Політичний лобізм: досвід Великобританії, Сполучених Штатів Америки, Німеччини та України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського

Реферат

з дисципліни: «PR-технології»

на тему: «Політичний лобізм: досвід Великобританії, Сполучених Штатів Америки, Німеччини та України»

Виконала:

групи ДЗ - 11 - 1

Подольська А.О

Перевірив:

викладач Матета О. А

Кременчук 2015



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОЛІТИЧНИЙ ЛОБІЗМ

1.1 Історія виникнення політичного лобізму

1.2 Переваги і недоліки політичного лобізму

РОЗДІЛ 2. РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ПОЛІТИЧНОГО ЛОБІЗМУ В РІЗНИХ КРАЇНАХ

2.1 Політичний лобізм у Великобританії

2.2 Політичний лобізм у США

2.3 Політичний лобізм у Німеччині

РОЗДІЛ 3. ПОЛІТИЧНИЙ ЛОБІЗМ В УКРАЇНІ

3.1 Шляхи розвитку лобізму в Україні

3.2 Форми і специфіка лобістської діяльності в Україні

3.3 Передумови та необхідність законодавчого регулювання лобізму

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Групи інтересів та групи тиску існують упродовж всієї історії людство, з тих пір коли почали складатись системи влади. Специфічність конкретної групи інтересів проявляються в тому, що, по-перше, саме конкретний інтерес відрізняє цю групу від інших суб'єктів господарської діяльності, по-друге, що ці інтереси можуть виходити за межі норм, правил, навіть закону, по-третє, що вони повинні мати можливість представити свої прагнення державним структурам. Починаючи з 90-х років проблемі політичного лобізму приділялося досить багато уваги. Вивченням зарубіжного лобістського досвіду займаються такі дослідники, як В. Бєлов, К. Вяткін, Н. Зяблюк, Н. Іванов, Н. Прохода, А. Сергуніна, А. Хомич та інші. Їх роботи дають можливість скласти уявлення про лобістську діяльність, нові лобістські технології та тенденції їх трансформації в країни, де лобізм отримав найбільший розвиток.

Сьогодні у багатьох країнах світу лобізм широко використовується у діяльності провідних компаній, політичних партій, громадських організацій для впливу на державні органи з метою відстоювання своїх інтересів. У той час як в інших державах лобістська діяльність є цілком легітимною й прозорою та регулюється відповідними законодавчими актами, в нашій країні до останнього часу вона сприймалася як протизаконна практика, що пов'язана з корупцією. Принципова різниця між корупцією та лобізмом полягає у тому, що останній сприяє ширшій інформаційній базі щодо законодавчих та виконавчих рішень, які приймаються, проблемних питань зацікавлених груп населення, а також доведення їхньої думки до представників державної влади і виступає у вигляді системи аргументації та механізму підготовки й прийняття відповідних актів. Лобізм також виступає й як засіб для досягнення компромісів, консенсусу при прийнятті управлінських рішень, різнопланових інтересів зацікавлених груп.

У зв'язку з цим досвід законодавчого регулювання національного та іноземного лобізму та практичної діяльності лобістських структур в інших країнах, зокрема в США, може представляти певний інтерес для українських державних, приватних та громадських організацій.

Актуальність роботи полягає в тому, що має місце приховане політичне життя, у якому здійснюється лобіювання, і необхідно виявити наявні транслятори і механізми. Проблемна ситуація полягає в суперечності практичного життя, в якому є місце лобізму й формального, з офіційними інститутами влади.

Мета роботи - визначити специфіку формування лобізму як політичного явища.

Завдання роботи:

· вивчити наукову літературу із означеної теми;

· розкрити специфіку процесів політичного лобіювання;

· виявити основні типи лобістської діяльності;

· охарактеризувати функції і механізми політичного лобіювання;

· узагальнити матеріал та зробити висновки за темою.



РОЗДІЛ 1. ПОЛІТИЧНИЙ ЛОБІЗМ

політичний лобізм законодавчий

1.1 Історія виникнення політичного лобізму

Термін «лобізм» походить від англійського слова «лобі», одне зі значень якого в англійській мові - кулуари, де депутати можуть спілкуватися з іншими людьми.

