Дослідження особливостей товарознавчої оцінки якості та митного оформлення взуття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Стан ринку взуття України

2. Стан світового виробництва взуття

3. Забезпеченість ринку України взуттям

4. Аналіз асортименту взуття та проблеми класифікації за УКТ ЗЕД

Список використаної літератури



Вступ

Актуальність роботи. Зовнішньоекономічна діяльність є складовою національної економічної політики, а тому підлягає регулюванню з боку держави. Це пов'язано, головним чином, з метою захисту інтересів країни та суб'єктів її зовнішньоекономічної діяльності, створення для останніх рівних можливостей розвивати всі види підприємницької діяльності та напрями використання доходів і здійснення інвестицій, заохочення конкуренції й ліквідацію монополізму в сфері зовнішньоекономічної діяльності, більш повного використання ЗЕД як фактору економічного росту. Держава насамперед, покликана, захищати інтереси своїх виробників, вживати заходів для збільшення обсягів експорту, залучення іноземних інвестицій, збалансування платіжного балансу, валютного регулювання, і, що особливо важливо, - пр.иймати законодавчі акти, що встановлюють правила здійснення ЗЕД, і контролювати їх неухильне дотримання.

Регулювання діяльності здійснюється за допомогою законів України, актів тарифного та нетарифного регулювання, економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансових, кредитних та ін.), рішень недержавних органів управління економікою, які ухвалюються відповідно до їхніх статутних документів, договорів, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Система регулювання зовнішньоекономічної діяльності України за роки становлення зазнала певних еволюційних змін, що зумовлені розвитком економіки країни в цілому. В період до перебудови, тобто за радянських часів, економіка носила автаркічний (закритий) характер. Управління економікою (в тому числі ЗЕД) будувалось на монополії держави і переважно на адміністративних методах. В таких умовах безпосередній виробник не був зацікавлений в розвитку експортної діяльності. Прямі зв'язки між виробниками і споживачами були відсутні. Не було чіткої концепції ЗЕД, яка б відображала її мету, пріоритети і методи їх досягнення.

Проблеми експертизи товарів та порядку їх митного оформлення при перетинанні митного кордону України розглядаються в роботах українських і закордонних вчених: О.П Гребельник, А.П Філіпенко, О.3 Шнирков,

Г.С Гуріна, М.Г Луцький,Т.Л Мостенська, В.О Новак.

Очевидна актуальність вирішення відзначених проблем обумовила вибір теми дослідження, мету і завдання дипломної роботи.

Мета і завдання роботи. Метою дипломної роботи є дослідження особливостей товарознавчої оцінки якості та митного оформлення взуття.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення наступних завдань:

- дослідити стан світового виробництва взуття;

- встановити забезпеченість ринку України взуттям;

- провести аналіз асортименту взуття та проблеми класифікації за УКТ ЗЕД ;

- провести експертизу взуття,що переміщується через митний кордон України;

- визначитися з організацією, та методами дослідження взуття;

- провести товарознавчу характеристику споживних властивостей взуття;

- провести аналіз нормативної документації, що регламентує якість взуття;

- провести аналіз результатів дослідження показників якості взуття;

- проаналізувати результати експертизи взуття, що переміщується через митний кордон України;

- визначитися з порядком митного оформлення взуття при перетинанні митного кордону України;

- виокремити функції митної справи у зовнішньоекономічній та зовнішньополітичній діяльності України;

- виділити основні вимоги до митного оформлення;

- встановити порядок декларування взуття при перетинанні митного кордону України;

- встановити порядок проведення митного контролю та митного оформлення взуття;

- дослідити забезпечення контролю за достовірністю інформації щодо товарів, які переміщуються через митний кордон України.

Об'єктом дослідження є взуття та його митне оформлення.

Предметом - теоретичні і практичні засади експертизи взуття та особливостей митного оформлення при перетинанні кордону.

Методи дослідження. Теоретичною та інформаційною основою дослідження стали: законодавчо-нормативна база України; наукові розробки вітчизняних і закордонних вчених з проблем якості, маркетингу, менеджменту, стратегічного управління, стратегічного маркетингу; статистична і бухгалтерська звітність підприємства; матеріали періодичних видань; ресурси Internet. Для досягнення поставленої мети дослідження в роботі використовувались загальнонаукові методи - методи системного і структурного аналізу фактів та результатів досліджень, економіко - математичні методи, графічні методи.

Наукова новизна результатів дослідження полягає в удосконалені внутрішнього стандарту обслуговування покупців та методики оцінки якості взуття.

Практичне значення одержаних результатів. Запропонована в роботі удосконалена методика оцінки якості обслуговування буде рекомендовані до впровадження у магазині торговельного підприємства «ГЛАМУР».

Апробація. Основні результати роботи доповідалися на V Міжнародній науково-практичній конференції студентів,аспірантів та молодих вчених «Забезпечення якості та безпечності хліба» (м. Дніпропетровськ, 27 березня 2014 р.).

Публікації. За результатами дослідження опублікована одна наукова робота, загальним обсягом 0,18 арк., а саме:

1. Базавлук Ю.В. «Забезпечення якості та безпечності хліба»: матеріали на V Міжнародній науково-практичній конференції студентів,аспірантів та молодих вчених, Дніпропетровськ: ДУЕП, 2014. - С. 17-19.

Структура роботи. Дипломна магістерська робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і пропозицій, списку використаних джерел зі 49 найменувань і 4 додатків (обсяг 5 сторінок).



1. Стан ринку взуття україни

Споконвіку людство надавало взуттю великого значення, цінуючи спочатку його утилітарні, а пізніше - й естетичні властивості. Цікаво, що в старовинних галицьких літописах опис взуття зустрічається дуже часто - наприклад: «князь Данило мав чоботи зеленого хза». Наші предки шили взуття із добре вичиненої і фарбованої шкіри, вишивали кольоровими нитками, часто золотими. У літописах XVII ст. згадується, зокрема, що на ярмарках українських міст можна було купити «чоботи з простого і турецького сап'яну, бачмаги турецькі, чижми із простого сап'яну, козлові чоботи чорні, черевики жіночі». Сучасний ринок взуття також вражає своїм розмаїттям, однак українські виробники поступово втрачають на ньому свої позиції: все більше імпортних виробів, нерідко не найкращого гатунку. Вітчизняний виробник, покинувши потужні фабрики, перебрався у рятівну тінь напівкустарних майстерень. Високоякісне і дороге взуття провідних фірм поки що не по кишені абсолютній більшості населення країни, його частка в загальній структурі продажів не перевищує 5 %.

