Формування ринку екологічних товарів та послуг

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

Кафедра "Економіка підприємства"

КУРСОВА РОБОТА

З навчальної дисципліни: Економіка природокористування

Тема: Формування ринку екологічних товарів та послуг

Виконав студент групи: ЕПІ-13

Дейнека Богдан Анатолійович

Шифр залікової книги: 13/122102

Індекс учбової групи НК № 9622102

Керівник: Зарічанська Є.В

Донецьк 2013

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Розвиток екологічного підприємництва. Формування ринку екологічних товарів і послуг

1.1 Перспективи розвитку екологічного підприємництва в Україні

1.2 Особливості розвитку і функціонування ринку енергетичних товарів

1.3 Екологічні інновації-шлях розвитку ринку екологічно чистих товарів

Розділ 2. Екологічні витрати виробництва

2.1 Екологічні витрати виробництва шляхи їх скорочення, та управління ними

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

Починаючи з другої половини ХХ ст., очевидним став тісний взаємозв'язок розвитку економіки зі змінами у навколишньому середовищі. Зростання масштабів економічної діяльності людей негативно впливає на екосистему, що призводить до поглиблення глобальної екологічної кризи. Руйнація елементів навколишнього середовища не зворотно веде до нестачі ресурсів і, відповідно, до виникнення нових економічних проблем.

В Україні також спостерігається тенденція до погіршення стану навколишнього природного середовища, держава зазнає серйозних економічних втрат внаслідок виникнення природних надзвичайних ситуацій та катастроф - стихійних явищ метеорологічного, гідрологічного та геологічного характеру. В країні виснажуються природні ресурси, мало використовуються ресурсозберігаючі технології, багатьом підприємцям притаманна низька екологічна культура. Україна за індексом екологічних досягнень у 2010 р. займала лише 87 місце серед 163 країн світу .

Глобальні протиріччя між зростаючими потребами населення і занепадом, деградацією довкілля свідчать про необхідність гармонійного поєднання економічного, соціального та екологічного компонентів розвитку, зміщення акцентів розвитку світової економіки на користь екологічної складової, що вимагає істотного корегування діяльності всіх суб'єктів економіки і політики.

Особливу роль у зміні вектору розвитку як світової, так і регіональної економіки в напрямі екологізації відіграє екологічне підприємництво. Як показує аналіз розвитку екологічного бізнесу в розвинених країнах, екологічне підприємництво є дієвим механізмом вирішення багатьох екологічних проблем, які неможливо розв'язати за допомогою традиційних заборонних заходів .

Це особливо актуально в українських умовах як на державному, так і на регіональному рівнях.

Нині майже у всіх розвинених країнах світу охорона навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів стали пріоритетами стратегії державотворення. Ринок екологічно чистих продуктів, технологій та обладнання, переробки та ліквідації відходів, екологічних робіт і послуг розширюється. Підприємства, які не здатні задовольняти вимоги суспільства в екологічно чистих продуктах, технологіях, екологічних послугах, втрачають конкурентоспроможність на світовому ринку.

Досвід найбільш економічно розвинених країн довів важливу роль сфери екологічних послуг у забезпеченні високих темпів економічного зростання, що вимагає перегляду її місця в структурі національної економіки

РОЗДІЛ 1. РОЗВИТОК ЕКОЛОГІЧНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА. ФОРМУВАННЯ РИНКУ ЕКОЛОГІЧНИХ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ

1.1 Перспективи розвитку экологічного підприємництва в Україні

Екологічна спрямованість бізнесової діяльності є однією з необхідних умов покращення екологічного стану, вирішення проблем раціонального використання природних ресурсів та підвищення добробуту громадян в Україні. Для забезпечення екологічної спрямованості інноваційного розвитку конкурентоспроможної економіки необхідний достатній рівень мотивації екологізації інноваційної діяльності підприємств різних галузей економіки і суспільства в цілому .

Ліквідація негативних наслідків підприємницької діяльності за допомогою заборонних і обмежувальних заходів не може істотним чином вплинути на поліпшення екологічної ситуації. В даний час все більш чітко проявляється екологічна орієнтація розвитку світової економіки .

Необхідною умовою та важливою складовою подальшого соціально-економічного та екологічного розвитку суспільства виступає екологічне підприємництво («зелений» бізнес). Проте воно недостатньо досліджене як в Україні, так і в світі.

Популярність «зеленого» бізнесу стрімко зростає у світі, істотно змінюється концепція його ведення. Так, в економічно розвинених країнах світу головні програми спрямовані, наприклад, не на введення в дію очисного обладнання, як це було донедавна, а на створення екологічно чистих технологій. Це свідчить про тенденцію до зростання інтересу, активізацію ініціатив компаній та інших організацій щодо втілення стратегій відповідального ведення бізнесу .

Екологічне підприємництво - це підприємницька діяльність, здійснювана на екологічному ринку, спрямована на отримання прибутку через задоволення суспільних потреб в екологічно сприятливих умовах життєдіяльності. На екологічному ринку підприємці повинні враховувати не тільки свою миттєву вигоду, але й користь, яку вони приносять навколишньому середовищу.

Європейською комісією ЄС екологічне підприємництво визначається як виробництво товарів та надання послуг з вимірювання, попередження, обмеження або усунення екологічної шкоди, ліквідації відходів та зниження рівня шуму, а також екологічно чисті технології, застосування яких мінімізує використання сировини та забруднення довкілля.

З точки зору призначення екологічного ринку Портнов А.В. виокремлює дві групи видів діяльності (два рівні) в сфері екологічного підприємництва:

1) діяльність, спрямована на усунення негативних наслідків господарської діяльності людини;

2) заміщення екологічно небезпечних товарів екологічно безпечними (є інноваційним підходом, заснованим на новому типі еколого-економічного мислення, головним принципом якого є недопущення екологічної шкоди) .

