Моделі комунікацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Моделі комунікацій

План

громадськість комунікація інформація вплив

Вступ

1. Історія виникнення ПР

2. Моделі комунікації, значимі для ПР: Р. Якобсон, Ітамар Евен-Зохар, Маршал Маклюен, Гарольд Лассвел, Безіле Бернстейн, Джон Фіске, Л. Груніч, Т. Хант

3. Методика «5С» комунікацій

Література

Вступ

Робота менеджера потребує ефективного обміну інформацією, який здійснюється під час комунікацій. Комунікації -- це складні процеси, що охоплюють кілька взаємозалежних етапів, кожен з яких є важливим для розуміння адресатом суті надісланого йому повідомлення. Якщо знехтувати певними правилами передавання інформації, її зміст може бути спотворено чи навіть утрачено. Тому слід обирати такий метод комунікації та комунікаційний канал, які б сприяли забезпеченню найефективнішого і найбезпечнішого обміну інформацією в кожній конкретній управлінській ситуації.

Основою комунікацій є інформація. Це найважливіший ресурс, який дає змогу організаціям розвиватися, зміцнювати стратегічні позиції. В умовах поділу праці без своєчасного надходження інформації неможлива спільна робота. Без неї менеджер не може сформулювати цілі, оцінити ситуацію, визначити проблеми, підготувати і прийняти рішення і проконтролювати його виконання, тобто належним чином здійснювати управлінські функції.

В обсязі робіт менеджера робота з інформацією займає 50--90%. Це опрацювання документів, заплановані та незаплановані зустрічі, телефонні розмови, участь у нарадах та засіданнях тощо. Всі ці дії пов'язані з комунікаціями.

Комунікація (лат. communicatio -- зв'язок, повідомлення; спілкування) -- передавання інформації від однієї особи до іншої (інших)(1).

В Україні з розвитком ринкових відносин, укріпленням демократичних інститутів, структур та організацій громадського суспільства, вплив різних груп громадськості на процеси сучасного суспільного життя дедалі зростатиме. У розвинених демократичних країнах необхідність цілеспрямованого формування різних груп громадськості і розвитку комунікативних взаємодій з ними в цілях досягнення суспільно вагомих результатів зумовила появу в ХХ столітті спеціалізованої комунікативної технології, яка отримала узагальнену назву паблік рилейшнз (ПР).

У той же час науковий статус ПР лишається досить невизначеним. Так, частина науковців вважає, що ПР є не лише спеціалізованою прикладною наукою, а й мистецтвом встановлення контактів та підтримкою добрих стосунків із громадськістю, що є необхідною умовою ефективного функціонування та розвитку демократичного суспільства. Така позиція відстоюється у працях американських вчених С. Блека, С. Катліба, А. Сентера, Р. Брума, Д. Доті, Е. Бернейса, А. Раучера, Дж. Бергер, Л. Кортленда, І. Сендіджа, Ст. Фрайбургера, До. Ротцола, В. Уеллса, Дж. Бернет, С. Маріарті, Т. Ханта, Е. МакКарті, Ф. Зайтеля та ін. У працях К. Баркеро, Б. Брюса, Д. Врегга, Ф. Дженкінса, Р. Нерлунда, Дж. Фіске, Ф. Ронненберга, М. Руля, Ф. Ерфіна та ін. підкреслюється вагомість більш поглибленої наукової розробки концептуальних проблем ПР теорії.(3)

1. Історія виникнення ПР

Виникнення сфери діяльності в галузі впливу на громадську думку відноситься до стародавніх часів. У 20 столітті внаслідок зростання всіх видів людської діяльності, розвитку технічних засобів поширення інформації методи впливу на громадську думку набували все більш самостійні рамки. Пізніше PR склалися в самостійну науку.

Діяльність PR існувала протягом всієї історії людства. Громадські зв'язки з давніх часів були одним з елементів управління і релігійного переконання.

Прийнято вважати, що термін «public relations» народився в Америці в 1807 році, коли третій президент Томас Джефферсон в чернетці свого «Сьомого звернення до конгресу» замінив вислів «стан думки» на «суспільні відносини». Існує версія і про те, що одним з перших словосполучення «public relations» пустив в оборот юрист Дорман Ітон в 1882 році, закликаючи випускників Єльського університету присвятити себе служінню суспільному благу.

