Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

підприємство виробничий процес промисловий

Вступ

1. Теоретичний аспект організації виробничого процесу

1.1 Вітчизняний досвід використання тривалості виробничого циклу на промислових підприємствах

1.2 Виробництво на підприємстві

1.3 Критерії оцінки цінностей

2. Особливості організації виробничого процесу на ПАТ “Запоріжсталь”

2.1 Загальна характеристика ПАТ “Запоріжсталь”

2.2 Аналіз організації виробничого процесу у часі на базовому підприємстві

2.3 Шляхи організації виробничого процесу на ПАТ Запоржсталь”

Використана література



Вступ

Становлення ринкової економіки в Україні визначає необхідним створення відповідного середовища діяльності для підприємств. Появляється необхідність у створенні відповідних умов діяльності, покращення умов праці робітників, підвищення якості виробництва, введення нових технологій, нових виробничих процесів та ін. Вітчизняні підприємства повинні вийти на відповідний рівень у своїй діяльності, щоб бути конкурентноспроможними з іноземними виробниками.

Виробничий процес (англ. Manufacturing process) -- складний комплекс первинних процесів: основних, допоміжних і обслуговуючих підрозділів підприємства, що забезпечують своєчасний випуск заданої продукції.

Дослідження даної теми є досить актуальним на сьогоднішній час, оскільки економіка країни перебуває у тяжкому становищі, в ній відбуваються ряд змін. Виробничий процес посідає важливе місце в економіці, тому слід визначити шляхи його покращення на вітчизняних підприємствах.

Метою і основним завданням курсової роботи є визначення суті та значення виробничого процесу для економіки країни, розкриття болючих питань у цій галузі та визначення шляхів їх вирішення. Визначити яким чином відбуваються виробничі процеси у часі на вітчизняних підприємствах та порівняти наш досвід із досвідом іноземних підприємств.

Предметом дослідження є виробничий процес у часі на відповідному підприємстві.

Об`єктом дослідження є ПАТ “Запоріжсталь”, яке працює в металургійній галузі та виготовляє різноманітну продукцію.

Основними обов'язковими принципами організації виробничого процесу є: спеціалізація, паралельність, безперервність, пропорційність, прямоточністю, ритмічність, інтегративність, гнучкість і адаптивність. Відповідність даним принципам дозволяє організаціям досягати високих економічних результатів у виробничій діяльності.



1. Теоретичний аспект організації виробничого процесу

1.1 Вітчизняний досвід використання тривалості виробничого циклу на промислових підприємствах

Сутність і види циклів

Просторове розташування об'єктів у певній послідовності один за одним передбачає, що операції процесу в часі мають виконуватися в тій самій послідовності. Часові зв'язки розглядаються як відрізки (моменти) часу здійснення окремих стадій сукупного чи часткового процесу або як його проміжні чи кінцеві результати. Таким чином, часові відношення між елементами процесу пов'язані з просторовими.

Системні властивості часових зв'язків виявляються в з'єднанні речових елементів процесу в просторі і в часі таким чином, щоб функціонування елементів системи (підрозділів підприємства) забезпечувало виготовлення кінцевого продукту в заздалегідь визначений час [5].

Усі види зв'язків елементів виробничої системи в часі забезпечують її життєдіяльність або роботу в запрограмованих параметрах і здійснюються через матеріальні, енергетичні та інформаційні потоки. Порушення будь-яких потоків між елементами системи виводять її з рівноваги, роблять неможливим досягнення кінцевого результату.

Дотримання комплексу принципів раціональної організації виробничого процесу вможливлює виконання всіх часткових процесів у найкоротший строк з мінімальними витратами живої праці, а також матеріальних ресурсів і коштів. Проте не завжди скорочення часу на виконання окремої операції веде до скорочення тривалості всього процесу, оскільки виникають великі перерви між операціями або частковими процесами. Однією з найважливіших вимог до раціональної організації є забезпечення найменшої тривалості виробничого процесу, тобто циклу виготовлення продукції [3].

Під виробничим циклом розуміється календарний проміжок часу з моменту запуску сировини, матеріалів у виробництво до повного виготовлення готової продукції або період від початку до закінчення якогось виробничого процесу. Тривалість виробничого циклу розраховується в одиницях календарного часу (години, дні, місяці). Так, для простого процесу виробничий цикл починається з запуску у виробництво заготовки (партії заготовок) і закінчується випуском готової деталі (партії деталей). Виробничий цикл складного процесу складається із сукупності простих процесів і також починається з запуску у виробництво першої заготовки деталі, а закінчується випуском готового виробу або складальної одиниці.

Важливими складовими виробничого циклу є технологічний і операційний цикли, кожний з яких має свої особливості. Операційний цикл являє собою час виконання однієї операції, протягом якого виготовляється одна деталь, партія деталей або кілька різних деталей. Під технологічним циклом розуміється час виконання технологічних операцій у виробничому циклі [16].

Виробничий цикл виготовлення всіх видів продукції (від виготовлення заготовок, деталей до складання виробів) використовується при: розробленні виробничих програм підприємства та його підрозділів; визначенні нормальних розмірів незавершеного виробництва, побудові графіків матеріального забезпечення виробництва; оперативній підготовці виробництва; установленні термінів запуску деталей у виробництво, виходячи з термінів випуску готової продукції; випередженні в роботі цехів (дільниць), а також для здійснення контролю за діяльністю виробничих підрозділів. Таким чином, основою організації виробничого процесу в часі є виробничий цикл.

Тривалість виробничого циклу залежить від: трудомісткості виготовлення готового виробу, що визначається технічно обґрунтованими нормами часу; часу виконання допоміжних операцій; часу природних процесів; тривалості перерв у виробничому процесі; кількості предметів праці, які одночасно запускаються у виробництво (розміру партії); виду руху оброблюваного предмета по операціях виробничого процесу.

