Виробництво азотних добрив на промислових підприємствах України у 60-х - 80-х рр. ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94(477)«196/198»

виробництво азотних добрив на промислових підприємствах України у 60-х - 80-х рр. хх ст.

О. М. Скрипник

кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри всесвітньої історії та методик навчання Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

У статті проаналізовано виробництво мінеральних добрив, зокрема азотних добрив в Українській РСР у 1960-х -- 1980-х рр. Розкрито особливості зростання виробництва азотних добрив, розширення їх асортименту. Визначено основні проблеми виробництва азотних добрив для сільського господарства УРСР. Констатовано, що зростання було досягнуто за рахунок розширення та інтенсифікації діючих виробничих потужностей «великої хімії». Цього виявилося недостатньо для забезпечення сталого розвитку сільськогосподарського виробництва. У статті відзначено наслідки застосування азотних добрив у сільському господарстві.

O. Skrypnyk

PRODUCTION OF NITROGEN PRODUCTS IN INDUSTRIAL ENTERPRISES OF UKRAINE SSR IN 60-S - 80-S YEARS XX CENTURY

In this article to analyzing the processes of production of mineral fertilizers, namely nitrogen fertilizers in the Ukrainian SSR in the 1960s -- 1980s. The peculiarities of growth of production of nitrogen fertilizers, expansion of assortment is analyzed. Because since the 1960's nitric fertilizers grew at the fastest pace. By the middle ofthe 1960's, almost 30% of the nitrogen fertilizers in the USSR were produced in Ukraine. Such growth of production was ensured by the expansion and reconstruction of previously installed capacities at Lisichansk, Gorlovka, Dneprodzerzhinsk chemical combines, as well as the construction of new workshops and production facilities.

Cherkasy chemical combine and the Rivne nitrogen fertilizer combine. Over time, about 30% of the total balance of the use of nitrogen fertilizers in Ukraine began to fall on the share of ammonia water.

Постановка проблеми

Сучасний розвиток агропромислового комплексу України фактично не можна уявити без застосування мінеральних добрив, зокрема азотних. Адже дія азотних добрив спрямована на покращення умов вирощування зернових та інших сільськогосподарських культур. Розвиток виробництва азотних добрив у сучасній незалежній Україні має багаторічну історію, і бере свій початок з 60-х рр. ХХ ст. Період 1960-х - 1980-х рр. характеризується активним проведенням хімізації сільського господарства та інтенсивним виробництвом мінеральних добрив. Саме цим і зумовлена актуальність даної теми.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

В історіографії робилися спроби проаналізувати процес виробництва мінеральних добрив в УРСР. Слід відмітити праці С. Вольфковича [1-2], в яких автор достатньо широко розкриває питання інтенсифікації землеробства, серед яких провідне місце віддає саме хімізації. А також праці В. Калечиця [3], І. Басова [4] та С. Ганзи [5] Однак, написані вони ще за часів існування Радянського Союзу. Тому багато аспектів залишилися поза увагою названих авторів і потребують подальшої розробки.

Метою статті є вивчення особливостей виробництва азотних добрив для сільського господарства в Українській РСР у 1960-х - 1980-х рр.

Виклад основного матеріалу

азотний добриво сільський виробничий

П'ятдесяті роки ХХ ст. вважаються найуспішнішим періодом в розвитку радянської економіки як з погляду зростання темпів економічного розвитку, так і загальної ефективності суспільного виробництва. За цих умов підвищився інтерес держави до розвитку хімічної галузі народного господарства. Хімічна промисловість Української РСР протягом 1951-1958 рр. розвивалася в рамках загальносоюзних тенденцій. Її темпи значно випереджали зростання інших галузей промислового виробництва республіки за цей період [6, 136].

Поряд з кількісним зростанням, відбулися й деякі якісні зміни, насамперед розширився асортимент хімічної продукції. В Україні було освоєно виробництво нових видів мінеральних добрив, лаків, барвників, хімічних реактивів, штучних волокон, різних виробів з гуми [7, 150]. Адже Українська РСР займала провідне місце серед інших республік СРСР по виробництву сільськогосподарської продукції. В той час, як питома вага посівних площ України в загальносоюзному землекористуванні становила 14 %, загальна продукція землеробства - понад 21%. Тобто продуктивність землеробства УРСР в 1,5 рази перевищувала середні показники по країні. Це, відповідно, потребувало і належного забезпечення добривами.

