Внесок В.П. Борзунова у розвиток безперервного лиття та булатництво

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»

ВНЕСОК В.П. БОРЗУНОВА У РОЗВИТОК БЕЗПЕРЕРВНОГО ЛИТТЯ ТА БУЛАТНИЦТВО

Журило Дмитро Юрійович кандидат

технічних наук, доцент

Анотація

борзунов метал безперервний лиття

У статті розглянуто основні наукові та технічні досягнення металурга та ливарника Володимира Петровича Борзунова.

У роботі наведено деякі біографічні дані вченого та педагога, основні напрямки проведених ним досліджень, причини застосування безперервних машин, отримані при цьому результати.

Наведено причини, з яких інженер-металург залишив виробничу діяльність та звернувся до науково-педагогічної діяльності.

Матеріали статті пояснюють причини розвитку способу безперервного лиття, описують різні напрями наукової діяльності Українського науково-дослідного інституту металів, причини згортання діяльності з впровадження машин безперервного лиття у промисловість.

У статті пояснюються причини суттєвого зменшення наукової діяльності співробітників Українського науково-дослідного інституту металів, наводяться відомості, чому найактивніші та титуловані працівники УкрНДІМету вимушені були перейти на роботу до численних вишів міста Харкова, та стали керівниками кафедр та лабораторії.

Пояснено основні проблеми отримання булатів та виробів з них в наш час, та визначено, які причини спонукали Володимира Петровича Борзунова до проведення досліджень у даному напрямку, та наведено отримані ним результати. Результати наукової діяльності вченого та педагога включають понад 350 авторських свідоцтв та патентів, понад 50 статей у науково-технічних часописах та тез.

Методологічну основу дослідження склали загальнонаукові, міждисциплінарні та спеціальні історичні методи дослідження. Історіографічним та джерелознавчим аналізом виявлено, що у них не приділено належної уваги діяльності чималої кількості видатних науковців, особливо їхньої винахідницької діяльності.

Таким чином, в історію науки і техніки Володимир Петрович Борзунов увійшов, як відомий учений, автор фундаментальних розробок та класичних книг з дослідження булатних сталей, один з авторів нового напрямку гарячої обробки металів (неперервного лиття) у чорної та кольорової металургії. Праці видатного винахідника та педагога не втратили свого значення і сьогодні.

Ключові слова: безперервне лиття, булат, УкрНДІМет, патент, авторське свідоцтво, ливарництво.

Abstract

Zhurylo Dmytro Yuriyovych Candidate of Technical Sciences, Associate Professor National Technical University «Kharkiv Polytechnic Institute»

V.P. BORZUNOV'S CONTRIBUTION IN THE DEVELOPMENT OF CONTINUOUS CASTING AND BULAT WORK

The article examines the main scientific and technical achievements of the metallurgist and foundry Volodymyr Petrovych Borzunov.

The work provides some biographical data of the scientist and teacher, the main directions of his research, the reasons for using continuous machines, and the results obtained.

The reasons why the metallurgical engineer left the production activity and turned to scientific and pedagogical activities are given.

The materials of the article explain the reasons for the development of the continuous casting method, describe various areas of scientific activity of the Ukrainian Research Institute of Metals, the reasons for the collapse of the activities of the introduction of continuous casting machines in industry.

The article explains the reasons for the significant decrease in the scientific activity of the employees of the Ukrainian Research Institute of Metals, provides information why the most active and titled employees of UkrNDIMet were forced to go to work at numerous universities in the city of Kharkov, and became heads of departments and laboratories.

The main problems of obtaining damask and products from them in our time are explained, and the reasons that motivated Volodymyr Petrovych Borzunov to conduct research in this direction are determined, and the results obtained by him are given. The results of scientific activity of the scientist and teacher include more than 350 author's certificates and patents, more than 50 articles in scientific and technical journals and theses.

The methodological basis of the research was made up of general scientific, interdisciplinary and special historical research methods. Historiographical and source analysis revealed that they did not pay due attention to the activities of a considerable number of outstanding scientists, especially their inventive activities.

Thus, Volodymyr Petrovych Borzunov entered the history of science and technology as a famous scientist, author of fundamental developments and classic books on the study of steels, one of the authors of the new direction of hot processing of metals (continuous casting) in ferrous and non-ferrous metallurgy. The works of the outstanding inventor and teacher have not lost their significance even today.

Keywords: continuous casting, damask, UkrNDIMet, patent, author's certificate, foundry.

