Внутрішнє та зовнішнє середовище фірми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Складові зовнішнього середовища

1.1 Сутність та фактори, що впливають на зовнішнє середовище

1.2 Групи зовнішнього середовища

1.3 Оцінка зовнішнього середовища та її вплив на реалізацію стратегічних цілей

2. Складові внутрішнього середовища

2.1 Поняття внутрішнього середовища

2.2 Основні складові внутрішнього середовища організації та взаємозв'язок між ними

2.3 Характеристика основних складових внутрішнього середовища організації

Вступ

Актуальність теми обумовлена тим, що сучасне зовнішнє середовище підприємств характеризується надзвичайно високим рівнем складності, динамізму і невизначеності. Здатність пристосовуватися до змін в зовнішньому середовищі - основна умова в бізнесі і інших сферах життєдіяльності. Більш того, у всезростаючому числі випадків - це умова виживання і розвитку. Підприємства повинні, з одного боку, постійно усвідомлювати новий характер змін в довкіллі і ефективно на них реагувати. З іншого боку, необхідно мати на увазі, що самі підприємства генерують зміни в зовнішньому середовищі, випускаючи нові,наприклад, види товарів і послуг, використовуючи новий вигляд сировини, матеріалів,енергії, устаткування, технологій. У сучасних економічних, політичних, соціальних і технологічних умовах підприємства повинні не тільки концентрувати увагу на внутрішньому стані справ у компанії, але і виробляти стратегію довгострокового виживання, яка дозволяла б їм встигати за змінами, що відбуваються в їх оточенні . Тому перспективи розвитку будь-якого підприємства знаходяться в прямій залежності від правильності вибору мети і стратегії. Це пов'язано, насамперед, з законами вартості та економії часу, дія яких породжує динамічність і невизначеність зовнішнього середовища. Підприємства повинні цілеспрямовано витрачати ресурси і зміцнювати свої позиції на ринку, оскільки помилки в області стратегії породжують втрати як в області матеріальних, трудових і грошових ресурсів, так і в області головного непоправного ресурсу - часу.

Ефективність стратегії підприємства залежить від середовища, від здатності адаптуватися до очікуванням і вимогам якої залежить виживання підприємства і його розвиток в довгостроковому періоді. Розрізняють внутрішню і зовнішню середу організації. Внутрішня середовище включає основні елементи і підсистеми усередині організації, що забезпечують здійснення протікають в ній процесів. Зовнішнє середовище - це сукупність факторів, суб'єктів і умов, що знаходяться за межами організації і здатних впливати на її поведінку. Середовище підприємства - сукупність «не піддаються контролю» сил, з урахуванням яких фірми і повинні розробляти свою діяльність. Внутрішнє середовище організації можна розглядати з точки зору статики, виділяючи склад її елементів і структуру, і з точки зору динаміки, тобто протікають в ній процесів. До елементів внутрішнього середовища відносяться цілі, завдання, люди, технології, інформація, структура, організаційна культура та інші складові.

1. Складові зовнішнього середовища

1.1 Сутність та фактори, що впливають на зовнішнє середовище

Кожна організація є відкритою системою, яка перебуває у постійній взаємодії із зовнішнім середовищем. Успіх організації залежить не лише від досконалості її внутрішнього середовища, а й від зовнішніх щодо організації сил. Вони прямо чи опосередковано впливають на її діяльність, ускладнюючи її чи відкриваючи перед нею нові можливості.

З цією метою необхідний всебічний і ретельний аналіз характеру впливу зовнішніх сил на організацію, що дасть змогу приймати такі управлінські рішення, які поліпшуватимуть конкурентні позиції організації, забезпечуватимуть її ефективне функціонування та розвиток. Зовнішнє середовище - сукупність господарських суб'єктів, економічних, суспільних і природних умов, національних та міждержавних інституційних структур та інших зовнішніх щодо підприємства умов і чинників. Залежно від характеру впливу зовнішнє середовище поділяють на середовище прямої (мікросередовище) та непрямої (макросередовище) дії.

До суб'єктів мікросередовища належать:

1.Постачальники. Забезпечують підприємство необхідними матеріально-технічними, трудовими та інформаційними ресурсами. Кожне виробниче підприємство має ретельно стежити за динамікою цін на об'єкти постачання, регулярністю постачань ресурсів, необхідних для виконання виробничої програми. В іншому разі з'являються проблеми з виробництвом та збутом, а в перспективі - виникає загроза втрати набутого роками іміджу підприємства і прихильності до нього постійних партнерів та клієнтів. З огляду на це сучасні компанії прискіпливо ставляться до вибору постачальників, але прагнуть при цьому підтримувати тривалі відносини з тими, хто працює з урахуванням спільних інтересів.

2. Посередники. До них належать організації або окремі фізичні особи (підприємці), які допомагають виробникам реалізовувати їх товари. Серед них: торговельні посередники, фірми з організації товарообігу (в т.ч. транспортні підприємства, складські мережі), агентства з надання маркетингових послуг (спеціальних досліджень, консалтингових, реклами тощо), а також кредитно-фінансові установи комерційної спрямованості (комерційні банки, страхові компанії). Плідна співпраця з посередниками може сприяти завоюванню міцних ринкових позицій, ефективно працювати і розвиватись, а невдалий вибір посередників, які лише «накручують» ціну на товар, а не дбають про його ефективний збут, може довести фірму до банкрутства. Наприклад, у перехідний період в Україні посередники часто паразитували на великих підприємствах-виробниках, «висмоктуючи» з них обігові кошти. (щоправда, у багатьох випадках це були свідомі дії обох сторін).

3. Споживачі. Це клієнти товаровиробників - споживачі продукції, послуг. Щоб знати кон'юнктуру ринку й оперативно реагувати на її зміни, товаровиробники повинні ретельно вивчати своїх споживачів. Такий моніторинг слід здійснювати на різних клієнтурних ринках:

– споживчому (товари і послуги для особистого споживання);

– виробників (продукція виробничо-технічного призначення);

– проміжних продавців (товари для перепродажу з метою одержання певного зиску);

– державних і комерційних структур (оптові та дрібнооптові покупці);

– світовому, що охоплює всі перелічені типи клієнтури ринків

В умовах насиченості ринку важливо знайти і зберегти свого споживача. Тому багато фірм, особливо малих і середніх, шукають нові способи привернути до себе увагу потенційних клієнтів, використовуючи різноманітні акції, гнучкі системи знижок, гарантійне післяпродажне обслуговування тощо.