Незважаючи на відносну новизну для політичного лексикону терміну «лобізм», це явище існувало і в радянській політичній системі. У цей час сформувалися традиції лобіювання, які були прийняті, практично без змін, новою українською політичною системою. Серед них - широке використання особистих зв'язків і незаконних методів, відсутність реальної конкуренції інтересів, абсолютна непрозорість механізму лобіювання.

Політичний відтінок лобізм придбав в 1864 р. у США, коли їм почали позначати залучення голосів конгресменів в обмін на грошову винагороду або еквівалентні послуги. Поступово лобізм перетворився на важливий елемент політичного і державного управління як механізм впливу на процес прийняття політичних та адміністративних рішень, процеси законотворчості на різних рівнях. На Заході існування професійних і громадських лобістських організацій - коректні методи впливу на законодавчу і виконавчу владу, і ставлення до них у суспільства і населення цілком лояльне.

Вперше в політології проблему лобізму розглянув американський політолог А. Бентлі, який справедливо вважав, що суспільна злагода в державному управлінні досягається за допомогою посередництва груп і групових представників, що виділяються конкуруючими елітами. Французький соціолог Р.Ж. Шварценберг визначив лобізм як організацію, створену для захисту інтересів і надання тиску на громадські влади з метою домогтися від них прийняття таких рішень, які відповідають їхнім інтересам.

Лобізм як повноцінний інститут з'являється при досягненні різноманіття інтересів у суспільстві, що виникає внаслідок його соціальної диференціації, а також при розширенні доступу до влади на основі політичного плюралізму. У зв'язку з тим що влада об'єктивно не в змозі задовольнити одночасно всі інтереси відразу, виникає проблема черговості, пріоритету здійснення тих чи інших інтересів. Звідси закономірне прагнення різних груп і прошарків суспільства впливати на поведінку держави з метою переорієнтації політики на свою користь, стимулювати його, приймати вигідні для себе управлінські рішення [8].

1.2 Переваги і недоліки політичного лобізму

Політичний лобізм може бути вжито або на благо всього суспільства, або в вузькогрупових інтересах, все залежить від соціально-економічної політики та культурного фону, від обставин, які можуть «наділити» лобізм, як плюсами так і мінусами.

Переваги політичного лобізму:

1. Впливаючи на управлінські рішення, політичний лобізм примушує «триматися у формі» органи державної влади та управління, в певному сенсі конкурує, змагається з ними, надає їм більшу динаміку і гнучкість. В умовах поділу влади кожна з гілок влади може використовувати те чи інше лобі в своїх інтересах.

2. Політичний лобізм виступає інструментом самоорганізації громадянського суспільства, з допомогою якого мобілізується громадська підтримка або опозиція якогось законопроекту, виявляється вплив на політику. Лобізм у цій ситуації свого роду суперник бюрократії, враховуючи також, що держава в умовах становлення ринкових відносин все більше і більше залишає багато зі своїх позицій у сфері захисту інтересів різних соціальних груп і прошарків. Цей вакуум повинен бути заповнений відповідними структурами громадянського суспільства.

3. Політичний лобізм створює можливості для забезпечення інтересів меншості, бо виступає як специфічна форма прояву політичного плюралізму. «При детальному вивченні влади в американському суспільстві в центрі уваги виявляється не більшість, а меншість - лобі, групи тиску, групи представляють регіональні інтереси, керівники корпорацій та профспілок, голови комісій, які проводять парламентські розслідування »[5].

4. Політичний лобізм втілює собою принцип свободи соціальни недержавних структур. За допомогою лобіювання вони самі прагнуть вирішувати свої проблеми, володіючи певним вибором шляхів і засобів подібного рішення.

5. Цей засіб застосовується як своєрідне соціально-політичне стимулювання, спрямоване на прискорення втілення в життя тих чи інших цілей. При такому підході політичний лобізм виступає як спосіб активізації процесів і явищ.

