Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки,молоді та спорту України

ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка»

Кафедра харчових технологій

РЕФЕРАТ

з дисципліни Основи стандартизації та управління якістю продуктів

громадського харчування

на тему

Міжнародне зростання якості харчових продуктів як

чинник додержання прав споживачів

Виконала

Студентка 3ПНХ

Бичкова Ганна

Луганськ 2012

Зміст

Введення

1. Якість продуктів харчування як національна ідея

2. Контроль за безпекою продуктів харчування

3. Проблеми ідентифікації та фальсифікації харчових продуктів

4. Кодекс Аліментаріус

5. Європейське законодавство

6. Україна і її законодавство

7. Проблеми України в харчовій галузі

Висновок

Список використаних джерел

Введення

якість продукт харчування

Слід зазначити, що серед стратегічних проблем національного відродження та соціально-економічного розвитку нашої держави проблема якості продукції є однією з найвагоміших, практично вона визначає внутрішню і зовнішню незалежність, реальну економічну безпеку. Питання поліпшення якості продукції повинен розглядатися як засіб підвищення конкурентоспроможності, як неодмінна умова подолання труднощів перехідного періоду до ринкової економіки.Однією з умов подолання кризи, забезпечення стабільного розвитку національної економіки є вдосконалення структурно-функціональної організації та системи управління процесами якості продукції. Це обумовлено такими основними причинами: відсутністю єдиної стратегії взаємодії і взаємного впливу органів виконавчої влади, громадських організацій, фахівців промислових підприємств на питання якості і, як наслідок, - на економічні, соціальні та інші фактори забезпечення національної безпеки України, загальним відсутністю державної інформаційної інфраструктури, яка б забезпечувала повну, достовірну та оперативну інформацію із зазначеної проблеми.

1. Якість продуктів харчування як національна ідея

Можна назвати історичним феноменом те, що якість, як категорія, є національною ідеєю всіх розвинутих країн світу. Стосується це будь-якої продукції, послуг, соціального забезпечення, всіх сфер діяльності людини в цілому. Саме високі вимоги до якості продукту і дотримання цих вимог забезпечує домінування продукції розвинутих країн на світовому ринку, забезпечує їхню безпеку, конкурентоздатність і дозволяє відігравати провідну роль у світовому розподілі праці.

Навряд чи все це можна сказати про Україну. На відміну від європейських країн головним критерієм для бізнесу і споживача виступає зовсім не якість товару в цілому і продуктів харчування зокрема, а ціна. Норми безпеки, які повинні міститися в державних стандартах залишаються незмінними вже тривалий час, зусилля вітчизняних стандартизаторів і споживачів ігноруються державними інститутами. Державний контроль не в змозі припинити як випуск вітчизняної низькоякісної продукції, так і ввіз на територію України товарів сумнівної якості, що в першу чергу стосується продуктів харчування та напівфабрикатів. Все це відбувається на фоні існування досить розвинутої системи стандартизації, метрології і сертифікації та наявності відповідних кадрів.

Така ситуація може призвести до істотного погіршення здоров'я населення, зростання соціальної напруги, зниження рівня вітчизняного виробництва.

Є ще одна причина, через яку знижується якість продуктів харчування - це використання дешевої сировини для їх виробництва, скорочення технологічних циклів і, як не дивно, використання високотехнологічного обладнання. В зв'язку з цим, у розвинутих країнах існує багаторівнева система захисту населення від недоброякісного товару, створюючи тим самим безпеку через контроль якості.

В першу чергу - контроль держави за якістю продуктів харчування, дитячих товарів, лікарських препаратів, косметичних засобів тощо. На наукову розробку методів контролю та існування відповідних інстанцій урядами розвинутих країн виділяються значні суми з державних бюджетів. Крім того постійно розробляються нові директиви, доопрацьовуються існуючі, постійно коригуються допустимі норми і концентрації певних речовин у продуктах.

Динамічно розвивається система сертифікації продуктів якості. У Європейському Союзі діє Постанова ЄС Про екологічне землеробство і відповідне маркування сільськогосподарської продукції і продуктів харчування, яка передбачає контроль якості на всіх етапах виробництва і переміщення. Маркування товарі в знаком СЕ означає його відповідність жорстким вимогам директив відповідності. Товар без цього маркування не допускається на ринок і воно є обов'язковим для всіх суб'єктів діяльності Європейського Союзу.

В цьому аспекті існує певна загроза для не розвинутих країн, до яких відноситься і Україна. Адже продукція, яка не відповідає вимогам ЄС може реалізовуватися у нас. Оскільки система контролю якості і безпеки продуктів харчування потребує значних коштів та затрат, то й природно, що в розвинутих країнах вона набагато досконаліша і жорсткіша. А це, в свою чергу, означає, що перелік граничних норм і концентрацій різних препаратів набагато досконаліший. Саме це забезпечує значно більшу тривалість життя та менший рівень різних захворювань у розвинутих країнах.

Українська система стандартизації поки що не відповідає міжнародним нормам. В умовах України надзвичайно складно, майже неможливо, контролювати продукти харчування за всіма можливими забруднюючими речовинами, генетично модифікованими складовими, оскільки це надто дорого. Необхідно відмітити слабкі повноваження і можливості громадських органів контролю, а вся система не може базуватися тільки на державному фрагменті.

