Стратегічний маркетинг

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Хмельницький національний університет

Факультет заочно-дистанційного навчання, пiслядипломної освiти та довузiвської пiдготовки

Кафедра маркетингу

Контрольна робота

Стратегічний маркетинг

Виконав

Павленко О.С.

Хмельницький, 2014

1. Еволюція маркетингу

Маркетингові дослідження прийнято певним чином класифікувати.

Спеціальні дослідження здійснюють спеціально під замовлення фірми. Ексклюзивні передбачають комплексне дослідження для однієї компанії. В такому разі інформацією, отриманою в процесі маркетингових досліджень, не можуть користуватися інші підприємства. Універсальні - ті, що проводяться у комплексі для кількох фірм за їх погодженням.

Регулярні дослідження здійснюють маркетингові агенції з певною періодичністю, незалежно від замовлень компаній, з метою накопичення баз даних, які згодом можна використовувати для визначення загальних тенденцій ринку.

Якісні дослідження передбачають збирання якісної інформації, тобто такої, яка не підлягає вимірюванню. Наприклад, ставлення споживачів до товару, прихильність до певної торгової марки тощо. Кількісні дослідження передбачають збирання інформації, яку можна виміряти у натуральних та вартісних показниках (кількість споживачів на певному сегменті, рівень попиту, кількість реалізованої продукції конкурентами за певний період).

Будь-яке маркетингове дослідження починається з визначення його цілей. їх може бути безліч, проте маркетологи поділяють їх на три групи, що легко ідентифікуються: пошукові - збирання додаткової інформації; описові - детальний опис окремих фактів і явищ, а також їх взаємозв'язок і взаємовплив; експериментальні - перевірка маркетингових гіпотез і форм причинно-наслідкових зв'язків між попитом й істотними характеристиками товару та споживача.

З метою якнайбільшої конкретизації інформації слід збирати первинні та вторинні дані (у разі потреби їх може бути й більше).

Первинні дані - інформація про стан ринку і всі його елементи з перших вуст. Виробниками й носіями первинної маркетингової інформації є споживачі. Маркетологам дуже важливо зберігати нейтралітет, щоб не нав'язувати респондентам «правильну» відповідь.

Вторинні дані - інформація з так званих вторинних джерел (статистичні довідники, періодика, теле-, радіопередачі тощо) стосовно одного з елементів ринку, наприклад споживачів.

Можливі два підходи до дослідження ринку:

? ринкове агрегування;

? ринкове сегментування;

Ринкове агрегування використовується для дослідження ринку стандартизованої продукції масового попиту, при цьому ринок розглядається як одне ціле. Характерна значна економія коштів та часу, а також витрат на маркетинг, про те він не враховує індивідуальні запити споживачів і загрозу з боку конкурентів.

Ринкове сегментування розглядає окремі сегменти ринку, для кожного з яких пропонується своя програма маркетингу.

На підприємствах збирання та обробку інформації забезпечує маркетингова інформаційна система (МІС). Це постійно діюча система взаємозв'язку людей, устаткування і методичних прийомів, призначена для збирання, класифікації, аналізу, оцінки і поширення актуальної, своєчасної і точної інформації для використання її спеціалістами з маркетингу з метою вдосконалення планування, реалізації і контролю за виконанням маркетингових заходів.

Необхідність створення на підприємстві маркетингової інформаційної системи обумовлена такими факторами:

¦ розширенням сфери діяльності підприємства і переходом від маркетингу на місцевому ринку до маркетингу у світовому масштабі;

¦ розширенням потреб споживачів внаслідок збільшення їх прибутків. Виробникам усе важче передбачити реакцію покупців на різні характеристики товару і вони звертаються до маркетингових досліджень;

¦ переходом від цінової до недійової конкуренції;

¦ зростанням обсягу доступної інформації.