4.Конкуренти. До них належать організації і фізичні особи, які займаються аналогічною діяльністю. Комерційного успіху на внутрішньому та зовнішньому ринках досягає, як правило, той господарюючий суб'єкт, який усебічно і систематично вивчає своїх конкурентів, пропонує покупцям конкурентоспроможну продукцію. Причому вирішальне значення має розроблення і дотримання певної ринкової стратегії і тактики з урахуванням усіх чинників, які впливають безпосередньо на рівень і ступінь жорсткості конкуренції. Конкурентні «війни» іноді тривають роки (між компаніями «Coca cola» та «Pepsi Co»), а іноді призводять до остаточної втрати позицій навіть на внутрішньому ринку (стосується значної кількості українських підприємств).

5. «Контактні аудиторії»: - державні органи управління - мають регулюючий характер і впливають безпосередньо на рівень і ступінь жорсткості конкуренції; це законодавчі органи, різні державні установи представницької і виконавчої влади, які наглядають за дотриманням законів і видають необхідні нормативні акти; місцеві адміністративні органи; профспілкові та інші громадські організації та об'єднання громадян (асоціації споживачів, підприємців тощо); - засоби масової інформації (ЗМІ) - розміщують статті-замовлення щодо певних аспектів діяльності організації або її представника; це «імідж-інформації», «інформації - кілери »; - місцеве населення - перешкоджає діяльності підприємства, відчувши на собі негативний його вплив (шум, забруднення довкілля тощо), або підтримує - у разі створення ним нових робочих місць, справної сплати податків, участі в доброчинних заходах.

6.Законодавство України про підприємство, підприємництво, власність, охорону праці, захист прав споживачів, про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції; урядові декрети і постанови; нормативні документи галузевих і територіальних органів управління, що спрямовані на правове та організаційне регулювання відносин між державними владними структурами і господарюючими суб'єктами, на регламентацію норм і правил їхньої поведінки (правил гри) в економічному просторі.

Отже, вплив суб'єктів зовнішнього середовища на організації є потужним і різновекторним, що зумовлює необхідність своєчасного виявлення та оперативного реагування на них, щоб уникнути небезпеки або швидше, ніж конкуренти, скористатися новими можливостями.

Ступінь складності та рухливості мікросередовища, сила і спрямованість впливу його факторів визначаються характером, призначенням, конструктивно-технологічними особливостями продукції (послуг) підприємства і різноманітністю виробничо-господарських зв'язків, які враховуються при проектуванні його організаційної структури і обґрунтуванні напрямів її адаптації до можливих змін у зовнішньому оточенні. Особливістю факторів середовища прямої дії є інтенсивність і постійний характер впливу, спрямованість на зміну базових внутрішніх складових підприємств. Це потребує оперативного розроблення заходів щодо пом'якшення їх негативних наслідків або, навпаки, повнішого використання сприятливих можливостей.

У макросередовищі, яке оточує підприємство, діє значно більша кількість факторів, ніж у мікросередовищі. їм притаманний високий рівень варіативності, невизначеності та непередбачуваності, що зумовлено їх опосередкованою дією на суб'єкти господарювання. До основних факторів макросередовища відносять:

1. Економічні фактори - фактори, що пов'язані з обігом грошей, товарів, інформації та енергії. До них належать: рівень і темпи інфляції; зростання та спад виробництва; коливання курсу національної валюти щодо валют інших країн; оподаткування; умови одержання кредиту і відсоткова банківська ставка; рівень динаміки цін, розподіл прибутків і попит покупців; платоспроможність контрагентів тощо. Нині вагомого значення набула глобалізація - політико-економічний фактор, який робить сильних суб'єктів ринку ще сильнішими, а слабких - ще слабшими і переводить конкурентну боротьбу на нові рівні. Для забезпечення сприятливих умов своєї діяльності підприємства мусять здійснювати постійний моніторинг економічної ситуації та оцінювати її зміни з точки зору можливих для себе наслідків.

2. Політичні фактори - фактори, що впливають на політичні погляди та поділяють людей на окремі політичні групи і знаходять вираження в діяльності та прийнятті рішень місцевими органами влади та уряду. Це політична стабільність у державі, регіональні політичні інтереси, міжнаціональні та міжконфесійні відносини тощо. Вплив політичних факторів особливо відчутний у нестабільному соціально-економічному і політичному середовищі (період трансформації економічних відносин). Нестабільна політична ситуація спричиняє відтік капіталу від галузей, що потребують значних довгострокових інвестицій, і водночас спрямовує підприємницьку діяльність у бік короткого обігового циклу, який властивий торговельному бізнесу. У період зростання політичної активності (виборчі процеси) відкриваються нові можливості для засобів масової інформації - вони стають надзвичайно рентабельними через високу вартість політичної реклами і можуть збільшувати свої тиражі, набуваючи іміджу «правдоносіїв». Політичні фактори впливають і на відносини з іноземними партнерами.

3. Соціально-демографічні фактори, які впливають на рівень і тривалість життя людей, а також формують їхню ціннісну орієнтацію. Формуються в межах конкретного суспільства і відображають погляди, цінності та норми поведінки людей, що впливає на прийняття ними управлінських рішень. Наприклад, однією з основних причин повільного здійснення ринкових реформ в Україні є перенесення управлінського досвіду західних країн на вітчизняне інституційне середовище, яке характеризується своїми традиціями і своїми преференціями. Зокрема, просування по службі чи відбір кандидата на певну посаду часто відбувається не за ознакою високого професіоналізму, а за ознакою особистої відданості, належності до певної «сім'ї» чи клану.

