Сутність чорного PR

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чорний PR та чорні PR - аналіз визначення та причини їх використання у передвиборчій боротьбі.

У виборчих PR-технологіях, які широко застосовуються у виборчих кампаніях, оскільки ефективно маніпулюють свідомістю електорату, вагому частку займають так звані “брудні” технології. Більш того, у ЗМІ переодично висловлюється занепокоєння, що пердвиборча боротьба фактично переміщується на поле “чорного PR”. Щоб довести або спростувати актуальність цих звинувачень та зрозуміти причину такого неймовірного захоплення “брудними” технологіями, важливо чітко визначити, що відносити до так званого “чорного” PR.

Доцільно почати з визначення чорного PR. Перш за все, слід зазначити, що назва “чорний PR” була вперше запропонована популярним сучасним письменником В. Пєлєвіним у скандальному романі “Generation р” та з легкої руки ЗМІ та PR-щиків перетворилася на сталий фразеологізм.

Фактично чорний PR називають:

Пропагандою (застарілий та не повний термін)

Компроматом (теж не повний, це лише частина чорного PR)

Провокацією

Брудними, чорними PR-технологіями, заперечуючи існування їх цілої методології

Не дивлячись на широкий досвід застосування і протидії таким технологіям, єдності в оцінці тих або інших технологій не спостерігається. Часто не спостерігається і логіки. Найчастіше пишуть про “чорний PR” і “брудні технології” журналісти, які нерідко мають досить поверхневе уявлення про цю сферу діяльності.

Український політолог Вадим Карасєв, на сторінках тієї самої газети “День” виводить явище чорного PR з інформатизації суспільства і деідеологізації політичної боротьби: “Чорний PR - це руйнування позитивних і конструювання негативних репутацій економічних конкурентів і політичних суперників за допомогою найновіших інформаційних технологій. PR-технологія - це продукт або ефект зростаючої технологізації політики, поява нових форм та інструментів політичної комунікації, законів розповсюдження політичної інформації”.

Інші спеціалісти дотримуються думки, що чорний PR -- синонім політичної провокації. Політична провокація - інформація , яка дискредитує якогось політичного або економічного субґєкта , доступна широкій громадкості та існує в рамках порядку денного і політичного дискусу.

Політична провокація - явище, яке швидко псується (в наш час інформація про фінансову підтримку більшовиків кайзеровською Німеччиною підчас Жовтневої революції не є політичною провокацією ), крім того , вона ефективна лише проти діючих політичних суб'єктів (наприклад у наш час не буде вважатися політичною провокацію звинувачення тих самих більшовиків у використанні для боротьби з царським режимом німецьких коштів). Окрім того, провокація «не спрацьовує» проти невідомих широкій громадкості осіб та/або організацій. Іншими словами , зміст політичної провокації нерозривно пов'язаний з наявним порядком денним і політичним дискусом.

Існують інші, більш професійні думки. Деякі автори матеріалів Всеросійського семінару-конференції “Общество - выборы - СМИ - 1999, Между «чистыми » и «грязными» политическими технологиями”, наприклад, ствержують, що до “чоного PRу” слід відносити лише не оформлені офіційно і профінансовані “чорним налом” роботи. На жаль, така точка зору навряд чи характерна навіть для демократичних країн. Проблема в тому, що витрати на PR і рекламу взагалі дуже великі , а беручі до уваги наше оподаткування , навіть “найбіліші” заходи стають непосильно дорогими. Хоча, з інформації на сайті nonofficial-elections.com, на інформаційних сайтах CNN, BBC, Daily Telegraph відомо, що навіть у США реальні витрати набагато перекривають офіційні фонди кандидатів.

Інші вважають, що «чорний PR»-- технології створення негативного іміджу. Схожу думку виказав навіть відомий російський політолог А.Сатаров. Хоча навіть у США 2/3 політичної реклами мають негативний характер.

Особливо оригінальним виявився «прикремлівський » політтехнолог Г. Павловський, який у політтехнологічних колах вважається чорним PR-щиком. Він вважає за потрібне розрізняти дві речі: військові хитрощі і “брудні” технології , які недопустимі в політичні боротьбі, тому що руйнують саму боротьбу. Оскільки зрозуміти , що малося на увазі, досить складно, він наводить у якості прикладу про “брудні” технології звинувачення уряду про причетність до вибухів у Москві.

