Право інтелектуальної власності

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Особливості права інтелектуальної власності як товару

1. Товар - це продукт праці, що виготовлений для продажу. Цей продукт стає товаром, якщо на нього визначена ціна. Відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" можуть оцінюватися "... нематеріальні активи, у тому числі об'єкти права інтелектуальної власності ...". Таким чином, майнові права на об'єкти інтелектуальної власності мають ознаки товару, тому що вони е продуктом праці і можуть мати ціну. До основних властивостей будь-якого ринкового товару відносяться: а) корисність; б) рідкість - властивість, протилежна загальнодоступності; в) універсальність - придатність до обміну на гроші або на будь-які інші ринкові товари. Корисність розуміється як здатність задовольняти будь-яку потребу. Тобто якщо об'єкт інтелектуальної власності нікому не потрібний, то він не може стати товаром. Найважливішою є властивість рідкості, що перетворює корисність продукту в комерційну цінність, а сам продукт - у товар. Рідкість для об'єктів інтелектуальної власності реалізується ідеально тому, що за визначенням об'єкт інтелектуальної власності повинен бути новим, оригінальним, неповторним. Наявність перших двох властивостей для матеріальних об'єктів звичайно майже автоматично забезпечує третю. Але для права інтелектуальної власності ця властивість має суттєві відмінності. З третьою властивістю товару - універсальністю - тісно пов'язана його оборотоспроможність, що припускає відчуження правінтелектуальної власності як від індивідуума, так і від підприємства. Тільки у цьому випадку права на об'єкти інтелектуальної власності можуть обертатися як товар у його звичайному розумінні. За принципом "відокремлюваності" права інтелекту альної власності можна поділити на три групи: а) права, що відокремлюються як від індивідуума, так і від підприємства; б) права, що не відокремлюються від індивідуума; в) права, що не відокремлюються від підприємства. До першої групи відносяться права на об'єкти права інтелектуальної власності, такі як: винаходи, торговельні марки, твори літератури і мистецтва, аудіо- та відеограми тощо. До невідокремлюваної від індивідуума інтелектуальної власності відносяться: знання, уміння, творчі здібності людей тощо, які зайняті розробленням об'єктів інтелектуальної власності. У сукупності - це так званий людський капітал, що не може бути відокремлений від його носія -людини, тобто не може бути товаром у звичайному розумінні. Від підприємства не можна відокремити: системи і методи функціонування, що розроблені як складові частини діючого підприємства; наявність підготовленого персоналу; досягнення в галузі маркетингу власної продукції, ділову репутацію підприємства тощо. З цієї причини невідокремлювані від індивідуума чи від підприємства результати творчої діяльності не можуть виступати як товар. Але вони можуть продаватися (передаватися) разом з підприємством чи індивідуумом. Наприклад, не можна передати видатні організаторські здібності директора одного підприємства директору іншого підприємства. Можна тільки запросити талановитого директора на інше підприємство, запропонувавши йому більш вигідні умови праці, тобто "купити" його разом з його якостями. Інтелектуальна власність як нематеріальний актив. Активи підприємства складаються з матеріальних активів, до яких відносять: рухоме, нерухоме майно і оборотні кошти, а також з нематеріальних активів - в основному прав. Насамперед, це права власності на ОІВ, права користування природними ресурсами (землею, водою, надрами), а також права користування економічними, організаційними й іншими перевагами і пільгами: податковими пільгами, місцем на товарній біржі. Крім того, до нематеріальних активів відносять гудвіл (ділову репутацію), списки клієнтів тощо. Нематеріальні активи - це принципово новий об'єкт фінансового обліку для України, що узагальнює особливі види капіталу підприємства, а також характеризує його економічний потенціал і фінансову стабільність. Відмінними ознаками нематеріальних активів є:

· відсутність матеріальної основи і при цьому володіння такою коштовною якістю, як здатність давати доход власнику, виходячи з довгострокових прав і переваг, що вони приносять йому так довго, як це можливо;

· відсутність наміру продажу нематеріальних активів у нормальних умовах діяльності підприємства;

· тривалість експлуатації, що дозволяє враховувати їх у складі довгострокових інвестицій як оборотні активи і через обраний варіант облікової політики встановлювати більш розумний термін погашення їхньої первісної вартості при загальній невизначеності термінів функціонуван ня (гудвіл, товарні знаки тощо);

· відсутність відходів;

· багатоцільовий характер експлуатації, що дозволяє використовувати об'єкт на різних ділянках діяльності підприємства;

· підвищений ступінь ризику в прагненні отримати доход від застосування подібних активів.