Практика державного замовлення може послужити ефективним прийомом підвищення якості продукції в Україні та збільшить конкурентоздатність українських продовольчих товарів на світовому ринку.

2. Контроль за безпекою продуктів харчування

Безпека харчової продукції і продовольчої сировини є однією з вирішальних складових економічної безпеки кожної держави й визначається спроможністю країни ефективно контролювати виробництво й ввезення безпечного та якісного продовольства на загальновизнаних у світі засадах. Ця сфера діяльності у людському суспільстві має надзвичайно важливі гуманітарний, соціальний, економічний і політичний аспекти.

В Європейському Союзі ефективно діють не тільки загальні нормативні і правові акти, й обширний перелік специфічних вимог і норм, метою яких є забезпечення безпеки харчових продуктів. Наглядом займаються три державні структури: Міністерство сільського господарства, Міністерство соціальних справ і міністерство економіки та комунікацій.

Приступаючи до роботи з харчовими продуктами, їх обробник повинен поставити до відома наглядові органи та подати належну заявку. Це означає дозвіл на діяльність. Наглядова установа оцінює відповідність підприємства і затверджує або відхиляє заявку. В першому випадку вона вносить підприємство до переліку підприємств, яким дозволено певний вид діяльності. При порушенні вимог законодавства наглядовий орган має право призупинити діяльність підприємства на певний строк повністю чи частково.

Важливу роль відіграє зобов'язання підприємства щодо самостійного контролю, таким чином досягається один з найважливіших принципів - дотримання одноосібної відповідальності підприємства. Якщо підприємству стає відомо про певні невідповідності нормативним документам, то навіть при найменшій підозрі на це воно повинне вжити всіх необхідних заходів з метою перевірки і усунення причин.

У ЄС визначені певні пріоритети в галузі виробництва і контролю продуктів харчування:

- забезпечення населення продовольством;

- забезпечення продовольчої безпеки;

- створення чіткої системи заходів регулювання і підтримки сільського господарства;

- раціональне використання орних, пасовищних і лісових земель;

- розширення для населення можливостей одержати необхідні продукти;

- роль зовнішньоторговельної політики.

В Україні якість і безпека продуктів харчування є питанням, яке хвилює не лише спеціалістів, а й пересічних громадян. Не всім відомо, що в раціон пересічного українця потрапляють продукти, які несуть загрозу здоров'ю, повільно руйнуючи його, закладають причини майбутніх розладів і захворювань.

На сьогодні в харчовій промисловості розроблено більше 400 національних стандартів на харчову продукцію, гармонізованих до міжнародних і європейських стандартів.

Основні пріоритети щодо якості та безпеки продуктів харчування:

- контроль за якістю та безпекою продовольчої сировини і супутніх матеріалів, харчових продуктів, особливо дитячих;

- контроль за безпекою імпортної продукції, особливо виготовленої на основі генетично модифікованих організмів (обов'язкове маркування такої продукції);

- подальше удосконалення нормативно-правової бази, зокрема розроблення національних медико-біологічних вимог і санітарних норм якості продовольчої сировини та харчових продуктів;

- надання громадянам юридичної підтримки у відшкодуванні їм матеріальних і моральних збитків у разі заподіяння шкоди від вживання небезпечних продуктів харчування;

- організація санітарної просвіти населення щодо профілактики харчових отруєнь та аліментарної профілактики негативного впливу дії чинників довкілля.

3. Проблеми ідентифікації та фальсифікації харчових продуктів

Сучасні методи досліджень дозволили встановити такі дози забруднення продуктів харчування, про які раніше не підозрювали навіть науковці, що дозволило зробити висновок про те, що абсолютно безпечних продуктів не існує, оскільки практично не існує жодного їхнього компонента, який не був би безпечним для тієї чи іншої категорії населення. В свою чергу це дозволило пере провірити рівні ризику і встановити інші допустимі концентрації забруднюючих речовин. Закон України "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини" №44 (371) від 5 листопада 2002 року регулює відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продавцями (постачальниками) і споживачами під час розробки, виробництва, ввезення харчових продуктів на митну територію України, їх закупівлю, використання, споживання та утилізацію.

У 70-х роках ХХ ст. під егідою ФАО/ВООЗ створена міжнародна програма розробки стандартів харчових продуктів. Головним її органом є комісія "Кодекс Аліментаріус", до якої входить 117 країн. Крім комісії "Кодекс Аліментаріус", міжнародні стандарти розробляє ЄС, а також Міжнародна організація стандартів (ISO). В Україні питаннями контролю якості та безпеки харчових продуктів займається Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт) та Міністерство охорони здоров'я

За сучасних умов у всьому світі вимоги до якості харчових продуктів стали жорсткішими. Важливо, щоб якість харчових продуктів була ідентична тим вимогам, які закладено в державних стандартах і технічних умовах на їх виробництво. Ідентифікація харчових продуктів -- це виявлення відповідності їхніх характеристик, указаних при маркуванні, у супровідних документах чи в інших засобах інформації, висунутим до них вимогам. Як засоби ідентифікації харчових продуктів використовують нормативні, технічні та товарносупровідні документи, а також маркування.