Американські зв'язки з громадськістю як особливий вид маркетингової діяльності має найтривалішу історію, є найбільш різноманітними і диференційованими. Американська модель PR, мабуть, зовсім не піддалася іноземному впливу, але справила найбільший вплив на розвиток PR в інших країнах.

Саме в США зародилися уявлення про зв'язки з громадськістю як складової частини системи соціального управління, про соціальної місії та соціальної відповідальності PR.

Етапи розвитку зв'язків із громадськістю в США:

а) 18 століття - боротьба за незалежність і Констуцію - публікації статей з метою впливу на громадську думку, переконання, агітація. Цілеспрямоване використання комунікативних засобів давліянія на громадську думку.

б) 1807 р. - вживання терміна «паблік рілейшнз», Томас Джефферсон, «Сьоме звернення до Конгресу».

в) розвиток масового друку, 1844 - телеграф > новина - товар, поява масової аудиторії.

1. Успіхи практики ПР стимулювали розвиток ПР як сфери знань. 1918 - курс ПР в університеті штату Іллінойс.

2. Едвард Бернейз - родоначальник науки ПР. 1922 - одним з переви читав курс ПР. 1923 - 1-а спеціальна книга «Кристалізуючи громадську думку».

3. Криза 1929-1933 - розвиток ПР, щоб зупинити зростання недовіри общестенності до бізнесу - відділи ПР у великих компаніях.

4. Поява спеціалізованих ПР-агентств (політика, консалтинг).

5. Друга світова війна - підготовка кадрів, що працюють з інформуванням населення.

6. 1946 - Товариство ПР в США (Public Relations Society of America).

7. 1955 - Міжнародна ПР-асоціація (IPRA)

Становлення російського PR фактично являє собою динамічну реконструкцію світового (і, насамперед, американського) еволюційного процесу. При цьому вітчизняні зв'язку з громадськістю «приречені» на те, щоб протягом короткого часу виконати той шлях, який в США зайняв майже два століття.

Історія вітчизняних зв'язків з громадськістю нараховує трохи більше десяти років. Більшість дослідників сходяться на думці, PR - діяльність зародилася в Росії наприкінці 80-х років, а як самостійна форма ділової активності кристалізується в другій половині 1990 - початку 1991 року.

Етапи розвитку Зв'язків із громадськістю в Росії:

1 період - доінстітуціональний (1988-1991) - формується перша ознака інституту - виділяються суб'єкти конкретної зони і виникають відповідні відносини між ними і суспільством.

2 період - первинна інституціоналізація (1991-1994) - стадія формування початкової організації суб'єктів.

3 період - вторинна інституалізація. З 1994 року - система специфічних норм, приписів, що регулюють поведінку фахівців СВ.

1995 г.сформірована законодавча база: Федіральний закон «Про рекламу», «Про інформацію, інформатизації і захисту інформації», «Про порядок висвітлення діяльності органів гос.власти в державних ЗМІ» і т.д. (2)

2. Моделі комунікації, значимі для ПР: Р. Якобсон, Ітамар Евен-Зохар, Маршал Маклюен, Гарольд Лассвел, Безіле Бернстейн, Джон Фіске, Л. Груніч, Т. Хант

ПР можна також трактувати як теорію комунікативного впливу, тому для неї вельми значущими виявляються саме комунікативні механізми. Ми розглянемо деякі найбільш відомі моделі, опора на які можлива в рамках ПР.

Найбільш відому сьогодні модель комунікації запропонував Роман Якобсон Він виділив шість найбільш значимих складових процесу комунікації:

Контекст

Повідомлення

Адресант

Адресат

Контакт

Код

Кожен з цих елементів впливає на вибір того чи іншого варіанта розвитку комунікації. Відповідно до цими шістьма складовими Р. Якобсон виділив шість комунікативний функцій, які можна представити в наступному вигляді:

Референтна

Поетична

Емоційна

Конативна

Фактична

Металінгвістіческая

Як бачимо, є чисто контактне спілкування (назване також фактичним), коли важлива не передача інформації, а підтримання контакту. Сюди належать, наприклад, розмови про погоду, розмови на дні народження - всі вони носять у сильному ступені ритуальний, передбачуваний характер. Можливо, ритуали значимі саме через це масового введення єдиної інтерпретації навколишньої дійсності. Визнаючи її, підкоряючись їй, людина і стає членом даного колективу.