В Україні основними нормативно-правовими актами, що регулюють правовідносини, які стосуються нематеріальних активів, є: Закон України "Про оподаткування прибутку підприємства" (1997p.); "Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні", затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 p. № 250; "Указівки по організації бухгалтерського обліку в Україні", затверджені наказом Міністерства економіки України від 7 травня 1993 p. № 25, а також Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи" (Зареєстровані в Міністерстві юстиції України від 02.11.1999 за № 750/4043). Права на об'єкти інтелектуальної власності стають нематеріальними активами після того, як вони будуть по ставлені на бухгалтерський облік. Для цього, принаймні, необхідно виконати дві умови: встановити ціну прав і термін їх служби. За цією ознакою ОІВ поділяються на дві групи: ОІВ з встановленим терміном служби та ОІВ з невстановленим терміном служби. Ця обставина має важливі наслідки при визначенні вартості ОІВ як товару, а також при встановленні терміну його амортизації, коли він перебуває на балансі підприємства як нематеріальний актив. Розрізняють юридичний і економічний термін служби. Одні ОІВ мають встановлений термін дії, а інші можуть не мати встановленого терміну служби. Наприклад, відповідно до Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" юридичний термін дії (служби) патенту дорівнює 20 рокам. Однак цілком можливо, що за цей час патент може морально застаріти, тому що не виключена імовірність, що з'являться нові аналогічні, більш ефективні винаходи. Тому при економічних розрахунках для патентів установлюється більш короткий термін, так званий економічний, котрий дорівнює 10-12 рокам, а в окремих випадках і менше. Встановлений термін служби характерний для більшості прав на об'єкти інтелектуальної власності, відокремлюваних від індивідуума і підприємства, але не для всіх. Так, торговельні марки не мають встановленого терміну служби, оскільки визначений законом термін дії після його закінчення може кожний раз продовжуватися ще на 10 років. Не мають встановленого терміну більшість прав на об'єкти інтелектуальної власності, невіддільні від підпри ємства чи індивідуума. Крім того, права на ті самі об'єкти інтелектуальної власності можуть мати як визначений, так і невизначений термін дії. Наприклад, ліцензія на право використання винаходу чи товарного знака може бути надана як на визначений, так і на невизначений термін.

2. Право інтелектуальної власності як товар

Товар - це продукт праці, що виготовлений для продажу. Цей продукт стає товаром, якщо на нього визначена ціна. Відповідно доЗакону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" можуть оцінюватися "... нематеріальні активи, у тому числі об'єкти права інтелектуальної власності ...". Таким чином, майнові права на об'єкти інтелектуальної власності мають ознаки товару, тому що вони є продуктом праці і можуть мати ціну. До основних властивостей будь-якого ринкового товару відносяться: а) корисність; б) рідкість - властивість, протилежна загальнодоступності; в) універсальність - придатність до обміну на гроші або на будь-які інші ринкові товари. Корисність розуміється як здатність задовольняти будь-яку потребу. Тобто якщо об'єкт інтелектуальної власності нікому не потрібний, то він не може стати товаром. Найважливішою є властивість рідкості, що перетворює корисність продукту в комерційну цінність, а сам продукт - у товар. Рідкість для об'єктів інтелектуальної власності реалізується ідеально тому, що за визначенням об'єкт інтелектуальної власності повинен бути новим, оригінальним, неповторним. Наявність перших двох властивостей для матеріальних об'єктів звичайно майже автоматично забезпечує третю. Але для права інтелектуальної власності ця властивість має суттєві відмінності. З третьою властивістю товару - універсальністю - тісно пов'язана його оборотоспроможність, що припускає відчуження правінтелектуальної власності як від індивідуума, так і від підприємства. Тільки у цьому випадку права на об'єкти інтелектуальної власності можуть обертатися як товар у його звичайному розумінні. За принципом "відокремлюваності" права інтелектуальної власності можна поділити на три групи: а) права, що відокремлюються як від індивідуума, так і від підприємства; б) права, що не відокремлюються від індивідуума; г) права, що не відокремлюються від підприємства. До першої групи відносяться права на об'єкти права інтелектуальної власності, такі як: винаходи, торговельні марки, твори літератури і мистецтва, аудіо- та відеограми тощо. До невідокремлюваної від індивідуума інтелектуальної власності відносяться: знання, уміння, творчі здібності людей тощо, які зайняті розробленням об'єктів інтелектуальної власності. У сукупності - це так званий людський капітал, що не може бути відокремлений від його носія -людини, тобто не може бути товаром у звичайному розумінні. Від підприємства не можна відокремити: системи і методи функціонування, що розроблені як складові частини діючого підприємства; наявність підготовленого персоналу; досягнення в галузі маркетингу власної продукції, ділову репутацію підприємства тощо. З цієї причини невідокремлювані від індивідуума чи від підприємства результати творчої діяльності не можуть виступати як товар. Але вони можуть продаватися (передаватися) разом з підприємством чи індивідуумом. Наприклад, не можна передати видатні організаторські здібності директора одного підприємства директору іншого підприємства. Можна тільки запросити талановитого директора на інше підприємство, запропонувавши йому більш вигідні умови праці, тобто "купити" його разом з його якостями.