Серед ментальних рис громадян України все ще мають місце дистанціювання від влади і недовіра до неї, правовий нігілізм (лат. nihil - цілковите заперечення), нехтування законами, аргументація з позиції сили, а не знань тощо. Це зумовлює небажання дотримуватись загальноприйнятих етичних норм ведення бізнесу, і замість правила «Діяти так, щоб було вигідно всім» перевага надається нормі «Діяти так, щоб було вигідно мені». Ухиляння від норм етики у веденні бізнесу призводить до зростання ризику.

4. Демографічні фактори. Це структура населення за віковими, національними, кваліфікаційними ознаками, рівнем освіти, доходів, споживацькими перевагами тощо, їх аналіз дає змогу визначити, чи достатній освітній та кваліфікаційний рівень населення регіону для позитивного сприйняття продукції чи послуг фірми (це важливо, зокрема, для Інтернет-проектів, деяких гуманітарних проектів тощо); як діяльність підприємства вплине на рівень зайнятості населення регіону. Такі фактори слід брати до уваги, визначаючи клас споживачів своєї продукції; при оцінюванні залучення трудових ресурсів відповідної кваліфікації, місткості ринку та обґрунтуванні інших управлінських рішень.

5.Науково-технічні фактори. До них відносять відкриття, винаходи, що зумовлюють зміну уявлень про найкращий спосіб використання певного ресурсу, виготовлення продукції, задоволення потреб. Динаміка технологічного прогресу у високо розвинутих країнах є фантастичною.

Відбувається «виштовхування» одних поколінь техніки та технології іншими. Тому керівникам підприємств необхідно аналізувати можливий вплив загальносвітового науково-технічного середовища на створення і впровадження технологічних новацій. При цьому велику увагу слід приділяти науковим винаходам чи відкриттям, які можуть революційно вплинути на подальше використання існуючих технологій, роблячи їх мало перспективними. З іншого боку, пропонуючи ринку науково-технічні розробки (насамперед це стосується наукомістких підприємств, які застосовують технології найвищого рівня, величезного інноваційного потенціалу - комп'ютерні, лазерні, плазмові, біологічні), слід подбати про їх належний інформаційний та інженерний супровід. Дуже часто перспективні науково-технічні, в тому числі й вітчизняні розробки, не можуть знайти застосування через непідготовленість ринку до їх сприйняття. Тому потрібно заздалегідь готувати ґрунт для успішного просування новинки на ринок, використовуючи для цього всі можливості - від іміджевої інформації до участі у міжнародних виставках і презентаціях. Однак слід реально оцінювати можливість появи новинки та її перспективи.

6. Екологічні фактори. До цієї групи факторів впливу належать викиди у середовище забруднюючих та отруйних речовин; рівень фізичного (електромагнітного, радіаційного, теплового) впливу на середовище; надійність і соціально-екологічна безпека виробничих систем та великих технологічних утворень (гідротехнічних споруд, газо- і нафтопроводів, тунелів тощо); кількість і якість продукції, що виготовляється, її безпечність і утилізаційна (корисна) придатність; стан природного середовища, в якому перебуває підприємство (до і після реалізації запланованої стратегії розвитку), і розміри можливих незворотних негативних наслідків тощо.

7. Технологічні фактори - фактори, що пов'язані з розвитком техніки, обладнання, інструментів, процесів обробки та виготовлення продуктів, матеріалів і технологій, а також know-how.8. Фактори конкуренції - фактори, які відбивають майбутні та поточні дії конкурентів, зміни в частках ринків, концентрації конкурентів.9.Географічні фактори - фактори, пов'язані з розміщенням, топографією місцевості, кліматом і натуральними ресурсами.

Таку класифікацію можна використовувати для забезпечення орієнтації в питанні, що розглядається. Однак процеси, які відбуваються в зовнішньому середовищі, дуже складні, взаємопов'язані та містять багато суперечностей, внаслідок цього, всі ці процеси треба уважно та систематично вивчати. Існують також інші фактори, які не мають чисто економічної природи, однак їх варто було б ураховувати:- кількість і густота населення;- професіональний рівень і рівень грамотності; - якість і кількість природних ресурсів; - рівень технології; - особливості конкурентної боротьби.

Усі окремі складові зовнішнього середовища взаємопов'язані, тобто зміни однієї (наприклад, політичної чи економічної) призводять до значних змін в інших (наприклад, у соціально-демографічній чи правовій). Це відбиває складність зовнішнього середовища. Як зазначалося, найбільш доцільним підходом до вивчення загального зовнішнього середовища є системний підхід, який дає змогу відслідковувати не лише зміни в межах окремих складових, а й їхній взаємний, перехресний вплив.При побудові системи факторів для аналізу зовнішнього середовища потрібно враховувати такі властивості: - взаємозв'язок факторів, що характеризуються силою, з якою зміна одного фактора впливає на інші фактори зовнішнього середовища; - складність системи факторів, що впливають на організацію, зумовлена кількістю, різноманітністю зв'язків і наслідків впливу; - динамічність і рухомість, тобто відносна швидкість і різні темпи змін факторів середовища; - невизначеність інформації про середовище та невпевненість у її точності.

Треба зважати й на те, що взаємодія організацій чи окремих підприємств з оточенням має певну специфіку: окремі компоненти середовища по-різному впливають на окремі підприємства. Ступінь впливу залежить, як правило, від розмірів і галузевої належності підприємства, територіального розміщення та якості управління тощо. Головний висновок тут такий: кожне підприємство має з'ясувати для себе, які саме із зовнішніх факторів найсуттєвіше впливають на їхню діяльність, і ретельно досліджувати їх.

Зовнішнє середовище є складним, мінливим, взаємозалежним і, як правило, невизначеним:

1. Складність - велика кількість факторів, на які організація мусить реагувати, а також рівень варіативності кожного з них. Складнішою є робота тієї організації, на яку впливає більше факторів.

2. Мінливість - швидкість зміни оточення організації. У деяких з них зовнішнє середовище дуже рухливе (комп'ютерні технології, електронна, хімічна, фармацевтична промисловість, біотехнології). Менш рухливе воно у підприємств харчової, деревообробної промисловості тощо. Крім того, в межах одного підприємства більш рухливим є середовище для одних підрозділів, зокрема, науково-дослідних, маркетингових відділів, і менш рухливим - для інших, наприклад, виробничих.