Однак, ще з 1950-х рр. склалася тенденція до недооцінки значення мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин. На засіданні Всесоюзного хімічного товариства ім. Д. Мендєлєєва у травні 1962 р. вказувалося, що зростання кількості та асортименту добрив значно відстає від потреб сільського господарства. Хронічно затримується введення новобудов - заводів по виробництву мінеральних добрив. До того ж, значною перешкодою до нарощення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції був їх обмежений асортимент (приблизно 18 видів), який фактично не розширювався [1, 7].

Значну роль у консервації цієї ситуації відіграло негативне ставлення прихильників травопільної системи до хімізації сільського господарства, під впливом яких знаходилися керівні органи сільського господарства. Тільки рішення про перехід до орної та інших інтенсивних систем землеробства, прийняті на грудневому (1963 р.) пленумі ЦК КПРС помітно вплинули на прискорення темпів хімізації сільського господарства [2,5]. Розвиток виробництва мінеральних добрив в республіці включав три головні напрямки: випуск азотних, фосфатних та калійних добрив.

Виробництво азотних добрив зростало найбільш швидкими темпами і досягло у 1975 р. 8183 тис. т. (в умовних туках), збільшившись таким чином за 10 років в 3,7 рази. На середину 1960-х рр. в Україні вироблялося майже 30% азотних добрив СРСР Таке зростання виробництва було забезпечено в результаті розширення і реконструкції раніше введених потужностей на Лисичанському, Горлівському, Дніпродзержинському хімічних комбінатах, а також будівництвом нових цехів і виробничих комплексів. Постійно удосконалювалося виробництво аміаку - головної сировини для азотних добрив. Укрупнювались габарити і підвищувалася продуктивність агрегатів синтезу та інших апаратів і механізмів. Так, наприкінці 1960-х рр. було закінчено будівництво лінії по виробництву гранульованої аміачної селітри на Горлівському хімічному комбінаті з потужністю 250 тис. т. на рік [8, 3].

На Черкаському хімічному комбінаті було організовано випуск карбаміду - концентрованого азотного добрива з вмістом поживних речовин близько 46 %, виробництво якого в загальному обсягу азотних добрив складало на 1970 р. вже близько 20 % [4, 5].

Розширювався й асортимент азотних добрив. Наприкінці 1950-х рр. в УРСР вироблялася переважно селітра аміачна, натрієва, кальцієва і лише в обмеженій кількості нітрофоска [5, 9]. Однак, у світовій практиці все більшого значення набувало застосування рідких азотних добрив. При виробництві продукції у вигляді аміачної води виключалася потреба у цехах по переробці аміаку в азотну кислоту, аміачну селітру чи карбамід. Завдяки цьому, вартість будівництва азотного виробництва знижувалася на 30%. І хоча в сільському господарстві з'являлися додаткові витрати на будівництво мережі складів для зберігання аміачної води та на придбання парку машин, необхідних для внесення рідких добрив в грунт, в цілому це було економічно вигідно. Вартість виробництва, а також витрати по внесенню в грунт тонни азоту при використанні аміачної води знижувалася на 25% у порівнянні з аміачною селітрою [9, 36]. Тому, починаючи з 1958 р., хімічна промисловість України почала все більше виробляти рідких добрив. Першими їх почали продукувати хіміки Сєвєродонецька та Дніпродзержинська. Протягом 1960-1970-х рр. було освоєно виробництво цього виду добрив і на Черкаському хімічному комбінаті та Рівненському заводі азотних добрив. З часом близько 30% в загальному балансі використання азотних добрив в Україні почало припадати на долю аміачної води. На початок 1980-х рр. навіть стала проявлятися економічна недоцільність завищених планів по виробництву аміачної води, так як вона вже не мала відповідного збуту [10, 127].

