У січні 1993 р. Україна була прийнята в члени Міжнародної організації зі стандартизації ISО, а в лютому цього ж року - у члени Міжнародної електротехнічної комісії ІЕС.

У 1997 р. Україна була прийнята в Міжнародну організацію з торгівлі WТО і в Європейські організації зі стандартизації СЕN і CENELEC.

Тема 3. Порядок розробки і вимоги до змісту нормативних документів

1. Організація розробки стандартів

2. Державний нагляд за впровадженням і дотриманням стандартів

3. Поняття нормоконтролю

1. Організація розробки стандартів

Розробка державних стандартів України здійснюється, як правило, технічними комітетами стандартизації відповідно до завдань планів державної стандартизації України, планів робіт технічних комітетів і договорів на розробку стандартів. Порядок розробки і перегляду стандартів представлено на рис. 1.1.

Організація розробки стандартів здійснюється на основі заявок у відповідних технічних комітетах за закріпленими об'єктами стандартизації. Заявки можуть подавати технічні комітети, підприємства, громадяни, які займаються індивідуальної трудовою діяльністю, органи державного управління. Підготовку та розгляд заявок, формування річного плану державної стандартизації України, укладання договорів на розробку стандартів здійснюють у порядку, встановленому Держспоживстандартом України.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1 - Алгоритм розробки і редагування стандартів

Функції технічних комітетів по організації розробки проектів стандартів представлені на рис. 1.2

Рис.1.2 - Основні функції технічного комітету при організації розробки проекту стандарту

Технічний комітет на початку розробки стандарту направляє інформацію (зі стислою анотацією) для публікації в спеціалізованому виданні Держспоживстандарту України для одержання від зацікавлених підприємств заявок на участь в обговоренні проекту стандарту (першої редакції), представлення зауважень, виправлень і пропозицій.

В процесі розробки першої редакції проекту стандарту робоча група (підприємство) готує проект стандарту і пояснювальну записку до нього.

Технічний комітет перевіряє проект стандарту на відповідність умовам договору на розробку стандарту, вимогам чинного законодавства і стандартів України і направляє його з пояснювальною запискою членам технічного комітету, замовнику розробки стандарту та у відповідну науково-дослідну організацію Держспоживстандарту України, якщо вона не є членом технічного комітету. стандартизація сертифікація метрологія

Технічний комітет з урахуванням отриманих пропозицій розробляє першу редакцію проекту стандарту і розсилає відповідно до наявних заявок.

Після одержання проекту стандарту зацікавлені підприємства і фахівці складають відгуки на проект стандарту і направляють їх до технічного комітету у двох екземплярах не пізніше ніж через 2 місяці з дня одержання проекту стандарту.

Технічний комітет з урахуванням відгуків готує остаточну редакцію проекту стандарту і направляє її з пояснювальною запискою членам технічного комітету, органам державного нагляду та у науково-дослідну організацію Держспоживстандарту.

Технічний комітет відповідно до отриманих пропозицій, результатів редагування, за узгодженням із органами державного нагляду та на підставі висновку науково-дослідної організації дороблює проект стандарту. При наявності розбіжностей по проекту стандарту технічний комітет організовує розгляд і зняття цих розбіжностей.

Технічний комітет на засіданні розглядає проект стандарту і проводить по ньому голосування.

Технічний комітет приймає рішення про направлення проекту стандарту до Держспоживстандарту України на затвердження, якщо з цим проектом згодні не менш двох третин підприємств (організацій) - членів технічного комітету.

Перед затвердженням стандарту Держспоживстандарт здійснює його перевірку на відповідність вимогам законодавства, державних стандартів України, метрологічним правилам, нормам термінології, правилам побудови і викладення стандартів.

При затвердженні стандарту встановлюють дату введення його в дію з урахуванням заходів, необхідних для впровадження стандарту.

Державну реєстрацію здійснюють у встановленому порядку.

Держстандарт України публікує інформацію про затверджений стандарт у щомісячному інформаційному покажчику "Державні стандарти України".

Відновлення стандарту проводять для підтримки його відповідності вимогам населення, економіки і обороноздатності країни.

Технічний комітет аналізує пропозиції по відновленню стандарту, що надходять від підприємств, фахівців, підприємств- членів технічної комісії, а також органів державного нагляду. Як пропозиція можуть бути представлені проект або зміни до проекту стандарту, що переглядається.

З урахуванням пропозицій, які надійшли до технічного комітету, він розробляє і направляє до Держспоживстандарту України проект змін до стандарту або пропозиція щодо скасування стандарту, рішення за якою приймає Держспоживстандарт України.

Кожній внесеній до стандарту зміні Держспоживстандарт України привласнює порядковий номер і встановлює дату введення зміни (як правило, не пізніше ніж за 6 місяців з дня затвердження зміни). Інформація про внесення змін до стандартів із текстами цих змін публікують в інформаційному покажчику "Державні стандарти України", який випускається щомісяця Держспоживстандартом України. Інформація про скасування стандарту також публікується в інформаційному покажчику, як правило, не пізніше, ніж за три місяці до дати скасування стандарту.

При перегляді стандарту розробляють новий стандарт на заміну діючого. При цьому діючий стандарт скасовують, а в новому вказують, замість якого стандарту він розроблений. Новому стандарту привласнюють позначення старого стандарту з заміною двох останніх цифр року затвердження.

2. Державний нагляд за впровадженням і дотриманням стандартів

Державний нагляд за впровадженням і дотриманням стандартів на конкретному підприємстві починається з того, що:

- перевіряються акти і пропозиції за результатами попередньої перевірки;

- перевіряється забезпеченість підприємства необхідною технічною документацією (стандарти, креслення, карти технологічного процесу);

- знайомляться з методами і засобами контролю технологічного процесу і перевіряють їхню відповідність діючим стандартам;

- аналізуються рекламації на продукцію, що перевіряється;

- перевіряється наявність служби стандартизації, її підпорядкованість і укомплектованість.

