Обгрунтування методу оцінки конкурентостійкості підприємств роздрібної торгівлі

Размещено на http://allbest.ru

Обґрунтування методу оцінки конкурентостійкості підприємств роздрібної торгівлі

автор кандидат економічних наук

Сімех Юлія Анатоліївна

У теоретичному розділі було обґрунтовано твердження про те, що конкурентостійкість підприємства торгівлі забезпечується обов'язковою наявністю стійкості та конкурентоспроможності підприємства. При чому, підприємство може бути конкурентоспроможним та одночасно не мати конкурентостійкості, так само як наявність стійкості у підприємства ще не свідчить про його конкурентостійкість.

Однак, конкурентостійке підприємство завжди є конкурентоспроможним та стійким одночасно (рис.1).

Рис. 1. Взаємозв'язок складових конкурентостійкості підприємства

Підприємство являє собою систему, а конкурентостійкість виступає як певна її характеристика. Тому досліджувати та оцінювати конкурентостійкість можна лише враховуючи її складові, але при цьому не можна їх вважати „сумою” та оцінювати ізольовано один від одного. З огляду на це, доцільно встановити головні складові та особливості оцінки кожного з елементів, з метою виокремлення найважливіших саме для оцінки конкурентостійкості підприємства.

Забезпечення конкурентоспроможності підприємства у сучасних умовах є однією з головних проблем керівництва будь-якого суб'єкту підприємницької діяльності. За своєю сутністю конкурентоспроможність показує найкращий стан функціонування у порівнянні з конкурентами. Саме в цьому аспекті постає проблема кількісної оцінки рівня конкурентоспроможності підприємства.

Наукові аспекти аналізу та оцінки конкурентоспроможності підприємства висвітлюються в роботах як вітчизняних, так і закордонних вчених (Р. А. Фатхутдінов, А. Ю. Юданов, В. Л. Дикань та інші) [6, 7, 9, 17, 23, 25, 170, 171].

Деякі автори присвятили свої публікації дослідженню методів оцінки конкурентоспроможності підприємства з урахуванням особливостей різних галузей економіки (А. О. Шепіцен, В. Г. Шинкаренко, Г. С. Бондаренко, О. Б. Чернега та інші) [23, 32, 111, 172].

Слід відмітити, що важливе значення для вирішення даного питання мали роботи, присвячені стратегічному управлінню підприємством в умовах конкурентного середовища (М. Портер, І. Ансофф, Ф. Котлер, А. Томпсон, А. Дж Стрикленд ) [25, 171, 174, 175]. Слід зазначити, що сучасні наукові дослідження в області оцінювання конкурентоспроможності підприємства спрямовані на адаптацію існуючих методів до галузевих особливостей та сучасних економічних умов.

Не зважаючи на це, сьогодні не існує єдиного підходу до оцінки рівня конкурентоспроможності підприємства. Тому ми вважаємо за необхідне дослідити та систематизувати різні підходи та методи оцінки конкурентоспроможності підприємства.

При чому, важливим аспектом дослідження методів оцінки конкурентоспроможності підприємства є визначення переваг (недоліків) існуючих методів та найбільш прийнятної сфери застосування кожного з методів, враховуючи обрані критерії та галузеві особливості функціонування підприємства. Найбільш відомі та поширені методи оцінки конкурентоспроможності підприємства та механізм їх розрахунку систематизовано у додатку Л.

С. В. Мілевський пропонує систематизувати існуючі методи оцінки конкурентоспроможності підприємства на такі групи [191]:

1) методи визначення інтегрального показника конкурентоспроможності підприємства з використанням виключно експертних оцінок;

2) методи, що визначають конкурентний статус підприємства;

3) графічні (матричні) методи;

4) методи, засновані на синтезі інтегрального показника з набору економічних показників;

5) методи оцінки конкурентоспроможності підприємства за одним результуючим показником виробничо-господарської діяльності;

6) методи, засновані на визначенні вартості бізнесу.

В.Г. Шинкаренко та А.С. Бондаренко [23] наводять більш розгорнутий перелік методів оцінки:

1) методи засновані на аналізі порівняльних переваг;

2) методи, що базуються на теорії рівноваги фірм та галузі;

3) методи, побудовані на основі теорії ефективної конкуренції;

4) методи, засновані на теорії якості товару;

5) матричні методи оцінки;

6) комплексні (інтегральні) методи.