Слід зазначити, що і в цій справі давала про себе знати похапливість, гарячковість, традиційно сумнозвісна радянська кампанійщина. Ґрунтуючись лише на попередніх розробках вище радянське керівництво відразу вирішило використовувати відходи виробництва іонообмінних смол на Черкаському хімкомбінаті в якості добрив. Були знехтувані при цьому вимоги Мінсільгосподу УРСР провести тривалі дослідження у польових умовах, а також вивчити їх вплив на ґрунт та провести токсикологічну перевірку врожаю. До того ж «Укрсільгосптехніка» була неготовою до транспортування та зберігання добрив у рідкому стані [11, 5]. Однак уже на початку 1966 р. Головне управління азотної промисловості Міннімпрому СРСР зобов'язало Черкаський хімічний комбінат замовити у проектному інституті «Гіпропласт» установку для отримання рідких амонійних добрив потужністю 35 тис. т. на рік. Після проведених дослідів у 1966 р. було з'ясовано, що використання цього виду добрив знижує вміст цукру в цукровому буряку, крохмалю в картоплі, причиною чого є порушення правильного співвідношення поживних елементів.

Постійні складнощі виникали й щодо розвитку сировинної бази промисловості азотних добрив. Щоправда, її структура удосконалювалась. Так, збільшилось використання як висхідної сировини природного газу Ставропольського, і Шебелинського родовищ [3, 12]. Проте основні виробники - Дніпродзержинський і Горлівський хімічний комбінати, продовжували працювати на коксовому газі, обсяги надходжень якого зменшувались. Тому виробництво аміаку на цих підприємствах постійно лихоманило [10, 127].

На кінець 1970-х рр. почала відчутно зростати кількість не введених потужностей. Так, в 1979 р. не було введено в дію виробництво нітроамофоски потужністю 442 тис. т. на Рівненському об'єднанні «Азот» та комплексу карбаміду потужністю 726 тис. т. на Дніпродзержинському об'єднанні «Азот» [12, 13]. Ще більше відставання із введенням потужностей з виробництва азотних добрив було допущено в 1980 р. Так, на Черкаському «Азоті»воно склало - 50%, на Рівненському - 61% від запланованого. Зокрема, через брак імпортної сировини на Черкаському «Азоті» не були введені потужності по випуску цінних рідких комплексних добрив з поліфосфорної кислоти із великим, 44%, вмістом поживних речовин [13, 25].

Інколи виникала просто парадоксальна ситуація. Введені в експлуатацію установки по випуску рідких добрив загальною потужністю 2 млн. т., на спорудження яких були затрачені величезні кошти внаслідок хронічної нестачі суперфосфорної кислоти, на початку 1980-х рр. використовувалися лише на 17% [12, 11]. До прикрих недоліків, які стримували виробництво добрив слід віднести й незадовільний стан тари, в яку пакували добрива. Паперова тара була малопридатною для транспортування, тому добрива при перевезенні часто змокали, псувалися, злежувалися. Якість прогумованих мішків також була низькою. Хоча на деяких підприємствах робилися доволі успішні спроби самотужки вирішити цю проблему. Наприклад, на Черкаському хімічному комбінаті, де в 1968 р. було створено власне виробництво поліетиленових мішків потужністю 10 млн. шт. на рік - у такій тарі добрива можна було зберігати й у відкритих сховищах. Однак, у цілому ситуація з тарою поліпшувалася повільно.

Недостатньою була і рентабельність виробництва добрив. Так, собівартість обезфтореного суперфосфату перевищувала відпускну ціну, що лише в 1965 р. принесло 317 тис. крб. збитків. Проте, випуск малорентабельних видів добрив, і надалі продовжувався в досить значній кількості [14, 26].

Типовим явищем було й несвоєчасне забезпечення підприємств з виробництва мінеральних добрив необхідною сировиною - природним та коксовим газом, сірчаною кислотою, через що траплялися часті простої устаткування. Особливо лихоманило роботу хіміків Горлівського та Дніпродзержинського хімкомбінатів в 1969 році, у зв'язку з чим Раді Міністрів УРСР, щоб забезпечити виконання планів з виробництва мінеральних добрив, довелося терміново виділяти необхідну кількість сировини за рахунок інших підприємств.

Загалом слід відзначити, що виробництво азотних добрив забезпечували не стільки нові підприємства, як вже існуючі, які покращили і налагодили свою роботу. Фактично, у 1980-х рр. так і не було досягнуто стійкої роботи підприємств з виробництва мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин. Часто допускалися позапланові зупинки та простої обладнання через ремонти, викликані порушенням технологічної дисципліни [15, 1].