3. Международная торговля

Является центральным звеном в сложной системе мирохозяйственных связей, опосредуя практиче ски все виды международного разделения труда и связывая все страны мира в единую международную экономическую систему. Она представляет собой совокупность внешней торговли всех стран мира, а ее объем подсчитывается путем суммирования объ емов экспорта

Современная международная торговля--торговля между странами, предполагающая ввоз (импорт) и вывоз (экспорт) това ров* . В ней участвуют различные юридические лица--корпорации, их объединения, государства, отдельные индивидуумы. Она явля ется средством, с помощью которого страны могут развивать спе циализацию, повышать производительность своих ресурсов и, та ким образом, увеличивать общий объем производства.

Кроме того, немаловажной особенностью является самые разнообразные экономические и политические риски в междуна родной торговле, обусловленные географическими, политически ми, национальными факторами .

Современная международная торговля имеет динамичный характер. Структура и объем экспорта, импорта товарооборота различных стран и регионов мира непрерывно меняется. Анализ показывает исключительно быстрый рост товарооборота после второй мировой войны: с 1947 по 1973 гг. объем Мирового экспор та ежегодно увеличивался примерно на 6%. В целом за послевоен ный период произошел настоящий взрыв экспорта товаров: его объем при пересчете в текущие доллары увеличился с менее чем 25 млрд. долларов в 1939г. до примерно 2500 млрд. долларов в 1987г. 90-е годы не изменили этой тенденции.

По данным Секретариата ГАТТ, Оборот мировой торговли в 1993 году, с учетом изменения цен возрос па 2,5%; объем мирового экспорта возрос на 2% и импорта на 2%.

Интенсивность торговых связей значительно различается постранам. На долю только промышленно развитых стран приходит ся около 70% международной торговли и более 3/4 всего торгового оборота, включая услуги. В основном они ведут эту торговлю друг с другом: около 80% экспорта промышленно развитых стран, предназначается для других промышленно развитых стран. Для примера--.на долю взаимной торговли развивающихся стран про изводится лишь четверть их экспорта .

Столь динамичное развитие внешней торговли объясняется ее положительным воздействием на уровень и качество экономи ческого развития стран. Большинство стран в современных усло виях--страны с открытой экономикой, т.е. значительная часть ВВП производится у них с участием внешнеторгового сектора.