На ринку повсякчас зростає кількість підробок, вироблених в Україні під лейблами відомих закордонних фірм. На Україні, зокрема, зареєстровано понад 200 підприємств, товариств і приватників, які виготовляють взуття. Працюють вони переважно у Львові, Києві і Харкові. Втім, масовим випуском продукції займаються лише 10, серед яких - фірми «Прогрес» і «Мальви», українсько-польське товариство «Степ» та українсько-німецьке товариство «Дельпро», ТзОВ «Торговий дім «Світ взуття» та фірма «Мокасин». У 2005 році ці 10 підприємств виготовили загалом 1170,9 тис. пар взуття. У 2004-му ця цифра становила 1068,8 тисяч пар. Взуття в області становить 2,6 % до загального обсягу виробленої продукції. Дивно, що при такій, досить значній, кількості побачити вітчизняне взуття на українських прилавках майже неможливо. Пояснення просте: працюють підприємства переважно на давальницькій сировині, а отже, й не розпоряджаються своєю продукцією на власний розсуд, вона здебільшого йде за кордон. Минулого року на давальницькій сировині було випущено 1068,8 тис. пар взуття, а із власної сировини - лише 102,1 тис. пар, тобто у десять разів менше. Підприємці, які займаються торгівлею взуттям, не дуже переймаються станом вітчизняного виробництва, бо кажуть, що воно значно відстає від зарубіжного - наші виробники не йдуть в ногу з модою, не цікавляться світовими тенденціями і повільно оновлюють модельний ряд, а ціна на українське взуття на рівні, а то й вища, ніж на зарубіжне, хоча якість - гірша. За словами продавців, навіть така відома київська фірма, як «Монарх», рідко радує споживача модними новинками, а ціна на її продукцію на порядок вища, ніж у багатьох зарубіжних виробників. Останнім часом у структурі пропозиції дещо зменшилася частка елітного взуття. Через високі ціни контингент споживачів таких виробів в Україні обмежений 3-4 відсотками населення. взуття промисловість імпорт інвестиція

Якість вітчизняного ринку взуття досить активно вивчається товарознавцями й аналітиками [1-4]. Однак в умовах сучасної нестабільної економічної ситуації він зазнає певних змін.

Вітчизняний ринок взуття в кількісному виразі становить 120-140 млн. пар на рік, у грошовому - 1.5 млрд доларів США. [4]. Однак за споживчим рівнем Україна відстає від європейських країн. Середній показник споживання взуття на душу населення становить 2.7 пари. Варто згадати, що за часів Радянського Союзу на території УРСР випускалося 200 млн. пар взуття на рік - третина всієї взуттєвої продукції СРСР. Нині виробничі потужності вітчизняної взуттєвої промисловості дають змогу виготовляти до 120 млн. пар щорічно, проте останніми роками вони використовуються лише на 10-15 %. За даними Держкомстату [5], в Україні в 2010 р. Виготовлено 24 млн. пар взуття.

За останні п'ять років обсяги вітчизняного виробництва взуття поступово зростають, однак у 2012-2013 рр. спостерігався його спад. Це пов'язано з нестабільною фінансовою ситуацією, інертністю кризових явищ у світовій та вітчизняній економіці.

У галузі легкої промисловості працює понад 10 тис. підприємств, з яких 1.5 тис. спеціалізуються на виробництві шкіри та шкіряного взуття. Центрами української взуттєвої індустрії є Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Житомир, Львів, Кременчук, Кривий Ріг, а також

м. Бровари Київської області, де виготовляють приблизно п'яту частину вітчизняного взуття. У Броварах зареєстровано понад 200 підприємств: як досить великих, так і малих виробників. Відповідно, рівень якості взуття, що виготовляється ними, - різна.

Основними проблемами взуттєвої промисловості є такі:

· відсутність сировини та клеїв для виробництва взуття. Переважно всі комплектуючі імпортуються, лише лиття підошви здійснюють в Україні. При цьому часто порушуються строки поставки деталей;

· застаріле обладнання вітчизняних фабрик (український працівник за добу виготовляє 2-3 пари взуття, тоді як європейський - 7-10);

· недостатня кількість кваліфікованих кадрів.

Низька конкурентоспроможність української продукції пояснюється високим оподаткуванням виробництва, недосконалою системою просування вітчизняного взуття на ринку, відсутністю швидкого відгуку на запити споживача й моди, невисокою якістю взуття. За результатами перевірок Укрметртестстандарту виявилося, що кожна друга пара взуття, що перевірялася, не відповідає стандартам якості. За кількістю скарг до органів технічного регулювання України друге місце посідають звернення щодо незадовільної якості взуття - як вітчизняного, так і імпортованого [3].

Нерівні конкурентні умови на внутрішньому ринку для українських підприємств створюють дешеві товари турецького й китайського виробництва низької якості, а також ті, що ввозяться в Україну із заниженням їх митної вартості з метою ухилення від повної сплати податків, контрабандно, товари секонд-хенд і тіньового виробництва.

За даними Державної митної служби України [6], обсяг імпорту взуття набагато перевищує експорт.

Вітчизняна взуттєва промисловість сьогодні зіткнулася з проблемами, пов'язаними з глобалізацією світової економіки та конкуренцією швидкозростаючих азіатських ринків.

Лідером поставок в Україну деталей взуття є Італія, де взуттєва галузь залишається однією з провідних. Ця країна вважається законодавцем моди й лідирує в сегменті взуття високого та середнього класу. Водонепроникне взуття з підошвою і верхом із гуми та полімерних матеріалів у значній кількості імпортується в Україну з Росії.

Щодо товарної структури імпорту, то поставки в Україну взуття з гуми та полімерних матеріалів становлять 60 %, із натуральної шкіри -22, із текстильних матеріалів - 7, інше взуття - 3, імпорт деталей взуття - 8 % [6].

Товарну структуру експорту вітчизняного взуття відображено на рис. 1. Україна експортує взуття та його деталі насамперед до країн-сусідів: Румунії, Польщі, Угорщини та Росії. За обсягом українського експорту лідирує Румунія, куди поставляються переважно деталі взуття. До Італії та Росії експортується з України шкіряне взуття, до Польщі - з гуми та полімерних матеріалів, до Росії - з текстильних [6].

