У цьому розділі визначається також цінова політика підприємства, яка має забезпечити підприємству збереження позицій на ринку або проникнення на нього при ефективних показниках діяльності. Ціни мають забезпечити збут продукції, максимізацію прибутку, утримання позицій на ринку.

У розділі «План виробничої діяльності підприємства» наводяться відомості щодо виробничого процесу на підприємстві, відповідності діючих технологій сучасним вимогам, машини та обладнання з зазначенням кількості та терміну роботи.

Подаються схеми виробничих потоків, а також даються пропозиції щодо оновлення машин та обладнання, вдосконалення виробничого процесу на підприємстві на основі прогресивної техніки та технології.

У цьому розділі розраховується виробнича програма підприємства. Виробнича програма, що розрахована згідно з наявними потужностями, порівнюється з обсягом потреби ринку відповідного виду продукції і визначається необхідний та достатній приріст обсягів продукції.

У цьому розділі визначається обсяг реалізації продукції на визначену потребу ринку шляхом маркетингових досліджень з метою прогнозування ціни продукції, попит на яку забезпечується збільшенням потужностей підприємства.

Розрахунок потреби в матеріальних ресурсах та виробничих запасах здійснюється виходячи із обсягу виробництва продукції та послуг, а також нормативів потреби в матеріальних ресурсах на одиницю продукції та послуг, що склалася в базовому періоді.

Надаються детальні відомості щодо прогнозної потреби в кадрах. А також визначається фонд заробітної плати.

У цьому розділі складається кошторис витрат на випуск продукції, який являє собою розрахунок витрат по калькуляційних статтях окремо по видах продукції, робіт, послуг (на кінцевий продукт).

На етапі розроблення виробничої програми розраховується потреба в первісних інвестиціях з урахуванням виробничої програми проекту в цілому, визначаються напрямки, за якими потрібні вкладення коштів і величина потреби в додаткових інвестиціях.

У розділі «Організаційний план» наводиться інформація щодо існуючої виробничо-технологічної структури підприємства, відомості про діючу систему заробітної плати, механізм її нарахування різним категоріям працівників підприємства; систему преміювання, розмір середньої заробітної плати і надбавок за категоріями працівників, пропозиції щодо зміни системи оплати праці. Визначається перелік заходів щодо реалізації інвестиційного бізнес-плану, з визначенням виконавців та термінів виконання.

У розділі «План охорони навколишнього середовища» наводиться інформація про стан навколишнього середовища, існуючі проблеми, першочерговість їх вирішення, джерела фінансування проведення природоохоронних заходів з визначенням термінів виконання. Вказується на відповідність бізнес-плану вимогам законодавчо-нормативних документів і шляхи щодо зменшення негативного впливу на оточуюче середовище при перевищенні допустимих норм. Також зазначаються наявні очисні споруди. Аналізуються можливі екологічні наслідки проекту та визначаються витрати, пов'язані з виконанням природоохоронних заходів.

У розділі «Фінансовий план та програма інвестицій» наводиться обґрунтування інвестиційних вкладень у підприємство та джерела їх отримання (залучення кредитів, акціонерний чи пайовий капітал тощо), прогнозні показники балансу підприємства, прогноз прибутку та збитку (на три роки), додаються баланс підприємства, звіт про фінансові результати та їх використання, звіт про фінансово-майновий стан підприємства за останній звітний рік.

На основі зазначених розділів у фінансовому плані здійснюється прогнозування фінансових результатів.

Розділ «Аналіз потенційних ризиків» дозволяє прийняти рішення щодо реалізації бізнес-плану підприємства з урахуванням багатьох факторів: політичних, соціальних, технологічних, економічних, ринкових. При прийнятті рішення про доцільність бізнес-плану всі ці фактори необхідно врахувати у формі передбачуваного ризику.

Для запобігання ризикам необхідно їх ідентифікувати, оцінити, вибрати методи та інструменти, які дозволять запобігти їх появі, або ж їх контролювати.

Основними факторами ризику, які зустрічаються найчастіше і можуть впливати на кінцеві результати бізнес-плану є:

Ризики, що відносяться до загальної соціально-економічної ситуації:

- політична нестабільність;

- існуюча та майбутня правова база для інвестицій;

- перспективи економічного розвитку в цілому;

- фінансова нестабільність (можливі зміни в оподаткуванні, інфляція тощо);

- неконвертованість національної валюти.

Виробничі ризики:

- підвищення поточних витрат;

- зрив графіка поставок сировини, матеріалів, технологічного устаткування, паливно-енергетичних ресурсів;

- нові вимоги щодо екології;

- нестача трудових ресурсів;

- зміна умов транспортування.

Ринкові ризики:

- зміна попиту на продукцію;

- втрата позицій на ринку;

- зміна якісних ознак продукції;

- поява конкуруючої продукції;

- несвоєчасність виходу на ринок.

Після проведення аналізу ризиків та їх виявлення потрібно розробити конкретні заходи, які дозволять або зовсім позбутись, або значно зменшити негативний вплив кожного фактора ризику на кінцеві наслідки впровадження проекту розвитку підприємства.

У розділі «Бюджетна та суспільна економічна ефективність бізнес-плану» визначаються показники бюджетної та суспільної економічної ефективності, зокрема, валовий дохід, прибуток до оподаткування, податки, збори та інші платежі, чистий прибуток, індекс прибутковості, звичайний та дисконтований термін окупності витрат.

Основним показником оцінки ефективності бізнес-планів (проектів), які передбачають державну або регіональну фінансову підтримку, є бюджетний ефект (Бt). Для року t здійснення проекту він визначається як перевищення доходів відповідного бюджету (Дt) над витратами (Вt) внаслідок реалізації бізнес-плану (проекту):

Б_t = Д_t - В_t. (2)

Показники суспільної економічної ефективності враховують наслідки реалізації бізнес-плану підприємства для суспільства в цілому, в тому числі як показники безпосередніх результатів і витрат проекту розвитку підприємства, так і витрати і результати в суміжних галузях, секторах економіки, екологічні, соціальні та інші позаекономічні ефекти.