Контроль якості продукції і її відповідність вимогам стандартів проводиться у такому порядку:

- вибираються контрольні проби з числа тих, що були прийняті відділом технічного контролю;

- проводять випробування відібраних виробів за всіма показниками відповідно до діючих стандартів;

- у цехах перевіряється дотримання режимів технологічних процесів, стан засобів вимірювання, робота відділу технічного контролю;

- перевіряється дотримання стандартів на матеріали і комплектуючі напівфабрикати, що отримані від суміжників.

При контролі термінів упровадження стандартів перевіряється:

- наявність наказу міністерства або відомства, а також наказу по підприємству про впровадження стандартів;

- наявність плану по впровадженню стандарту і його виконання;

- забезпеченість підприємства необхідною сировиною, обладнанням, оснащенням, інструментом, технічною документацією для введення стандарту у дію;

- якщо стандарт не впроваджений, то з якої причини.

При порушенні вимог стандартів органи держнагляду:

- дають вказівку на ліквідацію виявлених недоліків;

- забороняють відвантаження недоброякісної продукції;

- у необхідних випадках порушують питання про притягнення до адміністративної або судової відповідальності осіб, винних у випуску недоброякісної продукції.

3. Поняття нормоконтролю

Нормоконтроль - один із завершальних етапів розробки технічної документації. Основна мета нормоконтролю - повне дотримання у технічних документах вимог діючих стандартів, а також широке застосування стандартних і уніфікованих елементів при проектуванні будь-яких об'єктів.

Найбільш важливими вимогами до технічних документів (конструкторських і технологічних) є вимоги до конструкції, технології, оформлення.

Здійснення нормоконтролю є обов'язковим для всіх підприємств і організацій, які виконують проектно-конструкторські роботи, незалежно від їх відомчої підпорядкованості. Технічна документація, яка не містить підпису нормоконтролера, не приймається до подальшої роботи

Сертифікація

Тема 1. Сутність та завдання сертифікації

1. Державна система сертифікації України

2. Органи сертифікації

3. Випробувальні лабораторії

4. Атестація виробництва

5. Міжнародна діяльність України з сертифікації

1. Державна система сертифікації України

Сертифікація - процедура, за допомогою якої третя сторона дає письмову гарантію, що продукція, процес, послуга відповідають заданим вимогам. Третя сторона - особа або орган, визнана незалежною ні від постачальника (перша сторона), ні від покупця (друга сторона).

Провідні економічно розвинуті країни почали проводити процеси сертифікації у 20 - 30-ті роки минулого століття. У 80-ті роки сертифікацію стали впроваджувати в Радянському Союзі, у тому числі в Україні. Після отримання незалежності в Україні робота із сертифікації стала проводитися після виходу постанови Кабінету Міністрів у лютому 1992 р. і Декрету Кабінету Міністрів "Про стандартизацію і сертифікацію" у травні 1993 р. На їхній основі були створена і розроблена система сертифікації УкрСЕПРО.

У даний час сертифікація стала одним з істотних механізмів управління якістю, що дає можливість об'єктивно оцінити продукцію, представити споживачеві підтвердження її безпеки, забезпечити контроль за відповідністю продукції вимогам екологічної чистоти, а також підвищити її конкурентоспроможність.

Основні терміни, що використовуються в системі сертифікації такі:

Система сертифікації - система, яка має власні правила, процедури і управління для проведення сертифікації відповідності. Вона може діяти на національному, регіональному і міжнародному рівні.

Схема сертифікації - склад і послідовність дій третьої сторони при проведенні сертифікації відповідності.

Відповідність - додержання встановлених вимог до продукції, процесів, послуг.

Обов'язкова сертифікація - підтвердження уповноваженим на те органом відповідності даної продукції, процесу або послуги обов'язковим вимогам стандарту.

Добровільна сертифікація - сертифікація, яка проводиться на добровільній основі за ініціативою виробника (виконавця), продавця або споживача продукції.

Сертифікат відповідності - документ, виданий відповідно, до правил системи сертифікації, який вказує, що забезпечується необхідна впевненість у тому, що належним чином продукція, процес або послуга, що ідентифіковані, відповідають конкретному стандарту чи іншому нормативному документу.

Знак відповідності - захищений у встановленому порядку знак, який використовується або виданий відповідно до правил системи сертифікації і який вказує на те, що забезпечується необхідна впевненість у тому, що належним чином продукція, процес, послуга, що ідентифіковані, відповідають конкретному стандарту або іншому нормативному документу.

Орган з сертифікації - орган, що проводить сертифікацію відповідності.

Атестація виробництва - офіційне підтвердження органом з сертифікації або іншим уповноваженим для цього органом наявності необхідних і достатніх умов виробництва певної продукції, що забезпечують стабільність вимог до неї, які задані в нормативних документах і контролюються при сертифікації.

Акредитована лабораторія - випробувальна лабораторія, яка пройшла акредитацію.

Акредитація випробувальних лабораторій - офіційне визнання того, що випробувальна лабораторія має право здійснювати конкретні випробування чи конкретні типи випробувань. Цей термін може відображати визнання технічної компетенції та об'єктивності випробувальної лабораторії або тільки її технічної компетенції.

Інспекційний контроль - контроль за діяльністю акредитованих органів з сертифікації, випробувальних лабораторій, а також за сертифікованою продукцією і станом її виробництва.

Експерт-аудитор - особа, яка атестована на право проведення одного або кількох видів робіт із сертифікації.

Законодавчою базою діяльності системи сертифікації УкрСЕПРО є закони України, у яких визначені вимоги до якості і безпеки продукції, процесів або послуг. Це насамперед закони України "Про захист прав споживачів", "Про охорону праці", "Про пожежну безпеку", "Про забезпечення санітарного й епідеміологічного благополуччя населення", "Про підтвердження відповідності", "Про зовнішню економічну діяльність", "Про якість і безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини", постанови Верховної Ради "Про Державну програму розвитку державної системи сертифікації продукції на 1996-1997 роки" , "Про затвердження порядку митного оформлення імпортних товарів (продукції), що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні".