Складність ідентифікації полягає в тому, що в більшості випадків відсутні або не дуже надійні її критерії. Так, майже неможливо встановити ідентичність пшеничного борошна вищого ґатунку, виготовленого одним хлібозаводом, але різними змінами та (або) виготовленого із борошна, одержаного від різних постачальників. За рубежем роблять спроби вносити у маркування харчових продуктів певну інформацію про їх приналежність до конкретної товарної партії. В Україні маркування, яке ідентифікує конкретну товарну партію, використовується лише для продукції консервної промисловості (консерви, пресерви).

За даними Комітету охорони прав споживачів, в Україні близько 80% харчової продукції фальсифіковано за одним або кількома показниками. Найпоширенішою є асортиментна фальсифікація, тобто підробка, яка здійснюється шляхом повної або часткової заміни харчового продукту його замінником іншого виду або найменування із збереженням подібності однієї або кількох його характерних ознак.

Серед асортиментної фальсифікації найпоширенішими є: часткова заміна водою, додавання до харчового продукту низькоякісного замінника і повна заміна натурального продукту імітатором. Замінники, які використовують в разі асортиментної фальсифікації, бувають харчовими -- це дешевші, меншої цінності харчові продукти, але подібні до натуральних за однією або кількома ознаками.

Досвід свідчить про те, що в разі додавання 10% води до рідких харчових продуктів (соки, вина) дегустатори не помічають фальсифікації. В разі додавання 20% води близько 1/3 дегутаторів висловлюють сумнів відносно якості продукту і лише в разі 50% розведення більшість дегустаторів впевнено розпізнають водянистий смак соків і вин. Так само незначне розведення водою рідких продуктів не реєструють прилади, якими визначають фізико-хімічні показники. Прикладом асортиментної фальсифікації є виготовлення концентратів, сиропів, соків і напоїв, кислот, ароматизаторів або заміна вершкового масла на маргарин в тортах та тістечках, що забороняється законодавством, додавання до борошна та крохмалю крейди, гіпсу, вапна, золи, до молока -- крейди і соди.

В наш час набула поширення якісна фальсифікація харчових продуктів, тобто їх підроблення за допомогою харчових і нехарчових добавок, які імітують для покращення органолептичних характеристик, або заміна продукту вищого ґатунку більш низьким. Поширеними способами якісної фальсифікації є використання добавок, які імітують покращення якості, а також пересортування. Кількісна фальсифікація називається недоваженням або недомірюванням.

Середній житель Європи щорічно із їжею з'їдає більш як 2,5 кг різних хімічних речовин, які надають харчовим продуктам свіжого вигляду, приємного запаху і продовжують строки їх зберігання. За таких умов особливого значення набуває удосконалення системи нормативів, які забезпечували б здоров'я сучасних людей і наступних поколінь.

4 Кодекс Аліментаріус

Безпека продуктів харчування з давніх давен була предметом піклування державного апарату. Від цього залежали працездатність населення, боєздатність армії, благополуччя правлячих кіл. Історичні факти свідчать про наявність досить розвиненої системи контролю за якістю їжі а Ассирії, Єгипті, Елладі, Римі.

В ХІХ ст. були прийняті перші загальні закони про харчові продукти і з'явились перші системи контролю за дотриманням цих законів. В окрему галузь почала оформлятися хімія харчових продуктів, а її методи стали швидко використовуватися не тільки для виробництва продуктів, а й для встановлення їх доброякісності.

В Австро-Угорщині з 1897 по 1911 рік виступає в ролі еталону на харчові продукти Codex Alimentarius Austriacus, який не має юридичної сили, але може використовуватися в судах і потім дав назву комісії. В 1903 році Міжнародна федерація молочної промисловості (ІДФ) розробляє міжнародні стандарти на молоко і молокопродукти, а потім відіграє важливу роль у становленні Комісії Кодекс Аліментаріс.

У 1945 році створена ФАО, в коло опіки якої попадають питання харчування і розробки міжнародних стандартів на харчові продукти. В 1948 році створена ВООЗ, якій теж доручено створювати стандарти на харчові продукти. В 1950 році починаються спільні наради експертів ФАО/ВООЗ з питань харчування і суміжних галузях, три роки потому Всесвітня асамблея охорони здоров'я заявляє про проблему використання в харчовій промисловості хімічних сполук.

Наприкінці 50-х років ХХ ст.. Австрія добивається створення регіонального харчового кодексу для всієї Європи Codex Alimentarius Europaeus, а в 1960 році перша регіональна конференція ФАО підтримує ідею про бажаність створення загального, а не регіонального кодексу.

В 1961 році Рада Codex Alimentarius Europaeus приймає резолюцію про передачу керівництва своєю діяльністю ФАО і ВООЗ. І згодом ФАО приймає рішення про створення міжнародної програми з стандартів на харчові продукти. У 1962 році Комісія була створена. Роком пізніше така програма буде затверджена Всесвітньою асамблеєю охорони здоров'я і вона затверджує Статут Комісії Кодекс Аліментаріус.