3. Взаємозалежність факторів (зміна одного фактора спричиняє зміни інших). Наприклад, зростання цін на енергоносії зумовлює стрибок цін на всі види продукції, а особливо ті, при виробництві яких є велика частка енергозатрат. Це може призвести до ослаблення конкурентних позицій фірм, які виготовляють цю продукцію. Водночас таке становище змушує виробників шукати енергозберігаючі технології.

4. Невизначеність - необмежена кількість інформації про зовнішнє середовище і ймовірність її недостовірності. Організації, прагнучи знизити рівень невизначеності зовнішнього середовища, можуть застосовувати дві стратегії - пристосуватись до змін або впливати на середовище з метою зробити його сприятливішим для свого функціонування. Перша стратегія реалізується через створення гнучких організаційних структур із високим рівнем децентралізації влади. Керівники таких організацій повинні вміло використовувати сучасний інструментарій для прогнозування змін, володіти ринковою інтуїцією. Друга стратегія, як правило, доступна лише великим фірмам або таким, які об'єднуються з метою розширення своїх можливостей. Для впливу на зовнішнє середовище вони можуть використовувати потужну рекламу та засоби PR, політичну діяльність для лобіювання своїх інтересів, входження у торговельні асоціації. Вразливість малого бізнесу зумовлена саме тим, що серед підприємців-початківців мало хто досконало володіє мистецтвом передбачувати зміни у зовнішньому середовищі, а змінювати його на свою користь їм не під силу.

Динамічність зовнішнього середовища, його видозмінюваність, відсутність необхідного обсягу достовірної інформації перешкоджають урахуванню всіх можливих наслідків впливу на діяльність підприємства. Зважаючи на це, керівники підприємств мають обмежувати спектр зовнішніх чинників, віддавати перевагу тим, які найістотніше впливають на результати діяльності. Досягненню цієї мети сприяє, зокрема, аналіз мікросередовища підприємства і виділення тих його суб'єктів, чий вплив на нього є відчутним.

1.2 Групи зовнішнього середовища

Загальний стан зовнішнього середовища може бути визначеним за допомогою таких груп чинників:

1. Стан економіки та ринків (економічні фактори):

– характер економіки та економічних процесів (у тому числі інфляція або дефляція);

– система оподаткування та якість «економічного законодавства» (в тому числі можливості вивезення прибутків);

– масштаби економічної підтримки окремих галузей (підприємств);

– загальна кон'юнктура національного ринку;

– розміри та темпи зростання чи зменшення ринку (взагалі);

– розміри та темпи зростання сегментів відповідно до інтересів фірми;

– стан фондового ринку;

– інвестиційні процеси;

– ставки банківського проценту;

– система ціноутворення та рівень централізовано регульованих цін;

– вартість землі.

2. Діяльність уряду (політико-інституційні фактори):

– стабільність уряду;

– державна політика приватизації/націоналізації;

– державний контроль і регулювання діяльності підприємств (узагалі);

– рівень протекціонізму (взагалі);

– зростання/зменшення значення уряду як замовника;

– міждержавні угоди з іншими урядами;

– рішення уряду щодо підтримки окремих галузей підприємств (пріоритети);

– вимоги забезпечення рівня зайнятості;

– державна політика щодо забезпечення ресурсами окремих галузей і підприємств;

– рівень корупції державних структур;

– рівень економічної свободи держави (згідно з міжнародними оцінками).

3. Структурні тенденції:

– структура галузей національної економіки;

– виникнення нових галузей;

– згортання діяльності «застарілих» галузей;

– вплив міжнародного розподілу праці на діяльність окремих галузей і підприємств;

– зміни оптимальних розмірів підприємств.

4. Науково-технічні тенденції:

– «технологічні прориви» (де саме);

– скорочення або продовження «життєвого циклу» технологій;

– питома вага наукоємких виробництв і продукції;

– вимоги до науково-технічного рівня виробництва, що забезпечує конкурентоспроможність;

– вимоги до кваліфікації кадрів високотехнологічних виробництв;

– вимоги до науково-технічного рівня конкурентоспроможної продукції.

5. Природно-екологічна складова:

– природно-кліматичні умови;

– територіальне розміщення корисних копалин і природних ресурсів;

– розміщення великих промислових і сільськогосподарських центрів;

– законодавство з економічних питань (можливість змін і обмеження, що ними зумовлені);

– стан екологічного середовища та його вплив на виробництво.

6. Тенденції ресурсного забезпечення:

– структура і наявність національних ресурсів;

– імпорт/експорт;

– рівень дефіцитності ресурсів, що споживаються наявними підприємствами;

– доступність ресурсів (ціни та витрати на перевезення).

7. Демографічні тенденції:

– кількість потенційних споживачів (структура населення, зміни в окремих групах та в їх доходах);

– наявна та потенційна кількість робочої сили;

– кваліфікаційні характеристики робочої сили (якість робочої сили).

8. Соціально-культурна складова:

– сприяння/недовіра до приватного бізнесу;

– відносини «підприємство - громадські організації»;

– «економічний націоналізм», ставлення до іноземців;

– профспілкова активність і вплив профспілок на формування громадської думки.

9. Несподіванки стратегічного характеру і можливі горизонти стратегічного планування (основний перелік та часові оцінки).

10. Міжнародне середовище (по окремих країнах):

– структура господарства країни;

– характер розподілу доходів;

– середній рівень заробітної платні;

– вартість транспортних послуг;

– інфляція та ставки банківського процента;

– обмінний курс валюти відносно країни-партнера;

– рівень ВНП;

– рівень податків.

