Зв’язки з громадськістю

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Контрольна робота

Зв'язки з громадськістю

1. Зв'язок - головний чинник системи масових комунікацій

комунікація громадськість промисловий імідж

Якщо ми розглянемо сучасну картину генезису людського суспільства, ми не зможемо не помітити того факту, що сьогодні інформація стала чи не найважливішим чинником його існування. Культура, як один з елементів суспільства і, водночас, один з тих механізмів, які зумовлюють його існування і подальший розвиток, і суспільство, як сукупність індивідів, що його створюють, сьогодні перебувають у тісній залежності і взаємодіють, головним чином, за допомогою засобів mass-media. Масова комунікація, як один з елементів культури, з'явилася порівняно недавно. Але за дуже короткий час вона набула такого поширення в усіх галузях людського існування, що зараз практично неможливо уявити собі існування суспільства без інформації та джерел її розповсюдження.

Масова комунікація - це певний інституціалізований макропроцес виробництва, розповсюдження та обміну інформації, який виконується за допомогою особливих устроїв та технологій. Ще масова комунікація визначається як особливий стан суспільства, де кожен потенційно вступає в інтеракцію з усіма шляхом мовного спілкування з уповноваженими суб`єктами - представниками цієї абстрактної спільноти, інституціалізованим чи стихійним чином, яка делегувала їх в якості таких, чи як атрибута соціальності.

При відносно спокійній еволюції наукових парадигм, шанси на збереження колись закоренілих в професійній свідомості поглядів підвищується. Дещо подібне відбувається з презумпцією "Всемогутності mass-media” у інформаційному, ідеологічному та культурному впливі на фактично безмежну аудиторію. Сучасна практика приносить щоденні приклади, чи то з санкціями щодо інформаційних джерел, які визначаються легітимною владою, чи неформальними лідерами як основне ідейне забезпечення політичних рухів; чи то з постійними апеляціями до інформаційних джерел громадської думки; чи то з вкладом великих капіталів в телерекламу. Можливо ореол "всемогутності” значно зменшений під натиском скепсису, недовіри та байдужості щодо діяльності інформаційних служб та масового спілкування має крім ідеологічної ще й іншу основу. Можливо, справа в тому, що суспільна комунікація є, по суті, антагоністичною структурою суспільства, яскравий приклад якого демонструє наша сучасність.

Контроль за засобами масової комунікації - одна з обов`язкових функцій суспільної системи. Не зважаючи на регламентованість масової комунікації в більшій чи меншій мірі, властиву різним соціальним угрупуванням, як інституція, так і сам процес, досить автономні. Опосередкована багатоскладними економічними, соціальними та культурними впливами, масова комунікація, в свою чергу формує щоденність, соціум та алгоритми його пізнання. Інтенсивно проникаючи в усі закутки соціальної структури, масова комунікація дає підстави уявляти її як універсальний механізм, що зв`язує культуру з іншими інституціями суспільства. Не будучи незалежною змінною, масова комунікація, тим не менше, пронизує соціальний організм цілком, диференціюючи та з`єднуючи його глибини, які доступні звичайному та науковому спостереженню на рівні об`єктивному, символічному та рівні дій.

Обґрунтування масової комунікації за схемами аналізу соціальних процесів (ідеологічних, інформаційних тощо), а функціонування засобів mass-media - за схемами аналізу соціальних структур, не відображає можливість розглядати суспільні функції комунікативних феноменів в іншому ракурсі. Масова комунікація може розглядатися як якісно визначений стан суспільства, яке поряд з необхідністю незаангажованої дослідницької реєстрації його проявів та параметрів викликає те чи інше ціннісне ставлення. Звичайно, коли досліднику не вдається застрахувати себе від оцінок запроваджених ідеальних конструкцій в термінах бажаного, він ризикує стати творцем соціальної утопії, що неодноразово траплялося в історії, і трапляється зараз.

Поміж тим, крізь призму цієї ідеї, масову комунікацію можна було б позначити особливим якісним станом суспільства, в якому на противагу позиції "всі проти всіх”, всі вступають в комунікацію з усіма, тобто взаємодіють реалізуючи внутрішні наміри на іншого, та в кінцевому рахунку співвідносять себе з усім соціальним світом. Нема підстав сумніватися в тому, що цей утопічний малюнок покоїться на деякому глибинному змісті. В ситуації постмодерну, цей образ можна пояснити напруженим рухом громадської думки в сторону тих форм та засобів людського існування, які б давали гарантії або, принаймні, скорочували ймовірність летальних випадків та катастроф не ідеалів, але доль соціальних спільнот та індивідів.

Сучасне визначається як "постіндустріальне” або "суспільство споживання, "інформаційне” або "суспільство mass-media”. Навряд чи якесь з цих визначень буде вичерпним. Проте беззаперечним те що, зміст цих назв охоплює суттєві деталі, без яких побудова цілого не може відбутися. І масова комунікація в назвах - не модус, а один з найважливіших атрибутів соціальної та культурної матерії.

Масова комунікація є цілком відповідним сюжетом соціологічних досліджень. Але штучно замикати ареал засобів масової комунікації виключно простором, який контролюється ідеологічними інституціями, як це було раніше, означало б ще раз продемонструвати дослідницьку нечуттєвість до тих очевидностей, що комунікативні канали не обмежуються обслуговуванням інформаційних та громадських процесів. Вони корелюють з будь-якими іншими рухами в культурі, і тому для вивчення сфери соціального спілкування, яке зветься масовою комунікацією, необхідний розгорнутий соціокультурний контекст.