Структура виробничого циклу

Структура виробничого циклу виготовлення будь-якої продукції складається з часу виробництва й часу перерв Мал. 1.1

Час виробництва складається з тривалості виконання технологічних операцій (Ттех); допоміжних операцій: підготовчо-завершальних (tпз), транспортно-складських (tт), контрольних (tк); природних операцій (tпр).Час перерв ділиться на перерви в робочий час і в неробочий час. Останні так звані регламентовані перерви (між змінами, на обід, святкові та вихідні дні). Перерви в робочий час складаються з перерв партіонності, міжопераційного (tмо), міжцехового (tмц) і міжзмінного очікування. Перерви партіонності виникають під час оброблення деталей партіями, коли кожна деталь, що надходить на робоче місце у складі партії аналогічних деталей, пролежує двічі: один раз до початку оброблення, а другий раз до закінчення оброблення всієї партії перед її транспортуванням на наступну операцію. Ці перерви розраховуються разом із тривалістю технологічних операцій і складають операційний цикл (То) [4].

Перерви міжопераційного очікування виникають через неузгодженість тривалості суміжних операцій технологічного процесу, що зумовлює простої предметів праці до моменту звільнення робочих місць (устаткування) для проходження обробки на черговій операції.

Перерви міжцехового очікування виникають за різночасного виготовлення деталей, що входять до одного комплекту. Їх іноді називають перервами очікування комплектації, вони можуть бути внутрішніми та міжцеховими. Як правило, такі перерви виникають під час переходу продукції від однієї стадії виробництва до іншої або з одного цеху в інший. Тривалість цих перерв багато в чому залежить від якості оперативно-виробничого планування.

Перерви в неробочий час зумовлені режимом роботи підприємства, їх тривалість залежить від кількості вихідних, святкових днів і робочих змін, тривалості перерв між ними, а також перерв на обід.

Перерви також бувають вимушеними з таких причин: незадовільна організація виробництва на даному підприємстві (неналежна організація робочих місць, невчасна подача матеріалів або інструменту, низька якість технічної документації або затримка її підготовки, недоліки ремонту); випадкові обставини, наприклад, затримка надходження матеріалу від постачальника, вимикання електроенергії, аварії устаткування і т. д [9].

Структура виробничого циклу, тобто склад і співвідношення його елементів, залежить від особливостей продукції, технологічних процесів її виготовлення, типу виробництва, рівня організації виробничого процесу та інших чинників. У безперервних виробництвах (хімічне, металургійне та ін.) найбільша частка у виробничому циклі припадає на час виробництва. У дискретних виробництвах (наприклад, у машинобудуванні) перерви становлять 70--75 % загальної тривалості виробничого циклу. Зі збільшенням серійності виробництва частка перерв знижується.

Чинники виробничого циклу

У більшості випадків у простому виробничому процесі деталі (заготовки) виготовляються партіями, які послідовно обробляються на всій сукупності операцій. Процес виготовлення партій деталей, що просувається через багато операцій, складається із сукупності операційних циклів.

Сукупність операційних циклів, а також спосіб сполучення в часі суміжних операційних циклів та їх частин створюють часову структуру багатоопераційного технологічного циклу.

Тривалість багатоопераційного технологічного циклу істотно залежить від способу сполучення в часі операційних циклів та їх частин, а також від виду руху партії деталей по операціях. Вибір виду руху визначає ступінь безперервності та паралельності виробничого процесу, що обумовлює тривалість виробничого циклу виготовлення партій деталей [10].

Визначення тривалості виробничого циклу в машинобудуванні характерне для чотирьох типових варіантів: обробка однієї деталі якогось найменування; обробка кількох деталей одного найменування; виготовлення виробу якогось найменування; виготовлення кількох виробів того самого найменування.

У загальному вигляді тривалість виробничого циклу розраховується для окремих деталей, вузлів, виробів, а також для їх партій:

де:

То, tпр, tп-з, tтр, tк, tмо, tмц -- час технологічних операцій, природних процесів, підготовчо-завершальних, транспортних операцій, контрольних операцій, міжопераційної і відповідно міжцехової (міжзмінної) паузи в обробленні деталей;

m, i, п, j, х, у, z -- кількість технологічних, природних, підготовчо-завершальних, транспортних, контрольних операцій і перерв відповідно [4].

У деяких випадках час виконання підготовчо-завершальних, транспортних і контрольних операцій може частково або повністю збігатись із часом перерв. Час перекриття окремих елементів виробничого циклу в його тривалість не включається, тому тривалість циклу звичайно менше суми всіх його складових.

Міжцехові перерви визначаються дослідним шляхом, виходячи з конкретних умов виробництва і прийнятої системи оперативного планування.

Перерви, що виникають унаслідок незадовільної організації виробництва і випадкових обставин, у тривалість виробничого циклу не включаються.

Величина Тц для різноманітних об'єктів може коливатися від кількох хвилин (простіші деталі) до кількох місяців чи років (унікальне устаткування, великі технічні комплекси тощо), тому розраховується у хвилинах, годинах, змінах, робочих і календарних днях. Якщо Тц розраховується в календарних днях, беруться до уваги всі складові, які показані на рис. 1.1, якщо -- в робочих днях, то вихідні та святкові дні не враховуються; у разі розрахунку Тц в годинах не враховуються також перерви між робочими змінами.

Тривалість структурних складових виробничого циклу залежить від чинників конструкторського, технологічного й організаційного характеру Табл.1.1

На тривалість виробничого циклу істотно впливають розмір партій деталей і вид руху предметів праці в процесі їх обробки.

Партією називається кількість деталей, які безперервно обробляються на кожній операції виробничого процесу з однократною витратою підготовчо-завершального часу.

Робота партіями організується в серійному і великосерійному виробництві. Розмір партії впливає на багато сторін виробничої діяльності підприємства. Чим більша партія, тим рідше здійснюється переналагодження устаткування, забезпечується краще його використання, підвищується продуктивність праці, знижується собівартість продукції. Проте великі партії збільшують незавершене виробництво, скорочують оборотність оборотних коштів, збільшують тривалість циклу виробництва.

На розмір партії впливають: кількість закріплених за кожною одиницею устаткування деталей; складність і трудомісткість виготовлення деталей; тривалість циклу виробництва окремих деталей; співвідношення між часом на налагодження устаткування і часом на виготовлення партії на головній (тривалій) операції; співвідношення між місячною програмою й розміром партії; габарити деталей; характер міжцехових зв'язків [3].

