Логістика, як система ефективних технологій

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Назвіть основні функції логістики

а)Системоутворююча функція. Логістика є системою ефективних технологій забезпечення процесу управління ресурсами. У вузькому значенні слова логістика утворює систему управління товарорухом (формування господарських зв'язків, організація пересування продукції через місця складування, формування і регулювання запасів продукції, розвиток і організація складського господарства).

б)Інтегруюча функція. Логістика забезпечує синхронізацію процесів збуту, зберігання і доставки продукції з орієнтацією їх на ринок засобів виробництва і надання посередницьких послуг споживачам. Вона забезпечує узгодження інтересів логістичних посередників у логістичній системі.

Логістика дозволяє здійснити перехід від часткових завдань до загальної оптимізації.

в)Регулююча функція. Логістичне управління матеріальними і супутніми потоками спрямоване на економію всіх видів ресурсів, скорочення витрат живої й упредметненої праці на стику різних організаційно-економічних рівнів і галузей. В широкому значенні управлінський вплив полягає в підтримці відповідності поведінки частини логістичної системи інтересами цілого. Чим вищий ресурсний потенціал будь-якої підсистеми, тим більше вона у своїй діяльності повинна орієнтуватися на стратегію логістичної системи. В іншому випадку за умови припинення підсистемою визначеного, наперед заданого рівня автономності може виникнути небезпека руйнування икнути небезпека руйнування самої системи.

г)Результуюча функція. Логістична діяльність спрямована на постачання продукції в необхідній кількості, у зазначений час і місце з заданою якістю (станом), за мінімальних витрат. Логістика прагне охопити всі етапи взаємодії ланцюга “ постачання-виробництво-розподіл-споживання”, інакше кажучи, вона є алгоритмом перетворення ресурсів у постачання готової продукції відповідно до існуючого попиту.

2. Класифікація та характеристика основних видів тари. Роль пакування при формуванні логістичної системи

а)Класифікація пакувальних матеріалів і тари.

Пакування - засіб чи комплекс засобів, які забезпечують захист продукції та довкілля від пошкоджень та забруднень.

Тамра -- те, в що упаковується товар для зберігання або транспортування; пакувальний матеріал.

Пакування - усі продукти, вироблені з будь-яких матеріалів будь-якої природи, що використовуються для вміщення, захисту, переміщення, доставки та презентації товарів, від сировини до готових виробів, починаючи від виробника і закінчуючи користувачем чи споживачем.

Пакування складається виключно з:

а) споживчої тари, тобто пакування, що становить товарну одиницю для кінцевого користувача чи споживача в момент купівлі;

б) групової тари, що становить на момент купівлі групу певної кількості одиниць товару незалежно, чи продається остання як така кінцевому користувачу або споживачу, чи вона слугує лише як засіб доповнення у момент продажу; її можна зняти з продукту, не завдаючи шкоди його характеристикам;

в) транспортної тари, що полегшує переміщення та транспортування певної кількості одиниць товару чи згрупованих товарів з метою уникнення механічного пошкодження при транспортуванні. Транспортна тара не включає автомобільні, залізничні, морські чи авіаційні контейнери.

Визначення "пакування" надалі грунтується на критеріях, сформульованих нижче:

1) предмети вважаються пакуванням, якщо вони задовольняють вищезазначені означення без шкоди іншим функціям, які пакування також може здійснювати, окрім випадків, коли предмет є складовою частиною продукту і необхідний для того, щоб уміщати, підтримувати та захищати цей продукт протягом строку служби й усі елементи, призначені для використання, споживання чи утилізації разом;

2) предмети, розроблені та призначені для наповнення в момент продажу, і предмети разової тари, що продаються, наповнюються та призначені для наповнення в момент продажу, уважаються пакуванням за умови, що вони виконують функцію пакування;

3) пакувальні матеріали та допоміжні пакувальні засоби, що інтегровані в пакування, уважаються частиною пакування, у яке вони інтегровані. Допоміжні пакувальні засоби, що приєднані до продукту або долучені до нього та які здійснюють функцію пакування, уважаються пакуванням, окрім випадків, коли вони є невід'ємною частиною цього продукту та всі елементи призначені для споживання чи утилізації разом.

Відповідно до діючих стандартів пакування визначається як засіб або комплекс засобів, що забезпечують захист продукції від пошкоджень і втрат, навколишнє середовище від забруднень, а також процес обігу продукції полегшення (ефективну доставку, транспортування, розподіл, інформування, реалізацію і споживання продукції).

Поняття "пакування" дуже об'ємне і містить у собі безліч класифікаційних різновидів. При його класифікації найбільш широко використовують ієрархічну і фасетну системи. Під першою розуміється така система, між групуваннями якої встановлене відношення підпорядкування. Вся кількість об'єктів поділяється за деякою обраною ознакою (підстава розподілу) на великі групування, потім кожна з них відповідно до обраної підстави розподілу розбивається на ряд наступних групувань, які в свою чергу розпадаються на більш дрібні, поступово конкретизуючи об'єкт класифікації. Методика побудови даної системи припускає визначену кількість об'єктів класифікації. При цьому необхідно дотримуватися наступних формально-логічних правил: розподіл кожного класифікаційного групування повинен відбуватися лише за однією підставою, а одержувані в результаті розподілу групування не повинні перетинатися, тобто повторюватись. Найбільш складними питаннями, що виникають при побудові ієрархічної системи класифікації упакування, є вибір системи ознак, які застосовують як підставу розподілу, і визначення порядку їх слідування.

Пакування характеризується великим різноманіттям класів, видів, типів, конструктивно-технологічних особливостей виконання на основі функціонального призначення. За цим критерієм його поділяють на тару, пакувальні матеріали і спеціальні засоби.