Такої ж думки під час виокремлення методів оцінки конкурентоспроможності підприємства дотримуються й інші автори [17], доповнюючи наведений перелік ще кількома: метод заснований на теорії мультиплікатора; метод визначення позиції в конкуренції з погляду стратегічного потенціалу підприємства; методи, засновані на порівнянні з еталоном. конкурентостойкість торгівля фінансовий

Особливу увагу дослідженню та класифікації матричних методів оцінки конкурентоспроможності підприємства приділяють українські науковці А.Н.Тищенко, Ю.Б. Іванов, Н.А. Кизим [7].

Деякі автори серед значної кількості методів виділяють графічні, матричні, розрахункові та комбіновані (розрахунково-матричні, розрахунково-графічні) методи [192].

Слід відмітити, що деякі з перелічених методів, хоча і мають різну назву, однак за своїми функціональними завданнями можуть бути віднесені до однієї групи. Незважаючи на це, вибір методу оцінки конкурентоспроможності обирає керівництво підприємства з урахуванням поставленої мети та очікуваних результатів. При цьому необхідно враховувати особливості кожного з методів, їх недоліки та переваги.

1. Метод рівноваги фірм і галузі. Цей метод базується на теорії рівноваги фірми і галузі А. Маршалла і теорії факторів виробництва [17]. Згідно таким переконанням, фірма досягає рівноваги тоді, коли вона опиняється в ситуації, при якій вже не буде більше стимулів для переходу в інше положення, тобто для зміни об'єму виробництва і частки на ринку. Хоча, навіть знаходячись в положенні рівноваги, фірма підлягає різного роду економічного впливу з боку різних сил, чинників і суб'єктів ринку.

Деякі з останніх сприятимуть виведенню фірми з положення рівноваги, але інші сили негайно повернуть її в колишнє рівноважне положення. В умовах рівноваги фірма випускає і реалізує максимально можливий об'єм продукції (при незмінному характері попиту і рівні вживаної техніки і технології), причому кожний з чинників виробництва використовується з однаковою і найбільшою продуктивністю.

Але у фірми відсутній надприбуток (створюється тільки так званий нормальний прибуток), а значить, немає економічного стимулу для появи нових реальних і потенційних конкурентів, охочих вступити в дану галузь. Критерієм конкурентоспроможності в рамках даної моделі є наявність у виробника таких чинників виробництва, які могли б бути використаними з кращою, ніж у інших фірм, віддачею (продуктивністю).

З огляду на це, даний метод доцільно застосовувати під час оцінки рівня конкурентоспроможності галузей, в тому числі й торгівлі.

2. Структурно-функціональний метод [176]. Структурний підхід розглядає підприємство у відповідності до галузі, у якій функціонує фірма. При чому головним критерієм галузі є продуктова спеціалізація, а не стан ринкової структури (ринок досконалої конкуренції, недосконалої (монополістичної) конкуренції, олігополії або монополії).

Функціональний підхід ґрунтується на аналізі економічних показників діяльності фірми, що дозволяє судити про конкурентоспроможність підприємства, фірми, і галузі в цілому. При застосуванні даного підходу використовують три групи показників ринкової діяльності:

1) показники ефективності виробничо-збутової діяльності компаній галузі;

2) показники стану виробничої сфери діяльності компанії, перш за все інтенсивності використовування основного і оборотного капіталу;

3) показники фінансової діяльності підприємств.

Цей метод досить точно відображує головну сутність конкурентоспроможності як економічної категорії, оскільки завданням структурного підходу є аналіз впливу конкуренції у галузі, а за функціональним враховуються показники діяльності підприємства. Таким чином структурно-функціональний метод охоплює всі сторони діяльності підприємства: структурний підхід полягає в аналізі зовнішніх чинників конкурентоспроможності, а функціональний - внутрішніх [193].

Не зважаючи на це, деякі автори не підтримують такий підхід. На їх думку недоліком методу є неврахування таких чинників як людський ресурс та ефективність маркетингового комплексу підприємства. Вони дотримуються думки, що конкурентоспроможність підприємства є функцією всіх її внутрішніх ресурсів [176].

Такий підхід до оцінки конкурентоспроможності найбільш доцільно застосовувати для великих виробничих підприємств зі складними технологічними процесами. Незважаючи на це, даний метод може бути модифікований шляхом адаптації факторних змінних до особливостей функціонування торговельних підприємств.