Дослідники виділяють такі основні сектори екологічного підприємництва на початку ХХІ століття:

1) підприємництво, яке забезпечує природоохоронний ефект як побічний результат; цільове екологічне виробництво (засоби захисту, екологічно чисті продукти тощо);

2) виробництво та збереження енергії;

3) експертні, консалтингові технології .

Атрибутами екологічного підприємництва є:

? домінування частки екологічної корисності в загальній корисності товару;

? задоволення екологічних потреб (з позиції споживачів);

? отримання доходу від «реалізації» екологічної корисності (з позиції підприємців);

? ресурси екологічної системи розглядаються як фактори, що впливають на потреби споживачів .

В світі основними видами екологічного підприємництва є виробництво обладнання для контролю за забрудненням довкілля, очищення повітря і води, економії та збереження ресурсів, збирання, переробки, утилізації відходів. Зростає попит на органічні продукти харчування, екологічно

безпечні меблі, побутову хімію, будівельні матеріали, двигуни для автомобілів. Це сприяє розвитку, розповсюдженню та активному використанню екологічно чистих промислових і сільськогосподарських технологій. Актуальним та прибутковим видом бізнесу є збирання, сортування, переробка та утилізація промислових і побутових відходів .

Зростання попиту на товари і послуги екологічного бізнесу пов'язане з інвестуванням екологічних проектів, реалізація яких спрямована на запобігання (мінімізацію) негативного впливу на навколишнє середовище.

Екологічне підприємництво має відповідати загальним принципам ринкової економіки, забезпечувати стійкий прибуток, мати насичений і стабільний ринок. Кінцевою метою «зеленого» бізнесу є створення стійкої системи, при якій покриваються не тільки експлуатаційні витрати, пов'язані з поточним виконанням робіт, наданням послуг, а й можливістю інвестування в ресурсо- і енергозберігаючі проекти .

На практиці ціни на екологічну продукцію, як правило, бувають вищими, ніж на аналогічні товари і послуги «неекологічного» характеру. Це пояснюється тим, що виробництво такої продукції вимагає значних затрат (наприклад, на придбання екологічно чистих технологій, на покупку новітнього обладнання тощо) .

У розвинених країнах світу екологічний бізнес є досить привабливим. У країнах ЄС існує понад 10 тис. фірм, що належать до сфери екологічного підприємництва. У США понад 500 тис. компаній, в Канаді більше 3500 компаній з випуску природоохоронного устаткування і пов'язаними з ним послугами з чисельністю зайнятих понад 110 тис. людей. Екологічно орієнтована продукція утримує міцні позиції у всіх економічно розвинених країнах як у випуску товарів промислового призначення (очисне обладнання, екотехніка, нові матеріали, екотехнології тощо), так і у виробництві споживчих товарів .

Частка екологічного підприємництва у ВВП країн «Великої вісімки» оцінюється на рівні 10-24%. Щорічний його обсяг складає, за оцінками фахівців, у США майже 37 млрд. доларів, в Японії - 30, Німеччині - 20, Франції - 10 млрд. доларів США. Ринок екологічних послуг в країнах Східної Європи, включаючи й СНД, оцінюється у 20 млрд. доларів США, а в Чехії, Угорщині та Болгарії - перевищує 600 млн. доларів .

Вітчизняний бізнес, орієнтований на розв'язання екологічних проблем, почав формуватися з 80- х років ХХ сторіччя. Необхідність ліквідації згубних наслідків екологічних катастроф спонукала до активізації діяльності з очищення забруднених ґрунтів, водойм, підземних вод, закладення, відновлення лісонасаджень, з відновлення земних і водних екологічних систем. В останні десятиріччя почали впроваджуватися консультаційні, дорадчі послуги, зокрема екологічні консалтинг, моніторинг, аудит, страхування, сертифікація та паспортизація .

Проте варто зазначити, що ринок екологічних товарів і послуг в Україні формується надзвичайно повільно, відсутній ефективний механізм підтримки стимулювання підприємництва в природоохоронній сфері. Для залучення підприємців до розвитку екологічного бізнесу необхідне створення гнучкого механізму взаємодії природоохоронних і ринкових структур, забезпечення матеріальної зацікавленості та підтримки підприємницької активності з боку держави .

Подальший розвиток підприємництва в Україні без достатнього врахування екологічних факторів може призвести до ще більшого підвищення навантаження на навколишнє середовище. За таких умов основним напрямком підтримки цілісності еколого-економічної системи є реалізація ефективних природохоронних заходів, серед яких - активний розвиток різних форм підприємницької діяльності екологічного спрямування Серед чинників, які спонукають до розвитку вітчизняного екологічного підприємництва, слід передусім виділити:

? посилення міжнародних та національних екологічних стандартів;

? розвиток екологічних ринків товарів і послуг;

? посилення зацікавленості споживачів в отриманні екологічних благ і послуг, а виробників у виробництві конкурентоспроможної продукції з урахуванням екологічної складової;

? вдосконалення державного регулювання екологічного підприємництва в регіонах .

Підприємства «зеленого» бізнесу в перспективі можуть отримати значні конкурентні переваги, а саме:

? покращення ділової репутації та іміджу;

? підвищення інвестиційної привабливості;

? підвищення мотивації до впровадження інновацій;

? кращі, безпечніші умови праці та проживання працівників;

? підвищення довіри з боку споживачів, акціонерів;

? економія витрат виробництва, реалізації продукції, на надання послуг, переробку та утилізацію відходів;

? раціональне використання ресурсів та енергії;

? зменшення екологічних ризиків;

? відсутність або зниження розміру екологічних штрафів .

Ефективна інвестиційна та інноваційна політика у природоохоронній галузі стане стимулом для українського бізнесу здійснювати екологічно орієнтовані капіталовкладення і може активізувати розвиток екологічного ринку товарів і послуг . Необхідне створення ефективної системи, заснованої на стратегічно вигідній взаємодії природокористувачів, місцевої влади, населення і екологоорієнтованого бізнесу.

Таким чином, конкурентоспроможність товарів на світовому ринку визначається не в останню чергу їх екологічними характеристиками, а також витратами на охорону навколишнього середовища. Природоохоронні технології в перспективі будуть представляти одну з основних засобів конкурентної боротьби.