Зараз в Україні діє більш 30 нормативних документів державної системи сертифікації УкрСЕПРО. Нормативна база системи УкрСЕПРО продовжує удосконалюватися, гармонізується з міжнародними нормативними документами.

Основними нормативними документами, що регламентують роботу в системі УкрСЕПРО, є національні стандарти.

Організаційну структуру Системи утворюють:

ь Національний орган з сертифікації - Держспоживстандарт України;

ь науково-технічна комісія;

ь органи з сертифікації продукції;

ь органи з сертифікації систем якості;

ь випробувальні лабораторії (центри);

ь експерти-аудитори;

ь науково-методичний і інформаційний центр;

ь Державні підприємства "Стандартметрологія" Держспожив-стандарту України;

ь територіальні управління в справах по захисту прав споживачів;

ь Український учбово-науковий центр зі стандартизації, метрології і сертифікації.

Система виконує наступне:

- сертифікацію продукції (процесів, послуг);

- сертифікацію систем якості;

- атестацію виробництва;

- акредитацію випробувальних лабораторій (центрів);

- акредитацію органів з сертифікації продукції;

- акредитацію органів з сертифікації систем якості;

- атестацію експертів-аудиторів за переліченими видами діяльності.

2. Органи сертифікації

Органи з сертифікації створюються на базі державних організацій, що мають статус юридичної особи та можуть бути визнані третьою стороною. Діяльність органу з сертифікації здійснюється під керівництвом національного органу сертифікації на підставі укладеної з ним ліцензійної угоди.

Орган зі сертифікації продукції виконує такі функції:

ь здійснює управління системою сертифікації закріпленої за ним номенклатури продукції і несе відповідальність за необґрунтовану або неправомірну видачу сертифікатів відповідності, атестатів виробництва і підтвердження їхньої дії, а також за порушення правил Системи;

ь розробляє організаційно-методичні документи зі сертифікації закріпленої продукції;

ь визначає схему і порядок проведення сертифікації закріпленої продукції;

ь організує і проводить атестацію виробництв;

ь здійснює технічний нагляд за сертифікованою продукцією та її виробництвом;

ь видає сертифікати відповідності на продукцію й атестати виробництва;

ь з доручення Національного органу зі сертифікації проводить акредитацію випробувальних лабораторій (центрів).

Орган з сертифікації може бути акредитований в УкрСЕПРО, якщо він має:

ь організаційну структуру, адміністративні та юридичні права для управління роботами з сертифікації в заявленій галузі акредитації;

ь компетентний персонал, кваліфікація якого підтверджена документально за результатами атестації;

ь актуалізований фонд нормативних документів на продукцію, методи її випробувань, системи якості, що повинно бути підтверджено документально за результатами експертизи цих документів;

ь систему двосторонніх зв'язків з виробниками або постачальниками сертифікованої продукції, яка забезпечує своєчасне їх інформування про заплановані зміни вимог нормативних документів на продукцію (системи якості), що повинно бути документально підтверджено;

ь договірні зобов'язання з акредитованими випробувальними лабораторіями (центрами) УкрСЕПРО для проведення випробувань продукції з метою сертифікації і з органами з сертифікації систем якості;

ь штатний персонал, який веде технічний нагляд за виробництвом сертифікованої продукції, або договори на проведення нагляду з органами з сертифікації систем якості чи з територіальними центрами Держспоживстандарту України;

ь статут, що визначає його діяльність;

ь положення про орган із сертифікації продукції, (систем якості);

ь керівництво з якості;

ь комплект організаційно-методичних та керівних документів системи сертифікації продукції (системи якості) в заявленій галузі акредитації;

ь документи, що встановлюють правила та порядок проведення технічного нагляду за виробництвом та випробуваннями сертифікованої продукції (функціонуванням системи якості);

ь досвід роботи з сертифікації продукції (систем якості), що підтверджується документально за результатами виконаних робіт.

Орган з сертифікації повинен забезпечувати конфіденційність інформації, що становить комерційну або професійну таємницю.

Організаційна структура органу з сертифікації в загальному випадку наступна: керівник > Рада > виконавчі групи. До складу органу з сертифікації може входити акредитована випробувальна лабораторія (центр).

Акредитація органу з сертифікації передбачає такі основні етапи:

- подання та експертиза документів;

- перевірка органу з сертифікації;

- розгляд результатів перевірки;

- оформлення та видача атестату акредитації.

3. Випробувальні лабораторії

Випробування з метою сертифікації проводяться випробувальними лабораторіями, що акредитовані на технічну компетентність та незалежність в УкрСЕПРО.

Незалежна випробувальна лабораторія повинна мати юридичний статус, організаційну структуру, адміністративну підпорядкованість, фінансовий стан та систему оплати співробітників, що забезпечують необхідну певність у тому, що вона визнається об'єктивною та незалежною від розробників, виробників та споживачів з усіх питань оцінювання показників, що підтверджується при сертифікації конкретної продукції.

Технічну компетентність випробувальної лабораторії характеризують:

· організація та управління лабораторією;

· персонал лабораторії;

· приміщення та навколишнє середовище;

· випробувальне обладнання та засоби вимірювання, методи випробувань та процедури;

· система забезпечення якості;

· організація роботи з виробами та продукцією, що випробовується.

Акредитація випробувальної лабораторії передбачає такі етапи:

1) заявка на акредитацію;

2) експертиза поданих документів;

3) перевірка випробувальної лабораторії;

4) прийняття рішення щодо акредитації за результатами перевірки лабораторії;

5) оформлення, реєстрація та видача атестата акредитації.

Кожний наступний етап виконується в разі позитивних результатів попереднього.