Про те, що розвиток mass-media впливає на культуру куди більш значною мірою, ніж посилення ідеологічного пресингу, якому культурно автономний індивід спроможний у певній мірі протистояти, передбачалось художниками ще в ті часи, коли прикмети масово-комунікативної експансії лише починали з'являтися та множитися. Рафінована культурна рефлексія сприймала газетний текст, який набував популярності, як дещо чужорідне та несумісне з книжковим, як деяка його вульгарна подібність не пристосована до зв'язного опису та джерел та наслідків.

"Тепер, коли газети замінили історію, чи, точніше, ту традицію, яку можна назвати історичною пліткою, стало легше хоча б в одному відношенні - принаймні, зрозуміло, що ми не знаємо нічого крім кінця. Газети не просто повідомляють новини, вони повідомляють про все як про новини. Це дуже цікаво, як цікава остання сцена п'єси. а тим кому досить вистрілу чи поцілунку, простіше і легше приходити перед завісою. Але якщо хочеться дізнатися хто що зробив і чому, цього замало” (Честертон).[1]

З розвитком комп'ютерних комунікацій, заснована на варіативності та швидкоплинності зміни аудіовізуальних образів, реальність ілюзорних світів стає все більш відчутною. Та завдяки своїй колоритності та різноманітності, вони постають перед нами як щось цілком правдоподібне, яке не поступається в достовірності повсякденному життю. Вже кінематограф - це дитинство "екранної” комунікації, якому підвладні будь-які загадки соціуму та індивідуальної долі, породжує різноманітні міфологічні конструкції, такі, наприклад, як "світ любові та доброти”, "світ насилля” або "світ професій”.

До нових форм масової комунікації найбільш чуттєвим суб'єктом є, як відомо, молодь. Але не зрозуміло, що є причиною для цього: чи то мода, чи то допитливість, чи щось інше. Інформаційно об'ємні аудіовізуальні образи є для неї більш привабливими, ніж книжкові описи. Але саме останні є природнім способом існування класичних гуманітарних цінностей, які виражаються ідеями та поняттями. І якщо наше суспільство тривожиться перспективою відлучення молоді від гуманітарних традицій, досить прийнятливою задачею вбачається тоді пошук адекватних шляхів її існування в сучасній комунікації, яку неможливо втіснити в порожнечу відокремленої ніші.

Спроба вирватися за межі вигаданих діалогів та псевдоспілкування, а також бажання подивитися на себе та на світ з позиції гуманітарної культури - такі особливості нашої теперішньої комунікативної ситуації. Феномен так званого "заповнення білих плям” в однаковій мірі притаманний телебаченню, кінематографу та пресі є ні чим іншим, як добудовою цілісного образу історії та культури у всіх їх причинно-наслідкових зв'язках та залежностях, заснованих на раціональних аргументах та достовірному знанні, тобто є тим способом опанування культурними сутностями, який швидше репрезентує класичну книжкову культуру, ніж культуру калейдоскопу та попурі. Тим не менш, знакова та інформаційна громіздкість може перешкоджати розгорнутому суспільному ракурсу, неминуче приносячи до нього невизначеність, двозмістовність та фіктивність.

Масова комунікація значною мірою опосередковує функціонування сучасної символічної культури, певним чином її диференціюючи, повідомляючи їй особливі принципи та зразки взаємодії значень та знаків, цінностей та символів, припускаючи існування досить різних за складом текстів, які знаходяться між собою в досить заплутаних відносинах паралельного існування. Але, все-таки, mass-media є невід'ємним чинником сучасного людського існування взагалі і культури зокрема. І тому можна навіть сказати, що масова комунікація не тільки увійшла в людське суспільство, зайнявши досить значне місце в структурі культури, але й призвела до того шляху розвитку суспільства, який відбувається і сьогодні.

Японський соціолог Мацусіта, звертаючись насамперед до молодого покоління, писав «Постійно удосконалюй свої пізнання. Стався з пошаною і увагою до оточуючих. Пам'ятай про суспільство, в якому ти живеш. Пам'ятай, що ти працюєш на суспільство!». [2] Сьогодні у світі немає жодної держави, корпорації чи фірми, яка змогла б обійтися без гнучкої динамічної системи комунікативних зв'язків. Безперервна, наполеглива, творча і цілеспрямована робота з “ налагодження мостів ”, встановлення відносин між державами, між різними колами підприємців, бізнесменів, учених, діячів кудльтури та мистецтва не може бути ефективною без сучасної системи комунікацій, інформатизації та комп'ютеризації. У політичній, економічній, соціально-культурній діяльності, зокрема в бізнесі, на початку хні століття дедалі більше виявляється прагнення не лише отримати максимальну вигоду, а й бути корисним суспільству.

На створення і стабільне функціонування інформаційно-комунікативної системи, безумовно, впливають рівні економічної, політичної, соціальної і духовно-культурної зрілості суспільства. Однак найважливішу роль у створенні умов гармонійної взаємодії елементів системи масової комунікації виконують служби зв'язків з громадськістю, які грамотно визначають необхідні в тих чи інших умовах комунікативні канали та доцільність їх використання для руху інформаційних потоків.

Ринкові відносини, які утверджуються і розвиваються в Україні безперечно, є рухомим утворенням з динамічними змінами, управління якими можливе лише за наявності комунікацій зі споживачами, постачальниками, партнерами, клієнтами, органами державної влади, громадськими організаціями з широким колом знайомств.