Незважаючи на всі труднощі, за період 1958 - 1975 рр. виробництво мінеральних добрив в Україні зросло майже в 10 разів. За абсолютним обсягом виробництва Україна уже в 1970-х рр. випереджала Англію, Бельгію, Швецію, Італію, а також усі країни соціалістичного табору. Проте, це була перемога лише в кількісних показниках. Підприємства по виробництву мінеральних добрив працювали неритмічно, насамперед, через часті непланові зупинки, порушення технологічного процесу через технічну несправність обладнання, відсутність необхідної кількості залізничних цистерн та вагонів, недостатнє виділення лімітів з електроенергії тощо. Ще однією гострою проблемою розвитку виробництва мінеральних добрив була необхідність підвищення їх яюсгі.

Висновки

азотний добриво сільський виробничий

Отже, протягом 1960-1980-х рр. в Україні значно збільшилося виробництво мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин та іншої хімічної продукції для сільського господарства. Це зростання було досягнуто за рахунок розширення та інтенсифікації діючих виробничих потужностей «великої хімії». Однак цього виявилося недостатньо для забезпечення сталого розвитку та стрімкого підвищення сільськогосподарського виробництва.

Список використаної літератури та джерел

1. Вольфкович С.И. Очередные задачи химизации сельского хозяйства / С.И. Вольфкович. --М.: Изд-во МГУ, 1962. -- 32 с.

2. Вольфкович С.И. Проблемы химизации сельского хозяйства/ С.И. Вольфкович. -- М.: Изд-во МГУ, 1963. -- 32 с.

3. Калечиць В.В. Новий етапрозвитку хімічної промисловостіУкраїни / В. В. Калечиць. -- К.: Техніка, 1972. -- 78 с.

4. Басов І.І. Хімія -- могутній засіб розвитку сільськогосподарського виробництва / І.І. Басов // Хімізація сільського господарства / За ред. І.Л. Колоши. К.: Урожай, 1966. -- С.5--35.

5. Ганз С. Н. Роль хімічної промисловості в розвитку народного господарства країни і піднесення матеріального добробуту радянського народу / С. Н. Ганз. -- Дніпропетровськ: Обласне видавництво, 1958. -- 44 с.

6. Экономика Советской Украины 1945--1975 / Ред. А.С. Емельянов. -- К.: Вища школа, 1975. -- 407 с.

7. Народне господарство Української РСР у семирічці. Сучасний стан та перспективи розвитку /Під ред. О. Несторенко. -- К.: Вид. Академії Наук УРСР, 1960. -- 519 с.

8. Приказы Министра химической промышленности СССР. -- Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі -- ЦДАВО). -- Ф. 5000. -- Оп. 1. -- Спр. 480. -- 119 с.

9. Химическая промышленность Украины за 50 лет Советской власти / Под ред. Г.И. Вилесова, А.И. Рукавишникова. -- К.: УкрНИИНТИ, 1967. -- 146 с.

10. Аналитические записки отдела по промышленности. Державний архів Черкаської області (далі -- ДАЧО). -- Ф. 3059. -- Оп. 46. -- Спр. 288. --145 с.

11. Переписка с Министерством химической промышленности по вопросу проведения опытов с изучением эффективности жидких азотних удобрений комбината. -- ДАЧО. -- Ф. 4879. -- Оп. 1. -- Спр. 294. -- 37 с.

12. Переписка с Советом Министров СССР, информации секретаря ЦККПУ, отдела химической промышленности по вопросам развития химической промышленности УССР. -- Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі -- ЦДАГО). -- Ф. 1. -- Оп 25. --Спр. 1950. -- 21 с.

13. Первичные квартальные отчеты о выполнении плана производства новых и снятии старых видов машин, аппаратов за 1980 г. -- ДАЧО. -- Ф. 3059. -- Оп. 16. -- Спр. 11. -- 95 с.

14. Экономический обзор итогов работы промышленных предприятий Министерства химической промышленности за 1966 год. -- ЦДАВО. -- Ф.5000. -- Оп. -- Спр. 744. -- 30 с.

15. Справки отдела химической промышленности ЦК КПУ о развитии предприятий Минудобрений и Минхимпрома УССР. -- ЦДАГО. -- Ф. 1. --Оп 25. --Спр. 3163. -- 28.04.1987 -- 29.03.1988. -- 37 с.