу типу «пергафоль», тонкого металізованого, обгорткового паперу, етикетково-пачкового з одностороннім крейсуванням, а також пачково-коробкового картону зниженої масоємкості й водостійкої картонної тари. Планується виготовлення паперу для пакування кондитерських виробів типу «Каурекс», паперу тонкого крейдованого підвищеної якості і з одностороннім крейсуванням, картонної тари з парафіновим анти бактерицидним покриттям. На Понінківському картонно-паперовому комбінаті проведено реконструкцію цеху для випуску підпергаменту.

Дніпропетровською паперовою фабрикою виконано експериментальні дослідження щодо виробництва етикеткового паперу. На Жидачівському целюлозно-паперовому комбінаті, Рубіжанському КТХ, підприємстві «Прогрес Т» (м. Харків) налагоджено виробництво гофротари. УкрНДІ паперу виконано науково-дослідні роботи щодо нанесення вологостійкого покриття на гофрокартон. Визначено також основні вимоги до напівфабрикату з соломи і розроблено технологію виробництва з нього паперу для внутрішніх шарів гофрокартону.

Розпочато виготовлення біоорієнтованої та металізованої поліпропіленових плівок, а також тонкої термоусадкової плівки. Композиції із застосуванням полівінілхлорид них (ПВХ)-плівок для пакування харчових продуктів виготовляють АТ Донецький хімзавод, ВАТ Слов'янський завод «Торепласт».

ВО «Укрпластик» пропонує ПВХ-плівки зі «стреч-ефектом» і «твіст-ефектом» марки «Термові» для упаковки свіжого м'яса, птиці, овочів і фруктів, сиру, напівфабрикатів, булочних і кондитерських виробів. Плівка має антистатичні властивості, на неї легко наноситься друк, характеризується високим ступенем непроникності газів і водяної пари. Її можна переробляти майже на всіх типах пакувальних автоматів. Пріоритетне виробництво полімерної тари обумовлено тим, що значна частина вітчизняної та імпортної техніки розрахована на використання полімерних матеріалів.

Виробниками полімерних пакувальних матеріалів в Україні є спеціалізовані заводи з переробки пластмас: Київський, Харківський, Прилукський і Сімферопольський, які випускають продукцію різної ширини і товщини, з друкованим малюнком і без нього, в тому числі термоусадкову, а також мішки і пакети на основі поліетиленової плівки. Поліпропіленові мішки виготовляє ВКФ «Гала» (м. Дніпропетровськ) та СП «Житомир-Полісак». Видувну полімерну тару із поліетилену у вигляді пляшок, бочок, каністр місткістю до 5 л виробляють Харківський, Прилукський, Луцький і Сімферопольський заводи.

Литу полімерну тару у вигляді банок виробляють Харківський, Прилукський, Луцький і Сімферопольський заводи.

В останні роки Харківський завод став виробником пляшок із поліетилентерефталату (ПЕТФ), освоїв ряд нових видів пакувальних матеріалів, таких як розтягу вальні (стретч) плівки на основі поліетилену, поліетиленових мішків із застібкою.

Досить складним є освоєння випуску таких пакувальних матеріалів, як поліетилен низького тиску, алюмінієва фольга, біла жерсть та композити на основі ПВХ-плівки [1].

Україна має певні досягнення у виробництві склотари. Для повного забезпечення харчових підприємств склотарою передусім необхідна інформація про її потреби. Сьогодні в державі немає єдиного централізованого розподілу продукції між споживачами, що робить ринок збуту хаотичним.

Першочерговим завданням в Україні є оновлення склотарних виробництв, впровадження нового покоління склоформуючого обладнання, зокрема лінійно-секційних машин типу ІС. У найближчі роки на Херсонському заводі скловиробів планується здати в експлуатацію цех по виготовленню склотари для продуктів дитячого харчування на трьох лініях ІС потужністю 135 млн. штук на рік. Заплановано також реконструювати виробництво пляшок на Костянтинівському і Херсонському заводах скловиробів, на Пісківському й Рокитнянському склозаводах впровадили чотири лінії ІС. Скляну упаковку різного призначення виготовляє Гостомельський склозавод.

Раціональним у збільшенні випуску сучасної склотари є налагодження тісної співпраці між харчовими підприємствами і виробниками склотари, що дасть можливість забезпечити конкурентоспроможність продукції та поєднати цикл виготовлення і реалізації.

Перспективним є виготовлення металевої упаковки з білої жерсті з повноцінною літографією місткістю від 0,5 до 5,0 л, яку освоїло СП «Хімпак» (Україна-Польша) та ТОВ «КБК» (Київ). Розпочато роботу щодо створення рецептур вітчизняних лакофарбових матеріалів, призначених для покриття консервної тари.

В Україні для виготовлення різних видів нових упаковок необхідне і певне устаткування. У зв'язку з цим значна увага приділяється розробці важливого технологічного обладнання.

При розробці та виготовленні пакувального обладнання визначено таку напрямки: обладнання для випуску тарно-пакувальних матеріалів, тари та упаковки, устаткування для фасування, пакування та закупорювання продукції, групового пакування, формування одиноких та укрупнених транспортних одиниць, машин для транспортування продукції, агрегат для утилізації та переробки відходів.