Система засобів масової комунікації - це сукупність взаємодіючих комунікативних каналів, засобів, форм і методів підготовки, збирання, перерозподілу і передачі інформації, а також встановлення та здійснення контактів між суб'єктами економічних, соціальних, політичних, духовно-культурних відносин.

Система масової комунікації (смк) складається з таких елементів:

Керівний орган смк;

Трудовий колектив смк;

Відповідальні виконавці за ззг;

Технічні засоби смк;

Апарат підготовки, збору, збереження, порівняльного аналізу та оцінки інформації;

Текстовий потік інформації, тобто вказівок, інструкцій, розпоряджень;

Зворотний зв'язок з виконавцями і громадськістю.

Слід зазначити, що в будь-якій цільовій аудиторії, на яку спрямовано потік інформації, зазвичай є молодше і старше покоління, а вони по-різному реагують на інформаційні звернення, спілкуються між собою, впливають один на одного. Ці стосунки також включаються до системи масових комунікацій.

Систему відносин засобів масової комунікації можна уявити як глобальну систему, що складається з певних підсистем: “ноосфера”, “людство”, “суспільство”, “аудиторія” тощо. Створення та ефективне функціонування системи масових комунікацій потребують правильного розуміння і дотримання таких принципів:

1. Посилення аудиторних можливостей смк за рахунок роботи з персоналом, постійного підвищення кваліфікації членів трудового колективу та поліпшення їхніх морально-психологічних якостей, зацікавленості своєю працею. Контроль за нормами поведінки всіх елементів счм, зокрема персоналу, на всіх етапах формування системних відносин засобів масової комунікації. Цільова орієнтація на конкретних партнерів, клієнтів, споживачів товарів і послуг, пропонованих фірмою. Розвиток корпоративного духу, кооперативних взаємозв'язків суб'єктів господарювання, створення сучасного формового стилю і високого іміджу. Грамотна робота персоналу, створення сучасної системи мотивації праці членів трудового колективу відповідно до основних цілей організації. Посилення уваги до створення повного обсягу необхідного інформаційного масиву для прийняття стратегічних рішень і оперативних з функціонування та розвитку фірми (організації). Здатність до швидкого реагування та дій, діловитість і наявність сильних особистісних якостей у керівника та спеціалістів служби зв'язків з громадськістю. Існують і виконуються й інші принципи, однак лише дотримання названих вище у їх взаємозв'язку забезпечує ефективне функціонування системи масових комунікацій. Ключову роль у вдалій реалізації багатогранної і дуже складної смк відіграють засоби зв'язку в суспільстві, наявність інфраструктури технічних засобів, сучасного стану засобів автоматизації і комп'ютеризації.

2. Зв'язок в Україні - головний чинник системи засобів масової комунікації Трансформація тоталітарної системи в демократичну з сучасними ринковими відносинами практично неможлива без наявності добре налагодженої системи зв'язку як основного елемента ринкової інфраструктури суспільства і демократичної політичної системи. Складно переоцінити її роль у здійсненні передачі та прийому інформації за допомогою, зокрема, радіомереж, сучасних телефонних мереж. Розвиток зв'язку в Україні в сучасних умовах є одним із основних чинників політичної стабілізації і зростання економіки країни. Зв'язок в Україні - це сукупність мереж і служб зв'язку, що функціонують як виробничо-господарський комплекс. Система зв'язку призначена для задоволення потреб населення та державної влади: управління, оборони, безпеки, охорони правопорядку, а також суб'єктів господарювання за допомогою послуг електронного та поштового зв'язку, радіомовлення і телебачення. Зв'язок у сукупності із засобами обчислювальної та комп'ютерної техніки становить технічну базу інформаційного суспільства, яке у перспективі буде створене і в нашій країні.

3. Стратегічні комунікації виникають у будь-яких умовах людської практики. В них використовуються практично всі елементи систем масової комунікації. Можна навести багато прикладів, коли стратегічні комунікації забезпечують досягнення певної стратегічної мети. Паблік рилейшинз як наука про управління громадською думкою неминуче зацікавлена саме в стратегічних комунікаціях, основне завдання яких полягає в створенні позитивного іміджу в широких колах, демонстрацію фінансової, економічної, політичної потужності, пояснення місії, цінності, мети організації тощо. Окремі науковці вважають, що народи, які не зуміли оволодіти інформаційними технологіями, опиняються на периферії історичного процесі через те, що саме в цьому напрямку рухається економіка. Велику роль у стратегічних комунікаціях відіграє стратегічне планування. Кожний стратегічний план розробляється керівниками і спеціалістами фірми та певних підрозділів за участю служби зв'язків з громадськістю і характеризується такими елементами, аспектами, науково обґрунтований, перевірений практикою підхід до стратегічного планування передбачає такі етапи:

1. Визначення ролі та основної мети діяльності організації(фірми).

2. Визначення ключових ділянок, де потрібні найсуттєвіші зрушення.

3. Вироблення системи індикаторів ефективності.

4. Вибір і постановка цілей.

5. Розробка планів дій..

6. Налагодження та здійснення контролю.

7. Комунікації.

8. Реалізація плану.

