Україна за запасами мінерально-сировинних ресурсів є однією з провідних держав світу. На її території, яка займає лише 0.4 % світової суші у 9000 родовищах зосереджено 5% світових запасів корисних копалин, загальною вартістю понад 11 трл. Доларів США. Історично це зумовило формування потужного промислового комплексу, а саме випереджаючий розвиток видобувної, металургійної, хімічної та інших енергоємних галузей з супутніми їм техногенно-екологічними проблемами.

У старих гірничодобувних регіонах техногенно-екологічні проблеми протягом останніх десятиріч набули масштабного характеру і на даний час загрожують екологічними та техногенними катастрофами. Одним з таких регіонів є Кривбас, який щорічно скидає високомінералізовані отруйні води в річку Інгулець.

Річка Інгулець віднесена до каталогу основних річок України і являється найбільшою правою притокою нижньої течії головної водної артерії України - річки Дніпро. Інгулець є основним джерелом, яке живить схід Кіровоградської області, Кривбас, південно-східні райони Миколаївської області і відіграє важливу роль у питній і промисловій водозабезпеченості вказаних регіонів.

В басейні річки Інгулець формується близько 350 млн. куб. м стоку, або половина водних ресурсів області. Річка служить джерелом зрошення 200 тис. га земель засушливого степу Миколаївської та Херсонської областей, вода подається для пиття 500 тисячного населення Миколаєва.

Тому не випадково чистота води в Інгульці, її стан викликає занепокоєння.

На підставі оцінки сучасного екологічного стану Криворізький залізорудний басейн відноситься до гірничодобувного регіону з критичним станом довкілля.

За 120-річну експлуатацію Криворізького родовища накопичилась значна кількість проблем, серед яких:

необхідність відкачки та відведення 40=45 млн. куб. м. /рік шахтних і кар”єрних вод та щорічна утилізація надлишку високо мінералізованих вод в обсязі 20-25 млн. куб. м;

ліквідація гірничодобувних підприємств, що відпрацювали запаси та усунення екологічних наслідків їх діяльності;

складування відходів видобутку та збагачення залізних руд, яких накопичилось понад 3.0 млрд. Тонн, площею близько 5,3 тис. га і сумарним об”ємом 1,5 куб. км. Та розкривних порід в обсязі 3,5 млрд. куб. м;

забезпечення техногенної безпеки існування регіону в умовах наявності 49 млн. куб. м вироблених просторів і пустот в шахтах і кар”єрах, які в певних умовах можуть призвести до аварій на промислових підприємствах та техногенних катастроф.

На підставі оцінки сучасного екологічного стану Криворізький залізорудний басейн відноситься до гірничодобувного регіону з критичним станом довкілля.

Проблема техногенно-екологічного забруднення гірничодобувних територій, де головними джерелами забруднення є накопичувані промислових відходів, мінералізованих шахтних та рудникових вод, потребує термінового розв'язання.

Гірничодобувні роботи суттєво впливають на навколишнє середовище і створюють умови для активізації небезпечних геологічних процесів, одним з яких є осідання денної поверхні землі, внаслідок чого виникають небезпечні явища: інтенсивне підтоплення житлових масивів та об'єктів господарювання, заболочування значних територій, утворення джерел, озер і боліт у пониженнях рельєфу.

В результаті закриття гірничо-видобувних підприємств, шахт і розрізів необхідно передбачити вирішення комплексу еколого-гідрогеологічних, у тому числі водоохоронних проблем, передбачених Водним кодексом України / ст.105, "Охорона підземних вод"/. Це, насамперед, здійснення заходів щодо попередження забруднення підземних вод, обладнання локальної мережі спостережувальних свердловин для контролю за рівнями та якісним станом цих вод.

Програмою передбачаються заходи щодо охорони земель від засолення, підтоплення, забезпечення умов відтворення природних ландшафтів у зонах розміщення цих об'єктів.