Особливу увагу слід приділити думці голови етичної журналістської комісії редактор тижневика “Дзеркало тижня” В. Мостового, який вважає , що : «Мета «чорного PR» -- маніпуляція свідомістю.

На жаль, в Україні видача дозволеної інформації, показ неповної картини подій тощо є принципами роботи більшості мас-медіа. У нас і газети такі: або безапеляційно підтримують владу, або перебувають в опозиції. Золотої ж середини немає. »

У рамках запропонованого підходу “чорними” вважаються ті технології, застосування яких передбачає пряме порушення діючого законодавства. Сюди можуть відноситися, як технології зрозуміло кримінальні (замах на суперників, підкуп членів виборчої комісії тощо), так і порівняно безвинні, однак забороненні законом дії (“подарунки” виборцям, агітації зі сторони офіційних осіб тощо).

Популярнысть чорних технологій: їх “дешевість” відносно до інших PR-технологій та їх неймовірну ефективність. Перший варіант безперчно лише частково відповвідає істині, оскільки до дешевих з усієї сукупності “брудних” PR-прийомів можна віднести лише декілька, наприклад, такі, як адміністративні прийоми тиску або деякі побутові прийоми, про які буде сказано нижче.

В ефективності ж застосування чорних PR-технологій , зокрема їх українського варіанту, сумніватися не має сенсу, оскільки їх результативність доведена все більшим обсягом використання останніх і “забрудненням”українського передвиборчого поля, яке все частіше констатують ЗМІ. Ефективність застосування “брудних” технологій доводить, наприклад, директор Європейського інституту культури А.Булавін на шпальтах “Дня” від 15 серпня ,2001 року, де він вказує , що в результаті застосування адмінресурсу лише за рахунок деморалізацій громадян влада отримує 20-30 % голосів.

Крім того, до причин застосування брудних технологій можна віднести підсилення конкурентної боротьби, а особливо між однаково слабкими політиками, непрофесіоналізм політтехнологів, які занадто піздно починають кампанію і тому намагаються вижати з неї максимальну ефективність, недосконалість законодавства, яке , з одного боку, нездатне контролювати такі технології, а з іншого частото робить розмір виборчого фонду таким малим, що “викидує” в область чорного PR банальне розклеювання листівок, низький рівень політичної культури населення , яке дозволяє маніпулювати свією свідомістю.

Отже, від маніпуляції як головного засобу досягнення мети виборчої кампанії ми прийшли до висновку, що ,так звані, “брудні” технології актуально використовуються в пердвиборчій боротьбі через ряд факторів серед яких їх ефективність , непрофесійність політтехнологів та достатньо низький рівень політичної культури електорату.

Маніпуляція свідомістю за допомогою “чорних” PR - технологій на українському передвиборчому полі 2002 року.

Перш за все , спеціалістами у цій галузі використовується наступна класифікація чорного PR-у:

Узагальнені категорії

Неетичні методи і технології (тобто ті, які не відповідають етичним і моральним нормам суспільства)

Методи і технології, які прямо суперечать законодавству

Конкретні методи:

компромати (якщо використовується неправдива інформація або інфомація, яка була зібрана незаконними методами)

підкуп журналістів і розміщення інформації, яка вигідна для клієнта/замовника, в пресі на платній основі

технології, напрямлені на те, щоб свідомо очорнити конкурента , підірвати його репутацію (ситуація Доренко-Лужков)

Що стосується першого пункту, тут великий ступінь невизначенності критеріїв, розмитості меж і ситуативності. Складається враження, що у більшості випадків PR-технолог сам вирішує що етично, а що - ні , виходячи з ситуації і власного субґєктивного досвіду.

Підкуп журналістів практично одностайно сприймається як прийом чорного PR. Ця проблема, до речі , викликає найбільшу занепокоєність PR суспільства , тому що використання такого роду технологій - джерело цілого ряду проблем (наприклад, порушення природного руху матеріалу в пресі, зміщення акцентів , складність розрізнення дійсних PR-матеріалів та “джинси”), які значно ускладнюють роботу всіх елементів PR-ринку.

У телевізійників на даний рахунок існує інше визначення - “джинса”,-- тобто оплачений матеріал, який йде не в рекламному блоці, а як звичайний сюжет новин.

