Інфраструктура товарного ринку

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра Обліку, аналізу і аудиту

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З ДИСЦИПЛІНИ «ІНФРАСТРУКТУРА ТОВАРНОГО РИНКУ»

Варіант 4

Виконала студентка

групи:

Шифр:

Перевірила:

ОДЕСА: ОНПУ, 2013

ПЛАН:

продукція просування торгівельний

1. Правове обґрунтування заняття торговельною діяльністю

2. Характеристика інфраструктура ринку взуття

3. Напрями розвитку виставкової діяльності

Ситуаційне питання: Надайте й обґрунтуйте схему просування сокової продукції по системі гуртової торгівлі з точки зору виробника й посередника

Список використаної літератури

1. Правове обґрунтування заняття торговельною діяльністю

Торговельна діяльність - це самоініціативна, самостійна діяльність юридичних осіб і громадян щодо здійснення купівлі та продажу товарів народного споживання з метою отримання прибутку.

Торговельна діяльність може здійснюватися у сферах роздрібної та оптової торгівлі, а також у торговельно-виробничій сфері (наприклад, громадське харчування).

Суб'єкти господарювання здійснюють торговельну діяльність після їх державної реєстрації як суб'єктів підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених законодавчими актами, за наявності у них ліцензії на торгівлю окремими видами товарів.

Суб'єкти всіх форм власності повинні забезпечити: o відповідність виробничого приміщення (місця) чи будівлі, де здійснюється торговельна діяльність, необхідним екологічним і санітарно-гігієнічним умовам, а технічного стану приміщення (місця), будівлі та устаткування, які будуть використані для торговельної (торговельно-виробничої) діяльності, - вимогам нормативних документів щодо зберігання, виробництва та продажу відповідних товарів, а також охорони праці:

- постійний розвиток матеріально-технічної бази підприємств, оснащення їх сучасною технікою і обладнанням;

- застосування прогресивних форм торговельного обслуговування населення;

- наявність на видному місці в торговельному приміщенні асортиментного переліку товарів, чинних санітарних і ветеринарних правил, правил продажу товарів та іншої необхідної нормативно-технічної документації та дотримання встановлених у них вимог;

- продаж товарів громадянам чистою вагою і повною мірою.

Суб'єкт господарювання самостійно вирішує питання забезпечення торговельних приміщень торговельно-технологічним обладнанням (холодильним, підйомно-транспортним, ваговимірювальним, касовим тощо).

Засоби вимірювання, що використовуються в торговельній діяльності для розрахунків із покупцями, повинні мати державне повірочне клеймо і проходити повірку.

На фасаді торговельного приміщення повинна бути вивіска із зазначенням назви суб'єкта господарювання. Біля входу до цього приміщення на видному місці розміщується інформація про режим роботи. У разі планового закриття торговельного приміщення (для проведення санітарних заходів, ремонту, технічного переобладнання тощо) суб'єкт господарювання повинен не пізніше як за п'ять днів повідомити про це громадян, помістивши поряд з інформацією про режим роботи оголошення про дату та період закриття[2, с. 111].

Працівники торгівлі зобов'язані забезпечувати права споживачів, визначені Законом України "Про захист прав споживачів", знати і виконувати ці правила та інші нормативні документи, що регулюють здійснення роздрібної торгівлі. Працівники, які займаються виробництвом, зберіганням, а також реалізацією харчових продуктів і продовольчої сировини, зобов'язані мати професійну спеціальну освіту (підготовку).

Розрахунки з покупцями за товари повинні вестися через електронні контрольно-касові апарати або через товарно-касові книги. Електронні контрольно-касові апарати реєструються в обов'язковому порядку в державній податковій адміністрації.

Касир або інший працівник, який одержує гроші за товар, під час розрахунку з покупцем повинен чітко назвати суму, одержану від покупця, і покласти одержані від нього гроші окремо на видному місці, віддрукувати чек на касовому апараті, назвати покупцеві належну йому суму здачі й видати її разом з чеком. Касири та інші працівники, які мають право одержувати від покупців гроші за проданий товар, зобов'язані приймати від них зношені купюри. Правильність розрахунку покупець перевіряє на місці, не відходячи від каси.

Забороняється зберігання в касі (грошовому ящику, сейфі) грошей готівкою, які не належать підприємству, а також особистих речей касира чи інших працівників підприємства.

Покупці обслуговуються протягом установленого часу роботи магазину. Вхід покупців до торговельного залу припиняється з початком обідньої перерви або після закінчення роботи. Про початок обідньої перерви та закінчення робочого дня покупці інформуються за 10 хвилин. При цьому всі покупці, що мають касові й товарні чеки або підібрані товари, повинні бути обслужені. Робота каси (кас) припиняється відповідно до встановленого режиму роботи магазину.

Продавець зобов'язаний забезпечити наявність правильно оформлених цінників товарів, що надійшли для продажу, і на вимогу покупця надати йому повну інформацію про виробника, основні споживчі якості та безпеку товару і його ціну, забезпечити належний рівень обслуговування.

Покупець має право на вільний вибір товару, перевірку його якості, комплектності, міри, ваги та ціни, демонстрування безпечного та правильного використання. На вимогу покупця продавець зобов'язаний надати йому контрольно-вимірювальний прилад і документ, що підтверджує ціну товару. Якщо під час гарантійного терміну користування необхідно визначити причину втрати якості товару, суб'єкт господарювання зобов'язаний протягом трьох днів від дня отримання письмової заяви від покупця відправити цей товар на експертизу. Експертиза провадиться за рахунок торговельного підприємства. На доступному для покупців місці у торговельному залі повинні бути встановлені контрольні ваги й інші вимірювальні прилади[2, с. 133].

Вибрані покупцями непродовольчі товари можуть зберігатися в торговельному підприємстві протягом двох годин з відміткою часу наступної оплати на виписаному продавцем чекові. Після закінчення встановленого часу невикуплений товар надходить у продаж.

Придбані великогабаритні товари (меблі, будівельні матеріали, піаніно, холодильники, пральні машини тощо) покупець має право залишити на зберігання в підприємстві, але не більш як на одну добу. За погодженням з адміністрацією підприємства термін зберігання відповідного товару може бути продовжено через укладання договору. До залишеного на зберігання купленого товару додається копія касового чека або квитанція, в якій зазначається термін зберігання товару, і табличка "Продано". Продавець протягом зазначеного терміну несе відповідальність за зберігання і якість товару.