В основі визначення розміру партії залежно від конкретних умов виробництва лежать такі чинники, як трудомісткість, рівень використання устаткування, продуктивність праці та ін. Для цього всі деталі, що обробляються, класифікуються за розмірами, трудомісткістю обробки, періодичністю запуску, місячною потребою в них. Розмір партії простих деталей установлюється з урахуванням їх місячної, квартальної потреби. Для складних і великогабаритних деталей розмір партії встановлюється з огляду на наявність площ для їх збереження. Оптимізація розміру партії з урахуванням таких умов полегшує планування, створює передумови для організації рівномірної роботи.

Для розрахунку розміру партії застосовується кілька методів. Найпростіший і найпоширеніший -- метод визначення розміру партії деталей за співвідношенням підготовчо-завершального на партію часу до штучного часу найтрудомісткішої операції.

Розмір партії коректується з урахуванням змінної продуктивності устаткування, стійкості оснащення, оперативних графіків виробництва, ємкості тари і т. д.

У випадках, коли дільниця або цех працюють безпосередньо на споживача, розмір партії деталей має дорівнювати або бути кратним денній (тижневій) потребі споживачів і забезпечувати їх рівномірну роботу.

У загальному вигляді економічно оптимальний розмір партії (n_опт) обробки деталей (виробів) визначається за формулою:

де: N -- річна програма випуску предметів (заготовок деталей);

B_н.уст -- загальні витрати на здійснення одного налагодження устаткування для обробки партії предметів;

В -- затрати та витрати, що пов'язані зі створенням і збереженням деталей (заготовок) у заділі в частках від СД;

СД -- вартість обробки деталей (заготовок).

Виробничий цикл на промислових підприємствах

В Україні немає чітко сформованих методів використання тривалості виробничого циклу на промислових підприємствах. Усім зрозуміло, що для кращої ефективності виробництва необхідно, щоб виробничий цикл був якомога коротшим, включав менше перерв, лишніх операцій і т.п. Щоб вирішити цю проблему вітчизняні підприємства часто користуються зарубіжним досвідом.

На основі різних поглядів та сформованих історично норм, тепер виробничий цикл обчислюється для одного виробу або для певної кількості виробів, що виготовляються одночасно. Він є важливим календарно-плановим нормативом організації виробничого процесу в часі. Виходячи з його тривалості, визначають термін запуску продукції у виробництво, складають календарні плани її виготовлення на всіх стадіях виробничого процесу, узгоджують роботу суміжних підрозділів (дільниць, цехів). На підставі виробничого циклу обчислюється величина незавершеного виробництва -- важливого елемента оборотних коштів підприємства.

З нього видно, що виробничий цикл складається з власне виробничого часу і перерв. Час виробництва особливих пояснень не потребує. Час перерв включає перерви в робочий час, тобто тоді, коли підприємство працює, і неробочий час, який визначається режимом роботи (вихідні, святкові дні, перерви між робочими змінами.

Перерви в робочий час поділяються на перерви партіонності та чекання. Перерви партіонності виникають тоді, коли предмети праці обробляються партіями. Партія предметів -- це певна кількість однакових предметів, які обробляються на кожній операції безперервно з одноразовою витратою підготовчо-завершального часу. Предмети партії обробляються не одночасно, а по одному або кілька одразу. Кожний предмет праці чекає спочатку своєї черги на обробку, а потім -- кінця обробки всієї партії. Перерви партіонності обчислюються не окремо, а разом із тривалістю технологічних операцій, утворюючи технологічний цикл. Перерви чекання виникають унаслідок несинхронності операцій виробничого процесу: предмети праці нема де обробляти, бо робочі місця зайнято іншими операціями. Перерви чекання виникають також тоді, коли деталі, що входять до одного комплекту, виготовляються в різний час.

Конкретна структура виробничого циклу залежить від особливостей продукції, технологічних процесів її виготовлення, типу виробництва та деяких інших факторів. У безперервних виробництвах (хімічному, металургійному і т. п.) найбільшу частку у виробничому циклі займає час виробництва. У дискретних виробництвах істотну частку виробничого циклу становлять перерви. Особливо тривалими є перерви в одиничному виробництві, меншими -- в серійному й мінімальними -- у масовому.

1.2 Виробництво на підприємстві

На виробництві відбуваються такі основні організаційні процеси:

ѕ організація підготовки виробництва;

ѕ організація процесу виробництва в просторі та часі;

ѕ організація забезпечення виробництва;

ѕ організація обслуговування виробництва;

ѕ організація праці та заробітної плати.

Ефективне господарювання передбачає раціональне поєднання цих процесів у часі і просторі відповідно до конкретних умов ведення виробничої діяльності. При організації виробничого процесу треба враховувати низку вимог, дотримання яких забезпечує процес створення матеріальних благ та сприяє підвищенню ефективності виробничої системи підприємства. Це стає можливим у разі організації виробництва за певними принципами із врахуванням особливостей кожного підприємства.

Принципи організації - це основні правила, що сприяють раціональній організації виробничих систем. Принципи встановлюються на основі врахування практичного досвіду організації виробництва. Це надає їм об'єктивного характеру. їхнє використання створює більші можливості для досягнення цілей підприємств.

Принципи організації конкретизують дію відповідних законів і відображають певний напрямок їхнього вияву. У процесі наукових досліджень з організації виробництва і практичної діяльності сформульовано низку принципів, використання яких дає змогу створити сприятливі виробничі умови для досягнення визначених цілей перед підприємством.

Один із основоположників науки «Організація виробництва» О.О. Богданов понад 80 років тому сформулював такі принципи організації:

ѕ системність розгляду будь-яких об'єктів;

ѕ відносність існування систем;

ѕ співвідносність організаційної форми системи і її зовнішнього середовища;

ѕ сумісність компонентів системи один з одним за різними параметрами;

ѕ спеціалізація;

ѕ єдність і погодженість організаційних методів;

ѕ пропорційність компонентів системи;

ѕ паралельність ходу часткових процесів у просторі та часі;

ѕ "слабка ланка";

ѕ безперервність змін у системах (дій та протидій);

ѕ добір компонентів системи;

ѕ ланцюговий зв'язок та взаємозалежність компонентів у системі;

ѕ наслідування штучними системами біологічних систем.