1.1 Класифікація пакувальних матеріалів

Пакувальний матеріал - це матеріал, з якого виробляють тару і який забезпечує можливість повторного використання тари чи екологічно чистого її зниження. Вони повинні захищати товари від шкідливого впливу, втрат, пошкоджень, поліпшувати ефективну доставку, транспортування, реалізацію та споживання товару, захищати навколишнє середовище від забруднення.

Пакувальні матеріали класифікують за такими ознаками: призначенням, походженням, станом та конфігурацією матеріалу, технологією виробництва, декором матеріалу.

За призначенням виокремлюють: тароматеріали, основні й допоміжні пакувальні матеріали (ДМП).

За походженням - природні (дерев'яні, металеві, паперові та ін.), синтетичні (полімери, синтетичні смоли та ін.).

За станом та конфігурацією матеріалу - порошкоподібні, пастоподібні, гранульовані, рідкі, метали з певною конфігурацією та ін [1].

За технологією виробництва - пилині, стругані, вилиті, екструдовані, пресовані, прокатні.

За декором матеріалу - колір, текстура, фактура, оформлення.

Критеріями якості пакувальних матеріалів є: об'єктивно вимірювані (розмір, маса), об'єктивно спостережувані, але не вимірювані (здатність до склеювання, закручування), суб'єктивно сприятливі але не вимірювані (колір, якість друку).

1.2 Матеріали з паперу

Папір вважаються перспективними пакувальними матеріалами для виготовлення споживчої і транспортної упаковки. У багатьох країнах об'єм використання цих матеріалів для пакувальних цілей коливається від 25 до 40 %, оскільки основна сировина для їх виготовлення відноситься до відтворюваного джерела. Вони екологічно безпечні і мають найменше навантаження на довкілля. Цим зумовлена значна увага українських виробників харчових продуктів і різноманітних товарів до паперу й картону та упаковок із них.

Папір як пакувальний матеріал давно використовується людиною. У життєдіяльності роль паперу важко переоцінити. Маса 1м² паперу близько 250 г.

Основними видами паперу, що використовуються для виробництва тари, є: типографський (білизна, хороше сприйняття друку), обгортковий (висока міцність та гнучкість, стійкість до проникнення вологи, олій та жирів), пергамент та під пергамент (висока міцність, в'язкість, напівпрозорість, водо- та жиростійкість), пергаментний папір (жиростійкість та здатність не пропускати ароматичні речовини).

Допоміжні паперові пакувальні матеріали: технічний папір та папір, на основу якого нанесено розплав.

Підприємства харчової промисловості України використовують широку гаму видів паперу для пакування різних продуктів.

Пергамент займає вагоме місце у пакуванні жирів і жировмісних продуктів (вершкове масло, маргарин, сири, м'ясні вироби тощо). Пергамент і спеціальні види пергаменту завозять з інших країн. У багатьох випадках використання пергаменту та інших видів паперу недоцільне, оскільки вони характеризуються значною світло-, кисне- і паропроникністю.

Комбінування цих матеріалів у вигляді пергаменту, кашированого фольгою, паперу, ламінованого полімерними матеріалами або їх металізація суттєво підвищують паро-, газо-, світло- і ароматонепроникність.

Пергамент, каширований фольгою, відрізняється високою паро-, світло- і газонепроникністю, широко використовується для пакування вершкового масла, маргарину, чаю, кави, кондитерських виробів [3].

1.3 Металеві матеріали і тара

Металеві пакувальні матеріали замають вагову частку в загальному виробництві. Перші відомості про організацію виробництва білої жерсті в Німеччині беруть початок з ХІХ століття. Захисні олов'яні покриття на залізному листі були відкриті ще наприкінці ХІ століття у Богемії. Помислів випуск тари з білої жерсті розпочався після 1810 року.

У ХІХ ст. результати наукових досліджень Мечнікова та Пастора стали поштовхом для виготовлення консервованих харчових продуктів. Водночас у 1825 році було відкрито спосіб виробництва алюмінію. Наступний електролітичний метод дав змогу знизити вартість алюмінію майже у 500 разів. Завдяки цьому підвищилась конкурентна спроможність алюмінієвої тари.

На даному етапі широко використовуються алюмінієві банки а пивоварній, м'ясній, рибній, лакофарбовій промисловостях, алюмінієві туби - у фармацевтичній і харчовій промисловостях, алюмінієва фольга - для згортання шоколаду та інших кондитерських виробів.

Для пакування продовольчих і непродовольчих товарів у великій кількості використовується біла жерсть, частка якої досягає 93 % усієї жерсті. Біла жерсть - це тонкий, м'який сталевий лист, який покрито тонким шаром олова з обох боків. Чорна жерсть без олова використовується тільки у виготовленні ящиків чи банок для різних технічних масел або мастил. З інших видів жерсті можна виділити хромовану, яка не може використовуватись для контакт з харчовими продуктами.

Світове виробництво білої жерсті становить приблизно 14 млн. т. Основну частку у ньому займають США (40 %), Японія (19 %), Німеччина (10 %), Франція (10 %), Канада (6 %), Італія (5 %). Найбільшим імпортером білої жерсті вважається Японія.

В Україні недостатньо виробляється білої жерсті необхідного асортименту та якості. Запорізький завод використовує гаряче лудження з великими затратами олова.

Тара із жерсті забезпечує тривале зберігання харчових продуктів. Вона стійка до різних механічних дій, не руйнується під впливом статичних та динамічних навантажень при складанні, транспортуванні та споживанні продукції. Ця тара зручна для повторної переробки і в розвинутих країнах цей показник переробки досягає 60-80 %.