Акредитована випробувальна лабораторія має такі права:

- вказувати в рекламних матеріалах, різних документах (у тому числі в тих, що містять результати випробувань), що вона акредитована в УкрСЕПРО;

- разом з органом із сертифікації визначати конкретні строки проведення випробувань продукції, що сертифікується;

- встановлювати форму протоколу випробувань;

- укладати з іншими лабораторіями субпідрядні договори на проведення конкретних випробувань (у галузі акредитації) за умови, що ці лабораторії акредитовані в УкрСЕПРО на проведення тих же випробувань.

Відповідно до статусу акредитації лабораторія зобов'язана:

- підтримувати відповідність вимогам акредитації;

- забезпечувати достовірність, об'єктивність та точність результатів випробовувань, яка вимагається;

- приймати на випробування з метою сертифікації тільки ті зразки, що ідентифіковані на відповідність технічній документації на них;

- заявляти про акредитацію тільки тих випробувань, що входять до галузі акредитації;

- вести облік усіх претензій, щодо результатів випробувань, які заявляються;

- інформувати органи, що доручили лабораторії проведення випробувань продукції, про результати випробувань;

- не використовувати права акредитованої лабораторії після закінчення строку дії атестату акредитації;

- своєчасно сплачувати витрати, що пов'язані з проведенням інспекційного контролю.

4. Атестація виробництва

Атестація виробництва - один з найголовніших етапів проведення сертифікації продукції, що випускається серійно і масово надходить споживачеві. Вона визначає технічну можливість підприємства по забезпеченню стабільного випуску продукції, яка відповідає вимогам нормативних документів, що на неї поширюються.

Підприємство, яке збирається атестувати виробництво продукції, повинне відповідно до ДСТУ 3414-96 мати повний комплект технічної документації на продукцію і її виробництво. Склад технічної документації визначається особливостями продукції і технологією виробництва.

Підприємство повинне призначити Головного контролера і його заступника, що будуть здійснювати відповідним вимогам контроль за випуском продукції, що сертифікується. Головний контролер повинний бути незалежний від керівництва, що безпосередньо відповідає за виготовлення продукції. Він підзвітний першому керівникові підприємства і здійснює такі основні функції:

- підтримує зв'язок з органом, що здійснює технічний нагляд;

- несе відповідальність за обґрунтованість використання знака або сертифіката відповідності при постачанні партій сертифікованої продукції;

- затверджує протоколи випробувань випущених партій сертифікованої продукції.

Робота з атестації виробництва в загальному випадку передбачає виконання таких етапів:

1) подача заявки (якщо атестація проводиться з ініціативи підприємства) і оформлення документів, що супроводжують процес атестації виробництва;

2) попередня оцінка експертами органа сертифікації наданих підприємством матеріалів, складання висновку про готовність підприємства до атестації виробництва;

3) складання програми і методики атестації;

4) перевірка виробництва й атестація його технічних можливостей;

5) технічний нагляд за атестованим виробництвом.

5. Міжнародна діяльність України з сертифікації

Напрям розвитку української системи сертифікації визначено угодою про партнерство та співпрацю між Україною та Європейським Союзом. Україна входить до Міжнародної системи сертифікації МЕКСЕ та МЕКСБ. УкрСЕПРО визнана більшістю торгівельних партнерів України, про що свідчать двосторонні угоди про співробітництво в галузі стандартизації, метрології та сертифікації, а також угоди про взаємне визнання результатів робіт по оцінці відповідності, що укладені Держспоживстандартом України більш ніж з 20 країнами.

На підприємствах України освоюється система забезпечення безпеки продуктів харчування НАССР - Hazard Analysis and Critical Control Point (Аналіз безпеки і критичні контрольні точки), яка заснована на принципі попередження виникнення потенційних ризиків. Сутність цієї системи полягає у встановленні і контролі параметрів, що впливають на безпеку готової продукції. В розвинутих країнах світу на харчових підприємствах проводиться масштабне впровадження системи НАССР.

Тема 2. Сертифікація продукції і послуг

1. Сертифікація продукції і послуг в системі УкрСЕПРО

2. Сертифікація продукції іноземного виробництва

3. Сертифікація готельних послуг

4. Сертифікація послуг ресторанного господарства

5. Штрихове кодування

1. Сертифікація продукції і послуг в системі УкрСЕПРО

У системі УкрСЕПРО передбачається можливість підтвердження відповідності продукції (процесів, послуг) установленим вимогам такими способами:

· заповнення декларації відповідності;

· заповнення декларації відповідності з наступною реєстрацією в органі сертифікації;

· сертифікації продукції, процесів, послуг;

· комбінованим способом - шляхом заповнення декларації і сертифікації.

У системі УкрСЕПРО проводиться обов'язкова і добровільна сертифікація продукції (процесів, послуг).

Обов'язкова сертифікація здійснюється на підставі законів і законодавчих положень і забезпечує доказ відповідності товару (процесу, послуги) вимогам технічних регламентів, обов'язковим вимогам стандартів. Оскільки обов'язкові вимоги цих нормативних документів відносяться до безпеки, охорони здоров'я людей і навколишнього середовища, то основним аспектом обов'язкової сертифікації є безпека і екологічність. Номенклатура об'єктів обов'язкової сертифікації встановлюється на державному рівні управління.

Добровільна сертифікація проводиться з ініціативи юридичних або фізичних осіб на договірних умовах між заявником і органом з сертифікації в системах добровільної сертифікації. Допускається проведення добровільної сертифікації в системах обов'язкової сертифікації органами по обов'язковій сертифікації. Добровільна сертифікація стосується видів продукції (процесів, послуг), не включених в обов'язкову номенклатуру й обумовлених заявником (або в договірних відносинах).

На даний час перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації, містить кілька сотень найменувань виробів, у тому числі продукції широкого вжитку: харчова продукція і продовольча сировина (40 найменувань), готельні послуги і послуги харчування, що надаються суб'єктами туристичної діяльності, побутова електроапаратура, спеціальні засоби самозахисту, устаткування технологічне для харчової, м'ясомолочної промисловості, підприємств торгівлі, ресторанного господарства і харчоблоків, іграшки, мийні засоби, посуд з чорних і кольорових металів, порцеляни, фаянсу і скла, товари легкої промисловості та інша продукція, що може бути джерелом небезпеки для людей, їхнього майна і навколишнього середовища.