Усю сукупність принципів організації виробництва зображено на рис. 13.10.

Надалі перелік та зміст принципів доповнювали та уточнювали багато дослідників [с. 145-152].

Принципи організації можна розділити на чотири групи: 1) загальні принципи організації структур; 2) загальні принципи організації процесів; 3) принципи раціоналізації структур; 4) принципи раціоналізації процесів, однак такий поділ умовний і не має практичного значення. Розглянемо ці принципи докладніше.

Принцип системності - відображає загальний цілісний підхід до розгляду всіх процесів, які відбуваються на підприємстві. Оскільки саме підприємство є виробничою системою, його діяльність має бути організована як система із врахуванням усіх чинників внутрішнього і зовнішнього його оточення. Реалізація принципу системності передбачає цілісне і комплексне виконання всіх робіт, послідовність і відповідну періодичність випуску окремих частин виробів у потрібних кількостях для забезпечення виробництва всієї продукції, необхідної номенклатури та асортименту.

Принцип спеціалізації - форма розподілу праці, яка характеризується зосередженням на одному робочому місці обмеженого кола робіт із виготовлення продукції чи здійснення інших елементів виробничого процесу. Спеціалізація призводить до скорочення різноманітності робіт і операцій, а також режимів обробки та інших елементів виробничого процесу. При цьому зростає обсяг виробництва однотипних деталей і рівень організації виробничого процесу.

Розрізняють спеціалізацію робочого місця, підрозділу підприємства і самого підприємства. Рівень спеціалізації робочого місця характеризує міру зосередження виконання однорідної роботи в межах цього місця. Тут працівник спеціалізується на виконанні однорідних технологічних операцій. Рівень спеціалізації робочого місця можна виразити через коефіцієнт закріплення операцій (К_тк), який відображає частку деталеоперацій певного виду від загальної кількості деталеоперацій, які виконуються на цьому робочому місці за певний проміжок часу. Якщо за робочим місцем закріплено виконання однієї технологічної операції з однією деталлю чи частиною виробу, то досягається вузька спеціалізація робочого місця. В міру зменшення коефіцієнта закріплення операцій відбувається зменшення рівня спеціалізації робочого місця.

Коефіцієнт закріплення операцій можна розрахувати і як відношення часу, затраченого на виконання певного виду робіт, до загального фонду часу робочого місця. Якщо на робочому місці, наприклад, виготовляють деталі, коефіцієнт закріплення операцій (Кзак) визначають за формулою:

де О. - обсяг випуску деталей і-го найменування за одиницю часу, наприклад, шт./міс;

Т -- трудомісткість операцій, хв/шт.;

Ф_з - загальний фонд часу робочого місця, хв/міс.

У цьому разі робоче місце буде більш спеціалізоване, якщо величина Кзак наближається до 1. На основі запланованих обсягів випуску й трудомісткості деталей чи виробів визначають кількість робочих місць і міру їхнього завантаження, форми та типи організації виробництва.

Рівень спеціалізації виробничих підрозділів і, відповідно, підприємства загалом можна виразити через коефіцієнт спеціалізації (К_сп), який виражає частку обсягів випуску певного виду продукції в загальному обсязі випуску продукції, відповідно, підрозділу чи підприємства:

()

де О_ПІ - обсяг випуску продукції і-го виду за певний період часу, наприклад, місяць, грн/міс;

О - загальний обсяг випуску всіх видів продукції за аналогічний період часу, грн/міс.

Спеціалізація спрямована на досягнення однорідності виробництва за певними видами продукції, створення умов для підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів, поліпшення використання всіх видів ресурсів. Спеціалізація є одним із найважливіших факторів росту продуктивності праці.

Принцип стандартизації встановлює вимогу впорядкування діяльності, її елементів та результатів шляхом якнайширшого використання при технічній підготовці виробництва стандартизації, уніфікації, типізації і нормалізації деталей, вузлів, виробів, нової техніки і технології в усіх функціональних компонентах виробничої системи. Стандарти встановлюють однакові вимоги до кінцевої продукції, до основних матеріалів, комплектуючих напівфабрикатів, методів контролю, випробувань, транспортування, збереження і споживання. Це дає змогу скоротити розмаїття у матеріалах, устаткуванні, технологічних процесах, що сприяє скороченню строків виробничих процесів. Стандартизація забезпечує взаємозв'язок усіх сторін виготовлення і споживання продукції з метою задоволення щораз більших потреб суспільства при оптимальних витратах праці й засобів.

Принцип уніфікації - це забезпечення однакової форми, розмірів, структури складу та інших конструктивних параметрів продукції, однакових способів і методів її виготовлення або її елементів та інших технологічних процесів основного, допоміжних чи обслуговуючих виробництв, а також однакових організаційних процесів на підприємстві. Основна мета уніфікації - сприяти усуненню невиправданого різноманіття виробів однакового призначення і різнотипності їхніх частин. При цьому використовують однакові напівфабрикати, деталі, вузли для виробництва готових виробів різного призначення.

Принцип диференціації - поділ процесу виготовлення матеріальних благ на окремі технологічні процеси, операції, переходи, прийоми, рухи з метою підвищення інтенсивності праці, забезпечення її спеціалізації. Такий поділ праці має певні фізіологічні, психологічні та економічні межі, особливо під час використання ручної праці. Відповідно до цього принципу виробничий процес розосереджується залежно від складності виробу й обсягів його виробництва Реалізація принципу диференціації технологічних процесів привела до виникнення нового типу виробництва, а саме - потокового виробництва. В умовах автоматизації виробництва принцип диференціації замінюється на протилежні принципи концентрації операцій та інтеграції виробничих процесів.