При оцінці властивостей жерсті важливим є раціональне її використання. Для цього виготовляють жерстяні банки з тонкими стінками, зі збереженням параметрів міцності та корозійної стійкості . Прикладом можуть служити нові види надтонкої жерсті товщиною нижче 0,18 мм. Їх отримують методом подвійного холодного прокатування, диференційованим покриттям шарами різної товщини обох сторін жерсті. Виробництво м'якої жерсті для виготовлення банок здійснюється глибоким витягуванням.

Завдяки зміні форми упаковки досягається економія жерсті на одиницю продукції. Гнучка оболонка з квадратним дном має ребра жорсткості і надто тонкі стінки. Для цього використовують жерсть товщиною 0,12 мм і маса такої упаковки зменшується на 15 %.

Нанесення на жерсть під час виготовлення тонкого шару олова гарячим або електролітичним лудженням дає змогу покращити її зовнішній вигляд, підвищити корозійну стійкість, забезпечити наступне паяння. Гальванічне лудження зменшує витрати олова з 17 до 4-5 кг на 1т білої жерсті, яка становить основну частку у світовому виробництві [5].

Раціональним є комбінування різних марок жерсті з картоном та полімерами, на основі новітніх технологій виготовлення упаковки. Так, розроблений новий матеріал Ferrolite що є комбінацією плівок поліпропілену (ПП) або ПЕТФ з шаром сталі, який загартували. Банки для соусу, виготовлені з цього матеріалу, мають вищий ступінь корозійного захисту і фони привабливіші.

Останнім часом жерстяним банкам складають конкуренцію упаковки з алюмінію і полімерів.

1.3.1 Основні та допоміжні матеріали у виробництві металевої тари

Для виготовлення металевої тари використовують основні матеріали чорної та кольорової металургії. Підприємства чорної металургії випускають такі види жесті:

· чорна холоднокартна лакована;

· біла холоднокартна гарячого лудження;

· біла холоднокатана електролітичного лудження;

· алюмінірована.

Жерсть чорна холоднокатана лакована буває чорна (звичайна) і чорна тонка, які поділяються на марки: ЧЖ-1 (чорна жерсть нормальної твердості), ЧЖ-2 (чорна жерсть підвищеної твердості) та ЧЖ-3 (чорна жесть загального призначення).

Жерсть білу гарячого лудження отримують шляхом занурення листів жерсті у розплавлене олово.

Їх класифікують за ступенем твердості стальної основи залежно від товщини покриття олова. За станом поверхні та дефектів форми їх поділяють на класи, групи, марки (табл. 1.2)

Таблиця 1.2 - Класифікація білої жерсті гарячого лудження

Залежно від товщини покриття	За ступенем твердості стальної основи	Залежно від стану поверхні та дефектів форми

Класи	Групи	Марки

І клас	ІІ клас	Група А	Група Б	ГЖК	ГЖР

Примітки

1 ГЖК - гарячелуджена жерсть консервна;

2 ГЖР - гаряче луджена жерсть різна

Жерсть білу електролітного лудження отримують шляхом електролітичного лудження жерсті в лужних, кислих та галогенідних електролітах. Електролітне лудження порівняно з гарячим - значно продуктивніше; забезпечує більш рівномірне покриття оловом, товщину якого можна регулювати диференційовано, покриттям олова зрізних сторін жерсті.

Білу жерсть електролітного лудження класифікують залежно від стану поверхні та дефектів форми листів і штаб, від товщини нанесеного шару олова з кожної сторони листа або штаби, від твердості сталевої основі і поділяються на класи, марки, види (табл. 1.3)

Таблиця 1.3 - Класифікація білої жерсті електролітичного лудження

Залежно від стану поверхні та дефектів форми листів і штаб		Марки		ЕЖК-електролуджена жерсть консервна
				ЕЖР-електролуджена жерсть різна

Залежно від твердості сталевої основи		Жерсть А		Жерсть нормальної твердості
		Жерсть В,С,Д		Жерсть підвищеної твердості

Залежно від товщини нанесеного олова		Класи		І	0,38 мкм
				ІІ	0,75 мкм
				ІІІ	1,15 мкм

Залежно від товщини шару олова з кожної сторони листа або штаби		Види		Жерсть з нормальним покриттям
				Жерсть з диференційованим покриттям

Хромована лакована жерсть - це холоднокатана електролітно-хромована жерсть, яка з обох боків покрита шаром лаку або сумішшю масел. Переваги хромованого покриття порівняно з іншими видами покриттів - хромове покриття по відношенню до стальної основи жерсті являє собою катодне покриття , обмежує міграцію хрому в товар. На цьому виді жерсті не спостерігається «мармотизація», що має особливе значення при виробництві харчових консервів, а хромована лакована літографована жерсть має високі декоративні властивості.

Алюмінірована жерсть являє собою холоднокатану низько вуглецеву чорну жерсть, на поверхню якої у вакуумі з обох сторін нанесено металевий алюміній.Алюмінієва жерсть поділяється на класи - Al-1, Al-2 , Al-3, Fl-4, Al-5. Ця жерсть має достатню корозійну стійкість, хороші механічні властивості, високу теплопровідність, легкість, не токсичність, здатність відображати теплові та світлові промені.

При виробництві тари використовують лакофарбовані ущільнювачі і матеріали для пайки металевої поверхні [5].