Екологічна орієнтація українського бізнесу повинна передбачати активізацію інвестицій у високотехнологічні галузі з метою вирішення природоохоронних завдань. Популяризація та розвиток «зеленого» підприємництва в державі сприятиме покращенню екологічного стану, вирішенню проблем раціонального природокористування та підвищення екологічного, матеріального і духовного добробуту громадян України.

екологічний підприємництво товар виробництво

1.2 Особливості розвитку і функціонування ринку енергетичних товарів

При переході до ринкових відносин необхідне введення економічного механізму у сферу взаємодії «суспільство - природа».

Дослідження ринку екологічних послуг дає змогу розробити основні підходи до формування нових та вдосконалення діючих економічних механізмів. Розвиток будь-якого ринку ґрунтується на сприянні створенню конкуренції на ньому, формуванні та розвитку інфраструктури.

В умовах всезагальної конкуренції на світовому ринку розвиток і функціонування ринкової системи пред'являє все зростаючі вимоги до її відповідної ринкової інфраструктури.

Високорозвинута, вдосконалена інфраструктура є умовою підвищення темпів економічного розвитку всього господарства країни.

З огляду на сучасний рівень формування і розвитку ринку екологічних послуг, держава повинна приділяти значну увагу інфраструктурному забезпеченню цього нового ринку, але, як показує практика, вона більше декларує, ніж ефективно діє.

Можна виділити наступні ієрархічні рівні створення екологічної інфраструктури: підприємство, регіональний, державний і міжнародний рівень. Рівень підприємства містить у собі спеціалізовані підрозділи (служби) з відтворення й охорони навколишнього природного середовища. Регіональний рівень включає спеціалізовані підприємства і служби екологічного спрямування в певному регіоні (місті, області). Державний рівень представляє об'єднання і служби для вирішення загальнодержавних екологічних проблем, а міжнародний - охоплює організаційно-економічні структури відповідно для вирішення глобальних (міждержавних) екологічних проблем.

Розвиток екологічного ринку безпосередньо пов'язаний з розширенням інформаційного забезпечення підприємців, що мають одержувати необхідну їм повну інформацію. Підприємці повинні мати дані не тільки про якість і асортимент екологічних послуг, надання яких можливо в даний час по технічних і фінансових параметрах, але і про діючі нормативи і норми гранично допустимих викидів і т.д., державних програмах у сфері охорони навколишнього природного середовища, заходах суспільних природозахисних організацій.

Розвиток конкуренції на ринку екологічних послуг та формування екологічної інформаційної системи пов'язаний із забезпеченням підприємців необхідною інформацією для ведення бізнесу, а тому така система стане відповідним суспільно-економічним бар'єром, компонентами якого будуть незалежність екологічної експертизи, суспільний рух із захисту природи, тимчасово вільні фінансові ресурси, що акумулюються на рахунках екологічних банків. Усі ці компоненти необхідні для системного підходу до проблеми формування конкурентного середовища на ринку екологічних послуг.

Основна діяльність екологічної інвестиційної системи спрямована перш за все на реалізацію інженерних і технічних рішень, що сприяє зниження екологічної небезпеки досліджуваних товарів, послуг, проектів і діючих виробництв. Підприємства, діяльність яких іде в розріз з даною системою, повинні будуть нести великі матеріальні витрати внаслідок несприйняття громадськістю їхніх проектів через екологічні чинники. Таким чином, можна реалізувати принцип «забруднювач платить».

У рамках екологічної інвестиційної системи можуть бути затверджені такі організації, як школа екологічного бізнесу, центр екологічного співробітництва й інші .

Підприємці, які бажають упроваджувати нові ресурсозберігаючі технології, використовувати передовий досвід організації господарської діяльності, що не завдає істотної шкоди навколишньому природному середовищу, можуть одержати додаткову екологічну освіту в школі екологічного бізнесу, де вони зможуть отримати знання про впровадження заходів щодо охорони довкілля, ознайомитись з досягненнями передових підприємств, а також з критеріями оцінки забруднення навколишнього середовища, і тим самим підвищать свій освітній рівень з реалізації екологоорієнтованих заходів і будуть більше уваги приділяти проблемі охорони довкілля.

Настав час створити центр екологічного співробітництва, як неурядову структуру, що поєднує всіх виробників екологічних товарів і послуг. Основним завданням його було б проведення семінарів і обмін досвідом з розробки і реалізації певних екологічних програм.

Екологічна інвестиційна система в процесі приноситиме прибуток, який буде спрямовано на надання пільгових кредитів, безпроцентних позик на підтримку і створення підприємницьких структур, що спеціалізуються в сфері екологічного бізнесу. Цьому сприятиме організація екологічного банку, що є важливою складовою інфраструктури ринку екологічних послуг.

Наявність коштів стимулюватиме розвиток екологічного підприємництва і суспільної активності, що дасть змогу частково зрівноважити діяльність ресурсоспоживаючого й екологічно небезпечного бізнесу. Бурхливий розвиток підприємництва, підтримуваний законодавчо, організаційно і фінансово створить умови для появи нових суб'єктів малого і середнього бізнесу з різноманітною сферою діяльності, що, в свою чергу, може спричинити появу нових екологічних проблем некерованого забруднення навколишнього природного середовища.

Державні природоохоронні структури не в змозі відстежити і гарантувати екологічну безпеку цих підприємств. Усе це вимагає створення системи регулювання з метою формування умов для екологічної безпеки і підприємництва.

Гарантом екологічної безпеки є створення екологічного підприємництва, що пов'язане з діяльністю з виробництва і реалізації товарів, здійснення робіт і послуг, спрямованих на попередження шкоди довкіллю і здоров'ю населення, гарантування екологічної безпеки виробництва.