Принцип концентрації - комплексне одночасне або з невеликими проміжками виконання відповідно до технологічного процесу виробничих операцій з обробки, складання, транспортування деталей, видалення відходів. Дотримання принципу концентрації вимагає використання механізмів, машин, устаткування ( обробних центрів, станків з ЧПУ), яке забезпечує здійснення складних виробничих операцій.

Принцип інтеграції - означає зосередження на одному робочому місці, у підрозділі чи на підприємстві якомога більше операцій і виробничих процесів. Він має протилежну спрямованість щодо принципу диференціації. Принцип інтеграції найбільшою мірою реалізується, наприклад, у гнучких виробничих системах повного технологічного циклу. Цей принцип спрямовує організаційні зусилля на об'єднання основних, допоміжних і обслуговуючих процесів.

Принцип паралельності суміщення операцій і процесів у часі для одночасного виконання робіт з окремих частин чи операцій виробничого процесу. Він реалізується під час організації одночасного виготовлення окремих частин одного і того самого виробу, використанні багатоінструментальної обробки його деталей, забезпеченні паралельного руху предметів праці, суміщенні за часом виконання технологічних, допоміжних і обслуговуючих операцій. Одночасність виконання різних операцій і стадій виробничого процесу сприяє безупинному його перебігу або безупинному його повторенню.

Значення реалізації цього принципу зростає у разі організації виробництва складних виробів, оскільки дозволяє значно скоротити час їх виготовлення. Рівень паралельності характеризує співвідношення часу виробничих операцій, які виконуються паралельно, та часу операцій, які виконуються послідовно. При цьому коефіцієнт паралельності (К ) визначається за такою формулою:

де Т_па - тривалість виробничогоциклу при паралельному поєднанні операцій, год;

Г, _ш - фактична тривалість виробничого циклу, год.

Зростання паралельності виконання операцій дає можливість скоротити тривалість виробничого циклу, зекономити робочий час і підвищити продуктивність праці.

Принцип пропорційності - забезпечення рівної пропускної здатності за одиницю часу виконання виробничих операцій з виготовлення продукції у всіх частинах виробничого процесу, серед структурних підрозділів, а також груп устаткування і робочих місць. Пропорційність характеризує кількісний взаємозв'язок між елементами виробництва за їхньою потужністю і досягається за умови відповідності продуктивності устаткування на всіх операціях технологічного процесу трудомісткості обробки виробів. Окрім того, пропорційними мають бути основні, обслуговуючі та допоміжні процеси, виробничі потреби виробничих підрозділів, залучених до цих процесів. Порушення пропорційності призводить до появи «вузьких місць», диспропорцій у виробництві і зниження ефективності використання ресурсів.

Рівень пропорційності визначають відношенням параметра мінімальної пропускної здатності того чи іншого об'єкта (цеху, дільниці, робочого місця) у виробничому процесі до параметра відповідного об'єкта з максимальною пропускною здатністю:

де Т_па - тривалість виробничогоциклу при паралельному поєднанні операцій, год;

Г, _ш - фактична тривалість виробничого циклу, год.

Зростання паралельності виконання операцій дає можливість скоротити тривалість виробничого циклу, зекономити робочий час і підвищити продуктивність праці.

Принцип пропорційності - забезпечення рівної пропускної здатності за одиницю часу виконання виробничих операцій з виготовлення продукції у всіх частинах виробничого процесу, серед структурних підрозділів, а також груп устаткування і робочих місць. Пропорційність характеризує кількісний взаємозв'язок між елементами виробництва за їхньою потужністю і досягається за умови відповідності продуктивності устаткування на всіх операціях технологічного процесу трудомісткості обробки виробів. Окрім того, пропорційними мають бути основні, обслуговуючі та допоміжні процеси, виробничі потреби виробничих підрозділів, залучених до цих процесів. Порушення пропорційності призводить до появи «вузьких місць», диспропорцій у виробництві і зниження ефективності використання ресурсів.

Рівень пропорційності визначають відношенням параметра мінімальної пропускної здатності того чи іншого об'єкта (цеху, дільниці, робочого місця) у виробничому процесі до параметра відповідного об'єкта з максимальною пропускною здатністю:

де К_п - коефіцієнт пропорційності;

Мн_ш - мінімальна пропускна здатність;

Макс_пз - максимальна пропускна здатність.

Пропускну здатність виражають такі показники, як потужність, змінність роботи, рівень завантаження та інші. Низький рівень пропорційності вказує на «вузькі місця». Врахування принципу пропорційності сприяє підвищенню безперервності виробничого процесу, а автоматизація його поліпшує пропорційність. Основою для підтримання пропорційності є забезпечення узгодженості основного та допоміжного виробництв. Це досягається у процесі оперативно-календарного планування. Пропорційність забезпечується за багатьма параметрами, зокрема за часом робіт, нормами запасів і витрат, нормам тривалості циклів тощо.

Принцип безперервності - скорочення перерв у технологічному процесі виготовлення продукції. Він характеризує безперебійність роботи робітників і обладнання, безперервність руху предметів праці у виробництві. Безперервність виробництва впливає на терміни виготовлення продукції, рівень використання виробничих ресурсів, ритмічність роботи підприємства. Скорочення всіх перерв у русі предметів праці сприяє скороченню тривалості виробничого циклу, а скорочення всіх перерв у русі устаткування спрямоване на поліпшення його використання. Ступінь реалізації цього принципу залежить від галузевих особливостей та типу технології, що використовується при виробництві продукції. Повна реалізація принципу відбувається в автоматизованому безупинному виробництві.

Рівень безперервності операцій показує частку часу, протягом якого в межах визначеного періоду сировина зазнає безпосереднього впливу штучних або природних процесів. Його можна визначити за допомогою коефіцієнта безперервності(К_йп) за такою формулою:

де Т_пр - тривалість продуктивного часу впливу на предмет праці, год;

Т_іа, - загальна тривалість процесу, включно із часом, протягом якого не відбувається вплив на предмет праці, год.

Безперервність виробництва також характеризується коефіцієнтом перервності, який розраховують як відношення часу перерв до тривалості самого виробничого процесу.