4. Місце міжнародної торгівлі в МЕВ

Світовий ринок товарів і послуг та особливості його розвитку в сучасних умовах. Показники масштабів, структури, динаміки й результативності міжнародної торгівлі. Еволюція теорій міжнародної торгівлі. Види міжнародної торгівлі. Торгівля товарами та послугами. Традиційна торгівля, торгівля продукцією у межах кооперації, зустрічна торгівля. Торгівля науково-технічною продукцією та послугами. Методи міжнародної торгівлі. Торгівля навпрямки і через посередників. Біржова торгівля, міжнародні аукціони та тендери. Ціноутворення в міжнародній торгівлі. Тарифне і нетарифне регулювання міжнародних торгово-економічних відносин. Світова організація торгівлі (СОТ). Україна на світовому ринку товарів та послуг. Сутність міжнародної торгівлі та її роль в системі світогосподарських зв'язків Зовнішня торгівля (ЗТ) є важливою і історично першою формою міжнародних економічних відносин. Вона являє собою обмін товарами та послугами між державно оформленими національними господарствами. Це торгівля однієї країни з іншими країнами світу. Вона складається з ввозу (імпорту) і вивозу (експорту) товарів. В сукупності зовнішня торгівля різних країн утворює міжнародну торгівлю. В сучасних умовах у міжнародній торгівлі приймають участь всі суб'єкти світового господарства. В її основі лежить міжнародний поділ праці. Розвиток міжнародної спеціалізації виробництва та поглиблення вищеназваного розподілу праці (у виді загального, часткового та одиничного) породжує різноманітність форм і напрямків міжнародної торгівлі. Глибокий вплив на неї справляє науково-технічна революція, що прискорила якісні перетворення всіх елементів продуктивних сил і зрушення в географічній та товарній структурі світових товаропотоків. Місце міжнародної торгівлі в системі міжнародних економічних відносин визначається тим, що, по-перше, через неї реалізуються результати всіх форм світогосподарських зв'язків - вивозу капіталу, виробничої кооперації, науково-технічного співробітництва. По-друге, розвиток міжнародної торгівлі товарами визначає динаміку міжнародного обміну послугами. По-третє, зростання і поглиблення міжрегіональних та міждержавних взаємозв'язків виступають важливою передумовою міжнародної економічної інтеграції. По-четверте, міжнародна торгівля сприяє подальшому поглибленню міжнародного поділу праці та інтернаціоналізації господарських зв'язків. Міжнародна торгівля послугами Всі сфери міжнародного співробітництва потребують розвинених послуг, що є продовженням і розвитком сучасного виробництва. Основна відмінність торгівлі послугами від торгівлі товарами, з якої витікають особливості міжнародної торгівлі послугами, в тому, що послуги не мають властивості накопичуватися. Обсяг ринку послуг складає приблизно 25% світового товарного обігу, причому темп росту даного сектору світової економіки значно перевищує темп росту світового товарного обігу. Також торгівлі послугами впливає на зайнятість населення національної економіки в значно більшому ступені, ніж товарний ринок. Специфічні риси міжнародної торгівлі послугами можна визначити наступним чином: місце виробництва і споживання послуг співпадає -- експорт послуг обов'язково передбачає їх виробництво за кордоном; тісний зв'язок ринку послуг з ринком товарів, капіталів і робочої сили; ступінь концентрації на ринку сучасних послуг значно більша, ніж на ринку товарів; національна сфера послуг захищена більш сильно; ряд послуг практично не включається до міжнародного обігу. Міжнародний ринок послуг складається з: послуг фрахту; інших транспортних послуг; туризму; інших послуг, що надають державні організації (банківські, страхові, біржові, посередницькі, експорт технологій тощо); інших послуг, що надаються приватним сектором. Основну роль в міжнародній торгівлі послуг грають туризм та транспортні послуги. Оцінку розвиненості країни часто зводять до оцінки дохідності сектору послуг. Є країни, в яких сфера послуг дає до 60% ВНП і вище. Наприклад, в США -- 67%, у Франції -- 63%, в Японії -- 56%, в Англії -- 56,5%, в Германії -- 58%, в Італії -- 56%. Фінансово-кредитна сфера виступає провідною для всіх розвинених країн. Рух капіталів і його обслуговування стоїть завжди на першому місці. По цьому показнику виділяють три центри: США, Японія, Західну Європу. Показники міжнародної торгівлі Міжнародну торгівлю характеризує велика кількість показників, які можна систематизувати за наступними ознаками: а) показники обсягів; б) показники структури; в) показники динаміки; г) показники результатів. Рис. 2.1. Показники міжнародної торгівлі Показники обсягів МТ: експорт - це продаж з вивозом за кордон товарів і послуг. До експорту відносять: товари, вироблені, вирощені чи добуті в країні; товари, раніше ввезені з-за кордону, що були перероблені, а також товари, переробка яких здійснювалась під митним контролем. Реекспорт - продаж та вивіз з країни раніше ввезених на її територію товарів, що не піддавались обробці. імпорт - ввезення в країну товарів та послуг. До імпорту відносять: товари іноземного походження із країни-виробника або країни-посередника; товари для подальшої переробки під митним контролем. Реімпорт - ввезення раніше вивезених за кордон товарів, які не піддавались обробці, тобто це експортні операції, що не відбулись. Сюди відносять повернення покупцем бракованого товару, повернення товару, що не був проданий через аукціон, повернення товару, не реалізованого через консигнаційні склади. Основною ознакою реімпортних операцій є перетинання вітчизняними товарами митниці двічі: при ввезенні і вивезенні. Товари, що повертаються з виставок і ярмарок, до реімпортуємих не відносяться. Експорт та імпорт розраховуються кожною країною в натуральних і вартісних показниках. Вартісні показники розраховуються у національній валюті і переводяться в долари США для міжнародного порівняння. Невелика група країн, особливо країни з високою інфляцією, розраховують експорт та імпорт напряму в доларах США. З метою міжнародного порівняння експорт розраховується в світових цінах на момент перетину товаром кордону на базі ФОБ - вільний на борту (FOB - free on board), імпорт - на базі цін СІФ - вартість, страхування і фрахт (CIF - cost, insurance, freight). Оскільки основна частка товарів в міжнародній торгівлі перевозиться морським транспортом, за основу розрахунку цін експорту та імпорту береться транспортування морем. В результаті відмінності в базі розрахунків сукупна вартість світового експорту статистично буде завжди менше вартості світового імпорту на величину, приблизно рівну сплаті страхової премії на зовнішньоторговий товар, фрахту судна для його перевезення та інших портових зборів. зовнішньоторговельний обіг - сума вартостей експорту та імпорту країни за певний період часу