Відповідно до ДСТУ 3413-96 у загальному випадку при сертифікації продукції виконуються наступні етапи:

1. Подача заявки на сертифікацію продукції.

2. Розгляд заявки про проведення сертифікації продукції.

3. Аналіз представленої документації.

4. Прийняття рішення з визначенням схеми проведення сертифікації.

5. Обстеження виробництва.

6. Атестація виробництва продукції, що сертифікується, або сертифікація системи якості.

7. Відбирання, ідентифікація зразків продукції та їх випробування.

8. Аналіз одержаних результатів і прийняття рішення про можливість видачі сертифіката і надання ліцензії.

9. Видача сертифіката відповідності, надання ліцензій і занесення сертифікованої продукції до Реєстру УкрСЕПРО.

10. Визнання сертифіката відповідності, виданого закордонним органом.

11. Технічний нагляд за сертифікованою продукцією під час її виробництва.

12. Інформування про результати робіт із сертифікації.

Згідно з ДСТУ 2296-93 встановлено такі зображення знаку відповідності:

ь для продукції, яка відповідає обов'язковим вимогам нормативних документів та вимогам, що передбачені чинними законодавчими актами України, за якими встановлено обов'язкову сертифікацію, а також для позначення продукції, яка не підлягає обов'язковій сертифікації, проте сертифікована добровільно (рис. 2.1);

ь для продукції, яка відповідає усім вимогам нормативних документів, що поширюються на дану продукцію (рис. 2.2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.1 Рис. 2.2

УкрСЕПРО передбачає 5 схем сертифікації продукції:

1. Для одиничного виробу (випробування кожного виробу).

2. Для партії продукції (атестація виробництва по обопільному рішенню органа по сертифікації і заявника + випробування відібраних зразків).

3. Для продукції, що випускається серійно:

a) з видачею ліцензії на 1 рік (обстеження виробництва + випробування відібраних зразків + технічний нагляд);

b) з видачею ліцензії на 2 роки (атестація виробництва + випробування відібраних зразків + технічний нагляд);

c) з видачею ліцензії на 3 роки (сертифікація системи якості + випробування відібраних зразків + технічний нагляд).

УкрСЕПРО передбачає 5 схем сертифікації послуг у силу їх специфіки:

1. Для громадян-підприємців і малих підприємств (оцінка професійності виконавця + вибіркова перевірка результату послуги + наступний інспекційний контроль).

2. Для середніх підприємств (оцінка процесу надання послуги, яка може здійснюватись двома способами:

a) перевіркою технологічного процесу, майстерності виконавця, умов обслуговування;

b) оцінкою системи якості + інспекційний контроль стабільності процесу надання послуги).

3. Для сертифікації матеріальних послуг: ремонт і виготовлення виробів за індивідуальними замовленнями (суцільна перевірка результату послуги + інспекційний контроль шляхом вибіркової перевірки результату послуги).

4. Для сертифікації готелів, ресторанів, перукарень, кінотеатрів тощо (атестація підприємства + перевірка результату послуги + інспекційний контроль за допомогою соціологічних методів).

5. Для сертифікації всіх видів послуг (сертифікація системи якості + наступний інспекційний контроль за стабільністю її функціонування).

2. Сертифікація продукції іноземного виробництва

Відповідно до Закону України "Про сертифікацію" в умовах контрактів на постачання в Україну продукції, що підлягає сертифікації, повинна бути передбачена наявність сертифіката і знака відповідності, що підтверджують її відповідність установленим вимогам.

Сертифікати або свідоцтво про їхнє визнання представляються у митні органи разом з вантажною митною декларацією і є необхідними документами для одержання дозволу на ввіз продукції в Україну.

Перелік продукції, що вимагає підтвердження її безпечності при ввезенні на територію України, установлюється Держспоживстандартом за узгодженням з Державним митним комітетом. Ним передбачена можливість ввозу проб і зразків товарів для проведення їхніх випробувань з метою сертифікації.

Товари, завезені на територію України, підлягають митному контролю, що підтверджує їхню безпеку, шляхом:

ь проведення сертифікаційних іспитів;

ь підтвердження іноземних сертифікатів.

Право підтвердження іноземного сертифіката мають територіальні органи Держспоживстандарту. Імпортні товари можуть мати іноземні сертифікати, що не вимагають підтвердження, тому що за кордоном органами зі сертифікації, що видали їх, досягнуто згоди про взаємне визнання результатів сертифікації.

Сертифікація експортованої продукції проводиться в системі Держспоживстандарту України.

Сертифікація товарів, що підлягають завезенню в Україну, повинна проводитися, як правило, до їхнього постачання. Якщо іспити проводяться в зарубіжних лабораторіях, то видані ними протоколи випробувань є підставою для одержання сертифікатів у тому випадку, якщо лабораторії акредитовані Держспоживстандартом і занесені до Реєстру Системи.

Імпортні товари, безпека яких підлягає підтвердженню, при відсутності сертифікатів через митницю не пропускають і направляють на зберігання відповідно до правил.

При відсутності сертифіката Держспоживстандарту України одержувач може протягом установленого терміну подати заявку на проведення робіт зі сертифікації або визнання іноземного сертифікату. Якщо товар, узятий на збереження, не був переданий на сертифікацію, то після закінчення визначеного терміну він переходить у власність України.

Імпортні товари, безпека яких не підтверджена при сертифікаційному випробовуванні, не пропускаються через митницю. При цьому можливі два рішення: іноземний товар забирає відправник або товар підлягає митному режиму знищення.

3. Сертифікація готельних послуг

Основними міжнародними організаціями, які сертифікують послуги гостинності є: Міжнародна організація із стандартизації (ISO), Європейський Комітет з оцінювання та сертифікації систем якості (EQS), Європейська мережа оцінювання та сертифікації систем

якості (EQNET), Європейська організація з випробувань та сертифікації (EOTC).