З метою поліпшення забезпечення якісною водою населення і галузей економіки, вирішення водогосподарських і екологічних проблем басейнів річок та регіонів України, у тому числі і гірничодобувних, впродовж 1999-2002 років Урядом України визначені основні напрями цієї діяльності в законах та програмах, зокрема це Концепція розвитку водного господарства України, затверджена Постановою Верховної Ради України від 14.01.2000 № 1390-ХІУ та Закон України "Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства", прийнятий 17 січня 2002 року, до складу якого увійшли програми водогосподарського напрямку.

Метою програмних документів є впровадження державної політики, спрямованої на запобігання зростанню антропогенного впливу на довкілля, забезпечення екологічно безпечних умов життєдіяльності населення і господарської діяльності та захисту водних ресурсів від забруднення і виснаження, раціональне використання водних ресурсів, забезпечення сталого функціонування екосистем у басейнах річок України, запобігання шкідливій дії вод і ліквідації її наслідків.

Для реалізації зазначених природоохоронних заходів передбачається:

при формуванні державного бюджету виділяти кошти на фінансуванню Комплексних програм природоохоронного спрямування у повному обсязі: віднесенням витрат на вказані цілі до захищених статей бюджету;

розробити і ввести в дію та забезпечити неухильне дотримання суб'єкта ми господарювання нормативів з граничного навантаження на навколишнє середовище;

провести інвентаризацію, паспортизацію та оцінку технічного стану потенційне небезпечних об'єктів (підземні виробки, пустоти, будівлі та споруди, що розміщені в зоні їх розповсюдження) та вжити вичерпних заходів для запобігання їх руйнування.

Згідно з Законом України "Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства", підприємства гірничодобувної галузі щорічно зобов'язані погоджувати з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує виконання зазначеної Програми заходи, на які спрямовуються кошти від збору за забруднення навколишнього середовища, що залишаються у розпорядженні цих підприємств.

На виконання завдань Програми постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2003р. № 568 створена Міжвідомча координаційна рада.

На підставі вищезазначеного основними принципами водно-екологічної політики в басейнах річок Інгулець та Саксагань є:

пріоритетність розвитку системи водокористування для соціальної сфери;

комплексний підхід до територіальної організації виробництва, земле - і водокористування залежно від водоресурсного значення зазначених басейнів;

еколого-економічна і санітарно-гігієнічна регламентація та державне управління водокористуванням з наданням безумовного пріоритету збереженню водних ресурсів, підтриманню сприятливих умов функціонування ландшафтів водозбірних басейнів і екологічного стану водних об'єктів в басейнах річок Інгулець та Саксагань;

пріоритетність економічних важелів регулювання водних відносин, оптимальне їх поєднання з організаційними та правовими заходами;

широке залучення громадськості до процесів обговорення, планування, контролю процесів використання водних ресурсів.

Реалізація вищезазначених принципів (шляхом виконання завдань та заходів Програми) має здійснюватись за такими пріоритетними напрямами:

поліпшення якості забезпечення водними ресурсами населення і галузей економіки, включаючи будівництво (реконструкцію) та підвищення екологічної надійності водосховищ, каналів, водоводів, систем водозабезпечення;

раціональне та екологічно безпечне використання водних ресурсів, підвищення технологічного рівня водокористування, впровадження маловодних і безводних технологій (впровадження новітніх, водозберігаючих, енергозберігаючих, комплексних технологій очищення забруднених вод, в першу чергу у комунальному господарстві);

упорядкування структури природних територій та земель, які інтенсивно використовуються, оптимізація водних балансів річкових басейнів річок Інгулець та Саксагань, забезпечення стабільності та поліпшення екологічної ситуації, підтримання водорегулюючих функцій ландшафтів водозбірних територій;

відновлення та підтримання сприятливого гідрологічного режиму водних об'єктів в басейнах річок Інгулець та Саксагань;

удосконалення управління водокористуванням, охороною та відтворенням водних ресурсів у басейнах річок Інгулець та Саксагань на основі запровадження басейнового принципу (вдосконалення законодавчої та іншої нормативно-правової бази для впровадження державної політики у сфері використання водних ресурсів).