Для боротьби із такими методами чорного PR на виборах 2002 була створена етична комісія журналістів з 12 членів, яку очолює головний редактор тижневика “Дзеркало тижня” В. Мостовий. Своїм завданням комісія ставить звести чорний PR до мінімуму, пропонуючи три основні напрямки роботи :

відслідковування порушення журналіської етики

відслідковуання випадків, коли редактори примушують журналістів писати матеріали, які суперечать їх переконанням

вчасно зупиняти битви “преса на пресу”, де рахунки між кланами , між видавцями виплескуються на публіку і виливаються з однієї газети на іншу, або з одного телеканалу на інший.

Загалом, існує 6 основних чисто журналіських прийомів чорного PR :

«Читання думок»-- коли до висказувань відомої людини журналістом приписуються думки або робляться висновки , про які він сам, можливо навіть і не думав.

Анонімність - коли журналіст у своїй роботі використовує анонімні джерела. Наприклад, повідомляє певну компрометуючу інформацію, посилаючись на людину, близьку до оточення , яка побажала залишитися невідомою.

Вилучення. У цьому прийомі просто відбувається нехтування деякими фактами , факт проходить через так званий інформаційний фільтр. Наприклад, всі негативні деталі розглядається зі всіх сторін, випитуються у спеціалістів , а позитивні навіть не згадуються. Саме так діяв Сергій Доренко у своїй авторській програмі. Він за тиждень робив вибірку усіх матеріалів про Лужкова та ОВР і, творчо обробивши, пускав у ефір. Його програма характеризувалася досить оригінальними PR-ходами. Наприклад, коли він став називати ОВР - Отечество МИНУС Вся Россия. У цього пункта є декілька підрозділів:

а) Ухилення. Журналіст дає слово двом наче протилежним сторонам, але думка з ключового питання у них виявляється однаковою,

б) Перспектива. Журналіст проводить дискусію, але постійно розставляє необхідні йому акценти,

в) Евфемізм. Використання таких синонімів та фразеологізмів , які відображають сутність речей , але компроментують одну зі сторін конфлікту,

г) Останнє слово. Після дискусії або дебатів , журналіст бере слово і підсумовує конфліктну ситуацію, завершує її своєю думкою або цитатою певної сторони.

Як це не дивно, оспівування теж є чорною PR-технологією. У цьому випадку відбувається ідеалізація певної групи , персонажа або процеса. Головне при використанні цього методу -- це перехвалити. Менталітет українця такий, що той, кого постійно хвалять починає здаватися йому негативним героєм. Можна використовувати декілька підметодів. Наприклад, подавлення негативів , найменування та оспівування негативів, ігнорування негативів, атака на аморальних опонентів.

Підробний нейтралітет. Використання штучних компліментів, критики, прототипу, напівдебатів (присутня лише одна сторона), подвійна бесіда (журналіст у бесіді сам собі суперечить - інформаційний флюс ).

Остання чорна технологія, яку відзначають PR-практики, називається “Структура , яку редагують”. Вона поділяється на два підтипи це :

а) отруєний сендвіч - між позитивними інформаціями дається негативна,

б) солодкий сендвіч--між негативними інформаціями дається, відповідно, позитивна.

Політичні провокації класифікуються за об'єктом інформаційної атаки:

дискредитація політичних діячів

дискредитація суспільно-політичних організацій

дискредитація промислових і фінансових компаній , холдингів

дискредитація державних установ або структур

дискредитація держави в цілому

Найсуттєвішою я вважаю класифікацію політичних провокацій за напрямком інформаційної агресії, як відображаюча сутність предмета, що вивчається :

безпосередньо проти політичного суб'єкта (пряма дискредитація)

проти деяких подій, фактів , ознак, які прийнято ототожнювати з політичним суб'єктом, який атакується (непряма дискредитація)

До першої групи можна віднести такі дії як:

Компрометуючі відомості, або просто т.з. «компромат» -- організація “утікання” і «розкрутки» певних відомостей, які дискредитують певного політичного суб'єкта, придуманих або тих, що мали місце наспрвді, без вказування конкретного джерела отримання цих відомостей.

Так звані «організаційні» технології , коли певного політичного суб'єкта дискредитують «встановлюючими» методами - наприклад, зрив зустрічі з виборцями або цілеспрямоване стравлювання «протесного електорату» з певним політичним суб'єктом Загалом, ті , для реалізації яких потрібна велика група виконавців, які підпорядковуються єдиному командному центру.