6. Він дозволяє розширити інформаційну організаційну базу прийнятих рішень і набагато переконливіше звернути увагу на певні «кричущі» проблеми. Лобісти забезпечують органи влади потоком інформації з того чи іншого питання, який і виноситься на парламентське слухання, «інформують законодавців про те, що відбувається на самому нижньому громадському рівні та інших рівнях »[8]. Через лобіювання інтересам різних груп і верств надається гостра злободенність, актуальність, соціальна значимість. Владні структури переконуються в пріоритетному оперативному й повному їх задоволенні. Лобіювання виступає у вигляді системи аргументації, механізму підготовки та прийняття відповідних актів.

7. Політичний лобізм можна розглядати як інструмент взаємодії представницької і виконавчої влади. Поділ влади не протиставляє їх один одному, воно повинно мати робочий характер. Тому «Взаємодопомога міністерських лобістів та депутатських комітетах - на користь справі, вона позбавлена корисливого інтересу і цілком укладається в рамки нормального політичного життя ».

8. Політичний лобізм можна оцінювати і як більш широке засіб досягнення компромісів, спосіб взаємного урівноваження та примирення між собою різноманітних інтересів. Загальновизнано, що лобістські групи, які відстоюють часом діаметрально протилежні інтереси своїх господарів, як це не дивно на перший погляд, сприяють збереженню свого роду рівноваги різних сил і досягненню консенсусу при прийнятті управлінських рішень, адже, врешті-решт, стрижень лобізму - взаємовигідне співробітництво.

Недоліки політичного лобізму:

1. Він може стати інструментом пріоритетного задоволення іноземних інтересів на шкоду інтересам вітчизняним, тобто реалізуватися часом як «Непатріотичний» засіб.

2. Виступає іноді провідником неправильного впливу (тиску) на державні органи, тут вже треба говорити про його злочинні види, які підточують фундамент влади.

3. Таїти в собі чималу небезпеку «розмивання» народовластних підвалин суспільства, перетворення демократичні інститути в потужний інструмент окремих владних груп.

4. Найчастіше блокуються дійсно потрібні управлінські рішення, виникають перешкоди до задоволення суспільно цінних інтересів, сприяють здійсненню інтересів чиновницьких.

5. Іноді суттєво заважає стабільній і оперативній державній політиці, бо може бути спрямований, наприклад, на постійний перерозподіл бюджету, «перетягування ковдри на себе», на часту зміну пріоритетів, на посилення позицій однієї гілки влади при одночасному ослабленні іншої тощо.

6. Політичний лобізм може використовуватися як інструмент для збагачення окремих шарів, еліт, «лобізм як такий - існування потужних груп людей у владі, що приймають всі можливі заходи для перерозподілу матеріальних ресурсів і благ на свою користь »[6].



РОЗДІЛ 2. РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ПОЛІТИЧНОГО ЛОБІЗМУ В РІЗНИХ КРАЇНАХ

2.1 Політичний лобізм у Великобританії

У Великобританії усе частіше на найвищому рівні піднімається занепокоєння щодо розквіту лобізму у парламенті. Прем'єр-Міністр Девід Камерон називав лобізм «наступним великим скандалом, що станеться». Справа в тому, що за британським законодавством членам вищої палати парламенту - Палати лордів держава не оплачує витрати на персонал, однак вони мають право видавати перепустки тим особам, які надають їм організаційні чи дослідницькі послуги - водіям, секретарям, стажерам, аналітикам. Водночас це відкриває безперешкодний і неконтрольований з боку держави доступ до парламентських коридорів різним персоналіям, у тому числі керівникам груп інтересів, професійним лобістам, керівникам відділів зв'язків із громадськістю великих корпорацій. Таким чином серед постійних гостів парламенту опиняються також лобісти ігрової індустрії та казино, представники релігійних спільнот, бізнесу, оборонних підприємств і профспілок, політичні консультанти та довірені особи зарубіжних країн чи народностей, наприклад таких як Азербайджан та Курдистан.

