Маркетинг в системі державного регулювання АПК

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

МАРКЕТИНГ В СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ АПК

Спеціальність: Загальні питання торгівлі

Дмитрук Вікторія Орестівна

Львів, 2002 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Період становлення ринкових відносин у цілому, та в АПК зокрема, передбачає докорінну зміну типу власності та координаційного механізму і, як наслідок, зміну ролі держави та критеріїв прийняття економічних рішень.

Саме від формування оптимального координаційного механізму, який повинен поєднати ринкові та регулюванні важелі, залежать організаційно-економічні відносини суб'єктів господарювання.

Вжиті заходи з реформування організаційно-економічних відносин у сфері агропромислового виробництва не привели до кардинально якісних змін, унаслідок чого цей сектор економіки один із найбільш кризових та неефективних. А тому питання щодо засобів та інструментів реформування АПК залишається предметом наукових дискусій та й сьогодні актуальне.

Однією з головних причин неефективності проведених реформ визначена відсутність сформованої ефективної системи державного регулювання у цій сфері економіки. Формування ефективної системи державного регулювання АПК потребує діяння успішно застосовуваного в розвинутих економіках ринкового інструментарію впливу на суб'єктів господарювання. До таких інструментів належить маркетинг, який зарекомендував себе універсальною та гнучкою у застосуванні концепцією як щодо різних сфер діяльності, так і рівнів управління. Теоретичні та практичні розробки з питань розвитку маркетингу в галузі АПК у вітчизняній школі маркетингу перебувають на початковому етапі, а тому велике коло проблем сьогодні не висвітлене. Виконаний у дисертації аналіз наукових праць з проблем розвитку маркетингу в АПК свідчить про те, що вони стосуються здебільшого становлення агромаркетингу на рівні окремого підприємства в різних його аспектах. А проблеми застосування маркетингу в АПК на макрорівні, на нашу думку, опрацьовані недостатньо. В умовах трансформації економіки цей напрям повинен стати пріоритетним, оскільки мотивації щодо застосування концепції маркетингу на рівні окремого підприємства, а особливо в АПК, розвиваються надто повільно. Саме на макрорівні маркетинг покликаний відігравати самостійну та головну роль з погляду швидкості та якості формування ринкового середовища.

Це свідчить про потребу розробки теоретичних положень щодо функціонування макромаркетингу як самостійного інструмента вирішення макроекономічних проблем, визначення основних напрямів та механізмів його застосування в державному регулюванні АПК. Усе це зумовило вибір теми дисертаційного дослідження, обґрунтування його мети та завдань.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота пов'язана із науково-дослідною темою кафедри економіки підприємства Львівського національного університету Ем-273.Б “Оцінка і вдосконалення механізмів розвитку малого підприємництва” (№ДР 0101V001795).

Метою дисертаційного дослідження є обґрунтування ролі та напрямів застосування маркетингу в системі державного регулювання в АПК у період переходу до ринкових відносин.

Для досягнення цієї мети поставлено такі завдання:

- визначити об'єктивні чинники необхідності застосування маркетингу на макрорівні;

- узагальнити теоретичні засади макромаркетингу;

- визначити оптимальне поєднання інструментів формування системи державного регулювання економіки для забезпечення ефективної розробки цілей впливу держави;

- виявити характер впливу застосовуваних протягом досліджуваного періоду інструментів формування системи державного регулювання на прийняті засоби державного впливу та їхню ефективність;

- обґрунтувати доцільність застосування макромаркетингу як інструмента формування засобів державного регулювання АПК, визначити його місце у цьому процесі;

- визначити головні напрями застосування маркетингу в системі інструментів державного регулювання АПК;

- визначити організаційно-методичні засади впровадження макромаркетингу в систему інструментів державного регулювання АПК.

Об'єктом дослідження є агропромисловий комплекс як система організаційно-економічних відносин суб'єктів господарювання.

Предмет дослідження - сукупність теоретичних, методичних та практичних проблем, пов'язаних із застосуванням маркетингу в державному регулюванні АПК.

Теоретико-методологічною основою дисертаційної роботи є система принципів, закономірностей та законів функціонування маркетингу в різних економічних системах, розроблених теорією маркетингу, та сукупність загальнонаукових і спеціальних методів дослідження. В роботі застосовано загальнонаукові методи синтезу, аналізу, індукції, дедукції, абстракції, а також системний та історичний.