Зростанню безперервності виробничого процесу сприяє реалізація принципу паралельності та автоматичності, що, своєю чергою, веде до скорочення часу виготовлення продукції.

Принцип ритмічності - забезпечення виготовлення однакової кількості продукції за рівні проміжки часу на всіх стадіях виробничого процесу. Ритмічність спрямована на раціональне використання всіх елементів виробництва. її можна забезпечити високою технологічною дисципліною, надійною роботою устаткування, високою організованістю робочих місць. Цей принцип спрямований на забезпечення рівномірності виконання виробничих процесів, ритмічності роботи підрозділів підприємства та ритмічності випуску готової продукції. Виробничий процес має мати певну ритмічність на всіх етапах його здійснення - початковому, основному та завершальному. Основною є ритмічність випуску продукції, яка досягається внаслідок операційної ритмічності на всіх робочих місцях.

Вибір способів забезпечення ритмічності виробництва залежить від спеціалізації підприємства, характеру кінцевої продукції, рівня організації виробництва та інших умов та особливостей.

Ритмічність виробництва відображає ступінь виконання планових завдань з випуску продукції (послуг, робіт) у натуральному чи вартісному виразі. Коефіцієнт ритмічності (К) визначають за формулою:

де О. - фактичний обсяг виконанихробіт за певний період у межах плану, шт., грн.;

О_п - плановий обсяг робіт, шт., грн.

Рівномірність виробництва - одна з головних передумов раціонального використання всіх його елементів. Ритмічна робота сприяє повному завантаженню виробничого обладнання, його нормальній експлуатації, поліпшенню використання трудових та інших ресурсів, підвищенню продуктивності праці.

Принцип прямоточності - забезпечення найкоротшого шляху проходження предметами праці всіх стадій і операцій виробничого процесу внаслідок їхнього просторового зближення. Прямоточність досягається при розміщенні цехів, дільниць, робочих місць, устаткування по ходу технологічного процесу. Дотримання цього принципу сприяє усуненню зворотних рухів деталей у процесі їхньої обробки, скороченню транспортних маршрутів. Прямоточність операцій потребує раціонального планування робочих місць і технологічних процесів, скорочення тривалості та довжини транспортних операцій. Із врахуванням цього принципу розміщують цехи та дільниці, будівлі та споруди на території підприємства. Допоміжні та обслуговуючі виробництва розміщують ближче до основного виробництва.

Рівень прямоточності відображає ступінь оптимальності транспортного маршруту руху виробу в процесі його виготовлення. Його розраховують як відношення оптимальної довжини проходження предмета праці по всіх виробничих операціях до її фактичної довжини.

Коефіцієнт прямоточності (К_пт) виробничих процесів визначають за такою формулою:

де Д - оптимальна довжинапроходження предмета праці по виробничому процесу, м;

Дфакт ~ Ф^{актична} довжина проходження предмета праці по виробничому процесу, м.

Принцип попередження - зумовлений технічною природою штучно створених машин, механізмів, технологічних установок, обладнання. Реалізація цього принципу спрямована на попередження можливих збоїв у роботі чи відхилень у технологічних режимах роботи. Втілення принципу попередження відбувається у процесі оперативного керування виробничим процесом і проведення планово-попереджувальних ремонтів технологічного устаткування.

Принцип автоматизації - вивільнення людини від безпосередньої участі у виробничому процесі. Автоматизація спрямована на скорочення витрат живої праці, зменшення обсягів ручної праці, підвищення якості робіт і прискорення виробничого процесу Рівень автоматизації процесів виробництва характеризується рівнем трудомісткості робіт, що виконуються автоматизовано, і визначається відношенням затрат праці на роботи, які виконуються автоматизованим способом, до загальних затрат праці на виконання всіх робіт на підприємстві в межах одного й того самого періоду.

Коефіцієнт автоматизації (К_ш) визначають за такою формулою:

де Т_ав - трудомісткість робіт, які виконують автоматизовано, год;

Т_заг - загальна трудомісткість робіт, год.

Повністю реалізувати цей принцип можна на автоматизованому виробництві.

Принцип оптимальності - націленість на досягнення бажаного результату із найменшими затратами, що зумовлюється законом економії часу. Такий підхід є головним при раціоналізації виробничих процесів. Для реалізації цього принципу потрібно використовувати критерії оптимальності. Такими критеріями можуть бути, наприклад, мінімізація витрат часу на виробничий процес або максимізація віддачі ресурсів. Для досягнення оптимальності треба використовувати різні способи організації виробництва, виявляти певну гнучкість.

Принцип гнучкості - можливість пристосування виробничого процесу до змін умов діяльності підприємства. В умовах ринкових відносин реалізація принципу гнучкості спрямована на адаптацію до умов зовнішнього і внутрішнього середовища та вимог споживачів до продукції. Забезпечення конкурентоспроможності продукції потребує переходу підприємств на інноваційну модель господарювання, вимагає постійного використання досягнень науки і техніки, що зумовлює необхідність збільшення мобільності виробничих процесів та гнучкості в їхній організації. Гнучкість забезпечує скорочення часу і витрат на переналагодження обладнання під час випуску виробів широкої номенклатури. Підвищенню гнучкості організації виробництва допомагає використання типових процесів виконання окремих стадій виробництва. Цьому сприяє використання сучасних технологій, автоматизованих потокових ліній, на яких без переналагодження можна випускати різну продукцію. Можливості зростання гнучкості виробництва розширює стандартизація процесів, знарядь праці та продукції. Обмеженість у реалізації цього принципу пов'язана з можливостями підприємства до переходу на випуск інших видів продукції.

Принцип стабільності (гомеостатичності) створення технічних та організаційних механізмів саморегулювання, дотримання рівноважного стану виробничої системи. Реалізація цього принципу потребує створення та функціонування системи прогнозування, оперативного планування, регулювання виробництва, антикризового управління та ін. з метою забезпечення належного рівня стабільності виробництва.