3. Матричні методи [176-181]. На відміну від методу рівноваги фірм та галузі цей метод розглядає підприємство у тісному взаємозв'язку з галуззю в цілому: стадією життєвого циклу товару, фірми або галузі; темпами розвитку галузі (ринку); привабливістю галузі (ринку); значущістю галузі для економіки в цілому і ін. Матричний метод було розроблено Бостонською консалтинговою групою.

Оцінка за цим методом проводиться на основі аналізу матриці в якій по горизонтальній вісі позначаються темпи зростання або скорочення обсягу продажу, а по вертикальній вісі відносна частка товару або послуги у ємності ринку. Однак вірогідність точних розрахунків за цим методом ускладнюється необхідністю наявності повної та точної інформації. Що стосується даних про обсяги реалізації це не є складним, однак оцінити частку у загальній ємності ринку дуже важко.

Існують також деякі моделі, які були розроблені на основі матричного методу. Так, у відомій зарубіжній моделі Sheell/DPM [17] використовують такі показники, які характеризують конкурентоспроможність підприємства: відносну частину ринку, охоплення дистриб'юторською мережею, ефективність дистриб'юторської мережі, технологічні звички, ширину і глибину товарної лінії, устаткування і місцеположення, ефективність виробництва, криву досвіду; виробничі запаси, якість продукції, науково-дослідний потенціал, економію масштабу виробництва, після продажне обслуговування [172].

Матричні методи можливо застосовувати для оцінки рівня конкурентоспроможності підприємств торгівлі.

Однак, застосування даних методів має деякі складності та недоліки, а саме: відсутність однозначної кількісної оцінки; необхідність збору великої кількості інформації про конкурентів, що у сучасних умовах посиленої конкурентної боротьби є досить складним; неможливість поглибленого аналізу причин спроможності або неспроможності витримувати конкуренцію

4. Метод, заснований на теорії ефективної конкуренції [177]. За цим методом більш конкурентоспроможним є підприємство, у якого найкращим чином організована робота всіх підрозділів, ефективність діяльності яких визначає наявність ресурсів. Саме ефективність використання цих ресурсів визначає ефективність роботи усіх підрозділів.

Даний метод передбачає розрахунок інтегрального показника конкурентоспроможності підприємства, застосування якого набуло великого поширення у сучасній економічній науці [189, 194, 195], при чому інтегральний показник застосовують як для оцінки конкурентоспроможності підприємства, так і для визначення конкурентоспроможності групи чи окремого товару/послуги.

Відмітимо, що за даною методикою рівень вагомості окремих факторів конкурентоспроможності визначається експертним методом послідовних порівнянь, при чому кількість об'єктів, які порівнюються та кількість експертів, які проводять оцінку може бути різною.

Однак чим більше експертів приймають участь в оцінці, тим точніше вагомість показників, а чим більше об'єктів будуть враховані, тим визначений рівень конкурентоспроможності підприємства буде більш об'єктивно відображувати реальне положення підприємства на ринку в порівнянні з конкурентами. Для застосування даної методики розрахунку показника конкурентоспроможності найчастіше використовують три групи показників [17]:

ефективність виробничо-збутової діяльності підприємства;

ефективність власне виробничої діяльності;

фінансова стійкість підприємства.

Однак деякі автори застосовують дещо іншу сукупність показників [177, 192]:

ефективність виробничої діяльності підприємства;

фінансовий стан підприємства;

ефективність організації збуту та просування товару;

конкурентоспроможність продукції.

Такі методи оцінки конкурентоспроможності підприємства охоплює всі найбільш важливі показники діяльності суб'єкта підприємницької діяльності та виключає дублювання окремих показників. Однак дана методика є доволі трудомісткою та вимагає великої кількості інформації.

Такий методичний підхід можливо застосовувати для оцінки конкурентоспроможності підприємств торгівлі, однак лише за умови його адаптування до галузевої специфіки.

Так, наприклад, критерій ефективності виробничої діяльності у моделі оцінки конкурентоспроможності торговельного підприємства доцільно замінити на ефективність здійснення торговельної діяльності.