2. Промислові партнери і ділове спілкування з ними

Кожній людині доводиться зіштовхуватися з тим, що прийнято називати діловим спілкуванням. Як слушно скласти офіційний лист чи запрошення, прийняти партнера і започаткувати переговори з ним, дозволити спірне запитання поставити і налагодити взаємовигідну співпрацю? Всім цим питанням у багатьох країнах, приділяється дуже багато уваги. Часто зі школи починається перше ознайомлення з “ писанними” і “не писанними” правилами ділового спілкування, і поведінки, його особливостями, нормами, закономірностями. Дуже популярними були книжки з ділового етикету і протоколу, психології ділового спілкування, котрі виступали поза кордоном.. Кожній людині, незалежно від професії, соціального статусу у тій чи іншій мірі доводиться зіштовхуватися з подібними проблемами.

Особливого значення ділове спілкування має для ділових людей зайнятих бізнесом, і особливо міжнародним бізнесом. Значною мірою того, наскільки вони володіють наукою і мистецтвом спілкування залежить успіх своєї діяльності. На Заході відповідні навчальні курси є у кожному університеті і коледжі, видаються безліч наукової та популярної літератури. У результаті особа у прийомі не мучиться питаннями куди подіти серветку чи у який келих налити вино, а вступаючи з партнером в переговори, знає з чого краще розпочати бесіду.

Зараз часи змінилися. По-перше, значно розширилося коло осіб, пов'язаних за родом діяльності, з зарубіжними партнерами. Щоб успішно вести справи, їм необхідно знати правила і норми міжнародного спілкування. По-друге, становлячись частиною єдиного ділового світу, ми все більшою мірою переносимо існуючі загальні закономірності на форумі нашої дійсності, вимагаючи і жадаючи від вітчизняних партнерів цивілізованого спілкування.

З іншого боку, знання ділового протоколу, етикету важливо ще й у психологічному плані. Напевно, багато хто опинявся в незручній ситуації чи спостерігав розгубленість людини, яка не знає чи потрібно їй першим подати руку під час зустрічі чи, почекати коли це зробить партнер. Невпевненість, ніяковілість заважають діловим відносинам, псують загальну атмосферу зустрічі.

Ділове спілкування - це складний багатоплановий процес розвитку контактів між людьми в службовій сфері. Його учасники виступають в офіційних статусах і орієнтовані на досягнення мети, конкретних завдань. Специфічною особливістю названого процесу є регламентованість, тобто підпорядкування встановленим обмеженням, що визначаються національними і культурними традиціями, професійними етичними принципами.

Діловий етикет містить у собі дві групи правил:

. норми, що діють у сфері спілкування між рівними за статусом, членами одного колективу (горизонтальні);

. настанови, що визначають характер контакту керівника і підлеглого

(вертикальні).

Загальною вимогою вважається привітне і попереджувальне ставлення до всіх колег по роботі, партнерів, незалежно від особистих симпатій і антипатій.

Регламентованість ділової взаємодії виражається також в увазі до мови. Обов'язкове дотримання мовного етикету - розроблених суспільством норм мовної поведінки, типових готових "формул", що дозволяють організувати етикетні ситуації вітання, прохання, подяки і т.д. (наприклад, "здрастуйте", "будьте ласкаві", "дозвольте принести вибачення", "щасливий познайомитися з Вами"). Ці стійкі конструкції вибираються з урахуванням соціальних, вікових, психологічних характеристик.

Спілкування як взаємодія припускає, що люди встановлюють контакт один з одним, обмінюються визначеною інформацією для того, щоб будувати спільну діяльність, співробітництво.

Щоб спілкування як взаємодія відбувалося безпроблемно, воно має складатися з наступних етапів:

- установка контакту (знайомство). Припускає розуміння іншої людини, представлення себе іншій людині;

- орієнтування в ситуації спілкування, осмислення того, що відбувається, витримка паузи;

- обговорення проблеми;

- рішення проблеми.

- завершення контакту (вихід з нього).

Провідні промислові підприємства бажають просуватися від традиційних відносин, що протиборствують, до взаємовигідних партнерських стосунків. Для їх створення необхідно:

Вибирати такого партнера, який має схожимі з виробником цінності. У приватному житті ми намагаємося спілкуватися саме з такими людьми. Чому ж у бізнесі дотримуватися таких принципів ми не вважаємо за потрібне? У міру того, як стає важливішим, “хто” ваш партнер, вибори партнерів по каналах втрачають свою привабливість.

Винагороджувати взаємодіючий персонал. Тут традиційні продавці мають замінюватися на так званих менеджерів стосунків. З підвищенням розвитку взаємодіючого персоналу функції “продажу” та “купівлі” стають додатком до функції “управління”.

Стимулювати менеджерів стосунків до вивчення бізнесу партнерів. Для цього нерідко створюються так звані команди, що функціонують як консультанти для партнерів.

Винагороджувати лояльність персоналу, що підвищує їх мотивацію до проведення переговорів з партнерами. Наприклад, на максимальне стимулювання заслуговує зниження закупочних цін.

Розвивати спільні освітні програми. Спільні освітні програми допомагають зламати бар'єри, що існують між суб'єктами економічної діяльності. В такі програми входить декілька молодих перспективних фахівців-професіоналів від кожного з виробників, посередників та споживачів, завдання яких концентрувати свою діяльність на управлінні ланцюжком цінностей.