Постановка проблеми

В історії науки техніки іноді буває так, що якийсь процес відомий, широко застосовується на практиці, багато хто не уявляє, як люди жили без нього раніше. А ось імена винахідників та інженерів, які внесли у розвиток цього процесу чималі зусилля, не згадуються. Їхні прізвища не завжди відомі навіть фахівцям у цій галузі знань. Пов'язано це з тим, що у технічних науках зазвичай досліджуються не персоналії, а процеси, їхні економічні чи фізично-механічні показники, вихід кінцевого продукту тощо...

Ліквідувати подібну несправедливість покликані історики науки та техніки. Таке ж становище, на жаль, склалося і в історії безперервного лиття. Відомо, що процес безперервного лиття був розроблений у низці країн, в тому числі і в Україні, і сьогодні він широко застосовується на практиці при розливанні сталей та сплавів. Але імена інженерів, які виконали базові дослідження у цій галузі, мало відомі. До них належить і Володимир Петрович Борзунов - один із найбільш плідних винахідників у цій галузі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

З даного питання публікації взагалі відсутні, тому питання внеску Володимира Борзунова в безперервне лиття та металургію не лише не систематизовано, а й взагалі не досліджено.

Мета статті - дослідження розвитку безперервного лиття в Україні, та внеску вітчизняних вчених в запровадження цього перспективного технологічного процесу в промисловість.

Виклад основного матеріалу

Володимир Петрович Борзунов народився 17 вересня 1952 р. у м. Викса Горьківської області. Після закінчення в 1972 р. місцевого металургійного технікуму за спеціальністю «ливарне виробництво» він вступає до Московського інституту сталі і сплавів, який закінчує в 1977 р. Там же він успішно закінчує аспірантуру із захистом в грудні 1980 р. дисертації на тему «Моделирование и исследование процесса удаления водорода из жидкой стали под вакуумом» [1, с. 2].

В 1981 р. він розподіляється на роботу в Український науково-дослідницький інститут металів у відділ безперервного лиття заготовок на посаду старшого наукового співробітника.

В УкрНДІМеті Володимир Петрович пропрацював до 1985 року. За 4 роки він прийняв участь у 8 науково-дослідних роботах (НДР): в 6 був виконавцем, в одному - учасником і в одному - керівником. Виконувані НДР були спрямовані на дослідження та вдосконалення процесів горизонтального безперервного літа. Робота з керівником відділу - проф. О. О. Шатагіним сприяла становленню Володимира Петровича, як інженера-дослідника. Він за 4 роки став автором 54 авторських посвідчень на винаходи [1, с. 15].

Але початок його роботи в УкрНДІМеті збігся з трагічною подією: 10 серпня 1982 р. пішов з життя видатний металург, заступник директора УкрНІІМету, доктор технічних наук, професор, лауреат Державної премії СРСР Володимир Тимофійович Сладкоштєєв [2, с. 144]. На цьому, на жаль, досить скоро було перервано грандіозну роботу по виконанню фундаментальних досліджень та по активному запровадженню безперервного литва в промисловість колишнього СРСР. Слід зазначити, що УкрНДІмет займався дослідницькими роботами не тільки в області безперервного литва. Серйозні дослідження проводилися в області технологій і розробки обладнання зігнутих профілів із сталі. І після смерті Володимира Тимофійовича основні зусилля співробітників були спрямовано, саме, в галузі технологій і розробки обладнання зігнутих профілів зі сталі. Їх підтримував директор Інституту, доктор технічних наук, професор, лауреат Державної премії СРСР Ігор Стефанович Тришевський, який опирався на серйозний дослідницький склад інституту. Особливий інтерес для І. С. Тришевського представляли комплекси для прокатування, як суміщені з машинами безперервного лиття сталі, так і автономні. За двадцять років в УкрНДІМеті було розроблено і запроваджено у виробництво величезну кількість оригінальних технологій і передового обладнання по прокатці металів. Це виробництво розімкнутих зварних профілів, виробництво перфорованих і сортових профілів, виробництво гвинтової арматури, прокату змінного перетину та багато іншого. Для оцінки зробленої роботи можна відзначити, що за даним науковим направленням було захищено докторську дисертацію І. С. Тришевським (в 1969 році) і 50 (!) кандидатських дисертацій, виконаних під його керівництвом [3, арк. 6; 13; 14].

Вражає і географія проведених робіт - від Амурсталі та Балхашського заводу кольорових металів до Руставського та Узбецького металургійних комбінатів; від Череповецького та Магнітогорського металургійних комбінатів до Златоустівського металургійного заводу; від Ленінградського ВО «Пролетарський завод» до Азовсталі, від Нижньо-Тагільського металургійного комбінату до Макіївського труболиварного заводу [3, арк. 14].