Серед спеціальних методів - статистичні, зокрема групувань, графічний, табличний та регресійний.

Наукова новизна одержаних результатів визначена такими положеннями дисертації:

- удосконалено механізм формування державного регулювання економіки в напрямі оптимізації процесу цілей формування;

- уточнено суть категорії макромаркетингу, запропоновано авторське визначення “макромаркетингу” як інструмента державного регулювання АПК. Відповідно до цього, маркетинг розглянуто як інструмент активного та пасивного впливу на суб'єктів АПК з метою досягнення цілей економічної політики держави;

- узагальнено головні напрями застосування макромаркетингу в державному регулюванні АПК, зокрема: як окремого інструмента, спрямованого на інформаційне забезпечення суб'єктів АПК, як інструмента формування засобів державного регулювання АПК;

- запропоновано механізм застосування макромаркетингу як інструмента активного впливу держави на економіку через введення його в систему засобів формування державного регулювання.

Теоретичне та практичне значення роботи полягає у розробці теоретичних засад функціонування маркетингу в системі державного регулювання АПК.

Розроблені теоретичні положення використано у навчальному процесі Львівського національного університету (довідка №3443-У від 8.11.2002) та Львівського державного техніко-економічного коледжу (довідка №220 від 7.11..2002) для викладання курсів “Маркетинг” та “Державне регулювання економіки”.

Практичне значення роботи полягає у розробленні організаційно-методичних засад впровадження маркетингу в інструментарій державного регулювання АПК. Отримані результати можна використати як на загальнодержавному, так і регіональному рівнях.

Окремі положення розроблених рекомендацій, зокрема, в частині розробленої структури маркетингового дослідження та застосованого підходу до аналізу попиту та пропозиції будуть використані Головним управлінням економіки для аналізу стану галузей агропромислового виробництва і виявлення їх основних проблем при розробці Програми економічного та соціального розвитку Львівської області (лист №1-1/1-1625 від 08.11.2002 р.).

Особистий внесок здобувача.

Зміст та положення дисертації є особистим та завершеним науковим дослідженням автора.

Апробація результатів дослідження головні положення апробовані на щорічних наукових конференціях викладачів та аспірантів Львівського національного університету імені Івана Франка упродовж 1998-2002 рр., на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Теорія і практика маркетингових досліджень” (м. Тернопіль, 26-27 квітня 1999 р.) та Міжнародній науковій студентсько-аспірантській конференції “Економічна система України: Європейський вибір” (м. Львів, 3-5 травня 2000 р.).

Публікації. Основні положення дисертації викладені у шести наукових працях загальним обсягом 1,5 друкованого аркуша, чотири з яких опубліковано у фахових наукових виданнях та дві - у матеріалах конференцій.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Робота містить 17 таблиць, 24 рисунки. Список використаної літератури налічує 151 працю.

2. ГОЛОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовані його мета, завдання, наукова новизна та практичне значення.

У першому розділі - “Теоретичні засади формування системи державного регулювання АПК” - розглянуто інструменти формування системи державного регулювання, особливості державного регулювання АПК та об'єктивну необхідність застосування маркетингу в державному регулюванні АПК.

Основним елементом ефективної системи державного регулювання є відповідно визначені цілі на всіх рівнях її формування. Головні інструменти формування системи державного регулювання та, зокрема, цілей - макроекономічне прогнозування та макроекономічне (індикативне) планування. Визначення місця та ролі цих інструментів у розробці цілей потребувало аналізу їхнього місця та ролі у державному регулюванні. Відповідно до цього проаналізовано категорії економічна політика, макроекономічне прогнозування, макроекономічне планування, визначено їхній взаємозв'язок, а також зв'язок із категорією державного регулювання. Особливу увагу приділено аналізу підходів до місця індикативного планування в системі державного регулювання. Аналіз засвідчив, що оптимальним для формування цілей та розробки ефективних засобів державного регулювання є наступне їхнє поєднання. Економічна політика повинна відігравати роль засадничої основи для державного регулювання. Макроекономічне прогнозування повинно здійснювати формування цілей та пріоритетів економічної політики. Макроекономічне (індикативне) планування повинно бути одним із засобів державного регулювання, який одночасно відіграє роль як інструмента реалізації цілей економічної політики, так і інструмента формування цілей, тобто є інструментом подальшої розробки та трансформації намічених цілей економічної політики.