1.3 Оцінка зовнішнього середовища та її вплив на реалізацію стратегічних цілей

Будь-яка організація перебуває та функціонує в середовищі. Кожна дія всіх без винятку організацій можлива тільки в тому випадку, якщо середовище допускає її функціонування. Внутрішнє середовище організації є джерелом її життєвої сили, а зовнішнє середовище - джерело, що забезпечує організацію ресурсами, необхідними для підтримки її внутрішнього потенціалу на належному рівні. Аналіз зовнішнього середовища зазвичай вважається вихідним процесом стратегічного керування, тому що забезпечує базу для визначення як місії та цілей фірми, так і для вироблення стратегій поведінки, що дозволяють фірмі виконати місію та досягти своїх цілей. Він являє собою процес, за допомогою якого розроблювачі стратегічного плану контролюють зовнішні стосовно організації фактори, щоб визначити можливі погрози для фірми. При проведенні аналізу факторів, що впливають на процес прийняття рішень, можна виділити дві крайні позиції ( Рисунок 1.1):

Рисунок 1.1 Основні підходи до аналізу впливу факторів

1. Суб'єктивістська - рішення залежить від структури особистості, її стабільних властивостей (стабільності, темперамент, ступінь страху, сила волі, схильність до ризику).

2. Ситуаціонізму - рішення залежить від конкретної ситуації та ряду факторів, що впливають на неї, зокрема зовнішнього середовища.

У системі факторів, що впливають на прийняті рішення, можна виділити дві групи: внутрішньо проблемні та поза проблемні. До першої групи відносять фактори, що утворюють структуру проблеми ухвалення рішення. Це інституціональні та особисті цілі, види альтернативних рішень та їх наслідків, розміри витрат, темпи поширення інформації, її вартість, час на вирішення, тип реакції. До другої групи відносяться фактори, що знаходяться поза проблемою. Це правила та приписи в системі керування, методи фінансування, оцінки керівництва.

Сучасні концепції в менеджменті розглядають організацію, як відкриту систему, що одержує ресурси та повертає готову продукцію та послуги назад у зовнішнє середовище. Організація не може ігнорувати зміни, що відбуваються в зовнішньому середовищі, та сподіватися при цьому на успішне функціонування в довгостроковій перспективі.

Більшість управлінських рішень приймається в умовах певної організації та пов'язане із зовнішнім середовищем, у межах якого організації функціонують. Зовнішнє середовище розглядається як набір реально існуючих явищ і процесів, прямо або побічно впливаючих на діяльність компанії, у тому числі й на рівень невизначеностей і ризиків при підготовці та реалізації УР (управлінського рішення), але не відносяться до внутрішніх змінних даної організації.

Зовнішнє середовище для компанії має два кільця оточення - ближнє та дальнє. До ближнього відносяться ті елементи, відносини з якими регламентуються двосторонніми договорами, угодами або зобов'язаннями за законом: клієнти, контролюючі установи, партнери по бізнесу, фінансово - кредитні установи, зацікавлені зовнішні фізичні та юридичні особи, конкуренти, законодавча база у відповідній області діяльності. До далекого оточення компанії відносять ті елементи, які перебувають поза сферою її безпосереднього впливу:

- система цінностей та їх пріоритети в суспільстві;

- соціальний і політичний розвиток населення;

- звичаї місцевого та міжнародного ділового обороту;

- коливання валютних курсів;

- валовий оборот продукції країни;

- політична ситуація в країні та світі;

- податкова система;

- економічна обстановка в галузі, країні та світі;

- соціальна та екологічна відповідальність;

- інституціональна структура;

- природні катаклізми;

- народні хвилювання;

- криміналізація зовнішніх зв'язків.

При зборі інформації якісь важливі відомості можуть бути не враховані або недостатньо розкриті, а незначні - представлені дуже докладно. Тому, при аналізі елементів зовнішнього середовища певної компанії узагальнено розглядають сім факторів. До цих факторів відносяться: конкурентні, міжнародні, політичні, ринкові, соціальні, технологічні та економічні.

Таким чином, основною вимогою до опису зовнішнього середовища повинне бути наявність інформації з конкретного фактора.

2. Складові внутрішнього середовища

2.1 Поняття внутрішнього середовища

Згідно із системним підходом до управління кожна організація - це відкрита система, цілісність і життєздатність якої забезпечується завдяки елементам, з яких вона формується. Сукупність цих елементів становить внутрішнє середовище організації. Найчастіше у внутрішньому середовищі підприємства чи будь-якої іншої організації виділяють п'ять змінних, до яких належать: цілі організації, її структура, технологія, завдання і люди, що об'єднують свої зусилля з метою досягнення поставлених цілей. Люди є носіями не лише знань, професійних та ділових навичок, але і звичок, традицій, правил поведінки, тому говорять про формування в організації певної організаційної культури, вважаючи її такою, що найбільшою мірою формує конкурентні переваги фірми. Для того, щоб зрозуміти місце та роль кожного елемента внутрішнього середовища організації, розглянемо концептуальну модель її існування. Як відкрита система, організація забезпечує свою життєздатність вмінням так перетворювати наявні ресурси, які вона отримує із зовнішнього середовища, щоб готовий продукт (вироби, послуги, ідеї) позитивно сприймався суб'єктами зовнішнього середовища і мав у них попит.

Будь-яка організація знаходиться в середовищі і функціонує в тому випадку, коли середовище дає йому таку можливість.

Внутрішнє середовище організації - це складна система елементів і зв'язків між ними, що є об'єктом контролювання та регулювання керівництвом.

Внутрішнє середовище організації є джерелом її життєвої сили і включає потенціал, що дає можливість організації існувати і виживати в певному проміжку часу, але воно може бути і джерелом проблем , і навіть банкрутства організації при незабезпеченні функціонально необхідних потреб.

2.2 Основні складові внутрішнього середовища організації та взаємозв'язок між ними

Як вже було сказано вище, внутрішнє середовище підприємства або мікросередовище організації містить п'ять складових: цілі, структуру, завдання, технологію та персонал організації, тобто те, що характеризує виробничий цикл і потребує уваги керівництва.

Розглянемо їх основні характеристики та взаємозв'язок.

Ціль - це конкретний кінцевий стан, або бажаний результат, якого прагне досягти група, працюючи разом. Ціль завжди передує усвідомленій діяльності людей, є мотивом, що спонукає їх до дії, оскільки формується на основі їхніх потреб та інтересів. Під час процесу планування керівництво розробляє цілі і доводить їх до відома членів організації. Організація може мати різноманітні цілі. Бізнесова організація зосереджена на створенні певних товарів в рамках специфічних обмежень - за витратами і отриманим прибутком. Державні органи не мають на меті отримання прибутку, але витрати їх хвилюють. Звідси, їх цілі - надання конкретних послуг в межах певних бюджетних обмежень. При виконанні більшу увагу будуть приділяти соціальній відповідальності. Цілі підрозділів повинні робити внесок у цілі організації і не суперечити їм.

