Технологія пошиття взуття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Конструктивна характеристика швів, які зєднують деталі шкіргалантерейних виробів

взуття шов шкіргалантерейний

Місце з'єднання деталей називається швом. За властивостями матеріалів, які скріплюються, і умовами роботи шви поділяються на три групи:

- шви, що з'єднують матеріали товщиною до 2 мм і малої жорсткості (200-1200 Н), які працюють у деталях взуття з великим згином. Створюються нитками міцністю від 12 до 80 Н, клеєм, зварюванням в полі струмів високої частоти;

- шви для матеріалів товщиною 2-6 мм та середньої жорсткості (1300-5000 Н), які працюють з меншим згином. Створюються клеєм, нитками міцністю від 120 до 200 Н та штифтами (дерев'яними шпильками, гвинтами, цвяхами);

- шви для матеріалів великої товщини та жорсткості, які працюють без згину. Створюються штифтами, цвяхами та клеєм.

Конструктивні особливості швів для скріплення деталей верху взуття та шкіргалантерейних виробів

Традиційно деталі з м'яких матеріалів з'єднуються нитковими швами. Ниткові шви поділяються за такими ознаками: способом переплетення ниток в стібку; видом строчки; кількістю строчок; взаємним розміщенням деталей, що з'єднуються.

У швах, що використовуються для скріплення деталей взуття найбільш розповсюдженими є три основних види переплетень ниток в стібках, які утворюються швейними машинами (рис.1): двониткове внутрішнє (а), двониткове зовнішнє (б), однониткове зовнішнє (в).

Рис. 1 - Способи переплетення ниток у стібку

Для скріплення деталей шкіргалантерейних виробів застосовуються такі основні конструкції швів (рис.3, а): настрочений (накладний) для клапанів, кишень, кокеток, додаткових деталей; настрочений по краю - для зовнішніх (основних та додаткових) деталей, підкладки та корпуса по верхньому краю; зшивний - для зовнішніх та внутрішніх деталей.

Для укріплення зшивного шва та покращення зовнішнього вигляду виробу застосовують кедер (рис.3).

Крім ниткових методів для з'єднання деталей шкіргалантерейних виробів застосовують ще зварювання у полі струмів високої частоти, заклепки та оплітку (рис.3, б).

Рис. 3 - Конструкції швів, що з'єднують деталі шкіргалантерейних виробів

Рис. 3 - Схема зшивного

2. Знос деталей низу взуття: механічний, хімічний, бактеріологічний

Деталі низу взуття у процесі його носіння зазнають значно більших впливів, ніж деталі верху. Під час ходьби існують три основні фази тертя підошви об опору: опора п'ятки на поверхню (гальмування), перекатування через плюсневий відділ стопи; відрив (відштовхування) передньої частини стопи (пальців) від опорної поверхні. Тертя підошви об опорну поверхню непостійне і залежить від виду матеріалу, стану опорної поверхні, маси тіла, швидкості руху тощо. У кожній фазі кроку навантаження стопи на опорну поверхню змінюється (рис. 4).

Рис. 4 - Навантаження на опорну поверхню в період ходьби (за даними Ебенгардта): а - фаза гальмування; б - фаза відштовхування; M - маса тіла людини

Так, у перший момент дотику взуття до опори невелика поверхня площі набійки, поставленої під кутом (рис.8, і питомий тиск 2Ч10⁴ Па сприяють швидкому стиранню набійки і вимагають частої її заміни. Чим менша площа набійки, тим з більшою швидкістю вона зношується. Тому набійки на тонкі високі каблуки необхідно виготовляти із зносостійких матеріалів (наприклад, пластмаси чи металу).

У звичайних конструкціях взуття значну роботу виконує підошва. Вона працює на стирання і повторне згинання. Залежно від конструкції і фізико-механічних властивостей матеріалів взуття, зокрема товщини і жорсткості, радіус згину підошви складає від 4 до 8 см. Відносне видовження на поверхні шкіряної підошви при згинанні взуття сягає 16%, в гумових підошвах на окремих ділянках - до 25%.

У більшості конструкцій взуття низ складається з окремих деталей (устілка, простилка, підошва), скріплених між собою, тому, чим більша товщина цих деталей, особливо устілки, тим більших зусиль необхідно докласти, щоб її зігнути. При згинанні скріплених деталей низу (системи) підошва в основному розтягується, а устілка стискається в поперечному напрямку. Якщо у взутті відсутня устілка, то стискуються внутрішні шари підошви.

Питомий тиск у зовнішньому шарі підошви різний і залежить від будови передньої частини стопи і ходи людини. В окремих випадках питомий тиск сягає 10⁶ Па і більше. Зазвичай він складає (4-7 )Ч10⁵ Па в передній частині підошви і біля 2Ч10⁵ Па - у пучковій. Чим більший питомий тиск, тим інтенсивніший знос деталей. Завдяки нерівності ходової поверхні шкіряної підошви площа контакту її з опорою (при навантаженні (5-6) Ч10⁶ Па) складає біля 2-3% площі дотику до опори і фактичний питомий тиск сягає 2Ч10⁴ Па. При цьому температура на підошві різко підвищується до 80-100° С, що сприяє швидкому її стиранню.