До лакофарбованих матеріалів належать: лаки для внутрішнього і зовнішнього покриття металевої тари, емалі та фарби, друкувальні фарби для металевих поверхонь.

Друковані фарби для металевих поверхонь можуть бути: безбарвні та золотисті грунтлаки, білі та кольорові грунт-емалі, кольорові друкувальні фарби, прозорі безбарвні покривні лаки.

Ущільнюючі пасти бувають водно-аміачні (наносяться методом наливу через розливне соплс) і розчинні (наносяться методом штемпелювання).

Лаки, призначені для внутрішнього покриття металевої тари, повинні відповідати санітарно-гігієнічним вимогам: Мати високу хімічну стійкість до упакованого в тару товару і високу адгезію до металевої поверхні, бути без пористими, механічно міцними, еластичними, твердими та теплостійкими, і стійкими під час тривалого зберігання.

Лаки для зовнішнього покриття металевої тари мають бути з високим ступенем білизни пігментованих матеріалів та стійкими до пожовтіння, придатними до друку фарбами на жерсті, стійкими до деформації та витирання, стерилізації та пастеризації, дії навколишнього середовища, сумісними із покривними лаками.

Ущільнюючі пасти не повинні містити шкідливі доміжки, мати однорідну консистенцію, стабільну в'язкість, достатньо механічну міцність, добру адгезію до металевої поверхні.

Для припоїв важливими є висока міцність, твердість, пластичність і однорідність.

Паяльні рідини (флюси) використовують каніфольні і олеїнові. Основними компонентами їх є: каніфоль + етиловий гідролізний спирт; каніфоль + бензин + конопляна олія; бензин + олеїнова кислота; каніфоль +олеїнова кислота + етиловий спирт; янтарна кислота + етиловий спирт; етиловий спирт + олеїнова кислота + бензойна кислота.

1.3.2 Класифікація та характеристика видів металевої тари

Основними класифікаційними ознаками металевої тари є: функціональне призначення, матеріал, з якого виробляється тара, конструкція і технологія виробництва.

За функціональним призначенням металева тара поділяється на транспортну, споживчу, виробничу, спеціальну. До транспортної відносять ящики, бочки, барабани, фляги, каністри, контейнери, піддони; споживчої - пляшки, туби, банки, коробки; виробничої - ящики, піддони, лотки, контейнери; спеціальної - збірна, штампована, комбінована тара.

За матеріалом виготовлення тара буває: із чорної лакованої жерсті, із білої жерсті гарячого лудження. Із білої жерсті електролітичного лудження, із хромованої лакованої жерсті, із алюмінію та його сплавів, комбінована.

За особливостями конструкцій металева тара буває прямокутна, циліндрична, кругла і фігурна.

За особливостями технології виробництва - збірна і суцільна (штампована).

За станом захисного покриття - нелакована, лакована і літографована.

Найбільша частка на ринку металевої тари належить банкам для напоїв і герметично упакованим стерилізованим продуктам. Виробляється також велика кількість інших не менш важливих різновидностей металевої тари.

Металева споживча тара широко застосовується в кондитерській, консервній промисловості, при пакуванні молочних, м'ясних, рибних продуктів, олії, жирів, напоїв, плодів. Завдяки металевій споживчій тарі подовжується термін зберіганні харчових продуктів, забезпечується перевезення на далекі відстані.

Перевага цільноштампованої тари є відсутність прикатаного дна. Оскільки банка штампується разом з дном, немає необхідності в пайці і упакуванні. Розповсюджені цільноштамповані банки в рибоконсервній промисловості. Виготовлення ж кришок для цих банок аналогічне тому. Як це робиться для збірних банок.

Велика жерстяна банка. Великі жерстяні циліндричні банки місткістю 3 л та 8 л виготовляються із жерсті товщиною 0,28-0,40 мм на спеціальних напівавтоматах. Перевірку великих банок на герметичність здійснюють за допомогою водяних тестерів при тиску 0,5-0,6 атм.

Ці банки здебільшого використовують для розфасовки не стерилізованої продукції - томат-пасти, томат-пюре, повидла, згущеного молока, джему, продуктів харчоконцентратної промисловості (сухі овочі, порошкоподібні продукти).

Банки жерстяні для консервів виготовляють з таких видів жерсті:

- білої листової марки ЖК;

- білої лакованої листової або рулонної марки ЖК;

- білої електролудженої;

- білої електролудженої лакованої;

- чорної лакованої.

Консервні банки виготовляють двох типів:

І тип : циліндричні, збірні, збірні з язичком і цільноштамповані;

ІІ тип : фігурні, цільноштамповані прямокутні, овальні та епілептичні.

Залежно від розмірів і типів банок можуть бути лаковані й нелаковані.

Цільноштамповані банки №8, які використовують для розфасовки стерилізованих рибних консервів, мають бути з лакованою внутрішньою поверхнею.

1.4 Скло і скляна тара

1.4.1 Скло і склотарна галузь

Значну питому вагу в товарообігу займає скляна тара. Скляною тарою називають групу скляного посуду, яка призначена для фасування, транспортування, зберігання і використання при споживанні різних продуктів. Скляна тара є незамінною для упакування багатьох харчових продуктів і напоїв.