Для виготовлення тари і упаковки використовуються тільки ті пакувальні матеріали, які можуть забезпечити:

* зберігання продукції від несприятливої дії, втрат і пошкоджень;

* захист навколишнього середовища від забруднень і негативної дії продукції;

* ефективну доставку, транспортування, розподіл (логістику), інформування, реалізацію і споживання продукції.

Необхідним також є доступність та дешевизна пакувального матеріалу, економічність його застосування на всіх стадіях - від виробництва тари та упаковки до споживання продукції. Після використання матеріал використаної упаковки повинен утилізуватися або повторно використовуватися з мінімальними витратами, не завдаючи збитків навколишньому середовищу.

Одним із варіантів класифікації пакувальних матеріалів може бути така, в якій перший рівень розподілу здійснюється за ознакою призначення на тароматеріали і матеріали для допоміжних пакувальних засобів (ДПЗ). Тароматеріали, з яких виготовляється тара, є основними, їх частка в калькуляції вироблюваної упаковки складає 30% і більше. Матеріали для ДПЗ, по суті, використовуються як допоміжні. У калькуляції на них припадає не більше 10%, за винятком випадків, коли упаковка складається з одного або декількох пакувальних засобів.

На другому рівні класифікації тароматеріали і матеріали для ДПЗ (або просто допоміжні пакувальні матеріали), які за ознакою походження ділять на три групи: природні, синтетичні (синтезовані штучно) і комбіновані (природно-синтетичні).

До першої, основної групи, відносяться пакувальні матеріали, виготовлені з природної сировини без глибокої зміни їх хімічної природи. Це дерев'яні, металеві, скляні, керамічні, паперові та ін. матеріали. У першу групу також входять пакувальні матеріали на основі природних полімерів (целофанова плівка, мішковина, тканини, вірьовки, шпагат тощо), нафтопродуктів (мастила, покриття, ґрунтовки і т. п.), клеї на основі крохмалю, казеїну, декстрину та ін. продукти. Природні матеріали в більшості випадків найбільш сприятливі в екологічному плані, добре піддаються повторній переробці і використанню (метали, папір, скло), є поновлюваною сировиною (деревина, рослинні волокна тощо), можуть бути утилізованими без значних витрат і збитку для навколишнього середовища. Другу групу в основному складають пакувальні матеріали на основі синтетичних полімерів (поліетилену, поліпропілену, полістиролу, полівінілхлориду, поліетилентерефталату і т. д.), а також смол (фенолформальдегід-них, алкідних, епоксидних, уретанових, полівініл-ацетатних та ін.). Синтетичні матеріали мають високі експлуатаційні характеристики і у ряді випадків можуть ефективніше здійснювати захисні функції, забезпечувати транспортування та реалізацію продукції. Швидке зростання використання полімерів в останні 30-40 років пояснюється їх малою густиною, високою хімічною стійкістю, міцністю, здатністю приймати бажану форму. Використання синтетичних пакувальних матеріалів дозволило найпростіше автоматизувати виробництво упаковки, сумістити її виготовлення з упаковкою товарної продукції, знизити матеріальні, трудові, енергетичні і фінансові витрати товаровиробника.

Остання група - це комбіновані природно-синтетичні пакувальні матеріали: паперо-полімери, метало-полімери, паперо-метало-лолімери та інші. Сюди ж відносяться природно-синтетичні смоли. Синтетичні та природно-синтетичні пакувальні матеріали найменш благополучні з екологічної точки зору, оскільки їх повторне використання або утилізація вкрай ускладнені.

Третій рівень класифікації передбачає розподіл тароматеріалів і матеріалів для ДПЗ по типу (стану) на порошкоподібні, гранульовані, пастоподібні, волокно-подібні, ниткоподібні, газоподібні, рідкі, а також на ті, що володіють певною (заданою) конфігурацією і розмірами. Можливі також комбінації основних типів пакувальних матеріалів, наприклад - гранульовані газонаповнені полімерні матеріали. В межах кожного типу може бути здійснено розподіл на окремі групи (підтипи). У практичних потребах такий розподіл найчастіше використовується для пакувальних матеріалів з певною конфігурацією, виходячи з їх геометричних розмірів (сортаменту) і способів укладання матеріалу. Основними з різновидів таких пакувальних матеріалів є:

* листові (листи, плити, смуги і т. ін.);

* рулонні (плівки, стрічки тощо);

* профільно-орієнтовані (прокат, гофроматеріали);

* фасонні вироби (висікання, штампування, відливання). Історично склалося так, що пакувальні матеріали певного походження і підтипу мають специфічні власні назви. Так, металеву плівку товщиною до 80 мкм відносять до фольги, тонколистову сталь завтовшки 0,08-0,40 мм називають жерстю, завтовшки 0,40-1,2 мм -рулонним тонколистовим матеріалом, а 1,2-8 мм - листовим матеріалом. Паперові матеріали завтовшки до 0,5 мм називають папером, а понад 0,5 мм - картоном. Щодо полімерів до плівок відносять матеріали завтовшки до 0,25 мм, до рулонних - 0,25-1,2 мм, вище 1,2 мм - до листів. Дерев'яні тароматеріали поділяють на дошки, дощечки, брус, бруски, клепку.