Екологічна освіта в наш час повинна здійснюватись комплексно на суспільному і державному рівні. Вона має бути впроваджена і вдосконалена в дошкільних установах, школах, вищих навчальних закладах, центрах позашкільного виховання, літніх екологічних таборах, еколого-просвітницьких центрах, бібліотеках, центрах екологічної перепідготовки кадрів і сприяти об'єднанню всіх зусиль для вирішенням екологічних проблем.

Отже, інфраструктура ринку екологічних послуг повинна включати наступні складові елементи (рис. 1).

Інфраструктура ринку екологічних послуг

Фірми, що надають екологічні послуги		Страхові компанії		Інвестиційні компанії

Навчальні заклади		Екологічні фонди		Екологічні банки

Інформаційні центри		Громадські організації

Характер еколого-економічних відносин у народному господарстві країни визначається проведенням будь-яких економічних реформ (податкової, житлово-комунальної й ін.), а також такими механізмами, як приватизація, демонополізація, що впливають в остаточному підсумку на екологічну ситуацію, що склалася. Тому розвиток ринку екологічних послуг можливий на основі формування економічних механізмів, орієнтованих на використання економічних важелів і стимулів, а також урахування інтересів споживачів та населення в цілому.

В основі існуючого організаційно-економічного механізму в Україні лежать наступні ознаки: фактично монопольне положення підприємств, що надають екологічні послуги; нормативний метод ціноутворення на послуги; залежне і безправне положення підприємств, які відповідно до чинного законодавства зобов'язані споживати визначені види екологічних послуг; неефективна система управління екологічною діяльністю муніципальних утворень.

У результаті більшість підприємств не зацікавлені у проведенні природоохоронних і ресурсозберігаючих заходів, і значна частина виробництв наносить навколишньому природному середовищу величезний збиток.

Організовувати еколого-економічні відносини для збереження довкілля необхідно таким чином, щоб усі суб'єкти (і підприємства, і держава, і населення) були зацікавлені в проведенні природоохоронних і ресурсозберігаючих заходів, чітко усвідомлювали наслідки своїх дій і несли повну економічну відповідальність за них.

Досить ефективним буде механізм управління природними ресурсами, що базується на визначенні еколого-економічного ефекту на місцевому, регіональному, національному, глобальному рівнях, при якому враховується цінність певного природного ресурсу в певний період часу і його цінність в майбутньому. Отже, з підвищенням зацікавленості суб'єктів у збереженні навколишнього природного середовища зростає також потреба у споживанні різних екологічних послуг, що можуть бути надані цим суб'єктам.

У багатьох розвинених країнах світу подібні механізми розробляються і впроваджуються в практику господарювання, причому процес вирішення екологічних проблем протікає за законами планової економіки, коли на першому етапі визначають відповідні цілі, завдання, у результаті вирішення яких буде досягнуто еколого-економічний ефект; на другому етапі складають і обґрунтовують відповідні плани, програми і розробляють директиви, що підлягають подальшому обов'язковому виконанню. Очевидно, досягнення еколого-економічних ефектів таким способом вимагає відповідного кадрового забезпечення, а також веде до значних фінансових і тимчасових витрат. Як зазначають у США, неефективно управляються і несуть істотні економічні втрати в основному ті галузі, що перебувають під контролем держави (аеродроми, автостради, національні ліси, багато муніципальних послуг).

Висновки.З огляду на комплексність екологічних проблем і вплив

природоохоронної політики на соціальну й економічну діяльність, необхідно створити такі умови, за яких суб'єкти підприємницької діяльності будуть приймати рішення, обумовлені як природоохоронні.

Використання економічних інструментів сприятиме збільшенню попиту на екологічні послуги, що створить основу для розвитку ринку цих послуг.

Таким чином, використання економічних механізмів, у свою чергу, стимулюватиме розвиток ринку екологічних послуг, оскільки від ступеня екологізації економіки безпосередньо залежать обсяги споживаних екологічних послуг, їх якість і асортимент.

1.3 Екологічні інновації-шлях розвитку ринку екологічно чистих товарів(ЕЧТ)

Важливим фактором розвитку ринку ЕЧТ(екологічно чистих товарів) є вивчення взаємодії його окремих сторін, диференціація проблем формування й розвитку, поглиблення інструментів аналізу й перехід до новітніх форм вивчення результатів вищезгаданої взаємодії.

Використанням екологічного маркетингу (і, як наслідок, посилення темпів формування ринку екологічно чистих товарів) є орієнтація як на інтереси покупців, так і на критерії прибутковості бізнесу. Ідея екологічного маркетингу відповідає сучасним уявленням про так званий трикутник стійкого розвитку, що має бути не тільки екологічно безпечним (інституціональний рівень) й економічно ефективним (мікрорівень), але й соціально справедливим (соціальний рівень). Перспективність робіт у даному напрямку повинна оцінюватися з урахуванням оцінки ефекту синергії в системі стратегічного розвитку виробничих систем.

Технологічні й організаційні принципи, які лежать в основі концепції екологічної ефективності, можуть бути віднесені до поступових екологічних інновацій. Вони дозволяють переорієнтуватися із застарілих очисних технологій на нове покоління технологій, спрямоване на якомога більш повне й комплексне використання природно- сировинних ресурсів і мінімізацію внаслідок цього потенційних виробничих відходів.

Дослідження показують, що підвищення ефективності використання природних ресурсів дозволяє, скоротивши їхній видаток на «вході» виробництва в 2 рази, збільшити рівень задоволення потреб населення також у 2 рази. Цей висновок одержав назву «фактор 4» .

Втрати від суперечливості процесу оцінки конкурентних переваг підприємств, оцінки конкурентоспроможності товарів після модифікацій змушені мінімізувати виробники як ініціатори процесу поступових екологічних інновацій.