Скло має ряд особливо цінних переваг:

- хімічна нейтральність забезпечує збереження харчових продуктів без суттєвих змін;

- прозорість особливо цінна для деяких харчових продуктів, хоча вимагає додаткового захисту від дії світла; для більшості видів;

- міцність та стійкість до навантажень забезпечує розливання, закупорювання, в окремих випадках - вакуумування;

- стійкість до внутрішнього тиску дає змогу випускати газовані напої та аерозольні товари;

- стійкість до нагрівання. Скло витримує температуру до 500^оС, хоча різка зміна температури не повинна бути надвеликою та швидкою. Значна кількість товарів фасується в нагрітому стані або після фасування проводиться їх стерилізація.

Серед недоліків скла можна виділити крихкість та велику питому вагу. За останні роки маса скляних пляшок та банок значно зменшилась, проте транспортні витрати порівняно вищі, ніж в інших упаковках.

Для скла характерні технологічні властивості (в'язкість, поверхневий натяг, кристалізаційна здатність) та експлуатаційні (оптичні, термічні, хімічні, механічні).

Згідно з гідролітичною класифікацією існує п'ять класів скла:

- І клас - скло, яке не розчиняється водою (кварцове скло);

- ІІ клас - стійке скло (хіміко-лабораторне скло та окремі види тарного скла);

- ІІІ клас - тверде апаратне скло (більшість тарного скла та промислове скло)

- ІV клас - м'яке апаратне скло;

- V клас - нестійке скло (легко розчиняється у воді).

Для виробництва тарного скла використовуються такі основні матеріали - кварцовий пісок, сода, сульфат, доломіт, вапняк, глинозем, польові шпати. Допоміжними матеріалами при виробництві скла є: освітлювачі, знебарвлюючі речовини, барвники, окислювачі, відновлювачі.

Виробництво тари зі скла в Україні має давні традиції. На її території розміщено 68 підприємств, які включають близько 150 скловидних печей, загальною потужністю майже 1млн.т. скломаси на рік. Наприкінці 80-х років і Україні вироблялось 2202,3 млрд. умовних (у перерахунку на 0,5л) пляшок та банок.

Склотарна галузь помітно розвивається завдяки підвищенню попиту на пиво і лікеро-горілчані вироби. Важливим стимулом у цьому можна вважати визначеним фактором покупки безпеку для здоров'я споживача, а екологічні аспекти тари і упаковки віднесено до першочергових пріоритетів вибору.

За призначенням скляну тару поділяють на: пляшки для харчових продуктів, банки для харчових продуктів, пляшки і банки для дитячого харчування, пляшки і банки для товарів побутової хімії, банки і флакони для парфумерно-косметичної продукції, тара скляна для лікарських засобів [6].

1.5 Полімерні матеріали

Полімерні матеріали класифікують за такими ознаками:

- за походженням - природні (целюлоза, бітуми тощо) і синтетичні (поліолефіни, полістирол, полівінілхлорид тощо);

- за стійкістю до температури - термопластичні, які при нагріванні чи охолодженні змінюють свої властивості у зворотному напрямку та термоактивні. Останні при зміні температури набувають незворотних властивостей;

- за методами синтезу виділяють полімеризаційні та поліконденсаційні;

- за складом основного ланцюга бувають карболанцюгові, що складаються з атомів вуглецю, гетеро ланцюгові - крім вуглецю, включають атоми металів та елементоорганічні сполуки, які містять атоми металів, бору, кремнію тощо;

- за деформаційно-міцністними характеристиками виділяють жорсткі (М>400мПа), м'які (М>20мПа) та еластичні (М<мПа).

1.5.1 Плівкові полімерні матеріали

Поліетиленові матеріали. За своєю безпечністю плівка не є токсичним матеріалом. Використання її в нормальних умовах не вимагає заходів пререстороги. Безпека плівки в умовах, що перевищують температуру плавлення поліетилену, допускає виділення оксиду вуглецю, ненасичених вуглеводів, органічних кислот, альдегідів та інших токсичних продуктів.

Поліпропіленові матеріали. Поліпропілен (ПП) за своїми властивостями наближається до поліетилену високої густини. Він відрізняється від нього меншою густиною, значною механічною міцністю, жиро- й теплостійкістю, але значно поступається у морозостійкості.

Поліаміди. Це група пластмас з товарними назвами «капрон», «нейлон», «аніт» та ін. У складі макромолекул поліамідів присутній амідний зв'язок і метиленові групи, які повторюються від 2 до 10 разів.

Поліаміди - це полімери, що кристалізуються. Вони є жорсткими матеріалами із високою міцністю на розрив, мають високу температуру розм'якшення, витримують стерилізацію водяною парою з температурою до 140^оС. поліаміди зберігають еластичність за низьких температур. Для них характерним є високе водопоглинення, хоча після висушування відновлюються їх початкові властивості.

Нітрилові полімери. Містять функціональні групи ціану й нітрилу. При співполімерилізації поліакрилонітрилу з акриловими та стирольними полімерами одержують матеріал з високими експлуатаційними властивостями. Цей полімер уперше синтезований в США і відомий під товарною маркою Barex 210. Він відрізняється низькою газо- і жиропроникністю, стійкий до дії органічних розчинників і має високу світлопроникність.

Полімери на основі целюлози. Найбільш поширеним є целофан і полімери на основі складних ефірів целюлози, переважно ді- і триацетати.