За 1970-90 рр. співробітниками УкрНДІМету було отримано велику кількість авторських свідоцтв і патентів зарубіжних країн. Тільки за один 1977 рік було отримано 60 авторських свідоцтв СРСР і 81 рішення про видачу авторських свідоцтв, а також 5 патентів. Тільки в р. була продана 1 безпатентна ліцензія на технологію та обладнання для виробництва гнутих профілів, впровадження у виробництво 17 винаходів з економічним ефектом 1 млн. грн. 777 тис. крб. За 1973--1977рр. по розробкам інституту оформлено 284 заяв, 29 із яких запатентовано за кордоном. Від запровадження 47 винаходів було отримано економічний ефект на суму 8,2 млн. крб. Значно були укріплено кадри інституту. Загальна кількість співробітників зросла з 142 чол. в 1950 р. до 634 чол. в 1978 р., в тому числі докторів і кандидатів наук відповідно з 12 до 118 чол [4, с. 483].

За 20 років, впродовж яких І. С. Тришевський працював директором, обсяг виконуваних інститутом робіт збільшився, майже втроє, при збільшенні кількості робіт за планами та програмами ГКНТ до 66,5%, запровадженнях робіт до 95% від кількості виконаних. Інститутом було отримано понад 1200 авторських свідоцтв на відкриття, 95 закордонних патентних грамот, продано 8 ліцензій, запроваджено 115 винаходів. Роботи інституту було відзначено двома Державними Преміями СРСР, трьома Преміями Ради Міністрів СРСР. Інститут в 1976 році було відзначено орденом Трудового Червоного Прапора.

І. С. Тришевський, будучи крупним спеціалістом в галузі прокатного виробництва, проявив себе добрим організатором у справах постановки та вирішення великих науково-технічних проблем. Сьогодні досить складно представити, як запроваджувалось в промисловість виробництво гнутих профілів. Необхідно було вияснити потенційних споживачів цієї продукції, обґрунтувати, а іноді й переконати директорів підприємств про перспективність виробництва гнутих профілів, підтвердити економічну ефективність застосування та економію металу. А економія металу досягала 30%, не враховуючи суттєвого зменшення трудомісткості та енергомісткості нового процесу.

Обкатана технологія на спеціально створеній в Інституті лабораторії сортаменту дозволила шляхом невеликої праці створити нові лінії виробництва гнутих профілів, заставила переглянути безліч креслеників і нормативів і істотно «здвинути» катані профілі, які домінували до того часу. І все це «на пустому місці», без аналогів, без всяких гарантій на успіх. В кінці кінців вийшло спеціальне постановлення Ради Міністрів СРСР про запровадження гнутих профілів у виробництво. Кожному, хоча трохи пов'язаному з виробництвом, зрозуміло, скільки праці, нервів, часу триває запровадження будь-якого нового технологічного процесу навіть на одному підприємстві. А в масштабах галузі, да ще в такій немалій країні, як СРСР, від Калінінграда до Владивостока? Це вже граничило з подвигом.

Наприкінці 1984 р. закінчилася каденція директора І. С. Тришевського. З 1985 року І. С. Тришевский - персональний пенсіонер і консультант в Українському ордена Трудового Червоного Прапору науково-дослідницького інституту металів [3, арк. 17]. Логічно було б вибрати нового директора з числа найбільш підготовлених наукових співробітників. Але директором Інституту стає колишній парторг Д. К. Нестеров, який виявився абсолютно не готовим підтримувати УкрНДІМет у тому стані, яким він був під керівництвом Ігоря Стефановича.

Не випадково кадрові співробітники УкрНДІМету згадують середину 1960-х... 1980-х, як кращий час в історії інституту, а другу половину 80-х характеризують коротко: повний розвал інституту. Будучи членом партії з 1943 року, Ігор Стефанович та інші партійці працювали на совість. Але, як відомо, в партії масово йшли і кар'єристи, наукові заслуги яких часто обмежувалися участю в партійних зборах і підтримкою «генеральної лінії партії»...

В результаті в інституті масово скорочується тематика, вимушено звільняються найкращі, найбільш активні наукові співробітники, інститут, який-то час масово здає площі під офіси (благо він був розташований недалеко від метро і практично в центрі міста). У колишніх лабораторіях і відділах можна було купити багато товарів - від морозива та горіхів до валюти і одягу; и від стальних балок або паперу до бензину або цукру. Сам Дмитро Кузьмич Нестеров у 2000 році захищає докторську дисертацію, скориставшись результатами деяких робіт, проведених колективом інституту. А як же УкрНДІМет?

Найбільш активні та толкові працівники УкрНДІМету перейшли до вишів міста, очолили кафедри та лабораторії. Одним із перших серед спеціалістів УкрНДІМету, хто очолив кафедри в різних ВНЗ, був О. О. Шатагін, який керував кафедрою ливарного виробництва Харківського політехнічного інституту (ХПІ) з жовтня 1984 року по вересень 1996 року [5, с. 2].