2. Стратегії охоплення ринку та їх вибір стратегії охоплення ринку

Вибору цільових сегментів передує їх оцінювання, яке здійснюється у двох напрямках:

1. Оцінювання привабливості сегмента.

2. Оцінювання можливостей фірми конкурувати в цьому сегменті.

Для оцінювання привабливості сегмента використовують такі критерії:

· ринкові фактори (розмір сегмента, темпи його зростання, цінова чутливість, бар'єри входу й виходу із сегмента);

· конкурентні фактори (характер конкуренції, можливість появи нових конкурентів, наявність сегментів, які поки що не обслуговуються конкурентами);

· політичні, соціальні фактори та проблеми захисту довкілля, які має враховувати фірма, орієнтуючись на задоволення потреб певного сегмента.

Оцінка можливостей фірми обслуговувати ринковий сегмент визначається наявністю фінансових ресурсів і конкурентних переваг - у витратах (що важливо на ринках з високою чутливістю до змін цін); технологічних know-how, що створюють бар'єри для конкурентів, маркетингових можливостей фірми (відповідність характеристик цього сегмента іміджу товарів, які фірма вже пропонує ринку); кваліфікації управлінського персоналу, адекватної вимогам ринку й рівню конкурентної боротьби на ньому.

Основні характеристики ідеального сегмента можна описати як:

· високий рівень поточного збуту;

· високі темпи зростання;

· високі показники норми прибутку;

· помірна конкуренція.

На практиці таке поєднання сприятливих факторів майже нереальне: високі темпи зростання сегмента завжди супроводжуються зростанням конкуренції; наявність ринкових ніш створює можливості для фірм, а відсутність технології для виробництва товарів, що відповідають вимогам ніші, стримують використання цих можливостей при виході на ринок з відповідним товаром. Ці та інші суперечності потребують пошуку компромісних рішень.

Приймаючи рішення щодо виходу на ринок, можливостей його сегментації, фірма може застосувати три стратегії охоплення ринку: масовий маркетинг, диференційований маркетинг та цільовий маркетинг.

Недиференційований маркетинг (агрегований, масовий) базується на процесі ринкового агрегування, тобто розглядає ринок як єдину однорідну сукупність споживачів. Тобто фірма виходить на ринок з одним товаром і розробляє єдиний комплекс маркетингу, концентруючи увагу на загальних потребах споживачів, залишаючи поза увагою їхні відмінності.

Ринкове агрегування - процес, протилежний ринковій сегментації: якщо сегментація заснована на встановленні відмінностей в межах певного ринку, то агрегування досліджує загальні риси, які були властиві всім споживачам ринку.

Фірма приймає рішення ігнорувати різні сегменти ринку і замість пошуку відмінностей в потребах намагається сконцентрувати свої зусилля на загальному для споживачів попиті. Тоді маркетингові заходи будуть спрямовані на розширення чисельності покупців, масову рекламу, масові засоби стимулювання продажу. Їхньою метою стає надання товару таких споживчих властивостей, які роблять його найпривабливішим для всіх споживачів. При цьому одна частина витрат на маркетинг зростає, а друга (дослідження, планування) знижується. Існують прихильники такого підходу, але є й противники. Напевне, усе залежить від конкретного товару, від конкретних ринкових умов.

Стратегія недиференційованого маркетингу поділяється на спрощений і ускладнений варіанти. Свого часу фірма "Кока-Кола" виготовляла один напій для всього ринку, сподіваючись, що він сподобається всім. Але, за висновком П.Друкера, бажання задовольнити потреби всіх споживачів закінчується тим, що ніхто не буде задоволений.

Спрощений недиференційований маркетинг полягає в тому, що виробляється товар із спрощеними (мінімальними) функціональними властивостями.

Ускладнений недиференційований маркетинг має місце тоді, коли зі зростанням та розвитком ринку фірма-виробник ускладнює товар, насичує його найрізноманітнішими функціональними рисами й подає його таким, який задовольняє всіх.