Таким чином, незважаючи на необхідність створення стосунків всередині каналів розподілу вироблюваної продукції, слід будувати взаємовигідні взаємини, що базуються на доданій цінності. Робота в умовах стосунків з різними принципами є викликом до найкращих підприємств-виробників. Після усвідомлення того, скільки зусиль та навичок необхідно для управління системою взаємостосунків, стає очевидним наявність потенціалу для конкурентних переваг, що базуються на принципах розвитку та ефективного управління декількома стосунками одночасно. В умовах глобалізації світової економіки лише через довіру можна досягти значного зниження системних витрат і зростання спільного продажу. Для побудови та підтримки взаємовигідних стосунків, що базуються на довірі, потрібен лояльний до цього персонал, оскільки врешті-решт, ці стосунки складаються як між окремими людьми, так і між їх групами. Коли конкретний сегмент звужується до окремого споживача, класична концепція піддається істотним змінам.

3. Роль зв'язків з громадськістю у формуванні та просуванні корпоративного іміджу

Імідж - це образ, репутація, якісні характеристики лідера, фірми, керівника і характер ставлення до нього громадськості.

У літературі часто зустрічаються визначення іміджу лідера, депутата, міністра та ін. Але ж реально існує й імідж цілої структури, корпорації.

Корпорація - це сукупність осіб (особистостей), об'єднаних у певну організацію, спілку з метою спільної діяльності з реалізації своїх інтересів і завдань. Вона є юридичною особою.

Корпоративний імідж (імідж певної корпорації) - це цілеспрямовано сформований образ фірми (корпорації), покликаний здійснювати емоційно-психологічний вплив на громадськість, клієнтів, споживачів з метою своєї популяризації і реклами. Образ (імідж) корпорації включає в себе кількісні та якісні характеристики. «Корпоративний імідж, - пише Г. Почепцов, - простежується в усьому - в імені, в емблемі чи символі, в уніформі працівників, у зовнішньому вигляді вироблених продуктів, в архітектурному стилі будівель, у публікаціях фірми і багато у чому іншому». Усе це зовнішній вигляд фірми, але є характеристики фундаментальні - це її основний і оборотний капітал, рівень використання інновацій, комунікації, відносини з державними закладами та інші, які не завжди піддаються спостереженню, а вимагають певного дослідження стану фірми.

Кожна складова корпоративного іміджу має свою сутність і зміст, формується і розвивається за участю всіх працівників і системи зв'язків з громадськістю. Фірмовий стиль - це сукупність постійно відтворюваних відмінних від інших характеристик спілкування, поведінки, традицій, притаманних фірмі, які виявляють своєрідність її ринкової взаємодії.

Формування фірмового (корпоративного) стилю здійснюється на основі таких принципів: принцип маркетингу, дотримання норм і правил міжнародного етикету, корпоративної етики, що інтегрує в собі професійний обов'язок, гордість за місію фірми, благородство і гідність.

Фірмовий стиль - це передусім внутрішнє обличчя фірми, якісні характеристики, що формуються в ній самій. Однак водночас він є образом фірми, за яким про неї судить соціальне оточення.

Інформаційний дизайн передбачає розробку знаків, в ідеалі - розробку повноцінної знакової системи графічних, зображувальних, словесних, звукових та інших символів фірми, передусім це назва фірми, абревіатура цієї назви, емблема, музичний символ, шрифти, кольори, бланки документів, конверти, візитки та ін. Архітектурний дизайн - це зовнішній вигляд будинку (або під'їзду), розміщення будівель, їх планування. Тут важливо все: вигляд фасаду, під'їзду чи входу, оформлення й чистота входу та її характеристики.

Оформлювальний дизайн включає добре продумане, логічно побудоване оформлення внутрішніх приміщень фірми, робочих місць, приймальних. Ідеться не лише про інтер'єр, меблі, обладнання, оргтехніку, а й про таке розташування внутрішніх приміщень, щоб відвідувачі або нові працівники легко в них орієнтувалися. Тому доцільно використовувати систему розпізнавальних вказівників, табличок, за допомогою яких можна легко орієнтуватися в коридорах та приміщеннях фірми. Зовнішній вигляд працівників включає одяг, взуття, зачіску, макіяж, ювелірні прикраси і т. ін., але все це може мати різний ступінь нормативності - від уніформи, спецодягу до дрібних деталей одягу, таких як краватка, знак, бейдж тощо. Інформаційний, архітектурний, оформлювальний дизайн та звичайний вигляд працівників можуть стати предметом цілісності розробки програми фірмового стилю, що потребує залучення висококваліфікованих спеціалістів - дизайнерів. Стиль управління відображає не лише культуру керівництва і підлеглих, а й певний ступінь зрілості колективу, в чому вирішальну роль відіграє особистість керівника, яка накладає неповторний відбиток на стиль і культуру управління, режим роботи, її ритм, розподіл завдань та контроль над їх виконанням.

Стиль ділових відносин - важливий елемент корпоративного іміджу, за яким відвідувачі, партнери, клієнти та інші роблять висновки про фірмовий стиль організації. Він має включати такі характеристики, як обов'язковість, особиста зацікавленість, відповідальність, точність, оперативність тощо. Вони свідчать про надійність фірми і викликають довіру до неї та її керівництва і фахівців.

Стиль поведінки визначає характер спілкування, а також вчинки окремих працівників фірми. Для фірмового стилю важливі не лише манери працівників, а й способи розв'язання ними конфліктів, непорозумінь між собою та клієнтами, почуття гумору, культура мови, здатність зрозуміло висловлювати свої думки та наміри, а також неформальна поведінка в неробочий час, у ділових колах, компаніях тощо.

Особиста культура - це найповніше і водночас невловиме вираження фірмового стилю та корпоративного іміджу. Особиста культура керівника, фахівців, працівників фірми визначається іншим інтелектуальним рівнем, передусім рівнем і характером освіти, кваліфікації, особистим темпераментом і характером, елементами самовиховання, самоорганізованості і самодисципліни.