5 Методи оцінки конкурентоспроможності підприємства на основі функціональних моделей [170, 172, 182, 183]. Існує багато підходів щодо формування моделі оцінки конкурентоспроможності, при чому кожен автор у якості змінних пропонує використовувати різні показники, в наслідок чого ці методи мають свою внутрішню класифікації:

Модель оцінки конкурентоспроможності підприємства з урахуванням соціальних факторів [182], яка дозволяє визначити, в якому об'ємі на підприємство впливає той або інший соціальний чинник і що необхідно зробити для підвищення конкурентоспроможності підприємства в цілому. Розрахунок даної моделі пропонується проводити за допомогою апарату нечітких множин, які широко застосовуються для формалізації лінгвістичних знань.

Модель оцінки конкурентоспроможності автотранспортного підприємства [172]. У формулу автор включає як оцінку фінансового стану, так і оцінку конкурентоспроможності послуг.

Проте третя складова формули характеризує не конкурентоспроможність підприємства, а його місце на ринку - конкурентну позицію серед конкурентів.

В той же час рейтингова система оцінки фінансового стану підприємства не є абсолютно об'єктивним критерієм.

Деякі автори пропонують визначати конкурентоспроможність підприємства за трьома групами характеристик [183]:

- конкурентоспроможність товару, який відображає ступінь його відповідності відповідній потреби і витратам споживача;

- ринкова активність, яка характеризує поведінку підприємства в умовах зовнішнього середовища, що змінюється;

- власні можливості, які показують наявність і ефективність використовування ресурсів підприємства (основних фондів, оборотних засобів, трудових ресурсів), а також ступінь його залежності від зовнішніх джерел фінансування.

О.М. Тридід [61, 196] пропонує оцінювати конкурентоспроможність підприємства за таким групами характеристик:

- оцінка фінансового стану підприємства;

- оцінка конкурентоспроможності, продукції, що випускається підприємством;

- технічний рівень підприємства.

При чому, кожна з наведених груп, в свою чергу, залежить від своїх внутрішніх факторів, що робить даний метод досить комплексним та всеосяжним.

Крім цього, перелічені показники характеризують як конкурентоспроможність підприємства, так і його конкурентну позицію і стійкість. Разом з тим слід зазначити, що жодна з оцінок конкурентоспроможності не враховує впливу соціальних чинників.

Загальний підхід до оцінки можна вважати прийнятним як для виробничого, так і для торговельного підприємства.

6. Методи оцінки конкурентоспроможності на основі аналізу потенціалу підприємства [185-188].

Зауважимо, що під конкурентним потенціалом розуміють сукупність виробничо-фінансових, інтелектуальних та трудових можливостей підприємства, що забезпечують йому конкурентні переваги [186].

Група даних методів передбачає визначення окремих (найбільш пріоритетних) елементів конкурентного потенціалу підприємства та за допомогою їх вагомих коефіцієнтів визначення конкурентної позиції на ринку в порівнянні з конкурентами.

Метод враховує значну кількість чинників та загальний потенціал підприємства. Тому, такий підхід можливо застосовувати для оцінки рівня конкурентоспроможності будь-якого підприємства за умови правильного вибору та обґрунтування елементів (показників) оцінки.

7. Інтегральні методи оцінки конкурентоспроможності підприємства [3, 17, 31, 171]. Проблеми застосування інтегрального показника конкурентоспроможності пов'язані з методологічними труднощами його кількісного розрахунку, що приводять до дуже широкого застосування експертних оцінок, внаслідок чого адекватність самих результатів розрахунків викликає зрозумілі сумніви.

Різні автори обґрунтовують різні групи чинників, які необхідно включати в сукупний (інтегральний, груповий) показник. Крім того, пропонуються різні способи здійснення експертних оцінок, а іноді указується, що „вагові коефіцієнти визначаються експертно”.

Такий загальний підхід до оцінки інтегрального показника конкурентоспроможності підприємства набув подальшої трансформації. Можна виокремити дві найбільш розповсюджені інтерпретації цього методу [193]:

1) інтегральна оцінка конкурентоспроможності підприємства (К) за середньозваженою арифметичною проводиться за формулою [177]:

К=а₁*К₁+ а₂*К₂ + …+а_n*K_n , (2.1)

де а₁,…,а_n- коефіцієнти вагомості критеріїв;

К₁,…,K_n - значення обраних критеріїв діяльності підприємства.

2) інтегральна оцінка конкурентоспроможності (К) за середньозваженої геометричної (заснований на теорії бажаності) визначається за формулою [31; 182]:

, (2.2)

де а₁,…,а_n -коефіцієнти вагомості показників ефективності; е₁,…,е_n - критерії ефективності діяльності підприємства.