Основними принципами якості у сфері готельних послуг є:

ь відповідність очікуванням споживачів: послуга повинна відповідати вимогам та очікуванням покупців. У цьому випадку якість тлумачиться як «відповідність призначенню»;

ь відповідність специфікаціям: послуга, придбана покупцем, повинна відповідати технічним специфікаціям (законодавчим, нормативно-технічним вимогам) та характеристикам послуг кращих аналогів;

ь відсутність помилок: стосовно реалізованої послуги це означає задоволення специфікацій відносно виробничого процесу (дотримання виробничих процесів) - вирішує проблему скорочення втрат;

ь цінність за гроші: здебільшого поліпшення якості послуг призводить до зростання витрат підприємства та ціни на послуги;

ь перевищення очікувань споживачів: послуга може надаватись якісно, якщо кожний наступний досвід щодо послуги кращий за попередній.

Діяльність готельних господарств в Україні регулюється вказаними нижче нормативними документами:

Закон України «Про туризм» від 15.09.95 р. № 324/95-ВР (в редакції від 18.11.2003 р. № 1282-IV).

Державна програма розвитку туризму в Україні на 2002-2010 рр., затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2002 р. № 583.

Наказ Державної туристичної адміністрації України «Правила користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг» від16.03.2004 р. № 19.ї

Наказ Держкомітету по житлово-комунальному господарству України та Держкомітету по туризму України «Про затвердження правил користування готелями та надання готельних послуг в Україні від 10.09.96 р. « № 77/44.

Наказ Держкомітету по житлово-комунальному господарству України та Держкомітету по туризму України «Про затвердження форм документів сурової звітності та первинного обліку у готелях та Порядку використання та заповнення форм документів сурової звітності та первинного обліку у готелях України» від 30.12.97 р. № 63/53.

ДСТУ 4268-2003. Послуги туристичні. Засоби розміщення туристів. Загальні вимоги.

ДСТУ 4527:2006 «Послуги туристичні. Засоби розміщення. Терміни та визначення». За змістом він є модифікованою версією європейського стандарту ISO/FDIS 18513:2003 «Послуги туристичні. Готелі та інші типи розміщення туристів. Термінологія».

Сертифікація готельних послуг проводиться відповідно до «Правил обов'язкової сертифікації готельних послуг», затверджених наказом Держспоживстандарту України від 27.01.99 р. № 37.

Порядок проведення сертифікації готельних послуг традиційний.

Основні функції організаційно-методичного центру з сертифікації готельних послуг:

ь організація та участь у розробленні організаційно-методичних документів щодо проведення обов'язкової сертифікації готельних послуг, методів визначення та оцінювання показників якості готельних послуг;

ь вивчення, узагальнення та поширення вітчизняного та зарубіжного досвіду з сертифікації готельних послуг;

ь підготовка пропозицій щодо вдосконалення порядку та проведення робіт з обов'язкової сертифікації готельних послуг;

ь забезпечення на договірних засадах ОС ГП нормативною та організаційно-методичною документацією щодо готельних послуг; проведення за дорученням Держспоживстандарту експертизи документів щодо акредитації органів з сертифікації та випробувальних (соціологічних) лабораторій (центрів), галузь акредитації яких включає готельні послуги та участь у їх акредитації;

ь участь у формуванні програм підготовки аудиторів і кандидатів в аудитори готельних послуг.

4. Сертифікація послуг ресторанного господарства

Правила обов'язкової сертифікації послуг ресторанного господарства встановлюють порядок, процедури та вимоги щодо проведення обов'язкової сертифікації послуг ресторанного господарства, що надаються суб'єктами туристичної діяльності згідно зі статтею 15 Закону України «Про туризм», в Українській державній системі сертифікації продукції - Системі сертифікації УкрСЕПРО.

Об'єктами обов'язкової сертифікації у Системі є послуги ресторанного господарства, результати послуг ресторанного господарства, процес надання послуг ресторанного господарства, системи якості.

Обов'язкову сертифікацію послуг ресторанного господарства здійснюють органи з сертифікації послуг ресторанного господарства (ОС РГ), які акредитовані в установленому порядку на проведення обов'язкової сертифікації послуг ресторанного господарства в Системі та зареєстровані в Реєстрі Системи.

Основні функції організаційно-методичного центру з сертифікації послуг ресторанного господарства такі:

ь організація та координація діяльності органів з сертифікації, випробувальних (соціологічних) лабораторій у сфері послуг ресторанного господарства;

ь організація та участь у розробленні організаційно-методичних документів щодо проведення обов'язкової сертифікації послуг ресторанного господарства, методів визначення та оцінювання показників якості послуг;

ь вивчення, узагальнення та поширення вітчизняного та зарубіжного досвіду зі сертифікації послуг ресторанного господарства, підготовка пропозицій для Держспоживстандарту України щодо вдосконалення порядку та методів проведення робіт у цій сфері;

ь забезпечення на договірних засадах органів з сертифікації послуг ресторанного господарства і випробувальних (соціологічних) лабораторій нормативною та організаційно-методичною документацією щодо послуг ресторанного господарства та їх сертифікації;

ь проведення експертизи документів, потрібних для акредитації органів з сертифікації та випробувальних (соціологічних) лабораторій, галузь акредитації яких включає послуги ресторанного господарства, а також участь у їх акредитації.

Під час обов'язкової сертифікації послуг ресторанного господарства перевіряються вимоги безпеки і екологічності послуг та умов обслуговування, використовуються методи, які дають змогу:

- повно та достовірно підтвердити відповідність послуги ресторанного господарства вимогам,

- які спрямовані на забезпечення безпеки для життя і здоров'я громадян, їх майна, охорони навколишнього природного середовища, що встановлені в нормативних документах для цієї послуги, а також іншим вимогам, які згідно з законодавчими актами повинні підтверджуватися при обов'язковій сертифікації;

- провести ідентифікацію послуг ресторанного господарства, а також кулінарної продукції;

- перевірити належність підприємства до класифікаційного угруповання.