Целофан є найдешевшим пакувальним матеріалом. Формування целофанової плівки відбувається коагуляцією з наступним хімічним розкладанням утворюваного складного ефіру целюлози. Плівку ретельно промивають, видаляють сірку, що утворюється внаслідок розкладання ефіру, і при потребі відбілюють. Промислові партії целофану містять 10-12 % гліцерину, 7-10 % води і 74-78 % целюлози. Целофанова плівка стійка до жирів, має низьку газопроникність. Разом з тим вона характеризується підвищеною гігроскопічністю і схильністю до набухання у воді.

Поліефіри. Використовуються з середини ХХ століття і найвідоміший серед них поліетилентерефталат, який займає четверту сходинку між товаропакувальними полімерними матеріалами. Він являє собою складний поліефір, який випускається в Росії під назвою «лавсан», за кордоном - «майлар», «терилен».Завдяки присутності атомів кисню в ланцюгові маромолекули ПЕТ полімер характеризується високою морозостійкістю (-70^оС), а наявність бензольного кільці - високою теплостійкістю.

Термоусадкові і стретч-плівка. Термоусадкова - це полімерна плівка, що скорочується під дією температури, вищої за температуру розм'якшення полімеру. Її одержують розтягуванням полімерного матеріалу у високо еластичному нагрітому стані з наступним охолодженням. Унаслідок цього відбувається направлена орієнтація молекулярних ланцюгів полімеру та виникнення в них напруги. При охолодженні, затвердіння ці деформації і напруги фіксуються у матеріалі. Повторне нагрівання в таких плівках зумовлює релаксаційні процеси, а матеріал прагне повернутися до своїх початкових розмірів. Цю властивість зворотного повернення називають «пам'яттю полімеру» або термоусадкою [7].

1.6 Дерев'яна тара

1.6.1 Характеристика деревини - як матеріалу тари

Однією із давно відомих і досі необхідною для виготовлення тари є деревина, яка застосовується у найрізноманітніших формах. Хоча в деяких сферах упаковки її почали витісняти високотехнологічні матеріали, деревина все ще відіграє важливу роль у виробництві транспортної тари для перевезень крупно габаритних вантажів і крихких предметів будь-яких розмірів, які вимагають жорсткої і міцної упаковки.

Для виробництва тари використовують деревину хвойних і листяних порід. За своєю твердістю вона поділяється на м'яку (липа, ялина, сосна, осика, ялиця, кедр), дуже тверду (самшит, тис) і тверду (дуб, модрина, береза, бук).

Щільність дерева складає від 0,88 до 3,2 г/см³. Важчі види деревини мають більшу міцність, а також кращу фіксацію цвяха, але гірше піддаються обробці (усаджуються, розтріскуються). Виокремлюють чотири групи деревини, яка придатна для виготовлення ящиків, залежно від її міцності і фіксації цвяхів:

- І група включає хвойні дерева з м'якою деревиною і листяні породи із деревиною невеликої щільності - сосна, ялина, кедр, каштан, липа;

- ІІ група - листяні породи з більшою фіксацією цвяхів, але при цьому вони схильні до розтріскування. Тому при використанні цих видів деревини слід застосовувати цвяхи менших розмірів і забивати їх на більшій відстані один від одного;

- ІІІ група деревини із середнім ступенем твердості (ясень, в'яз тощо). Такий матеріал має близьку до ІІ групи фіксованість цвяха і міцність, але при цьому менш здатний до розтріскування і найбільш підходить для виготовлення дна та планок ящиків. Така деревина частіше застосовується для виготовлення армованих дротяних і фанерних ящиків;

- ІУ група деревини найбільш тверда (дуб, клен тощо). Вона важко обробляється і застосовується для виготовлення найбільш міцних армованих дротяних і фанерних ящиків.

Найбільш придатною вважається деревина, яка містить близько 15 % вологи. Розмір сучків на пиломатеріалах не повинен перевищувати третину від ширину дошки. Сучки не допускаються в місцях вбивання цвяхів. Серед інших дефектів, які допускаються лише в певних межах, можна віднести тріщини, щілини, нахил волокон, а також ділянки гнилі і пошкоджені комахами.

Основними матеріалами для виробництві дерев'яної тари є: пиломатеріали, фанера і деревинноволокнисті плити.

Серед пиломатеріалів розрізняють: пиломатеріал з деревини хвойних порід ІІ, ІІІ та ІV сортів; пиломатеріал з деревини м'яких порід і берези ІІ та ІІІ сортів; тарні дощечки спеціального розпилювання з деревини ІІІ та ІV сортів. Фанера буває: підвищеної водостійкості, склеєна фенол формальдегідним клеєм (ФСФ); середньої водомісткості, склеєна карбамід ним або альбуміноказеїновими клеями (ФК і ФБА); обмеженої водостійкості.

Серед допоміжних матеріалів виокремлюють цвяхи, скоби, шурупи, дріт, кутники, сталеву стрічку, клей.

Композит вважається новим матеріалом для транспортної упаковки. У ньому міститься 80-90 % деревини і 10-20 % зв'язуючих добавок на клейовій основі.

Застосування композиційних матеріалів із відходів деревини, з додаванням різних клейових композицій, дає змогу вирішити багато проблем, пов'язаних з виробництвом тари і упаковки для продукції спеціального промислового і оборонного значення.