Явною перевагою інтегрального методу є простота розрахунків і можливість однозначної інтерпретації отриманих результатів. Тому саме цей метод достатньо широко використовується у практиці роботи зарубіжних консалтингових фірм для експрес-оцінки конкурентних позицій двох підприємств, що зіставляються.

Проте, не дивлячись на свою доступність, інтегральний метод має ряд серйозних недоліків, істотно обмежуючих сферу його застосування, а саме:

- Необхідно щоб підприємство-конкурент не лише функціонувало у тій самій галузі (виробляло продукцію для однієї групи споживачів), але й мало приблизно ті ж розміри (розмір прибутку, обсяг випуску продукції, кількість філій тощо).

Так, наприклад, порівнюючи продукцію диверсифікованих підприємств метод інтегральної оцінки конкурентоспроможності вимагає аналізу не одного виду продукції, а товарної маси, причому номенклатура продукції на підприємствах, що зіставляються, може істотно розрізнятися.

При цьому достовірність оцінки рівня порівняльної конкурентоспроможності товарної маси на практиці забезпечити надзвичайно важко, так само, як і знайти два або більш підприємства, абсолютно ідентичних по видах і структурі продукції. До того ж проблема цього методу полягає у визначенні еталону та отриманні необхідних даних.

- Проблема застосування інтегрального показника конкурентоспроможності підприємства пов'язана також з труднощами його кількісної оцінки, оскільки вимагає застосування експертних оцінок. А це викликає сумніви щодо адекватності результатів розрахунку, оскільки достовірність оцінки у цьому випадку залежить від кваліфікації експертів, тому є досить суб'єктивним процесом.

- Крім того, чим більше кількість критеріїв, які включаються до оцінки, тим найважче встановити рівень вагомості показників. До того ж, у цих методах в одну формулу об'єднуються показники, які мають як кількісне, так і якісне значення, що є неприпустимим і суттєво знижує достовірність результатів. (Це насамперед стосується оцінки конкурентоспроможності продукції).

- Недоліком інтегральних методів оцінки конкурентоспроможності підприємства є в деяких випадках статичність оцінки конкурентних позицій конкретного підприємства порівняно з іншим (реальним або еталонним) суб'єктом господарської діяльності. Отриманий результат може бути віднесений тільки до моменту дослідження і залишається справедливим лише протягом досить короткого періоду часу.

Відмітимо, що деякі з перелічених методів, хоча і мають різну назву, однак за своїми функціональними завданнями можуть бути віднесені до однієї групи. Крім цього, дослідження та оцінка конкурентоспроможності підприємства є актуальною та поширеною проблемою сучасної економічної науки.

Тому, існуюча різноманітність методів оцінки конкурентоспроможності постійно поповнюється новими, адаптованими як до змін умов функціонування, так і сфер діяльності підприємств.

Проведене дослідження існуючої методологічної бази оцінювання конкурентоспроможності підприємства дозволяє визначити основні положення оцінки:

1. Основним інструментом оцінки конкурентоспроможності є можливість порівняння між собою підприємств певної конкурентної групи, оцінюючи при цьому яке підприємство є більш конкурентоспроможним, а яке менш.

Однак, перш ніж це визначати, необхідно встановити „початкову (відлікову) точку”, тобто числове значення досягнення якого свідчить про наявність конкурентоспроможності. Таке значення у теоретичних дослідженнях конкурентоспроможності зазвичай називають еталонним, а у практичній діяльності, як правило, його приймають як середньогалузеві значення конкретних критеріїв оцінки.

2. Оцінка повинна враховувати галузеві особливості функціонування підприємства, що відбивається у виокремленні найбільш прийнятних показників оцінювання.

3. Оцінка може ґрунтуватися як на кількісних, так і на якісних показниках. Але однозначну економічну інтерпретацію дає саме кількісне вираження показників.

Вибір показників оцінки конкурентоспроможності підприємства залежить від особливостей сфери та галузі його функціонування. Торгівля - це та галузь економіки, в якій конкурентна боротьба за споживача набула найбільшої гостроти. Торговельні підприємства виступають у ролі посередників, внаслідок чого відбувається передача продукції від виробників до споживачів та знаходить відбиття у показниках товарообороту. Тобто, товарооборот є основним показником діяльності підприємства торгівлі, який кількісно та якісно відображає обсяг основної діяльності та повноту реалізації внутрішніх можливостей підприємства.