Його приклад підтримали співробітники УкрНДІМету, які в різний час очолювали різні кафедри в різних вищих навчальних закладах міста: О. І. Тришевський, Г. М. Сучков, А. Г. Крюк, Ю. О. Плеснєцов. Звичайно, за ними почали переходити у виші їхні колеги та співробітники.

У трудні 90-і роки ХХ століття, на жаль, більшість робіт УкрНДІМету було звернуто. Крім невдалого керівництва, в основному, це було пов'язано з розвалом СРСР, гіперінфляцією в Україні та відсутністю довготривалих замовлень. А подальша криза та розпад СРСР завершили цю справу. З'явилися хронічні борги по зарплаті... Складно було укласти довготривалі договори, якщо до кінця грудня проїзд в метро дорівнював, чи не чверті січневій зарплатні. Хоча інститути УкрНДІХімМаш (Харків) і ФТІМС (Київ), які знаходилися в аналогічних умовахфлагмани хімічного машинобудування та ливарного виробництва - вижили.

З 2006 року новий директор Інституту О. С. Рудюк був вимушений ввести УкрНДІМет до складу НПО «Енергосталь», структурним підрозділом якого інститут і є сьогодні.

Цікавий ще один факт. К часу переходу в ХПІ О. О. Шатагіна Механіко-металургійний факультет був на останньому місці за кількістю авторських свідоцтв. Але вже через рік він перемістився на перше місце, причому кількість отриманих авторських свідоцтв була більшою, ніж на всіх інших факультетах ХПІ, разом взятих. Це не дивно: авторських свідоцтв Олег Олександрович мав більше 1000. Отримавши звання професора, Олег Олександрович Шатагін працює над подальшому впровадженні у виробництві машини безперервного лиття горизонтального типу. У 1985 році «За розробку технологій і запровадження у виробництво та установку горизонтального безперервного літання кольорових металів.» професор Шатагін у складі творчого колективу стає лауреатом Премії Ради Міністрів СРСР [5, с. 3].

Слідом за О. О. Шатагіним на кафедру ливарного виробництва Харківського політехнічного інституту переходять з УкрНДІМету старші наукові співробітники: Віктор Іванович Шевченко, Борис Леонтійович Єлізаров, Володимир Петрович Борзунов, Віктор Павлович Бут, інженер Тетяна Аркадіївна Непочатова. Перші троє співробітників досить успішно розробляють тематику по горизонтальному безперервному литтю. На жаль, розпад СРСР практично скасував наукові розробки по безперервному литтю.

Особливим вмільцем, майстром на усі руки був Віктор Павлович Бут. Він належав до тих вмільців, які, за словами І. Д Папаніна, «не вміють тільки народжувати, і то лише тому, що цього не вимагають інтереси справи». Якщо сказати, що цей худорлявий чоловік, схожий на відомого артиста Володимира Басова, мав золоті руки, то це все рівно, що нічого не сказати. Не було такого механізму або процесу, який був би непідвладним рукам Віктора Павловича. Зварити термопару або відремонтувати годинник; покрасити обладнання або виточити кристалізатор; ідеально рівно розрізати ручною ножівкою матеріал або виплавити сплав з угаром в 0%, ідеально покласти кахельну плитку або приготувати обід на рівні професійного повара, відремонтувати все, що можливо. Все це для Віктора Павловича проблем не складало. Не дивно, що він легко вписався в число співробітників кафедри, зайнявши посаду майстра виробничого навчання. Спокійний і впевнений у собі інженер, надійний товариш, умілець із «золотими руками», відмінний сім'янин. З цією людиною можна було вирішити будь-які проблеми, від побутових і особистих до складніших виробничих, відомо, що Палич ніколи не підведе, а підстрахує, де потрібно і коли необхідно.

Саме завдяки його золотим рукам, розумінню і терпінню, збиралися в єдине ціле і працювали на зазначених режимах машини горизонтального безперервного лиття. І у запровадженні у виробництво на ряді підприємств машин цього типу була немала частина праці і Віктора Бута, і Віктора Шевченка, і Бориса Єлизарова, і Володимира Борзунова, і Тетяни Непочатової. До них приєдналися співробітники кафедри ливарного виробництва -Олег Миколайович Хорошилов, Ольга Олексіївна Прокопенко та інші. Подалі, в дослідженнях приймали участь і студенти. Результатами роботи стали захищені співробітниками три кандидатські та одна докторська дисертація. Однак, розвал СРСР робить неможливим плідну роботу наукового співробітника: шокова терапія, галопуюча інфляція, розвал економічних зв'язків між підприємствами, що опинилися у різних країнах, не дозволяли укладати господарські договори.