Порядок проведення сертифікації послуг ресторанного господарства традиційний.

Для оцінки якості послуги харчування перевіряється дотримання вимог щодо:

ь умов виробництва кулінарної продукції, зберігання, реалізації та організації споживання, у тому числі сировини та продовольчих товарів, які використовуються для виробництва кулінарної продукції;

ь умов обслуговування;

ь умов матеріально-технічного оснащення;

ь рівня професійної підготовки та кваліфікації обслуговуючого персоналу.

5. Штрихове кодування

Штрихове кодування - це подання даних за допомогою штрихового коду. В Україні з 01.01.2000 р. всі товари, що реалізуються через роздрібну торгівлю, маркіруються, як правило, штрих-кодом ЕАN, найбільш поширеним в міжнародній торгівлі.

Код ЕАN (13-розрядний або 8-розрядний) уявляє собою систему із штрихів і пробілів різної ширини з відповідним позначенням (13 або 8 цифр). Кожній цифрі коду ЕАN відповідає сполучення двох штрихів і пробілів різної товщини.

Штриховий 13-розрядний код ЕАN вміщує:

- код країни, який призначається ЕАN (префікс), Україні привласнений префікс 482;

- код підприємства-виробника;

- код товару, який привласнюється підприємством-виробником;

- контрольну цифру, за допомогою якої визначається правильність цифрового коду (за спеціальними методиками).

Штрихове кодування дозволяє:

1) здійснювати електронний обмін даними про товари між партнерами, прискорюючи їх рух до споживача, а також швидко визначати країну-виробника;

2) споживачеві обрати найбільш якісний товар, так як штриховий код гарантує високу якість не тільки на вітчизняному, але й на міжнародному рівні.

Продукція, яка не має штрихового кодування. не допускається до експорту.

Метрологія

Тема 1. Метрологія - наука про вимірювання

1. Суть, предмет, об'єкт і правові основи метрології

2. Історія розвитку вітчизняної метрології

3. Метрологічна служба України

4. Міжнародне співробітництво в галузі метрологічної діяльності

1. Суть, предмет, об'єкт і правові основи метрології

Метрологія - наука про вимірювання, методи і засоби забезпечення їхньої єдності і необхідної точності. Виміри допомагають пізнавати матеріальний світ і природні закономірності, вони використовуються у всіх сферах діяльності людини.

Сучасна метрологія включає три складові: законодавчу, фундаментальну (наукову, теоретичну) і практичну (прикладну) метрологію.

Законодавча метрологія охоплює сукупність взаємообумовлених норм, вимог і правил, спрямованих на забезпечення метрологічної єдності вимірів, що здобувають правову обов'язкову силу і знаходяться під контролем відповідних органів державної влади.

Фундаментальна метрологія розробляє системи фізичних величин та одиниць їх виміру, створює нові методи вимірювання і займається фундаментальними дослідженнями, пов'язаними з технічними вимірюваннями.

Практична (прикладна) метрологія розробляє питання застосування в різних сферах діяльності результатів фундаментальної метрології.

2. Історія розвитку вітчизняної метрології

У розвитку вітчизняної метрології виділяють декілька етапів:

Перший етап (до 1892 р.) охоплює період від стихійного зародження метрологічної діяльності до створення єдиних еталонів. Для цього періоду характерна централізація метрологічної діяльності, участь вчених у роботі міжнародних метрологічних організацій.

Другий етап - Менделєєвський. Він охоплює проміжок часу 1892-1917 р.р. У цей період у Росії, а також в Україні впроваджується метрична система мір. З 1892 р. Депо зразкових мір і ваг очолює Д.І. Менделєєв, який приклав немало зусиль для впровадження метричної системи мір. У 1903 р. Депо перетворено у Головну палату мір і ваг, яка стала однією із перших у світі науково-дослідних установ метрологічного профілю.

Третій етап розвитку метрології охоплює період 1918-1945 рр. і називається нормативним етапом. У цей період створюється нормативно-технічна документація різного рівня з метрології; вся інформація зосереджується у Головній палаті мір і ваг; здійснюється комплекс заходів щодо створення державної метрологічної служби. Починається впровадження Міжнародної метричної системи мір. Впровадження метричної системи мір було пов'язано з проведенням метричної реформи, яка здійснювалася протягом 9 років.

Четвертий етап розвитку метрології охоплює період з 1945 р. по 1980 р. Цей післявоєнний етап характеризується інтенсивним розвитком метрологічної діяльності. З 1963 р. Міжнародна система одиниць фізичних величин почала впроваджуватися як обов'язкова в усіх галузях науки, техніки та в народному господарстві. У 1967 р. відбувається зародження кваліметрії. Відмінною особливістю четвертого етапу є повсюдне впровадження стандартизації як головної організаційно-правової форми забезпечення єдності вимірювання в країні.

На п'ятому етапі розвитку метрології, який охоплює 1980-1991 рр. приділяється значна увага проблемам вимірювання якості продукції. У цей період розвивається кваліметрія як розділ метрології. Кваліметрія вивчає питання, пов'язані з вимірюванням якості продукції. Метрологічні методи починають впроваджувати і використовувати при управлінні якістю продукції, вимірюванні нефізичних величин.

Шостим етапом розвитку метрології в незалежній Україні є розвиток метрології з 1992 р. Він пов'язаний зі створенням національної метрологічної системи, еталонної та вимірювальної бази. Здійснюється удосконалення кваліметрії, зароджується і впроваджується система відповідності продукції (сертифікації). Метрологічна наука спрямована на удосконалення стандартизації й управління якістю продукції в Україні.

3. Метрологічна служба України

Метрологічна служба України - одна з ланок державного управління. Її задачі:

- державний метрологічний контроль і нагляд;

- державні іспити засобів вимірювань;

- перевірка засобів вимірювань;

- метрологічне забезпечення підготовки виробництва;

- європейське і міжнародне співробітництво.