Відносини з державними закладами багато в чому визначають імідж фірми від етапу її становлення до планування і виробництва продукції, організації руху товарів до їх кінцевої реалізації як усередині країни, так і за її межами.

Відносини з державними закладами, що передбачають оформлення акцизів, ліцензій, сертифікатів якості, підготовку документації, розмитнення, оподаткування, створення необхідного банку інформаційних даних про стан ринкової кон'юнктури та вирішення інших завдань.

Взаємодія і співпраця фірми з державними закладами, їх характер та рівень визначають місце і роль фірми не лише на ринку, а й у суспільстві та державі, в міжнародних відносинах, тобто визначають важливі аспекти її іміджу. Відносини фірми із засобами масової інформації формуються на засадах ефективної взаємодії з ними, довіри, відкритості та взаємоповаги, тобто на основі синергетичної методології. Порушення або ігнорування будь-якого з названих принципів загрожує необ'єктивністю висвітлення в ЗМI певних якостей і можливостей фірми, що негативно позначається на її іміджі.

Тому спеціалісти фірми зі зв'язків з громадськістю мають бути компетентними у галузі журналістики, роботі редакції, радіо, телебачення, газет і журналів. Вони повинні вміти підготовлювати матеріали на високому мовно-літературному та оформлювальному рівні. Для формування, підтримки й удосконалення корпоративного іміджу недоцільно і неможливо ігнорувати жодної складової. Слід пам'ятати і керуватися тим, що корпоративний імідж - це, з одного боку, передумова ефективних зв'язків з громадськістю, а з іншого - гарантія ефективного функціонування фірми.

Керівник фірми має бути лідером за будь-яких умов. Природа лідерства є усвідомленням того, що процес складної взаємодії між людьми в соціальних системах, їхньої спільної діяльності завжди потребує певної організації і керівництва, заснованих на авторитарно-легітимному нав'язуванні волі.

Зміст поняття «керівництво» (лідерство) охоплює такі ознаки:

1) наявність спільної солідарної діяльності людей;

2) існування спільних інтересів і загальної мети;

3) перевага носія авторитету в якостях та повноваженнях

Місце і роль особистого іміджу керівника у формуванні корпоративного іміджу визначаються двома групами чинників. Перша група - це чинники, що зумовлюють функціонування фірми в соціальному середовищі. До них належать: необхідність організації та управління нею; об'єктивно існуючі зв'язки фірми з громадськістю, клієнтами, державними закладами, споживачами; необхідність ідентифікації індивідуальних, групових і суспільних інтересів. Друга група - це особисті чинники, або якісні характеристики керівника.

Базові якості лідера - розумна позиція у будь-якій справі. Найважливіші якості лідера - аналітичність розуму, професійна компетентність, інноваційність мислення,схильність до спільної діяльності, вміння генерувати ідеї, вміння приймати правильні рішення і реалізувати їх. Однак у сучасних умовах керівник повинен мати багато інших якісних характеристик, таких як висока аналітичність розуму, професійна компетентність, інноваційність мислення, схильність до суспільної діяльності, вміння генерувати ідеї, приймати правильні рішення і впроваджувати їх у життя, послідовність принципів і переконань за достатньо розвиненої готовності, до сприйняття альтернативних думок, сильна воля, цілеспрямованість, наполегливість, непохитна віра у правильність обраної мети та шляхів її досягнення. Історичний досвід і сучасний розвиток суспільних відносин переконливо свідчать про те, що базові та інші важливі якості керівника організації (фірми) безпосередньо впливають на формування й удосконалення корпоративного іміджу та його просування в системі зв'язків з громадськістю за допомогою саме цих зв'язків.

Корпоративна ідентичність полягає не тільки у створенні свого знака, свого образу, свого стилю, а й у тому, як цей образ сприймається громадськістю, клієнтами, державними закладами, тому корпоративний імідж необхідно рекламувати, просувати в певному напрямку, використовувати у різноманітних стосунках і взаєминах. Добре рекламований корпоративний імідж компанії (фірми) допомагає їй виходити на нові ринки, знаходити спільну мову з місцевою владою, з потенційними клієнтами і партнерами. У просуванні й використанні корпоративного іміджу найважливішу роль відіграють засоби масової інформації, які пропонують і пояснюють громадськості, партнерам та клієнтам якісні характеристики й можливості фірми, використовуючи різні засоби, методи, ритуали. Одним з основних засобів спілкування з журналістами став прес-реліз (повідомлення, підготовлене спеціалістами служби зв'язків з громадськістю, що містить важливу інформацію для широкої аудиторії, наприклад, про відкриття нового представництва або філії фірми з їхніми якісними характеристиками або про виробництво нових товарів, проведення відкритих чи закритих тендерів, прес-конференцій і т. ін.).

У прес-релізі подається така інформація:

1. Тема.

2. Назва організації.

3. Місце розташування організації.

4. Переваги.

5. Застосування (як використовується, хто є користувачем).

6. Деталі (розміри, кольори, ціни та ін.).

7. Джерела (якщо вони відрізняються від міста).

Прес-реліз є одним з основних елементів кожного плану зв'язків з громадськістю. Він повинен мати вигляд інформаційного повідомлення, містити інформацію, яка зацікавить аудиторів каналу, що її отримує, бути корисним цільовій аудиторії у потрібний час. Ефективним методом просування іміджу фірми є презентація як самостійна акція, що організується і проводиться спеціалістами служби ЗЗГ спільно з керівництвом фірми для представлення фірми, її нового продукту, досягнень і можливостей.