Дискредитація певного політичного суб'єкта «від його імені». В цьому випадку джерелом певної інформації є ніби сам кандидат (в цьому відмінність від компромату).

До другої групи можна віднести інші дії:

Дискредитація групи осіб, які знаходяться в оточенні певного політичного суб'єкта.

Дискредитація образу політичного суб'єкта (ракурс зйомки, символи , слогани). Наприклад використання у заставці авторської програми Доренка слогана Отечество- Вся Россия «справи вище за слова» у компрометуючій манері. Те саме можна віднести до обігрування назв деяких блоків (За ЄдУ-єдоки, Тундра та ін), з американських прикладів, використання республіканцем Бушем у передвиборній телевізійній рекламі слова демократи наступним чином - democRATS (демоКРИСИ). Хоча цей приклад можна віднести і до чистого порушення законодавства, оскільки у даній провокації використовувався метод 25-го кадру і справа вирішувалася у суді.

Як варіант можна розглядати агітацію (яка мала місце або придуману) за певного політичного суб'єкта людиною, яка не користується довірою у виборців. Наприкла, підтримка наче б то зі сторони Анатолія Чубайса або Салмана Радуєва під час парламентських виборів у Росії.

Опублікування подробиць особистого життя , здоров'я, особистого стану політичного суб'єкта, яке йде у вигляді набору фактів , вільних від оцінок та емоцій (тобто перерахування деяких фактів, розуміння яких викликає у виборців негативне ставлення). Достатньо згадати лише один приклад - передачу Сергія Доренко, у якій демонструвався тазобедрений суглоб Євгена Примакова «у розрізі». Операція Примакова - реальний факт, і сам по собі він може не лише відлякнути виборців, але й, навпаки, викликати їх співчуття та симпатію до кандидата (особливо, якщо враховувати гендерні та вікові особливості електорату Примакова). Але форма подачі цього реального факту , яка була обрана Доренком, не могла викликати у виборців ніяких емоцій, окрім страху та огиди.

І, нарешті, існують більш конкретні чисто політичні чорні PR-засоби. Всі вони поділяються на три підрозділи: побутові, адміністративні і власне PR-технології.

Побутові засоби понизити імідж конкурентів:

Нічні дзвоники від опонента. Люди не люблять, коли їм дзвонять додому у пізній час. Можно посадити декілька чоловік на телефон , щоб вони по ночах обзвонювали виборчу дільницю та агітували за опонента. Це прийом широко застосовується в Росії на всіх рівнях виборів, у нас же активно користуватися ним стали лише на поточних.

Роздача продуктових наборів низької якості. Влаштування благодійних їдалень з дуже низькою якістю та брудним обслуговуванням від імені опонента. Тема дуже легко підхоплються і розкручується ЗМІ. У спростування звичайно не вірять.

Звернення представників сексуальних меншин у підтримку політичних суперників. Не дивлячись на показну терпимість багатьох до сексуальних меншин, така підримка буде негативним фактором.

У Росії дуже великою популярністю користується розклейка листівок опонента клеєм “Момент” або “Суперклеєм” на лобове скло автомобілів або оббивку дверей квартири.

Інформація про плідні відносини опонента зі спецслужбами своєї або зарубіжних країн.

Одруження , навчання дітей за кордоном на кошти, які були виділені постраждалим будь-яких катастроф.

Розсилка учням протизаплідних засобів від імені кандидата - прихильника збереження сімейних цінностей. Цей прийом було використано на президентських виборах 1999 року , коли презервативи розсилалися від імені лідера Комуністичної партій України П. Симоненка

Адміністративні засоби підтасовки результатів виборів.