У разі продажу непродовольчих товарів для особистого користування (одяг, взуття, трикотажні вироби тощо) повинні бути створені умови для їх примірки, а технічно складних та інших, які потребують перевірки, - умови для її проведення.

Забороняється продаж товарів, що не мають належного товарного вигляду та із закінченим терміном придатності, а також товарів, що надійшли без документів, які засвідчують їх якість та безпеку. Забороняється обумовлення продажу одних товарів з обов'язковим придбанням інших або примушування покупця одержувати замість здачі інші товари. Товари, на які запроваджено нормований розподіл, продаються з додержанням установлених норм.

Торговий персонал до початку роботи зобов'язаний поповнити товарні запаси у місці продажу, обновити викладку товарів (оформлення вітрин),перевірити наявність правильно оформлених і завірених цінників, а також відповідного інвентарю та пакувальних матеріалів, виконати інші роботи для забезпечення належного обслуговування покупців[5, с. 336].

Товари, що надійшли до торгової точки, оприбутковуються в день надходження за їх фактичною наявністю. У разі неможливості оприбуткувати товари в день фактичного надходження (виклик експерта, перевірка цін, якості, кількості тощо) в текстовій частині товарного звіту за підсумками приходу робиться запис про надходження товарів із зазначенням постачальника (продавця), їх загальної вартості, а також причини неоприбуткування.

Прийняті продавцями товари виставляються для продажу відразу, а в разі потреби - після проведення допродажної підготовки. Забороняється безпідставне вилучення працівниками виставлених для продажу товарів, їх приховування або стримування реалізації. Підприємства реалізують товари лише за наявності документів, які засвідчують їх якість та безпеку. Якість, маркування, режим зберігання товарів (температура, вологість, освітлення, терміни) повинні відповідати вимогам нормативних документів. Усі товари у суб'єкта господарювання повинні бути з відповідними документами, наявність яких передбачена чинним законодавством (товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, прибутково-видаткові накладні, сертифікат відповідності державної системи сертифікації або завірена копія зазначеного сертифіката).

Продаж продовольчих товарів, готових до вживання, а також тих, що швидко псуються, інших продовольчих товарів (у тому числі овочів і фруктів) за межами торговельного приміщення (виїзна (виносна) торгівля) здійснюється у спеціально відведених для цього місцях з дозволу органів санітарно-епідеміологічного нагляду та за умови дотримання встановлених для цих товарів температурного режиму зберігання, а також вимог санітарних норм і правил. Кожна партія таких товарів повинна мати документ, який засвідчує їх якість та безпеку, із зазначенням виробника, його адреси, дати виготовлення, строку придатності для споживання чи дати закінчення строку придатності для споживання, маси нетто фасованого товару.

Основні санітарні вимоги. Відповідно до вимог санітарних норм та правил торговельне підприємство зобов'язане забезпечити санітарний стан торговельних і складських приміщень, а також чистоту на прилеглій території, межі якої визначаються місцевою владою. Під час продажу товарів і після закінчення виїзної (виносної) торгівлі торговельне підприємство зобов'язане вжити заходів для дотримання чистоти на прилеглій до торговельного місця території[7, с. 95].

Санітарний стан торговельних і складських приміщень суб'єкта господарювання повинен відповідати вимогам, установленим органами державного санітарного нагляду, а для торгівлі продовольчими товарами - спеціальним санітарним правилам.

У разі зберігання товарів у підсобних приміщеннях і розміщення їх у торговельних залах чи пунктах дрібнороздрібної мережі працівники зобов'язані дотримуватися принципу товарного сусідства, санітарних правил, норм складування і вимог протипожежної безпеки.

Торговельне приміщення обладнується згідно з вимогами охорони праці та здоров'я, захисту навколишнього природного середовища, протипожежної безпеки, санітарними та іншими вимогами, передбаченими відповідними нормативними актами.

Працівники повинні бути одягнуті у формений або інший одяг, що відповідає санітарним вимогам. Для зберігання верхнього одягу та особистих речей працівників обладнуються місця в окремому приміщенні. Працівники, які здійснюють продаж продовольчих товарів, проходять медичне обстеження, результати якого відображаються в їхніх особистих медичних книжках. Ці книжки пред'являються на вимогу представників контролюючих органів.

2. Характеристика інфраструктура ринку взуття

Взуття є предметом першої необхідності і належить до найважливіших товарів народного споживання. Залежно від основних матеріалів і технології виготовлення взуття підрозділяють на шкіряне, гумове і валяне. Шкіряному взуттю належить головна роль у виробництві та споживанні. Тож, нижче, під час розгляду механізму функціонування ринку взуття, основну увагу буде приділено саме взуттю зі шкіри.

Сучасний асортимент шкіряного взуття постійно оновлюється під впливом безлічі чинників, як мода, зміна потреб населення, поява нових видів і конструкцій взуття, використання нових матеріалів.

Шкіряним називають взуття, верх якого виготовляють із натуральних шкір, штучних і синтетичних матеріалів, текстильних матеріалів, хутра, а також комбінованих матеріалів. Шкіра є одним з найважливіших матеріалів для виробництва взуття. Понад 60 % усього взуття, що випускається в Україні, має верх і підкладку зі шкіри; понад 50 % -- шкіряну устілку; понад 20 % -- шкіряну підошву; усе взуття з верхом із синтетичних шкір (4,5 % у загальному обсязі виробництва) виготовляють зі шкіряною підкладкою.

У якості сировини для виготовлення взуття використовується шкіра великої рогатої худоби (опойка, виростка, півшкурка, бичка, ялівки), свиней, кіз (шевро), овець (шеврет), конів, оленів, собак, рептилій та ін.

Виробництвом шкіряного взуття займаються підприємства шкіряно-взуттєвої промисловості. На шкіряні підприємства України сировина надходить у консервованому вигляді (у шкіру вводять 13 - 15 % харчової солі, що забезпечує найкраще зберігання сировини). У результаті численних і різноманітних опрацювань шкіряної сировини (підготовчих операцій, дублення, післядубильних і оздоблювальних операцій) одержують безпосередньо шкіру -- матеріал, придатний для виготовлення взуття та інших виробів.