На четвертому рівні класифікація пакувальних матеріалів здійснюється за технологією їх виробництва. Дерев'яні тароматеріали можуть бути пиляними (пиломатеріали), струганими, склеєними (фанера), пресованими (деревно-стружкові і деревно-волокнисті плити). Металеві пакувальні матеріали виготовляються гарячо- і холоднокатаними, екструдованими, пресованими, зварними, клеєними тощо. Полімерні матеріали, які використовуються для упаковки, випускаються агломерованими, відлитими, пресованими, екструдованими, тканинними та ін. Паперові матеріали - відлитими, пресованими, вальцьованими, клеєними тощо. Для виробництва всіх видів пакувальних матеріалів також використовують змішані технології, тому дерев'яні тароматеріали можуть випускатися пиляно-струганими, картон відлито-пресованим, полімерні плівки - екструзійно-роздувними. Приведені рівні є класами. Допоміжними ознаками (підкласами) при відповідних класах в класифікації пакувальних матеріалів можуть бути:

* матеріал покриття (матеріали, покриті лаками, фарбами, металами, полімерами та ін.);

* стабільність розмірів (жорсткі, напівжорсткі, м'які пакувальні матеріали);

* технологія нанесення покриття (напилені, поливні, промазані, електролітичні, гарячо-луджені та ін. матеріали).

Окрім цього, пакувальні матеріали розрізняють за кольором, прозорістю, фактурою і текстурою поверхні, декоруванням та художнім оздобленням (друк, тиснення, декалькоманія і т. п.).

Якнайповніше найменування пакувального матеріалу повинне містити усі вищенаведені дані. Так, наприклад, найменування пакувального матеріалу - жерсть біла листова холоднокатана електролітичного лудіння визначає:

* вид основного матеріалу - сталь;

* матеріал покриття - олово;

* тип (сортамент) - листовий матеріал завтовшки 0,08-0,40 мм (жерсть);

* технологію виробництва - холодний прокат;

* технологію нанесення покриття - електролітичне лудіння;

* матеріал не має додаткового декору.

Тара є найбільш важливим, а іноді і єдиним елементом упаковки, що являє собою виріб для розміщення продукції, виконаний у вигляді замкнутого або відкритого корпусу. Тара здійснює функції упаковки самостійно або в поєднанні з допоміжними пакувальними засобами, які є елементом або елементами упаковки.

За призначенням тару поділяють на наступні групи: споживчу, транспортну, виробничу, спеціальну (консервуючу). В окрему групу може бути виділена тара-обладнання як спеціальний пакувальний комплекс, призначений для розміщення, транспортування, тимчасового зберігання і безпосереднього продажу з нього товарів.

Споживча тара поступає з продукцією до споживача, є невід'ємною частиною товарної продукції і входить в її вартість, а після реалізації переходить з товаром у повну власність споживача.

Така тара, як правило, не призначена для самостійного транспортування і не утворює окрему транспортну одиницю, має обмежені розміри, масу і місткість. До основних видів споживчої тари відносять: пляшки, флакони, банки, стаканчики, туби, пробірки, ампули, пакети, коробки, пачки.

Пляшка (флакон) - це тара, що має переважно циліндричний корпус, який переходить у вузьку горловину, пристосовану для закупорювання з плоским або вгнутим дном.

Банка має циліндричний корпус і горловину, діаметр якої дорівнює діаметру корпусу або дещо менший за нього, з плоским або вгнутим дном, місткістю від 0,025 до 10,0 дм3.

Туб - одноразова тара, яка має корпус, що забезпечує видавлювання товару, який міститься в тарі, через вузьку горловину, закупорену бушоном, з дном, яке герметизується після наповнення продукцією.

Пробірка має циліндричний корпус, плоске або випукле дно та горловину, діаметр якої дорівнює діаметру корпусу і може закупорюватися пробкою або кришкою, місткістю до 0,05 дм3.

Ампула - одноразова тара з циліндричним корпусом та витягнутою горловиною, яка герметично запаюється після наповнення продукцією, з плоским або випуклим дном.

Пакет (кульок, мішечки) - одноразова м'яка тара з корпусом у формі рукава, з дном та відкритою горловиною, місткістю до 20,0 дм .

Коробка - одноразова тара з корпусом різноманітної форми, плоским дном, яка закривається кришкою.

Пачка - одноразова тара з корпусом у формі паралелепіпеда, що закривається клапанами.

Транспортна тара утворює самостійну транспортну одиницю, або є частиною укрупненої транспортної одиниці, використовується для перевезення продукції в не упакованому вигляді, чи упаковану в споживчу тару. До вказаної групи відносять: ящики, бочки, барабани, фляги, каністри, мішки та контейнери.

Ящик - це тара з корпусом, який в розрізі, паралельному дну, має переважно форму прямокутника з дном, двома торцевими та боковими стінками, з кришкою або без неї.

Бочка - має корпус циліндричної або параболічної форми, обруча та днища.

Барабан - це тара, що має гладкий або гофрований корпус циліндричної форми, без обручів, з плоским дном.

Фляга - має корпус циліндричної форми та циліндричну горловину, діаметр якої менший за діаметр корпусу, з пристосуванням для перенесення і кришкою із затвором.

Каністра - це тара, яка має в паралельному дну розрізі форму, близьку до прямокутної, з пристосуванням для перенесення, зливною горловиною та кришкою із затвором.

Мішок - це м'яка тара з корпусом у формі рукава, з дном та відкритою горловиною.

Контейнер - це одиниця транспортного обладнання багаторазового використання, яка призначена для перевезення та тимчасового зберігання вантажів без проміжних перевантажень, внутрішнім об'ємом 1 м3 і більше.

За конструктивним виконанням тару поділяють на нерозбірну, розбірну, складну і розбірно-складну. Залежно від наявності кришки чи іншого закупорювального засобу тара буває закрита і відкрита. Розрізняють тару суцільну, деталі якої з'єднані між собою без просвітів, і решітчасту -- із заданими просвітами.