Створення Кодексу Аліментаріус було актуальним ще з однієї причини - росла стурбованість населення якістю харчових продуктів. Жвавий інтерес суспільства до НТП, бурхливий розвиток хімії та мікробіології призвів до того, що людей уже не задовольняли методи контролю за фізичними показниками продуктів. Почали формуватися громадські асоціації з відстоювання прав споживачів, діяльність яких стала джерелом контактів для Кодексу, а згодом деякі комітети з певних груп товарів стали комітетами самої Комісії.

5. Європейське законодавство

В рамках ЄС питання безпеки та якості харчових продуктів у ланцюгу «від поля до столу» регулюється близько 160 європейськими директивами, які необхідно запровадити в законодавство України для створення аналогічної системи.

Погане харчування напряму пов'язане зі здоров'ям і тривалістю життя, збільшує ризик серйозних хронічних захворювань. Кожен рік на світовому ринку з'являється не одна сотня нових продуктів харчування, інформація про які у найповнішому обсязі повинна доводитися до споживача.

У європейському законодавстві є три головних принципа:

- інформувати і захищати громадян;

- збільшити вільний рух продуктів харчування;

- дати вибір споживачу.

Надати інформацію про природу продукту, його зберігання і приготування виробник зобов'язаний на етикетці, причому все це закріплено законодавчо і є обов'язковим.

Директива 2000/13/EC - головна частина законодавства, яка узгоджує право держав-членів ЄС забороняти вказувати на маркуванні продуктів харчування їх властивості до лікування хвороб людини. В тому ж 2001 році Директива була скоригована відповідно до вимог Директиви 2001/101/EC, яка вимагає маркування м'яса, а в2003 доповнена у зв'язку з вимогою вказувати у алькогольних напоях вміст алергенів. Сама Директива містить список інгредієнтів, які можуть викликати алергію.

В 2005 році прийнята Директива 2005/26/EC. Яка містила перелік речовин, заборонених до використання. Задачею європейського законодавства є забезпечення інтересу споживачів з чого зроблений продукт.

Європейський союз вибрав подвійний підхід до гармонізації законів про продукти харчування:

а) «горизонтальне» законодавство - стосується загальних аспектів (добавки, маркування, гігієна);

б) «вертикальне» законодавство по конкретних продуктах (м'ясо, риба, цукор, борошно і т.д.)

Директиви Закону ЄС Про продукти харчування направлені на забезпечення того, щоб на ринок попали тільки безпечні для здоров'я людини і тварин продукти. Головними цілями законодавства є:

Ш захист інтересів споживача -недопущення шахрайства і обману, підробки, надання неправдивої інформації;

Ш забезпечення потреб споживача, наявність повної інформації про продукт, щоб споживач міг правильно підібрати їжу відповідно до особливостей організму.

6. Україна і її законодавство

Правові засади встановлює Закон України "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини" № 44 (371) від 5 листопада 2002 року, який також регулює відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продавцями (постачальниками) і споживачами під час розробки, виробництва, ввезення харчових продуктів на митну територію України, їх закупівлю, використання, споживання та утилізацію. Згідно із Законом, основними засадами державної політики щодо забезпечення якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини є:

- пріоритетність збереження і зміцнення здоров'я людини та визнання її прав на належну якість і безпеку харчових продуктів і харчової сировини;

- створення гарантій безпеки для здоров'я людини під час виготовлення, ввезення, транспортування, зберігання, реалізації, використання, споживання, утилізації або знищення харчових продуктів та продовольчої сировини;

- державний контроль і нагляд за їх виробництвом, переробкою, транспортуванням, зберіганням, реалізацією, використанням, утилізацією або знищенням, які забезпечують збереження навколишнього природного середовища, ввезенням в Україну, а також наданням послуг у сфері громадського харчування;

- стимулювання впровадження нових безпечних науково обгрунтованих технологій виготовлення (обробки, переробки) харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів, розробки та виробництва нових видів спеціальних та екологічно чистих харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів;

- підтримка контролю якості харчових продуктів з боку громадських організацій;

- координація дій органів виконавчої влади в ході розробки і реалізації політики щодо забезпечення належної якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини;

- встановлення відповідальності виробників, продавців (постачальників) харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів за забезпечення їхньої належної якості та безпеки для здоров'я людини під час виготовлення, транспортування, зберігання та реалізації, а також за реалізацію цієї продукції у разі її невідповідності стандартам, санітарним, ветеринарним та фітосанітарним нормам.

Держспоживстандарт України керується двома основними пріоритетами, які стосуються забезпечення надійного захисту прав споживачів, безпеки їхнього життя та здоров'я, захисту інтересів національної економіки, забезпечення умов для підвищення конкурентоспроможності українських виробників.

Враховуючи те, що питання безпеки населення безпосередньо залежить від якості харчової продукції, найактуальнішим питанням сьогодення є створення належної законодавчої і нормативної бази, інфраструктури, інформаційної мережі, ефективного ринкового нагляду з урахуванням міжнародної та європейської практики.