Стратегія диференційованого маркетингу, як і стратегія недиференційованого маркетингу, відтворює бажання фірми-виробника задовольнити потреби значної ринкової частки й орієнтується на значний ринковий потенціал. Але на відміну від недиференційованого маркетингу диференційований маркетинг заснований на розподіленні (сегментації) ринку за певними ознаками та виході на декілька ринкових сегментів.

Стратегія диференційованого маркетингу передбачає охоплення декількох сегментів ринку й розроблення для кожного з них окремого комплексу маркетингу. Це зменшує для фірми рівень ризику й негативні економічні наслідки в разі невдачі на якомусь сегменті.

Диференційований маркетинг потребує ретельного аналізу. Ресурси й можливості фірми мають бути достатні для виробництва та маркетингу двох чи більше марок або товарів. Компанія повинна ретельно підкреслювати відмінності товарів на кожному сегменті й підтримувати їх образ. Тобто сутність стратегії диференційованого маркетингу в тому, щоб виробляти значну кількість різновидів товарів, розрахованих на різні сегменти ринку, і кожен з яких забезпечений певним комплексом маркетингових засобів.

Порівняно зі стратегіями недиференційованого та концентрованого маркетингу диференційований маркетинг є найдорожчим і вимагає найбільших фінансових витрат.

Найбільша величина витрат на диференційований маркетинг пояснюється такими факторами:

· збільшуються інноваційні витрати, оскільки існує необхідність дослідження різноманітних потреб споживачів та трансформування їх у маркетингові концепції;

· зростають виробничі витрати, оскільки збільшується кількість товарів, які виробляє фірма;

· зростають адміністративні витрати, що зумовлено збільшенням кількості адміністративних функцій;

· підвищуються витрати на просування, оскільки кожен ринковий сегмент вимагає власної системи маркетингових комунікацій;

· збільшуються загальні витрати на маркетинг.

Враховуючи такий високий рівень фінансових витрат, стратегію диференційованого маркетингу спроможні застосувати тільки фінансово могутні фірми. Переважно це ринкові лідери.

Цільовий, чи концентрований маркетинг орієнтований на вузьку специфічну групу споживачів (сегмент ринку) через спеціалізований комплекс маркетингу, спрямований на задоволення потреб саме цього сегмента. Стратегія цільового маркетингу ефективна насамперед для невеликих чи спеціалізованих підприємств, які виробляють продукцію конкретного призначення в обмеженій кількості.

Для досягнення ринкового успіху важливо, щоб фірма краще, ніж конкуренти, задовольняла потреби обраного сегмента ринку. Водночас ця стратегія пов'язана з підвищеним рівнем ризику. Якщо обраний сегмент не виправдає надій, компанія зазнає збитків. Тому багато фірм надають перевагу диверсифікації виробництва й орієнтації на декілька сегментів, тобто використовують третю стратегію - передбачають орієнтацію діяльності фірми на одному невеликому ринковому сегменті - на ринковій ніші.

Відмінність між сегментом і нішею полягає в тому, що:

1. сегмент має порівняно більший розмір, аніж ніша;

2. сегмент формується на основі розподілення загального ринку за одним або декількома факторами, тоді як ніша є результатом розподілення споживачів за сукупністю ознак;

3. як правило, сегмент є ареною сильнішої конкурентної боротьби порівняно з нішею;

4. якщо сегмент має подальше розподілення, він може перетворитися на сукупність ніш.

Прикладом застосування стратегії концентрованого маркетингу є діяльність компанії "Nike" на ринку спортивного взуття. "Nike" виробляє взуття для баскетболу, тенісу, бігу з подальшим поглибленням спеціалізації.

Вибір стратегії недиференційованого, диференційованого або концентрованого маркетингу залежить від стадії життєвого циклу товару. На стадії впровадження й зростання можливе ефективне застосування стратегії недиференційованого маркетингу з метою ініціювання первинного попиту на товар. З подальшим просуванням товару по життєвому циклу зростає рівень конкуренції й необхідність розширення товарного асортименту (тобто застосування стратегії диференційованого маркетингу) або переорієнтації діяльності на вужчий ринковий сегмент (тобто застосування стратегії концентрованого маркетингу).