Володимир Петрович Борзунов переводиться на посаду старшого викладача кафедри ливарного виробництва ХПІ з 1985 р. по конкурсу [1, с. 28].

Наробивши педагогічний стаж, Володимир Петрович виїздить у вересні 1987 р. на наукову стажування в Угорщину терміном на 10 місяців [1, с. 36]. В 1989 р. його командують на місяць на Міжнародну виставку в Чехословаччину [1, с. 38]. (Тоді це була ще єдина країна, а не поділена на Чехію і Словаччину). Він активно працює над отриманням авторських свідоцтв, кількість яких, разом з позитивними рішеннями складає більше 350 [1, с. 26].

Ще під час роботи в УкрНДІМеті Володимир Петрович починає цікавитися питаннями отримання булату. Мрії відродити древній сплав віднімає весь вільний час інженера. Тим більше, що в світі з'являється серйозний інтерес до археології, з'являються вироби з псевдодамаску, які мають гарний зовнішній вигляд і які знаходять своїх споживачів.

Використовуючи обладнання кафедри, В. П. Борзунов досліджує можливість виплавки булату та виготовлення з нього різних виробів. Йому вдається отримати підтримку та фінансування досліджень у Мінвузі СРСР і працювати в рамках тематики, спільно з московським інститутом металів та сплавів. Разом із проф. В. О. Щербаковим вони пропонують провести цілий комплекс досліджень.

Булат... Ця сама відома сталь за всю історію людства викликає священний трепет. Жоден з тисяч сплавів, отриманих людиною, не супроводжував такий шлейф легенд, міфів, сказань і інших атрибутів фольклору. Булатне виробництво ось уже дві з половиною тисячі років хвилює не тільки металургів та істориків, але й інженерів, військових, любителів старовини. Зв'язано це з унікальними властивостями булату. Відомо, що будь-який матеріал може бути або твердим (і шкрябати, або розрізати більш м'які матеріали), або пластичним (і деформуватися під навантаженням). Булатний клинок же, до загального здивуванню, можна було носити замість паску, фіксуючи його пряжкою на талії. Після зняття навантаження булатний клинок розпрямлявся і міг рубити іншу зброю або сталеві обладунки. Тобто, цей дивовижний матеріал містить у собі і пластичність, і твердість. Інші сплави, що поєднують у собі подібні властивості, досі невідомі.

Розкрити секрет цього легендарного матеріалу, перше згадування про який відноситься до 540 р. до н.е., спробували багато дослідників. Серед них: Майкл Фарадей і Павло Аносов, Дмитро Чернов і Павло Обухов, Микола Бєляєв і Роберт Мушет, Генрі Бесемер і Олег Шербі.

Першим, кому вдалося отримати клинки з булати, в новий час був Павло Петрович Аносов. Але довгий час нікому не вдавалось повторити його досягнення. Не допомогли в цьому ні записи самого П. П. Аносова, опубліковані в 1841 році, ні докладне дослідження діаграми «залізо - вуглець», виконане наприкінці ХІХ - початку ХХ століть.

І хоча сьогодні в Інтернеті пропонуються десятки виробів із «справжнього булату», автентичним булатом вони не є. У кращому випадку, це так званий, булат зварний, що складається з кількох марок легованих сталей, з'єднаних за допомогою ковальського зварювання в єдине ціле. Як відомо, справжній булат не містить, крім заліза та вуглецю, інших елементів, крім постійних домішок - сірки, фосфору, кремнію та марганцю. Тем більше з литим булатом ці поділки нічого загального не мають.

Сьогодні розрізняють 2 типу булату: справжній, або литий, отриманий ковкою зі спеціальних заготовок (вуц), природа яких повністю ще не виявлена. Зливки мали дуже високий вміст вуглецю (1,3...2,0%) і підпадали під категорію - високо вуглецеві сталі. І є булат зварний - отриманий з'єднанням ковальського зварювання (давнього різновиду зварювання тиском) матеріалів з різною твердістю.

Найбільш старовинний булатний метал вироблявся в Індії, секрет його виготовлення ретельно оберігали, майстра передавали його з покоління в покоління, поки він, нарешті, не був утрачений. А з індійських заготовок - вуців відковувались булатні клинки в усьому світу.

Перші серйозні сучасні дослідження булата було виконано в Грузії. У Грузинському інституті металургії імені 50-річчя СРСР (нині - Інститут металургії та матеріалознавства ім. Ф. Н. Тавадзе) в м. Тбілісі Бадрі Геронтійович Амаглобелі в 1984 році захистив кандидатську дисертацію на тему: «Гетерогенна структура булатної сталі та можливість її отримання». Керівником кандидатської дисертації був академік Грузинської АН Фердинанд Нестерович Тавадзе.