ПР окремо вивчає роль адресанта, фактори, які підвищують його авторитетність для адресата. За довіру до лідера борються усі ПР-фахівці. Дослідження встановили, принаймні, три групи факторів, що впливають на це: безпека, кваліфікація і динамізм. Високі оцінки з безпеки отримують лідери, оцінювані як добрі, дружні, чесні, що прощають, спокійні, терплячі. Високі оцінки по кваліфікації одержують ті, хто володіє такими характеристиками: тренований, досвідчений, інформований, авторитетний. Фактор динамізму містить у собі агресивність, швидкість, енергійність, щирість.

Ізраїльський семіотик Ітамар Евен-Зохар в рамках своєї літературної теорії перетворив схему Р. Якобсона в наступний варіант:

інститут [контекст]

репертуар [код]

виробник [адресант]

[адресат] споживач

ринок [контакт / канал]

продукт [повідомлення]

Принципова різниця полягає в тому, що якщо схема Р. Якобсона будується на виробництві одного висловлювання, то схема І. Евен-Зохар описує виробництво цілого набору текстів.

Маршал Маклюен привносить своїми уявленнями про комунікації завищення ролі засобу передачі. Його відома максима говорить "канал є повідомленням", тобто ті чи інші властивості каналу комунікації зумовлюють те, що буде на ньому сказано. Для ПР це дуже суттєво, оскільки, як показав, наприклад, Д. Рісмен, саме телевізійний канал (точніше його переважний характер для сучасного стану цивілізації) визначив зміну типажу "героя": лідер виробництва поступився місцем лідеру споживання, що відповідно позначилося на моделі поведінки політика, який був виштовхнуть на манеру поведінки актора. Якщо для преси головним була думка, то для телебачення головним стає форма, манера подачі.

М. Маклюен бачить наступний набір відмінностей між друкованої та електронної комунікацією (табл. 1)

Таблиця 1. Набір відмінностей

М. Маклюен також відомий розмежуванням "холодних" і "гарячих" видів комунікації. Холодні засоби вимагають великої участі від аудиторії, щоб доповнити видається інформацію. Гарячі засоби - вимагають малого участі, вони як би максимальним чином заповнюють наявний канал.

Таблиця 2. Приклади «холодних» і «гарячих» видів коммунікацій

Поділ на холодні / гарячі кошти М. Маклюен засновує на ступені включеності глядача, пов'язаному зі ступенем чіткості: за мінімальної чіткості нам доводиться "працювати", щоб відновити зображення до максимально можливої повноти.

Багато рекламних повідомлень побудовані так, щоб глядач доповнював їх до повної картини. Холодна комунікація вимагає максимальної участі глядача і обсяг саме цих каналів в історії людства весь час зростає. Телебачення, наприклад, відсунуло в бік книги як основне джерело інформації. Одне і те ж повідомлення, надіслане по різних каналах, може стати в результаті "гарячим" або "холодним".

Для ПР важливо розмежування цього активного / пасивного участі аудиторії в комунікації. Всі сучасні види проведення партійних з'їздів і підлаштуються на максимальному підключенні глядачів до дії. При цьому різноманітні технічні прийоми покликані подолати цю відстороненість тисячної аудиторії від комунікації, залученню її в дію.

Гарольд Лассвел запропонував в 1948 році свою модель комунікації, якою користуються до сьогоднішнього дня, особливо при описі різного роду пропагандистських ефектів. Вона постає як відповіді на наступний ряд питань:

- Хто?

- Що говорить?

- По якому каналі?

- Кому?

- З яким ефектом?

Ця модель, як і багато інших, не враховує роль зворотного зв'язку, поняття центрального для ПР. Вона монологично побудована (як, до речі, більшість уявлень про пропагандистській роботі). Джон Фіске справедливо називає цю модель вербалізацією схеми Шеннона-Вивера. Але, з іншого боку, значимим для ПР є акцент саме на ефекті, оскільки звичайний гуманітарний погляд на комунікацію йде у філософські дали, забуваючи про утилітарною складової.

Безіл Бернстейн запропонував розмежовувати ускладнені і спрощені коди. Ускладнений код полегшує вираження унікального людського досвіду, особистісних інтенцій людини. Для нього, на відміну від коду спрощеного, характерним є більш високий рівень підготовки і планування вербального події. Спрощений код як код високої передбачуваності Б. Бернстейн знаходить в армії, в'язниці, між групами однолітків, між заміжніми парами. Ускладнений код стає кодом слабкою структурної передбачуваності. На відміну від спрощеного коду, де грають роль невербальні канали, які допомагають розумінню, в даному випадку пріоритет відданий тільки вербальному каналу.