Ринок взуття формується і розвивається під впливом багатьох чинників, кожний із яких у визначених ситуація може як стимулювати ринок, так і стримувати його розвиток, обмежуючи його місткість. Усю сукупність чинників можна поділити на дві групи: загального і специфічного характеру.

Загальними є соціально-економічні чинники: обсяг і структура товарної пропозиції; асортимент і якість виробленої продукції; розміри імпорту за даним товаром або групою; досягнутий рівень життя і потреб населення; купівельна спроможність населення, рівень і співвідношення цін на товари; кількість населення; його соціальний і статевовіковий склад; ступінь насиченості ринку; стан збутової, торговельної і сервісної мережі; географічне розташування ринку; Стисло розглянемо ці чинники.

За даними, основаними на обсягах вітчизняного виробництва, ввозу взуття організаціями-імпортерами й оголошеного на митниці неорганізованого імпорту, місткість внутрішнього ринку взуття, що відповідає платоспроможному попиту, можна оцінити в 150 - 160 млн пар на рік.

Український ринок шкіряного взуття в даний час характеризується скороченням обсягів виробництва, зниженням купівельної спроможності населення, низьким рівнем конкурентоспроможності вітчизняної продукції, істотним збільшенням частки імпортного взуття в структурі асортименту товарів, що надходять на внутрішній ринок України.

Основною причиною недостатнього обсягу виробництва шкіряного взуття є те, що шкіряно-взуттєва промисловість не витримує конкуренції закордонних виробників, що неминуче призводить до падіння промислового потенціалу.

В Україні виробництвом шкіряного взуття зайнято більш 40 взуттєвих підприємств, обсяг виготовлюваної продукції яких у 1998 році склав 11,4 млн. пар, а в 1999 - 11,9 млн. пар. Порівняно з 1990 р., обсяги виробництва шкіряного взуття в Україні за останні 10 років скоротилися більше ніж у 24 рази (рис.4.10). Сьогодні на 100 мешканців України, припадає 6 пар виробленого в країні взуття з натуральної шкіри.

Серед підприємств, що займаються виробництвом шкіряного взуття, провідне місце посідають ВАТ «Крок» (м. Житомир), «Акцент» (м. Чернівці), АТЗТ «Лугань» (м. Луганськ), АТ «Прогрес» (м. Львів), АТ «Ніко» (м. Миколаїв), ВАТ «Шкірвзуття» (м. Сімферополь), АТЗТ «Аспект» (м. Макіївка), «Кияни» (м. Київ) та ін.

У нашій країні в даний час розроблено багато нового в технології виробництва взуття. Проте ці новації не впроваджуються у виробництво через відсутність необхідного устаткування. Деякі підприємства закуповують технології за кордоном, завдяки чому їхня продукція може успішно конкурувати з імпортною. У той же час економічна безпека країни неможлива без забезпечення потреб переважної частини населення у продукції легкої промисловості власного виробництва, взуттєвих товарів, теж. Для задоволення цих потреб вітчизняна взуттєва промисловість повинна збільшити обсяги випуску продукції не менше ніж у 5 - 6 разів, тобто довести їх до 50 - 55 % випуску 1990 року. Таке зростання дозволить зберегти працездатне ядро галузі, але воно виявиться можливим і економічно доцільним лише за умови відповідного підвищення платоспроможного попиту на вітчизняне взуття.

Світовий досвід свідчить, що в країнах із розвинутою ринковою економікою внутрішній попит орієнтований, насамперед, на товари вітчизняних, а не закордонних фірм. Для макроекономічних обставин України розвиток галузей, орієнтованих на внутрішній ринок, важливе ще тому, що він забезпечує економічне зростання, що не поглиблює надалі майнового розшарування суспільства. Тож, найближча тактична мета взуттєвої галузі -- відновлення, можливо, навіть примусове підвищення попиту на вітчизняне взуття.

Тенденції у формуванні ресурсів взуття мають свої особливості. З лібералізацією зовнішньої торгівлі почалося проникнення закордонних товаровиробників на український ринок. Цей процес розвивався динамічно і призвів до того, що частка імпортного взуття в загальному обсязі товарних ресурсів зросла з 14 % у 1991 році до 70 % у 1997. У 1998 р. ринок взуття відрізняла найвища частка імпортної продукції (75 - 85 %). Зокрема, за даними державної статистики, у поданому до продажу асортименті туфель жіночих ступінь насиченості ринку імпортною продукцією складав 82 %, чоловічих -- 77 % .

У той же час результати численних опитувань покупців і представників торгівлі свідчать про схильність вітчизняного споживача купувати взуття закордонних виробників.

У даний час насиченість ринку достатньо висока, має тенденцію до зростання і складає 90 % з вітчизняного взуття і близько 60 % з імпортного. Почасти зростання насиченості пояснюється помірним падінням попиту, що триває, через зниження реальних прибутків масового споживача.

Основними законодавцями мод на європейському ринку взуття є такі країни, як Австрія, Італія, Німеччина, Англія, Данія і деякі інші. Причому взуття в даному випадку найчастіше стає відбитком національних особливостей. /Гак, характерною рисою австрійського взуття є елегантність; західнонімецьке взуття відрізняє класичний стиль (види і конструкція взуття стабільні і завжди популярні); в італійському і французькому взутті можна завжди побачити авангардні напрямки моди; американське взуття звертає на себе увагу наявністю своєрідного опрацювання, фарбування, оздоби (блискучі підбори, яскраві кольори) і т. ін.

Істотний вплив на європейський ринок взуття робить Іспанія. Зумовлено це тим, що понад 80 % взуттєвої продукції, що випускається в цій країні (виробництво взуття тут досягає 200 млн. пар), йде на експорт і знаходить збут у багатьох країнах Європи. Останнім часом значно (більше ніж у 3 рази) збільшилися постачання іспанського взуття в країни Східної Європи, у тому числі в Україну.

Імпортизація українського товарного ринку має неоднозначні наслідки. Так, зростає насиченість ринку і посилюється конкуренція, що стимулює випуск вітчизняними виробниками необхідних покупцеві виробів. Але в той же час виникає загроза товарної залежності від імпорту і загострюється проблема збуту вітчизняних товарів. На жаль, захист вітчизняних виробників зводиться поки лише до систематичного збільшення мит на товари народного споживання, у тому числі на взуття.