На вибір методів та засобів державного регулювання впливає не лише процес визначення цілей, а й особливості певної сфери економіки, на які вони спрямовані. Визначено, що особливості АПК головно пов'язані із соціально-економічними та природно-кліматичними чинниками та похідними від них, а також чинниками конкурентного середовища в суміжних галузях АПК. Аналіз запропонованих ученими напрямів державного регулювання АПК довів, що головними особливостями впливу держави на цей сектор економіки є його реформування в напрямі створення ринкового середовища та одночасна необхідність його підтримки. Одним із головних об'єктів державного регулювання визначено організаційно-економічний механізм АПК, у якому сьогодні виникають основні проблеми у відносинах суб'єктів сфер АПК.

Об'єктивна необхідність застосування маркетингу для ухвалення рішень державою щодо вибору засобів державного регулювання зумовлена такими причинами, як універсальність застосування концепції маркетингу, здатність до адаптації обраного об'єкта впливу відповідно до змін умов навколишнього середовища, провідна роль маркетингу в економічній системі як одного із факторів його розвитку та економічного зростання країни, де його застосовують, пріоритетність застосування маркетингу на макрорівні в умовах трансформаційної економіки. Застосування маркетингу як інструмента держави в сфері агропромислового виробництва є пріоритетним з огляду на повільність та гостроту трансформаційних процесів, стратегічне значення цього сектора для продовольчої безпеки держави належність його до виробничої сфери, яка за умов перехідної економіки об'єктивно не належить до першочергових сфер еволюційного формування маркетингу.

На підставі аналізу визначень категорії макромаркетингу можна виділити два головні концептуальні підходи до суті макромаркетингу. Перший з них відображає макромаркетинг як самостійний інструмент вирішення макроекономічних проблем, на відміну від другого, який визначає макромаркетинг як сукупність маркетингової діяльності на мікрорівні та пропонує вирішення макроекономічних проблем через мікрорівень. Макромаркетинг у сфері агропромислового виробництва розглядають переважно через призму другого підходу. Проте саме перший підхід до визначення макромаркетингу є пріоритетним в економічних системах перехідного типу та дає підстави для застосування другого в державному регулюванні економіки, зокрема АПК.

Аналіз розробок щодо застосування макромаркетингу як самостійного інструмента вирішення макроекономічних проблем в АПК засвідчив, що на сьогодні його трактують як одну із функцій органів державного управління, реалізовану через створення маркетингових служб із регіональними представництвами та проведення маркетингових досліджень. Результати маркетингових досліджень використовують для інформаційного забезпечення суб'єктів господарювання та ухвалення рішень держави щодо регулювання продовольчих ринків. У комплексі це дає змогу звести рішення агровиробників і держави в одному спільному напрямі, що сприятиме досягненню максимальної ефективності засобів державного впливу. Названі напрями можна характеризувати відповідно, як напрями пасивного та активного впливу на суб'єктів господарювання.

У другому розділі - “Державне регулювання організаційно-економічних відносин в АПК”- проаналізовано засоби державного регулювання АПК та інструменти їхнього формування, а також оцінено вплив застосовуваних засобів на організаційно-економічний механізм в АПК. З аналіз ролі та місця прогнозів і програм розвитку економіки в системі державного регулювання загалом, а також як інструментів формування засобів державного впливу, зокрема, як інструмента визначення цілей випливає таке. Система прогнозування та програмування протягом досліджуваного періоду розвивалась та розширювалась поступово. Упродовж 1995-2000 рр. відбувався пошук оптимальної форми прогнозів і програм, їхньої ролі та місця в системі державного регулювання. Процес пошуку, будучи незаперечно позитивним явищем, водночас зумовлював нестабільність у щорічному індикативному плануванні, що ставало на перешкоді ефективному формуванню та подальшому впровадженню засобів державного регулювання відповідно до ухвалених програм. Роль інструмента формування системи державного регулювання протягом 1995-2000 рр. програма економічного та соціального розвитку відігравала лише частково, у межах передбачених нею заходів, оскільки на неї не було покладено функцію формування стратегічних цілей. Це ускладнювало також процес розробки засобів державного впливу у межах Програми, збільшувало ймовірність ухвалення неправильних рішень та, як наслідок, їхню неефективність.