Цільовий сегмент - той ринковий сегмент, на який фірма орієнтує свою діяльність. Для того, щоб сегмент, який сформовано в процесі сегментації, був обраний як цільовий, він має відповідати таким основним вимогам:

1. мати достатній обсяг та бути привабливим для фірми,

2. характеризуватися сприятливою конкурентною структурою,

3. відповідати меті та ресурсам фірми.

Обсяг сегмента визначається через його потенційну місткість або ринковий потенціал. Ринковий потенціал характеризує верхню межу споживчого попиту, який очікується в даному сегменті.

Перспективність сегмента визначається потенційними темпами його розвитку. Сегмент може характеризуватися значною потенційною місткістю, але мати тенденцію до зменшення (звуження), наприклад, унаслідок наближення до стадії спаду життєвого циклу. Такий сегмент недоцільно обирати як цільовий, оскільки необхідно враховувати, що розробка й реалізація стратегії виходу на певний сегмент потребує деякого часового терміну, і якщо сегмент не є перспективним, фірма може втратити його вже в момент упровадження свого товару.

Прибутковість сегмента означає можливість сегмента забезпечити певний прибуток для фірми. Якщо сегмент має достатній обсяг та високу привабливість, необхідно оцінити його реальну й потенційну конкурентні структури.

Конкурентна структура сегмента оцінюється за допомогою моделі п'яти сил конкуренції М.Портера, яка передбачає аналіз галузевих конкурентів, товарів-замінників, купівельної сили споживачів та постачальників.

На основі аналізу конкурентної структури ринку та маркетингової стратегії фірми розраховується потенційна ринкова частка фірми на даному сегменті. Підсумковий етап оцінки сегмента полягає у встановленні його відповідності меті та ресурсам фірми. Важливою ланкою цього етапу є встановлення конкурентної переваги фірми в цільовому сегменті. Процес оцінки цільового сегмента дає змогу зробити висновки щодо вимог, які ставляться до цільового сегмента. Цільовий сегмент повинен мати певну місткість, бути перспективним, прибутковим, мати сприятливу конкурентну структуру, забезпечувати фірмі значну ринкову частку, відповідати довгостроковій меті, ресурсам і можливостям фірми, забезпечувати фірмі певну конкурентну перевагу.

Процес оцінки цільового сегмента має наступну послідовність:

І етап

Визначення обсягу та перспективності сегмента

Розрахунок:

· місткості сегмента

· темпів зростання сегмента

· потенційного прибутку

· долі фірми в сегменті

II етап

Аналіз конкурентної структури сегмента

Дослідження п'яти сил конкуренції, за Портером:

· галузеві конкуренти

· товари-замінники

· потенційні конкуренти

· споживачі

· постачальники

Розрахунок потенційної ринкової частки фірми в даному сегменті

III етап

Установлення відповідності сегмента меті та ресурсам фірми

Аналіз:

· відповідності сегмента довгостроковій меті фірми

· наявності у фірми відповідних ресурсів для обслуговування сегмента

Визначення конкурентної переваги фірми в даному сегменті

Після оцінки виділених у процесі сегментації ринку сегментів необхідно визначити, скільки сегментів обслуговуватиме фірма і як вона їх обслуговуватиме. При цьому постає стратегічне питання вибору цільових сегментів, під час вирішення якого необхідно враховувати два фактори: вимоги до вибору цільового сегмента; товарно-сегментну структуру загального ринку.

Залежно від товарно-сегментної структури загального ринку існують п'ять стратегій вибору цільового ринку:

1. односегментна концентрація,

2. товарна спеціалізація,

3. сегментна спеціалізація,

4. селективна спеціалізація,

5. повне охоплення ринку.