До адміністративних “технологій відносять встановлення : числа турів, кордонів округів, норм представництва виборців, структури відповідного органу влади, вимоги до заповнення листів з підписами(до поки їх не відмінило чинне законодавство), дати виборів, порядок утверження результатів виборів тощо. Що стосується України, то останнім часом слово “адмінресурс” за частотою використання на шпальтах газет стоїть на дугому місці після слова “вибори”. Сиутацію з адмінресурсом в Україні було достатньо професійно висвітлено Д. Видріним. Він поділяє його на:

а) прямий адмінресурс - звичайні вульгарні командно-наказові методи, коли підпорядкованим чиновникам на місцях вказується, як і за кого голосувати , кого підтримувати , а кого тормозити --- займає біля 10% потужності адмінресурсу,

б) прихований адмінресурс - теж вульгарні маніпуляції вже з результатами голосування (бюлетнями, підрахунками) - потенціал близько 5 %

в) непрямий адмінресурс - бюджетне фінансування виборчих проектів, які підтримує влада. Сюди ж відносять вплив влади на ЗМІ - сладає більше 80% потужності загального адмінресурсу.

Отже власне до адміністратитивних засобів чорного PR відносять:

надання виборцям на дільницях ручок, які містять парасимпатичні чорнила

статистика вказує , що приходять, але не голосують 15-20 чоловік, але нічого не заважає заявити, що взяли бюлетні, але не опустили їх 50-100 чоловік, що перевірити практично неможливо. Несдані бюлетні можна приписати будь-якому кандидату

люди, які брали участь у перевиборчих комісіях, ствержують, що «підтасовка »відбувається на вищому рівні, тому що спостерігачі, преса, представники обґєднань та інші види контролю відсутні. А за допомогою печатки та пустого, але завіреного бланку протоколу можна владнати «незістиковку», яка виявилась в територіальній комісії.

псування дійсних бюлетнів під час підрахування голосів.

3. PR -івські або професійні брудні політичні технології:

Взаємне залякування за допомогою рейтингів, що контролюються. Тема соціологічних методів маніпуляції вже ставилася у першому пункті першого розділу даної роботи. Що стосується прикладів з поточних виборів, відомо, що майже на кожну потужну партію працює своя соціологічна служба, яка методами певної технологічної маніпуляції (наприклад, спеціалізація виборки) отримує потрібні замовнику результати. Наприклад, у “Вечірніх Вістях” та інших виданнях близьких до Юлії Тимошенко публікуються дані опитування Лабораторії соціальних досліджень, яка, відповідно, дає заміри суспільної думки на користь "Батьківщини", БЮТ і самої Юлії Володимирівни.

Кандидати-клони. Ймовірно, найпопулярніша з чорних PR-технологій нинішньої передвиборчої боротьби. “Двійник” виставляється штабом одного з кандидатів і всі свої дії співвідносить з ним. В Україні за даними ТСН “1+1” зареєстровано 123 “двійника”. Пропоную найвідміші випадки

а) Рух Бойка попадає під цю категорію, оскільки “клонувати ” можна не лише конкретного політика, а й вже розкручений бренд якоїсь партії,

б)Блок “За Ющенка ” О. Ржавського, ніякою мірою не суперечить чинному законодавству, оскільки після відмови Віктора Ющешка очолити його першу пґятірку очолив один з керівників районної організації “Єдиної родини” Віниччини Володимир Ющенко,

в) Лідер політичної організації “Всеукраїнська партія трудящих” носить імґя та прізвище лідера соціалістів Олександра Мороза,

г) у Львові у мажоритарному окрузі №117 зґявилося одразу три кандидати в депутати з прізвищами Стецків, один з них діючий сьогодні депутат Тарас Стеціків , який балотується від блоку Ющенка, два інші -- невідові широкій публіці Андрій та Євген Стецьківи

д) сина покійного лідера Руха Вґячеслава Чорновола Тараса дублює його до сих пір аполітичний брат.

Провокування попереднього піку популярності опонета. По принципу «спортивної форми» -- передстартова лихоманка приводить до перегорання ще до старту. У опонента не залишиться до кінця гонки ані аргументів, ані грошей, ані сил. Частково це прийом був застосований до В.Ющенка, Ю. Тимошенко та О. Мороза. Застосування його приписують російському PR-агенству ФЕП, які працюють на СДПУ(о)

Посилення опонента № 2 для послаблення опонента №1. Прийом професійно застосований командою Л. Кучми у президентській передвиборчій кампанії.

Перебір позитивної інформації - доведення позитиву до абсурду або “перебір за рейтингом”. Наприклад, дійсно благородне діло певного кандидата (ремонт дороги , школи) за допомогою десятки тисяч листівок нагадують населенню, хто це спонсорував. Дуже ефективний прийом у злиденних районах.