Останнім часом поступово зростає частка продажу взуття в магазинах. Зараз вона на рівні майже 40 %, тоді як кілька років тому становила лише

20 %. Український споживач переорієнтовується з купівлі дешевого взуття на речових базарах на придбання більш якісного в спеціалізованих магазинах. Зміні структури ринку сприяє переформатування в багатьох регіонах базарів у торговельні центри. Споживачі відвідують взуттєві салони, порівнюють асортимент кількох магазинів і роблять покупки зазвичай в сезон. Виділяють два основних формати взуттєвих магазинів. Перший не передбачає індивідуального підходу до продажу, покупець самостійно обирає потрібну модель. Другий формат заснований на індивідуальному підході до продажу, взуття також перебуває у вільному доступі, але викладка призначена лише для привертання уваги споживача, ознайомлення з асортиментом. У кожному взуттєвому магазині продукція розміщується відповідно до певної системи викладки: брендової, стильової, кольорової, цінової, за розмірами. Проте тут прийнято в різний час продажу колекції поєднувати різноманітні типи викладки.

Рис. 1. Товарна структура експорту взуття з України в 2010 р.

У магазинах актуальною є експозиція взуття за зразками, коли на полицю виставляють лише половину пари, що надає їй ознаки ексклюзивності. Викладка здійснюється під кутом 30 градусів до покупця, а відстань між моделями повинна бути не менша, ніж півпари, що дає можливість візуально сприйняти модель.

Варто відзначити, що світовий ринок взуття оцінюється як один з найперспективніших для ведення бізнесу. З іншого боку, він є одним з найскладніших, що обумовлено високою конкуренцією, а також його сильною диференціацією за рівнями споживання. Динаміка розвитку ринку взуття передусім визначається особливостями розвитку світової взуттєвої промисловості, до яких можна віднести такі:

· укрупнення та об'єднання взуттєвих підприємств за їх спеціалізацією під впливом глобалізації розвитку світової промисловості;

· зміна спрямування інвестицій з розвинених країн в регіони та країни з дешевою робочою силою (Китай, Індія, В'єтнам, Бангладеш та ін.);

· переміщення основного випуску спортивного та масового взуття в країни Азії та Латинської Америки, і тільки шкіряне взуття класу люкс виготовлятиметься в розвинених країнах, таких як Італія, Іспанія, Німеччина та ін. [7].

Отже, український ринок взуття поступово відновлюється після економічної кризи, яка негативно вплинула на нього. Вітчизняні підприємства мають цілу низку проблем - відсутність власної сировини, застаріле обладнання, недосконала система просування товару на ринок тощо. Унаслідок цього частка вітчизняного взуття на ринку України лишається невеликою. Саме тому для прискорення розвитку взуттєвої промисловості необхідні як відповідні політичні рішення, так і вдосконалення процесу виробництва. Слід звернути увагу на те, що найбільше на успіх взуттєвого бізнесу впливає просування товару на ринку.

2. Стан світового виробництва взуття

У європейських країнах спостерігається щорічне зниження обсягів виробництва взуття, яке становить 10-15 %. Вирішальним фактором несприятливої динаміки розвитку взуттєвої галузі представники Європейської конфедерації взуттєвої промисловості вважають викликане процесом глобалізації прискорення структурних зрушень у європейській взуттєвої промисловості та впровадження аутсорсингу переважно в країнах Південно-Східної Азії з метою оптимізації виробничих процесів. Основною ідеєю стратегії аутсорсингу є передача частини ланцюжка виробничих процесів або цілком всього циклу виробництва сторонній фірмі. Це дозволяє компанії зосередитися на розробці нових продуктів і послуг, збільшити гнучкість виробництва, вести бізнес на ринках з дешевою робочою силою, що важливо в умовах стрімко змінюються технологій і попиту для забезпечення конкурентоспроможного переваги [8].

У господарській практиці зарубіжних компаній багато питань ринкової конкурентоспроможності вирішують за допомогою методів стандартизації. За оцінками німецьких експертів, економіка Німеччини отримує від застосування стандартів щорічний ефект, рівний третини щорічного економічного зростання. Причому проводиться стандартизація не тільки виробу, його характеристик, але і, що більш важливо, - стандартизація технологічного процесу, способу і параметрів виготовлення. Одним з основних факторів, що впливають на ефективність виробництва, є продуктивність праці. В економічно розвинених країнах, наприклад, у Німеччині вона становить - 2500 пар на рік на одного працюючого у взуттєвій промисловості.

Фактор продуктивності, від якого залежать вартість взуття, постачання споживачеві в необхідній кількості і в потрібний час (Just in time), певною мірою компенсує високу зарплату західного робітника. Однією з найважливіших соціально-економічних характеристик є рівень споживання взуття в країні. Так, в Україні споживання взуття знизилося з 3,2 до 2,5 пар на людину в рік, при раціональному нормативі 3,3 пари на рік, що набагато нижче сучасного рівня споживання взуття в розвинених країнах, наприклад, США - 6,5 пар взуття (див. таблицю 1). Що стосується сировинної бази, то в розвинених країнах (Італія, Чехія) використовуються шкіри підвищеної сортності, а також розкрійне обладнання високої точності, тому й витрата шкіри у них трохи нижче. Так, в Італії на одну пару витрачається шкіри на

12 % менше, ніж в Україні, і на 16 % менше, ніж в Індії.

Ще одним параметром, що характеризує взуттєве виробництво є економічність конструкції, яка багато в чому визначається вартістю матеріалів, деталей і вузлів взуття. Відносно великі цифри вартості матеріалів у Франції можна пояснити тим, що там виробляється в основному взуття високої цінової групи, для якої потрібні всі матеріали тільки відмінної якості. В Україні витрати на матеріали знаходяться в нижній частині групи розглянутих країн.

При виробництві взуття враховуються також витрати часу, необхідні для виконання повного набору операцій. Мінімальні витрати часу на складальних ділянках підприємств Франції та Італії визначаються не тільки високим рівнем автоматизації, а й використанням покупних уніфікованих деталей. Витрати часу на виготовлення взуття в країнах, що розвиваються пов'язані з великим числом непродуктивних операцій, виконаних, як правило, вручну (чистка, перевірка, перекладання).