Із ухваленням Закону щодо розробки програмних та прогнозних документів систему довго- та середньо-термінового прогнозування замінено на систему середньо- та короткотермінового, що дозволяє оперативніше реагувати на зміни в економіці за умов її трансформації. Середньо-термінові прогнози відіграють роль основи для формування Програми діяльності Уряду, а короткотермінові - основи для розробки програм економічного та соціального розвитку на наступний рік. Програма економічного та соціального розвитку виступає інструментом реалізації заходів Програми діяльності Уряду та завдань, визначених у Посланні Президента. На програми, як загальнонаціональні, так і галузеві, на відміну від попередньо розроблюваних, покладаються функції визначення стратегічних цілей на середньо-терміновий період. Це визначає якісно новий зміст розроблюваних у 2001-2002 рр. Програм економічного та соціального розвитку. Для врегулювання організаційно-економічних відносин в АПК держава упродовж 1995-2001рр. застосовувала низку засобів, що були запроваджені через систему нормативно-правових та законодавчих актів. Організаційно-економічний механізм АПК формувався під впливом засобів, що стосувались передусім регулювання процесу ціноутворення на продукцію всіх сфер та галузей, регулювання закупівель сільськогосподарської продукції для державних потреб, а також регулювання становлення інфраструктури агропромислового ринку.

Аналіз цілей вище зазначених законодавчо-нормативних документів свідчить, що головно їхня дія спрямована на підтримку об'єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, поліпшення забезпечення матеріально-технічними ресурсами сільськогосподарських товаровиробників, гарантування продовольчої безпеки держави і цінової підтримки сільськогосподарської продукції вітчизняного виробництва. Держава застосовувала такі засоби як державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи, граничні рівні цін (тарифів) або граничні відхилення, орієнтовні закупівельні ціни, визначення рівня регульованих цін, декларування зміни цін і тарифів, граничні розміри підвищення цін і тарифів, заставні ціни (ціни підтримки), регулювання доходів через систему державних дотацій та субсидій, а також пільги в оподаткуванні. Прийняті засоби застосовували не до всіх видів продукції, а лише окремих, які отримали пріоритетну підтримку держави. Практично усі засоби можна класифікувати як засоби прямого впливу, що були переважно адміністративними. Основними документами, які прямо впливали на зміни в політиці розподілу агропродукції, були законодавчо-нормативні акти, що регулювали умови придбання державою у сільгоспвиробників продукції для гарантування продовольчої безпеки країни.

На підставі аналізу цілей державного регулювання закупівель сільськогосподарської продукції можна зробити висновок, що основною його метою було забезпечити формування необхідних для продовольчої безпеки країни обсягів агропродукції на ринкових засадах. Засобами, які застосовувала держава для її досягнення, були державне замовлення, державний контракт, договори між агровиробниками та переробними підприємствами та форвардні контракти. Застосовувані засоби можна зачислити до економічних, проте внаслідок впливу цілого ряду причин вони такими не виступали.

Розвиток та створення інфраструктури агропромислового ринку нерозривно пов'язаний із вирішенням проблеми ціноутворення та закупівлею агропродукції для державних потреб.

Найбільше уваги у ухвалених законодавчо-нормативних документах було приділено становленню бірж, що пояснюється їхнім тісним зв'язком із проблемою реформування закупівель сільськогосподарської продукції для державних потреб. Водночас регулювання становлення аукціонів, агроторгових домів, оптових ринків та ярмарків було недостатнім або тимчасовим. Головними цілями застосовуваних у цьому напрямі засобів державного регулювання були формування інфраструктури агроринку та ринкових механізмів ресурсного забезпечення агровиробників. Проте поставлених цілей досягали шляхом розпоряджень, встановлення правил, допусків, гарантій, встановлення обсягів і джерел формування інтервенційного продовольчого фонду, встановлення форм розрахунків через елементи інфраструктури, які належать до засобів прямого впливу та є адміністративними.