Екологічна ситуація в Миколаївській області.

Протягом останніх років економіка Миколаївської області розвивається доволі динамічно і зберігається відчутний потенціал до подальшого росту. Зберігається макроекономічна та фінансова стабільність. Завдяки плідній роботі всіх галузей промислового комплексу досягнуто стабільного зростання обсягів промислової продукції. У 2002 році обсяги промислового виробництва в області зросли на 2,9%. Середньорічні темпи приросту обсягів промислового виробництва в цілому по області за останні три роки становить 7,3%.

Здійснюванні протягом останніх років процеси реформування агропромислового комплексу знайшли певне відображення у виробничих показниках сільського господарства.

На Миколаївщині щорічно виробляється близько 7% загальнодержавних обсягів виробництва зерна та соняшнику, 3% валового надою молока. В цілому показники виробництва продукції на душу населення зросли по виробництву зерна та соняшнику і майже втричі перевищують середні показники по Україні.

Основним критерієм діяльності підприємств є рентабельність виробництва. Загальний рівень рентабельності по сільгосппідприємствах становить 8.3 %, в тому числі в рослинництві - 27.2 %.

Характеристика екологічної ситуації в області складається з окремих показників і стану вирішення проблем, які як правило, поєднують не тільки екологічні, але і соціальні та економічні проблеми суспільства.

Хоча загальне антропогенне навантаження на довкілля в зв'язку з пожвавленням економіки в останні роки мало тенденцію до зростання, слід відмітити, що питомі показники, що характеризують вплив виробничо-господарської діяльності на довкілля практично залишилися стабільними, а деякі з них навіть поліпшилися. В середньому щорічно в навколишнє природне середовище надходить близько 1300 тис. т шкідливих речовин, як результат діяльності виробничо-господарського комплексу області. Із загальної кількості шкідливих речовин, що викидаються у довкілля 1% припадає на викиди в атмосферне повітря, 29% - на скиди до водойм і 70% - на токсичні відходи.

У розрахунку на 1 кв.км. території області в повітря щорічно за останні три роки викидається 2.3 т шкідливих речовин (в середньому по Україні - 8,3 т), в поверхневі води - 3.3 т (в середньому по Україні - 14,7 т), а надходження токсичних відходів становить 60.4 т речовин (в середньому по Україні - 131,6 т). Надходження забрудників у розрахунку на душу населення становлять в атмосферне повітря - 44.2 кг речовин (в середньому по Україні - 102,9), в поверхневі води - 63,3 кг речовин (в середньому по Україні - 181кг), у грунти та на земну поверхню - 1098.3 кг речовин (в середньому по Україні - 1641 кг).

Вирішення екологічних проблем напряму пов'язане з фінансовими можливостями природоохоронної галузі. Зростання виробництва, особливо в останні три роки позитивно вплинуло на підвищення ефективності роботи та активізацію інвестиційної діяльності і в сфері екології. Так, У 2002 році до цільових фондів охорони навколишнього природного середовища всіх рівнів надійшло 4022.2 тис. грн.

У зв'язку з поліпшенням інвестиційного клімату, використання коштів цільового фонду охорони навколишнього середовища та інших джерел з'явилась можливість добудови об'єктів комунального господарства.

В результаті чого введено в дію 40,1 км водопровідних та 6,7 км каналізаційних мереж. Введено в дію 1550 куб. м. очисних споруд каналізації та 36 куб. м. очисних споруд водопроводу.

Відбувалися будівельні та ремонтні роботи на каналізаційних очисних спорудах та мережах в м. м. Миколаєві, Вознесенську, Баштанці, Снігурівці, в смт. Березанка, Криве Озеро, тощо (всього 12 об'єктів). Ефект от виконання цих робіт - зменшення скиду недостатньо очищених стічних вод на 8.49 млн. куб м на рік, або на 15.6%.