Принцип профілактики націлює на здійснення попереджувальних заходів щодо настання збоїв, аварій, простоїв технічних систем, конфліктних ситуації і т.д. Це досягається шляхом проведення своєчасного обслуговування і планово-попереджувальних ремонтів техніки та обладнання, формування оптимальних резервів, проведення профілактичної роботи з метою уникнути погіршення морально-психологічного клімату в колективах тощо.

Принцип кооперації - спрямовує на формування виробничих зв'язків між підприємствами, які здійснюють спільне виробництво кінцевої продукції. Кооперація зумовлюється процесами спеціалізації підприємств на виготовленні окремих комплектуючих та напівфабрикатів. Процеси кооперування відіграють значну роль у виготовленні кінцевої продукції та підвищенні ефективності виробництва.

Важливим є врахування та підбір відповідних видів та форм кооперування, які можуть ґрунтуватись на:

ѕ галузевій ознаці;

ѕ територіальній ознаці;

ѕ потужності виробничої бази спеціалізованих та неспеціалізова-них виробництв;

ѕ предметі кооперування;

ѕ участі певної кількості підприємств у системі кооперування.

Рівень кооперування можна визначити через коефіцієнт кооперування як відношення вартості заготівель, напівфабрикатів, покупних виробів, що отримано в процесі кооперування, до загальних витрат підприємства на виготовлення товарної продукції.

Вищезгадані принципи створюють методологічну основу організації виробництва і є актуальними для будь-яких підприємств. Врахування сукупності вищезазначених принципів в організації виробничого процесу сприяє раціоналізації та скороченню його тривалості. Принципи організації тісно пов'язані між собою, багато з них доповнюють один одного. Використовувати їх потрібно як на етапі створення виробничої системи, так і в процесі її функціонування та розвитку.

На всіх підприємствах вищеназвані принципи спрямовані на досягнення однієї мети - підвищення ефективності виробничої системи. Загальним для всіх суб'єктів господарювання є комплексність втілення принципів у виробничій діяльності та їхній взаємозалежний із синергічним ефектом вияв на практиці. Створення умов для одних принципів, втілення їх у практику господарювання чи наслідки їхнього впровадження часто готують умови та можливості для застосування інших, що розширює можливості підприємств для їхнього комплексного використання.

Водночас реалізуються вони різною мірою та використовуються по-різному. Різноманітне внутрішнє та зовнішнє оточення, різні умови діяльності підприємств змінюють потреби, важливість і ступінь реалізації різних принципів відповідно до умов ведення господарської діяльності.

Система господарювання підприємства є визначальною при встановленні пріоритетності реалізації принципів організації, визначенні необхідного рівня їхнього впровадження у виробничий механізм.

Показники, які відображають ступінь реалізації принципів організації виробничого процесу, показано на рис. 13.11.

Рис. 13.11 Взаємозв'язок принципів та показників організації виробничих процесів

1.3 Критерії оцінки цінностей

Виробнича система націлена на створення певних цінностей -необхідних продуктів, послуг, робіт, тобто характеризується певною результативністю. За ступенем реалізації результати можуть бути бажаними та фактичними. Бажані результати можна класифікувати на прогнозні, планові, нормативні.

Результати діяльності з'являються у внутрішньому середовищі виробничої системи, а виявляються у зовнішньому. Кінцеві продукти діяльності підприємств забезпечують діалектичну єдність виробників та споживачів - перші мають їх створити, а другі на ринку мають виразити ставлення до них. З огляду на це потрібно проводити управління результатами діяльності підприємств та розробляти відповідну систему - обліку, оцінювання, контролю і регулювання показників результативності виробничої системи.

Оцінка результативності виробничої системи є різновидом управлінського контролю.

Сьогодні зазвичай використовують багатокритеріальні системи оцінки результативності функціонування виробничих систем, в які включено показники, що характеризують окремі аспекти як системи загалом, так і її складових. До оцінних показників, зокрема, включають такі:

ѕ ефект системи;

ѕ продуктивність праці;

ѕ фондовіддача основних засобів;

ѕ ефективність системи;

ѕ продуктивність системи;

Ефект виробничої системи відображає рівень досягнення системою визначених цілей, оцінюють його співвідношенням фактично досягнених показників до запланованих. При цьому порівнюють обсяги виготовленої продукції за кількісними, якісними та структурними, параметрами, а також своєчасністю її створення. Це дає змогу оцінити рівень виконання системою виробничої програми.

Продуктивність праці у системі характеризує рівень використання живої праці і показує кількісне співвідношення між обсягом виготовленої продукції і витратами трудових ресурсів на її виробництво.

Фондовіддача системи характеризує рівень використання засобів праці і визначається відношенням кількості виготовленої продукції до величини залучених основних засобів.

Ресурсовіддача характеризує рівень використання усіх видів ресурсів і відображає відношення кількості виготовленої продукції до загального обсягу залучених та витрачених ресурсів.

Ефективність системи відображає рівень отриманого ефекту від залучених до системи ресурсів і визначається як відношення результативних показників до відповідних витрат на отримання цього ефекту.

Продуктивність систем характеризує рівень використання усіх видів суспільної праці і показує кількісне співвідношення між обсягом виготовленої продукції і витратами живої та уречевленої праці, витраченої на її виробництво та споживання.

Використання відносних показників, наприклад, індексів, дає можливість охарактеризувати динаміку результативності діяльності виробничої системні в окремі періоди та порівнювати їх між собою.

Результативність системи багатогранна, і це вимагає використання системи критеріїв та показників для забезпечення її високоефективного функціонування. Пріоритети у використанні окремих із них залежать від масштабів системи, її функцій, виду, організаційно-технічного рівня тощо. Оцінні системи формують із врахуванням специфіки діяльності кожного підприємства.



2. Особливості організації виробничого процесу на ПАТ “Запоріжсталь”

2.1 Загальна характеристика ПАТ “Запоріжсталь”

Публічне акціонерне товариство «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» -- одне з провідних підприємств металургійної галузі. Третій за масштабами виробник металопродукції в Україні.

Комбінат входить до рейтингу 80 найкращих підприємств світу джерело, виробляє майже 11 % чавуну і сталі, а також 29,4 % листового прокату в Україні, постачає продукцію на зовнішній ринок.