За матеріалом виготовлення тару поділяють на дерев'яну, картонну, паперову, текстильну, металеву, скляну, керамічну, полімерну, а також комбіновану, виготовлену за допомогою різних комбінацій перерахованих матеріалів. Деякі види товарів мають свою традиційну тару. Так, наприклад, борошно упаковується в текстильні мішки, ферментовані овочі - в дерев'яні бочки, пиво - в бочки або скляні пляшки тощо. Ці традиції, вироблені практикою впродовж історії торгівлі, мають наукову основу. Збереження якості товарів ^ ряді випадків цілком залежить від правильного застосування тари. Разом з тим заміна традиційних тароматеріалів для багатьох товарів стає необхідністю. Вибір нових тароматеріалів і видів тари вимагає значної наукової роботи, ретельної технологічної та комерційної перевірки. Спроба, наприклад, замінити скляну тару для пива жерстяними банками вимагає подолання значного психологічного бар'єру. Незвичним здається пакування в банки трикотажних, панчішно-шкарпетних виробів, простирадл тощо. Проте з позиції технології торгівлі така тара зручна.

Інтенсивно йде процес заміни дерев'яної тари картонною, полімерною, комбінованою. Удосконалюються і традиційні види тари. Нові дерев'яні ящики з тонкої дощечки, армовані дротом, набули широкого поширення в багатьох країнах світу завдяки новим якісним і економічним характеристикам. Збільшується випуск тари з дерев'яно-волокнистих матеріалів, фанери. Металева тара останніми роками починає виготовлятися зі сплавів легких металів. Вдосконалення скляної тари відбувається у двох напрямах: поліпшуються характеристики міцності, індивідуальності тарного скла, збільшується виробництво разової тари з тонкого скла. Розвиток целюлозно-паперової промисловості призвів до створення нових типів тарного картону з високими характеристиками міцності, волого-відштовхуючими властивостями.

Особливо швидко удосконалюється тара із синтетичних матеріалів. Крім того, для упаковки використовуються багато інших видів полімерних матеріалів, застосовуються комбінації таких матеріалів.

За здатністю зберігати початкову форму при зовнішньому впливі тара класифікується на жорстку, напівжорстку, крихку і м'яку. Якщо жорстке упакування не змінює своїх форм та розмірів під впливом вантажу і при його транспортуванні, то напівжорстка менш стійка до таких впливів і може частково змінювати свою форму -деформуватися, зберігаючи в цілому задану конструкцією форму в межах встановлених обмежень. До основних видів жорсткої тари відносяться ящики з деревини, деревинно-волокнистих матеріалів, фанери, шпону, гофрованого і суцільного картону, а також комбіновані -картонні стінки і планки з деревини, паперового лиття й металу; різні лотки; бочки з цільної деревини, клеєно-штамповані, металеві; барабани фанерні, навивні картонні та паперові, металеві; фляги, бідони; бутилі скляні.

До напівжорсткої тари стандарти відносять усі її види, що зберігають свою форму після звільнення з-під продукту, але які володіють значно меншим опором до механічних впливів у порівнянні з жорсткою споживчою тарою. Вона виготовляється з картону та обгорткового паперу з масовою характеристикою 200-250 г/м2, а також різноманітний пластмас. До м'якої споживчої тари відносяться такі її види, що втрачають свою форму після звільнення з-під продукту: тара з паперу із масовою характеристикою 40-60 г/м2, штучних і синтетичних плівок.

До крихкої тари відносять тару, чутливу до дії динамічних навантажень.

Залежно від здатності підтримувати задані фізико-хімічні режими, тару поділяють на:

- герметичну - тара, конструкція якої забезпечує непроникливість газу, пару або рідини, тобто відсутній обмін між вмістом тари та навколишнім середовищем;

- ізотермічну - всередині якої упродовж визначеного часу зберігається задана температура;

- ізобаричну - всередині якої зберігається заданий тиск;

- аерозольну, що надає продукції при її споживанні аерозольного стану.

Розрізняють також пиле-, світло-, жиро-, газо-, паро- та волого-непроникну тару.

За кратністю використання розрізняють тару одноразову, зворотну, багато-обігову, інвентарну і залогову.

Одноразова тара призначена для одноразового використання при постачанні продукції. До неї відноситься значна частина споживчої тари, яка після використання підлягає утилізації.

Зворотна тара - це тара, що була в обігу і використовується повторно. Основна частина транспортної тари в нашій країні відноситься до зворотної.

Багато-обігова тара призначена для багаторазового використання при постачанні продукції. Різновидом багато-обігової тари є інвентарна тара, яка належить конкретному підприємству і що підлягає поверненню даному підприємству.

Залогова - це тара, за яку при реалізації товару зі споживача стягується встановлена сума, що повертається йому при поверненні тари підприємствам торгівлі. Це в основному скляна тара.

Тару окремих видів класифікують також за методами виготовлення, наприклад, на литу, штамповану, бондарну, клеєну, отриману методом екструзії, литтям під тиском тощо.

Має практичне значення виділення окремих видів тари за спеціалізацією: спеціалізована і універсальна.

б)Логістична система - це цільова інтеграція логістичних елементів у межах певної економічної системи з метою оптимізації процесів трансформації матеріального потоку. Об'єктивна підстава створення логістичної системи - реалізація синергічного ефекту, який виявляється у: 1) загальному прискоренні матеріального потоку, що адекватно підвищенню реакції на бажання клієнта, 2) зменшенні сукупних витрат за рахунок усунення конфліктів часткових витрат, підвищенні рівня логістичного сервісу (рівня та якості обслуговування), що адекватно збільшенню додаткової вартості (корисності) для клієнта і формуванню додаткових конкурентних переваг. Складові синергічного ефекту реалізуються у процесі трансформації матеріального потоку, параметрами якої є зміни часу, простору, кількості, якості, транспортно-складських та маніпуляційних властивостей, інформації.