Система технічного регулювання та споживчої політики є одним з дієвих інструментів боротьби з тіньовою економікою. Проте її ефективність певним чином знизилась, зокрема, з набуттям чинності 26 грудня 2007 року Закону України „Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”, практично паралізовано роботу з державного нагляду. Деякі норми цього Закону надають можливість недобросовісним суб'єктам господарської діяльності уникати перевірок державного нагляду за додержанням вимог стандартів, норм і правил, приховувати неякісну, небезпечну та контрафактну продукцію. Крім цього, органи державного нагляду не можуть проводити лабораторні випробування продукції, яка підлягає перевірці (ст. 16, п.1 Закону), оскільки в бюджеті на 2008 рік кошти на це не передбачено.

Крім того, пропонується скасувати чинну систему обов'язкової сертифікації, а також відмінити всі стандарти, посилаючись на європейську практику оцінки відповідності за технічними регламентами. Така активність мотивується тим, що чинна система технічного регулювання та споживчої політики нібито гальмує розвиток підприємництва в Україні і суперечить вимогам СОТ та ЄС, створюючи невиправдані технічні бар'єри в торгівлі.

В Україні:

- відсутній закон про державний ринковий нагляд за додержанням вимог щодо безпеки продукції, розроблений на основі директив Європейського Союзу 2001/95/ЕС про загальну безпеку продукції, та 85/374/ЄЕС щодо відповідності законів, положень та адміністративних постанов країн-членів щодо відповідальності за дефектну продукцію;

- не запроваджені положення, стандарти Комісії "Кодекс Аліментаріус", застосування яких передбачене Законом України "Про безпечність і якість харчових продуктів";

- не впроваджені на підприємствах України системи забезпечення безпеки харчової продукції відповідно до вимог стандартів ISО 22000, що унеможливлює забезпечити конкурентоспроможність вітчизняних виробників щодо експорту харчової продукції;

- не запроваджені положення "Регламенту Європейського Парламенту і Ради 178/2002ЕС від 28 січня 2002 року "Про встановлення загальних принципів та вимог законодавства щодо харчових продуктів, створення Європейського органу з безпеки харчових продуктів та встановлення процедур у галузі безпеки харчових продуктів" та Регламенту (ЄС) № 882/2004 Європейського Парламенту і Ради від 29 квітня 2004 року "Про проведення офіційного контролю з метою забезпечення перевірок додержання закону про продукти харчування та фураж і правил, що стосуються здоров'я та благополуччя тварин.

Механізм обов'язкової сертифікації необхідно замінювати у відповідності до директив ЄС. Перехід від обов'язкової сертифікації до європейської (міжнародної) моделі оцінки відповідності має супроводжуватися скоординованою роботою щодо створення на законодавчому, нормативному та інфраструктурному рівні ефективної системи контролю за якістю та безпекою продукції, в тому числі і харчової. Тому необхіні розробки та впровадження Закону України «Про державний ринковий нагляд», який має враховувати положення директив Євросоюзу про загальну безпеку продукції та щодо юридичної відповідальності за дефектну продукцію.

7. Проблеми України в харчовій галузі

Середній українець (в більшості 50 - 60%) споживає в % до раціону: олія (176,6%), картопля (148,1%), хліб і хлібопродукти (123,3%), цукор (130,4%)., таким чином, формується білково0калорійна нестача. Причому багатодітні сім'ї споживають продуктів ціє групи в двічі більше.

Очікувана тривалість життя в середньому в Україні майже на 10 років нижча, ніж в економічно розвинених країнах Європи (у середньому 67 років. Серед причин смерті провідне місце в Україні посідають хвороби системи кровообігу, розвиток яких значною мірою пов'язаний з порушенням харчування.

Найбільший вплив на смертність від основних неінфекційних хвороб, і насамперед хвороб системи кровообігу, у Європейському регіоні мають 7 факторів ризику, чотири з яких безпосередньо пов'язані з харчуванням населення (гіперхолестеринемія, надлишкова маса тіла, зловживання алкоголем, недостатнє споживання фруктів і овочів).

Неповноцінне харчування є також вагомим фактором ризику розвитку хвороб органів травлення. З 1990 року поширеність хвороб органів травлення серед дорослого населення України зросла на 55%. Найбільш високими темпами зростала поширеність хвороб підшлункової залози (у 4 рази) та жовчнокам'яної хвороби (у 2,5 рази).

Збільшується значимість хвороб органів травлення як причини смертності населення. Найбільш високі рівні смертності від цієї причини реєструються в індустріально-розвинених і екологічно несприятливих областях, таких як Луганська (78,4 випадки на 100 тис. усього населення), Одеська (72,8), Дніпропетровська (71,0), Донецька (67,6). Стандартизований за віком рівень смертності від хвороб органів травлення в Україні в 2003 році перевищував на 17% аналогічний середній показник у Європейському регіоні і на 45% -- показник Євросоюзу.

Структура харчування дітей шкільного віку характеризується триваючим зниженням споживання найбільш цінних у біологічному відношенні харчових продуктів, таких як м'ясо і м'ясопродукти, молоко і молочні продукти, риба і рибні продукти, яйця, олія, фрукти й овочі. При цьому істотно збільшується споживання хліба і хлібопродуктів, а також картоплі. За даними ПРООН в Україні внаслідок неякісного харчування 3% дітей мають дефіцит маси тіла, а 15% -- відставання росту.