У розділі «Соціально-економічні наслідки реалізації бізнес-плану» розраховуються результативні показники реалізації бізнес-плану (збільшення обсягів реалізації продукції, кількість збережених або новостворених робочих місць, покращання умов роботи працівників, упровадження інновацій тощо).

3. Додатки до бізнес-плану

Додатки до бізнес-плану містять дані розрахункового, описового, пояснювального, інформаційного характеру, а саме:

ь резюме,

ь відомості про кредитоспроможність,

ь огляди ринку,

ь схеми,

ь план просування,

ь копії договорів, у тому числі про оренду,

ь гарантійні листи від майбутніх клієнтів,

ь свідоцтва про реєстрацію патенту й товарного знаку,

ь угоди про партнерство,

ь свідоцтво про реєстрацію фірми;

ь витримки із законодавчих актів;

ь фотографії й малюнки товару;

ь рекламні брошури компанії;

ь висновок фахівця про оцінку майна;

ь аудиторський висновок тощо

ТЕМА 5. ФІНАНСОВИЙ ПЛАН

бізнес-план підприємство планування фінанси

1. Сутність та особливості складання фінансового плану

2. Основні фінансові показники фінансового плану

1. Сутність та особливості складання фінансового плану

Фінансовий план та програма інвестицій у складі бізнес-плану призначені для обґрунтування інвестиційних вкладень у підприємство та джерела їх отримання (залучення кредитів, акціонерний чи пайовий капітал тощо), прогнозні показники балансу підприємства, прогноз прибутку та збитку (на три роки), додаються баланс підприємства, звіт про фінансові результати та їх використання, звіт про фінансово-майновий стан підприємства за останній звітний рік.

Вихідні дані для розрахунку фінансового плану формуються на основі таких розділів:

o Дослідження та аналіз ринків збуту продукції (послуг).

o Характеристика конкурентного середовища та конкурентні переваги.

o План маркетингової діяльності.

o План виробничої діяльності підприємства.

На основі зазначених розділів у фінансовому плані здійснюється прогнозування фінансових результатів, зокрема таких як:

- Виручка від реалізації.

- Валовий прибуток.

- Чистий прибуток.

Виручка від реалізації продукції визначається на основі прогнозних обсягів продажу по роках і прогнозних цінах на одиницю продукції.

Прогнозування обсягів реалізації враховує результати маркетингових досліджень - розглядається очікуваний щорічний приріст виробництва продукції, а також можливості підприємства, тобто виробничі потужності. Оцінка щорічного росту цін на продукцію підприємства ґрунтується на макроекономічних і галузевих дослідженнях, а також на даних про ріст цін у макроекономічних та галузевих дослідженнях, а також на даних про ріст цін за минулі роки (для прогнозних розрахунків використовуються дані Держкомстату).

Шляхом зіставлення розрахованої на проект потреби в додаткових інвестиціях і джерел фінансування (покриття) цієї потреби визначається розмір необхідних додаткових фінансових ресурсів. Як джерела фінансування розглядаються: акціонерний капітал, залучений капітал та інші джерела фінансування.

На основі виробничої програми, розрахованої в складі прогнозу фінансових результатів діяльності, формується модель дисконтованих грошових потоків.

Зіставлення розміру вкладених коштів і прогнозованих від даного вкладення результатів здійснюється за допомогою спеціальних методів й інструментів, що включають:

- дисконтування й нарахування складних відсотків,

- розрахунок показників чистої приведеної вартості проекту й внутрішньої норми доходу (внутрішнього граничного рівня доходності),

- динамічного (дисконтного) строку окупності проекту.

Побудова моделі грошових потоків базується на застосуванні техніки дисконтованих грошових потоків.

На базі даних виробничої програми і фінансового плану заповнюється агрегована форма прогнозного балансу по роках планованого періоду, за даними якого розраховуються коефіцієнти: поточної ліквідності та забезпеченості власними коштами.

На основі отриманих результатів формується зведена таблиця фінансових показників, до яких належать:

· коефіцієнти ліквідності;

· коефіцієнти фінансової стійкості;

· коефіцієнти ділової активності;

· коефіцієнти прибутковості.

Коефіцієнти аналізуються з метою встановлення відповідності їхнім нормативним значенням. Дана таблиця використається з метою контролю за змінами показників за період, що відповідає строку реалізації бізнес-плану.

Цей розділ бізнес-плану також передбачає зазначення мети інвестування та його обсяги з визначенням джерел (видатки державного бюджету, амортизаційні відрахування, кошти на податкові пільги, цільові надбавки до тарифів з метою будівництва окремих об'єктів, кредити банків, фінансовий лізинг, власні кошти підприємств, залучені інвестиції та інше).

Також указуються напрями інвестування, зокрема: капітальне будівництво, придбання основних засобів, придбання інших необоротних активів, придбання нематеріальних активів, модернізація, модифікація (добудова, реконструкція основних засобів) тощо.

Представляються інвестиційні проекти, що реалізуватимуться у прогнозному періоді, здійснюється прогноз грошових потоків по них.

2. Основні фінансові показники фінансового плану

Оцінка ефективності інвестиційного проекту покликана визначити, наскільки ціна активу, що купується (розмір вкладень), відповідає майбутнім доходам з урахуванням ризиків проекту.

Головне завдання полягає в розрахунку ефективності проекту й оцінці його ризикованості. Інакше кажучи, оптимальний вибір робиться за двома параметрами: ефективність і ризик.

Можна виділити три типи математичних моделей, що визначають параметри: суму (NV, NPV, MNPV), прибутковість (NRR, IRR, MIRR, MIRR(бар), індекс прибутковості (DPI) і строк окупності (окупність, Тс-окупність, дюрація) грошових потоків, що генеруються інвестиційним проектом.