ЗТО = Е + І

фізичний обсяг торгівлі - оцінка експорту чи імпорту в незмінних цінах одного періоду (як правило, року); генеральна (загальна) торгівля - прийняте в статистиці зовнішньої торгівлі визначення зовнішньоторговельного обігу з включенням транзитних товарів; спеціальна торгівля - чистий зовнішньоторговельний обіг, тобто продукція, ввезена в країну чи вивезена з неї

СТ = ЗТО - реекспорт - реімпорт

Показники структури: товарна структура - це показники розподілу експорту та імпорту за основними товарними позиціями; географічна структура - розподіл товарного потоку за країнами, групами країн та регіонами світу; інституційна торгівля - розподіл торгівлі за суб'єктами і методами товарного обміну; видова структура - розподіл торгівлі за видами товарного обміну. Показники динаміки: темпів росту: темпи росту експорту

Тр.е. = Ез.р. / Еб.р. * 100%,

де Тр.е. - темпи росту експорту; Ез.р. - обсяг експорту в звітному році; Еб.р. - обсяг експорту в базисному році. темпи росту імпорту

Тр.і. = Із.р. / Іб.р. * 100%,

де Тр.і. - темпи росту імпорту; Із.р. - обсяг імпорту в звітному році; Іб.р. - обсяг імпорту в базисному році. темпи росту зовнішньоторговельного обігу

Тр.зт.об. = ЗТОз.р. / ЗТОб.р. * 100%,

де Тр.зт.об. - темпи росту зовнішньоторговельного обігу; ЗТОз.р. - обсяг зовнішньоторговельного обігу за звітний рік; ЗТОб.р. - обсяг зовнішньоторговельного обігу за базисний рік. темпи приросту: темпи приросту експорту

Тпр.е. = Тр.е.з.р. / Тр.е.б.р. * 100%,

де Тпр.е. - темпи приросту експорту; Тр.е.з.р. - темпи росту експорту за звітний рік; Тр.е.б.р. - темпи росту експорту за базисний рік. темпи приросту імпорту

Тпр.і. = Тр.і.з.р. / Тр.і.б.р. * 100%,

де Тпр.і. - темпи приросту імпорту; Тр.і.з.р. - темпи росту імпорту за звітний рік; Тр.і.б.р. - темпи росту імпорту за базисний рік. темпи приросту зовнішньоторговельного обігу

Тпр.зто = Тр.зто.з.р. / Тр.зто.б.р. * 100%,

де Тпр.зто - темпи приросту зовнішньоторговельного обігу; Тр.зто.з.р. - темпи зовнішньоторговельного обігу за звітний рік; Тр.зто.б.р. - темпи зовнішньоторговельного обігу за базисний рік. Показники результатів: сальдо торгового балансу - це різниця між вартісним обсягом експорту та імпорту товарів окремої країни; сальдо балансу послуг - це різниця між вартістю послуг, які надає країна, і вартістю послуг, які вона імпортує; сальдо некомерційних операцій - це різниця між прибутками від інвестицій, грошових переказів, внесків, переміщення грошових засобів по спадщині, при вирішенні сімейних проблем. По кожному з цих напрямків руху грошових засобів складається баланс; сальдо балансу поточних операцій - це сума сальдо торгового балансу, балансу послуг, некомерційних операцій; індекс “умови торгівлі” - відношення індексу середніх цін експорту певного товару, країни в цілому, групи країн до індексу середніх цін імпорту за певний період часу. “Умови торгівлі” відображають співвідношення взаємного попиту і взаємної пропозиції на експорт та імпорт кожної країни. Цей показник є важливим орієнтиром для зовнішньоекономічної політики країни. Для розрахунків “умов торгівлі” певної країни порівнюються індекси її експортних та імпортних цін, що публікуються в зіставленій для всіх формі в щомісячному виданні МВФ “International Financial Statistics”. експорт на душу населення