Одним із найважливіших чинників, що впливають на формування ринку шкіряного взуття, є динаміка рівня цін. При цьому слід зазначити, що останнім часом спостерігається активізації попиту на вітчизняні товари. Приваблює постійно оновлюваний асортимент чоловічого і жіночого взуття, доступні масовому споживачеві ціни, вміло організована торгівля і реклама. Більш низький рівень роздрібних і оптових цін на вітчизняні види взуття залишається поки для галузі основним економічним аргументом у конкурентній боротьбі з імпортними товарами.

Із серпня 1998 р. тенденція до зростання роздрібних цін на взуття вже не мала настільки динамічного характеру, як у попередні роки.

Уповільнення темпів зростання цін пов'язано з постійним зниженням купівельної спроможності населення, хронічною заборгованістю із зарплати, посиленням проблем збуту. Крім того, різкий стрибок курсу долара призвів до різкого збільшення цін на взуття закордонного виробництва (у 1,5 - 2 рази), що створило сприятливу ситуацію для вітчизняних виробників.

Таким чином, цінові параметри внутрішнього ринку взуття характеризуються наступним: роздрібні ціни на вітчизняне взуття в середньому нижче, ніж на імпортне аналогічної якості, проте темп зростання їх значно вище. Щоб не втрачати конкурентної переваги за ціновими параметрами, імпортери удаються до зниження середньої вартості пари увезеного взуття. У зв'язку з цим до 80 % імпорту складає низькоякісне штучне взуття зі штучних і синтетичних матеріалів.

Для розвитку ринку велике значення має його конкурентне середовище. Велика кількість продавців і покупців на ринку взуття дозволяє припустити, що він функціонує в умовах чистої конкуренції. Суттєвих обмежень для проникнення нових учасників на подібний ринок не існує, що утруднює їхні узгоджені дії. По суті кожен продавець формує власне коло покупців, власний субринок, на якому він виступає частково як монополіст, який самостійно визначає свою цінову політику без урахування реакції конкуруючих фірм.

В умовах чистої конкуренції фірми вступають у суперництво не лише (і навіть не стільки) за цінами, але і за якістю, дизайном, рекламою, торговельними марками продукції, розташуванням торговельного підприємства тощо. Використовуючи ці чинники, кожен продавець прагне переконати покупця в перевазі свого товару. Велику роль тут відіграє сформована структура ринкових ресурсів. Так, у ціновій конкуренції за групою взуття середньої якості і дизайну існує явна перевага вітчизняних виробників; за групою взуття з верхом із штучних матеріалів -- навпаки, закордонних. У сфері нецінової конкуренції (дизайн і асортимент взуття, торговельні марки, престиж фірми тощо) вітчизняні підприємства програють закордонним. Крім того, імпортери взуття широко використовують збережену досі ще у вітчизняного споживача підвищену довіру до торговельних марок інофірм.

Для характеристики ринку взуття важливе значення має аналіз співвідношення попиту і наявних ресурсів ринку. Ринкові ресурси на ринку взуття на 80 - 85 % формуються за рахунок імпортної продукції. Приблизно 40 % взуття ввозиться на український ринок організовано і близько 60 % -- неорганізовано. Останнім часом обсяги організованого імпорту падають, проте це компенсується зростанням неорганізованих постачань, у результаті яких загальні надходження імпортної продукції на внутрішній ринок України збільшуються.

У недавньому минулому в Україні рівень споживання взуття на душу населення (близько чотирьох пар на рік) наближався до рівня

країн із найбільш високими життєвими стандартами. Проте виробництво вітчизняного взуття, навіть разом з імпортним, яке формувало тоді близько 20 % ринкових ресурсів взуття, не покривало платоспроможного попиту населення. Сьогодні протилежна ситуація: ресурси торгівлі перевершують попит і споживач одержав можливість робити вибір відповідно до своїх прибутків.

Слід також враховувати еластичність попиту на взуття. У країнах із стабільною економікою і достатньо високими нормами споживання попит на взуття, як і на більшість інших товарів народного споживання, нееластичний. Теперішній вітчизняний ринок взуття демонструє, здавалося б, прямо протилежну ситуацію: попит на взуття високоеластичний. Справа в тому, що масовий попит на взуття в часи його дефіциту на споживчому ринку підтримувався тим, що практично все населення мало у своєму розпорядженні прибутки, що дозволяли постійно створювати платоспроможний попит. Рівень цих прибутків орієнтував велику частку покупців (до 60 %) на придбання вітчизняного взуття (із верхом з натуральної шкіри), що характеризувався середньою якістю і дизайном і порівняно невисокою ціною. Тим часом сьогоднішня ситуація цілком відповідає до теорії попиту: у відповідь на зниження прибутків і на ще більш значне зростання цін споживач відповідно зменшив кількість одержуваного взуття до рівня мінімальних потреб і перейшов до споживання більш дешевої і низькоякісної продукції. Оскільки цей рівень споживання приблизно в 4 рази нижче за раціональну норму, закономірно припустити, що підвищення прибутків і зниження цін на взуття призведе до помітного зростання попиту на нього. Таке зростання триватиме, тобто попит залишатиметься еластичним доти, доки населення не відновить звичні для нього особистий асортимент і кількість взуття, що сформувалися ще в епоху дефіциту і швидко скорочуються в ході інтенсивної експлуатації взуття.

Останніми роками зазнала докорінних змін інфраструктура ринку взуття. Централізовано організована система товароруху, що включає оптову і роздрібну ланки, частково зруйнована. Найбільшого збитку нанесено оптовій ланці торгівлі. Так, із 63 регіональних оптових баз у даний час функціонує лише 1/3, інші або змінили профіль, або розформовані. Найбільше від дезорганізації оптової торгівлі постраждали вітчизняні взуттєві підприємства. Якщо в 1990 р. через оптові бази було продано 50 % виготовленого ними взуття, то в 1999 -- лише 25 %. Інші 75 % вітчизняного взуття реалізовані його виробниками самостійно, у тому числі за договорами із роздрібною торгівлею.

Наразі формується нова інфраструктура торговельної мережі, що включає комерційні оптові організації, дрібнооптові склади-магазини, дилерські склади вітчизняних і закордонних фірм. Слід сказати, що створення численних організацій мініопту, що займаються закупівлею і перепродажем взуття, сприяло збереженню внутрішнього ринку взуття.