Аналіз механізму ціноутворення засвідчив, що цей механізм і надалі є розбалансованим та неадекватним. Непропорційно сформована система цін на всі товари агропромислового виробництва, а також перевищення внутрішніх цін на агропродукцію над світовими, диспаритет цін на промислову на сільськогосподарську продукцію та неадекватний розподіл прибутків, знижувані обсяги виробництва та матеріально-технічного забезпечення продовжують падати, збитковість більшості підприємств - це ознаки того, що поставлені цілі державного впливу не досягнуті, а застосовувані засоби - неефективні. Унаслідок зміни засад формування закупівель сільськогосподарської продукції для державних потреб сьогодні мережа збуту - це такі канали, як реалізація на ринку, реалізація продукції населенню в кошт оплати праці, за бартерними угодами та заготівельним організаціям, частка яких у загальній кількості реалізованої продукції майже рівнозначна. Виконаний аналіз відповідності таких каналів передумовам їхньої ефективності свідчить, що в цілому чинна система збуту агропродукції сьогодні необхідними елементами не забезпечена, а тому нездатна функціонувати ефективно.

Товарні біржі в Україні розвивались певними етапами, впродовж яких біржовий ринок не мав однозначної та стабільної тенденції до позитивних зрушень у процесі його становлення. Сьогодні біржі не виконують покладені на них функції унаслідок недостатності реалізованих через них обсягів визначених видів агропродукції, частою зміною умов регламентації біржової торгівлі, невеликих залишків запасів у товаровиробників після погашення товарних кредитів, низькі можливості агровиробників щодо зберігання продукції та адміністративне втручання у переміщення товарів між регіонами. Певний прогрес відбувся у стандартизації біржових товарів, що виявилось у звуженні асортименту товарів та вилученню з неї більшості позабіржових товарів.

Досить успішно функціонують оптові ринки, становлення яких не потребувало значної уваги державних органів управління. Було започатковано також діяльність аукціонів та агроторгових домів. Проте в сучасному вигляді вони не можуть виконувати визначені для них функції. Повільне становлення цих елементів інфраструктури зумовлено недостатнім розвитком біржової торгівлі та пов'язано із чинним механізмом державних закупівель агропродукції.

У третьому розділі - “Перспективи застосування макромаркетингу в державному регулюванні АПК” - визначено організаційно-методичні засади впровадження макромаркетингу в інструментарій державного регулювання АПК, розкрито особливості застосування інструментів макромаркетингу та обґрунтовано їхню доцільність і переваги у формуванні рішень щодо вибору засобів державного регулювання АПК.

Застосування макромаркетингу в державному регулюванні АПК повинно бути комплексним та вестись в таких напрямах:

- як окремого інструмента державного регулювання, спрямованого на інформаційне забезпечення суб'єктів господарювання АПК;

- як одного з інструментів формування засобів державного регулювання АПК.

Роль та місце макромаркетингу в обох напрямах будуть різними, що зумовлює відмінності у складі його інструментів (методів) та їхнє призначення. Для інформаційного забезпечення суб'єктів ринку макромаркетингом доцільно застосовувати маркетингове дослідження, а для участі у формуванні засобів державного регулювання - маркетингове дослідження та розробку маркетингової стратегії.

На підставі цих напрямів ми пропонуємо авторське визначення макромаркетингу як інструмента державного регулювання АПК. Відповідно до цього, макромаркетинг є інструментом активного та пасивного впливу на суб'єктів АПК з метою досягнення цілей економічної політики держави.