Перелік ключових факторів конкурентного успіху, які необхідно виявити й закріпити, при розробленні стратегії екологічного маркетингу, орієнтованого на довгострокову прибутковість, має такий вигляд: призначення організації, її погляди, основні цінності й надії; ставлення організації до охорони навколишнього середовища, ресурсозбереження й екологічної безпеки; загальні природоохоронні цілі організації; урахування вимог зацікавлених сторін і встановлення з ними зв'язку; прихильність до принципів запобігання забрудненню навколишнього середовища; мінімізація негативних екологічних впливів продукції, слідування концепції постійних поліпшень; зобов'язання з дотримання екологічних стандартів, законів, регламентів; зобов'язання з проведення аудиторських перевірок і оцінки результативності екологічних дій; зобов'язання щодо взаємодії з місцевою владою, урахування місцевих, регіональних умов; зобов'язання із забезпечення безпечних для здоров'я умов праці; зобов'язання з навчання персоналу й торговельних партнерів; зобов'язання з енергозбереження, відходів, землекористування, економії водних ресурсів тощо.

Для забезпечення безперервності процесу поліпшення екологічної діяльності система екологічного маркетингу передбачає наявність зворотного зв'язку: після впровадження високопріоритетних для підприємства заходів необхідно повернутися на стадію оцінки проектів і розглянути нові можливості для реалізації на основі оцінки споживчих переваг, можливості росту доданої цінності товару й торговельної марки .

Економічний аналіз діяльності суб'єктів ринку ЕЧТ на регіональному рівні показує: низький рівень взаємодії підприємницьких структур на ринках ЕЧТ, що створює труднощі в забезпеченні конкурентоспроможності товару підвищеного рівня екологічної чистоти безпеки й енергозбереження; залежність економічної діяльності підприємницьких структур від регіональної політики й факторів інноваційної політики, виробничої спрямованості, а також кадрового забезпечення; значно більш високий рівень ризику пов'язаний зі станом економіки, низьким платоспроможним попитом на ЕЧТ, недостатнім інфраструктурним та інформаційним забезпеченням; обмеженими масштабами виробничо-збутового й іншого видів діяльності, що створює додаткові труднощі в стратегічному розвитку підприємницьких структур-суб'єктів ринку ЕЧТ; недостатньо високий рівень мобільності, динамічності й ініціативності знижує ефективність виробничо-збутової діяльності на ринку ЕЧТ; орієнтація діяльності підприємницьких структур у регіонах на відносно короткочасні економічні результати й переваги в конкуренції короткострокового типу.

У господарському механізмі підприємства досягнення паритету між бізнес-інтересами й екологічними потребами суспільства реалізується на основі системи екологічного управління й екологічного маркетингу (зокрема, маркетингу екологічних інновацій).

Забезпечити його можна через виробництво й просування на ринку екологічних інновацій. Однак вітчизняна практика показує , що при низькій інноваційній активності підприємств частка екологічних інновацій дуже незначна. Це пояснюється, зокрема, недосконалістю механізмів стимулювання екологічно орієнтованої інноваційної діяльності й екологічного споживання, високим комерційним ризиком.

Екологічний фактор у конкурентному розвитку підприємств набуває все більшого значення й одержує фінансову результативність і підтримку. У зв'язку з цим розглядаються питання оцінки базового потенціалу для впровадження екологічних інновацій, практики ухвалення рішень у системі екологічного маркетингу, а також проблеми управління конкурентними перевагами продукту з властивостями екологічної чистоти.

Для забезпечення стійкого розвитку, безумовно, важливого значення набуває впровадження екологічних інновацій, під якими розуміються нові продукти, нові технології, нові способи організації виробництва, що забезпечують охорону навколишнього середовища. Ідеться про впровадження системи екологічного менеджменту, екологічного маркетингу, екотехнологій, що дозволяють забезпечити взаємодію між економічним розвитком і захистом навколишнього середовища на рівні фірми.

До екологічних інновацій можна віднести такі процеси:

- розроблення, створення і впровадження нових технологічних процесів і циклів розроблення й погодженого розвитку всіх функціональних ланок з добутку ресурсів, їхнього перероблення, використання відходів і відтворення цих ресурсів;

- розроблення й використання ресурсозберігаючої техніки, розроблення і впровадження маловідходних і безвідходних технологій, що забезпечують комплексне освоєння природних ресурсів, розроблення біотехнології;

- освоєння нових територій, а також розширення тих, що діють, з урахуванням екологічної безпеки населення і виробництва;

- розроблення і випуск нових екологічно чистих продуктів і створення потужностей для їх виробництва, розроблення варіантів використання нових і поновлюваних джерел енергії;

- впровадження нових організаційних форм, включаючи удосконалення організаційно-територіальної структури потенційно небезпечних виробництв, з метою зниження їх екологічної небезпеки;

- формування нового мислення у розробників інновацій з точки зору необхідності їх екологізації шляхом впровадження обов'язкової екологічної освіти.

Виробники екологічних інновацій при оцінці їхніх шансів на ринковий успіх мають враховувати вплив факторів екологічного тиску й екологічного втягування. Зокрема, такі, як законодавчі обмеження, вимоги національних і міжнародних стандартів, ефективність витрат, екологічно орієнтовані акції громадськості, екологічна поінформованість суспільства тощо.

Однак існують радикальні екологічні інновації, які не мають прямих аналогів. Для цього типу інновацій рекомендується при аналізі попиту й оцінці ринкових перспектив ураховувати такі фактори: критичний рівень споживчого капіталу, критичну придатність товару, критичний мінімальний рівень доходу, критичний рівень ризику, критичну кількість вільного часу в споживача.

Швидкість подолання цих бар'єрів впливає на час, який необхідний для впровадження екологічної інновації на ринок, початку формування попиту й зростання продажу.

Необхідно відмітити, що існують труднощі, які виникають на етапі розроблення екологічних інновацій. Вони полягають у тому, що:

- складно визначити навантаження, які чинять виробництво та продукція на довкілля;

- навряд чи можна передбачити рамкові умови майбутньої утилізації відходів;

- зростаюча складність продуктів і способів виробництва утруднює утилізацію відходів;

- мають місце зростання кількості інновацій і скорочення часу їх впровадження; термін служби продукту зменшується, що суперечить екологічним цілям, тобто цілям тривалого терміну використання, ресурсозбереження і екологічно прийнятної утилізації відходів.