Узгодження цілей і знаходження компромісу між елементами системи - субсистемами - відбувається на внутрівиробничому рівні - усунення цільових конфліктів між логістичними галузями постачання, виробництва, збуту, транспортування, переробки та утилізації відходів, підготовки виробництва, розвитку виробу і щодо цілей підприємства - логістичної системи, на мікрорівні - узгодження цілей і досягнення компромісу між виробником (надавачем послуг) та споживачем (користувачем послуг), який полягає в тому, що споживач задоволений рівнем виконання замовлення і витрати виробника є для нього прийнятними. Механізм такого узгодження цілей стосується, по-перше, традиційних відносин виробника (надавача логістичних - транспортних, експедиційних, складських, інформаційних, комісійних, пакувальних та ін. - та фінансових послуг) і споживача товарів та послуг, по-друге, відносин між суб'єктами логістичного ланцюга (виробник - посередник - логістичний центр споживач), по-третє, відносин між суб'єктами логістичної мережі в міжвиробничій кооперації виробників, постачальників, дистриб'юторів і ділерів, фінансових організацій, виконавців НДДКР, організацій логістичної та торговельної інфраструктури, на мета-, мезо- та макрорівнях - узгодження цілей і досягнення компромісу між мета- або/та макрологістичною організацією, функціонуючими суб'єктами на мета- або/та макрорівні (споживачі-організації, індивідуальні споживачі, інфраструктурні організації, громадські організації та ін.) і регіоном або/та країною (низкою країн) загалом щодо формування їх економічного потенціалу, параметрів економічного зростання, впливу на навколишнє середовище, соціальну, політичну атмосферу та ін. В усіх цих випадках таке узгодження зводиться до встановлення певного відношення між сукупними витратами та рівнем виконання замовлення, що акцептовано приймається сторонами. тара пакування логістичний мережа

Досягнення глобального компромісу на всіх ієрархічних рівнях можливе лише теоретично. У практиці досягнутий компроміс певною мірою «тяжіє» до однієї або декількох сторін, що зумовлено об'єктивними факторами рівнем конкуренції, розвинутості цільових ринків, культурою виробничих відносин, інфраструктурним, правовим забезпеченням, менталітетом населення, зовнішньополітичним впливом, міжнародним оточенням та ін.

Структурування логістичної системи на підсистеми дає змогу виявити типові взаємозалежності логістичних витрат. Зокрема, логістичні рішення у транспортуванні можуть впливати на витрати зберігання запасів, пакувальні, закупівельні витрати, рівень обслуговування клієнта, в управлінні - на рівень обслуговування клієнта, витрати постачання, транспортні та складські витрати, в складському господарстві - на витрати зберігання запасів, транспортні, виробничі витрати, рівень обслуговування клієнта, щодо закупівлі - на витрати на замовлення, транспортні витрати, витрати утримання запасів та виробничі витрати, з пакування - на транспортні та складські витрати і рівень обслуговування клієнта, з реалізації замовлень - на витрати зберігання запасів, транспортні витрати та рівень обслуговування клієнта. Такі взаємозалежності логістичних витрат зумовлені конфліктом часткових цілей (цілей всередині кожної підсистеми, цілей окремих підсистем) і мають назву «конфлікти витрат».

Різновиди класифікації логістичних підсистем:

інституціональна класифікація: логістичні системі мікрологістичні (на рівні підприємства), металогістичні (логістичні ланцюги), мезологістичні, макрологістичні, зовнішні логістичні системи (міжсистеми),

функціональна класифікація логістичних підсистем: підсистема реалізації замовлення, транспортування, формування запасів, складського господарства, пакування, підсистема обслуговування клієнта;

фазова класифікація логістичних підсистем: підсистема постачання, виробництва, дистрибуції (збуту), переробки та утилізації відходів, інтегрована підсистема матеріальної логістики, інтегрована підсистема маркетингової логістики, інтегрована логістична підсистема постачальників, інтегрована логістична підсистема замовників, інтегрована логістична підсистема торгівлі;

класифікація за функціями управління: підсистема логістичного планування, логістичного управління, організації логістики, логістичного контролю, стратегічного логістичного управління, оперативного логістичного управління, система інтегрованого логістичного управління;

предметно-структурна класифікація логістичних підсистем: підсистеми інтегрованого переміщення товарів (фізичні структури), інтегрованого переміщення інформації (інформаційні структури), регулювання й організаційно-інституціонального забезпечення логістичних процесів (логістичні структури);

класифікація за ознакою формування ефективності: підсистеми логістичних витрат (витрати), послуг і логістичного обслуговування (результати).

Функціонування логістичної системи створює для споживача додаткову корисність. Цінність чи корисність будь-якого наявного товару має назву «формальна корисність». Однак для споживача, як правило, важливо не лише те, що товар повинен мати формальну корисність, він також має бути наявним у необхідний час і в необхідному місці, щоб споживач міг його купити. Додаткова корисність товарів (додається понад виробничу - формальну) - вартість місця, часу і володіння. Логістика забезпечує вартість місця й часу, а маркетинг забезпечує вартість володіння. Менеджмент певною мірою причетний до додаткової вартості за допомогою логістики, оскільки поліпшення корисності місця і часу позначається на прибутках фірми. Зменшені за рахунок логістики витрати або сильна ринкова позиція посилюють логістичну систему, що загалом поліпшує становище фірми. У фірмах, де за допомогою логістики збільшується частка додаткової корисності в товарі, логістика менеджменту особливо важлива та необхідна.