Ед.н. = Ез.р. / населення,

де Е д.н. - обсяг експорту на душу населення в звітному році; Ез.р. - обсяг експорту в звітному році. імпорт на душу населення

Ід.н. = Із.р. / населення,

де І д.н. - обсяг імпорту на душу населення в звітному році; Із.р. - обсяг імпорту в звітному році. експортна квота (відношення експорту до ВВП)

Ек.в. = Ез.р. / ВВП * 100%,

де Ек.в. - експортна квота; Ез.р. - обсяг експорту в звітному році; ВВП - валовий внутрішній продукт. імпортна квота

Ік.в. = Із.р. / ВВП * 100%,

де Ік.в. - імпортна квота; Із.р. - обсяг імпорту в звітному році; ВВП - валовий внутрішній продукт. квота зовнішньоторговельного обігу

ЗТОк.в. = ЗТОз.р. / ВВП * 100%,

де ЗТОк.в. - квота зовнішньоторговельного обігу; ЗТОз.р. - обсяг зовнішньоторговельного обігу в звітному році; ВВП - валовий внутрішній продукт. Еволюція теорій міжнародної торгівлі Основою зовнішньоторговельних політик держав завжди були концепції міжнародної торгівлі як спроби теоретичного осмислення та пояснення причин міжнародного товарного обміну, його динаміки, структури, ефективності та перспектив розвитку. На сьогодні можна виокремити п'ять груп концепцій розвитку міжнародної торгівлі: меркантилізму (раннього та пізнього); переваг (абсолютних і відносних); факторів виробництва; неотехнологічні; конкурентоспроможності. Першою спробою теоретичного обґрунтування причин, напрямів, ефективності міжнародної торгівлі та розробки рекомендацій щодо зовнішньоторговельної політики була концепція меркантилізму (від італ. mercante -- торгівля). Ранній меркантилізм, ідеологами якого були У.Стаффорд (Англія), Г.Скаруффі (Італія), виник наприкінці ХУ ст. та ґрунтувався на доктрині “грошового балансу” -- нагромадженні грошей внаслідок вивезення товарів при забороні (або суб'єктивному обмеженні) вивезення грошей. Прихильники цієї концепції дотримувались поглядів, згідно з якими державі слід продавати на зовнішньому ринку якомога більше будь-яких товарів, а купувати -- якомога менше. При цьому в країні повинно накопичуватися золото, яке за тих часів ототожнювалось із багатством нації. Теорія пізнього меркантилізму (Т.Мен (Англія), А.Серра (Італія), А.Мокрет'єн (Франція)) розвивалась з другої половини ХУІ ст. Основним змістом цього напряму є доктрина “активного торговельного балансу”, який можна було забезпечити шляхом активізації зовнішньої торгівлі при перевищенні доходів від експорту порівняно із витратами на імпорт, а також у результаті розвитку посередницької торгівлі (перепродаж іноземних товарів, надання транспортних послуг, кредитів з метою одержання додаткових надходжень від операцій на зовнішніх ринках). З цією метою держава повинна була обмежувати ввезення іноземних товарів шляхом підвищення ставок мита, а також сформулювати правила вивезення вітчизняних товарів, використовуючи переважно фінансові методи заохочення експорту. Розвиток міжнародної торгівлі в епоху після Великих географічних відкриттів і переходу провідних країн до крупного машинного виробництва зумовив появу теорії абсолютних переваг. Її автором став Адам Сміт, який, використовуючи трудову теорію вартості, у відомій праці “Дослідження про природу та причини багатства народів” (1776 р.) піддав критиці меркантилізм. Учений стверджував, що для держави можуть бути вигідними не тільки продаж, а й купівля товарів на зовнішньому ринку. Крім того, була зроблена спроба визначити, які саме товари вигідно експортувати, а які -- імпортувати. Необхідною умовою застосування теорії абсолютних переваг є вільна торгівля. Однак А.Сміт не розглядав ситуацію, за якої яка-небудь країна має абсолютну перевагу з усіх товарів. Це зробив Давід Рікардо, який у праці “Початки політичної економії та оподаткування” (1817 р.) сформулював принцип взаємовигідної торгівлі та міжнародної спеціалізації, що включає як окремий випадок модель А.Сміта. Д.Рікардо створив модель міжнародної торгівлі, в якій показав, що недотримання принципу А.