Незадовільне харчування дітей призводить до збільшення частоти виникнення серед них хвороб органів травлення. Захворюваність дітей (0--14 років) хворобами органів травлення зросла в 2004 році, у порівнянні з 1990 роком, на 57,1% (з 33,8 до 53,1 випадки на 1000 дітей). Поширеність захворювань даного класу серед дітей за цей період збільшилася на 61,1% (з 85,7 до 138,1 випадки на 1000 дітей) [4].

При здійсненні державного контролю за лікувально-профілактичними установами виявлено, що в них не додержуються режиму харчування. Офіційно скорочується кількість прийомів їжі. Необхідний добовий набір забезпечується тільки на 20%. У раціоні практично відсутні м'ясо, масло вершкове, рослинні жири, риба, овочі, фрукти, соки. Харчова й енергетична цінність раціонів харчування не відповідає гігієнічним нормам. Через відсутність коштів фактично не проводиться вітамінізація готових блюд.

Зросло виробництво неякісних м'ясних напівфабрикатів, ковбасних виробів. Виробники борошна соєвого текстурованого у супровідних документах не вказують використання генетично-модифікованої сої.

За оцінками вчених, з їжею до організму надходить понад 70% усіх забруднювачів (ксенобіотиків, контамінантів). При розбалансованому харчуванні, дефіциті його найважливіших компонентів (білків, незамінних аміно- і жирних кислот, мікроелементів, вітамінів) зростає небезпека несприятливого впливу забруднених продуктів на життєві функції організму, на здоров'я в цілому. У 2001 р. вченими медиками і деякими політиками України були розпочаті активні спроби прийняття "Концепції державної політики в галузі здорового харчування населення України", однак вона не була прийнята. Прийняття концепції могло б сприяти контролю за безпекою харчування нації.

Харчовий раціон України у 2002 р.,на душу населення на рік до рівня ЄС, %: хлібобулочна - 141,5; пшениці - 132,7; жита - 378,9; рису - 51,0; кукурудзи - 152,5; картопля - 171,5; цукор - 108,5; олії - 52,0 (у т.ч.: соняшникова - 209,1); овочі - 86,9; фрукти - 24,9; м'ясо - 34,9 (у т.ч. яловичина - 58,8; свинина - 27,4; курятина - 35,5); тваринні жири - 44,3); молочні продукти - 67; яйця - 91,3; риба - 58,6.

Владний аспект управління якістю продуктів харчування

Проблема якості продукції та послуг національного виробника грає першочергову роль у визначенні рівня життя в країні, її конкурентоспроможності на міжнародному ринку, стабільності національної валюти, тобто є чинником національної безпеки. Впровадження систем управління якістю спонукає організацію до вивчення, задоволення та передбачення потреб споживача, дисциплінує працювати «строго за регламентами», чітко розподіляє відповідальності та повноваження, тобто ліквідує дублювання функцій і пов'язані з цим витрати, має попереджуючий ефект, ліквідує причини невідповідностей (а не лише самі невідповідності), що збільшує ефективність роботи тощо.

Системи управління будь-якого підприємства, чи організації не може ефективно функціонувати у відірваності від систем вищого порядку, наприклад, систем управління міністерств, органів виконавчої влади регіону, врешті соціальних і політичних систем управління у державі взагалі. Конкурентоспроможність підприємств визначається якістю влади.

Розвинуті країни світу постійно удосконалюють системи управління органів виконавчої влади. Сучасне розуміння конкурентоспроможності частіше пов'язують із знаннями персоналу та корпоративними знаннями організації Тобто відставання досконалості систем управління державного рівня в Україні від, скажімо, європейських аналогів є одним із основних негативних факторів впливу на конкурентоспроможність країни.

Адаптація українського законодавства до міжнародних норм

Поступ України до Європи не може бути ефективний без цього кроку. основою для цього є ПЛАН ДІЙ "Україна - Європейський Союз", який схвалено КМ України 12.02.2005 р. та Радою з питань співробітництва між Україною і Європейським Союзом: 21.02.2005 р. В цьому документі, зокрема зазначається що «Імплементація Плану дій значно наблизить українське законодавство, норми та стандарти до законодавства Європейського Союзу. Він також закладе міцну основу для подальшої економічної інтеграції, включаючи через спільні зусилля у напрямку Зони вільної торгівлі».

Цей План дій встановлює комплексний перелік пріоритетів, як в рамках, так і поза рамками Угоди про партнерство та співробітництво ( 998_012 ). Серед цих пріоритетів, всі з яких мають важливе значення, особливу увагу слід приділити поступовому наближенню законодавства, норм та стандартів України до законодавства, норм та стандартів Європейського Союзу.

План дій

1. Держстандарт, Мінагрополітики, Мінекономіки, МОЗ повинні гармонізувати існуючі нормативно-правові акти щодо продуктів харчування з вимогами директив ЄС.

2. Забезпечити лабораторії, що здійснюють контроль за безпекою продовольчої сировини і харчових продуктів, необхідним сучасним обладнанням, реактивами, кадрами та методичними розробками проведення лабораторних випробувань.

3. Провести акредитації лабораторій контролю безпеки сировини і харчових продуктів у державній системі сертифікації УкрСЕПРО.