Стратегія односегментної концентрації передбачає вибір як цільового одного ринкового сегмента і зосередження на ньому діяльності фірми. Таким чином, стратегія односегментної концентрації, концентрований маркетинг і стратегія ринкової ніші є синонімічними категоріями.

Переваги стратегії односегментної концентрації полягають у тому, що:

· спеціалізація діяльності фірми на потребах певного ринкового сегмента дає змогу найкращим чином їх задовольнити,

· спеціалізація на одному сегменті забезпечує економію завдяки концентрації коштів.

Ризики стратегії односегментної концентрації:

· існує можливість загострення конкурентної боротьби в цільовому сегменті внаслідок упровадження вужчої сегментації з боку конкурентів,

· темпи зростання цільового сегмента можуть зменшитися, у результаті чого сегмент матиме тенденцію до скорочення, а фірма - до втрати цільового сегмента.

Стратегія товарної спеціалізації передбачає орієнтацію діяльності фірми на певному різновиді товару, який пропонується різним групам споживачів у межах загального ринку.

Наприклад, фірма "Таймекс" на ринку годинників спеціалізується на виробництві наручних годинників і пропонує їх різним сегментам ринку: риболовам (з виміром температури води), бігунами (з виміром артеріального тиску), любителям велоспорту.

Перевагою стратегії товарної спеціалізації є можливість постійного вдосконалення даного різновиду товару й досягнення високого іміджу в галузі цього товару.

Стратегія сегментної спеціалізації означає орієнтацію діяльності фірми на задоволення різних потреб одного ринкового сегмента.

Переваги стратегії сегментної спеціалізації:

· завдяки зосередженню на потребах певної групи споживачів існують можливість їх широкого задоволення й досягнення позитивного іміджу серед даного сегмента ринку;

· фірма уникає залежності від одного різновиду товару, у разі зменшення потреби в одному різновиді товару в неї є можливість підвищити увагу до інших різновидів товару.

Основний ризик стратегії сегментної спеціалізації полягає в можливому звуженні цільового сегмента.

Стратегія селективної (вибіркової) спеціалізації полягає у виборі цільових сегментів у межах загального ринку без їх відповідності товарній або сегментній ознаці. Основними факторами вибору цільових ринків у даному випадку є їхня прибутковість та відповідність ресурсам і можливостям фірми.

Порівняно з попередніми стратегіями вибору цільового ринку стратегія селективної спеціалізації характеризується значно меншим ризиком від можливого скорочення деяких сегментів або морального старіння деяких різновидів товарів у межах загального ринку. Отже, основною перевагою цієї стратегії є незалежність від однієї групи споживачів (на відміну від стратегій односегментної концентрації й сегментної спеціалізації) та від одного різновиду товару (на відміну від товарної спеціалізації).

Недоліком стратегії селективної спеціалізації є диверсифікація зусиль і коштів фірми, їх розосередження за різними напрямами діяльності.

Стратегія повного охоплення ринку відтворює прагнення фірми задовольнити потреби загального ринку в цілому. Ця стратегія може бути реалізована шляхом використання альтернатив - недиференційованого або диференційованого маркетингу.

Як уже зазначалося, і недиференційований, і диференційований маркетинг ставлять за мету задоволення потреб ринку в цілому і пропонують різні шляхи реалізації цієї мети:

· недиференційований маркетинг - через пошук спільних рис у межах загального ринку (через ринкове агрегування);

· диференційований маркетинг - через пошук розбіжностей в потребах споживачів загального ринку (через ринкову сегментацію).

Порівняльну характеристику маркетингових стратегій односегментної концентрації, товарної спеціалізації, сегментної спеціалізації, селективної спеціалізації та повного охоплення ринку з огляду на їхні переваги та недоліки наведено в табл.