Таким чином, одним із найбільш прийнятних шляхів розв'язання протиріч між економічним зростанням і збереженням стану навколишнього середовища слід вважати орієнтацію на інноваційний екологічно збалансований розвиток ринку ЕЧТ шляхом переходу на нові принципи управління ефективністю, використовуючи маркетингові орієнтири прийняття стратегічних рішень.

Інструменти маркетингового аналізу ринку здатні виявити та подолати ключові ризики екологічних інновацій

Сучасне суспільство має доступ до високих передовим технологіям і може забезпечити харчування, одяг , житло , медичний догляд всім жителям планети ; оновлення системи освіти , а також розробки необмеженої кількості поновлюваних , що не забруднюють навколишнє середовище джерел енергії створять сприятливі умови для ефективного розвитку соціальної моделі нового типу , де гроші як вид розрахунку просто не будуть мати сенс , кожен зможе користуватися дуже високим рівнем життя з усіма зручностями високотехнологічного суспільства.

Одне з найважливіших і найскладніши завдань, що стоїть у сфері управління екологоорієнтованим розвитком підприємства, - це створення системи адекватних економічних механізмів та інструментів, які б давали можливість перевести повний для національної економіки ефект у вигідні для кожного суб'єкта господарювання чинники, що забезпечували б йому необхідну мотиваційну основу.

РОЗДІЛ 2. ЕКОЛОГІЧНА ПІДГОТОВКА ВИРОБНИЦТВА

Екологічні витрати - одне з функціональних понять економічної екології, яке науково обґрунтовує загальноприйнятий у світовій практиці принцип сталого розвитку економічної та екологічної систем.

Екологічні витрати складаються з власне витрат і збитків, що мають місце в галузі природокористування.

До екологічних витрат матеріального виробництва і невиробничої сфери відносять безпосередні витрат на охорону природи, очищення повітряного та водного басейнів, земель та інших компонентів природного середовища, витрати на своєчасне відтворення якості порушеного деструктивними змінами природного середовища, збитки, пов'язані з незворотними негативними змінами в природному середовищі, кількості та якості природних ресурсів, збитки, пов'язані з необхідністю резервування для природоохоронних цілей об'єктів природи, які могли б експлуатуватися і давати реальний економічний ефект, додаткові витрати на освоєння природних ресурсів у дедалі гірших умовах і ресурсів, віддалених від центрів безпосереднього споживання, зростаючі витрати на переробку вторинних і низькоякісних сировинних ресурсів (відходів) на товарну продукцію для економи кондиційної сировини, витрати на розширене відтворення відновних природних ресурсів, а також на пошук і створення замінників використаних невідновних ресурсів, загальні витрати на фундаментальні й прикладні науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи в галузі охорони природного середовища та раціонального використання природних ресурсів, формальної та неформальної екологічної освіти і виховання.

Актуальність проблем охорони навколишнього середовища з кожним десятиріччям підвищується. Продукція, що виготовляється, а також сама виробнича система будь-якого рівня є потенційним джерелом забруднення довкілля. Останнім часом дедалі більше зростає значення показників екологічності під час сертифікації та оцінювання конкурентоспроможності продукції та підприємств на всіх стадіях їх життєвого циклу. Ці обставини зумовили виокремлення зі стадій конструкторської та технологічної підготовки виробництва функцій екологічної експертизи нових виробів та технологій, а також виробничих процесів, що відбуваються на підприємстві.

Екологічна підготовка виробництва передбачає здійснення техніко-технологічних та організаційно-економічних заходів з метою відвернення, зменшення чи усунення шкідливого впливу на навколишнє середовище й здоров'я людей об'єктів, що проектуються, в процесі їх експлуатації та самого виробництва.

Впливи на навколишнє середовище можна класифікувати за такими критеріями: часом впливу -- тимчасові та постійні (протягом життєвого циклу виробу); можливістю усунення -- виправні та невиправні; способом впливу -- безпосередній та опосередкований; охоплення території -- локальні та широко розповсюджені; походженням -- первинні та вторинні; можливістю акумулювання наслідків -- накопичувальні та ненакопичувальні.

Основними завданнями екологічної підготовки виробництва є: упровадження та вдосконалення системи екологічного менеджменту підприємства, здійснення експертизи параметрів нових виробів на всіх стадіях життєвого циклу та технологічних процесів їх виготовлення; проведення екологічного моніторингу виробництва; організація екологічної підготовки персоналу та підвищення його відповідальності щодо дотримання вимог стандартів.

Відповідальність за екологічну підготовку виробництва та поточний контроль за станом довкілля, виробничих процесів, обладнання, їх відповідність вимогам охорони навколишнього середовища несе відповідна служба, яка створюється на підприємстві, у тому числі підрозділи, що за своїми функціями зобов'язані здійснювати всі передбачені екологічні заходи та виконувати вимоги нормативних документів.

Екологічна підготовка виробництва може проходити як під внутрішнім, так і під незалежним контролем з метою збільшення впевненості в дотриманні екологічних вимог стандартів, дієвості системи контролю та оцінки результатів виготовлення й експлуатації аналогічних за функціями існуючих виробів, що необхідно для поліпшення планування та розроблення майбутніх нових виробів.

Для організації та здійснення конкретних заходів з екологічної підготовки виробництва використовується типізація впливів нової продукції на довкілля. Оцінка впливу базується на чинному законодавстві, діючих стандартах як країни виробника, так і країн, де буде використовуватися продукція.

Нормативною базою екологічної підготовки виробництва є: природоохоронні норми і правила проектування та будівництва; норми і правила охорони тваринного та рослинного світу; сучасні та очікувані параметри фізичних, біологічних та соціально-екологічних умов, що безпосередньо пов'язані з новою продукцією та технологією; проектний опис супроводження процесу її освоєння, виготовлення та експлуатації виробів (використання технологій) з точки зору екологічних аспектів впливу на середовище (транспортування, водопостачання, зберігання сировини, допоміжних матеріалів та продукції тощо).