Правила лобізму у Великобританії, як і переважній більшості країн, не регулюються законодавством, однак існує спеціальний Комітет зі стандартів громадського життя (Committee on Standards in Public Life), який здійснює нагляд за діяльністю груп інтересів у парламенті. Теоретично, від корупційних діянь на користь лобістів депутатів має стримувати Кодекс поведінки. Він зобов'язує повідомляти народних обранців про свої фінансові інтереси, зокрема про доходи поза парламентом та забороняє діяти як «оплачуваний адвокат»: брати фінансову винагороду за виступи у парламенті та запитання до уряду, написання законопроектів або поправок до них тощо. У той самий час, Кодекс не забороняє членам парламенту брати плату за консультаційні послуги чи поради, що і може бути ними використано як виправдання у разі появи звинувачень у контактах з лобістами [6].

2.2 Політичний лобізм у США

США - перша країна, що розробила перші регуляторні положення щодо лобізму. Перший федеральний закон про лобістську діяльність було прийнято лише у 1946 р. Цей закон став першою у світі спробою регулювання лобізму. Цей закон діяв півстоліття і був дещо переглянутий у 1995 р. Вимоги стали більш суворими: наприклад, позбавлення волі було додане в якості однієї з форм покарання за порушення закону (до 1995 р. було передбачено лише накладання фінансових штрафів і призупинення діяльності). Регуляторний акт щодо лобізму визначає лобізм як спробу вплинути на будь-які державні рішення, прийняті законодавчою чи виконавчою гілками влади.

Американські закони щодо лобіювання строгі та точні: жорсткі санкції за їхнє порушення покликані забезпечити прозорість лобіювання як важливої частини демократичного урядування.

Згідно з чисельними регуляторними актами щодо лобізму лобісти або їхні організації повинні:

· офіційно реєструватися у обох палатах парламенту кожні 3 місяці (раз у квартал);

· подавати у окремих файлах інформацію про кожного клієнта, що замовляє послуги (ім'я, посада, кошторис витрат на просування свого рішення);

· повідомляти про розмір грошової винагороди за послуги.

Реєстрація лобістів є електронною і до неї є відкритий громадський доступ [7].

Сьогодні лобістські компанії діють в США на всіх рівнях влади. До лобіювання своїх інтересів у Сполучених Штатах вдаються тисячі комерційних та громадських організацій. Широко використовують механізм лобіювання й місцеві органи влади Сполучених Штатів, зокрема з питань розподілу бюджетного фінансування, охорони довкілля, будівництва федеральних автомагістралей тощо.

Американські лобістські компанії також активно виявляють себе у політичній сфері, виступаючи спонсорами виборчих кампаній провідних партій країни, працюючи у виборчих штабах та на президентських виборах. Низка американських експертів вважає, що лобісти фактично перетворюються на четверту гілку влади США, доповнюючи законодавчу, виконавчу та судову.

Лобістською діяльністю сьогодні у Вашингтоні займаються близько 80 тис. осіб, при цьому тільки при Конгресі США у 2011 році було зареєстровано понад 12,6 тис. професійних лобістів та 3 тис. лобістських організацій, серед яких 272 колишніх члена Конгресу та понад 2 тис. інших колишніх високопосадовців. Попередній досвід роботи таких лобістів є дуже цінним з точку зору їхньої нової діяльності, оскільки їм добре відомі процедурні тонкощі щодо розробки та прийняття рішень, вони зберегли та підтримують зв'язки з тими, хто продовжує працювати на державній службі. Американські лобісти мають навіть свою професійну асоціацію - Американську лігу лобістів, що об'єднує понад 900 членів організації.

Закони, що регулюють лобістську діяльність, доповнює низка суміжних законодавчих актів. На федеральному рівні це закони про етику держслужбовців, федеральні виборчі кампанії, на рівні штатів - крім дублювання федеральних законів ще й такі, як, наприклад у Флориді, де законом забороняється укладати контракти штату з особою, котра внесла кошти до фондів кандидатів на виборчі посади.

Лобісти в Америці існують стільки, скільки існує конгрес. Власне кажучи, лобізм є невід'ємна частина американської політичної машини [4].