Поряд з інфраструктурою ринку, змінилися і умови реалізації взуття в Україні. У результаті лібералізації ціноутворення підприємства промисловості та роздрібної торгівлі позбавилися оборотних коштів, необхідних для забезпечення безперервності процесів виробництва і реалізації продукції. З двох найбільше поширених варіантів розрахунків за продукцію -- «із передоплатою» і «на реалізацію» -- перший не влаштовує торговельні організації, другий -- виробничі підприємства. З цієї причини роздрібна торгівля переключилася на торгівлю, в основному, імпортним взуттям, яке постачальник спроможний передавати «на реалізацію». Це вкрай погано відбилося на вітчизняних промислових підприємствах, для яких відсутність оборотних коштів гальмує весь процес виробництва.

У даний час важливу роль відіграють форми, просування товару на ринку. Найбільше поширеною формою просування товару на ринку взуття є реклама. Основні види засобів поширення реклами -- це засоби масової інформації (газети, спеціалізовані журнали, телебачення, у тому числі кабельне, радіо, рекламні щити).(Реклама вітчизняного взуття практично відсутня. Що ж стосується" реклами імпортного взуття, то вона нерідко має риси несумлінної конкуренції: повідомляє недостовірні відомості про властивості та якість товару, про його виробника. Вітчизняний виробник через відсутність реклами найчастіше програє закордонним фірмам у конкурентній боротьбі, навіть маючи продукцію, що не поступається за споживчими та іншими характеристиками імпортним товарам.

3. Напрями розвитку виставкової діяльності

Виникнення такого явища як ярмарка-виставка стало наслідком задоволення об'єктивних економічних потреб виробників, споживачів та посередників. На думку Я.Г. Критсотакіса, ярмарки виникли і набули розвитку у XII ст., створили підґрунтя для розвитку цього інституту у формі організованих торгових заходів [7, с.21].

На думку Г.П. Захаренка та інших вчених поняття «ярмарок» походить з російської мови, хоча з X ст. у Європі так стали називати місця зібрання торговців і привозу товарів у Німеччині, Іспанії, Італії, Франції і Англії [8, с.220-221].

Однак є історичні свідчення того, що в V-VІ ст. Київ був найбільшим центром торгівлі у Європі, оскільки торгові шляхи пролягали через нинішню столицю України. Тут збиралися купці, сюди привозився товар із різних регіонів, країн, відбувався обмін товарами.

У сучасних умовах розвиток виставково-ярмаркової діяльності є також одним з ефективних методів забезпечення розвитку економіки України, стимулювання інновацій, структурних змін на користь високотехнологічних виробництв, просування передових вітчизняних технологій, товарів і послуг на внутрішній і зовнішній ринки. Доречним є твердження вчених Каліфорнійського університету (м. Берклі США), що «виставки -- це не звичайне дзеркало, яке відображає рівень розвитку суспільства, але й двигун прогресу...» [12, с.25].

У країнах з розвиненою економікою виставкова індустрія є окремою, причому, найбільшою галуззю економіки. Аналіз закордонного досвіду правового регулювання у сфері виставково-ярмаркової діяльності показує, що в економічно розвинених країнах розроблені і діють відповідні правові акти. Наприклад, у США діє закон «Про участь Сполучених Штатів у міжнародних виставках», який регулює питання участі уряду США в міжнародних виставках, що проводяться на території США. Закон встановлює порядок здійснення урядової підтримки виставково-ярмаркових заходів. З 1959 р. також діє закон «Про торгові ярмарки», який встановлює режим ввезення експонатів, устаткування і будматеріалів для проведення на території США виставок та ярмарків. Законами про щорічні асигнування передбачаються виділення фінансування окремих виставок і ярмарків для певних федеральних органів та інших організацій США [5, с.276-277].

На міжнародному ринку ярмарків та виставок першість належить Німеччині з її відомими виставковими та ярмарковими комплексами в Ганновері, Берліні, Лейпцигу, Мюнхені, Франкфурті-на-Майні та інших містах. Підтвердженням цього є той факт, що 2/3 найбільш відомих у світі міжнародних галузевих ярмарків - виставок проводяться саме тут [7, с.34]. У Німеччині функціонує велика виставкова індустрія, яка десятиріччями формувала свій стиль та традиції. Виставково-ярмарковою діяльністю охоплено 23 міста Німеччини. Лише 20% великих виставкових заходів організовується щорічно, а більшість виставок проводиться раз у два роки, а то й рідше. Цей період визначається тривалістю інноваційного циклу у відповідних галузях. У Німеччині існує чітка градація галузевих виставок для спеціалістів та регіональних заходів для споживачів. Щорічно уряд Німеччини виділяє на виставкову діяльність до 150 млн. євро [4, 281, 298].

У світовій економіці роль і значимість виставкової діяльності постійно зростає. Всесвітня асоціація виставкової діяльності (UFI), членом якої є Виставкова федерація України (ВФУ), прогнозує подальший динамічний розвиток виставкового бізнесу. Це підтверджується розвитком світового виставкового ринку: розбудовується сучасна інфраструктура виставок, збільшується кількість виставкових заходів, кількість учасників виставок тощо. Такі ж тенденції прослідковуються і на українському виставковому ринку. На сьогодні лідерами серед українських операторів є такі найбільші виставкові оператори: «Авто-ЭКСПО» (Київ), «АККО Гнтернешнл» (Київ), «Бізнес-Лайн» (Київ), «Внешэкспобизнес», «ГалЭКСПО» (Львів), «Євроіндекс» (Київ), «Київський міжнародний контрактовий ярмарок» (Київ), «КиївЕкспоПлаза» (Київ), «КОМІНФО» (Дніпропетровськ), «Міжнародний виставковий центр» (Київ), «МЕДВІН» (Київ + регіони), Національний комплекс «Експоцентр України» (Київ), «Одеський будинок» (Одеса), «Примус Україна» (Київ), «Прем'єр-ЕКСПО» (Київ) тощо.