Правову основу метрологічної діяльності в Україні забезпечують Закон України “Про метрологію та метрологічну діяльність”, котрий діє з березня 1998 р. та інші нормативно-правові документи (більше 2400 документів).

Метрологічна служба поділяється на державну і відомчу.

Держспоживстандарт України через управління метрології координує всю діяльність метрологічної служби країни (рис. 3.1).

Державна служба законодавчої метрології створює закони, законодавчі акти і нормативні документи по метрології і контролює їхнє дотримання.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3.1 - Структура метрологічної служби України

Основна функція Державного метрологічного контролю і нагляду - робота з засобами вимірювань, а саме:

- державні іспити з утвердженням типу;

- метрологічна сертифікація;

- перевірка;

- акредитація на право проводити державні іспити, перевіряти засоби вимірювань, виконувати виміри й атестація процедури вимірювання;

- ліцензування діяльності юридичних і фізичних осіб по виготовленню, ремонту, продажу і прокату вимірювальної апаратури.

Перевірка засобів вимірювання - це визначення метрологічним органом похибки та встановлення придатності до застосування засобів вимірювання, на які поширюється державний метрологічний нагляд.

Калібрування засобів вимірювання - визначення або контроль метрологічних характеристик засобів вимірювання, на які не поширюється державний метрологічний нагляд.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3.2 - Види перевірок засобів вимірювання

До відомчої метрологічної служби відносяться:

Служба головного метролога відомства, що здійснює організаційно-методичне керівництво діяльністю всіх ланок метрологічної служби у визначеній галузі економіки.

Метрологічна служба підприємства й організації, що координує і керує роботою по забезпеченню єдності і необхідної точності вимірювань, упроваджує стандарти, нормативні документи, методики по виконанню вимірювань, використанню сучасних засобів вимірювань, розробляє річні плани робіт метрологічної служби, складає заявки на придбання, ремонт і перевірку засобів вимірювань, проводить метрологічну експертизу засобів вимірювань і технічної документації на проведення вимірювань, контролює стан використовуваних на підприємстві засобів виміру, представляє у вищі організації і підприємства "Стандартметрологія" Держспоживстандарту України відомості про діяльності метрологічної служби підприємства.

4. Міжнародне співробітництво в галузі метрологічної діяльності

Вимірювання відіграють важливу роль в більшості галузей людської діяльності. Метрологія має вирішальне значення у трьох галузях: науці, техніці, торгівлі. Співпраця на світових ринках, глобальні технології, обмін знаннями у всіх видах діяльності також використовують вимірювання, часто цілі комплекси передачі інформації (в тому числі про стан навколишнього природного середовища). Саме тому важлива участь України в роботі міжнародних метрологічних організацій. Використання передового досвіду, нормативних документів, стандартів, розробки власних еталонів та інших засобів вимірювальної техніки призведе до становлення України як розвиненої європейської держави.

Міжнародна діяльність з питань метрології представлена:

Ш метричною конвенцією,

Ш міжнародною організацією законодавчої метрології,

Ш міжнародною організацією з стандартизації,

Ш міжнародною електротехнічною комісією,

Ш міжнародна конфедерація з вимірювання.

Метрична конвенція була підписана представниками 18 країн у Париж 1875р. мала на меті забезпечення єдності вимірювань довжини маси та подальше удосконалення Метричної системи мір. Станом на 1996 рік до Метричної конвенції приєднались 48 країн світу. Відповідно до Метричної конвенції були затверджені Міжнародний комітет з міри та ваги (МКМВ) та Міжнародне бюро мір та ваги (МБМВ).

МКМВ складається з 18 членів визначає основні напрямки метрологічних робіт за Метричною конвенцією. Основною функцією МКМВ є підготовка засідань Генеральної конференції з мір та ваги (ГКМВ).

Діяльність ГКМВ спрямована на визначення затвердження одиниць вимірювань фізичних величин та інших поточних питань. ГКМВ скликається один раз у 4-6 років. На XI засіданні (1960р.) ГКМВ була прийнята Міжнародна система одиниць SІ, яка уточнювалась на XII ГКМВ.

При МКМВ створено 9 консультативних комітетів: визначення метра, визначення секунди, електрики, фотометрії та радіометрії, кількості речовини, маси та пов'язаних з нею величин, одиниць фізичних величин, іонізуючих випромінювань, термометрії.

МБМВ зберігає еталони одиниць фізичних величин Міжнародної системи одиниць SI, веде дослідження фізичних хімічних властивостей еталонів, здійснює удосконалення еталонів методик передачі розмірів та підвищення точності вимірювань, проводить періодичні звірення національних еталонів і еталонів МБМВ.

Міжнародна організація законодавчої метрології (МОЗМ) заснована у 1955 році як міжурядова міжнародна метрологічна організація. Станом на 1996 рік членами МОЗМ є 54 країни, членами- кореспондентами - 41 країна, в тому числі Україна. Питання, що їх вирішує МОЗМ, такі: створення рекомендацій з типової служби законодавчої метрології та її загальних принципів;* складання проектів типових законів правил щодо вимірювальних приладів та їх застосування; забезпечення національних метрологічних служб документацією та інформацією, видання перекладів текстів законодавчих приписів щодо вимірювальних приладів; уніфікація методик правил вивчення законодавчих, розпорядчих завдань міжнародної метрології та ін. Відповідно до Конвенції МОЗМ, до неї може приєднатись стати членом МОЗМ будь-яка країна згідно з правилами. Вищий орган МОЗМ - Міжнародна конференція законодавчої метрології, а виконавчим органом якої є Міжнародний комітет законодавчої метрології. Конференція МОЗМ збирається не рідше одного разу на шість років. Секретаріати МОЗМ розробляють міжнародні рекомендації (R), міжнародні документи (D) та іншу документацію з методів вимірювань повірки, вимог до засобів вимірювальної техніки, оцінки похибок, уніфікації позначень т.д.

...