Кодекс поводження в бенчмаркінгу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кодекс поводження в бенчмаркінгу

1. Принцип законності.

1.1. Якщо маються хоча б які-небудь сумніви щодо законності дії, не починайте цієї дії.

1.2. Уникайте обговорень або дій, що можуть вести до обмеження свободи торгівлі, до схем розміщення ринку і/або клієнтів, фіксуванню цін, висновкові угод, оформленню заявок або хабарам. Не обговорюйте проблеми витрат, якщо витрати є елементом визначення ціни.

1.3. Не вивідуйте торговельні секрети способами, що можуть бути розцінені як некоректні, включаючи порушення або спонукання до порушення зобов'язань по збереженню конфіденційності. Не розкривайте і не використовуйте ніяких торговельних секретів, що могли б бути отримані нелегальними способами або розкриті кимсь іншим у порушення зобов'язань по збереженню їхньої конфіденційності або по обмеженню їхнього використання.

1.4. Не поширюйте (ні як консультанта, ні як клієнта) висновки одного бенчмаркінгового дослідження на іншу компанію, не одержавши спочатку дозволу учасників першого дослідження.

2. Принцип обміну.

2.1. Намагайтеся надати вашому партнерові по бенчмаркінгу інформацію такого ж виду і якості, яку запитуєте від нього.

2.2. Установлюйте взаємини завчасно, щоб усвідомити чекання, усунути непорозуміння й установити взаємну зацікавленість у бенчмаркінгу.

2.3. Будьте чесними і відвертими до кінця.

3. Принцип конфіденційності.

3.1. Розглядайте взаємний обмін у бенчмаркінгу як конфіденційний для залучених у нього осіб і компаній. Інформація не повинна поширюватися за межі організацій-партнерів без попередньої згоди партнера, що поділився інформацією.

3.2. Участь якої-небудь компанії в дослідженні конфіденційно і не повинне повідомлятися без її дозволу.

4. Принцип використання.

4.1. Використовуйте інформацію, отриману при бенчмаркінгу, тільки для цілей сформульованого поліпшення операцій або процесів у компаніях, що беруть участь у бенчмаркінговому дослідженні.

4.2. Використання або повідомлення імені партнера по бенчмаркінгу вимагають попереднього дозволу цього партнера.

4.3. Не використовуйте інформацію бенчмаркінгу або будь-яку інформацію, отриману в результаті бенчмаркінгового обміну, для торгівлі або реклами.

4.4. Інформація про можливі контакти, надана Міжнародною кліринговою палатою бенчмаркінгу, ні в якій формі і ніякому способі не може бути використана для маркетингу.

5. Принцип контакту першої сторони.

5.1. При можливості встановлюйте контакти для бенчмаркінга через своїх партнерів.

5.2. Поважайте корпоративну культуру партнерів і працюйте у відповідності з взаємно погодженими процедурами.

5.3. Діставайте взаємну згоду встановленого для бенчмаркінга контакту на будь-яку передачу повідомлення або обов'язків іншим сторонам.

6. Принцип контакту третьої сторони.

6.1. Одержите попередній дозвіл контактної особи, перш ніж повідомляти його ім'я у відповідь на контактний запит.

6.2. Уникайте повідомляти ім'я контактної особи на відкритих форумах без її попереднього дозволу (згоди).

7. Принцип підготовки.

7.1. Продемонструйте розуміння корисності й ефективності бенчмаркінгу, заздалегідь підготувавши до першого контакту по бенчмаркінгу.

7.2. Раціонально використовуйте час вашого партнера по бенчмаркінгу, ґрунтовно готуючись до кожного обміну.

7.3. Допомагайте вашим партнерам по бенчмаркінгу підготуватися, постачаючи їхніми запитальниками і повістками дня перед кожним візитом.

8. Принцип завершення.

8.1. Виконуйте цілком і вчасно кожне зобов'язання, дане вашому партнерові по бенчмаркінгу.

8.2. Завершуйте кожне бенчмаркінгове дослідження як взаємно погоджене. бенчмаркінг контррозвідувальний конкурентоспроможність

9. Принцип розуміння і дії.

9.1. Постарайтеся довідатися, якому стилю спілкування й співробітництва надає перевагу Ваш партнер по бенчмаркінгу.

9.2. Дотримуйте прийнятого стилю спілкування з вашим партнером по бенчмаркінгу.

9.3. Довідайтеся, як ваш партнер по бенчмаркінгу хотів би, щоб ви обробляли і використовували його інформацію, і дійте саме в такий спосіб.

З біблійних часів до нашого "цифрового" тисячоліття в розвідці існують визначені принципи, що залишаються непорушними весь цей час. Один з них - зв'язок між збором розвідданих і захистом своєї інформації. По одному з визначень "контррозвідка - це захист своєї конфіденційної інформації від шпигунства". Слід зазначити, що тільки з переходом підприємств до ринкових відносин промислова контррозвідка одержала легітимність і стала складеним елементом ділового процесу. В умовах конкуренції роль вивчення намірів конкурента і приховання своїх планів стає визначальною. Як і в традиційній контррозвідці, запобігання розкриття своїх джерел інформації (навіть і відкритих) і методів збору інформації для промислової контррозвідки є пріоритетною задачею.