1.7 Транспортна тара

1.7.1 Класифікація, стан, перспективи

Тара вважається елементом упаковки або її різновидом для розміщення продукції, транспортування, укладання і виконання логістичних операцій. Це засіб або комплекс засобів, які забезпечують захист продукції від пошкодження чи втрат під час транспортування, укладання, перевантажень. Вони полегшують виконання відповідних логістичних операцій. Функціональна тара поділяється на споживчу і транспортну. Окрему групу становить тара-обладнання, яка служить для розміщення, транспортування, зберігання і продажу із неї товарів методом самообслуговування.

Транспортна тара повинна відповідати таким вимогам: гарантувати збереженість вантажу і його якість, мати достатню міцність при перевантаження, укладанні у штабелі. Розміри і міцністні характеристики повинні забезпечувати механізовану обробку при вантажно-розвантажувальних роботах, а зовнішні габарити і конструкція тари - укладання вантажів у щільні транспортні пакети на піддонах або без них.

Частка основних видів тари в Україні складає, %:

- дерев'яні й картонні ящики - 50-60;

- паперові, тканинні та полімерні мішки - 30-40;

- бочки і барабани - 5-6;

- інші види - 4-10

Класифікація транспортної тари проводиться за рядом ознак і враховує різноманітність продукції, функцій, конструкцій, матеріалів

За умовами використання транспортну тару поділяють на виробничу, складську і транзитну. Виробнича тара використовується для внутрішньозаводських і міжзаводських технологічних та логістичних операцій. Складська тара призначена для приймання, розміщення, зберігання і комплектації продукції на склад. Транзитна тара поділяється за особливостями конструкції на багаторазову, інвентарну (власність підприємства) і разову.

Багаторазова тара розрахована на багаторазове використання при перевезенні продукції, без пошкоджень елементів при її відкриванні. Цю тару використовують тоді, коли у пунктах приймання продукції є умови накопичення звільненої тари в кількості, достатній для повного заповнення транспортних засобів і повернення відправнику.

За останні роки в Україні різко скорочується частка дерев'яної тари із пиломатеріалів і відповідно зростає кількість тари із гофрокартону [5].

2. Якість і безпека пакувальних матеріалів і тари

2.1 Санітарний нагляд і контроль за безпекою застосування полімерних матеріалів і тари, призначених для контакту з продовольчими товарами

Санітарно-гігієнічне законодавство приділяє особливу увагу полімерним і комбінованим матеріалам, оскільки вони за природою і технологією можуть мати у своєму складі низькомолекулярні включення, мономери, стабілізатори, пластифікатори, модифікатори, пігменти, наповнювачі тощо. Ці речовини можуть мігрувати при певних умов у продукт, змінювати його якість і погіршувати стан здоров'я людей.

Мета санітарного нагляду і контролю щодо застосування полімерних матеріалів і тари, які контактують із харчовими продуктами - забезпечити безпеку продовольчої сировини і продуктів харчування через дотримання санітарно-гігієнічних вимог до цих матеріалів. Основною законодавчо-нормативною базою для цього є закон України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», «Про якість і безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини», Гігієнічні нормативи ГН 2.3.972-00 «Гранично допустимі кількості хімічних речовин, які виділяються із полімерних матеріалів, які контактують з харчовими продуктами» (з доданим до них списком усіх діючих на даний момент документів санітарно-гігієнічного характеру), «Перелік матеріалів, виробів і обладнання, дозволених МОЗ для контакту з харчовими продуктами і середовищами».

Санітарний нагляд та контроль за полімерними матеріалами і тарою для продовольчих товарів необхідний у зв'язку з тим, що при порушення технології їх виробництва, умов зберігання і застосування виникає реальна вірогідність міграції у продукти компонентів полімерних матеріалів і тари. Вони можуть зміцнювати органолептичні властивості харчових продуктів, а при довготривалому надходженні в організм викликати інтоксикацію, а також виявляти алергічний, ембріотоксичний, тератогенний і мутагенний ефекти. Ризик забруднення продуктів харчування суттєво підвищують компоненти полімерів при вище допустимих рівнях у їх композиційному складі допоміжних речовин і добавок, наявності мономерів, продуктів деструкції компонентів полімерів (у результаті неповної полімеризації або співполімеризації), дії різних фізичних і хімічних факторів, старінні матеріалу. Крім того, у сировині для виготовлення полімерів можуть бути забруднювачі.

Ступінь контамінації харчових продуктів побічними сполуками із полімерів залежить від їх розчинності, технології синтезу полімерів, умов їх експлуатації. Наприклад, важливе місце займає кратність використання, температура, терміни зберігання полімерних матеріалів, тривалість контакту матеріалу з продовольчими товарами, дія сонячного світла, ступінь агресивності середовищ, з якими контактують полімерні матеріали і тара.

До основних заходів, які дають змогу знизити ризик контамінації продуктів компонентами полімерів, відносять:

- удосконалення технологічного процесу їх виробництва;

- випуск полімерних матеріалів і тари відповідно до гігієнічних вимог, що ставляться до них;

- експлуатація і зберігання виробів згідно з призначенням, температурно-вологісними режимами та іншими умовами їх використання;

- посилення державного санітарного нагляду і виробничого контролю за випуском та експлуатацією полімерних матеріалів і тари, які контактують з харчовими продуктами.