За аналогію з попереднім , але спрямований на протилежну сторону , прийом , спрямований на нейтралізацію існуючого компромату на кандидата. Політтехнологи влаштовують свій власний потік компромату, який легко спростовується. У ньому «топляться» небезпечні факти, які мали місце насправді.

Розповсюдження компромату, який не відповідає дійсності, здійснюється, як правило, за допомогою “партизанської атаки”, тобто анонімно, від імені самого конкурента або через підставну особу. В останньому випадку може використовуватися інший кандидат (в тому числі видвинутий спеціально для цієї мети) або ж реально існуюча організація. Найбільше можливостей для дій такого роду надає останній день перед виборами. Цей час найчастіше використовується для розповсюдження відверто “чорних матеріалів”, що позбавляє конкурента можливості виправдатися перед виборцями. Під час кампанії розповсюдження компрометуючих матеріалів здійснюється засобами пліток , листівок. Подібні дії преслідуються законом як наклеп, однак цей процес займає більше часу аніж триває кампанія.

Особливе місце займають брудні технології, спрямовані на підвищення особистої популярності, яки застосовуються з метою викликати співчуття до кандидата і негативне ставлення до його конкурентів , які “брудно грають”. До їх числа належать:

а) Імітація замахів (т.з. “самостріл”)

б) розповсюдження неправдивих повідомлень про погрози кандидату,

в) розповсюдження неправдивих повідомлень про встановлення прослуховуючих пристроїв в офісі, квартирі кандидата,

г) розповсюдження неправдивих повідомлень про підтримку кандидата популярною у виборців особою,

«Важкоатлети у легкій вазі» або «Болівар не витримає двох». Кандидат з першої пґятіркі , який не має шансів в першому турі набрати 22-25% голосів має бути виключеним зі списку претендентів. Такі кандидати примушують багатьох виборців задаватися питаннм , кому ж надати перевагу - симпатичному аутсайдеру або «важкоатлету» з високим рейтингом. Технологи «примушують» зробити вибір на користь більш прохідних кандидатів за допомогою «стартових» рейтингів, коли на самому старті через ЗМІ дається список з двох (дуже рідко трьох) кандидатів - це один з найбільш ключових етапів маніпулювання. Цей список практично ніколи не змінюється. У 1999 році пара Кучма--Симоненко не дозволила наблизитися більше нікому.

“Жабґячий зір”. Жаба бачить лише предмети, які рухаються, а того, що не змінюється, наче не існує. Точно побудована у часі нерівномірність публічної поведінки політиказ яскраво вираженими піками та спадами популярності дозволяє ефективно звертати на себе увагу широкої аудиторії. Співрозмірна стратегічному контексту помітність для виборця - це високе політичне мистецтво сучасного корегування стереотипів іміджу, які склалися.

Отже, було показано різноманітність класифікацій “чорних” виборчих технологій та конкретизацію їх прийомів, які допоможуть відрізнити “чорні” виборчі технології від чистих. Популяризація даного переліку прийомів може позитивно вплинути на зниження ефективності “чорних” технологій, якщо виборці усвідомлюватимуть загрозу і ступінь маніпуляції їх голоами за допомогої цих технологій.

Робота російських політтехнологів на українському передвиборчому полі 2002 року та застосування ними брудних технологій.

З попередніх пунктів стає зрозуміло, що брудні PR-технології через ряд причин є активними виборчими технологіями і не менш активно використовуються на українському пердвиборчому полі. Тема етичності і доцільності їх використання заслуговує на окреме дослідження, але зсув передвиборчої боротьби в Україні у бік брудних технологій безперечно помітний.

На мою думку, це повґязано перш за все експансією на політтехнологічний ринок України російських PR-агенств, які працють в Україні за використаними “шаблонами” , у яких часто застосовують чорний PR.

Питання участі російських політтехнологів в українській виборчій кампанії сьогодні активно обговорюється багатьма засобами масової інформації, серед яких проаналізовані мною інтернет-видання та преса - “Українська правда”, “Версії”, “Компаньйон”, “День”, “Дзеркало тижня ”. Претензії, які пред'являють росіянам, справедливі багато у чому : судячи з проведених акцій , на українському виборчому полі застосовують вже відіграні і не завжди ефективні у російських виборчих компаніх технології, або як їх називають самі PRщики -- «секонд-хенд», а не передові PR-технології.