Екологічний менеджмент. На конференції ООН з питань охорони навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.) визнано, що «екологічний менеджмент слід віднести до ключової домінанти стійкого розвитку і одночасно до вищих пріоритетів промислової діяльності і підприємництва».

Міжнародні стандарти ISO серії 14000, що з'явилися в 1996 р., орієнтовані на системну організацію екологічного менеджменту, спрямованого на зменшення несприятливих впливів на навколишнє середовище. Мета створення цих стандартів -- розроблення критеріїв оцінки, поліпшення екологічних характеристик підприємств та створення умов для надання населенню екологічної інформації.

Стандарти ISO 14000 офіційно вважаються добровільними. Стимулом для їх упровадження є бажання отримати сертифікат про випуск «екологічно чистої продукції». Для вітчизняних виробників актуальність стандартів ISO 14000 підвищується тим, що на ринок країн Європейського союзу (ЄС) допускається тільки сертифікована за МС ISO 14000 продукція.

Міжнародні стандарти ISO серії 14000 розроблені на загальних принципах системи адміністративного управління і кореспондуються на 70 % зі стандартами ISO серії 9000 відносно процедур та вимог сертифікації.

Документи системи ISO 14000 поділяються на три основні групи: принципи створення та використання системи екологічного менеджменту; інструменти екологічного контролю та оцінки; стандарти, що орієнтовані на продукцію.

Упровадження системи екологічного менеджменту на підприємстві забезпечує: поліпшення організації виконання природоохоронного законодавства; досягнення реального поліпшення екологічних показників; скорочення шкідливих відходів, утрат енергії та ресурсів; зменшення виробничих та експлуатаційних витрат; отримання додаткового прибутку; підвищення конкурентоспроможності підприємства на внутрішньому та зовнішньому ринках; створення сприятливішого іміджу підприємства серед населення і громадськості; інвестиційну привабливість; запобігання виникненню надзвичайних екологічних ситуацій та аварій; податкові та митні пільги за наявності екологічного сертифіката; збільшення вартості акціонерного капіталу; сприяння розвитку двосторонніх відносин з вітчизняними та зарубіжними партнерами; зменшення ставок страхових платежів та скорочення процедур екологічного страхування тощо.

Екологічна експертиза полягає у встановленні ступеня впливу на природне середовище, запобіганні заподіянню шкоди довкіллю в процесі виготовлення та експлуатації нової продукції чи надання послуг шляхом перевірки їх кількісних параметрів показників (обсяг викидів, концентрації шкідливих речовин і т. д.) та технології (вимога використовувати ту або іншу технологію).

Екологічна експертиза здійснюється на всіх стадіях та етапах науково-технічної підготовки виробництва нових виробів.

На стадіях НДР та ДКР під час розроблення концепції нового виробу (технології) аналіз передбачає специфікацію заходів з охорони навколишнього середовища на підставі чинних законодавчих актів, нормативів та стандартів.

На стадії технічної підготовки розглядається додаткова інформація з метою визначення можливості уникнути небезпечного впливу спроектованих процесів виготовлення або експлуатації нових виробів на довкілля та здоров'я споживачів.

У процесі освоєння нової продукції аналіз впливу на довкілля поєднується з визначенням технічних, інституціональних, соціальних та фінансових аспектів. Залежно від розміру і категорії (типу) виробу та особливостей місця його використання під час аналізу потенційного впливу на людські та природні ресурси може виникнути потреба в проведенні всебічного і всеосяжного дослідження.

Детально аналізуючи спроектований виріб, слід ураховувати всі види витрат, які виникають унаслідок здійснення заходів з охорони навколишнього середовища та технології контролю, а також остаточного впливу на довкілля.

Важливою умовою екологічної експертизи є її паралельність з науковими дослідженнями, проектно-конструкторськими роботами, технологічною підготовкою та процесом освоєння виробництвом нової продукції.

Загальна схема екологічної експертизи проектів нової продукції, що відображена на рис. 1.1, містить декілька типових етапів. На першому етапі аналізуються екологічні умови виробництва, експлуатації та утилізації продукції, що проектується. Здійснюється порівняння екологічних параметрів нових виробів та технології їх виготовлення з діючими екологічними стандартами.

На другому етапі визначаються позитивні та негативні екологічні наслідки виробництва і використання нових виробів, розробляються заходи щодо приведення їх до стандартних умов.

Третій етап передбачає визначення та аналіз альтернативних можливостей поліпшення економічних наслідків. Наприклад, заміну матеріалів, удосконалення технології з погляду екології відповідних місцевих умов та стандартів.

На четвертому етапі визначення альтернатив дає змогу розробити план заходів, що спрямовані на зменшення негативного впливу на довкілля.

Завершальний етап екологічної діагностики процесів виробництва та експлуатації нових виробів передбачає розроблення плану моніторингу (поточного контролю) стану навколишнього середовища та впливу на нього. У плані конкретизується вид поточного контролю. Визначаються посадові особи та підрозділи (групи), які мають його здійснювати, а також система зворотного зв'язку з проектувальниками виробів та технології.

Жорсткі екологічні вимоги зумовлюють проведення постійного спостереження за процесами, що відбуваються у виробництві, їх аналізу; розроблення і проведення запобіжних заходів на всіх стадіях життєвого циклу виробів та технологічних процесів їх виготовлення.

Екологічний моніторинг. Здійснення екологічного контролю та заходів з підготовки виробництва з метою зменшення негативного впливу спроектованих виробів (технологій) на довкілля є надзвичайно важливим для успіху їх на ринку.

Екологічний моніторинг передбачає регулярне стеження за функціонуванням виробництва шляхом вимірювання апаратурою дозіметричного контролю його параметрів, які можуть суттєво впливати на довкілля. Програма моніторингу орієнтована на зворотний зв'язок з дійсним екологічним станом та впливами виробництва на навколишнє середовище, порівняно з тим, що був запланований. Це дає змогу вживати необхідні заходи в процесі проектування, підготовки і освоєння виробництвом нової продукції з метою подолання неприпустимого впливу чи негативних змін у довкіллі.