Вартість місця - величина, створена для того, щоб зробити товар придатним для купівлі і споживання в необхідному місці. Логістика прямо відповідає за вартість місця (ефективнішу організацію руху сировини і матеріалів, їх складування від точки виникнення до точки споживання).

Вартість часу - величина, створена за рахунок «чогось» у необхідний час. Товари не є важливими для споживачів, якщо їх немає в той час, коли вони необхідні споживачеві. За недостатнього отримання товарів у належний час можлива ситуація припинення роботи на виробництві, що може призвести до втрати фірмою свого місця на ринку. Логістика впливає на товари за рахунок поєднання вартості місця і часу.

Вартість володіння - важливий додаток до товару, оскільки дає змогу споживачеві отримати право власності на товар. Вартість володіння не є результатом діяльності логістики, але дає вигоди, зокрема кредити і знижки при купівлі товарів, відстрочення оплати, можливість для споживача володіти товаром.

Логістика і маркетинг пов'язані завдяки вартості володіння. У процесі доведення матеріального потоку до споживача необхідність складування продукції обумовлюється коливаннями циклів виробництва, транспортуванням та її споживанням. Це дає змогу подолати часові, просторові, кількісні та якісні невідповідності між наявністю та потребою продукції у процесі виробництва і споживання. Тому ефективність логістичної системи залежить і від складської системи, в умовах якої зберігається якість продукції, формуються ритмічність та організованість виробництва і транспортування, рівень використання потужності підприємства, оптимізуються транспортні витрати, непродуктивні витрати робочого часу та ін. У такому значенні роль складського господарства в логістичній системі актуалізується у процесі розв'язання питань який рівень матеріальних ресурсів потрібний на кожному транспортно-складському комплексі для забезпечення необхідного рівня логістичного сервісу, в чому полягає компроміс між рівнем логістичного сервісу і рівнем матеріальних ресурсів у логістичній системі, яка ланка якими ресурсами повинна володіти в багатоешелонній системі фізичного розподілу, чи повинна продукція відвантажуватися споживачам безпосередньо від підприємства-виробника, в чому суть компромісу між вибором способу транспортування і матеріальними запасами, який необхідний загальний рівень матеріальних запасів у логістичній системі забезпечує гарантований рівень логістичного сервісу, як змінюються витрати на зберігання товарів залежно від кількості, величини та розміщення складів.

У мережі фізичного розподілу існує декілька маршрутів (або фізичних каналів). Вибір маршруту істотно впливає на рівень обслуговування споживачів і рівень сукупних запасів у системі розподілу, тому його слід враховувати при виборі методу розподілу, що характеризується способом транспортування, змістом складської системи, кількістю ешелонів та розміщенням запасів товарів. Спосіб транспортування безпосередньо впливає на рівень запасів і рівень обслуговування споживачів, оскільки визначає і рівень витрат ресурсів, і рівень витрат часу. З огляду на багатоаспектність логістичних рішень та проблематичність формалізації транспортно-складських процесів логістичної системи, дослідникам доцільно керуватися нинішніми тенденціями скорочення числа ешелонів (ступенів) зберігання готової продукції та вирівнювання створюваних запасів, поглиблення спеціалізації в структурі логістичних послуг і формування логістичних центрів - інтегрованих надавачів логістичних послуг, зростання гнучкості щодо можливості вибору транспортних засобів. Підставою для використання як логістичних центрів транспортно-експедиційних агентств є перебирання цими агентствами функцій дистрибуційної системи, концентрація продукції, зменшення складських потужностей і використання переважно закритих складів, створення можливостей розширення дистрибуційної мережі, зменшення складських витрат, зменшення збутових витрат, підвищення рівня сервісу поставок, зменшення парку транспортного господарства, зменшення хаосу в дорожньому русі, зменшення навантаження на навколишнє середовище (екологія), посилення відповідальності в дистрибуційній мережі, зменшення транспортних витрат, супутня безкоштовна реклама продукції (через працівників транспортно-експедиційних агентств), вивільнення та зменшення витрат ручної праці в транспортно-складських процесах.

з цього можна зробити висновок, що пакування відіграє важливу роль при формуванні логістичної системи.Без пакування була б неможлива оптимізація процесів трансформації матеріального потоку.Була б порушена функціональна класифікація логістичних підсистем: підсистема реалізації замовлення, транспортування, формування запасів, складського господарства, пакування, підсистема обслуговування клієнта;

3. Що таке логістична мережа? Наведіть приклад

Логістична мережа є складовою частиною логістичної системи, від хара-ктеристик якої багато в чому залежить функціонування системи.

Логістична мережа (logistical network) -- повна множина ланок ЛС, вза-ємозалежних між собою по матеріальним і супутнім їм інформаційним і фінан-совим потокам досліджуваної ЛС (рис. 1.5).

Логістична мережа

1.ланка логістичної системи 2.провідні мережі

а)транспортна мережа б)інформаційна мережа

3.логістичний ланцюг

4.логістичний канал

Рассмотрім побудову і функціонування логістичної мережі на прикладі торгової компанії з умовною назвою «Гамма».

Компанія «Гамма» - одна з великих оптових компаній у Росії, яка торгує електронікою і побутовою технікою. Компанія представляє собою торговельний холдинг, що розвиває чотири основні напрями діяльності - оптова та роздрібна торгівля, гарантійний сервіс та інсталяційні послуги. Компанія має представництва в Північній Америці і Далекосхідному Азіатському регіоні, які представляють інтереси «Гамми» в цих регіонах перед постачальниками, експедиторськими фірмами та перевізниками. Підприємства роздрібної мережі, підрозділ оптової торгівлі, інсталяційні центри і гарантійні майстерні виділені в дочірні підприємства холдингу. Логістична мережа компанії «Гамма» представлена ??на рис. 1.21.