Структура організації - це логічні взаємовідносини рівнів управління та функціональних областей, побудовані у формі, яка дозволяє ефективно досягати цілей організації.

Формування структури організації зумовлене багатьма факторами: специфікою діяльності, розмірами підприємства, технологією, масштабами діяльності, стратегією тощо.

Завдання - це предписана робота, серія робіт або частина роботи, що повинна бути виконана заздалегідь встановленим способом у визначений термін. З технічного боку, завдання адресовані посаді, а не працівнику, що її займає. Характеристики завдань полягають у тому, що вони традиційно поділяються на три категорії. Це робота з людьми, предметами (машинами, сировиною, інструментами) та інформацією.

Люіс Дейвіс тлумачить : "Технологія - це поєднання кваліфікаційних навичок, обладнання, інфраструктури, інструментів і відповідних технічних знань, необхідних для здійснення бажаних перетворень у матеріалах, інформації чи людях".

Всі типи технологій поділяються на три категорії:

1) одиничне, дрібносерійне, або індивідуальне виробництво;

2) масове або багатосерійне виробництво;

3) безперервне виробництво.

Існує ще одна класифікація технологій:

1) багатоланцюгові - характеризуються серією взаємозалежних завдань, які повинні виконуватись послідовно;

2) посередницькі - характеризується застосуванням спеціальних прийомів, навичок та послуг для того щоб викликати певні зміни в конкретному матеріалі, що надходить у виробництво (монтаж фільму) .

Відносно персоналу організації та її кадрового потенціалу необхідно

передбачити як поведе себе конкретна людина в даній ситуації. З цією метою враховують її здібності, обдарованість, схильність до певної діяльності, потреби, сподівання, сприйняття, ставлення, точку зору тощо.

2.3 Характеристика основних складових внутрішнього середовища організації

Цілі організації

Оскільки під підприємством слід розгляди певну сукупність людей, які мають певну спільну мету (ціль), то, власне ціль, як бажаний кінцевий результат діяльності, може служити мотивом, що спонукає людей до дії, оскільки формується на основі їхніх потреб та інтересів. Ціль обирається, конструюється людиною у вигляді ідеальної моделі стану системи у майбутньому, можливість досягнення якої оцінюється керівником з урахуванням різних чинників, починаючи від особистих чинників (рівень професіоналізму, співвідношення мотивів і стимулів) і закінчуючи тими, які впливають і впливатимуть на функціонування системи з боку зовнішнього середовища. Останнє встановлює ресурсні та інституційні обмеження, у рамках яких можливе досягнення цілі або вказує засоби її досягнення.

Цілі різних підприємств можуть бути подібними або істотно відрізнятися. Так, для підприємства, що працює на комерційних засадах, важливою метою є отримання прибутку, а для неприбуткових організацій - вирішення в рамках встановленого бюджету тих проблем, заради усунення яких вони створюються.

Класифікація цілей

Класифікаційна ознака	Групи цілей
За належністю до фаз життєвого циклу організації	Цілі створення, функціонування і розвитку
За масштабами охоплення діяльністю	Цілі глобальні, загальні та локальні
За періодом встановлення	Цілі стратегічні, тактичні, оперативні
За своєчасністю постановки	Цілі актуальні і цілі малозначущі, другорядні
За ієрархічністю	Цілі головні і забезпечуючі, цілі організації та цілі підрозділів
За змістом	Цілі економічні, організаційні, технічні, соціальні, наукові, політичні
За функціями	Цілі маркетингу, кадрові, виробничі, інноваційні, фінансові
За відношенням одне до одної	Цілі гармонійні, індиферентні, конкуруючі і антагоністичні

Часто цілі функціонування і розвитку можуть суперечити одна одній і їх потрібно узгоджувати, щоб не спричинити ослаблення і навіть руйнування організації. Тому при встановленні цілей дуже важливо передбачити їх взаємозалежність і спрямованість на загальну мету. Не менш важливо, щоб цілі були реальними і досяжними, оскільки в іншому випадку вони будуть служити не мотивуючим, а демотивуючим фактором. Досяжність цілей забезпечується ретельним вивченням середовища, в якому функціонує організація.

Визначення цілей передбачає певну послідовність дій. Спершу визначається глобальна, основна ціль організації, відтак здійснюється її розподіл на підцілі, які визначаються сукупністю необхідних для досягнення головної цілі ресурсів. Для того щоб чітко уявити контури і основні завдання майбутньої організації, використовують метод «дерева цілей», у якому кожна нижча ціль є засобом реалізації найближчої вищої цілі. Якщо ціль не разовий захід, тобто отримання бажаного результату передбачає регулярні цілеспрямовані дії, актуальність яких протягом значного періоду безсумнівна, то виділяють структурні одиниці, які відповідатимуть за досягнення результатів. Це значить, що діяльність щодо забезпечення досягнення кожної такої цілі стає функцією структурної одиниці.

Побудова “дерева цілей” дає змогу не лише чітко уявити контури і основні задачі майбутньої організації при її створенні, але і допомагає узгодити діяльність її підрозділів при вирішенні будь-якої конкретної задачі, пов'язаної з розвитком цієї організації. "Дерево цілей" дозволяє уявити повну картину взаємозв'язків майбутніх подій, аж до одержання переліку конкретних задач, і одержати інформацію щодо їх відносної важливості. Припустимо, що перед нами стоїть завдання підвищити якість побутової техніки, яка випускається підприємством. Тоді головною ціллю є зменшення кількості звернень покупців щодо гарантійного ремонту техніки внаслідок підвищення надійності її експлуатації. Незважаючи на те, що “дерево цілей” є зручним інструментом для планування і координації роботи підрозділів підприємства, треба відзначити і певну обмеженість цього методу. У досить великому часовому інтервалі склад цілей та конкретні характеристики змінюються. Практично це призводить до необхідності побудови динамічного ряду "дерев цілей", що ускладнює процедуру планування. На основі цілей організація формулює задачі, що мають бути вирішені в процесі досягнення цілей. Задачі більш конкретні і мають не тільки якісні, але і кількісні, просторові і часові характеристики. Так, якщо одна із цілей підприємства може формулюватися як "досягнення в найближчому майбутньому лідерства на ринку профільної продукції”, то задача мусить бути сформульована більш точно: "до кінця поточного року завоювати 50% ринку товару А і 30% ринку товару Б".