У період підготовки презентації необхідно звернути увагу на такі типові питання:

1. Хто є вашою аудиторією?

2. Що вона хоче почути, побачити?

3. Де проходитиме презентація?

4. Коли відбудеться презентація?

На кожне з цих питань має бути фундаментально обґрунтована відповідь, а всі її складові реалізовані на належному рівні. Дуже важливо відібрати людину, яка представлятиме фірму (організацію, товар, послуги) у виступі перед аудиторією. Керівник або спеціаліст зі зв'язків з громадськістю на етапі підготовки презентації повинен:

1. Вивчити тему презентації.

2. Підготуватися до виступу.

3. Дібрати і перевірити ілюстративний матеріал.

4. Відвідати місце майбутнього виступу.

5. Перевірити обладнання.

6. Потренуватися у використанні обладнання.

7. Провести майбутню промову.

8. Підготувати відповідний одяг.

Використовується багато інших форм і методів просування і реалізації корпоративного іміджу, але всі вони, безумовно, пов'язані з використанням системи комунікації і ЗМІ.

Отже,вдало сформований імідж запам'ятовується і закріплюється у свідомості цільової аудиторії, він є своєрідним сигналом до позитивного сприйняття людини, організації, подій і через це - найефективнішим видом повідомлення, спроможним подолати фільтри недовіри і неуваги, характерні для масової свідомості.

4. Імідж і авторитет країни та їхня роль у міжнародних відносинах

У сучасному глобалізованому світі роль та місце держави у міжнародних відносинах, поряд з її політичним, економічним, військовим потенціалом, визначає її інформаційний образ, який склався у світової спільноти. Вже сьогодні можна стверджувати, що проблема формування іміджу займає важливе місце у зовнішньополітичних стратегіях як розвинених країн, так і країн, що розвиваються. І тому в умовах розбудови незалежної Української держави першочергової ваги набуває питання формування за кордоном позитивного іміджу країни, адже від того, який образ України буде створений у світі, значною мірою залежить її майбутнє. Все це визначає важливість проведення досліджень сучасного іміджу України, шляхів і засобів його формування та поширення, серед яких важливе місце займає PR, і, зокрема, його порівняно нова форма - електронний PR.

Україна за короткий період після проголошення незалежності перестала бути лише об'єктом впливів інших держав і перетворилась на рівноправний суб'єкт міжнародних відносин. Нині Україна у досить складних геополітичних умовах намагається здійснювати відкриту зовнішню політику і розраховує зайняти гідне місце у світовій спільноті. Об'єктивні труднощі перехідного періоду, затримка з проведенням радикальних реформ, нерозвиненість механізмів громадянського суспільства, політичні проблеми - ці та інші чинники негативно впливають на міжнародний імідж України та, відповідно, ускладнюють формування її зовнішньополітичного іміджу.

Для іноземців, у тому числі для представників іноземних політичних та фінансових кіл, основним джерелом інформації про Україну є засоби масової інформації, серед яких одне з чільних місць займає Інтернет. На сьогоднішній день Інтернет є одним із найуніверсальніших інформаційних та комунікаційних засобів з тих, що знаходяться нині у розпорядженні людства. Інтернет-технології сьогодні надають без перебільшення унікальні можливості для популяризації державою своїх культурних надбань та національних традицій, розповсюдження інформації про політичне, економічне, соціальне, культурне життя в країні, а також, що особливо актуально для України як для порівняно молодої держави, Інтернет уможливлює здійснення реклами українських туристичних та бізнесових можливостей.

Процеси глобалізації комунікацій, формування інформаційного суспільства, дедалі більша прозорість територіальних, політичних, культурних кордонів стали причиною актуалізації інформаційної складової зовнішньої політики України. Нашій країні, її зовнішньополітичному відомству та дипломатичній службі необхідно негайно впроваджувати якнайширше застосування інформаційно-комунікаційних технологій у дипломатичній діяльності (мережевої, іміджевої та медіа дипломатії), що забезпечить Україні адекватне місце на міжнародній арені та у світовому інформаційному просторі.

Загалом проблеми теорії іміджу досліджуються вже близько півстоліття, але власне проблема іміджу держави (у т.ч. її зовнішньополітичного іміджу) розроблена ще недостатньо. Проблеми теорії та практики паблік рілейшнз за вже достатньо тривалий час існування цієї галузі були детально розглянуті численними дослідниками. Але лише в останнє десятиліття, внаслідок стрімкого розвитку всесвітньої мережі Інтернет, дослідники почали звертати увагу на інформаційно-комунікаційні можливості, які несе використання цієї мережі у практиці PR. На науковому рівні цей напрям ще вкрай мало досліджений. Також практично немає ґрунтовних наукових досліджень ролі засобів електронного PR у формуванні іміджу держави..

Узагальнення наукової літератури з проблеми визначення поняття „імідж” дозволило визначити три основні аспекти його досліджень: дослідження іміджу особистості (політичного лідера, ділової людини тощо), дослідження іміджу організації (корпоративного іміджу) та дослідження іміджу держави.