На схемі (рис. 1.21) ЗЛС 1 - ЗЛС 20 - ланки логістичної мережі. Кольором позначені підрозділу компанії «Гамма». Позначена зона, в якій ЗЛС координує відділ логістики (ОЛ) холдингу. На схемі логістичної мережі показані основні потоки: матеріальні, інформаційні та фінансові.

Матеріальний потік відображає рух товару. Товар доставляється зі складів постачальників на склад компанії «Гамма» (ЗЛС 18 - ЗЛС 19,20 - ЗЛС15 - ЗЛС 6), звідки він або відпускається безпосередньо споживачеві на умовах самовивозу (як правило, клієнтам - оптовим компаніям), або силами компанії доставляється клієнтам.

Після замовлення товару одним із споживачів компанії (ЗЛС 1,2,3) відділ логістики вибирає спосіб доставки вантажу залежно від географічного положення споживача, обсягу і параметрів замовлення. Якщо склад споживача розташований в Москві або Московської області та параметри замовлення (обсяг, вага, вартість, термін доставки і т.п.) дозволяють доставити даний вантаж одним (або декількома) автотранспортом, то доставка здійснюється власним автотранспортом ОЛ на склад клієнта.

Якщо склад клієнта розташований в Москві або Московської області, але параметри замовлення не дозволяють доставити даний вантаж (наприклад, обсяг вантажу невеликий, і доставка одного цього замовлення невигідна), то спочатку здійснюється пошук відповідних за параметрами ( адресою, обсягом, вагою тощо) замовлень інших клієнтів, замовлення консолідуються і здійснюється розвіз автотранспортом безпосередньо на склади клієнтів.

Якщо компанія розташована за межами Московський області, то ОЛ на підставі аналізу бази перевізників підбирає оптимальний варіант використання тієї чи іншої транспортної компанії та здійснює перевезення вантажу на консолідуючий склад даної компанії або передає товар для перевезення цієї компанії ( ЗЛС 13) безпосередньо зі свого складу, а вона потім сама перевозить товар на склад клієнта.

Інформаційні та фінансові потоки для даної системи відображені на схемі нижче, де Я: 1-9 інформаційні потоки, С: 1-2 фінансові потоки.

Комерційний відділ оптової торгівлі (ЗЛС 4) робить замовлення постачальнику (ЗЛС 7). Імпульсом для замовлення можуть бути: брак товару на складі (з точки зору прогнозу продажів), підвищений попит на товар (реальний або очікуваний - наприклад, як реакція на рекламну кампанію, вигідну пропозицію з боку постачальника, участь в певній програмі.

Логистическая сеть компании «Гамма»

Логістична мережа компанії «Гамма» (зобов'язання перед постачальником) або замовлення з боку споживача товару, якого немає на власному складі компанії, - поставка « під замовлення ». Постачальник виставляє рахунок на отримане замовлення. Рахунок передається через комерційний відділ у фінансовий (ЗЛС8). У разі акцепту, фінансовий відділ проводить оплату рахунку через банк (ЗЛС10 - ЗЛС11). Інформація про оплату замовлення надходить у ОЛ (ЗЛС5), і він через експедитора (ЗЛС16), представництво (ЗЛС 17) або безпосередньо контролює готовність замовлення до відвантаження. Як тільки замовлення готовий, ОЛ доручає експедитору доставити замовлення в Москву на митний термінал. При надходженні товару на термінал ОЛ замовляє послуги митного оформлення митному брокеру ( ЗЛС 14). Після митного оформлення товар надходить на склад компанії. Споживач (ЗЛС 1,2,3) робить замовлення комерційному відділу. Після обробки замовлення компанія виставляє рахунок, який оплачується клієнтом через банк (ЗЛС 9). Після отримання від банку підтвердження про оплаті товару комерційний відділ доручає ОЛ здійснити відвантаження товару клієнту зі складу або доставити товар на склад споживача своїм або залученим транспортом.

Формування логістичної мережі є найважливішим завданням стратегічного планування логістики та побудови ефективної ЛЗ. Наведена нижче допоміжна рубрика ілюструє деякі аспекти цієї проблеми.

Фірма ХУ7Х1 є торговою компанією. Основним предметом торгівлі підприємства є офісні меблі. При цьому одна серія меблів виробляється в Італії, три - у Польщі та одна - в Республіці Білорусь. Незважаючи на те що продавана меблі виробляється в трьох країнах, компанія безпосередньо закуповує її у польсько-білоруської компанії IV, першим постачальником якої в Білорусії є ХУ2.

Останнім часом ХУ2предпрінімает спроби диверсифікувати свій продукт і почала продавати меблі для житлових приміщень. З цією метою було укладено договори з компаніями I] (Польща) і Л (Росія). Компанія ХУ7 базується в Мінську, де вона виконує функції ритейлера. Однак основний обсяг продажів здійснюється через дилерів. Для охоплення можливо більшої частки ринку офісної меблів за кожним дилером закріплена певна область Республіки Білорусь, на території якої не ведуть торговельну діяльність інші дистриб'ютори компанії ХУ7.

Компанія ХУ2 торгує переважно (більше 80% обсягу продажів) зі складу. Решта частки замовлень пов'язана з поставкою менш ходовий або виготовленої за унікальним параметрам меблів у відповідність із побажаннями клієнтів.