Структура підприємств

Структура підприємства - це сукупність елементів і логічних взаємозв'язків між ними, яка дозволяє ефективно перетворювати вхідні ресурси у кінцевий продукт і досягати цілей організації.

Структуру можна порівняти з каркасом будівлі управлінської системи, побудованим для того, щоб усі процеси, які в ній відбуватимуться, здійснювались своєчасно і якісно. Наявність тієї чи іншої структури організації обумовлюється багатьма чинниками. Це і специфіка діяльності підприємства, яка вимагає виконання тих чи інших видів робіт, і технологія, що застосовується для перетворення ресурсів у кінцевий продукт, і масштаби діяльності тощо. Структура організації має у своїй основі розподіл праці. Він ґрунтується на тому, що кожний вид роботи доручається виконувати тим працівникам, які можуть зробити її краще, ніж інші з точки зору інтересів даної організації. Такий розподіл праці називається спеціалізованим і може стосуватися роботи з людьми, роботи з машинами і роботи з інформацією. В залежності від виду робіт, що лежать в основі розподілу праці, відповідно говорять про структуру управління, виробничу структуру і організаційну структуру. Розподіл задач, пов'язаних з машинами, устаткуванням, інструментами, сировиною та іншими засобами праці формує виробничу структуру підприємства. Вона найбільшою мірою із перерахованих вище факторів залежить від обраного типу технології.

Виробнича структура - це групування конкретних задач у межах виробничих підрозділів (цехів, дільниць), які між собою пов'язані єдиним технологічним ланцюжком.

Структура апарату управління - це форма розподілу влади і відповідальності між управлінськими працівниками та сукупності формальних відносин між ними з приводу цього розподілу. Центральною характеристикою управлінської ієрархії є формальна підпорядкованість осіб на кожному рівні. Менеджер вищого рівня безпосередньо керує кількома підлеглими середньої ланки, які працюють у різних функціональних сферах. Цим менеджерам, у свою чергу, підпорядковується певна кількість лінійних керівників ще нижчого рівня і так далі, аж до рівня простих виконавців. Число осіб, підпорядкованих одному керівникові, являє собою сферу контролю. Сфера контролю має свої обмеження. При надмірній кількості підлеглих здатність менеджера раціонально скеровувати їхні дії зменшується. Але сфера контролю може бути збільшена за рахунок виділення однотипних видів робіт (наприклад, у торгівлі може бути багато відділів, що спеціалізуються на продажу різних товарів, але сам процесс продажу цих товарів має однакові складові частини. Тому директор мережі крамниць може мати багато заступників з числа завідувачів відділами цих крамниць). В залежності від сфери контролю структура управління може бути багаторівневою (так звана висока структура, наприклад у армії) або такою, що має мало рівнів (плоска структура). Об'єднуючу роль щодо розглянутих вище структур відіграє організаційна структура управління. При побудові організаційної структури в першу чергу визначаються функції, які має здійснювати персонал даної організації. Якщо масштаби діяльності організації великі, то працівники, які виконують роботу у межах однієї функції, об'єднуються спеціалізовані відділи. В залежності від масштабів діяльності фірми ці функції можуть бути об`ємнішими, включати в себе споріднені види робіт (наприклад, фінанси і бухгалтерський облік), або бути більш спеціалізованими. Вибір функціональних областей багато в чому обумовлює можливість успішної діяльності організації. Тому завдання менеджера полягає у тому, щоб створити таку організаційну структуру, яка краще за інші відповідатиме вимогам функціональної спеціалізації і дозволятиме організації ефективно взаємодіяти із зовнішнім середовищем.

Технологія організації

Для багатьох підприємств технологія є основним чинником, що зумовлює її конкурентні переваги.

Технологія - це спосіб перетворення вхідних елементів (матеріалів,сировини, інформації тощо) у вихідні (продукти, послуги). Історично технологія формувалася в процесі чотирьох переворотів:

– промислової революції;

– стандартизації;

– механізації та автоматизації із застосуванням конвеєрних складальних систем;

– інформатизації.

Кожен із них вніс революційні зміни у процес виготовлення продукції. Але якщо перші три стосувалися в основному виробничих задач, то четвертий дозволив радикально змінити підходи до вирішення завдань усіх типів - починаючи від проектування нового продукту і закінчуючи його інформаційним супроводом впродовж життєвого циклу.

Основною характеристикою технології у сучасному світі стає її мінливість. Так, у сфері інформаційних технологій зміни відбуваються навіть протягом кількох місяців. Проте деякі технології є досить консервативними щодо змін. І. Ансофф виділив три рівні мінливості технології, які впливають на діяльність організації:

- стабільна технологія, яка в основному залишається незмінною протягом усього життєвого циклу попиту (наприклад, виготовлення консервів та інших багатьох продуктів харчування традиційного асортименту);

- результативна (плодовита) технологія, яка у своїй основі залишається тривалий час, але постійно вдосконалюється (наприклад, комп'ютерні технології, зокрема, програмне забезпечення Microsoft Office, кожна наступна версія якого забезпечує ширші можливості);

- мінлива технологія, коли в період життєвого циклу попиту з'являються нові базові технології (наприклад, телевізори, залишаючись неодмінним атрибутом житла, пережили кілька поколінь базових технологій - від лампових до цифрових).