Розглянемо основні фінансові показники бізнес-плану й порядок їх розрахунку.

Чиста приведена вартість (чиста поточна вартість, чистий дисконтова ний дохід, NPV) -- це сума дисконтованих значень потоку платежів, приведених до сьогоднішнього дня. Показник NPV являє собою різницю між усіма грошовими притоками й відтоками, приведеними до теперішнього моменту часу (моменту оцінки інвестиційного проекту). Він показує величину коштів, яку інвестор очікує одержати від проекту, після того, як грошові притоки окуплять його первісні інвестиційні витрати й періодичні грошові відтоки, пов'язані зі здійсненням проекту. Оскільки грошові платежі оцінюються з урахуванням їх тимчасової вартості й ризиків, NPV можна інтерпретувати, як вартість, що додається проектом.

NPV розраховується з використанням прогнозованих грошових потоків, пов'язаних із планованими інвестиціями, за наступною формулою:

, (3)

де NCFi - чистий грошовий потік для i-го періоду,

Inv - початкові інвестиції;

r - ставка дисконтування (вартість капіталу, притягнутого для інвестиційного проекту).

При позитивному значенні NPV вважається, що дане вкладення капіталу є ефективним.

Внутрішня норма прибутковості (internal rate of return, IRR) -- це процентна ставка, при якій чистий дисконтований дохід (NPV) рівний 0. NPV розраховується на підставі потоку платежів, дисконтованого до сьогоднішнього дня.

Інакше кажучи, для потоку платежів CF, де -- платіж через років () і початкової інвестиції в розмірі внутрішня норма прибутковості розраховується з рівняння:

(4)

або

(5)

Внутрішня норма рентабельності визначає максимальну вартість залученого капіталу, при якій інвестиційний проект залишається вигідним. В іншому формулюванні, це середній дохід на вкладений капітал, забезпечуваний даним інвестиційним проектом, тобто ефективність вкладень капіталу в даний проект дорівнює ефективності інвестування під IRR відсотків у який-небудь фінансовий інструмент із рівномірним доходом.

Період окупності (PBP) показує строк, необхідний для того, щоб доходи, що генеруються інвестиціями, з урахуванням дисконтування, покрили витрати на інвестиції. Цей показник визначається послідовним розрахунком NPV для кожного періоду проекту, і точки, в якій NPV стане позитивним, буде точкою окупності.

Індекс прибутковості (Profitability Index, PI) розраховується за наступною формулою:

(6)

де NCFi - чистий грошовий потік для i-го періоду,

Inv - початкові інвестиції

r - ставка дисконтування (вартість капіталу, притягнутого для інвестиційного проекту).

При значеннях PI > 1 вважається, що дане вкладення капіталу є ефективним.

ТЕМА 6. ФІНАНСУВАННЯ БІЗНЕС-ПЛАНІВ

1. Визначення способу фінансування проекту

2. Акціонування

3. Кредитування

4. Лізинг як джерело фінансування

5. Комерційний кредит

6. Акредитив

7. Факторинг

1. Визначення способу фінансування проекту

Одним із центральних активів у діяльності компанії є фінансові ресурси. Нестача коштів обмежує проведення самофінансування й ставить підприємця перед проблемою пошуку додаткових джерел поповнення фінансового ресурсу.

Потреби компанії у фінансуванні визначаються на стадії розробки проектного бізнес-плану й глибокої широкої оцінки майбутнього підприємства.

Дана процедура складається з аналізу стану підприємства в минулому, в сьогоденні та з перспективного бачення розвитку в майбутньому. Акцент слід зробити на таких аспектах:

- займане положення підприємства в сегменті ринку,

- наявність ресурсної бази,

- стан економіки підприємства,

- можливості збільшення ринків збуту,

- можливі проблеми зі скорочення збуту,

- нормативно - законодавча база.

Слід вчасно позначити такі напрямки діяльності як:

o кількісна маса коштів, яка буде потрібна для здійснення задуманої бізнес-ідеї;

o як і на що будуть розподілятися отримані грошові ресурси;

o прийнятні умови залучення інвестиційних коштів.

Важливим моментом є оцінка прибутковістю бізнесу і його здатності генерувати готівкові кошти. Фактично якийсь бізнес може бути високо прибутковим, але привести до банкрутства через нестачу готівкових коштів. Інші підприємства можуть показувати збитки в бухгалтерській документації, але генерувати готівку в рахунок довгострокової перспективи розвитку бізнесу. Це викликане низкою причин, наприклад, такими як: поступовий знос устаткування (амортизація) є дійсною вартістю продукції, але при цьому не потрібно наявних коштів доти, поки не виникає необхідність у придбанні нових одиниць устаткування; у міру розширення бізнесу виникає необхідність у більшому обіговому капіталі для збільшення запасів і кредитування клієнтів. Дане збільшення наявних коштів необов'язково веде до негайного росту прибутковості.

Основними способами фінансування проекту є акціонування й кредитування. Крім акціонування й кредитування, можна вибрати й інші види фінансування: бюджетне фінансування, гранти, лізинг, фінансування по векселях, мікрофінансування малого бізнесу, бартерні операції й інші, а також комбіновані способи фінансування.

Який би вид залучення додаткового фінансового ресурсу не був обраний підприємством, слід пам'ятати, що політика кредитодавця має на меті одержання повернення власних коштів зі значним прибутком і тому необхідно зважено й відповідально підходити до питання доцільності залучення кредитних коштів. Крім того, підприємство повинне вирішити питання про параметри необхідної позики (розмір суми, джерело одержання кредиту, строк кредитування, додаткові витрати по одержанню кредиту, схема кредитування) і про вибір безпосереднього інвестора. Зрозуміло, що ці два питання взаємозалежні й вимагають комплексного рішення.

2. Акціонування

Для проектів, які пов'язані зі створенням нового підприємства або реалізацією технічного нововведення, кращим джерелом фінансування може служити пайовий або акціонерний капітал.