З огляду на аналіз теоретичних засад функціонування маркетингу на макрорівні, визначальну роль цілей для формування засобів державного впливу, а також оцінку чинної протягом досліджуваного періоду системи державного регулювання пріоритетним напрямом застосування макромаркетингу буде введення його в систему інструментів розробки засобів державного регулювання АПК, зокрема, як інструмента трансформації цілей та засобів впливу, визначених програмою розвитку АПК. Саме відсутність у практиці державного регулювання АПК інструментів формування цілей, а також і зв'язку між поставленими цілями та прийнятими засобами державного впливу стала головною причиною недієвості цих засобів та, як наслідок, неврегульованості організаційно-економічних відносин суб'єктів цієї галузі економіки. Визначено також місце макромаркетингу відповідно до його ролі як одного з інструментів формування системи державного регулювання, а також до ролі макроекономічного прогнозування й індикативного планування в цьому процесі. Виконаний аналіз чинних інструментів формування системи державного регулювання економіки, зокрема, АПК, дає змогу стверджувати, що макромаркетинг буде відігравати роль інструмента трансформації стратегічних цілей програми розвитку конкретної галузі у цілі впливу та подальшої розробки визначених програмою засобів впливу, чим і визначене його місце в системі інструментів формування засобів державного регулювання галузей АПК.

Відповідно до покладеної на макромаркетинг функції розробки стратегічних рішень щодо цілей, об'єктів та засобів впливу пропонуємо уточнити функції аналітичного підрозділу маркетингової служби у вигляді введення функції розробки стратегічних маркетингових рішень щодо вибору засобів державного регулювання галузей АПК.

Застосування маркетингового дослідження як інструмента макромаркетингу на прикладі цукробурякової галузі дало змогу виявити визначальні фактори формування попиту та пропозиції, головні причини недієвості застосовуваних засобів державного регулювання та на підставі цього розробити маркетингову стратегію розвитку галузі, вихідним елементом якої є формування цілей.

Найвагоміші фактори впливу на зменшення пропозиції цукрових буряків стало можливим визначити завдяки застосуванню регресійного аналізу, виконаного в редакторі EXCEL. Його результати свідчать, що найбільше на пропозицію цукру (обсяг виробництва) впливали такі фактори як обсяг перероблених цукрових буряків та прибуток (збиток) від їхньої реалізації. Фактори виходу цукру з перероблених буряків та втрати цукру у виробництві також визначали обсяг виробництва цукру, проте їхній вплив за цих умов був значно меншим, ніж двох зазначених вище. Визначальним фактором попиту серед досліджуваних виявилась ціна, оскільки між її зміною та зміною споживання цукру на душу населення була найтісніша залежність. Менш залежними розміри споживання цукру на душу населення були від доходів населення, тобто їхньої купівельної спроможності.

А між кількістю населення (споживачів) та споживанням цукру зв'язок дуже незначний.

Ранжування отриманих результатів засвідчує, що на пропозицію цукру перш за все впливали фактори неекономічного характеру, а вже потім - економічні важелі виробництва (для агровиробників вони є на третій позиції, а для переробних заводів - на другій). Для пропозиції, навпаки, визначальними були економічні мотиви - ціна. Такий розподіл факторів впливу на кон'юнктуру ринку цукру свідчить про не діяння ринкових механізмів у функціонуванні галузі.

Головними проблемами цукробурякової галузі за досліджуваний період були реалізація цукрових буряків головно на давальницьких умовах, унаслідок чого на ринку цукру пропозицію представляли два головні продавці - переробні підприємства та агровиробники, ціна формувалась неадекватно до їхніх витрат, причому не на користь цукрових заводів, а інфраструктура ринку нерозвинута, оскільки за цих умов у його суб'єктів не виникає такої потреби. На підставі аналізу елементів законодавчо-правового регулювання можна стверджувати, що вибір державою об'єктів, цілей та інструментів впливу не був спрямований на довготермінові якісні зміни в галузі. Неефективність прийнятих документів зумовлювалась такими причинами: не спрямованими на перспективу та переважно необґрунтованими цілями, неправильно обраними об'єктами впливу, які не давали змогу ставити перспективніші цілі, переважно адміністративними методами досягнення цілей, неврахуванням змін ринкової кон'юнктури та основних факторів її формування. Виконане дослідження дало підстави стверджувати, що стратегічні маркетингові рішення повинні бути спрямовані на припинення зменшення обсягів виробництва, усунення залежності агровиробників від переробних підприємств та заготівельних організацій, розробку адекватного механізму ціноутворення, запровадження ціни, прийнятної як для виробників, так і для споживачів, підвищення конкурентоспроможності продукції галузі, стимулювання попиту (не тільки населення, а й підприємств харчової промисловості), а також на активізацію економічних факторів формування пропозиції.

Вихідним елементом формування маркетингових рішень є розробка цілей маркетингової стратегії.