Безперечно у російських спеціалістів є досить об'єктивні переваги, які в основному пов'язані з темпами політичного процесу в Россії, який виперджає Україну. чорний провокація політичний

Перманентна виборча кампанія в Росії, де вибори певного рівня проходять безперервно, стала поживним середовищем для зародження і розвитку PRівського руху. Відповідно до свіжих даних дослідницького центру РОМИР («Российское общественное мнение и исследование рынка»), сьогодні в середньостатистичному PR-агенстві працює 30 чоловік. Річний оберт чверті з опитаних фірм перевищує 300 тис. у.о.. Загальна кількість PR- кампаній РОМИРом не підрахована, але відомо, що РОМИРом було опитано 155 фірм, і це далеко не всі кампанії, які працюють у даній сфері. Ці дані підтвержують, що Україна в цьому відношенні залишається позаду північних сусідів і це пояснює її інтерес до імпортних політконсультантів і політтехнологів. Слід підкреслити, що межа між політичним консультуванням і участю у передвиборчій боротьбі досить розмита, і в українських ЗМІ чітких правил визначення «позиції» та «опозиції», інформації та пропоганди не існує.

Ще однією перевагою російських PR-спеціалістів можна вважати наявність вузьких спеціалістів у сфері обслуговування політичних кампаній. В Україні ж спеціалісти такого рівня представлені в основному електоральними соціологами (щоправда, їх рівень більш ніж високий навіть судячи з російських стандартів). В Росії ж існує багато вузьких спеціалістів з креативу і дизайну політичної реклами, менеджменту та стратегічному плануванню виборчих кампаній, різноманітних напрямків іміджмейкерства тощо. У нас, звичайно, таких вузьких спеціалістів немає, і часто політична реклама створюється і розміщується, у кращому випадку, рекламістами, у гіршому - дилетантами.

Третя суттєва перевага росіян - їх самостійність. Постійний потік добре фінансованих замовлень у сфері політики ( і бізнеса також), дозволяє потужним спеціалізованим фірмам вижити на цьому ринку. Відповідно, запрошення українськими замовниками відносно незалежних та незаангажованих в українській політиці технологів дає певні гарантії чесності та неупередженості. Більшість українських технологів вже працюють на ставках у певних політичних сил.

Крім так званих об'єктивних вищеперерахованих факторів, які впливають на імпорт російських PR-технологів, існує ряд суб'єктивних.

Перш за все це вміння росіян продати себе, або, на професійному сленгу, «розвести клієнта на місію». Не останнє значення тут має цінова політика і манера домовлятися про ціни. Типове для українських спеціалістів бажання працювати на демпінгу в політиці обертається проти них. Політики поважають тих технологів, які просять великі гроші за свої інтелектуальні послуги.

Другим таким фактором є тісний зв'язок українських бізнесменів з Росією. Як мінімум, російські партнери завжди можуть порадити своїх спеціалістів. Подібна ситуація мала місце, коли у 1999 році на Л.Кучму в Дніпропетровську працювала група Школи виборчих технологій Дмитра Алєксєєва.

Крім того «просочування» в ЗМІ інформації про контракт з російською PR-кампанією теж можна розглядати як елемент предвиборчого PRу: по-перше, це вже дещо підвищує авторитет партії, по-друге, дає привід для обговорення того, на яку місцеву партію робить ставку Кремль, що, на жаль, сьогодні теж грає важливу роль під час формування українських політичних розкладів.

Безперечний лідер серед працюючих в Україні груп політтехнологів - Фонд ефективної политики (ФЕП), який очолює Гліб Павловський та Марат Гельман, який співробітничає з ним і вважається спеціалістом в галузі чорного PRу. Діяльніть обох спеціалістів викликає суперечливу реакцію у російській та західній пресі. Так «Daily Telegraph» називає Павловського «не більш ніж шарлатаном, якій володіє скоріше чорною магією самомістифікації, аніж хистом сучасного Макіавеллі» , а російська «Общественная газета» говорить про нього як про «про спеціаліста із забруднення навколишнього політичного середовища» . Марат Гельман взагалі зарекомендував себе як дрібний чорний PR-щик, в арсеналі прийомів якого такі, як підпис у підтримку Зюганова, потім його відкликання і звинувачення лідера російських комуністів у приписках, виготовлення образливих листів від імені комуністів, які підкидуються зіркам російської естради.