Акціонування є методом, який використовується для фінансування великих інвестиційних проектів зі значними строками окупності витрат. При акціонуванні капітал залучається шляхом емісії простих та привілейованих акцій, що розміщуються серед юридичних та фізичних осіб, або через випуск варіантів. Акціонування, як вид залучення грошових засобів має на увазі передачу (продаж) будь-якої частини власності іншій особі.

Через акціонування може залучатися не тільки грошовий капітал, але й матеріальні та нематеріальні цінності. Привабливість акціонерної форми фінансування проектів виявляється у тому, що основний обсяг необхідних ресурсів надходить на початку його реалізації, тобто дає можливість профінансувати нові підприємства, в яких немає ще прибутків, амортизації, майна, під яке можна одержати кредит у банку. Крім того, такий метод фінансування (емісія простих акцій) не зобов'язує підприємство повертати капітал і сплачувати дивіденди.

При цьому, кошти, отримані підприємством, залишаються в його активі, хоча в рамках договору акціонування обмовляється вид повернення позикових коштів:

- виплата грошового еквівалента дивідендів інвесторам,

- інвестори самі можуть реалізувати свою долю власності в майні підприємства.

Підприємцям, що зважилися на такий вид одержання коштів, слід пам'ятати, що часткове фінансування передбачає участь інвестора в менеджменті підприємства.

Порядок організації акціонерних товариств в Україні визначений у Цивільному кодексі України.

Акціонерним є товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених унаслідок придбання ними акцій, і не може бути меншим розміру, встановленого законом. Він визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів.

Акціонерне товариство може бути створене юридичними або фізичними особами, які несуть солідарну відповідальність за зобов'язання, що виникли до державної реєстрації товариства. Воно відповідає за зобов'язання учасників, пов'язаними з його створенням, лише у разі подальшого схвалення їх дій загальними зборами акціонерів.

Основним фінансовим інструментом у залучення інвестиційних ресурсів на підприємстві за такого методу фінансування є акція.

Залучення інвестиційних ресурсів на підприємстві через емісію акцій дає можливість мобілізувати вільні кошти населення та інших підприємств та організацій для поліпшення якісного стану виробничої бази та вирішення проблем фінансового забезпечення відтворення основних фондів.

3. Кредитування

З економічного погляду кредит -- це форма позичкового капіталу (в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.

За браком власних оборотних коштів підприємства залучають банківські кредити, кошти інших кредиторів та комерційний (товарний) кредит. Кредит дає змогу доцільніше організувати оборот коштів підприємств, не витрачати значних фінансових ресурсів на створення зайвих запасів сировини й матеріалів.

Кредити, що їх можуть отримати підприємства, класифікуються за такими ознаками, а саме за:

o кредиторами;

o формами та видами;

o метою використання;

o терміном надання;

o забезпеченням;

o порядком надання.

Кредиторами підприємств можуть бути:

· банки та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути (бан-ківський, лізинговий кредити);

· підприємства (комерційний кредит);

· держава (державний кредит, який надається через уповноважені банки);

· міжнародні фінансово-кредитні установи (відкриття кредитних ліній через уповноважені банки).

Форми та види кредитів зображено на рис. 4.

Рис. 4. Форми та види кредитів, що надаються підприємствам

До видів кредитів належать:

ь банківський;

ь комерційний;

ь державний;

ь лізинговий.

Банківський кредит -- це економічні відносини між кредитором та позичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовах терміновості, платності, повернення, матеріального забезпечення. Банківський кредит надається суб'єктам господарювання всіх форм власності на умовах, передбачених кредитним договором.

Комерційний кредит -- це економічні, кредитні відносини, які виникають між окремими підприємствами.

Державний кредит -- це економічні, кредитні відносини між державою та суб'єктами господарювання.

Лізинговий кредит -- це стосунки між суб'єктами господарювання, які виникають за орендування майна (майновий кредит або лізинг-кредит).

4. Лізинг як джерело фінансування

Одним з альтернативних джерел фінансування є лізинг. Він являє собою якісну взаємодію підприємництва й фінансового сектора. Завдяки цьому малий і середній бізнес одержують реальний шанс добитися успіху на обраному шляху. По суті, лізинг - це своєрідний кредит на покупку нового обладнання, нових виробничих площ або офісу через оренду.

Лізингові послуги надаються банками, які купують за власні кошти у постачальників засоби виробництва для передання їх у довгострокову оренду підприємству, що використовує це майно у своїх інтересах.

Лізингові операції можна класифікувати за різними ознаками. Згідно зі ст. 806 Цивільного кодексу України, окремі види і форми лізингових угод установлюються законом і можуть класифікуватись за такими ознаками:

1. Залежно від джерел придбання предмета лізингу:

· прямий -- коли лізингодавець купує майно у виробника і передає його в оренду;

· зворотний -- власник продає майно лізингодавцю, а потім бере його в оренду.

2. Залежно від предмета лізингу:

· лізинг рухомого майна;

· лізинг нерухомого майна.

3. Залежно від обслуговування:

· лізинг з обслуговуванням (надання лізингових послуг поєднується з наданням певних послуг, пов'язаних з утриманням і технічним обслуговуванням об'єкта лізингу);

· пакетний лізинг -- система надання в оренду предмета лізингу (наприклад, будинок, магазин продають у кредит, а обладнання -- за лізинговою угодою).

4. Залежно від ступеня окупності майна:

· лізинг з повною окупністю, коли протягом строку дії одного договору здійснюється повна виплата лізингодавцю вартості отриманого майна;

· лізинг з неповною окупністю, коли протягом дії одного договору окупається тільки частина вартості орендованого майна.

5. Залежно від умов амортизації:

· лізинг з повною амортизацією і, відповідно, з повною виплатою вартості об'єкта лізингу;

· лізинг з неповною амортизацією, а, значить, з частковою виплатою вартості.