2.3 Політичний лобізм у Німеччині

У Німеччині, яка є яскравим представником країн з європейською (або континентальної) моделлю лобізму, немає єдиного федерального закону про лобістську діяльність. Її регулюють ряд нормативно-правових актів. Серед них найбільш важливим і значимим можна вважати «Єдине положення про федеральні міністерства». Згідно з цим документом, міністерства мають право залучати до роботи над законопроектами позавідомчих експертів, консультантів та інших представників «зацікавлених професійних кіл». Положення наділяє керівництво міністерства правом організовувати у міру потреби на тимчасовій або на постійній основі різні дорадчі органи для вирішення своїх внутрішніх завдань у процесі підготовки законопроектів. Слід згадати «Регламент діяльності німецького Бундестагу», який передбачає можливість проведення в парламентських комітетах публічних слухань «експертів і представників інтересів». Однак необхідно додати, що з цього не випливає неодмінне і невід'ємне право лобістів бути присутнім на цих публічних слуханнях. У кінцевому рахунку кожен комітет уповноважений вирішувати, кого з представників треба заслухати. У 1972 р. був прийнятий закон, що передбачає обов'язкову публікацію в спеціальному виданні так званого «лобістського списку» - переліку різних спілок, об'єднань та їх персональних представників, які бажають отримати офіційний доступ до парламенту і федеральному уряду.

За виконанням законодавчих норм у Німеччині стежать суворо, однак, як показує практика, в даному випадку загальне правило не працює. У такій складній сфері суспільного життя, як політична, складно визначити ту тонку грань, яка відділяє дозволене від недозволеного. Відомо, що відкриті слухання в комітетах Бундестагу часто бувають показними заходами для громадськості, а всі ключові питання вже вирішені заздалегідь, в кулуарах.

Характерним для європейських країн є існування етичних кодексів лобістів. Відповідно до німецького кодексу, лобіст повинен бути носієм знань. У чиновників і парламентаріїв, якщо вони отримують від нього інформацію, має скластися враження, що вони щось вивчають додатково і дізнаються більше, ніж знали раніше.

Лобіст повинен бути завжди на місці - по можливості, в епіцентрі подій. Він починає діяти якомога раніше: не можна гаяти часу. Лобі лише в тому випадку працює чудово, якщо враховує наслідки для суспільства в цілому і для груп, інтереси яких він представляє, зокрема.

Лобіст повинен з обережністю висувати вимоги і висловлювати побажання; він не може вимагати весь час і вже тим більше не повинен вимагати багато чого. При представленні інтересів не повинен мати місце дефіцит довіри. Лобі повинні остерігатися говорити про одне й те ж по-різному. Крім того, лобіст не повинен намагатися обдурити людей, йому необхідно вміти переконувати громадськість, вміти запевнити групи, створені на основі спільності інтересів, у тому, що лобісти хочуть запропонувати об'єктивно обґрунтовану допомогу.

Найважливіші якості, які повинні мати професійні лобісти, - це вміння працювати непомітно, а також дотримання нейтралітету по відношенню до політичних партій [1].



РОЗДІЛ 3. ПОЛІТИЧНИЙ ЛОБІЗМ В УКРАЇНІ

3.1 Шляхи розвитку лобізму в Україні

Те, що лобізм існує і став вагомою складовою українських реалій зрозуміло всім. Особливість сьогоднішнього періоду формування лобізму в Україні полягає в інтенсифікації лобістської діяльності на всіх рівнях.

Якими ж шляхами він буде розвиватися? Аналітики окреслюють декілька можливих варіантів розвитку лобізму в Україні. Одним з таких шляхів може стати посилення тиску на адміністрацію та законодавчі органи з боку «третього сектору», тобто недержаних некомерційних структур. Але поки що в Україні «третій сектор» на відміну від державного та бізнеса не володіє достатньою силою та каналами впливу. Інший шлях розвитку - обмеженість ресурсів та політична нестабільність призведе до боротьби груп тиску в тому чи іншому секторі економіки за монопольного представництва певної категорії інтересів. В свою чергу, органи державної влади, враховуючи необхідність подолання державної кризи, будуть надавати таку монополію в обмін на політичну підтримку. Найбільш потужні групи перетворяться в партнерів влади. Можливо, сформована структура отримає юридичне, навіть конституційне оформлення. Корпоративна структура не буде виключати різноманітності інтересів і відповідно груп тиску в «не ключових» сферах економіки. Така система буде представляти собою певне поєднання корпоративної та плюралістичної моделей організації лобізму. Цей варіант є найбільш вірогідним через особливість сьогоднішньої політичної ситуації та існування традиції протекціонізму у стосунках державних органів та певних визначених груп тиску.