Практично кожного року в області створюються нові об'єкти природно-заповідного фонду. Так, у 2002 р. створено і затверджено сесією обласної ради природно-заповідний об'єкт місцевого значення - регіонально-ландшафтний парк "Приінгульський" площею 3152,7 га.

Місто Миколаїв - адміністративний центр Миколаївської області, займає 9-те місто серед обласних центрів за чисельністю населення в Україні, розташоване на півострові в місці злиття річок Південний Буг та Інгул.

Загальна площа міських земель становить 25,9834 тис. га. Загальна протяжність доріг - 656 км., у тому числі: з твердим покриттям - 364 км., з ґрунтовим - 202 км.

Сучасний Миколаїв залишається центром суднобудування, у місці розвинено машинобудування, кольорова металургія, харчова та легка промисловість.

Життєдіяльність мешканців міста підтримують харчова, борошномельна, легка галузі промисловості. В економічний потенціал міста робить свій внесок найбільший в Україні представник кольорової металургії ВАТ "Миколаївський глиноземний завод”.

Найбільшу питому вагу в обсязі промислової продукції становить кольорова металургія та оброблення металу - 35, 5 %, суднобудування та ремонт суден - 14 %, харчова промисловість - 16,5%.

Миколаїв має розгалужену мережу автомобільних комунікацій і потужний залізничний вузол, що пов'язує регіон з іншими регіонами України, СНД та світу.

Зв'язок міста через Чорне море та Дніпровське-Бузький лиман з усіма портами світу забезпечують три морських та один річковий порт. Миколаївський торговельний порт - найбільший в Україні.

Миколаївський аеропорт здійснює, окрім перевезень пасажирів міжнародні чартерні рейси.

Перевезення жителів здійснюється по 5 трамвайних 4 тролейбусних, 2 річних та 89 автобусних маршрутів, у тому числі маршрутах приватного транспорту.

Місто омивається двома річками: Південний Буг та Інгул. Ріка Південний Буг відноситься до числа великих річок басейну Чорного моря, бере початок в Хмельницькій області і впадає в Дніпро-Бузький лиман, утворюючи нижче гирла річки Інгул в м. Миколаєві Бузький лиман довжиною 47 км., шириною 2,7 - 8 км. Загальна довжина річки 806 км., ширина 80 - 1300 м.

Живлення річок, в основному, утворюється за рахунок талих вод у весняний та зимовий період та дощових опадів. Підземний стік незначний. Режим зміни рівнів води характеризується високою повінню, низьким літнім меженем, який переривається при проходженні дощових паводків, осінніми та зимовими та підйомами води.

Для нижньої течії Південного Бугу характерні згонні та нагонні явища:

При південних вітрах спостерігається підйом води на 0,5 - 1,0 м.;

При північних вітрах рівень знижується на 0,3 - 0,7 м.

В середині та нижній течії річка Інгул має ширину 20 - 100 м., глибину 4,5 м., швидкість течії - 0,1 - 0,4 м/с,.

Населення міста забезпечується питною водою:

Із р. Дніпро: водозабір по водоводу Дніпр - Миколаїв, довжиною 73 км.;

Із двох артсвердловин загальним дебітом 1,0 тис. м? /доб.

В місті існує 26 насосних станцій водопроводу для накопичення води в РЧВ. Загальна довжина водопровідної мережі в м. Миколаєві складає 1001,5 км. водопровідна мережа водоводів - 306 км.

Енергопостачання міста здійснюється від єдиної державної енергосистеми з наступних напрямів:

З підстанції "Трихати" на підстанцію "Темвод” та "Нова” по повітряній лінії - 150 кВ.;

З підстанції "Трихати" на підстанцію "Миколаївська”, "Промзона”, "Центральна” по лінії 150 кВ;

З Херсонського напряму з підстанції "Посад-Покровська” на підстанцію "Октябрська”, "Центральна” по лінії 150 кВ.