Природно, що найбільш інтенсивно стираються місця зосередженого тиску в результаті тертя низу об опорну поверхню. Тертя ковзання підошви може мати місце тільки в тому випадку, коли горизонтальна складова зусилля, яке розвиває і передає людина на опорну поверхню у процесі руху, більша сили тертя.

Оскільки горизонтальна складова зусилля досягає максимуму на початку і в кінці періоду опори, то в такі моменти найбільш ймовірне сковзання взуття по опорній поверхні (при малому коефіцієнті тертя), що і призводить до швидкого зносу низу взуття в носковій і п'ятковій частинах. Крім цього, на інтенсивність зносу підошви в носковій частині впливає динамічне навантаження, яке при ходьбі складає 75-158% від статичного навантаження, а при бігові - 132-160%.

При нормальній ходьбі найчастіше спостерігається тертя качання, яке виникає при перекаті стопи (в інтервалах часу між моментами відриву п'яткової і носкової частин від опори). У цьому випадку також стирається підошва в результаті вертикального вдавлювання твердих частинок ґрунту в матеріал, який має порівняно з матеріалом ґрунту значно меншу твердість. Вдавлювання також супроводжується підвищенням температури, руйнуванням міжмолекулярних зв'язків і незначними розривами поверхневого шару матеріалу, що призводить до зносу низу взуття.

Топографія зносу підошви (за Черниковим М.М.) залежить від характеру розподілу тиску стопи на опорну поверхню. Найбільший знос спостерігається під плюсно-фаланговими зчленуваннями і першим пальцем стопи (рис. 5). Під час носіння взуття опорні ділянки стопи тиснуть на устілку і через неї на простилку, ніби вдавлюючи підошву в опору (рис. 10), що призводить до місцевого стирання. На устілці утворюється рельєф (ложе для стопи). Створенню рельєфу сприяє ущільнення матеріалу і зволоження устілки потом.

Рис. 5 - Топографія зносу підошви (за М.М. Черниковим)

Рис. 6 - Рельєф (ложе для стопи на устілці, що утворюється при зношенні підошви)

Швидкість зносу деталей залежить від фізико-механічних властивостей матеріалів, способу дублення, категорії носіїв, характеру ґрунту, пори року, метеорологічних умов і догляду за взуттям. Наприклад, листоноша в 2,5 рази швидше зношує взуття, ніж інші категорії носіїв.

На швидкість зносу підошви впливають також амортизаційні властивості низу (Петруніна М.М.), тобто властивість матеріалу поглинати частину навантаження. Роль амортизатора при цьому полягає не тільки в поглинанні частини навантаження, але і в розосередженні його по площі підошви. Тому застосування таких деталей як простилка, підложка, платформа, а також деталей низу відповідної товщини, може підвищити строк експлуатації взуття.

Устілка зазнає такого ж стиснення і повторного згинання в пучковій частині, як і підошва. Спостерігається також стирання на ділянці плюсно-фалангового зчленування в результаті руху стопи по устілці. На знос устілки впливає піт, який виділяє стопа. Картонні устілки піддаються розшаруванню і зкачуванню. Якщо устілка і простилка мають малу твердість і велику пластичність, то нове взуття швидко приформовується до стопи, тобто на устілці утворюється ложе. Утворення ложа сприяє більш рівномірному розподілу навантаження (збільшується площа опори), знімає неприємні відчуття, а також збільшує строк експлуатації взуття. Якщо ж устілка відносно жорстка, то приформовування здійснюється повільно, а тиск стопи залишається зосередженим на невеликій ділянці, що призводить до натирання плантарної поверхні стопи і відчуття жару.

Шкіряна устілка, піддаючись гігротермічному впливу і дії поту, втрачає еластичність, міцність і чорніє (згоряє) протягом двох місяців.

Простилка працює на повторне згинання і стиснення. Вона повинна бути досить м'якою, пластичною на початку носіння, пружною після приформування для амортизації і здатною витримувати повторні згинання.

Велике значення для розосередження навантаження і швидкості зносу підошви мають властивості матеріалу платформи, яка знаходиться між устілкою і підошвою.

Геленок виконує у взутті роль ресори і сприймає досить велике навантаження, що передається йому стопою. Його роблять з деревини, пластмаси, металу та інших подібних матеріалів. Геленок виконує дуже складну роботу, зазнаючи змінних деформацій в різних стадіях руху людини. Тому в ньому виникають перемінні за знаком згинаючі моменти. При ходьбі на геленку виникає напруження у 2-2,5 рази більше, ніж при стоянні. Найбільш небезпечним є переріз геленка, який розташований на краю каблука. Саме в цьому перерізі ламається геленок у взутті на високому каблуці. Взуття з поламаним геленком носити практично неможливо.