Розглянемо тепер виробничі витрати. Вони включають вартість матеріалу, оплату праці, оплату соціальних витрат, адміністративні витрати і амортизаційні відрахування. У структурі виробничих витрат істотна частина припадає на оплату праці, в першу чергу, в розвинених країнах. Погодинна оплата праці на взуттєвих підприємствах становить: у Франції - $20,7, в Італії - $14,3; в країнах, що розвиваються $0,2-0,3; в країнах з перехідною економікою приблизно $1. Цим пояснюється прагнення виробників знайти країни та регіони з низькою оплатою праці.

Таким чином, собівартість взуття в розвинених країнах і країнах з перехідною економікою приблизно рівна. У розвинених країнах, наприклад, у Франції, собівартість взуття становить більше 30 долларів, що у порівнянні з українським взуттям в 2 рази вище. Однак не високі абсолютні цифри при грамотній ціновій політиці, при наявності широко відомого бренду і високої якості взуття роблять французьку взуття конкурентоспроможною на вітчизняному ринку навіть у середньоціновий групі.

В даний час Китай став взуттєвою фабрикою планети. Тут виготовляється 80 % всієї світової взуття, в тому числі взуття транснаціональних брендів. У 1994 році Китай виробляв 3,75 млрд. взуття (що становило 38 % світового виробництва), в 2005 році - 7,65 млрд. взуття (або 58,8 % від загального світового рівня). З цієї кількості на внутрішньому китайському ринку залишилося 3,06 млрд., а 4,59 млрд. пар взуття було експортовано в інші країни.

Слід зазначити, що побічно «винні» у переважанні китайської продукції на взуттєвих ринках світу італійські підприємці. Справа в тому, що, прагнучи до скорочення витрат, вони протягом ряду років розміщували замовлення на свої ультрамодні моделі у китайських виробників. І ті навчилися виготовляти взуття на досить високому якісному рівні, практично ідентичному європейського. Тому світовою тенденцією виробництва взуття є перенесення фабрик з виробництва взуття в Китай або розміщення замовлень у китайських взуттєвиків.

Перевага китайських виробників полягає в оптимальному співвідношенні ціна-якість і обумовлено низкою факторів:

· Середня зарплата на місяць - 80-90 доларів США;

· Швидкість виконання замовлення 2 дні;

· Наявність власної бази сировини, матеріалів, комплектуючих, фурнітури;

· Низькі податки;

· Легкий доступ до кредитів;

· Особисті якості, такі як мобільність, гнучкість, акуратність, дисциплінованість і т.д.;

· Підтримка держави;

· Сприятлива інвестиційна політика.

На зниження собівартості взуття в Китаї впливає такий потужний фактор, як висока питома вага ручної праці (до 90 %) всіх операцій. Власна база сировини і комплектуючих дозволила Китаю домогтися зниження собівартості виробництва порівняно з європейськими країнами в 6-8 разів.

Крім попиту на робочу силу з боку західних і європейських компаній, на розвитку взуттєвого виробництва позначилося зростання внутрішнього ринку. Також потужним стимулом для зростання є державна політика, спрямована на залучення іноземних інвестицій, підтримку і стимулювання внутрішнього виробництва: надання дешевих кредитів, лізинг обладнання, податкові пільги.

Тенденція перенесення виробництва в Китай з інших країн продовжиться, тому в 2012 році там буде випускатися вже 15 млрд. пар взуття. Однак як довго збережеться така ситуація - поки невідомо. Причин для сумнівів декілька:

По-перше, різке зростання взуттєвої промисловості в Китаї, В'єтнамі, Індії та інших країнах Азії відбулося не тільки на ринку взуття, а й на ринку сировини. Китай у великих кількостях закуповує шкіру високої якості, що призводить до значного зростання цін як на сировину, так і на вартість готових виробів, а це зменшує вигоду роботи з Китаєм.

По-друге, в Китаї виникає все більше проблем з пошуком кваліфікованого персоналу і утриманням низького рівня цін і зарплат. Виробництво починає переміщатися в дешевші райони Китаю, а зарплати зростають з кожним роком все швидше.

Можливо, що проводяться Єврокомісією антидемпінгові заходи щодо Китаю та В'єтнаму приведуть до того, що переміщення виробництва відбудеться набагато швидше, ніж його очікують. І перші кроки в цьому напрямку вже можна спостерігати: європейські виробники, що почали або планують почати виробництво взуття в Китаї, кажуть, що вони збираються відмовитися від цього і налагодити виробництво в Європі.

Італійський експорт взуття з початку 2009р. вперше після довгої перерви знову почав зростати. За перші 2 місяці 2009 року вивіз в кількісному вираженні виріс на 2,1 % і за вартістю на 8,5 %. Одночасно збільшився в зазначений період також імпорт взуття внаслідок пожвавлення споживчого попиту - на 8,1 % за якістю і на 4,8 % за вартістю [9]. З цих даних можна зробити висновок, що в країну ввозиться взуття з низьким рівнем цін, тоді як потреба у взутті середнього і підвищеного цінового сегмента задовольняється здебільшого за рахунок місцевого виробництва.

Структура італійської взуттєвої промисловості мало змінилася за останнє десятиліття. У галузі як і раніше превалюють малі та середні підприємства. Однак кількість підприємств за 1996-2010 рр.. зменшилася з 8500 до 6857, а чисельність зайнятих - з 122,1 тис. осіб до 94,1 тис. осіб. Число зайнятих на одному підприємстві в 2010р. склало в середньому 14,1 осіб. Висока питома вага дрібних підприємств у структурі італійської взуттєвої промисловості ускладнює приплив інвестицій для дослідницьких і збутових цілей.

Найважливішим експортним ринком для італійської взуттєвої промисловості є Німеччина, однак ввезення туди італійського взуття в 2010 р. знову скоротився - на 0,6 % за вартістю і на 9,5 % за кількістю. Виняток склала дитяче взуття, експорт якої у ФРН виріс на 14 % - до 4,6 млн. євро.

Для розвитку німецького взуттєвого бізнесу, як і всієї роздрібної торгівлі, характерний ряд загальних напрямків - зміна споживчих переваг, скорочення обсягу торгівлі, падіння цін, поява нових каналів збуту, розширення торгових площ. За даними Федерального об'єднання німецької роздрібної торгівлі взуттям, ємність взуттєвого ринку ФРН визначається в 8 млрд. євро.

Велика частина взуття реалізується через мережу спеціалізованої торгівлі, тобто через магазини, які не менш 50 % своєї торгової виручки отримують від взуття. Через такі магазини продається взуття на 5,2 млрд. євро на рік з тенденцією до скорочення [10].