Комунікація, побудована в рамках розширеного коду, слабо піддається прогнозу, обмежений самий код, через відсутність великого числа альтернатив, забезпечує легкість передбачення. Його словник та синтаксичні можливості обмежені. Відповідно, зміст такої мови конкретно, описово, а не абстрактно або аналітичне. Безіл Бернстейн завершує свій розгляд, провівши паралелі між соціальним класом і двома кодирующими системами: "Нормативні системи, пов'язані із середнім класом і близькими стратами, швидше за все дадуть розвиток модусу розширеного коду, у той час як пов'язані зі зрізами робочого класу швидше за все призведуть індивідів до використання обмеженого коду".

Джон Фіске запропонував свою модель комунікації для випадку масової культури. У комунікативному аспекті він трактує різні прояви масової культури, починаючи від джинсів і закінчуючи Мадонною. Для ПР цікава як раз його інтерпретація Мадонни як незавершеного комунікативного процесу: ніщо не може висловити Мадонну остаточно, як це має місце у класичній культурі, ні альбом, ні обкладинка, ні кліп. Мадонна як текст є неповною, поки вона не поставлена в контекст соціальної циркуляції. Мадонна розглядається ним не як текст чи особистість, а як значення у процесі. [3, c. 25].

ПР у своєму прагненні зробити "комунікативний аудит" будь-якого процесу має бути максимально зацікавлене в різноманітних комунікативних варіантах, що існують у сучасному суспільстві. У тому числі і міфологічних моделях, оскільки побудова сучасних міфів стає складовою частиною ПР - роботи в будь довготривалої завданню. Це може бути міф президента, міф боса-начальника, міф партії, міф організації. Президент моделюється як все знає і все бачить, що може покарати будь-якого недбалого начальника; бос - як батько рідний, без якого пропадає будь-яка структура; партія стає єдиною рятівницею людства; організація - найсучаснішої, самої інновативною з усіх наявних на даний момент.(4)

3. Методика «5С» комунікацій

Одна із систем удосконалення усної та письмової комунікації, яку можна використовувати при реалізації проекту, носить назву «5-С комунікації» (рис. 1)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Система «5-С комунікації»

Дана система виділяє 5 істотних ознак будь-якого комунікативного спілкування, а також напрямки, за допомогою яких можна домогтися його поліпшення:

* 1-С - ясність (clarity)

Необхідно домогтися оптимального співвідношення обсягу і змісту повідомлення, при цьому, прагнучи до стислості, не слід намагатися вмістити в одне речення занадто багато інформації;

* 2-С - повнота (completeness)

Повідомлення має повністю відображати первісну ідею. Це повинні враховувати як відправник, так і одержувач. Останній повинен приділити повідомленням достатньо уваги, щоб зрозуміти його суть;

* 3-С - стислість (conciseness)

Зміст повідомлення не повинно бути багатослівним розмито викладом. Якщо якусь думку можна висловити більш короткою фразою, це обов'язково потрібно зробити;

* 4-С - конкретність (concreteness)

Повідомлення має містити максимум конкретики. Слід уникати абстрактних фраз навіть у разі невпевненості в передбачуваних наслідки або результати;

* 5-С - коректність (correctness)

Повідомлення має складено відповідно до правил мови, на якому воно передається. Це особливо важливо при реалізації міжнародних проектів, де проста помилка в термінології може доставити багато клопоту учасникам проекту.

Література

1. Стадник В.В., Йохна М.А. Менеджмент: Навчальний посібник. - К.: Академвидав, 2003. - 464 с.

2. Томас Джефферсон История возникновения PR в США http://pr.web-3.ru/pr/historypr/.

3. Наталія Анатоліївна Шевчук © Онтологічна значущість комунікативної взаємодії у процесі організації репродукції спеціальних подій http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Vdakk/2011_1/19.pdf.

4. Почепцов Г.Г. Паблик рилейшнз для профессионалов. - М.: Рефл-бук: Ваклер, 2005. - 638 с.

5. Майорова, Н.В. Социология управления: учеб. пособие / Н.В. Майорова, С.А. Баркалов, А.И. Половинкина, И.С. Половинкин. -- Воронеж: Научная книга, 2011. -- 403 с.

Размещено на Allbest.ru