Виходячи із сучасних вимог конкурентоспроможності, особлива увага маркетологів, конструкторів, технологів, екологів, економістів та організаторів виробництва має бути приділена взаємозв'язку між вибором конструктивних рішень, технологічного процесу або між його розробленням та потенційною можливістю зменшення безпосереднього впливу відходів виробництва на навколишнє середовище.

Відомо, що проектування виробів (технологій), вибір ефективних варіантів техніко-технологічних рішень здійснюються не тільки за критеріями економічності та ефективності, -- дедалі більше набуває важливості чинник впливу на довкілля і здоров'я людей. Негативні та позитивні впливи на довкілля можуть бути оцінені кількісно з допомогою екологічних та фінансових показників. Тому техніко-технологічні та організаційні рішення треба приймати на підставі чинних екологічних стандартів.

2.1 Екологічні витрати виробництва шляхи їх скорочення, та управління ними

Будь-яка виробнича діяльність обов'язково пов'язана з впливом на навколишнє середовище. Питання лише в тому, що такий вплив може бути більшим або меншим. Поряд з тим, що виробництво різних товарів призводить до неоднакового забруднення, самі масштаби шкідливої дії можуть бути скорочені, якщо виробник робить якісь заходи для боротьби з ним.

З точки зору економіки в цілому даний виробничий процес призводить до виникнення витрат двох видів: з одного боку, це економічний збиток, спричинений викидами шкідливих речовин в навколишнє середовище, з іншого - витрати запобігання забруднення, тобто витрати на реалізацію природоохоронний заходів.

Економлячи на природоохоронних витратах, ми зазнаємо збитків через те, що природне середовище стало гірше. Запобігаючи збитків, ми несемо витрати з природоохоронної діяльності. Дві складові витрат, таким чином, взаємозамінюють або взаємодоповнюють один одного.

З точки зору практики визначення величини природоохоронних витрат

- завдання саме по собі не зовсім просте і, хоча вона істотно простіше, ніж оцінка збитку, тим не менш виникає ряд непростих питань. Наприклад,заміна технології, з одного боку - її застосування може бути пов'язане з отриманням додаткового прибутку.

У розвинених країнах підприємці, що здійснюють природоохоронні інвестиції, користуються податковими пільгами. Якщо, наприклад, для природоохоронних витрат передбачені податкові пільги, то необхідно мати методику, яка однозначно дає відповідь на питання, яка частина витрат має податкові пільги. Процедура визначення цієї частини витрат з'явиться результатом компромісу податкової служби з промисловістю і навряд чи буде мати під собою науковий ґрунт.

Говорячи про природоохоронні витрати, необхідно розрізняти наступні категорії:

- загальні або сумарні витрати, що характеризують розміри коштів,витрачених в цілому на реалізацію природоохоронного заходу;

- середні витрати, одержувані розподілом сумарних витрат на обсяг запобігання забрудненню (обсягу уловлені домішок);

- граничні природоохоронні витрати. Вони визначаються як пріростная величина і характеризують додаткові витрати, що витрачаємо на знешкодження додаткової тонни викидів.

За суспільним визнанням екологічні витрати поділяються на суспільно-неминучі і суспільно-невизнані.

Суспільно-неминучі екологічні витрати - це частина загальних екологічних витрат, яка на сучасному етапі розвитку науки, техніки та економіки є неминучою. Такі екологічні витрати повинні включатися у собівартість, а відповідно, і в ціну продукції.

Суспільно-невизнані екологічні витрати - це витрати суспільства, що пов'язані із понадлімітним використанням природних ресурсів і забрудненням довкілля. Ці витрати не повинні визнаватися національним законодавством, оскільки є результатом поганого господарювання і нераціонального використання природних ресурсів і довкілля.

За еколого-економічним походженням екологічні витрати виробництва поділяють на поточні, минулі та майбутні.

Поточні екологічні витрати пов'язані з поточними негативними змінами стану природних ресурсів і довкілля, які викликані діючими технологічними процесами. До них рекомендується включати: поточні втрати валового національного продукту під впливом негативного впливу виробництва на природні ресурси і довкілля; поточні втрати природних ресурсів від їх нераціонального використання і забруднення довкілля; витрати на відтворення природних ресурсів і попередження забруднення довкілля.

Минулі екологічні витрати - це витрати на ліквідацію забруднення довкілля і негативних соціальних, економічних і екологічних наслідків, що пов'язані з незадовільною виробничо-господарською діяльністю в минулому.

Майбутні екологічні витрати - це витрати суспільної праці на ліквідацію акумулятивних забруднень в майбутньому, на усунення негативних наслідків нераціонального природокористування, які будуть проявлятися в майбутньому, але які є результатом теперішньої деструктивної по відношенню до природи діяльності.

Існує два основних типи природоохоронних технологій: «кінця праці» і комплексні та маловідходні.

Перші є «додатком» до основного процесу. Використання другі передбачають докорінну зміну технології, яка використовується в основному виробничому процесі.

Управління екологічними витратами - це цілеспрямований вплив підприємства на попередження і ліквідацію забруднення довкілля та усунення негативних економічних, екологічних і соціальних наслідків, що спричинені теперішнім забрудненням і нераціональним використанням природних ресурсів.

Управління екологічними витратами розглядається як процес досягнення цілей за допомогою комплексу дій і відображається через низку функцій, які перебувають в безперервному циклічному взаємозв'язку. До них відносять:

1. Планування екологічних витрат. Під плануванням необхідно розуміти вид управлінської діяльності, який визначає перспективу і майбутній стан організації. За допомогою планування створюється орієнтир майбутньої діяльності організації . На цьому етапі обґрунтовується склад, структура та обсяги екологічних витрат за характерними елементами витрат для здійснення ефективної діяльності підприємства. Планування екологічних витрат як функція управління екологічними витратами дає змогу ефективно сформулювати цілі екологічної політики на підприємстві та розробляти програми для конкретних видів діяльності, характерних для тієї чи іншої організації.

...