Усередині спеціалізованої торгівлі відбуваються проте значні зрушення. Це підтверджується тим, що торгівля все більше концентрується в руках великих фірм, які проводять агресивну цінову політику. До їх числа відноситься лідер ринку - група Deichmann. Її продажі в 2010 р в Німеччині, де вона має 1300 магазинів, збільшилися на 13,7 % - до 3,27 млрд. євро. Група Deichmann лідирує також у всій європейській роздрібної торгівлі взуттям і розташовує сильної торгової мережею в США.

Ціни на взуття на німецькому ринку знижуються, оскільки на ринок надходить більше взуття з країн з низькими витратами виробництва. Список країн-постачальників взуття в ФРН очолює Китай. Іншим великим постачальником виступає В'єтнам. Водночас скоротився імпорт взуття з Італії в ФРН на 23 %.

Взутєва промисловість Туречини розвивається в швидкому темпі через сучасні технологічні процеси, наявність якісної сировини, кваліфікованих робітників і високої дизайнової потужності. Сьогодні турецька взуттєва промисловість має сильні позиції серед експортерів високоякісних модних товарів. Ще однією ознакою позитивного розвитку є збільшення іноземних інвестицій в цьому секторі.

Очевидно, що взуттєва промисловість сильно залежить від шкіряної промисловості в країні. Шкіряна галузь Туреччини, яка має існує протягом 500 років, стає одним з провідних центрів в шкіряному світу. Турецька шкіряна промисловість, яка займає чільне місце в економіці Туреччини, активно розвивається, об'єднуючи свої технології.

Початкові зусилля з модернізації шкіряної промисловості почалися в 70-і роки, але значний прогрес в реальному промисловому масштабі роспочався тільки в середині 80-х. Взутєвий сектор розвивається дуже швидко в останні роки. В даний час існує три організовані зони шкіряної промисловості в Туреччині та очисні споруди для цих зон вже були завершені. Крім того, ще вісім організованих зон шкіряної промисловості знаходяться в стадії будівництва. Сектор виробляє відповідно до міжнародних стандартів і стає все більш чутливим до навколишнього середовища; близько 90% виробництва притримується медичних та екологічних стандартів.

Шкіра є одним з провідних експортних галузей Туреччини. Експорт шкіряної галузі за 2007 рік склав близько 846 млн доларів.

Взуттєва промисловість, яка стала з'являтися як легка промисловість в 1950 році, в даний час є дорбе розвинута промисловість. Особливо в 1980-х роках були зроблені значні інвестиції в машини і тепер більше 15 % сектора завершила процес індустріалізації. Близько 70 % продукції в секторі здійснюється напів-механічні виробничі процеси і майже 15 % продукції роблятся вручну.

Виробництво Турецького взуття досяго 200 млн пар в 2004 році. Майже 26 % продукції складається з шкіряного взуття. Крім того, спостерігається швидке зростання у виробництві пластикової взуття і тапочок. Взуттєвий сектор спирається на турецьке машинобудування для будування верстатів, а також частин взуття. Частка галузі виробництва частин взуття у загальному обсязі виробництва взуттєвої промисловості становить близько 5 %. Підошви, каблуки, ливарні форми взуття експортуються.

Взуттєвий сектор уважно стежить за останніми тенденціями в світі моди. Компанії, що виготовляють турецьке взуття, готують свої колекції на кожен сезон, відповідно з модними тенденціями в Туреччині і в світі.

Промисловість в даний час концентрує свої зусилля на процесі навчання і дизайну. У цьому контексті, з ініціативи взуттєвої промисловості, Турецький Фонд дослідження, освіти і розвитку взуттєвої промисловості був створений в 2001 році, який працює в 2014 році. Для того щоб задовольнити потребу в кваліфікованному персоналі, який розуміється на дизайні взуття, був відкрит департамент дизайну взуття в Мімар Сінанському університеті, що в Стамбулі, який пропонує двухрічні курси. На додаток до них, там щороку проводятся різні конкурси та тендери з метою виявлення нових таланів в галузі дизайну взуття [11].

У 2010 році в Південно-Східній Азії було випущено 7,2 млрд пар взуття (без урахування Китаю). Йдеться про такі країни, як В'єтнам, Індонезія, Індія, Таїланд, Пакистан, Бангладеш. Майже у всій Південно-Східній Азії, за винятком Індонезії, було відзначено значне зростання виробництва, хоча показники зростання в кожній з країн були різними. У середньостроковій перспективі це зростання продовжиться.

Всього ж в Південно-Східній Азії в 2011 році буде випускатися 89 % всього взуття в світі (65,5 % - у Китаї, 23,5 % - в інших країнах). При цьому знизиться якість взуття в Індонезії, але стане краще індійське взуття. Поки Індія поводиться на ринку взуття дуже стримано, проте вже зараз у неї найкраща шкіряна сировина у світі. Плани індійців на наступні сім років - досягти 1,9 млрд. пар взуття на рік. Якщо це відбудеться, на світовому ринку взуття з'явиться «другий Китай».

Згідно із заявою індійського міністра торгівлі і промисловості, в 2014-2015 р. експорт продукції шкіряно-взуттєвої промисловості країни може досягти $ 8 млрд. Однак цей рівень можливий за умови щорічного приросту експорту на 20 %, впровадження додаткової технології виробництва та розширення виробничих потужностей. Для досягнення цієї мети шкіряно - взуттєвої промисловості потрібні термінові капіталовкладення, щоб наростити виробничі потужності, створити і професійно навчити ресурс робочої сили.

У 2010 р. виробничі потужності індійських експортерів взуття були збільшені, за оцінкою, на 50 % під впливом різкого зростання попиту як на освоєних, так і на нових ринках. Нарощування потужностей взяли найбільш великі експортери взуття, включаючи Forward Shoes, Farida Shoes, Presidency Kid Leather, AVT та ін.

Ряд великих фірм Індії об'єднується з фірмами взуттєвої промисловості в європейських країнах, куди вони поставляють взуття. Так, провідний експортер взуття компанія Farida Group домовилася про освіту спільного підприємства з виготовлення заготовок для взуття з австрійською фірмою Jaffra (м. Відень), що спеціалізується на виробництві взуттєвих устілок. Фірма Sreeleathers з Калькутти, що експортує взуття на ринки Європи, також планує спільне підприємство з європейською взуттєвої компанією з тим, щоб скористатися виробничою базою і торговою мережею партнера.