Виходячи з наведених вище двох ознак класифікації (за ступенем окупності об'єкта лізингу й умов його амортизації), які пов'язані між собою, розрізняють фінансовий та оперативний лізинг:

o оперативний -- лізинг з неповною окупністю;

o фінансовий -- лізинг з повною окупністю.

Особливостями оперативного лізингу є:

§ орендодавець не планує покрити всі свої витрати за рахунок надходжень від орендаря;

§ строки зносу є більшими за строки угоди лізингу (тобто строк угоди не перевищує строк амортизації);

§ ризик втрати, псування майна лежить, в основному, на лізингодавцеві;

§ із закінченням установленого строку майно, зазвичай, повертається лізингодавцю;

§ сам об'єкт лізингу залишається у власності лізингодавця та обліковується у нього на балансі.

Оперативний лізинг може бути двох видів:

1) рейтинг -- короткостроковий лізинг (від 1 дня до 1 року, без права наступного придбання лізингоодержувачем об'єкта лізингу);

2) хайринг -- надання об'єкта лізингу на строк понад 1 рік без права викупу лізингоодержувачем об'єкта лізингу.

Оперативний лізинг допускає багаторазове надання об'єкта лізингу в оренду.

Фінансовий лізинг передбачає виплату протягом твердо встановленого періоду сум, які достатні для повної амортизації капітальних вкладень і здатні забезпечити лізингодавцю прибуток.

Фінансовий лізинг -- це операція зі спеціального придбання майна у власність і наступним здаванням його в тимчасове володіння й користування на строк, що наближається по тривалості до терміну експлуатації й амортизації всієї вартості або більшої частини вартості майна. Протягом строку договору лізингодавець за рахунок лізингових платежів повертає собі всю вартість майна й дістає прибуток від фінансової угоди. Фінансовий лізинг можна розглядати як форму довгострокового кредитування.

У Законі України "Про фінансовий лізинг" (ст. 1) надано таке визначення: фінансовий лізинг -- це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу, лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника), відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Фінансовий лізинг має тристоронній характер взаємин. За заявкою лізингоодержувача лізингодавець одержує в постачальника устаткування й передає його в лізинг лізингоодержувачу, відшкодовуючи повністю свої фінансові витрати й одержуючи прибуток через відповідні лізингові платежі.

У лізинговій угоді беруть участь три сторони (рис. 5):

-- постачальник -- фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в подальшому буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;

-- лізингодавець -- юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу. Лізингодавцями можуть бути спеціальні лізингові компанії або банки;

-- лізингоодержувач -- фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця.

Рис. 5 Суб'єкти лізингу

Характерні особливості цього виду лізингу:

-- вибір об'єкта лізингу здійснює лізингоодержувач;

-- лізингоодержувач має право використовувати об'єкт лізингу протягом усього строку угоди;

-- строк фінансового лізингу, як правило, не менше за строк повної амортизації об'єкта лізингу;

-- витрати на утримання об'єкта лізингу несе лізингоодержувач;

-- існує можливість викупу об'єкта лізингу після закінчення строку угоди.

Предметом лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних засобів. Не можуть бути предметом договору лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи.

Строк лізингу визначається сторонами договору і може залежати від строку служби устаткування, його фізичного та морального зносу, динаміки інфляційних процесів, рівня процентних ставок.

Лізингові платежі сплачують у порядку, встановленому законом, вони можуть включати:

-- суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

-- платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

-- компенсацію процентів за кредитом;

-- інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

5. Комерційний кредит

Комерційний кредит являє собою поєднання торговельної угоди й кредитної. Кінець торговельної угоди плавно переходить у початок кредитної, яка буде вважатися закритою при погашенні векселя. Подібні відносини між продавцем і покупцем сприяють прискоренню реалізації продукції й не залежать від наявності вільних фінансів. Основою комерційної угоди служать товари або послуги.

Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, що надається продавцями для покупців у вигляді відстрочки платежу за продані товари, надані послуги.

Об'єктом комерційного кредиту слугує товарний капітал, а його суб'єктами виступають агенти товарної угоди (контракту): продавець - кредитором, а покупець - позичальником. Комерційний кредит може мати місце не тільки між продавцем та покупцем. Він широко застосовується і у взаємовідносинах між підприємствами-сумісниками.

Методами надання комерційного кредиту:

- вексельний спосіб;

- відкритий рахунок;

- знижка при умові сплати у визначений термін;

- сезонний кредит.

Призначення комерційного кредиту - прискорення реалізації товарів та послуг, а також одержання додаткового прибутку у вигляді позичкового відсотка, який включено в ціну проданих товарів. У цьому привабливість комерційного кредиту для фірми-продавця. У фірми-покупця завдяки комерційному кредиту досягається тимчасова економія грошових коштів, скорочується потреба в банківському кредиті.

Комерційний кредит зручний тим, що угода відбувається без банку, учасники самі встановлюють свої права й обов'язки, обмовляють усі деталі угоди й оформляють у писемній формі зобов'язання боржника кредиторові. Так само обговорюється, що чекає одержувача кредиту у випадку невиконання взятих на себе зобов'язань по погашенню векселя.

Векселя бувають двох видів. Перший вид - це простий вексель, звичайний цінний папір, який складає боржник, так сказати, боргова розписка. Ще його називають соло-векселем, він вимагає участі в угоді двох осіб, векселедавця й векселедержателя. Другий вид - переказний вексель, тратта, це письмовий наказ, що зобов'язує платника, зазначену в документі суму, передати в зазначений строк третій особі або будь-кому іншому, кого ця особа вкаже. У цій угоді беруть участь троє: трасант (векселедавець), який трасує (переказує гроші), сам трасант (платник) і власник векселя.