З огляду на направленість трендів середовища галузі головною ціллю стратегії маркетингу повинна стати активізація економічних факторів формування попиту і пропозиції. Поставлена ціль зумовлює визначення цілей наступного рангу, які будуть відображати усунення основних перешкод на шляху просування продукції галузі від виробника до споживача та стосуватись елементів маркетингу.

До цілей складової товар буде належати підвищення якості та конкурентоспроможності цукру та цукрових буряків, до цілей складової збут - формування альтернативних каналів збуту цукрових буряків із залученням незалежних посередників, налагодження каналів збуту цукру підприємствам харчової промисловості.

Ціль складової ціни буде полягати у формуванні ціни, прийнятної на ринку, а ціль складової просування - у підтримці товару цукробурякової галузі на ринку. Поставлені маркетингові цілі зумовлюють розробку відповідних стратегічних маркетингових рішень із діянням таких інструментів маркетингу як сегментування та позиціонування.

З'ясування маркетингових цілей та розробка рішень дають змогу визначити засоби державного регулювання, які будуть реально спрямовані на формування ринкового середовища.

Врахування маркетингових цілей та рішень при трансформації цілей індикативного плану (програми розвитку галузі) у цілі впливу держави допоможе уникнути формування неадекватних та недосяжних цілей, поставлених в чинних законодавчо-правових актах, а на їхній підставі - обрати відповідні об'єкти та засоби впливу.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми - застосування маркетингу на макрорівні як окремого інструмента вирішення макроекономічних проблем, що виявляється у розробці теоретичних положень макромаркетингу, визначенні його місця та ролі у системі інструментів державного регулювання АПК, розробці основних напрямів та організаційно-методичних засад його впровадження в інструментарій державного регулювання.

Виконане дослідження дало змогу зробити такі висновки:

1. Макромаркетинг як один з інструментів дослідження економічних процесів та формування рішень для вирішення макроекономічних проблем може бути застосований у процесі розробки засобів державного регулювання АПК. Для створення механізму формування системи державного регулювання економіки та, зокрема, такої його важливої складової, як механізму розробки цілей, пропонуємо задіяти в системі державного регулювання прогнозування як основу для розробки економічної політики, та індикативне планування, як інструмент створення декомпозиції цілей економічної політики з метою їхнього наступного перетворення у цілі державного впливу. Такі цілі можна визначити як вихідні для розробки засобів державного регулювання, що підвищить їхню ефективність.

2. Об'єктивними чинниками потреби застосування маркетингу в системі інструментів державного регулювання економіки є: універсальність застосування концепції маркетингу, провідна роль маркетингу в економічній системі як одного з факторів її розвитку та економічного зростання, пріоритетність застосування маркетингу на макрорівні в умовах трансформаційної економіки.

3. Пріоритетна необхідність застосування маркетингу як інструмента держави в сфері агропромислового виробництва визначена: належністю цього сектора економіки до сфер, де трансформаційні процеси відбуваються дуже повільно та є найгострішими, стратегічним значенням цього сектора для продовольчої безпеки держави та задекларованою пріоритетністю його розвитку, приналежністю сектора до виробничої сфери, яка за умов перехідної економіки об'єктивно не належить до перших сфер еволюційного формування маркетингу, на відміну від фінансового та торговельного.

4. Макромаркетинг представлено з позицій двох головних концептуальних підходів до його суті.

Перший з них відображає макромаркетинг як самостійний інструмент вирішення макроекономічних проблем, на відміну від другого, який визначає макромаркетинг як сукупність маркетингової діяльності на мікрорівні та пропонує вирішення макроекономічних проблем через мікрорівень. Саме на підставі першого підходу до визначення макромаркетингу пропонуємо його застосування в системі інструментів державного регулювання економіки та, зокрема, сфери агропромислового виробництва.

5. Неефективність прийнятих засобів державного регулювання АПК залежала від застосовуваного інструментарію їхнього формування та була зумовлена такими причинами:

- процесом становлення системи прогнозування та програмування економіки, який зумовлював невизначеність та мінливість їхньої ролі як інструментів формування засобів державного регулювання АПК;

- не покладенням до 2000 р., на розроблювані програми економічного та соціального розвитку функції визначення цілей і, як наслідок - визначенням нереальних цілей державного впливу, неправильним їх формулюванням та невідповідністю цілей застосовуваним заходам;

- переважно адміністративним характером впливу.