Грузинські вчені на основі досліджень мікроі макроструктур, а також механічних властивостей булату на зразках холодного озброєння, взятого з музеїв Грузії та Азербайджану, розробили технологію отримання булату, починаючи з виплавки, обробки та термообробки сталі. Вони отримали зразки булату аналогічні старому булату, з якої було виготовлено зброю, по мікрота макроструктурі, з механічними властивостями, ідентичними історичним зразкам.

Академік Ф. Н. Тавадзе зі своїми співробітниками з Інституту металургії в статті «До питання дослідження булатної сталі», надрукованій у відомостях Академії Наук Грузинської РСР у 1984 р. писав: «Булатна сталь як матеріал для масового виготовлення виробів втратила попереднє практичне значення, але теоретичний і історичнотехнічний інтерес до неї зберігся».

Так сталося і з Б. Г. Амаглобелі. Незважаючи на проведені об'ємні дослідження, він не бачив застосування булатної сталі, крім виготовлення декоративних виробів.

Наступною ступенем у вивченні таємниць булату були роботи В. П. Борзунова (Харківський політехнічний інститут) і В. О. Щербакова (Московський інститут сталі і сплавів). Вони наприкінці 1980-х рр. виготовили за власною оригінальною технологією, високо вуглецеву (1,8-2,4%) візерункову сталь самої високої якості. Вона мала майже усі властивості «справжнього» булату - аномальну міцність, пружність, високу щільність і, що особливо характерно, незвичайно чистий і довгий дзвін. Плоска пластина булату товщиною 6 мм, шириною 50 мм і довжиною 300 мм після єдиного і несильного удару дзвонила півтори хвилини!

З цієї сталі був виготовлений ніж для різання паперу. Промислові випробування, виконані на харківській Книжковій фабриці ім. Фрунзе, довели: ніж дуже непоганий, але жодними особливими перевагами перед існуючим ножом, виготовленим із вуглецевої сталі, він не володіє. Отриманий економічний ефект був невеликим. (У дужках помітим, що більша частина співробітників кафедри «Ливарне виробництво» ХПІ, на якій проводилися основні експерименти, обзавелася майже метровими мачете, виконаними з експериментального булату. Таким «озброєнням» дачники й городники знищували бур'яни. Але, заточування такі клинки вимагали 1-2 рази за сезон.)

У своїй книзі В. О. Щербаков і В. П. Борзунов вказували, що присутність в стали мінімальної кількості хрому, кремнію, позитивно впливають на загальний комплекс якості булату. Однак, сумарний вміст домішок не повинен перевищувати від 0,5 до 0,8 % від загальної маси металу і повинен суворо співвідноситися з кількістю вуглецю в сталі.

З позицій сьогодення можна дійти до невтішного висновку, що цих учених підвела відсутність адекватної інформації про предмет дослідження. На превеликий жаль, дослідники користувалися не першоджерелом - роботами Аносова або М. І. і М. Т. Бєляєвих, а компіляцією їх праць, виконаних несумлінними писаками. Вони пішли шляхом цитування Ю. Г. Гуревича, який свідомо мінливо спотворив слова П. П. Аносова, приписавши йому теорію «недовареного булата». Де він знайшов цю теорію, з якою метою він це зробив - нехай лишиться на совісті Гуревича. Одне можна сказати. У роботі П. П. Аносова «Про булати» подібної дурниці немає. (Це може довести кожен читач самостійно.) Безумовно, не кожна бібліотека могла похвалитися наявністю праць П. П. Аносова. Але сьогодні будь-яка людина може зайти до Інтернету та перевірити, про що писав, і про що не писав Павло Петрович. Але праць Аносова в Інтернеті у 80-х роках ХХ сторіччя, на жаль, не було!

Можна дійти невтішного висновку, що В. О. Щербаков і В. П. Борзунов праць Аносова тоді не читали, хоча на працю Аносова «Про булати» вони посилаються. Ця обставина просто дивовижна. Адже в той час «весь радянський народ», від малого до великого у вільний час займався конспектуванням «першоджерел» - робіт Маркса, Енгельса та Леніна (не рахуючи керівників «партії та уряду»), намагаючись знайти в них раціональне зерно, прив'язати його до поточного моменту та прискорити «створення матеріально - технічної бази комунізму». Здавалося б, від першоджерел до інших джерел - рукою подати. На жаль, не вийшло.