3. Особливості засобів впливу маркетингової комунікації, їх переваги та недоліки

Маркетингова політика комунікацій -- це комплекс заходів, які використовуються фірмою для інформування, переконання чи нагадування споживачам про свої товари (послуги). Вона здійснюється завдяки комплексу маркетингових комунікацій, основні елементи якого показано.

Алгоритм формування комплексу маркетингових комунікацій зображено.

Вихідний момент формування комплексу маркетингових комунікацій -- визначення його цілей. Такими цілями можуть бути стимулювання попиту, збільшення обсягів збуту, поліпшення іміджу підприємства та його продукції, забезпечення проникнення на ринок тощо.

Визначаючи ціль, слід орієнтуватися на наявні засоби, ураховувати можливі перешкоди, а також стан цільової аудиторії.

Визначення цілі маркетингової комунікації

Це потребує аналізу ринкової ситуації. Такий аналіз включає дослідження:

· ринку (місткості, місцезнаходження, характеру споживання продукції, кількості та характеристик споживачів, рівня конкуренції тощо);

· товару (обсягів виробництва, рівня ринкової новизни, іміджу, популярності, характеристик упаковки, товарів-субститутів тощо);

· системи розподілу (наявних каналів розподілу, типів посередників, кваліфікацій та досвіду продавців тощо);

· комунікаційних систем (носіїв інформації, доступності, засобів та методів комунікації, її інтенсивності тощо).

Аналіз ситуації дає змогу перейти до виявлення цільової аудиторії, тобто реальних і потенційних споживачів продукції фірми, а також тих, хто справляє вплив на прийняття рішень щодо купівлі товару. Саме до них фірма звертатиметься зі своєю інформацією. Отже, щоб досягти високої ефективності й результативності політики комунікації, треба дізнатися якомога більше про поведінку, характеристики, стиль життя, розпорядок дня, цінності і под. цільової аудиторії.

На цьому ж етапі визначається здогадна зворотна реакція цільової аудиторії, тобто той результат комунікації, що його можна буде отримати.

Одним із головних елементів процесу маркетингових комунікацій є звернення. Опрацьовуючи звернення, розв'язують такі питання: що саме сказати, як сказати, скільки разів сказати? Тобто йдеться про зміст звернення, силу його впливу на споживача та графік його повідомлення цільовій аудиторії.

Звернення має бути передане своєчасно й ефективно. Тому наступним етапом формування комплексу маркетингових комунікацій є вибір засобів (каналів) поширення інформації.

Вони поділяються на особистісні та безособові (засоби масової інформації, заходи масового характеру тощо). На цьому етапі визначають також характеристики засобів масової інформації, де вміщуватимуться звернення, тобто аналізують ті риси, які можуть створити довіру чи привернути увагу цільової аудиторії (порядність, чесність, професіоналізм, привабливість тощо).

Предостаннім етапом формування комплексу маркетингових комунікацій є вибір засобів впливу. До них належать реклама, пропаганда, стимулювання збуту та персональний продаж. Їхні переваги та недоліки наведено.

Слід також знати, що основними факторами, які визначають вибір засобів впливу, є тип суб'єкта цільового ринку, етап життєвого циклу продукції, характеристики товару, необхідний рівень додаткових послуг, послідовність та значущість прийняття рішень про купівлю, стратегія каналу розподілу, географічне розміщення споживачів тощо.

Кінцевим етапом формування комплексу маркетингових комунікацій є створення каналів зворотного зв'язку та розрахунок необхідного бюджету для покриття відповідних витрат. Останнє можна зробити, користуючись такими підходами:

а) відповідно до цілей та завдань фірми;

б) за принципом «минулорічні асигнування + відповідний відсоток збільшення»;

в) методом конкурентного паритету;

г) «відсоток від обсягів продажу»;

д) відповідно до витрат аналогічних фірм;

е) за принципом «усе, що можливо».

Слід розібратись у перевагах та недоліках цих методів, знати умови використання кожного з них.

Одним із головних і дійових засобів маркетингової комунікації є реклама.