Разом із тим, за умов ринкової економіки показник товарообороту має підлеглий характер по відношенню до прибутку підприємства. Прибуток відіграє важливу роль у системі економічних важелів управління господарством. Він характеризує, наскільки ефективно торговельне підприємство використовує всі види ресурсів, що знаходяться в його розпорядженні. Крім цього прибуток є важливим інструментом формування фінансових ресурсів (капіталу) підприємства, які у подальшому виступають основою його розвитку, що дозволяє підприємству збільшувати свій товарооборот у майбутньому.

Таким чином, ці показники (товарооборот, прибуток, капітал) діяльності торговельного підприємства знаходяться у постійному взаємозв'язку (товарооборот > прибуток > капітал > товарооборот...), що дозволяє достатньо повно оцінити спроможність підприємства ефективно функціонувати в умовах конкурентної боротьби та використовувати під час оцінки конкурентоспроможності.

Однак, необхідною умовою оцінки конкурентоспроможності є однорідність конкурентних суб'єктів господарювання, які порівнюються, оскільки один і той же рівень деяких економічних показників для одних підприємств може бути максимальним, а для іншого посереднім або низьким.

Тому, значення обраних показників необхідно розглядати у рамках єдиного конкурентного середовища однорідних суб'єктів господарювання саме у динаміці, тобто враховувати їх темпи зміни, що дозволяє згладжувати значення числових рядів. З огляду на це, експрес-оцінку наявності конкурентоспроможності у торговельного підприємства за певний період часу доцільно проводити за певною системою, яка являє собою сукупність індикативних показників конкурентоспроможності (формули 2.3-2.5):

, (2.3)

, (2.4)

, (2.5)

де , , - індикатори конкурентоспроможності і-го торговельного підприємства за товарооборотом, прибутком та капіталом відповідно;

, , - темпи зміни відповідно товарообороту, прибутку та капіталу і-го підприємства;

, , - середньогалузеві темпи зміни товарообороту, прибутку та капіталу відповідно (на певному ринку або визначеному сегменті).

Важливим завданням будь-якої оцінки є встановлення граничних меж, тобто числових значень, які дозволяють сформулювати економічну інтерпретацію результатів оцінки.

З огляду на це, значення індикаторів , , які ? 1, свідчать про наявність конкурентоспроможності у підприємства, відповідно значення менші за одиницю - про відсутність конкурентоспроможності.

При цьому може існувати декілька варіантів спрямування кривої індикатора конкурентоспроможності за певний період часу. Найбільш характерними з них є:

1) = 1, тобто темпи зміни показників підприємства дорівнюють темпам зміни середньогалузевих значень. У цьому випадку крива конкурентоспроможності має спрямування паралельне до вісі абсцис у значенні одиниці (рис.2. - а).

2) < 1, тобто темпи зміни показників підприємства менші за середньогалузеві, а це свідчить про відсутність у підприємства конкурентоспроможності. У цьому випадку крива знаходиться у площині нижче за одиницю (рис.2. - б, в).



Рис.2. Варіанти кривих індикаторів конкурентоспроможності при = 1 та < 1

3) > 1, тобто темпи зміни показників підприємства перевищують середньогалузеві, тоді крива індикатора конкурентоспроможності знаходиться у площині вище за одиницю (рис. 3). При цьому, крива може мати різні кути нахилу:

- якщо кут нахилу < 90°, то значення індикатора збільшується, що свідчить про зростання конкурентоспроможності підприємства (рис. 3 - в);

- якщо кут нахилу > 90°, то значення індикатора зменшується, що свідчить про поступове зниження конкурентоспроможності підприємства (рис.3 - б).

Рис.3. Варіанти кривих індик. конкурентоспроможності при > 1

4) Відзначимо, що на практиці може мати місце ще один варіант: індикатор конкурентоспроможності має нестабільну криву, тобто за певний період його значення коливаються (рис.4).

Рис.4. Крива індикаторів конкурентоспроможності при нестабільному значенні

Запропонований підхід дозволяє визначити чи є дане підприємство конкурентоспроможним на визначеному ринку або його сегменті.