Сьогодні діяльність вітчизняних лобістів не регламентується ніякими законодавчими актами. Лише сила закону встановить кордон між лобіюванням і діями, що спрямовані на отримання односторонніх переваг, що вже схоже корупції. В законі повинно бути прописано, хто може займатися лобістською діяльністю, а хто такого права не має. Наприклад, державний службовець або депутат такого права мати не повинен. Вірніше лобіювання не може бути для них джерелом заробітку.

Лобізм - свого роду суперник бюрократії. Як і всякий інший соціальний засіб він може служити як на благо всього суспільства, так і у вузько партійних, вузько групових інтересах. Все залежить від соціально-економічного, політичного і культурного фону, від ряду обставин, які можуть наділити лобізм або переважно плюсами, або мінусами. Тому впроваджувати реальне народовладдя і постійно ініціювати розв'язання суспільних проблем здатні лише ті, кого ці проблеми безпосередньо торкають [6].

3.2 Форми і специфіка лобістської діяльності в Україні

Специфікою української практики лобіювання, як стверджують аналітики, є переважання методів лобіювання через Кабінет Міністрів та Адміністрацію Президента. Це підтверджує кількість висунутих та прийнятих законодавчих ініціатив від відповідних органів. Причиною подібної практики є складність механізмів проходження законопроектів через Верховну Раду та ефективність способів «внутрішнього» лобіювання у Кабінеті Міністрів.

До форм лобістської діяльності у парламенті варто віднести:

· прийняття законів;

· затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, затвердження переліку об'єктів державної власності, які не підлягають приватизації, проекти законів про внесення поправок у Конституцію;

· проведення парламентських слухань, «круглі столи», семінари, конференції, інші заходи, пов'язані з законотворчою діяльністю.

Результати опитування, проведеного свого часу журналом «Компаньон», показали, що найбільш рентабельним було і залишається в Україні кабінетне лобіювання. Слово «кабінетне» є похідним від скорочення «Кабмін». Постанова Кабінету Міністрів є більш ефективним засобом, ніж закон. Вона вступає в силу з моменту підписання і не проходить трьох читань у Верховній Раді. Вартість такого документу для замовника значно нижча. Вона дозволяє уникнути зайвої публічності процесу, що за сьогоднішніх умов у певних випадках є дуже важливим. Основним методом лобіювання у Кабінеті Міністрів є «коридорний лобізм», суть якого полягає насамперед в проштовхуванні потрібного та відмови від прийняття непотрібного рішення. В апаратній ієрархії офіційні посади і реальна ступінь впливу на процес прийняття рішень не співпадають. Саме тому за розташуванням сил на ключових посадах та ступенем їх впливу на керівництво, включаючи навіть осіб, які не входять до офіційної номенклатури уважно слідкують учасники процесу лобіювання.

Основні механізми «коридорного лобіювання» полягають в необхідності знати реальну систему функціонування апарату, систему прийняття рішень, психологічні особливості того чи іншого керівника, ступінь впливу на нього найближчого оточення. «Внутрішніми лобістами» виступають не лише чиновники різного рівня, але й найвищі посадові особи. Прямим наслідком такої залежності, великої ролі особистого фактору у взаємостосунках державної бюрократії та груп тиску стало значне поширення корупції та прямих способів впливу на прийняття рішень в даній сфері.

Лобістські можливості різних груп інтересів далеко не однакові. Як відомо, імовірність реалізації інтересів тих або інших груп залежить від комплексу можливостей, якими ця група і члени групи володіють. У число найбільш істотних можливостей входять: близькість до особи або організації, що ухвалює рішення; наявність коштів, достатніх для всього комплексу дій, що забезпечують реалізацію інтересу, можливість впливу на засоби масової інформації. Оцінюючи всі можливості фахівці зазначають, що лобістський потенціал організацій прямо пропорційний економічному значенню галузі або господарської одиниці, яку вони представляють. У шахтарів, машиністів локомотивного депо набагато більше можливостей лобіювати свої інтереси, чим у працівників соціальної сфери, науки. Лобістські можливості громадської організації часто залежать від особистого авторитету лідерів. Не дивно, що соціальні лобісти не становлять більш або менш адекватного протистояння підприємницькому лобі. Вони не володіють великим потенціалом впливу на процес прийняття державних рішень. Українська специфіка в тому, що соціальні інтереси найманих працівників підприємства, групи підприємств, галузі стають на службі лобістів корпорацій, комплексів.