Органами Держсанепіднагляду уточнені гігієнічні вимоги до полімерних матеріалів з урахуванням досягнень гігієнічної науки і практики:

- до рецептури полімерного матеріалу не повинні входити речовини, які характеризуються високою токсичністю і специфічною дією на організм - канцерогенною, мутагенною, алергенною тощо;

- технологія виробництва повинна забезпечити отримання полімерних матеріалів зі стабільними гігієнічними показниками;

- вироби із полімерних матеріалів при контакту з харчовими продуктами і модельними середовищами не повинні змінювати їх органолептичні властивості, а також виділяти хімічні речовини, що входять до рецептури полімерного матеріалу, у кількостях, які перевищують допустимі рівні

- при дії модельних розчинів, що імітують харчові продукти, а також при контакті з продовольчими товарами під час дослідної експлуатації зовнішній вигляд виробів не повинен змінюватись.

У деяких випадках ураховують також вимоги до полімерних матеріалів і їх компонентів, як відсутність стимулюючої дії на розвиток мікрофлори, хімічних реакцій або інших взаємодій з харчовими продуктами.

У «Переліку матеріалів, виробів обладнання, дозволених МОЗ для контакту з харчовими продуктами і середовищами» наводяться допустимі температура, вологість, кислотність, концентрація жиру і алкоголю в продуктах і напоях, призначених до контакту з конкретними полімерними матеріалами і їх марками. Для частини полімерних матеріалів строго лімітовані терміни їх експлуатації і зберігання.

До основних напрямів удосконалення Держсанепіднагляду за полімерними матеріалами належать:

- гігієнічна оцінка нових полімерних матеріалів, які раніше не використовувались в харчовій промисловості;

- гігієнічна оцінка полімерних матеріалів, які випускаються вітчизняною промисловістю і які надходять по імпорту;

- поточний санітарний нагляд за критичними контрольними точками виробництва полімерних матеріалів.

Важливим аспектом удосконалення Держсанепіднагляду повинні стати нові умови видачі гігієнічного висновку на допуск до виробництва, постачання, реалізації і застосування виробів із полімерних матеріалів, призначених для контакту з харчовими продуктами. Відповідно до наказу МОЗ гігієнічний висновок видається на основі експертизи представлених документів та результатів проведених досліджень. Особливо важливим є органолептичні, хімічні, в окремих випадках - мікробіологічні показники, а також дослідження біологічної активності речовин, які виділяються із полімерних матеріалів. У разі повної відповідності виробів вимогам санітарного законодавства видається гігієнічний висновок.

При гігієнічній оцінці враховують допустимі межі та умови застосування виробів із полімерних матеріалів, призначених для контакту з харчовими продуктами. В окремих випадках їх можуть доповнювати вимогами до процесів виробництва, зберігання, транспортування та експлуатації.

Гігієнічні висновки видаються:

- на визначений вид виробів із полімерних матеріалів, які контактують з харчовими продуктами;

- на окрему номенклатурну одиницю виробів;

- на зміну складу, рецептури, технологічного процесу виробництва, нормативної або технічної документації на вироби;

- після закінчення терміну дії раніше виданого висновку;

- на дослідну партію виробів із полімерів;

- на партію імпортних виробів з полімерних матеріалів при відсутності нормативної і технічної документації на продукцію, яка ввозиться на територію України.

При видачі гігієнічного висновку на окремі види вітчизняних виробів із полімерних матеріалів, що контактують з харчовими продуктами, обов'язковим є: оцінка умов виробництва з виданням гігієнічного висновку на них, узгодження виробника з Держсанепідслужбою нормативної бази або технічної документації після аналізів результатів гігієнічної оцінки з подальшою видачею висновку на готові полімерні вироби.

Гігієнічний висновок на полімерну продукцію для продовольчих товарів повинен містити таку інформацію:

- У графі «Найменування продукції» вказується його найменування, назва марки (якщо вона є), матеріал, з якого виготовляється виріб, марка матеріалу. Запис, який містить лише найменування матеріалу, з якого виготовляється виріб (наприклад, «пляшки із поліетилентерефталату», «стаканчики із полістиролу»), не допускається.

- Графи «Організація-виробник нормативної документації», «Організація-виробник», «Одержувач гігієнічного висновку» повинні містити відомості про конкретні організації (найменування, юридична адреса) або фізичні особи.

- У графі «Нормативна і технологічна документація» зазначаються номери нормативно-технічної (ДСТУ, РСТ, ТУ) і технічної документації (технічні інструкції) з вказівкою про діючі зміни, а також нормативні документи, на відповідність яким проведена гігієнічна оцінка (ГН). Проведення гігієнічної оцінки вітчизняних видів продукції неможливе без наведення нормативної документації разом з переліком показників якості, які контролюються, у тому числі і гігієнічних, а також технологічного регламенту їх виробництва.

- У графі «Протокол досліджень» вказується номер протоколу із зазначенням дати видачі, найменування організацій, які проводять дослідження.

- У графі «Реквізити імпортної продукції» робиться посилання на документи (сертифікати, декларації), які підтверджують, що даний матеріал або виріб допущений у країні-експортері. У разі відсутності цих документів, сертифікат видається терміном на один рік.

- У графі «Гігієнічна характеристика продукції» повинні бути відображені основні гігієнічні показники, які притаманні даному виду продукції і за якими повинен здійснюватись періодичний гігієнічний контроль.

- «Сфера застосування» характеризується конкретними типами продуктів харчування (сухі, волого- або жировмісні), які допущені для контакту з даним матеріалом (виробом). Якщо виріб дозволяється до контакту з алкогольними напоями, то вказують максимально допустиму міцність алкогольної продукції.

...