При цьому можна виділити такі основні результати зміни технології, які впливають на стан внутрішнього середовища організації:

- використання нової технології забезпечуватиме випуск більш використання нової технології забезпечуватиме випуск більш конкурентоспроможної продукції (як за якістю, так і за витратами на її виготовлення), отже, організація повинна відчути момент, коли існуюча технологія вичерпала свої можливості і своєчасно змінити її, щоб не ослабити свої конкурентні позиції;

- запровадження нової технології вимагатиме нових знань у працівників, що її обслуговують. Це обумовить необхідність їх навчання чи перепідготовки. Деякі працівники можуть опиратися таким змінам і тому організація може зіткнутися з дефіцитом кадрів;

- нова технологія може значно змінити склад і способи вирішення управлінських задач, що обумовить потребу у перерозподілі функцій та зміні організаційної структури.

Британська дослідниця Дж. Вудворд поділила технології на три групи:

1.Технологія одиничного, дрібносерійного або індивідуального виробництва.

2. Технології масового або крупносерійного виробництва.

3. Технології безперервного виробництва.

Кожна із цих технологій має свою сферу застосування, де вона є найефективнішою. Так, перша ефективна у разі, коли для споживача головним критерієм є якість та унікальність товару; друга - коли домінуючим критерієм є якість і дешевизна, а унікальність на останньому місці; третя - коли потрібно безперервно виготовляти однаковий за характеристиками продукт у великих обсягах (крекінг нафти, виробництво електроенергії тощо). постачальник конкурент споживач

Кожна із названих технологій вимагає при її використанні відповідної організаційної структури, яка опирається на можливості централізації і децентралізації, різної норми керованості при виконанні однотипних, часто повторюваних операцій (як при масовому виробництві) і різнотипних робіт (як при індивідуальному чи дрібносерійному) тощо.

Існує і інший підхід до класифікації технологій, який використав американський соціолог Дж. Томпсон. За основу класифікації він брав не повторюваність і технологію виконання операцій, пов'язаних із предметами чи засобами праці, а швидше, технологію вирішення управлінських задач, пов'язаних з людьми та інформацією.

Дж. Томпсон виділяв:

1.Багатоланкові технології. Вони характеризуються серією взаємопов'язаних задач, які виконуються послідовно (наприклад, складання автомобіля).

2. Посередницькі технології. В їх основі лежать зустрічі людей, які бажають бути взаємозалежними. Така технологія передбачає, що окремі підрозділи організації мають відносну самостійність виконання робіт, оскільки їхні завдання не перетинаються між собою. Прикладом може бути діяльність відділень банків, які, зв'язуючи вкладників із позичальниками, черпають фінансові ресурси із одного джерела, не взаємодіючи один з одним.

3. Інтенсивні технології. Вони характеризуються багатосторонніми обопільними зв'язками між виконавцями з метою уточнення виконуваної роботи. Тому, наприклад, у лікарнях на так званих п'ятихвилинках розглядають складні випадки лікування пацієнтів.

Наведена класифікація дає змогу зрозуміти, яким чином пов'язується між собою діяльність різних підрозділів організації при використанні тієї чи іншої технології.

Якщо розглядати зв'язок між технологією і структурою організації з урахуванням цієї класифікації, то стає зрозумілим, що при посередницьких технологіях координувати діяльність різних підрозділів досить легко, оскільки вони не є взаємозалежними. Необхідно лише розробити стандартні процедури, правила та інструкції, які забезпечували б однакові показники виконання робочих завдань у всіх підрозділах. Узгоджувати ж роботу послідовно взаємозалежних підрозділів при багатоланкових технологіях складніше, тому що при надходженні ресурсів і їх проходженні виробничими стадіями потрібно враховувати інтереси всіх підрозділів.

Наведені характеристики існуючих технологій дають можливість менеджерам спроектувати ту організаційну структуру, яка найкращим чином

враховуватиме особливості застосовуваної на підприємстві технології і найефективніше її обслуговуватиме. Слід при цьому зауважити, що вибір типу технології залежить від того, у якій сфері організація здійснює свою діяльність. В Україні у промисловому виробництві виділяють індивідуальні, дрібносерійні, крупносерійні, масові та масово-поточні технології. Що ж стосується невиробничої сфери, то для неї більш притаманні інтенсивні (індивідуальні) технології, а в останній час широкого застосування набули посередницькі технології, особливо у сфері фінансів та торгівлі.

При виборі технології слід звертати увагу на можливість стандартизації та уніфікації, застосування засобів механізації чи автоматизації виробництва.

Трудові ресурси організації

Стержнем внутрішнього середовища є людські ресурси підприємства,зокрема, їхні професійні якості. Персонал - ось те, що має в першу чергу відрізняти підприємство від його конкурентів. Якість продукції залежить від того, хто і як робить цю продукцію, від того, яке ставлення до праці, до свого підприємства склалося у його працівників. Люди, що працюють в організаціях, поводять себе у суспільстві і на роботі по-різному, в залежності від складного поєднання індивідуальних рис, особливостей організаційного оточення та обставин зовнішнього середовища. Дуже часто наявність індивідуальних рис, що у своїй сукупності можуть формувати потенційно активного працівника, здатного виконувати роботу з високою продуктивністю і результативністю,не гарантує його активної поведінки у певному організаційному оточенні, яке не заохочує ініціативу і підприємливість. І навпаки, людина із середніми здібностями може у відповідному організаційному оточенні прагнути до розвитку і покращувати результати своєї діяльності. Як правило, для простих виконавців ефективним буде авторитарний стиль керівництва, для людей творчої праці демократичний чи навіть ліберальний.

Індивідуальна поведінка людини великою мірою залежить і від її матеріального становища. Людина із високим рівнем доходів почуває і веде себе більш розкуто, вона має змогу займатися саморозвитком і підвищувати свій рівень освіти, що поліпшує її фахову компетентність, а отже, цінність для організації.

Не менш вагомо впливає на поведінку індивіда і зовнішнє оточення. Наприклад, високий рівень безробіття змінює потреби людини в сторону їх спрощення, наближення до первинних потреб. Крім того, у цьому разі організаційне оточення налаштоване більш конкурентною по відношенню до окремої людини, що примушує її працювати інтенсивніше. Політична нестабільність особливо сильно впливає на людей із нестійким психологічним типом та великими амбіціями. Їхня поведінка може ставати малокерованою.

...