Два вище згадані спеціаліста з PR вважаються консультантами СДПУ(о). Більш того угода про спільну діяльність на виборах-2002 не лише укладена, а вже активно реалізується, про що свідчать часті відвідани штаба соціал-демократів людьми з групи ФЕП.

В активі ФЕП - невдала організація передвиборчої кампанії Конгресу російських общин у 1995 році -- КРО не попав у Думу, не дивлячись на те , що тоді його очолював популярний на той момент генерал Лєбєдь. Більш вдалим проектом вважається участь у предвиборчій кампаній Бориса Єльцина, що суттєво підвищило акції Фонду. В результаті Гліб Павловський довгий час вважався майже головним консультантом Кремля. Вважається , що Павловський працював на Путіна на останніх президентських виборах в Росії.

Павловський до тогож відомий як перший олігарх «Рунету», який створив і володіє багатьма відомими порталами та новинними проектами (серед них www.smi.ru, vesti.ru, Страна.Ru та дочірний проект останнього Украина.Ru). Саме Інтернет давно та успішно використовується в Росії як плідний грунт для розведення політичних скандалів та провокацій. У трьох-чотирьох Інтернет-виданнях публікується «качка», яку в подальшому використовують загальноросійські телевізійні новосні передачі та друкованні видання досить обгрунтовано і з посиланням на конкретне джерело, переказуючи «сенсацію» та розвиваючи тему. Пізніше, коли «постраждалий» починає виправдовуватись та спростовувати компромат, інформація знищується з віртуального простору, вилучаючись навіть з архіву. Або ж щезають самі сайти.

На сьогоднішній день близкість Павловського до Кремля багатьма журналістами ставиться під сумнів. До такого висновку приходять через багато причин, не останньою з яких є остаточне рішення Кремля у листопаді 2001 року у припиненні фінансування проекта www.strana.ru та інших проектів ФЕП у мережі. Не виключено, що існує зв'язок між падінням акцій ФЕП у Росії та атакою на СДПУ(о), яку консультує ФЕП у грудні 2001 року.

Конкурентом Павловського по боротьбі за впливовість та доступ до Кремля називають засновника Школи культурної політики (ШКП) Петра Щедровицького та генерального директора групи Островського («ГОСТ»), відповідно, Єфима Островського.

Перший не зарекомендував себе спеціалістом з використання чорних технологій. В Росії Петро Щедровицькій відомий тісними зв'язками із «Союзом правих сил», перш за все з Сергієм Кирієнком. Аналогічні використаним для СПС технології, він застосовує і для свого українського проекту під назвою КОП (Команда озимого покоління). Серед них намагання отожнити Інну Богословську з Іриною Хакамадаю та так званий «кадровий конкурс», який був вперше використаний в Росії ще в губернаторській компанії С.Кірієнка у Нижньому Новгороді, а в Україні СДПУ(о). Загалом КОП вважається дочірнім проектом «Трудової України», створеним для мобілізації аполітичного електорату , який на минулих виборах дав можливість пройти в парламент СДПУ(о) та ПЗУ. Однак, якщо КОП і зможе набрати на виборах -2002 певний суттєвий процент голосів, то, можна припустити, що заслуга в цьому буде не московських політтехнологів, а вітчизняної «телезірки» М. Вересня. Запропоновані консультантами технології виглядають досить сумнівно. Перйменування блоку з НЛО (нове ліберальне об'єднання) на КОП, яке, скоріше за все напрямлено на мобілізацію аудиторії голівудських «поліцейських бойовиків», на мою думку, нефективне: по-перше, зміна назви після кількох місяців «розкрутки» проекта не виграє. По-друге, останнім часом не спостерігається тенденція позитивного ставлення наймолодшого місцевого електорату до представників вітчизняних чи американських представників органів правопорядку.

Єфим Островський - лінгвіст та професійний коммунікатор -- входить до десятки найдорожчих спеціалістів з управління політичними кризами та виборчими кампаніями у світі. Свою PR-івську кар'єру почав з консультування Амана Тулієва. У числі найвідоміших клієнтів називає голову бюджетного комітету Держдуми Миколу Гончара, мера Севастополя Віктора Семенова, Президента України Леоніда Кучму, депутата Держдуми Сергія Мавроді.

Размещено на Allbest.ru