Сміта не є перешкодою для взаємовигідної переваги: країна повинна спеціалізуватися на експорті товарів, у виробництві яких вона має найбільшу абсолютну перевагу (тобто абсолютні переваги щодо кількох товарів) або найменшу абсолютну неперевагу (тобто абсолютні непереваги щодо жодного з товарів). Як і в теорії абсолютних переваг, в основі теорії порівняльних переваг лежала трудова теорія вартості, а необхідною умовою товарообміну виступала вільна торгівля. Теорію факторів виробництва обґрунтував у 30-х роках ХІХ ст. Жан-Батист Сей, включаючи до таких чинників працю, капітал і землю, які в сукупності визначають витрати виробництва. Шведські економісти Елі Хекшер та Бертіль Олін у 20 -- 30-х роках ХХ ст. застосували цю теорію для пояснення причин міжнародної торгівлі. Основні положення їхньої концепції можна подати таким чином: найважливішою умовою раціонального обміну товарами між країнами є різниця у співвідношенні в них факторів виробництва (наявність більших за розмірами та продуктивніших земельних ресурсів, значних або дешевших ресурсів робочої сили, функціонування порівняно більшого за обсягом і продуктивнішого за структурою капіталу). Хекшер та Олін започаткували теорію факторонаділеності, яка на сьогодні у концентрованому вигляді зводиться до чотирьох теорем: кожна країна має порівняльні переваги щодо випуску товару, виробництва якого потребує значних витрат відносно надлишкового фактора (теорема Хекшера-Оліна); вільна торгівля, зрівнюючи факторні винагороди між країнами, слугує заміною зовнішньої мобільності факторів виробництва (теорема П.Самуельсона); зростання відносних цін товарів призводить до винагороди того фактора, який ефективно використовується у виробництві товару і скорочує реальні винагороди іншого фактора (теорема Столпера-Самуельсона); зростання пропозиції одного з факторів виробництва у разі постійності інших змінних призводить до зростання випуску товару, який виробляється за інтенсивного використання цього фактора, і до скорочення випуску інших товарів (теорема Рибчинського). У 1954 р. американський економіст Василій Леонтьєв застосував теорію Хекшера-Оліна до аналізу зовнішньої торгівлі США, а саме: розрахунку повних витрат праці і капіталу на експорт й імпорт. Згідно з робочою гіпотезою, США повинні були експортувати капіталомісткі товари, а імпортувати -- трудомісткі. Однак результат виявився зворотним (експортувалася трудомісткіша і менш капіталоємна продукція, ніж імпортувалася) і дістав назву “парадокс Леонтьєва”. Було встановлено, що відносний надлишок капіталу в США не впливає на зовнішню торгівлю. Леонтьєв пояснює цей парадокс за рахунок поділу праці на більш і менш кваліфіковану. Повоєнний бурхливий розвиток наукомістких, високотехнологічних галузей виробництва і, відповідно, стрімке зростання міжнародного обміну їх продукцією зумовили появу низки теорій неотехнологічного напряму, характерною особливістю яких є спроба пояснення реалій і перспектив міжнародної торгівлі динамічними порівняльними перевагами, що виникають або створюються, використовуються і з часом зникають. До теорій і моделей неотехнічного напряму належать: модель наукомісткої спеціалізації, теорія технологічного розриву, теорія життєвого циклу продукту на світовому ринку, модель економії на масштабах виробництва, концепція внутрішньогалузевої торгівлі. У 1961 р. шведський економіст Пітер Ліндерт висунув гіпотезу, що на обсяг і структуру торгівлі товарами обробної промисловості (а саме вони є основним у внутрішньогалузевій торгівлі) впливають не витратні умови пропозиції, а умови і характер попиту, зумовлені однаковим або близьким рівнем ВНП на душу населення в країнах. У таких країнах споживачі мають порівнянні споживацькі переваги, які може задовольняти продукція будь-якої з даних країн. Крім цієї основної умови, фахівцями визначені додаткові фактори, що впливають на розвиток двосторонньої внутрішньогалузевої торгівлі: близькість рівнів доходу на душу населення та ідентичність кривих попиту у двох країнах; близькість цін факторів і витрат виробництва диференційованих продуктів; близькість рівня тарифних і нетарифних бар'єрів; приблизно однаковий рівень диференціації конкуруючих товарів; номінальна величина транспортних витрат. Теорія конкурентних переваг розроблена та обґрунтована американським економістом Майклом Портером у 1991 р. У цій теорії запропоновано принципово новий підхід до проблем міжнародної торгівлі, який базується на твердженні, що на міжнародному ринку конкурують фірмі, а не країни. Тому, на думку М.Портера, необхідно усвідомити, як фірма створює та утримує конкурентну перевагу, для того щоб з'ясувати роль країни у цьому процесі. Основною одиницею конкуренції, за М.Портером, є галузь як група конкурентів, що виробляють товари або надають послуги та безпосередньо змагаються між собою. Успіх як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках залежить від правильно визначеної конкурентної стратегії. На вибір останньої стосовно певної галузі впливають два головні чинники: структура галузі, тобто особливості конкуренції, та позиція, яку посідає фірма в галузі. Особливості конкуренції в галузі залежать від п'яти факторів (або сил, за М.