Прогнозування попиту та формування замовлення здійснюються комерційним відділом і базуються на емпіричних даних, накопичених більш ніж за три роки, та аналізі поточного становища на ринку офісних меблів. Крім того, комерційний відділ має точну інформацію по кожній одиниці товару на складі, що також приймається до уваги при формуванні замовлення. У компанії існує внутрішній графік поставок, згідно з яким, кожні два тижні сформований замовлення передається директору компанії, який набирає безпосередній контакт з

виробниками та постачальниками меблів. Таким чином, постачальники отримують повний замовлення і надають директору інформацію про терміни його виконання. Ця інформація далі направляється в комерційний відділ, який, у свою чергу, передає її в технічний відділ. Завданням технічного відділу на цій стадії є вибір виду та пошук транспортних засобів і транспортної компанії для перевезення меблів зі складу компанії виробника на склад фірми ХУ7.

Далі, інформація про поставку передається в комерційний відділ, який повідомляє про це клієнтів. Дилери, торгуючі в областях, як правило, здійснюють доставку меблів самовивозом зі складу компанії. Покупцям в Мінську компанія ХУ7. доставляє меблі в межах міста, для чого використовується власний транспорт - три автомобілі «Газель«. Комерційний відділ щодня передає в технічний відділ інформацію про відвантаження меблів дилерам і транспортуванні покупцям в Мінську (наступного дня) відповідно до домовленості з клієнтами та інформацією про оплату покупок, що проходить через бухгалтерію. Якщо меблів конкретного виду немає на складі, то поставка здійснюється під замовлення. В рамках компанії ШХ система виконання заказу практично не відрізняється від вищеописаної, за винятком того, що операція ініціюється після передоплати.

В даний час ХУ2 зайнята розширенням асортименту меблів. У продаж вводиться житлові меблі, в той час як раніше фірма спеціалізувалася тільки на офісних меблів. Таким чином, в стратегію компанії входить розширення клієнтської бази за рахунок нових сегментів ринку меблів в Республіці Білорусь. Тепер логістична мережа повинна адаптуватися до роботи з розширеним асортиментом. Слід також зауважити, що замовлення на житлову меблі в г . Мінську будуть в середньому більш дрібними, ніж на офісну, так як серед її покупців більше клієнтів, що виробляють закупівлі для підприємств, ніж приватних осіб. Тому, розвиваючи логістичну мережу, необхідно буде вдосконалити інформаційні засоби обліку і розширити парк транспортних засобів для доставки меблів в межах міста.

Одним з найважливіших факторів ринку меблів є ціна. Компанія ХУ2 не може знижувати її за рахунок зменшення виробничих витрат (фірма закуповує готову продукцію), тому одним з основних способів збільшення прибутку є мінімізація логістичних витрат при заданих параметрах сервісу. Очевидно, що логістична стратегія повинна орієнтуватися на скорочення операційних складових витрат, пов'язаних з транспортуванням, складуванням та вантажопереробкою. Так як у зв'язку з розширенням клієнтської бази компанії доведеться зробити суттєві інвестиції в логістичну мережу, необхідно також знайти найкращі шляхи організації логістичних процесів, що дозволить отримати максимальну віддачу на вкладений капітал.

Логістична мережа компанії ХУ2 (рис. 1.22) будується з урахуванням основного предмета торгівлі. Меблі відноситься до товарів попереднього вибору, це означає, що покупець готовий її шукати і вибирати, порівнюючи товари-замінники за зовнішнім виглядом, дизайном, ціною, якістю і т.п. Отже, для продукції компанії ХУ2 число торгових точок має бути значно менше, ніж, наприклад, для товарів повсякденного попиту. Дистрибутивні канали логістичної мережі можуть бути простими, що призводить до зниження логістичних витрат.

Для підтримки процесів дистрибуції в логістичної мережі компанії XYZ доцільно впровадити елементи технології DRP II, яка дозволить підвищити конкурентоспроможність завдяки:

а) зниження логістичних витрат, пов'язаних із зберіганням і управлінням товарними запасами, за рахунок координації поставок;

б) зменшення рівня запасів меблів за рахунок точного визначення розміру та місця поставок;

в) скорочення потреби в складських приміщеннях за рахунок зменшення товарних запасів;

г) зменшення транспортної складової логістичних витрат за рахунок ефективного зворотного зв'язку по замовленнях;

д) точної оцінки якості логістичного сервісу.

У компанії поки немає інтегрованої ЛЗ, її створення та оптимізація є одним з головних завдань. Очевидно, що ЛЗ ефективно управляти можна тільки при а) відповідному інформаційному забезпеченні і б) створення служби, відповідальної за інтеграцію всіх логістичних процессов.

Список використаних джерел

1. Сергеев В. И. Корпоративная логистика. 300 ответов на вопросы профессионалов / В. И. Сергеев. - М.: ИНФРА-М, 2005. - 976 с.

2. Кальченко А. Г. Логістика: навч. посіб. / А. Г. Кальченко. - К.: КНЕУ, 2006. - 467 с.

3. Дудар Т. Г. Основи логістики: навч. посіб. / Т. Г. Дудар, Р. В. Волошин. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 176 с.

4. Пономарьова Ю. В. Логістика: навч. посіб. / Ю. В. Пономарьова. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 328 с.

5. Тридід О. М. Логістика: навч. посіб. / О. М. Тридід, К. М. Таньков, Ю. О. Леонова. - К.: Професіонал, 2008. - 176 с.

6. Крикавський Є. В. Логістика. Основи теорії: підручник / Є. В. Крикавський. - 2-е вид., доп. і переробл. - Львів: Львівська політехніка, Інтелект-Захід, 2006. - 456 с.

Размещено на Allbest.ru

...