Португальська холдингова компанія Gruppo Investor, що має активи у виробництві взуття і взуттєвих заготовок, створює 100 %-ний філія з індійської фірми Calsea Foootwear PVT.LTD. для виробництва взуття з метою експорту. Присутність португальської компанії в Індії пояснюється, так само як і інтерес інших європейських і американських компаній, необхідністю пошуку виробничої бази в якості альтернативи Китаю.

Подальший розвиток шкіряно-взуттєвої промисловості Індії буде істотно залежати від того, наскільки їй вдасться залучити іноземних інвесторів як шляхом створення спільних підприємств, так і через прямі інвестиції компаній, які бажають налагодити офшорне виробництво і звільнитися від залежності від Китаю.

В останні роки шкіряний сектор Бангладеш стикається з низкою проблем, пов'язаних із забезпеченням сировиною і матеріалами. Випробовується, зокрема, дефіцит необроблених шкур, шкіряних напівфабрикатів вет-блю і краст. Фінансове становище шкіряних заводів ускладнюється внаслідок зміцнення курсу євро по відношенню до долара. Оскільки в Бангладеш використовуються хімікати європейського походження, імпорт яких оплачується в євро, то експортери шкіри та шкіряних виробів цієї країни змушені підвищити свої ціни, що, однак, послаблює їх конкурентоспроможність на зовнішніх ринках.

Що стосується залучення прямих іноземних інвестицій, то цей процес представляється прибутковим. Бангладеш своєму розпорядженні необхідною сировиною для виробництва взуття, а також надлишкової дешевою робочою силою, здатною оволодіти професійно-технічною освітою. Поєднання зазначених факторів разом з наданням тарифних поступок головними країнами-імпортерами на основі загальної системи преференцій може перетворити Бангладеш в потенційну офшорну зону для розміщення виробництва шкіряного взуття високої якості, але з нижчими виробничими витратами. 3.6. Європа і Америка.

У Європі виробляється приблизно 1,2 млрд. пар, з яких 900 млн. пар - в Західній Європі і близько 300 млн. пар - у Східній. Незважаючи на відносно невелику частку в сумарному світовому виробництві взуття, Європа лідирує в області виробництва високоякісного взуття.

Промислове зростання в Азії привів до спаду виробництва в Північній і Центральній Америці, а також Європі; тільки Південній Америці вдалося забезпечити невелике зростання. Ці падіння ринкового розвитку пов'язані не тільки з відкриттям світових ринків і скасуванням тарифів, що забезпечують захист місцевих виробників, але і з різним рівнем витрат на заробітну плату на підприємствах-виробниках.

Зараз китайське взуття при ввезенні в Європу в середньому коштує 3,63 євро, після оплати митних та інших зборів - 4 ,50 євро, а продається за 39,00 євро. Собівартість рідного німецького взуття вище в десятки разів, а продавати дорожче середньої китайської ціни набагато важче.

Падіння виробництва в Європі та Америці продовжиться і протягом декількох наступних років. Так, в Європі до 2013 року замість 1 млрд. пар (як у 2010 році) буде випускатися лише 580 млн. пар. Можна сказати, що через п'ять років виробничих потужностей в Європі практично не залишиться. Все це відбуватиметься на тлі досить швидкого скорочення населення: за прогнозами до 2050 року в Європі замість нинішніх 800 млн. людина буде жити всього близько 300 млн.

У цілому для виробників з Європи та Південної Америки така ситуація означає, що потрібно сконцентруватися на виготовленні високоякісного взуття - ортопеддичного, комфортного і дитячого. Залишитися конкурентоспроможними на взуттєвому ринку вони зможуть завдяки виробництву не дешевого, а виключно високоякісного взуття.

Те, що цей сектор розвитку буде успішним для європейців і американців, доводиться збільшенням експорту взуття середньовисокі і високого цінового сегмента (незважаючи на те, що в цілому експорт з країн ЄС і американських континентів знижується).

У межах загального тренду - якісної дорогого взуття - кожна країна обирає свій власний шлях. Так, наприклад, Німеччина активно шукає ніші для свого взуття, а Італія проводить політику агресивної захисту своїх виробників через політику лобіювання в Єврокомісії. Особливості регіонального розміщення основних підприємств взутєвої промисловості.

Головним виробником взуття в даний час є Китай (близько 400 млн. пар на рік), далі йде Італія (понад 300 млн. пар), Індія (140-180 млн. пар), Іспанія (160 млн.), США, Франція, Португалія, Великобританія та ін (див. карту 1). Причому значний приріст виробництва зафіксовано в багатьох країнах, що розвиваються [12].

За оцінками Національної спілки виробників взуття і шкіряної продукції, «УкрКожОбувь», наразі в Україні налічується понад 3,500 виробників взуття. Ці підприємства різняться за розміром - від 5 працівників до понад 500 працівників. За наявними оцінками підприємства взуттєвої промисловості загалом виробляють 35 млн. пар взуття на рік, де ще близько 3-4 млн. пар взуття виробляється за схемами з давальницькою сировиною для іноземних клієнтів. Основна частина продукції, виробленої в Україні, реалізовується на внутрішньому ринку. Підприємства також різняться за складністю застосовуваних виробничих технологій та видами продукції, що виробляється. Багато підприємств задіяні у виробництві недорогого взуття для продажу на внутрішньому ринку і не мають намірів, експертних навичок і знань, або фінансових можливостей для розширення своїх ринків чи асортименту продукції. Однак в Україні є декілька підприємств, що виробляють високоякісне взуття за добрими цінами і мають спроможність розширити свої ринки. Багато з цих підприємств нещодавно здійснили інвестиції в нове обладнання, беруть участь в торгових ярмарках і використовують високоякісну сировину і матеріали. Типовими прикладами таких підприємств є компанії Лідер, Бістфор та Ігнар, які придбали нове обладнання (що має тривалий термін експлуатації) і провели модернізацію іншого устаткування. Продукції цих підприємств притаманні сучасний дизайн і висока якість. Лідер використовує шкіру, вироблену в Італії, і підошви, виготовлені в Польщі, тоді як інші підприємства використовують шкіру вітчизняного виробництва та вітчизняні або імпортні підошви.

Загалом виробники стверджують, що якість імпортної шкіри є вищою, хоча якість шкіри вітчизняного виробництва останнім часом покращується. Усі підприємства взуттєвої галузі мають труднощі із залученням коштів. Рівень професійних навичок працівників взуттєвих підприємств є досить високим, а продуктивність-доброю [13].