Виставкова діяльність в Україні була започаткована організацією виставки досягнень народного господарства (ВДНГ). Виставкові заходи, які проводилися у радянський період, в основному мали ідеологічне, а не ринкове значення. Становлення ринкових відносин, набуття досвіду і конкуренція сприяли вдосконаленню організації та проведенню різних виставок. Із здобуттям Україною незалежності та переходом економіки на ринкові засади, протягом останніх 15-ти років бізнесмени, посередники, виробники, представники органів державної влади набули певного досвіду у виставковій справі. Тематика сучасних виставок віддзеркалює нинішній стан економіки України. Найбільш масштабні виставки пов'язані з будівництвом, автомобільною, легкою промисловістю та сільським господарством[12, c.73].

Виставкова діяльність в Україні органічно вписується в розбудову ринкової економіки, яка формується. Вони дають можливість швидко вивчити ринок і зібрати в короткий термін необхідну інформацію. Це найбільш вигідне місце для позиціювання підприємства, формування партнерських договірних відносин із посередниками, споживачами, іншими господарюючими суб'єктами ринку. Виставка -- це багатофункціональний, ефективний захід, який має свої специфічні переваги та особливості. Вони полягають в тому, що виставкова діяльність це:

· важливий інструмент маркетингових та комерційних комунікацій учасників виставки;

· засіб просування товарів та послуг на внутрішній і зовнішній ринки;

· джерело необхідної інформації про товари та послуги, про виробників, постачальників, посередників, конкурентів, споживачів;

· місце, де здійснюються безпосередні контакти виробника (продавця) зі споживачем та відбувається налагодження ділових контактів;

· можливість покупців ознайомитись із товаром шляхом його демонстрації безпосередньо на виставці;

· швидкий спосіб (економія часу) і вивчення певного ринку;

· можливість отримати матеріальний і моральний ефект -- прибуток, імідж, визнання, рекламування фірми її продукції, марки;

· зібрання найбільш активної частини продавців і споживачів певної галузі;

· дзеркальне відображення досягнень науки, техніки і технологій та обмін досвідом;

· можливість проведення аналізу та прогнозування кон'юнктурних змін на ринку;

· імідж міста, регіону, країни, де відбуваються виставки.

У сфері виставково-ярмаркової діяльності України є певні досягнення, проте необхідно вирішити проблему формування ефективної державної підтримки виставкової діяльності. Державне регулювання виставково-ярмаркової діяльності в Україні здійснюється на основі чинного законодавства і методик, розроблених відповідно до Концепції виставково-ярмаркової діяльності.

Виставково-ярмаркова діяльність є однією з найдинамічніших сфер сучасної світової економіки, оскільки вона відіграє важливу роль у зміцненні міжнародних зв'язків, внутрішньої і зовнішньої торгівлі, пропаганді передових технологій та нових видів продукції - підкреслюється в Концепції виставково-ярмаркової діяльності [3].

Виставкова діяльність в Україні є невід'ємною складовою частиною розвитку ринкових процесів, стимулює закріплення позитивних структурних змін в економіці, сприяє науково-технічному та технологічному оновленню вітчизняного виробництва.

Основні принципи виставкової діяльності закріплені в Концепції розвитку виставково-ярмаркової діяльності. Вони такі:

· створення рівних умов суб'єктам виставкової діяльності різних форм власності;

· реалізація єдиної державної політики у сфері виставкової діяльності і координація дій державних органів та органів місцевого самоврядування у цій сфері;

· свобода доступу суб'єктів господарювання до виставкової діяльності та добросовісна конкуренція між її суб'єктами;

· захист вітчизняної виставкової діяльності від експансії зарубіжних організаторів виставок та ярмарків;

· застосування різноманітних підходів до розв'язання основних проблем розвитку виставкової діяльності.

Суб'єктами виставково-ярмаркової діяльності в Україні є держава, яку представляють уповноважені органи, що здійснюють державну політику в цій галузі та в економіці в цілому; рада з питань виставково-ярмаркової діяльності; методико-аналітична служба ради з питань виставково-ярмаркової діяльності, робочим органом якої є Національний науково-дослідний інститут дизайну (НІД); Національний виставковий центр і регіональні виставкові центри; міністерства і відомства; Торгово-промислова палата України і її регіональні відділення; постійно діючі виставкові павільйони за підтримки підприємництва; організатори, розпорядники виставок; агенти, спонсори; учасники виставок.

Одним із перших документів незалежної України у сфері виставкової діяльності був виданий у 1996 р. Указ Президента України «Про заходи щодо поліпшення виставкової діяльності в Україні». З метою здійснення державної політики у сфері виставкової діяльності, підвищення ефективності науково-технічних та промислово-торговельних виставок для розвитку народного господарства України, розробки нормативно-правової бази з питань здійснення виставкової діяльності, запровадження міжнародного досвіду в організації виставок було створено Раду з питань виставкової діяльності в Україні [2] та визначено основні напрями її діяльності:

· розробку концепції та державної програми розвитку виставкової діяльності, пропозиції щодо вдосконалення законодавства України з питань здійснення виставкової діяльності;

· підготовка та внесення на розгляд Кабінету Міністрів України пропозицій до проектів загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку щодо проведення найактуальніших спеціалізованих виставок і ярмарків;

· підготовка пропозицій до щорічних програм участі України у виставках закордоном;

· підвищення рівня виставкової діяльності, посилення її впливу на науково-технічне та технологічне оновлення вітчизняного виробництва;

· запровадження міжнародного досвіду з організації виставок, сприяння інтеграції виставкових організацій України у міжнародний виставковий рух;

· координація роботи органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності у сфері виставкової діяльності;

· сприяння розвитку матеріально-технічної бази виставково-ярмаркових центрів на рівні сучасних міжнародних вимог, розбудові їхньої транспортної, телекомунікаційної інфраструктури та підвищенню рівня побутових послуг, які надаються учасникам та відвідувачам виставок і ярмарків;

· розробка і координація планів реалізації виставкових заходів в Україні.

Розпорядження Президента України «Про вдосконалення проведення виставково-ярмаркових заходів в Україні» [1] забезпечило підвищення рівня виставкової діяльності в Україні, створило умови для ефективної участі вітчизняних підприємств у виставково-ярмаркових заходах в Україні та за її межами, розширило зовнішньоекономічні зв'язки та реалізацію експортного та науково-технічного потенціалу України.

Було запроваджено механізм ефективного та цільового використання бюджетних коштів, порядок реалізації виставкових проектів, організаторами яких є органи державної влади та проведення яких здійснюється з використанням бюджетних коштів, ураховуючи наявні потужності Національного комплексу «Експоцентр України».