Відомий майстер булатної справи В. В. Кузнецов особисто пояснював автору цей факт просто: «Коли Борзунов та Щербаков розповідали про 4 способи отримання булату Аносовим, то вони цитували не праці Аносова, а книгу проф. Д. А. Прокошкіна «П. П. Аносов», видану у Москві 1971 року. Відому фразу Аносова про пружність шпажного клинка вони цитували із статті Василя Романовича Назаренка. Натомість, професор Гуревич цитувался співавторами 19 разів. Загалом, це класичний приклад наукової несумлінності».

Залишається відзначити, що науковий рівень В. О. Щербакова і В. П. Борзунова був високий, і вони зуміли самостійно розібратися - у чому причина невдач. Але, на жаль, втратили дорогоцінний час. Розвалився СРСР, припинилося фінансування, Україна стала незалежною. В результаті найцікавіші дослідження, на жаль, логічного завершення не отримали.

Так, безладне спотворення ідей і методики П. П. Аносова призвело до краху цікавої практичної роботи, однієї з перших в СРСР на булатну тему, в результаті якої було отримано результати, що заслуговують на увагу.

І якби явний обман читачів був єдиним...

Наприклад, методика, що описана в патенті Ю. Г. Гуревича [6] взагалі дивує. Автор пропонує наносити шар білого чавуну на низьковуглецеву сталь і після пакетування пропонує нагріти заготовку до 730 ^оС та кувати отриманий матеріал при температурі нижче 730 ^оС після витримки в 5-10 секунд.

Виникає низка законних питань. А як нанести шар білого чавуну на низьковуглецеву сталь? Як поведе вкрай крихкий білий чавун при куванні? Чи не полетять його частини на всі боки?

На жаль, відповіді на ці питання Ю. Г. Гуревич не дає.

Або інший патент відомого майстра ножів В. І. Басова [7]. Його патент передбачає перегрів розплаву на 200 - 640 °С вище за температуру солідуса, витримки від 4 до 6 годин і охолодження сплаву перед розливом до 1560-1580 °С протягом 1,5-2 годин. Розлив проводять у форми, нагріті до температури 1100-1500°С. Пропонований спосіб дозволяє отримати зливки булатної сталі з необхідними механічними властивостями та високої якості при невеликій трудомісткості виготовлення. Крім того, можна керувати процесом повторення малюнка булата. І тут є чимало запитань. Якщо перегрівати сталь із кількістю вуглецю 0,8 % вище лінії солідус на 640 °С, то за діаграмою «залізо - вуглець» потрапляємо в область температур понад 2000 °С.

Знову питання. А чи існують у промисловості такі вогнетривкі матеріали, які витримували б без вакууму температуру більше 2000 градусів, та ще з витримкою 4 - 6 годин? На жаль, ні, вони відсутні.

Як і у чому В. І. Басов проводив плавки? І чи проводив? Розлив металу В. І. Басов пропонує проводити в ливарні форми, які нагріті до температури 1100-1500°С.

У лиття по моделях, що виплавляються, форми нагрівають до температури 850 - 900°С. Але нагрівати форми до 1500 ° С - це дуже складно.

І, нарешті, автор пропонує розливати метал без дотику його до повітря, але слово «вакуум» не звучить. Як це здійснити на практиці?

На жаль, всі поставлені авторами питання з числа риторичних, тобто тих, на які відповіді не отримати. Ось і виходить, що повторити нібито виконані авторами дослідження, неможливо. І таким «ляпам» нема числа. Прикро, що таким, немов, інженерним рішенням, дозволяють стати патентами. На жаль, папір все стерпить.

Розгадати основні таємниці булату вдалося випускникові ХПІ 1953 року Василю Романовичу Назаренко. Завдяки його багаторічним дослідженням [8] було доведено, що булатна сталь не поступається, а в ряді випадків і перевершує леговані сталі за зносостійкістю. Але вона не містить легуючих компонентів, а тобто, набагато дешевше. Так, наприклад, із булатної сталі було виготовлено ножі фрезерного культиватора, що обертав фрезу зі швидкістю 500 оборотів за хвилину. Ножі зі булатної сталі використовувалися для наплавлення ножа сормайтом, який містив 30 - 35% легуючих елементів. Дані з випробування булатної сталі на зносостійкість, порівняно з легованими сталями довели, що зносостійкість булатної сталі вище у кілька разів, ніж у легованих сталей і не поступається вольфрамовим сталям, якщо температура нагрівання інструменту або деталі не перевищує 300°С.

В. О. Щербаков та В. П. Борзунов видали кілька цікавих книг з отримання булатних сталей, але справжнього булату, на жаль, їм отримати не вдалося.

З січня 1990 р. Володимир Петрович Борзунов переходить на кафедру різання металів ХПІ [1, с. 42]. Але ідея дослідити ріжучі здібності булату, на жаль, не була реалізована. Скорочення навантаження, що збіглося з розвалом СРСР, призвело його до переведення на кафедру фізики металів ХПІ [1, с 51]. Але булат погано вписувався у традиційні дослідження кафедри: вона займалася дослідженням плівок різних металів...