Електромережа міста має довжину 1687 км.

Система каналізації м. Миколаєва складається з двох систем, які працюють на очисні споруди в с. Галіцинівка і в селищі Варварівка. Система каналізації, яка скидає фекальні води на головні очисні споруди в с. Галіцинівка має 24 каналізаційні насосні станції. Система каналізації, яка працює на очисні каналізаційні споруди в с. Варварівка має одну КНС в с. Слівіно.

Рішення міської влади щодо екологічних проблем:

1. скасування будівництва близько 15 АЗС у зелених зонах і безпосередній близькості від житлових будинків;

2. припинено вирубку дерев на проспекті Леніна й у мікрорайоні Леваневцев;

3. зірвано плани комерційних структур придбати на 49 років в оренду парк Перемоги і дитяче містечко "Казка";

"Метою міського плану дій з гігієни довкілля - відмітив в своєму звіті Міський Голова Чайка В.Д. - є поліпшення громадського здоров'я шляхом попередження негативних станів (хвороб та погіршення самопочуття), виникнення або перебіг яких пов'язані з впливом чинників довкілля. Екологічна політика містить 14 індикаторів стійкого екологічного розвитку, які щорічно розраховуються і публікуються в ЗМІ.

Постійно збільшується виділення коштів міського бюджету на вирішення проблем охорони навколишнього середовища міста: 2001 рік-17,8 млн. грн.;

2002 рік - 20,3 млн. грн. 2003 рік - 25,7 млн. грн.

2004 рік - 40,8 млн. грн. 2005 рік - 52,9 млн. грн.

Загальною справою громадськості та органів місцевого самоврядування стало укріплення водоохоронних зон, прибережних смуг, висадження дерев вздовж об'їзної дороги в Корабельному районі, по вулиці 2 - -й Набережній; висадження дерев на території ліквідованого несанкціонованого сміттєзвалища по вулиці Торговельні; видалення порості та висадження дерев на території заповідного урочища "Дубки", ремонт газонної частини з посівом трави на вулицях міста загальною площею 4,2 га. Були виконані роботи по благоустрою та санітарному очищенню парків та скверів міста, прибудинкових територій, ліквідація стихійних сміттєзвалищ. По м. Миколаєву площа зелених насаджень на 1-го мешканця становить: 2002 рік-16,8 м².

2003 рік - 17 м^2.

2004 рік - 17,1 м^2.

2005 рік - 17,2 м².

Порівняно з іншими великими промисловими містами України Миколаїв вважається відносно екологічно безпечним містом. Міська влада проводить і буде надалі проводити заходи та реалізовувати проекти, які зможуть компенсувати вплив техногенних факторів на екологічний стан міста. Серед них:

утилізація побутових та промислових відходів, які необхідно, по-перше, ретельно класифікувати, виявити джерела їх виробництва, а, по - друге, проводити постійну просвітницьку роботу з населенням для запобігання появі несанкціонованих звалищ;

розробка містобудівної політики з урахуванням вимог екологічної безпеки;

наслідки бурь та снігопадів (повалені дерева, обрив електромереж);

підтоплення території міста, особливо у прибережній зоні (останній землетрус на території міста спричинив зсув глиномістких шарів землі, що перекривають стік ґрунтових вод у річку);

забруднення повітря транзитним автотранспортом через відсутність об'їзного автошляху;

скорочення удвічі відрахувань від прибутку підприємств на компенсацію екологічних збитків, що погіршує можливості реалізації місцевих екологічних програм;

деградація річок та водоймищ, що відбувається у верхів'ях Південного Бугу й Інгулу;

необхідність модернізації та заміни міських водоочисних споруд." Просвітницька діяльність населення щодо екологічних проблем місцевості - одне з головних завдань Міської Ради. В цьому напрямку створено міській центр екологічної інформації та культури на базі бібліотеки - філіалу №2 для дорослих у квітні 2004 року (за рахунок коштів міського цільового фонду охорони навколишнього природного середовища), де зібрано більше 2 тис. документальних джерел з питань екології.