Чинні із 2000 р. інструменти формування системи державного регулювання АПК можна вважати такими, що відповідають вимогам для забезпечення процесу визначення цілей. Допоміжним інструментом у трансформації визначених у програмі розвитку АПК цілей у цілі впливу, а також розробці засобів повинен стати макромаркетинг.

8. У цілому застосування макромаркетингу в державному регулюванні АПК повинно бути комплексним та вестись в таких напрямах:

- як окремого інструмента державного регулювання, спрямованого на інформаційне забезпечення суб'єктів господарювання АПК;

- як одного з інструментів формування засобів державного регулювання АПК.

9. Макромаркетинг пропонуємо розглядати як інструмент активного та пасивного впливу на суб'єктів АПК з метою досягнення цілей економічної політики держави. Пасивний вплив реалізується через інформаційне забезпечення суб'єктів про стан кон'юнктури продовольчого ринку, що дасть змогу їм ухвалювати правильні рішення щодо виробництва, реалізації продукції та ціноутворення. Активний вплив повинен передбачати розробку на підставі маркетингових досліджень певних адекватних важелів державного регулювання. Для інформаційного забезпечення суб'єктів ринку макромаркетингом застосовується маркетингове дослідження, а для участі маркетингу у формуванні засобів державного регулювання пропонуємо, окрім маркетингового дослідження, розробляти маркетингову стратегію.

10. Маркетингова стратегія буде виражатись у розробці рішень щодо вибору засобів державного регулювання АПК. Вихідним елементом їхнього формування є визначення маркетингових цілей на підставі виконаного дослідження. Пропонуємо враховувати маркетингові цілі та рішення для трансформації визначених індикативним планом (програмою розвитку галузі) цілей та уточнення запропонованих у програмі засобів впливу. Причому пріоритетними для формування засобів державного регулювання повинні бути цілі, визначені у програмі розвитку АПК.

11. За сучасних умов пріоритетним напрямом застосування макромаркетингу відповідно до оцінки чинної протягом досліджуваного періоду системи державного регулювання, пріоритетним напрямком треба вважати введення його в систему інструментів розробки засобів державного регулювання АПК, зокрема як інструмента формування та трансформації цілей. З огляду на чинні інструменти формування засобів державного регулювання, пропонуємо покласти на макромаркетинг виконання функції інструмента трансформації стратегічних цілей програми розвитку конкретної галузі у цілі впливу, що і визначає його місце в системі інструментів формування засобів державного регулювання галузей АПК.

12. Пропонуємо відповідно до ролі маркетингу як одного з інструментів формування засобів державного регулювання уточнити функції аналітичного підрозділу маркетингової служби у вигляді введення функції розробки стратегічних маркетингових рішень щодо вибору засобів державного регулювання галузей АПК.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Пік В.О. Механізм залучення іноземних інвестицій в агропромисловий комплекс // Фінанси України. - 1998. - №5. - С. 67-71.

2. Пік В.О. Становлення маркетингової діяльності на підприємствах АПК // Формування ринкової економіки в Україні. - 1999. - Вип. 4 - С. 257-262.

3. Пік В.О. Проблеми ціноутворення в аграрному секторі АПК // Формування ринкової економіки в Україні. - 1999. - Вип. 5 - С. 275-281.

4. Пік В.О. Формування каналів розподілу продукції в системі становлення агромаркетингу // Вісник Львівського Університету. Сер. екон. - 2001. - Вип. 30. - С. 567-575. маркетинг ринок споживач

5. Пік В.О. Основні напрямки маркетингових досліджень // Теорія і практика маркетингових досліджень: Матеріали всеукр. наук. - практ. конф. - Тернопіль: Джура, 1999. - С. 54-57.

6. Пік В.О. Ціна як визначальний фактор ефективного функціонування агропідприємств у ринкових умовах. // Економічна система України: європейський вибір: Матеріали міжнар. наук. студентсько-аспірантської конф. - Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2000. - С. 106-107.

Размещено на Allbest.ru