Реклама -- довільна платна форма неперсональної презентації та просування товарів (послуг) через засоби масової інформації.

Дія реклами спрямована на створення й підтримування високого рівня популярності товару (послуги, ідеї тощо), позитивного іміджу самої фірми, а також належної уваги та зацікавленості споживачів, їхнього бажання діяти з метою придбати продукцію.

Вивчаючи це питання, треба передовсім ознайомитися з видами реклами, а також з алгоритмом процесу прийняття рішень щодо рекламування.

Таблиця 1. Класифікація реклами за її цілями

Вид реклами	Цілі реклами
Інформативна	* доводить до відома споживачів інформацію про товари, їх види, призначення, показники якості, особливості, принци- пи дії та ін., інформує про рівень і динаміку цін на них; * формує образ фірми. Особливо важливою є на етапі зростання випуску продукції для формування селективного попиту
Переконуюча	* заохочує споживача віддати перевагу тому чи тому то вару (марці); * змінює на ліпше ставлення споживача до товару; * переконує в необхідності придбати товар. Особливо важливою є на етапі зростання випуску продукції для формування селективного попиту
Нагадуюча	нагадує про товар, місце й умови його продажу та використання
Підкріплююча	підтримує, підтверджує добру думку про товар після його купівлі та використання споживачем
«Обличчя фірми»	своєю солідністю, якістю підкреслює статус фірми, її надійність, прогресивність, стабільність

Першим етапом процесу прийняття рішень щодо рекламування є ідентифікація цільового ринку, тобто встановлення основних його характеристик. Такі знання дають змогу створити дійову й результативну рекламу.

Після цього визначають цілі рекламування. Вони мають бути розраховані стосовно конкретного цільового ринку, конкретного часу, бути реалістичними та придатними для вимірювання.

Визначаючи рекламний бюджет, можна користуватись такими самими підходами, що й до розробки бюджету маркетингових комунікацій.

Наступним рішенням щодо реклами є розробка її текстової частини (рекламного звернення). Тут передовсім треба визначитись із самою ідеєю, тобто чи буде таке звернення інформуючим або трансформуючим. Крім цього, рекламне звернення має закликати до дії, апелювати до почуттів людини (почуття страху, гумору, сексуальні почуття тощо), спиратись на реальні факти.

Стильовими формами рекламного звернення є замальовки з натури, створення фантазійної обстановки, настрою чи образу, форма мюзиклу, апелювання до професійного чи технічного досвіду, способу життя, використання символічного персонажу, свідоцтв відомих людей на користь товару, даних наукового характеру тощо.

Рекламні звернення мають бути лаконічними, доступними, особистісно спрямованими, позбавленими заяложених літературних і мовних штампів, мають звертатись як до емоцій, так і до фактів, одразу привертати увагу та ідентифікуватись із товарним знаком.

Перелік основних носіїв реклами, їхніх переваг та недоліків подано.

Графіки рекламування складають на підставі таких даних:

· обертання -- частоти появи на ринку нових товарів;

· регулярності -- частоти купівлі товару;

· темпів забування товару покупцями;

· сезонності використання товару.

Графіки рекламування можуть бути стабільними або пульсуючими (характерні для сезонних товарів).

Треба знати, що реклама -- річ коштовна. А тому вона потребує попереднього тестування. Тестування реклами здійснюють опитуванням споживачів («метод портфеля», анкетування, залучення кіно чи телебачення), а також із допомогою експертних чи фізіологічних методів.

Управління рекламуванням і контролювання його включають оцінювання програми (визначення рівня досягнення поставлених цілей) та внесення відповідних корективів.