Міськвиконком щорічно проводить роботи щодо покращення та захисту екологічної ситуації в місті за допомогою акції "Зелений паросток майбутнього". Велику роботу проводять представники партії зелених. Партія Зелених в Миколаєві пропонує реальний проект по зменшенню забруднення Південного Буга і Лімана. За рахунок реконструкції ливневої каналізації в Миколаєві з використанням європейських інвестицій. Проект повністю дозволяє усунути викиди неочищених каналізаційних вод. Також Зелені будуть добиватися регулярного забезпечення шкіл, дитячих закладів та лікарень очищеною питною водою.

Визначення пріоритетних цілей та засобів їх досягнення проведено згідно з двома етапами екологічного оздоровлення басейну Дніпра.

Перший етап - поліпшення екологічної ситуації за рахунок стабілізації і щорічного зниження рівнів забруднення та виснаження водних об'єктів,

створення нормативно-правових, організаційних та економічних передумов переходу до екологічно безпечного використання водних об'єктів. Головними завданнями цього етапу є:

обмеження шкідливого впливу найбільш небезпечних забруднювачів водних джерел басейну Інгульця, припинення скидання забруднених комунальних стічних вод, забезпечення очищення стічних вод відповідно до проектних параметрів очисних споруд;

зменшення водоспоживання на основі раціонального водокористування з урахуванням структурної перебудови господарства, технологічної модернізації та реконструкції промислового і аграрного виробництв, комунального господарства;

завершення створення водоохоронних зон та прибережних смуг усіх водойм басейну;

подальше вдосконалення нормативно-правової та еколого-економічної баз безпечного користування водними об'єктами і охорони їх від забруднення;

поліпшення системи управління водокористуванням, охороною вод та відтворенням водних ресурсів відповідно до напрямів екологічного оздоровлення басейну Інгульця та поліпшення якості питної води;

удосконалення економічного механізму реалізації водоохоронної діяльності;

впровадження басейнового принципу управління водокористуванням, охороною вод та відтворенням водних ресурсів;

удосконалення системи моніторингу екологічного стану басейну Інгульця шляхом розвитку відомчих мереж та служб, створення центру узагальнення баз даних про екологічний стан басейну Інгульця;

розроблення і впровадження програм екологічної освіти та виховання. На першому етапі необхідно зробити акцент на стабілізацію і зменшення скидання забруднюючих речовин з міських очисних споруд, зменшення надходження забруднень від промислових об'єктів, тваринницьких комплексів і ферм та сільських населених пунктів, з урбанізованих територій, будівництво недорогих очисних.

Протягом першого етапу передбачається проведення науково-дослідних, проектно-вишукувальних та будівельно-монтажних робіт на виконання заходів, розроблених відповідно до визначених напрямів дій.

Другий етап - завершення реалізації широкомасштабних заходів щодо повного припинення скидання забруднюючих речовин у межах встановлених нормативів.

Головними завданнями цього етапу є:

сприяння структурній перебудові економіки на засадах сталого еколого-економічного розвитку; екологізація суспільного виробництва;

приведення виробничих процесів у промисловості, сільському та комунальному господарствах у відповідність з екологічними вимогами, нормативами та стандартами;

водоохоронні дії в населених пунктах, на господарських об'єктах, сільськогосподарських угіддях, в результаті реалізації яких використання водних об'єктів у басейні Інгульця буде екологічно безпечнішим;

загальне екологічне оздоровлення водотоків і водоймищ внаслідок реалізації широкомасштабних заходів у водозбірних басейнах, забезпечення нормативів якості поверхневих вод;

розроблення та впровадження екологічних стандартів межі стійкості екосистеми басейну Інгульця до антропогенних навантажень і визначення на їх основі параметрів збалансованості процесів використання та відтворення водних ресурсів для постійного і стабільного економічного розвитку територій басейну;

удосконалення системи еколого-економічного регулювання діяльності господарського комплексу в басейні Інгульця з метою відновлення природних властивостей водних об'єктів, створення умов для компетентного управління використанням водних ресурсів і розвитком продуктивних сил;

створення автоматизованої системи оцінки екологічних ситуацій, прогнозування шкідливого впливу на водні об'єкти.