Традиційно найбільш сильними в Україні вважаються металургійне, вугільне, аграрне лобі. Не менш могутні - алкогольне, тютюнове, цукрове, рекламне і зв'язки. Іншими словами, де гроші - там і лобісти, хто платить - той замовляє музику. Експерти не беруться коментувати, що стоїть за ініціативою посилення галузевого лобі, однак зазначають, що передумови для переходу від корпоративного до галузевого протекціонізму існують. Зокрема, економісти стверджують, що укрупнення корпорацій і зростання самосвідомості і бізнесменів, і законодавців вже наближаються до того рівня, коли простіше і дешевше лобіювати проблеми галузі, ніж кожної корпорації і бізнес-структури нарізно. Та все ж для переходу від корпоративного до галузевого лобі чи не головним чинником є стабільна політична влада і її спадкоємність, чого у нас чекати не доводиться. Коли ж галузеве лобі в Україні ще мало розвинене, то регіональне помітно неозброєним оком. Про посилення ролі регіонів в політиці держави говорять всі, маючи при цьому на увазі дніпропетровську та донецьку групи впливу [2].

3.3 Передумови та необхідність законодавчого регулювання лобізму

У сучасному українському суспільстві ніхто не поставить під сумнів існування прихованого лобізму на усіх рівнях влади. Проте питання про те, чи потрібне сьогодні Україні законодавче регулювання цього явища, все ще викликає протилежні відповіді. Лобіювання передбачає існування конфлікту інтересів між різними суспільними групами, створює значні можливості для зловживань та, з чим не можна не погодитись, цього явища не можливо уникнути. Через те природно, що у багатьох країнах світу законодавці намагаються визначити правові рамки для цього явища. Сьогодні ми ставимо перед собою питання: чи потрібне Україні законодавче регулювання лобістської діяльності, а, якщо відповідь ствердна, то яким повинен бути закон про лобіювання?

Щодо конституційних основ лобістської діяльності, то хоча вона прямо не передбачена Основним законом, є ряд норм з яких випливає відповідне право громадян. Зокрема, Конституцією України передбачено наступне:

· народ є єдиним джерелом влади, народ здійснює свою діяльність безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 5); гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань (ч. 1 ст. 34);

· кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір (ч. 2 ст. 34);

· право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод (ч. 1 ст. 36);

· громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами (ч. 1 ст. 38);

· усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів (ч. 1 ст. 40);

· кожен має право на вільний вибір професії (ч. 1 ст. 43).

Отже, реалізовуючи свої конституційні права громадянин має право обрати будь-який вид професійної діяльності, у тому числі лобістську діяльність.

Історія українських спроб визначити законодавчі основи для лобіювання є короткою. У 1992 році групою законодавців на чолі з В. Суміним почалася розробка законопроекту про лобізм, яка не отримала свого логічного завершення. В 1999 році до Верховної Ради України було подано два законопроекти: «Про лобіювання в Україні», внесений н. д. І. Шаровим, та «Про правовий статус груп, об'єднаних спільними інтересами (лобістських груп) у Верховній Раді України», внесений народним депутатом Ю. Сахном. Обидва проекти не були розглянуті парламентом, а отже, відповідно до Регламенту Верховної Ради України, їх зняли з розгляду. На сьогодні у парламенті немає жодного проекту закону, який би торкався цієї проблеми. Щоправда, існує незареєстрований проект закону «Про регулювання лобістської діяльності в органах державної влади» розроблений А. Ткачуком, народним депутатом I скликання, директором Інституту громадянського суспільства. Кожен із цих проектів законодавчих рішень має як свої переваги, так і недоліки. Проте значні концептуальні розбіжності між українськими проектами та аналіз міжнародного досвіду дозволяють говорити про те, що немає стандартних підходів до законодавчого регулювання лобістської діяльності [6].