Ця підтримка здійснюється у випадку, коли проведення заходів чи участь у виставках стосується державних інтересів, коли суб'єкти виставково-ярмаркової діяльності звертаються у відповідні державні органи з обґрунтованими проханнями про підтримку. Рішення про ту чи іншу форму підтримки фінансового забезпечення виставково-ярмаркової діяльності окремої виставки, ярмарку при відповідному обґрунтуванні приймаються за участю Ради з питань виставково-ярмаркової діяльності в Україні, Методико-аналітичної служби Ради з питань виставково-ярмаркової діяльності в Україні - для державних, міжнародних і всесвітніх виставок за участю України. У регіонах такі рішення приймаються регіональною адміністрацією за участю регіональних центрів і суб'єктів виставково-ярмаркової діяльності, а за необхідності, Міністерством економіки України і методико-аналітичною службою Ради з питань виставково-ярмаркової діяльності в Україні.

Державна підтримка забезпечується на підставі створення умов відкритої конкуренції і може бути надана такими способами: наданням пільгових кредитів; інвестуванням; кредитами на певний період; кредитами з розрахункового прибутку, отриманого від проведення виставки. Крім того, за статусом виставки та ярмарки поділяються на всесвітні, міжнародні, національні (з участю тільки вітчизняних або також іноземних фірм), міжрегіональні та регіональні.

Міністерства і відомства за участю галузевих центрів сприяють розвитку виставково-ярмаркової діяльності в Україні шляхом забезпечення зацікавленості підприємств в участі у тематичних виставках і ярмарках.

Фінансове забезпечення виставково-ярмаркової діяльності передбачає її самофінансування й одержання прибутку. Фінансування організації виставок, ярмарків може бути здійснене на бюджетній, комерційній чи змішаній основі. Бюджетне фінансування виставково-ярмаркової діяльності планується Міністерством економіки на підставі представлення Ради з питань виставкової діяльності в Україні[14, c. 46-47].

Суб'єктами виставкової діяльності є:

· органи виконавчої влади, уповноважені реалізовувати державну політику у сфері виставкової діяльності;

· підприємства, установи та організації усіх форм власності, що можуть виступати як виставкові центри, виставкові фірми,організатори, розпорядники, агенти, підрядники, учасники виставок, відвідувачі виставок тощо.

Підприємства, що є суб'єктами виставкової діяльності, залежно від своєї ролі у цьому процесі можуть виступати як виставкові центри (підприємства, основна діяльність яких пов'язана з організацією та проведенням виставок, з наданням послуг у сфері організації та проведення виставок (ярмарків). Виставкові центри повинні мати штат кваліфікованих працівників, відповідну матеріально-технічну базу (спеціальні виставкові площі та обладнання) та можуть надавати ці площі та обладнання іншим організаторам для проведення виставок та ярмарків.

Виставковими центрами можуть бути підприємства усіх форм власності, їм може надаватися статус міжрегіональних чи регіональних.

Національним виставковим центром є Національний комплекс "Експоцентр України"; виставкові фірми - підприємства, що є професійними організаторами, суборганізаторами, розпорядниками, упорядниками, підрядниками виставок або їх агентами.

Виставковими фірмами можуть бути підприємства усіх форм власності, якщо виставкова діяльність передбачена їх статутом; організатори виставок - підприємства, що відповідно до своїх статутів займаються організацією виставок на бюджетній, комерційній чи змішаній основі.

Організатор виставки бере на себе обов'язки щодо її організації та проведення добровільно або за рішенням відповідних державних органів і несе відповідальність перед учасниками і відвідувачами за рівень наданих виставкових послуг;

· розпорядники виставок - підприємства, яким організатор (організатори) виставки доручає виконати весь комплекс заходів з її підготовки та проведення;

· упорядники виставок - підприємства, що на основі договору-підряду або договору-доручення, укладеного з організатором або розпорядником виставки, зобов'язуються виконувати роботу стосовно проектування, будівництва, оздоблювання виставки та виставкових стендів;

· агенти - підприємства, що на основі договору, укладеного з організатором виставки, беруть на себе обов'язки із залучення учасників;

· підрядники - підприємства, що на основі договору, укладеного з організатором або розпорядником виставки, поставляють потрібні матеріали, товари, виконують роботи чи надають послуги, пов'язані з організацією та проведенням виставки;

· учасники виставок - підприємства, установи та організації, що уклали з організатором виставки договір на участь у виставці.

Організатори виставки можуть укладати договір з різними суб'єктами господарювання і форм власності.

Організатори, співорганізатори та розпорядники виставок відповідно до укладеного договору та статусу заходу повинні забезпечити надання комплексу послуг учасникам та відвідувачам виставок, який повинен включати:

· виділення учасникам виставкового обладнання, надання можливості користуватися електроенергією, послугами водопостачання та телефонного зв'язку;

· страховий захист виставкових об'єктів;

· охорону та пожежну безпеку виставкових приміщень;

· забезпечення вентиляції, опалення, прибирання виставкових площ;

· видання каталогу виставки (для міжнародних виставок - обов'язково, крім державної, однією з офіційних мов ООН);

· послуги, пов'язані із здійсненням митних процедур;

· вантажно-транспортні послуги;

· організацію роботи закладів громадського харчування на території виставки;

· створення умов для роботи прес- та медіа-центрів;

· наявність пункту обміну валют (на міжнародних виставках та виставках з участю іноземних фірм).

В Україні існує необхідність удосконалення нормативно-правової бази у сфері виставково-ярмаркової діяльності як шляхом внесення відповідних змін і доповнень у чинні акти, так і за допомогою розробки і прийняття нових документів правового характеру.

Також слід зазначити, що суспільство об'єктивно зацікавлене в узагальненні вітчизняної теорії і практики виставкової справи та у фахівцях у сфері виставкової справи, які б максимально використовували знання, власний набутий досвід та світові досягнення для подальшого розвитку виставкової діяльності. Визначальною складовою цієї роботи є поліпшення підготовки кадрів для виставкової індустрії та підвищення якості виставкових послуг

Ситуаційне питання: Надайте й обґрунтуйте схему просування сокової продукції по системі гуртової торгівлі з точки зору виробника й посередника.