Портером): можливість появи нових конкурентів; вірогідність появи або ступінь впливу товарів-замінників; поведінка постачальників; поведінка споживачів; суперництво існуючих конкурентів між собою. Особливості міжнародної конкуренції, за М.Портером, виокремлюють два типи галузей залежно від особливостей конкуренції: множинно-національні галузі, для яких характерна докорінна різниця у конкретному середовищі в окремих країнах, що не дозволяє здійснювати єдину конкурентну стратегію фірми на зовнішньому ринку; глобальні галузі, де існує світове конкурентне поле й фірма може застосувати уніфіковану конкурентну стратегію. Тут фірма може використовувати: 1) конфігурацію діяльності, тобто розміщення окремих її видів (наприклад, виробничі чи збутові підрозділи відповідно до рівня їх національного оподаткування) в різних країнах; 2) координацію діяльності філіалів (обмін загальною інформацією, ноу-хау, узгодження виробничої або торговельної політики) з метою спільної економії на витратах у межах усієї фірми. Складовою теорії М.Портера виступають детермінанти конкурентних переваг країни, у межах яких відокремлено чотири параметри країни, що формують конкурентне середовище для місцевих фірм і впливають на її успіх у міжнародній діяльності: параметри факторів виробництва (наявність факторів, ієрархія факторів і механізми та динаміка їх створення); рівень попиту на внутрішньому ринку країни базування фірми, високі параметри якого виступають як підтримуючий і страховий фактор у разі операцій на зовнішньому ринку; наявність у країні базування галузей-постачальників або інших галузей, що конкурентоспроможні на світовому ринку; близькість національних моделей стратегії та структури фірми до глобальних параметрів; рівень внутрішньої конкуренції, яка впливає на діяльність фірми на зовнішньому ринку. Види сучасної міжнародної торгівлі Для сучасної міжнародної торгівлі характерна різноманітність її видів, які можна систематизувати за наступними ознаками: За специфікою об'єкту: торгівля товарами: сировинними; паливними; продовольчими; напівфабрикатами; готовими виробами: а) виробничого призначення; б) невиробничого призначення; торгівля послугами: виробничими; транспортними; експедиторськими; консультаційними; консигнаційними; посередницькими; туристичними; маркетинговими; обліковими; орендними; ліцензійними; іншими послугами. За специфікою взаємодії суб'єктів: традиційна (проста) торгівля - експортні та імпортні операції товарів і послуг, які не зумовлені коопераційними зв'язками та зобов'язаннями щодо збалансованого обміну товарів; торгівля кооперованою та спеціалізованою продукцією, яка здійснюється на основі довготермінових угод; зустрічна (компенсаційна) торгівля - торгівля, що ґрунтується на зустрічних зобов'язаннях експортерів по закупівлі у імпортерів частини чи повністю експортованих товарів. За специфікою регулювання: звичайна торгівля і відповідний торговельний режим виникають в умовах відсутності торговельних, торговельно-економічних угод і домовленостей між країнами. Крім підвищеної ставки митного оподаткування, у торговельних відносинах за умовами звичайної торгівлі застосовуються і жорсткіші інструменти регулювання товарних потоків -- кількісні обмеження, адміністративні формальності, звичайна (непільгова) система оподаткування імпортних товарів тощо; торгівля за режимом найбільшого сприяння передбачає, що держави, які домовляються, на взаємній основі надають одна одній привілеї та пільги щодо ставок мита і митних зборів, а також інших правил і механізмів здійснення зовнішньоторговельних операцій. Режим найбільшого сприяння є одним з головних принципів діяльності країн, що приєдналися до ГАТТ-СОТ. дискримінаційна торгівля виникає у результаті застосування в торговельно-економічних відносинах жорстких обмежувальних заходів (ембарго, торговельний бойкот, торговельна блокада) або інших інструментів, що дискримінують права торговельного партнера; преференційна торгівля передбачає надання однією державою іншій на взаємній основі або в односторонньому порядку пільг у торговельному режимі. Особливу групу утворюють преференції, які застосовуються стосовно країн, що розвиваються. інтелектуальний власність гудвіл міжнародний

Размещено на Allbest.ru