Отже, до переваг комерційного кредиту можна віднести його оперативність, технічну простоту оформлення. Він активізує механізм мобілізації фінансових активів, зменшує обсяги прямого банківського кредитування і відповідно, масу безготівкових грошей. Підвищується взаємоконтроль і взаємозалежність між суб'єктами комерційного кредиту. Доцільність використання комерційного кредиту аргументується ще і тим, що кредиторська та дебіторська заборгованості між суб'єктами виноситься в рамки договірних відносин і оформляється офіційним юридичним документом - векселем.

Недоліками комерційного кредиту можна вважати: обмеженість умов, обсягів і строків порівняно з банківським кредитом; насичення грошового обігу так званими квазігрошима (векселями), що ускладнює регулювання грошової маси з боку Національного банку тощо. Крім цього, комерційні кредити бувають ризикованим заходом. Це і затримка у погашенні кредиту, зміна ціни на товар за той час, поки діє угода і навіть можливе банкротство покупця. Тому комерційні кредити мають винятково короткостроковий характер.

6. Акредитив

Однією із самих захищених форм розрахунків між клієнтами є акредитиви.

Коли в партнерські відносини вступають з малознайомою фірмою, використовують безготівкові розрахунки, що йдуть через банк. Особливо це актуально, коли новий партнер перебуває в іншому місті й важко його як слід перевірити, тоді акредитиви стають гарантом благополуччя малого й середнього підприємництва. Такий розрахунок здійснюється під контролем банків і повністю виключає можливість несплати.

За своєю сутністю акредитив є дорученням банку покупця до банку постачальника: один зобов'язує іншого виплатити визначену заздалегідь суму. Застосовується така форма розрахунку в іногородньому обігу й розрахована тільки на одного постачальника. Термін дії акредитива вказується в договорі, укладеному між покупцем і постачальником, офіційно, а поза цією домовленістю, він не має строків закінчення. Виплата проводиться за місцем перебування постачальника. Постачальник у кожному випадку залишиться в плюсі, за нього заплатить його банк, якщо покупець не зможе сплатити борг

Акредитиви бувають двох видів: депоновані, тобто покриті, і гарантовані, непокриті. У першому випадку платник заздалегідь відкладає суму грошей, необхідну до оплати. Тоді банк платника ці фінанси з рахунка свого клієнта переводить у банк постачальника, на окремий акредитивний рахунок.

Коли мова йде про непокритий акредитив, то, відповідальність лежить на банку, і він виступає гарантом. Гроші інша сторона списує з рахунка даного банку.

Підставою для відкриття акредитива для платника може стати повідомлення від постачальника щодо прибуття партії товару.

Ця форма відносин зарекомендувала себе як досить корисна й значно полегшила життя фірмам, що працюють із іногородніми представниками.

7. Факторинг

Факторинг -- це комплекс послуг для виробників і постачальників, що ведуть торговельну діяльність на умовах відстрочення платежу.

В операції факторингу звичайно беруть участь три особи: фактор (факторингова компанія або банк) -- покупець вимоги, постачальник товару (кредитор) і покупець товару (дебітор).

Сутність факторингу полягає у фінансуванні під відступлення права грошової вимоги, коли одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другій стороні (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові й в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, котрому має бути здійснений платіж.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за яким настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Існує велика кількість різновидів факторингових послуг, що відрізняються один від одного, насамперед, ступенем ризику, який приймає на себе факторингова компанія.

Факторинг із регресом (recourse factoring) -- вид факторингу, при якому фактор придбає в клієнта право на всі суми, що належні від боржника. Однак у випадку неможливості стягнення з боржника сум у повному обсязі, клієнт, що переуступив борг, зобов'язаний відшкодувати фактору відсутні кошти.

Факторинг без регресу (non recourse factoring) -- вид факторингу, при якому фактор придбає в клієнта право на всі суми належні від боржника. При неможливості стягнення з боржника сум у повному обсязі факторингова компанія зазнає збитків ( у рамках виплаченого фінансування клієнтові).

Факторинг буває відкритим (з повідомленням дебітора про поступку) і закритим (без повідомлення). Також він буває реальним (грошова вимога існує на момент підписання договору) і консенсуальним (грошова вимога виникне в майбутньому).

При участі одного фактора в угоді факторинг називається прямим, при наявності двох факторів -- взаємним.

Факторинг називається внутрішнім (domestic factoring), якщо сторони за договором купівлі-продажу, а також факторингова компанія перебувають в одній і тій же країні.

Факторинг називається зовнішнім (частіше використовується назва міжнародний факторинг) (international factoring), якщо постачальник і його клієнт є резидентами різних держав.

ТЕМА7. ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В БІЗНЕС-ПЛАНУВАННІ

1. Вибір програми для складання бізнес-плану

2. Основні програми для складання бізнес-плану

3. Програма Microsoft Project (MSP)

1. Вибір програми для складання бізнес-плану

Програми для складання бізнес-планів одержали розвиток в останні роки минулого століття. Їхня поява була пов'язана з необхідністю розробки бізнес-планів для різних видів бізнесу, зниженням працезатрат, збільшенням точності розрахунків.

Програми для складання бізнес-плану, як правило, містять дві частини: описову й розрахункову.

Розрахункова частина бізнес-плану дозволяє розв'язати такі завдання:

- проаналізувати декілька стратегій досягнення цілей розвитку підприємства й вибрати оптимальну, а також оцінити, як виконання проекту вплине на ефективність діяльності підприємства, розрахувати строк окупності проекту, спрогнозувати загальні показники ефективності;

- створити бездоганний бізнес-план, відповідно до міжнародних стандартів, підготувати пропозиції для регіональної інвестиційної програми й/або стратегічного інвестора, визначивши для кожного з учасників загальний економічний ефект від реалізації проекту й ефективність інвестицій;

- розробити схему фінансування проектів розвитку підприємства з урахуванням майбутніх потреб у коштах на основі прогнозу руху грошових коштів на всьому періоді планування, вибрати джерела й умови залучення коштів, оцінити можливі строки й графіки повернення кредиту;

- проаналізувати заплановану структуру витрат і прибутковість окремих підрозділів і видів продукції, визначити мінімальний обсяг випуску продукції й граничні витрати.