Розробка маркетингової стратегії просування в умовах ринку соків (на прикладі "БКС-Соки")

Сік - відмінний засіб від авітамінозу і нестачі мінеральних солей в організмі, джерело легкозасвоюваних вуглеводів і живильних речовин, а також просто смачний напій. Соки люблять усе, у тому числі і дієтологи. Свіжовичавлений сік - це ідеальна криниця вітамінів. Будь-які соки низькокалорійні, оскільки глюкоза і фруктоза, що містяться в них, легко засвоюються організмом.

Як відомо, поняття “соки” включає у себе соки натуральні, нектари, соки-лайт і соковмісні напої. При цьому останній продукт виробники називають “відновлений з концентрованого соку”. Найбільш якісні з соків - свіжовичавлені: концентрат має у 3-8 разів більш сухих речовин, ніж відновлений з концентрованого сік. Наприклад, натуральний яблуневий сік включає 11 % сухих речовин, а концентрат яблуневого соку - 60%. Однак виробництво цих соків пов'язано з труднощами, тому що сезон одержання свіжої плодово-фруктової сировини /липень-вересень/ не співпадає з сезоном максимального споживання готової продукції /січень-травень/.

Нектари також виробляються з концентратів, але якщо у натуральних соках фруктова основа складає 100 %, то у нектарах - 25-50%. Крім того, у нектари додають цукор, натуральні ароматизатори та фарбу.

В соки-лайт, фруктова основа яких повинна бути не менш 50%, додають цукор. Соковмісний напій повинен мати від 10 до 25% фруктової основи.

Основні сили, що визначають структуру маркетингового мікросередовища підприємста наступні:

1. Класифікацію незалежних постачальників, які постачають фірмі згідно з договором необхідні для організації виробничого процесу сировину, устаткування, матеріали та паливними ресурсами тощо, наведено на схемі 3.1. Розглянемо детальніше наведених постачальників. Ексклюзивні постачальники працюють лише з конкретною фірмою. Природно, що працювати з ними вигідно і зручно. Лояльні постачальники обслуговують як фірму, так і її конкурентів. З ними треба поводитись обережно, оскільки вони можуть бути джерелом інформації про фірму для її конкурентів. Проте лояльні постачальники можуть стати фірмі й у пригоді. Сторонні постачальники обслуговують лише конкурентів. Фірма може залучати або не залучити їх до співпраці. Вузькоспеціалізовані постачальники постачають один товар або обмежену асортиментну кількість товарів, широкоспеціалізовані -- товарну групу, комплексні -- прагнуть забезпечити фірму якомога більшою кількістю необхідних їй товарів.

Проаналізувавши мікросередовище постачальників, можна сказати що постачальники ТМ «Смак» такі як, провідні світові виробники -- ізраїльська компанія "Gan Shmuel Foods Ltd", американська компанія "Cargill BB" і спільне українсько-австрійське підприємство "Поділля-ОБСТ", відносяться до ексклюзивних та широкспеціалізованих постачальників. Перед тим як підприємство оберає постачальника, визначається їх рейтинг (табл. 3.1.).

Після визначення рейтингової оцінки постачальників, можна зробити висновок що, підприємства які постачають нам сировину, матеріали, паливо тощо.Є дуже вигідними та сто відсотково надійними на цьому ринку. Також, так як ТМ «Смак» уже дуже довго співпрацюють з цими підприємствами, ми можимо брати їх продукцію в кредит, якщо в цьому є необхідність, також якість продукції співпадає з ціною, що є дуже рідко на сьогоднішній день, поставка завжди вчасно, за виняткових обставин (затримка тощо). Таким чином, виробництво соків ТМ «Смак» виробляється з якісної сировини іматеріалів і без затримок і ексцесів.

2. Маркетингові посередники ? це фірми що допомагають підприємству в розподілі збуту, просування його продукції серед клієнтури.До них належеть: торгові посередники які забезпечують зручність місця, часу і процедури купівлі товару; фірми спеціалісти з організації товароруху. Також при виборі посередників виконується рейтингова оцінка, наведено в табл. 3.2.

Таким чином, після проведення рейтингової оцінки посередників , можна зробити висновок, що вигідніше співпрацювати з більш великими мережами супермаркетів ніж з дрібними торговими точками, але й без них не можна бути, також вигідно працювати з магазинами які розміщені блище до заселених пунктів і які мають складські приміщення для зберігання продукції щоб можна було уникнути псування продукції, і щоб транспортні засоби відповідали санітарним вимогам тощо.Такам чином посередники ТМ «Смак» відповідають всім вимогам для нормальної реалізації товару, і роблять все що від них залежить.

3. Споживачі. Мається на увазі, що компанія повинна ретельно вивчати свої ринки. Взагалі існує шість типів клієнтурних ринків: споживчий ринок складається з індивідуальних та сімейних споживачів, які купують товари та послуги для особистого користування; ринок виробників - це компанії які купують товари у фірми для подальшої переробки; ринок посередників, представники якого купують товари для подальшого перепродажу; ринок організацій (школи, лікарні, тощо); ринок державних організацій; міжнародний ринок. Компанія має власні фірмові магазини, та налагоджені стосунки зі споживачами.

Підприємство дуже ретельно досліджує середовище споживачів. Що року проводять опитування споживачів, за замовленням "БКС-Соки", компаніями "Socis-GalIup Ukraine", "Media&Marketing Index Ukraine", "Gfk-USM". Вивчаючи споживчий ринок соків, можна сказати що, українські споживачі довгий час були, і більшою мірою залишаються, прихильниками фруктово-ягідних напоїв власного приготування, яких споживають щороку, за даними Держкомстату, понад 600 млн. л. Проте активізація здорового образу життя, формування культури споживання сокової продукції, дозволяє розраховувати на переорієнтацію уподобань споживачів щодо напоїв на користь соків. 90% сокової продукції споживає міське населення, близько 50% якого вживає соки щонайменше раз на півроку. Вподобання споживачів щодо соків грунтуються сьогодні, насамперед, на їх купівельних можливостях, а не на прихильності до тих чи інших видів напоїв. Тож бажання споживати та реальне споживання з цієї причини не співпадають. Як свідчать результати маркетингових досліджень, основними споживачами соку є молоді люди віком 25-34 років, які проживають у містах. І хоча соки як продукт цінують однаковою мірою й чоловіки та жінки, проте за кількістю споживачів все ж таки переважають жінки.

...