Дослідження іміджу особистості мають переважно психологічну спрямованість. Крім того, в деяких з них досліджуються комунікативні аспекти, а також окрему підгрупу складають дослідження політичного іміджу (увага в них, зокрема, приділяється політичним технологіям формування іміджу, у т.ч. виборчим PR-технологіям). Дослідження корпоративного іміджу пов'язані, в першу чергу, з питаннями репутаційного менеджменту та підтримки т.зв. корпоративної ідентичності, а також з питаннями брендінгу.

В дослідженнях іміджу держави можна виділити декілька напрямів: теоретичний (розгляд теоретичних проблем формування іміджу держави), аналітичний (аналіз поточного стану іміджу конкретних країн та чинників, які впливають на процеси їх формування), політологічний (аналіз державних стратегій формування позитивного міжнародного та внутрішнього іміджу держав), інформаційно-комунікаційний (дослідження проблем формування іміджу держав у контексті інформаційної революції та глобалізації комунікацій), пропагандистський (дослідження використання пропагандистських методів, технологій інформаційних воєн тощо у міжнародних відносинах), дипломатичний (аналіз ролі публічної дипломатії у формуванні міжнародного та, зокрема, зовнішньополітичного іміджу держави), маркетинговий (застосування технологій брендінгу для просування іміджу держави на міжнародній арені).

Відповідно, нині одним з найважливіших завдань зовнішньої політики будь-якої держави є створення власного позитивного та керованого іміджу. Позитивний образ держави в масовій суспільній свідомості необхідний, насамперед, для успішного просування та реалізації національних інтересів. В цьому контексті дуже важливою є інформаційна політика держави, під якою розуміють систему організаційних, регулятивних та інших заходів, які реалізуються урядом держави з метою сприяння реалізації на практиці національних інтересів.

При формуванні іміджу держави фахівці виділяють два принципових підходи - утилітарний і кризовий. За утилітарного підходу образ країни використовується як ресурс для розвитку певних секторів економіки або окремих компаній - цей підхід притаманний країнам з економіками, що розвиваються, для створення привабливого інвестиційного іміджу, та країнами, для яких важливою є туристична галузь, для створення, відповідно, привабливого туристичного іміджу. За кризового підходу до роботи зі створення іміджу держави долучається все суспільство, органи державної влади, перші особи держави. Цей підхід використовується коли необхідно кардинально змінити існуючий імідж (наприклад, внаслідок кризової ситуації), або в разі створення нового іміджу (наприклад, у випадку появи нової держави).

Напрямками здійснення іміджевих комунікацій в мережі Інтернет є створення та підтримка веб-проектів (веб-сайтів та веб-порталів), використання поштових розсилок, публікація власних інформаційних матеріалів, участь у спеціальних форумах, дискусійних групах, використання доменних імен та контроль за власним іміджем в Інтернеті. В контексті здійснення зовнішньополітичних іміджевих комунікацій такими напрямками є створення іміджевих веб-порталів, використання веб-сайтів зовнішньополітичного відомства та дипломатичних представництв за кордоном із відповідним інформаційним наповненням та мовною доступністю; створення на цих веб-порталах та веб-сайтах служб тематичних інформаційних розсилок; публікація іміджевих матеріалів як на власних веб-ресурсах, так і у світових Інтернет-виданнях та стрічках новин; використання доменних імен; контроль за іміджем держави в мережі Інтернет.

Враховуючи поточний стан зовнішньополітичного іміджу України, ключовими завданнями державної зовнішньополітичної PR-стратегії в мережі Інтернет мають бути подолання існуючих негативних уявлень про Україну та протидія подальшому поширенню негативної інформації, створення ефективних каналів поширення іміджевої інформації в Інтернеті, забезпечення інформаційної підтримки реалізації національних інтересів України за кордоном, забезпечення діалогу та зворотного зв'язку зі світовою громадськістю. Саме ці імперативи повинні стати основою державної інформаційної політики у зовнішньополітичній сфері.

Імідж задає суть державі. Відштовхуючись від іміджу, ми можемо будувати свої взаємини з даною державою. Звідси слідує проста істина: чим точніше ми виберемо і побудуємо свій імідж, тим ефективніше буде комунікація. Один з іміджмейкерів М. Тетчер справедливо сказав: "Хороші паблік рилейшн на дев'ять десятих є передбаченням і лише на одну десяту виконавчими". Чим вдаліше буде прогноз майбутнього розвитку подій, тим результативне виконання. Саме імідж стає основною інформацією про об'єкт, тобто державу.

Використана література

1. Альошина І.В. Паблік рілейшнз для менеджерів і бізнесменів: навчальний посібник \ І.В. Альошина - М., 1997.

2. Королько В.Г. Паблік рілейшнз. Наукові основи, методика, практика: навчальний посібник\ В.Г. Королько. - К., 2001.

3. Мойсеєв В.А. Паблік рілейшнз. Теорія і практика: навчальний посібник \ В.А. Мойсеєв - К., 2002.

4. Почепцов Г. Паблік рілейшнз: навчальний посібник\ Г. Почепцов - К., 2000.

5. Ситниченко А. Першоджерела комунікативної філософії: навчальний посібник \ А. Ситниченко - К., 1996.

6. Занецька О.В. Нові засоби масової комунікації: навчальний посібник \ О. В. Занецька - К., 1993.

7. Павленко А.Ф., Войчак А.В. Маркетинг: навчальний посібник \ А.Ф. Павленко, А.В. Войчак - К., 1999.

8. Рубель К.В. Система зв'язків з громадськістю провідних країн світу. - К., 1997. [2]

9.Костенко Н. Цінності і символи в масовій комунікації. К., 1993.[1]

Размещено на Allbest.ru

...