До основних програм для складання бізнес-плану відносяться:

- Бізнес План PL (РОФЭР),

- Project Expert ( Проинвест-Ит),

- Альт-Інвест (АЛЬТ),

- Інек-аналітик (ИНЭК) і інші.

2. Основні програми для складання бізнес-плану

Програма "Business Plan PL" розроблена компанією РОФЭР.

Програма Business Plan PL допомагає створити бізнес-план, техніко-економічне обґрунтування й розробити різні напрямки фінансового прогнозування. Її можуть використовувати не тільки великі підприємства, але так само й малі.

Перевага даної програми полягає в тому, що вона не вимагає великих знань і спеціальної підготовки, тому що здійснює розрахунки на основі введення вихідних даних.

Дана програма включає дві частини:

1. Фінансову (розрахункову).

2. Текстову (пояснювальну).

Пояснювальна частина у свою чергу ділиться теж на дві частини: "План-Зразок" і "Макет-Керівництво". Самі назви говорять за себе -- якщо перший варіант надає можливість вибору із уже готових бізнес-планів, то скориставшись другим, можна самостійно поетапно скласти свій бізнес-план (звичайно ж, з усіма необхідними підказками). У цьому є свої плюси, оскільки можна самостійно вибрати підходящий для конкретного підприємства варіант і визначити, на скільки докладно необхідно описувати ті або інші пункти.

Відмітною рисою програми є глава "Фінансовий план", яка припускає автоматичну побудову готових графіків, таблиць, діаграм і дає пояснювальний текст. У програму входить саме необхідне для створення даних документів.

Програма "COMFAR" (the Computer Model for Feasibility Analysis and Reporting) створена фахівцями компанії UNIDO, тому повністю відповідає даній методиці, яку використовують у процесі бізнес-планування такі великі закордонні інвестиційні інститути, як ЄБРР і більшість інших компаній.

У цьому полягає одне з головних переваг даного програмного продукту, тому що відсутня можливість розбіжностей з потенційним іноземним інвестором, заснованих на незвичній для нього формі представлення результатів бізнес-планування.

Програма COMFAR досить зручна для користувача, тому що має можливість задавати тривалість інтервалу планування, існує можливість розрахунку в декількох валютах (загальна кількість валют, описуваних у кожному варіанті, може досягати двадцяти).

Основним недоліком програми COMFAR є відсутність блоку опису податків. Крім того, прийняті в системі допущення внеможливлюють адекватний опис формування виробничих запасів, застосування складних схем оплати сировини й матеріалів, нестандартних схем збуту виготовленої продукції. Згадані негативні сторони КОМФАР не дозволяють рекомендувати її як систему повсякденного бізнес-планування.

Досить багато незручностей доставляє користувачам сервісна підтримка продукту КОМФАР.

Виходячи з вищевикладеного, рекомендується придбавати COMFAR у випадку прямої роботи із закордонним інвестиційним інститутом, що приймають до розгляду бізнес-плани тільки у форматі цієї системи.

Програма "Альт-Інвест", у відмінності від багатьох аналогів, є "відкритою", використовує операційне середовище Microsoft Excel. Що дає як переваги (у частині гнучкості, можливості підбудувати систему під себе), так і очевидні недоліки.

З метою розширення області застосування, розроблювач представляє дві версії програми: “Альт-Інвест-Прим” - для експрес-оцінки ефективності й “Альт-Інвест” - для поглиблених розрахунків.

Обидві версії реалізують можливість необмеженої зміни тривалості інтервалу планування: розрахунки можливі як у розрізі тижнів, так і "по днях", що суттєво спрощує поточне планування діяльності підприємства. Безумовними плюсами програми є зручне коректування вихідних форм самим користувачем і необмежене число будь-яких додаткових графіків і таблиць.

Версія "Прим" оперує при розрахунках тільки однією валютою, тоді, як в основній версії є можливість працювати із двома грошовими системами. "Альт-Інвест" використовує повний опис податкового поля, хоча представлення грошових потоків по ПДВ не є вдало реалізованим. Відсутність виділення окремим рядком ПДВ в "Альт-Прим" також є одним з недоліків даної програми.

Розрахунок графіка оптимального кредитування є явною перевагою програми " Альт-Інвест-Прим".

Гнучкі настроювання даної відкритої системи дозволяють точно описати будь-які параметри підприємства, для якого створюється бізнес-план. Програмний продукт " Альт-Інвест", на відміну від інших програм, дає можливість задати практично всі вихідні дані не тільки в якості констант, але й у якості змінних або складних функцій, що є наслідком відкритості системи. Разом з тим, слід відзначити, що внесені виправлення вимагають від користувача значної кваліфікації, як уже згадувалося вище. У зв'язку із цим, дуже важлива технічна підтримка продукту.

Системи “Альт-Інвест” і “Альт-Прим” є потужними багатоцільовими комплексами, розрахованими на широкий спектр клієнтів.

Програма Business Plan Pro розроблена закордонним фахівцем - Тімом Берри (Tim Berry). Він є визнаним експертом в області створення бізнес-планів, викладачем у Стенфордському університеті. Програма має зручний інтерфейс, пропонує практично всі функції і є повноцінним продуктом для написання бізнес-планів.

Для новачків є інструмент "Easy Plan", який проведе по всіх етапах планування й створить робочий документ, який надалі можна редагувати й доводити до кінцевого плану.

Так само всі етапи роботи забезпечені докладними й зрозумілими описами, прикладами й рекомендаціями. Тому, програма Business Plan Pro підійде навіть для новачків, що не сильно розбираються в теорії бізнес-планування.

У програмі відмінно зроблений експорт та імпорт із інших програм - Microsoft Word, Excel або Power Point.

Самою унікальною відмінністю даної програми від аналогів, є те, що в програмі відразу закладено більш 500 прикладів бізнес-планів, які можна як просто дивитися для кращого розуміння, так і брати за основу для власного бізнес плану.