Протягом другого етапу триватиме здійснення науково-дослідницьких, проектно-вишукувальних та будівельно-монтажних робіт, спрямованих на виконання намічених заходів.

Екологічна обстановка в обласному центрі формувалась під впливом розвитку потужного промислового потенціалу і хижацької, безпощадної експлуатації всіх природних ресурсів. Суднобудівна, радіотехнічна, машинобудівна промисловість, розміщення раніше ракетних військ стратегічного призначення - далеко неповний перечень промислового потенціалу Миколаївщини. В той же час охорона навколишнього середовища здійснювалася по остаточному принципу чи взагалі ніяк. Так, при виконанні заходів по захисту водоймищ басейну Чорного моря від забруднення в Миколаєві тільки підприємства - шкіряний завод, ПКК "Алые паруса", так і не побудували локальних очисних споруд. Так і не вирішена проблема викиду стічних не очищених вод Криворізького залізорудного басейну. Вони і зараз скидають в Інгулець, звідкіля - в Жовтневе водосховище - джерело питного водопостачання Миколаєва.

Зростаюча диспропорція між можливостями природних ресурсів та їх непомірної експлуатацією зробили своє діло і привели до виникнення таких екологічних проблем в цілому по області та обласному центрі:

забруднення водних ресурсів басейна Чорного моря викидом неочищених стічних вод продуктами ерозії та зносу родючого шару землі;

забруднення навколишнього середовища побутовими відходами;

забруднення навколишнього середовища токсичними відходами виробництва;

забруднення навколишнього середовища радіоактивними відходами;

забруднення повітря автотранспортом;

недостатня кількість лісових і зелених насаджень для оптимальних умов життєдіяльності населення;

недостатній рівень екологічної освіти;

вирішення проблем, пов'язаних з 50 річним викидом неочищених стічних вод Кривбаса.

З метою вирішення цих проблем на Миколаївщині впроваджується в життя "Обласна програма охорони та раціонального використання природних ресурсів на 2000-2010 роки", яка затверджена рішенням обласної Ради від 23.12.99р. №2. Рішенням обласної Ради від 16.08.02 №5 прийняти та внесенні доповнення до обласної програми економічного розвитку навколишнього середовища і раціонального природовикористання природних ресурсів на 2000 - 2010 роки.

Програмою охоплені всі проблемні питання екології, заплановані конкретні заходи, джерела їх фінансування. Наприклад, на ліквідацію забруднення водних джерел побутовими стоками треба виділити 670 млн. грн., повітря - 800млн. грн., і т. ін.

Ця програма вже в дії, але фактично коштів не вистачає. Щорічно облрада, міськрада витрачає більше ніж 2 млн. грн.

В Україні у процесі проведення еколого-економічних реформ встановлено ціни за використання природних ресурсів, запроваджено економічну відповідальність за забруднення навколишнього природного середовища, у тому числі водних об'єктів. Здійснюється цільове бюджетне фінансування природоохоронних заходів з Державного бюджету України по спеціальному розділу "Охорона навколишнього природного середовища". Сформовано систему позабюджетних фондів. Створено умови для мобілізації і акумулювання на добровільній основі фінансових ресурсів для здійснення природоохоронних заходів щодо забезпечення якості водних ресурсів в екосистемі басейну Інгульця, залучення інвестицій для організації фінансового забезпечення розроблення і реалізації басейнових еколого-інвестиційних програм і проектів.