«Запоріжсталь» володіє повним виробничим циклом випуску металургійної продукції. У чотирьох доменних печах комбінат щорічно виплавляє 2,6 млн тонн чавуну високої якості для виробництва сталі, великогабаритного чавунного литва і товарного чавуну в чушках.

Характерною особливістю чавуну виробництва ВАТ «Запоріжсталь» є низький вміст у ньому сірки і фосфору, завдяки чому він має широкий попит на світовому ринку, а також на ринку України.

Починаючи з 2012 року Генеральним директором ВАТ «Запоріжсталь» є Шурма Ростислав Ігорович.

Основною експортною продукцією цього підприємства на початку XXI ст. є холоднокатаний сталевий лист у рулонах. Частка експорту в загальному обсязі реалізації становить близько 76 %. Комбінат поставляє продукцію більш ніж в 50 країн світу. Серед країн-імпортерів -- Китай, Туреччина, Філіппіни, Ізраїль, Малайзія, Італія, США, Росія, Польща, Йорданія.

C 1 серпня 2016 року зі складу ПАТ «Запоріжсталь» виведені три ремонтні цехи - механічний, ливарний і цех металоконструкцій. Вони утворили окремий завод - Запорізький ливарно-механічний завод (ТОВ «ЗЛМЗ»).

З 1 червня 2017 року зі складу ПАТ «Запоріжсталь» виведені ще три цехи ЦРМО-1, ЦРМО-2 (цехи ремонту металургійного обладнання) і ЦРЕМЦ (цех ремонту електрообладнання металургійних цехів) -- вони увійшли до складу існуючого підприємства -- ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС» зі штаб-квартирою в Маріуполі.

Офіційно, 49% акцій «Запоріжсталі» належить «Метінвест Холдингу». Підприємство працює в тісній кооперації з виробником коксу «Запоріжкокс» і виробником вогнетривів «Запоріжвогнетрив», які контролюються «Метінвест Холдингом»

Більш детально можна ознайомитись у таблиці 2.1

Таблиця 2.1

Узагальнена окрема фінансова звітність

Пасив	На кінець звітнього року	На початок звітнього року
1. Власний капітал
Зареєстрований пайовий капітал	666,920	666,920
Капітал у дооцінках	11,014,792	8,787,256
Додатковий капітал	-	161,333
Резервний капітал	506,200	506,200
Нерозподілений пртбуток	14,049,681	10,392,611
Неоплачений капітал	-	-
Вилучений капітал	-	-
Усього за розділом 1	26,231,593	20,185,654
2. Довгострокові забов'язання
Відстроченні податкові забов'язання	1,143,353	914,766
Довгострокові кредити банків	655,097	797,078
Інші довгострокові забов'язання	31,537	45,053
Цільове фінансування	403	479
Усього за розділом 2	3,409,429	3,012,500
3. Поточні забов'язання та забезпечення
Короткострокові кредити банків	3,044,256	2,985,146
Поточна кредиторська заборгованність за:
довгостроковими забов'язаннями	13,516	14,645
товари, роботи, послуги	26,157,728	11,282,625
розрахунками з бюджетом	295,621	170,520
податок на прибуток	238,111	114,570
розрахунки зі страхування	11,526	10,307
розрахунки с оплати праці	58,119	48,660
Поточна кредиторська заборгованність за авансами	7,766	21,322
Поточна кред. заборгованність за розрахунками з учасниками	13,974	13,974
Поточні забезпечення	128,887	98,428
Доходи майбутніх періодів	369	394
Інші поточні забов'язання	2,614,290	2,638,293
Усього за розділом 3	32,346,052	17,284,314
4. Зобов'язання, пов'язані з необоротними активами, утримуваними для продажу, та групами вибуття
Баланс	61,987,074	40,482,468

Отже, ПАТ “Запоріжсталь” працює і робить все можливе для забезпечення гарного майбутнього для свого функціонування.

2.2 Аналіз організації виробничого процесу у часі на базовому підприємстві

Однією з важливих вимог, які стосуються раціональної організації виробництва являється забезпечення найменшої тривалості виробничого циклу виготовлення продукції.

Виробничий цикл - це календарний час з моменту запуску сировини, матеріалів у виробництво до повного виготовлення продукції.

Тривалість виробничого циклу використовується при розробці виробничих програм, визначенні величини незавершеного виробництва, розробка графіків матеріального забезпечення виробництва і оперативна підготовка виробництва.

Тривалість виробничого циклу залежить від:

ѕ трудомісткості об'єму тобто робочого часу необхідного для отримання готового виробу, визначеного технічно обгрунтованими нормами часу;

ѕ кількості одночасно запущених у виробництво предметів праці (розмір партії);

ѕ тривалості нетехнологічних операцій;

ѕ тривалості переривів у виробничому процесі;

ѕ прийнятого виду руху оброблюваного предмету в процесі виробництва.

Операції - час технологічного процесу на одному робочому місці одним робочим при незмінному знарядді праці.

Тривалість виробничого циклу виготовлення будь-якої продукції складається з:

ѕ робочого часу;

ѕ часу природних процесів;

ѕ часу переривів.

ѕ Робочий період складається з:

ѕ часу технологічних операцій (підготовчо-заключний час, штучний час);

ѕ часу нетехнологічних операцій (час транспортних, контрольних операцій);

ѕ тривалості природних процесів.

Перерви у виробничому процесі:

ѕ обумовлені режимом роботи підприємства і залежать від числа робочих змін, тривалості перерви між ними, кількість вихідних і неробочих днів;

ѕ викликані зайнятістю робочого місця (обладнання) в результаті чого деталі лежать в очікуванні звільнення від інших робіт (перерва очікування);

ѕ виникаючі при обробці деталей партіями із-за їх очікування перед транспортуванням на іншу операцію (перерва партійності);

ѕ викликані незадовільною організацією виробництва - погана організація робочих місць, несвоєчасна подача матеріалів, інструментів, затримка або погана якість технологічної документації - все це (змушені перерви) в ході роботи;

...