З мінусів програми можна відзначити відсутність русифікації.

Програма "PDS Бізнес-план" призначена для підготовки бізнес-планів і інвестиційних проектів. Програма створена компанією «Manager ERP».

У програмі "PDS Бізнес-план" автоматизовані процеси розробки самого бізнес-плану, проспекту емісії й плану подальших дій. Особливо варто відзначити якісно пророблений блок маркетингових досліджень. Вирішує такі завдання:

· пошук вступної інформації;

· аналіз подібних існуючих проектів;

· формування структури бізнес-плану;

· створення фінансової моделі бізнесу.

Дана програма розроблена для таких категорій користувачів:

1. Для консалтингових компаній, що професійно займаються розробкою бізнес планів.

2. Для консалтингових і маркетингових компаній, що займаються розробкою маркетингових досліджень.

3. Для індивідуальних користувачів, яким необхідно розробити бізнес план.

4. Для підприємств, які в ході своєї діяльності зустрічаються з необхідністю розробки бізнес планів і ТЕО.

3. Програма Microsoft Project (MSP)

Microsoft Project (або MSP) - програма управління проектами, розроблена і продається корпорацією Microsoft.

Microsoft Project створена, щоб допомогти менеджеру проекту в розробці планів, розподілі ресурсів по завданнях, відстеженні прогресу, в аналізі обсягів робіт.

Microsoft Project створює розклад критичного шляху. В основі методу критичного шляху лежить визначення найбільш тривалої послідовності завдань від початку проекту до його закінчення з урахуванням їх взаємозв'язку. Завдання лежать на критичному шляху (критичні завдання), мають нульовий резерв часу виконання та у разі зміни їх тривалості змінюються терміни всього проекту. У зв'язку з цим, при виконанні проекту критичні завдання вимагають більш ретельного контролю, зокрема, своєчасного виявлення проблем та ризиків, що впливають на терміни їх виконання і, отже, на строки виконання проекту в цілому. У процесі виконання проекту критичний шлях проекту може змінюватися, тому що при зміні тривалості задач деякі з них можуть опинитися на критичному шляху. Розклади можуть бути складені з урахуванням використовуваних ресурсів. Ланцюжок візуалізується в діаграмі Ганта.

Діаграма Ганта (стрічкова діаграма, графік Ганта) - це популярний тип стовпчастих діаграм (гістограм), який використовується для ілюстрації плану, графіка робіт з якого-небудь проекту, є одним з методів планування проектів. Використовується в додатках з управління проектами.

За суттю, діаграма Ганта складається зі смуг, орієнтованих уздовж осі часу. Кожна смуга на діаграмі представляє окрему задачу у складі проекту (вид роботи), її кінці - моменти початку та завершення роботи, її протяжність - тривалість роботи. Вертикальною віссю діаграми служить перелік завдань. Крім того, на діаграмі можуть бути відзначені сукупні завдання, відсотки завершення, покажчики послідовності та залежності робіт, мітки ключових моментів (віхи), мітка поточного моменту часу «Вчора» та ін.

Ключовим поняттям діаграми Ганта є «Віха» - мітка значимого моменту в ході виконання робіт, спільний кордон двох або більше завдань. Віхи дозволяють наочно відобразити необхідність синхронізації, послідовності у виконанні різних робіт. Віхи, як і інші кордони на діаграмі, не є календарними датами. Зрушення віхи призводить до зрушення всього проекту. Тому діаграма Ганта не є, строго кажучи, графіком робіт. І це один з основних її недоліків. Крім того, діаграма Ганта не відображає значущості або ресурсоємності робіт, не відображає сутності робіт (області дії). Для великих проектів діаграма Ганта стає надмірно великоваговою і втрачає всяку наочність.

Зазначені вище недоліки і обмеження серйозно обмежують сферу застосування діаграми. Проте, у даний час діаграма Ганта є стандартом де-факто в теорії і практиці управління проектами, принаймні, для відображення структури переліку робіт за проектом.

Під маркою Microsoft Project доступні відразу декілька продуктів і рішень. Зокрема для професіоналів у складанні бізнес-планів існує версія "Professional".

СПИСОК літератури

Нормативно-правова база

1. Господарський кодекс України №436-ІV від 16.01.2003 р.

2. Цивільний кодекс України № 435-ІV від 16.01.2003 р.

3. Наказ Міністерства економіки України від 06.09.2006 р. № 290 “Про затвердження методичних рекомендацій з розроблення бізнес-плану підприємств».

4. Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва №7787 від 09.09.2005 р. «Щодо можливості отримання фінансової підтримки для здійснення власної підприємницької діяльності».

Обов'язкова література

5. Абрамс Р. Как составить наилучший бизнес-план для любой отрасли и сферы деятельности / Изд. Прайм - Еврознак - 2008.- 544 с.

6. Беземцев Е.В. Методика бизнес-планирования. - М.: Финансы и статистика, 2002.

7. Бізнес-план: технологія розробки та обгрунтування : навч. посіб. / С.Ф. Покропивний, С.М. Соболь, Г.О. Швиданенко, О.Г. Дерев'янко. - 2-е вид., доп. - К. : КНЕУ, 2002. - 379 с.

8. Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент. Учебный курс.- К.: Эльга-Н, Ника-Центр, 2002. - 448 с.

9. Бринк, И. Ю. Бизнес-план предприятия. Теория и практика. Серия «Учебники, учебные пособия» / И. Ю. Бринк, Н. А. Савельева. - Ростов н/Д: Феникс, 2002. - 384 с.

10. Гетало В. П., Гончаров Г. О.; Колісник А. В. Бізнес-планування: Навч. Посібник. - К.: ВД "Професіонал", 2008. - 240с .

11. Гиус А. Живая компания. Рост, научение и долгожительство в деловой среде / Изд. Стокгольмская школа экономики в Санкт-Петербурге. - 2004 - 244 с.

...