4. МОЗ, Держстандарт, Мінекономіки, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації повинні створити національну систему контролю за безпекою харчової сировини і продуктів, особливо одержаних на забруднених ґрунтах. Доповнити показники безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини показниками, встановленими в ряді європейських країн, зокрема стосовно вмісту нітрозодіпропіламіну, бенз(а)пірену, стимуляторів росту поліхлорованих біфенілів, діоксинів, стероїдних гормонів, а також залишків ветпрепаратів.

5. Забезпечити підприємства, що виготовляють продукти дитячого харчування, екологічно чистою сировиною.

6. Мінагрополітики, Держкомінформ повинні організувати реклами продуктів харчування, що сприяють підвищенню резистентності організму до шкідливого впливу чинників довкілля.

7. Забезпечити широке інформування населення щодо профілактики харчових отруєнь, у тому числі дикорослими грибами, а також гострих кишкових інфекційних захворювань.

Успішний процес інтеграції України в світове економічне співтовариство не можливий без координації зусиль з випуску якісної та безпечної харчової продукції. Для реалізації цих задач на підприємствах харчової промисловості розробляються та впроваджуються системи управління якістю і безпечністю, які засновані на принципах НАССР, успішне використання яких неможливе без впровадження та дотримання виконання загальних принципів гігієни харчових продуктів. Такими принципами являється звід Codex Alimentarius, "Рекомендованный международный Кодекс общих принципов гигиены пищевых продуктов", прийнятий в 1969 р. Важливим документом для підприємств Європейського Союзу являється Регламент (ЕС) №852/2004 "О гигиене пищевых продуктов" від 29.04.2004 г.

Основною розбіжністю у вітчизняному та європейському законодавстві є відношення до таких категорій як якість та безпека продукту. В країнах ЄС якість харчових продуктів - це категорія суто комерційна, яка не підлягає контролю з боку держави. В Україні якість та безпека харчових продуктів єдине ціле і тільки в такому разі продукція відповідає вітчизняним стандартом. Важливим є збереження українських смакових і технологічних традицій.

Основні напрямки Європейської концепції забезпечення безпеки харчових продуктів такі: виробник несе повну фінансову і юридичну відповідальність за безпеку продукції, яку він виготовляє, та обов'язкове введення системи НАССР. Відсутність в Україні належної виробничої практики та системи НАССР є однією з основних перешкод в гармонізації санітарних норм і державних стандартів щодо європейських вимог.

Кроки, необхідні для успішного впровадження систем НАССР в Україні:

· створення адекватної системи контролю та безпечності харчової продукції;

· гармонізація нормативно-правових актів;

· міжнародне визнання національної системи НАССР;

· акредитація в міжнародних спілках.

Найпоширенішими помилками розробників нормативної документації, вітчизняних виробників є помилки, які пов'язані з обґрунтуванням дозволу застосування конкретних харчових добавок.

На сьогоднішній день постали питання державного технічного регулювання в області підтвердження відповідності і стандартизації, оскільки від їх рішення залежить ступінь підготовки наших підприємств до жорстких конкурентних умов існування на ринку. Це в першу чергу - створення національних стандартів, які гармонізовані з міжнародними та європейськими, в області підтвердження відповідності та безпечності продукції, розроблення та введення в дію технічних регламентів.

Активність підприємств з розроблення та впровадження систем управління якістю за останні роки значно збільшилась. Це обумовлено не тільки політикою в області якості, але й розумінням необхідності високого рівня управлінням виробництвом при входженні на міжнародний ринок та вимогам європейського співтовариства та найближчих географічних сусідів.

Добре розроблена та організована система може і повинна забезпечувати високу якість і безпечність харчових продуктів, умови для підвищення взаємної довіри і створення цивілізованого ринку в Україні.

Висновок

Якість товарів - це сукупність характерних властивостей, форми, зовнішнього вигляду і умов застосування, якими повинні бути наділені товари для відповідності своєму істинному призначенню. Якість товарів оцінюється на основі кількісного виміру визначальних її властивостей. В даний час вироблена система кількісної оцінки споживчих властивостей товарів, які і дають кінцеві показники якості. Досить широко поширена оцінка властивостей товарів по групам, які дають відповідні показники якості: показники призначення товарів; показники надійності товарів; показники стандартизації і уніфікації товарів; ергономічні показники товарів; естетичні показники товарів; показники транспортабельності товарів; патентно-правові показники товарів; екологічні показники товарів , а також показники безпеки товарів.За допомогою зазначених показників якості можна визначити рівень якості товару, за результатами якого в організації буде здійснюватися управління якістю товарів, що випускаються. Управління якістю товарів вимагає здійснення періодичної оцінки споживчих властивостей і показників якості товарів. При цьому рівень якості товарів виступає основною мірою їх споживчої вартості. Як правило, необхідність оцінки споживчих властивостей і показників якості товарів виникає: при сертифікації товарів; при виборі найкращого варіанта товарів; при плануванні підвищення рівня якості товарів; при контролі якості товарів; а також при обгрунтуванні заходів стимулювання поліпшення якості товарів.На підставі оцінки споживчих властивостей і показників якості товарів в організації просто необхідно здійснювати такий процес, як управління якістю товарів, що випускаються. Система управління якістю товарів являє собою певну сукупність управлінських органів і об'єктів управління, заходів, методів і засобів, спрямованих на встановлення, забезпечення і підтримка високого рівня якості продукції.В якості пропозицій і рекомендацій хотілося б запропонувати наступне. Щоб випущені товари (продукція) були хорошої якості і відповідали стандартам, система управління якістю повинна включати:

1. Контроль і доцільність вимог якості під час розробки (планування, компетентність, документація, перевірка, результат).