3. Забезпеченість ринку України взуттям

В Україні є сучасна взуттєва промисловість, проте вона відчуває сильний тиск з боку іноземних виробників взуття, які наповнили український ринок своєю, не завжди якісною і тому вельми дешевою продукцією. За останні 20 років в Україні навчилися виробляти абсолютно інше, сучасне взуття. У нашій країні за цей час змінилися як технологія виробництва взуття, так і якість самої продукції.

Якщо в кризовому 2011 році в Україні було реалізовано 80 млн. Пар взуття, то в 2012 не менше 150 млн. Пар. Але при цьому частка присутності на ринку продукції українського виробництва знизилася. У 2011 році вона становила 13,5 %, а в 2012 році - лише близько 10 %. Але в тому ж 2012 році українські виробники експортували (причому, переважно на ринки країн Євросоюзу) 11 млн. Пар взуття, що на 24 % більше, ніж у 2011 році. Це свідчить про конкурентоспроможність вітчизняної взуттєвої галузі.

І незважаючи на це продукція вітчизняних фабрик витісняється з ринку України. Причина - експансія зарубіжних виробників, які мають можливість реалізовувати в Україні взуття за заниженими і відверто демпінговими цінами. Наприклад, у 2012 році в Україні були легально ввезені 122 млн. Пар взуття при середньої митної ціною $ 3,5 за пару. Збільшення цього показника до $ 4,5 за сім місяців нинішнього року становище українських виробників не покращило. Адже за цей же період ціни на основні взуттєві матеріали зросли на 20-40 %. Зараз собівартість виробництва шкіряного пари взуття в Україні становить не менше $ 20, при цьому тільки частка зарплати працівникам у цій сумі становить $ 5.

Через несплату платежів при розмитненні імпортний товар на українському ринку отримує цінову перевагу в 30-50 %, а держава недоотримує до бюджету мільярди гривень. У результаті українська взуттєва галузь розвивається у вкрай складних умовах, коли ввозиться взуття за ціною в кілька разів нижче собівартості вітчизняного виробника. Шлях один - залучити покупця високою якістю українського взуття. Тому що морально застарілі державні стандарти якість не забезпечують, а в ряді випадків просто заважають виготовляти конкурентну продукцію. Наприклад, у такій взуттєвій країні як Італія, покупця ваблять до прилавків не стандарти, а репутація виробника. В Італії взагалі немає і ніколи не було державних стандартів якості взуття. Покупець повинен купувати те взуття, за яке він готовий платити, що власне там і відбувається.

В Києві можна купити взуття і за 100 грн., яке буквально розвалиться вже через 2-3 дні. Це відноситься до неякісного імпорту, що ввозиться в Україну в основному по «сірому». У тій же Італії, наприклад, виробники маркують взуття лейблами з фразою «made in Italy». І це найсерйозніший орієнтир там для споживача. В Україні теж є досить багато виробників сучасногго якісного взуття (хоча треба відверто сказати, що назвати такими можна не всіх). Але часто їх продукція просто губиться серед маси взуттєвої. При цьому за зовнішнім виглядом визначити, яким виявиться взуття в процесі носіння складно навіть фахівцю. Враховуючи це, взуттярі, що борються за свою репутацію, мають намір впровадити інструмент, який допоможе краще зорієнтуватися споживачам. На якісне взуття українського виробництва пропонується наносити логотип «Виробник з надійною репутацією».

Ще одним сектором українського взуттєвого ринку, причому, хто вижив і діючим, на диво держчиновників, є сегмент ремонту взуття та виготовлення за індивідуальними замовленнями.

Винятковий обман споживача - це пропозиція взуття з синтетичної шкіри (з так званої пресованої шкіри) під виглядом шкіри натуральної. Але пресована шкіра при буквальному перекладі цього терміна з англійської мови звучить як «прес-ледер», тобто - синтетична шкіра. Виробники взуття з натуральної шкіри спеціально залишають на увазі шов, що показує волокнисту структуру матеріалу - натуральної шкіри.

Якщо виріб оброблено без відкритих швів, як кажуть взуттярі «в загину», то це в 95 випадках з 100 такий виріб виготовлено зі шкіри синтетичної. «При цьому варто враховувати, що взуття і з натуральної шкіри обробляється «в загин », але це дуже дороге взуття - на нашому ринку вона коштує від $ 300.

Безуспішними виявляться і перевірки покупцями натуральності шкіри по запаху - в синтетичних виробах можуть застосовуватися ті ж барвники, що і для натуральної шкіри. Говорячи про якісне взуття осінньо-зимового асортименту вітчизняного виробництва, його ціна починається приблизно з 800 гривень за пару. Дещо поліпшити ситуацію, може рішення уряду України, що зобов'язує виробників і продавців за аналогією з практикою Європейського Союзу інформувати споживачів про сировину і матеріал (у вигляді вже відомих багатьом піктограм), з яких виготовлено взуття. Але в Україні ця вимога вводиться (Постановою Кабміну №632 від 9.06.2011г.) Тільки з 2014 року.

4. Аналіз асортименту взуття та проблеми класифікації за УКТ ЗЕД

Асортимент шкіряного взуття різноманітний і складний. Він постійно змінюється під впливом моди, внаслідок чого з'являються нові види і конструкції виробів, застосуються нові матеріали.

Асортимент взуття, особливо за сезонами носіння, повинен складатися з урахуванням замінності шкіряного взуття гумовим і валяним виходячи з особливостей кліматичних умов району. За цільовим призначенням взуття поділяють на побутове, модельне, спортивне, спеціальне, ортопедичне і профілактичне.

Побутове взуття. Асортимент побутового взуття групується за цільовим призначенням, способом виготовлення, видами і різновидами, статевовіковим призначенням, розмірами і повнотами, фасонами і моделями, матеріалом верху і його кольором, матеріалом підошви і методом кріплення, висотою каблука.

Цільове призначення і спосіб виготовлення. За цільовим призначенням побутове взуття поділяють на взуття для вуличного носіння та в різних приміщеннях. Взуття для вуличного за сезонами носіння поділяють на зимове (утеплене), літнє та весняно-осіннє (демісезонне).