3. Сандально-клейовий метод кріплення низу взуття. Його переваги і недоліки. Схема сандально-клейового методу кріплення

Сандально-клейовий

Цим методом виготовляють гнучке весняно-літнє взуття переважно дитячого асортименту.

Метод поєднує технологію виготовлення сан¬дального і клейового методу.

Підошву прикріпляють до підложки, з'єднаної із заготовкою верху сандальним методом кріплення.

Сандальний метод кріплення підошов

Цим методом виготовляють переважно повсякденне весняно-літнє взуття різних вікових груп.

Цей метод суттєво відрізняється від інших ниткових методів способом затягування заготовки, але має окремі спільні ознаки з допельним і рантовим методами кріплення.

Перерізи взуття сандального методу кріплення в носково-пучковій і п'ятковій частинах наведено на рис. 7.

Основні конструктивні і технологічні ознаки полягають у такому:

· заготовку формують затягувальним способом на затягувальних колодках;

· процес обтягування заготовки не здійснюють;

· основну устілку не використовують;

· підошву зі шкіри (замість устілки) тимчасово прикріплюють до колодки скобками;

· затягувальну кромку заготовки відгинають назовні по всьому периметру та затягують на підошву за допомогою скобок чи клею;

· простилку та гепенок не використовують;

· операції підготовки сліду не виконують;

· рант декоративний, накладний (не несучий) використовують з натуральної або штучної шкіри для низу взуття чи з полівінілхлориду. Рант може бути відсутній;

· підошву пристрочують до відігнутої назовні затягувальної кромки по всьому периметру з одночасно накладеним рантом. Шов дворядний, внутрішнього переплетіння;

· підрізку підошви здійснюють як і у взутті рантового та допельного методів кріплення;

· набійку використовують зі шкіри або гуми.

Технологічна послідовність виготовлення взуття.

1. Затягувальну кромку заготовки з бахтарм'яного боку і підошву намащують клеєм, після висушування клею їх зволожують.

2. У заготовку вклеюють задник, надрізують затягувальну кромку в п'ятковій частині і попередньо формують заготовку.

3. Підошву накладають на колодку неходовою поверхнею і тимчасово прикріплюють двома- трьома скобками або цвяхами.4.

4. Заготовку надягають на колодку з прикріпленою підошвою ї затягують на підошву затягувальну кромку відігнуту назовні, по всьому периметру Застосовують три варіанти затягування:

- клейовий, з попереднім нанесенням клею;

- скобковий, кількість скоб на півпару взуття- 14-16, довжина скобок- 5-7 мм, відстань скобок до грані колодки - 1,0-1,5 мм;

- комбінований, із застосуванням клею і скобок.

5. До затягнутої заготовки пристрочують підошву по всьому периметру з декоративним рантом. Шов двонитковий внутрішнього переплетіння. Операцію здійснюють як і у взутті рантового методу кріплення. Підрізання в шкіряних підошвах виконують під час пристрочування. Закриття підрізки здійснюють рифленим валиком.

6. Комплекс операцій оброблення урізу підошов і опорядження верху і низу виконують як і у взутті клейового або рантового методу кріплення.

Складання взуття механічними і комбінованими методами

Рис. 7. Перерізи взуття сандального методу кріплення

а - поперечний переріз взуття в носково-пучковіи частині;

б - поперечний переріз взуття в п'ятковій частин у Разі закритої п'ятки.

Література

1. Основы рационального конструирования колодок и обуви. Пер. с польского / Э.Холева, З.Кашуба, Б.Козловский, Р.Луба. - М.: Легкая и пищевая промышленность, 1981. - С.236-241

2. Конструирование изделие из кожи / Ю.П.Зыбин, В.М. Ключникова, Т.С. Кочеткова, В.А.Фукин. - М.: Легкая и пищевая пром-сть, І982. - С.25-32, 112-122

3. В. М. Ключникова, Т.С. Кочеткова, А.Н.Калита. Практикум по конструированию изделии из кожи.- М. :Легпромбытиздат, І985. - С.96-98

4. Ж.Б.Николаева, С.Н.Темкин, Н.Н.Шаповалова. Моделирование кожгалантерейных изделий. - М.: Легкая индустрия, 1975. - С.46-49

5. Справочник обувщика. Проектирование обуви, материалы /Под ред. А.Н. Калиты. - М.: Легпромбытиздат, 1988. - С.9-12

6. Бегняк В.І. Основи конструювання і проектування виробів із шкіри: Навчальний посібник. - Хмельницький: ТУП, 2002. - С.54-63.

7. Практикум з конструювання і проектування взуття: Навчальний посібник / Під заг. ред. Бегняк В.І. - Хмельницький: ТУП, 2002. - С.19-32

Размещено на Allbest.ru