2. Контроль якості під час закупівель (документація, контроль).

3. Позначення виробів і можливість контролю їх якості.

4. Контроль якості під час виробництва, випуску товарів, продукції (планування процесу, інструкції, кваліфікація, контроль).

5. Перевірка якості випущених товарів (вхідні перевірки, міжопераційний контроль, остаточний контроль, документація випробувань).

6. Контроль якості при зберіганні, переміщенні, упаковці, відправки.

7. Документування якості товарів, що випускаються.

8. Внутрішньофірмовий контроль за системою підтримки якості.

9. Аналіз якості товарів, що випускаються і систем вжитих заходів.

список використаних джерел

1. Закон України “Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини”

2. Закон України “Про захист прав споживачів”.

3. Закон України “ Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення”

4. Закон України “Про вилучення , знищення та подальше використання неякісної та небезпечної продукції”

5. Закон України “Про відповідальність постачальника за випуск і реалізацію неякісної і небезпечної продукції”

6. Закон України “Про стандартизацію”

7. Закон України “Про підтвердження відповідності”

8. Закон України “Про акредитацію органів з оцінки відповідності”

9. Закон України “Про метрологію та метрологічну діяльність”

10. Закон України “ Про ветеринарну медицину”

11. Закон України “ Про захист рослин”

12. Закон України “ Про пестициди і агрохімікати”

13. Копнов В. Принципы качества жизни // Стандарты и качество. -- 2003. -- 2. -- С. 37--41.

14. ДСТУ ISO 9001:2001. Система управління якістю. Вимоги. Модель менеджменту для покращання та модернізації органів виконавчої влади. -- Київ: ДП «УкрНДНЦ», 2007р. -- 11с.

15. Quality management systems -- Requirements ISO/CD 9001, 2007 (Системи управління якістю. Вимоги).

16. Бичківський Р. Управління якістю: Навч. посіб. - Л.: ДУ „Львівська політехніка”, 2000. - 329 с.

17. Декрет Кабінету Міністрів України „Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення”. Чинний від 08.04.93 р.

18. ДСТУ 2708-99. Повірка засобів вимірювальної техніки. Організація та порядок проведення. Чинний від 01.07.2000 р.

19. ДСТУ 3410-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Основні положення. Чинний від 04.01.97 р.

20. ДСТУ 3413-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Порядок проведення сертифікації продукції. Чинний від 04.01.97 р.

21. ДСТУ 3419-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Сертифікація систем якості. Порядок проведення. Чинний від 04.01.97 р.

22. ДСТУ ISO 14001-97. Системи управління навколишнім середовищем. Склад та опис елементів і настанови щодо їх застосування. Чинний від 01.01.98 р.

23. ДСТУ ISO 14004-97. Системи управління навколишнім середовищем. Загальні настанови щодо принципів управління систем та засобів забезпечення. Чинний від 01.01.98 р.

24. ДСТУ ISO 14011-97. Настанови щодо здійснення екологічного аудиту. Процедури аудиту. Аудит систем управління навколишнім середовищем. від 01.01.98 р.

25. ДСТУ ISO 14012-97. Настанови щодо здійснення екологічного аудиту. Кваліфікаційні вимоги до аудиторів з екології. Чинний від 01.01.98 р.

26. ДСТУ ISO 9000-2001. Системи управління якістю. Настанови щодо поліпшення діяльності. Чинний від 10.01.2001 р.

27. ДСТУ ISO 9000-2001. Системи управління якістю. Основні положення та словник. Чинний від 10.01.2001 р.

28. Закон України „Про підтвердження відповідності” від 17.05.2001 р.

29. Закон України „Про стандартизацію” від 17.05.2001 р.

30. Закон України „Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини” від 23.12.97 р.

31. Крылова Г.Д. Зарубежный опыт управления качеством. - М.: Изд-во стандартов, 1992 - 140 с.

32. Міжнародна стандартизація та сертифікація систем якості: Довідник / Ю.І. Койфман, О.В. Герус, Т.М. Кисельова та ін. - Львів-Київ, Видання ТК-93: "Управління якістю і забезпечення якості", 1995 - 260 с.

33. Розпорядження Кабінету Міністрів України „Про затвердження плану першочергових заходів щодо впровадження систем управління якістю на підприємствах” від 26.09.2001 р.

34. Указ президента України „Про заходи щодо підвищення якості вітчизняної продукції” від 23.02.2001 р.

35. Цюцюра В.Д., Цюцюра С.В. Метрологія та основи вимірювань: Навч. посіб. - К.: Знання-Прес, 2003. - 180 с.

36. Шаповал М.І. Основи стандартизації, управління якістю і сертифікації: Підручник. - 2-е вид. - К.: Українсько-фінансовий інститут менеджменту і бізнесу, 1998. - 152 с.

Размещено на Allbest.ru

...