Особиста справа В. П. Борзунова свідчить про гіперінфляцію в Україні наприкінці ХХ сторіччя. Кожні півроку змінювався оклад провідного наукового співробітника: на початку 1994 р. - 668600 карб. [1, с. 56], наприкінці року - 2219700 карб. [1, с. 64], на початку 1995 р. - 44394000 карб. [1, с. 65], з квітня 1995 р - 74915000 карб. [1, с. 66], з вересня 1995 р. - 15332000 карб. [1, с. 68], з 1996р. - 24896000 карб. [1, с. 70]. Зрозуміло, що за таких умов неможливо було створити щось нове. І з 1997 р. В.П. Борзунов звільняється з Харківського державного політехнічного університету [1, с. 79]. Використовуючи власний досвід, він ще взяв участь у виливку дзвонів та їх термічній обробці для Петропавлівської церкви м. Харкова, після чого відійшов від наукової діяльності. Після 2000 р. дані про вченого відсутні.

Висновки

Володимир Петрович Борзунов є одним з колишніх співробітників УкрНДІМету, які приймали активну участь у дослідженнях та запровадженні у промислове виробництво безперервного лиття. Після зміни керівництва УкрНДІМету в 1985 р. він переходить у Харківський політехнічний інститут, де продовжує свою роботу по безперервному литтю та починає піонерські роботи по булатним сталям. Разом з В. О. Щербаковим він веде наукову тематику, та є автором низки робіт з проблематики булатів. Кількість друкованих робіт В. П. Борзунова перевищує 350. Розвал СРСР та гіперінфляція в Україні наприкінці ХХ сторіччя призвели до згортання наукової тематики та не дозволили завершити розпочаті дослідження з проблематики булатної сталі.

Література

1. Архів НТУ «ХПІ». Справа № 149313. Особова справа Борзунова В.П. 82 арк.

2. Архів УкрНДІМету. Справа Сладкоштєєва В.Т. 159 арк.

3. Центральний Державний науково-технічний архів України. Фонд Р. 108. Опис 1. Тришевський І.С.

4. Развитие металлургии в Украинской ССР.К., Наукова думка, 1980. - 960 с.

5. Архів НТУ «ХПІ». Справа 143725. Особова справа Шатагіна О.О. 89 арк.

6. Патент РФ № 2051977. Способ получения булатной стали. Автор: Гуревич Ю.Г. Опубликовано 10.01. 1996 г.

7. Патент РФ № 2022686. Способ получения слитков булатной стали. Автор: Басов В.И. Опубликовано 25.02. 1995 г.

References

1. Arkhiv NTU «KhPI». Sprava № 149313. Osobova sprava Borzunova V.P. 82 ark. [Archive ofNTU «KhPI». Case № 149313. Personal case of Borzunov V. P. 82 sheets] [in Ukrainian].

2. Arkhiv UkrNDIMetu. Sprava Sladkoshtieieva V. T. 159 ark. [Archive of UkrNDIMEt. The case of Sladkoshteev V. T. 159 sheets.] [in Ukrainian].

3. Tsentralnyi Derzhavnyi naukovo-tekhnichnyi arkhiv Ukrainy. Fond R - 108. Opys 1. Tryshevskyi I. S. [Central State Scientific and Technical Archive of Ukraine. Fund R - 108. Description 1. Tryshevskyi I. S.] [in Ukrainian].

4. Razvitie metallurgii v Ukrainskoj SSR.K., Naukova dumka, 1980. - 960 s. [Development of metallurgy in the Ukrainian SSR. - K., Naukova Dumka, 1980. - 960 p.] [in Russian]

5. Arkhiv NTU «KhPI». Sprava № 143725. Osobova sprava Shatahina O. O. 89 ark. [Archive of NTU «KhPI». Case № 143725. Personal case of Shatagin O.O. 89 sheets] [in Ukrainian].

6. Patent RF № 2051977. Sposob polucheniya bulatnoj stali. Avtor: Gurevich Yu. G. Opublikovano 10.01. 1996 g. [Patent of the Russian Federation No. 2051977. Method for producing damask steel. Author: Gurevich Yu. G. Published on 10.01. 1996] [in Russian].

7. Patent RF № 2022686. Sposob polucheniya slitkov bulatnoj stali. Avtor: Basov V. I. Opublikovano 25.02. 1995 g. [Patent of the Russian Federation No. 2022686. Method for producing ingots of damask steel. Author: Basov V.I. Published on 25.02. 1995] [in Russian].

Размещено на Allbest.ru