ВИСНОВКИ

Політичний лобізм - поняття для позначення професійної форми діяльності, покликаної забезпечити потрібне політичне рішення.

Згідно із завданням роботи, автор дослідив прояви політичного лобізму у різних країнах. Автор проаналізував історію походження терміну «лобізм» та виокремив ряд позитивних та негативних чинників, які є актуальними в наш час.

У США лобізм набув такого розмаху, що нині про нього говорять як про цілу індустрію специфічних послуг. Головна особливість лобізму в США - те, що він є певним «стовпом» американської політичної системи, одним із «свобод об'єднаних» громадян. В українському варіанті лобізму є дуже специфічна форма. Там розвивається абсолютно нехарактерний для інших країн процес «завоювання» політпартій національним бізнесом.

Лобізм в Україні сьогодні - явище поширене. Але практично всі процеси відбуваються в тіні. Тому є необхідність легалізації лобізму. Від цього виграють усі. Лобісти зможуть здійснювати діяльність в рамках закону, а держава отримає податки.

Без легімітизації неможливий нормальний розвиток інших процесів, а вона, в свою чергу, неможлива без прямого втручання держави. Таке втручання полягає у створенні нормативної бази для лобізму і певних органів взаємодії влади з бізнесом (суспільні і експертні ради, комітети з асоційованими членами від бізнесу та ін.). Все це передбачає певну складність, так як цю нормативну базу і систему органів необхідно створювати практично на пустому місці і в атмосфері нерозуміння з боку як суспільства, так і окремих представників влади, адже з радянських часів ця взаємодія сприймається як корупція. Тому найправильніше буде взяти за основу цієї реформи законодавчий досвід країн з розвиненим інститутом лобізму.

В Україні є безліч різних асоціацій, ліг, спілок та інших громадських об'єднань підприємців. На жаль, багато з них не виконує належну триєдину функцію самоврядування: лобіювання інтересів в діалозі з органами влади, створення необхідних передумов для виникнення могутніх міждержавних промислово-фінансових груп, корпорацій, концернів, забезпечення прозорості економічних процесів. Держава і самоврядні організації мають забезпечити умови для раціональної організації економічних процесів розвитку ринку. Для цього, як мінімум, потрібні відповідні нормативні акти.

Особливістю українського лобізму - на відміну, скажімо, європейського - є те, що українські представники великого бізнесу намагаються особисто лобіювати свої інтереси у вищому законодавчому органі, тому часто густо трапляються випадки, коли український лобіст поєднує в одній особі замовника і виконавця.

Фактично, у складі Верховної Ради нинішньої каденції зібрано (за незначним винятком) практично весь цвіт українського бізнесу. І його, себто бізнес, і справді можна зрозуміти: навіщо покладатися на когось, платити комусь, якщо захищати й лобіювати власну справу можна і самому.

І коли спробувати укласти рейтинг найбільш впливових парламентських лобістів - досить умовний, як і більшість рейтингів, - то побачимо, що чільні його позиції утримують саме ті, хто захищає насамперед свій власний (корпоративний, клановий) бізнес.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Буряг Р. Регулирование лоббизмом в странах ЕС//Право и защита. - 2009. - №9

2. Зущик Ю. Лобізм - корупція = реформи//Контекст. - 2009. - №7

3. Карханин С. Лоббизм проходит сквозь стену//Русская газета. - 1994. - №7.

4. Лернер М. Развитие цивилизации в Америке. - М.: Политиздат. - 1992.

5. Малютин М. Лоббизм всего лишь средство обогащения//Известия. - 1994. - №4.

6. Надрин О.С. Лобізм: реалії та перспективи//Известия. - 1994. - №6.

7. Фридман Л. Введение в американское право. - М.: Олма-Пресс. - 1992.

8. Шрамович В. Особенности национального лоббизма//Известия в Украине. - 2008. - №3.

Размещено на Allbest.ru

...