Стійкість як складова конкурентостійкості торговельного підприємства, повинна забезпечити стійке функціонування суб'єкта господарювання у довгостроковій перспективі, особливо під час виникнення негативного впливу зовнішнього та/або внутрішнього середовища. З огляду на це, важливим аспектом існування та розвитку підприємства у довгостроковій перспективі є його здатність протидіяти факторам як зовнішнього, так і внутрішнього впливу, що можливо лише під час досягнення рівноважного стану.

Зауважимо, що стійкість і рівновага підприємства знаходяться у прямій залежності, рівновага забезпечує стійкість системи, а стійкість, в свою чергу, утримує рівновагу.

Таке твердження обґрунтовано принципом зворотного зв'язку Ле-Шательє, який полягає у тому, що „у рівноважній зоні вплив на економічну систему викликає в ній процеси протилежної спрямованості, які прагнуть компенсувати цей вплив” [197, С.20]. У даному визначенні рівновага розглядається не як стаціонарна точка (як у механіці), а як певна зона, що характерно для економічних систем, які знаходяться у постійному розвитку. Стійкість підприємства торгівлі, при цьому, визначається здатністю підприємства повернутися до рівноважного стану свого функціонування. Саме стійкість підприємства виступає елементом динамічності конкурентостійкості підприємства, а отже й рівновагу доцільно розглядати у часі.

Рівновага динамічна - ситуація, при якій економічна система розвивається так, що при різноманітних діях економічних агентів параметри її розвитку залишаються в межах допустимих величин [67]. З огляду на це, математично зону рівноважного стану підприємства можна представити рівнянням:

, (2.6)

де Р_і - рівноважний стан підприємства і-го підприємства;

- темпи зміни певного показника і-го підприємства;

n - період оцінювання, .

Зона рівноваги знаходиться у межах: ,

де - це кількісна величина половини розмаху зони рівноваги (R), тобто R=2, - величина відхилення від рівноважної зони.

Важливим моментом при цьому є варіант, коли крива конкурентоспроможності стійко перевищує зону рівноваги протягом тривалого періоду, тобто знаходиться вище за . У даному випадку підприємство переходить на якісно новий рівноважний стан, який відмінний від попереднього (рис. 5).



Важливого значення набуває оцінка наявності стійкості підприємства, як можливості забезпечення умови (2.6) в динаміці. З огляду на це необхідно проаналізувати можливі варіанти поведінки кривих, а саме:

варіант 1: < 1, = - () ? 0 > підприємство знаходиться у нижній зоні рівноважного стану, тобто у межах ;

варіант 2: > 1, = - () < 0 > підприємство знаходиться у верхній зоні рівноважного стану, тобто у межах ;

варіант 3: < 1, = - () < 0 > підприємство відхилилось від рівноважного стану і знаходиться у межах ;

варіант 4: > 1, = - () > 0 > підприємство відхилилось від рівноважного стану і знаходиться у межах .

Варіанти 1, 2 свідчать про те, що підприємство знаходиться у стійкому рівноважному стані.

Варіанти 3, 4 відображують відхилення від рівноважної зони. Для визначення чи є підприємство стійким слід знайти кількісне значення суми відхилень від рівноважного стану за певний період часу. При цьому, підприємство у якого ?>0 за встановлений період часу, є стійким, тобто має та реалізує внутрішні можливості для повернення у рівноважний стан.

Як було обґрунтовано раніше конкурентостійкість у підприємства торгівлі досягається лише за одночасної наявності конкурентоспроможності та стійкості, тобто мають обов'язково виконуватись умови обох складових.

Таким чином, конкурентостійкими будуть вважатися підприємства, у яких одночасно виконуються обидві умови:

{; ; } ? 1 та ? > 0.

Такий підхід дозволяє визначити наявність конкурентостійкості у підприємства торгівлі за визначений інтервал часу. Важливим аспектом при цьому є визначення тривалості періоду оцінки і його кроку: чим меншим є проміжок часу (місяць, квартал), тим точніше отримані результати. Такий постійний моніторинг діяльності підприємств роздрібної торгівлі дозволяє швидко та більш вірогідно визначити наявність (відсутність) конкурентостійкості даного суб'єкту господарювання.

Запропонований метод оцінки доцільно використовувати як під час експрес-оцінки, яка дає загальну відповідь (конкурентостійке чи не конкурентостійке підприємство), так і під час розробки більш детальної комплексної системи показників та методики оцінки конкурентостійкості, яка враховує всі аспекти діяльності підприємств торгівлі і дозволяє визначити його слабкі місця.

Размещено на Allbest.ru

...