Особлива роль відводиться зимовому взуттю в середніх широтах і північних областях, оскільки тут воно експлуатується до шести і більше місяців на рік. Таке взуття повинно мати високі теплозахисні властивості, тому для верху широко використовують натуральні шкіри, вовняні і напіввовняні тканини, неткані матеріали, деякі види штучних і синтетичних шкір, фетр, хутро; для підошви здебільшого застосовують гуму пористої структури, поліуретан, шкіру, повсть. Взуття має утеплену підкладку і вкладні устілки, воно закриває не тільки стопу, а й гомілку.

Літнє взуття виготовляють полегшеної конструкції, часто з відкритими носковою і п'ятковою частинами, з окремими ремінцями, наявністю перфорацій і просічок. Нерідко воно буває без підкладки. Для верху, крім шкіри, широко використовують текстильні, штучні і синтетичні матеріали; для підошви - шкіру і шкіроподібну гуму. Літнє взуття не повинне перешкоджати теплообміну ноги з оточуючим середовищем.

Взуття весняно-осіннього призначення повинне мати достатні вологозахист властивості. Тому його виготовляють з верхом із натуральних, штучних і синтетичних матеріалів на підошвах з гуми, поліуретану, термопластичних еластомерів. Текстильні матеріали для верху застосовувати недоцільно, оскільки вони пропускають вологу.

За характером виконання побутове шкіряне взуття поділяють на повсякденне і модельне (тільки чоловіче і жіноче). До художньо-естетичних показників модельного взуття ставляться підвищені вимоги. На зовнішні деталі верху модельного взуття використовують матеріали з індексом «модельне» і шкіри хромового дублення, гладкі, у тому числі й еластичні, з натуральною лицьовою поверхнею, лаковані шкіри, замша, велюр, нубук, а також шкіри і тканини нових видів і оздоблення. Крім того, за згодою споживача на зовнішні деталі можна застосовувати штучні і синтетичні шкіри.

Види 1 різновиди взуття. Вид взуття, від якого залежить ступінь закритості стопи і гомілки людини, визначається конструкцією заготовки, тобто формою і розмірами деталей верху. Розрізняють такі основні види взуття, як чоботи, черевики, напівчеревики, туфлі.

Чоботи - взуття з халявками, що доходять до колінного суглоба, а іноді й вище, виготовлено із заднім зовнішнім ременем або прошвою, жорстким підноском або без нього (з юхти). Вони можуть бути без підкладки або з футором і піднарядом; з піднарядом без фу-тора; з футором без піднаряду. Наявність підкладки визначається товщиною зовнішніх деталей верху. Чоботи мають кілька різновидів.

Ічиги - національне взуття, що складається з юхтових передів і халявок, на підошві з юхти виворітного методу кріплення.

Взуття користується попитом у країнах Середньої Азії. В Якутії таким взуттям є торбаси, що мають вигляд панчохи з м'яких оленячих шкір з м'якою вшивною підошвою. У Грузії і Дагестані випускають ногавиці - вовняні шкарпетки, підшиті сап'яном.

Унти - хутряні чоботи з союзками і задниками з юхти або хромового виростка на повстяній підошві, призначені для північних областей. Чобітки і напівчобітки відрізняються від чобіт наявністю різноманітних оздоблень і прикрас. Випускаються без застібок або із застібками «блискавка»; на шнурівках, пряжках тощо, з різною висотою халяв, на низькому, середньому і високому підборах, а зимового призначення - на утепленій підкладці. До зимових чобітків відносять «адрески», призначені для прогулянок і відпочинку. їх виготовляють із утеплених матеріалів у поєднанні з водонепроникною тканиною типу «болонья», на підошвах із гуми і поліуретану. Таке взуття водостійке, легке, гнучке і дуже зручне для носіння в сніжну та вологу погоду.

Черевики - взуття з борцями, що закривають кісточки. Закріплюються на нозі шнурівкою, гумовою тасьмою, пряжками, ґудзиками, застібками «блискавка» тощо. Союзки в черевиках можуть бути настрочені на берці (звичайний крій) або з берцями, настроченими на союзки (ускладнений крій), мати відрізний носок, поздовжній шов або овальну вставку (типу мокасин). Рідше випускають черевики з крученою союзкою. Основна підкладка в черевиках - з текстильних матеріалів. Черевики з юхти з настроченими або цілими берцями, клапаном, шкіряними штаферками, задніми зовнішніми або внутрішніми ремінцями за прейскурантом відносяться до напівчобіт.

Напівчеревики - взуття з берцями не вище кісточок, що закривають тильну частину стопи. За видом крою заготовки і застібки вони мають багато спільного з черевиками. Підкладка - шкіряна або зі штучних матеріалів у п'ятково-геленковій частині і текстильна в носково-пучковій частині. Випускаються із суцільною шкіряною підкладкою або безпідкладкові.

Сандалети - літні напівчеревики, заготовка верху яких має різноманітні за формою і розмірами перфораційні отвори (або складається з ремінців). їх випускають з наскрізною шкіряною підкладкою в п'ятково-геленковій частині, з жорсткими задниками або з відкритою п'ятковою частиною.

Туфлі - взуття, верх якого не повністю закриває тильний бік стопи (верх закриває устілку менше ніж на 0,5 довжини, а в напівчеревиках навпаки).

Туфлі випускаються різноманітних конструкцій з різними прикрасами, застібками, на каблуках різної висоти. Найпоширенішими є туфлі-човники; туфлі, закриті шнурівкою; літні туфлі без задників, із закритими і відкритими носками; туфлі з верхом із окремих ремінців тощо. На конструкцію заготовок туфель значною мірою впливає мода. їх випускають як з підкладкою, так і без неї. Існують ряд різновидів туфель:

Туфлі хатні (кімнатні) - звичайні з різною висотою береш., відкриті, без п'яткової частини, без оздоблень або з різними прикрасами.

Пантомімі - туфлі, що складаються лише з союзки, яка закриває ділянку плесно-фалангового сполучення стопи.

Опанки - різновид жіночих літніх туфель бортового методу кріплення.

Чув'яки - легкі літні туфлі з верхом зі шкіри, жорсткими задниками, м'якими і жорсткими підносками, вкладною устілкою з текстильних матеріалів, каблуком висотою не більше 5 мм або набійкою. Жіночі, дівочі та шкільні (для дівчат) туфлі типу «чув'як» випускають і без підкладки.,

Спортивні туфлі - спрощеної конструкції, виготовляють без підкладки, проміжних деталей верху і низу, набійки або каблука. Для них обов'язковою є наявність блочків із шнурівкою або гумового тасьмою на підйомі для щільного закріплення на нозі.

...