Пропаганда (public relations -- англ. громадські зв'язки; publicity -- публічність, гласність) -- організація громадської думки з метою забезпечення успішного функціонування підприємства, поліпшення його репутації. Здійснюється, як правило, через засоби масової інформації. Є однією з функцій маркетингу, яка сприяє встановленню й підтримуванню спілкування, взаєморозуміння та співпраці між підприємством і громадськістю. Вона включає розв'язання різних проблем, а саме: забезпечує керівництво підприємства інформацією про громадську думку і підтримує його в стані готовності до постійних змін; забезпечує діяльність керівництва підприємства в інтересах громадськості; утверджує дослідження громадської думки та відкрите спілкування з громадськістю як основний спосіб діяльності фірми.

Вивчаючи це питання, слід ознайомитися з такими формами пропаганди, як:

· контакти із засобами масової інформації;

· презентації;

· дні відкритих дверей;

· консультування споживачів чи посередників;

· громадські заходи спонсорського характеру;

· участь у спортивних змаганнях, фестивалях, виступах майстрів мистецтв, виставках;

· утвердження корпоративної ідентичності.

Підготовка до пропагування продукції (фірми) включає такі етапи:

· збирання фактів з історії підприємства, біографій його засновників та працівників, які стали відомими, фактів удосконалення виробничого процесу, нагородження товарів різними відзнаками на міжнародних виставках тощо;

· огляд та класифікування зібраних матеріалів;

· генерування ідей щодо програми пропаганди;

· опрацювання програми пропаганди;

· реалізація програми;

· контроль та аналіз виконання програми.

Стимулювання збуту -- це короткотермінові заходи, спрямовані на швидке з'ясування реакції ринку у відповідь на пропонування фірмою своєї продукції. На практиці стимулюють як споживачів, так і сферу торгівлі.

Засоби стимулювання збуту, їх переваги та недоліки наведено.

Персональний продаж -- це індивідуальне персональне пред'явлення товару чи послуги в процесі співбесіди з конкретним споживачем для того, щоб переконати його зробити покупку.

Планування персонального продажу включає такі етапи:

1. Визначення цілей персонального продажу: орієнтація на попит чи на образ (імідж).

2. Призначення відповідальних осіб.

3. Розрахунок бюджету.

4. Визначення посад торговельних працівників, котрі матимуть право на персональний продаж.

5. Вибір методу збуту:

· презентація,

· підхід на засаді задоволення потреб.

6.Визначення завдань щодо збуту (процесу персонального продажу).

7. Реалізація плану:

· навчання торгового персоналу,

· визначення зон обслуговування,

· оплата збутової діяльності торгових працівників.

Перелік основних етапів персонального продажу наведено.

Список використаної літератури

маркетинг реклама управління

1. Бєлянцев М.І., Іваненко Л.М. Маркетинг. Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005.

2. Войчак А.В. Маркетинговий менеджмент: Підручник. - К.: КНЕУ, 1998.

3. Гаркавенко С.С. Маркетинг. Підручник. К.: Лібра, 2002.

4. Герасимчук В.Г. Маркетинг: теорія і практика: Навч. посібник. - К.: Вища шк., 1994.

5. Гончаров С.М., Барановський С.В., Дубенюк І.Є., Петрук І. Р. Маркетинг: вправи, ситуації, тести: Навч. посібник/За ред. С.М. Гончарова. - Рівне: РДТУ. 2000.

6. Гончаров С.М. Маркетинг: Інтерактивний комплекс навчально-методичного забезпечення. - Рівне: НУВГП, 2006 р.

7. Гончаров С.М. Маркетинг: Навч. посібник. - Рівне: НУВГП, 2007.

8. Котлер Ф., Армстронг Г., Сендерс Д., Вонг В., Основы маркетинга: Пер.с англ. - 2-е изд.- М.: СПб: К.: издательский дом „Вильямс”.2003

9. Липчук В.В., Дудяк Р.П., Бугіль С.Я. Маркетинг: основи теорії та практики: Навч. посібник/ За загальною редакцією В.В. Липчука. - 3-тє вид., випр. і доп. - Львів: «Магнолія 2006», 2007.

Размещено на Allbest.ru

...