Фундаментальним принципом будь-якої контр-розвідувальної діяльності є наступний принцип: "Якщо розвідувальна операція проведена добре, виходить, інформація про неї була добре захищена". Сформована на сьогоднішній день у розвитих країнах практика забезпечення безпеки конфіденційної інформації фірм і компаній пройшла шлях від чисто адміністративних обмежувальних режимних мір, планомірного навчання персоналу прийомам і методам захисту закритої інформації і використання елементів психологічного забезпечення безпеки до розуміння того, що, тільки сполучивши ці напрямки захисту з науковим, системним підходом до розробки і реалізації режимно-секретних програм фірми, можна домогтися успіху в забезпеченні надійної схоронності виробничих секретів. Як уже говорилося вище, контррозвідка і розвідка є взаємодоповнюючими процесами, і коли вони інтегруються в єдину модель, то ефект їхньої дії акумулюється. Контр-розвідувальний цикл складається з п' яти етапів:

1. Визначення вимог захисту.

2. Оцінка конкурентів.

3. Оцінка власної уразливості.

4. Розробка контрзаходів.

5. Реалізація контрзаходів. Розглянемо їх детальніше.

1. Визначення вимог захисту інформації. На цьому етапі визначається склад власної інформації, яку необхідно захищати (як правило, ця інформація визначена переліком зведень, що складають комерційну таємницю), і відрізок часу, протягом якого потрібне забезпечення заходів щодо її захисту. На цьому ж етапі визначається вартість реалізації захисних мір. У тому випадку, якщо вартість забезпечення захисту інформації перевищує вартість самої інформації, - проведення захисних заходів стає недоцільним. Варто нагадати цитату, приписувану Отто Бісмарку: "Той, хто намагається захистити все, не захистить нічого".

2. Оцінка конкурентів. На цьому етапі процесу промислова контррозвідка концентрує свої зусилля на визначенні (ідентифікації) можливостей конкурентів по зборі конфіденційної інформації, що належить вашій фірмі. Наприклад, якщо в найближчому (територіальному) оточенні вашого підприємства мається тільки один компанія-конкурент, і його служба КР представлена одним-двома бібліотекарями, що займаються добіркою вирізок з газет, - це одна ситуація. Якщо ж конкурентів мало, вони представляють із себе могутні агресивні структури, і в них добре поставлена служба КР, функції якої забезпечуються колишніми професіоналами військової розвідки, а технічно на фірмі-конкуренті є Інтернет і виходи в спеціалізовані бази даних, причому для служби КР немає питань з фінансуванням, то вам необхідно задуматися про необхідність і можливості захисту своєї власної конфіденційної інформації.

3. Оцінка уразливості вашої інформації. На цьому етапі ви визначаєте, що ви хочете і що потрібно захистити. Попередньо ви одержуєте інформацію про ті дії, що може почати конкурент проти вашої корпорації для одержання цікавої для нього інформації. Знання можливих дій конкурента у відношенні вас дозволить підготуватися до відображення атаки. Першим кроком повинне стати виявлення своїх, уразливих місць у системі захисту інформації.

4. Розробка контрзаходів.

5. Реалізація контрзаходів. Не зупиняючись докладно на змісті цих етапів (оскільки вони можуть бути різними в залежності від конкретної ситуації), хотілося б нагадати азбучну істину: "Краще самому знайти вразливі місця в своїй системі захисту інформації, ніж це зробить ваш конкурент".

Концепція системного підходу до забезпечення захисту конфіденційної інформації(одержала назву методу OPSEC (Operation Security). Цей підхід був розроблений американськими фахівцями під час в'єтнамської війни для підвищення ефективності захисту конфіденційної інформації і зменшення вартості забезпечення її схоронності. За твердженням автора методу - відомого американського фахівця в області забезпечення безпеки А. Паттоккоса, OPSEC є ефективним засобом приховання намірів, планів, заходів, технологій, дозволяє постійно бути "на крок поперед супротивника". Застосування цього методу в цивільній сфері означає стійка підтримка конкурентоздатності виробленої продукції, фінансового стану підприємства. Суть методу полягає в тому, щоб припинити, запобігти або обмежити витік тієї частини інформації (найбільш конфіденційної), що може дати конкурентові можливість "довідатися" або "обчислити", що здійснює або планує ваше підприємство, і, у результаті, випередити його на ринку.

Процес організації захисту інформації з методу OPSEC розбитий на сім етапів, а саме:.

Етап 1. Аналіз об'єкта захисту

На цьому етапі визначають те, що необхідно захистити. Аналіз проводиться по наступних напрямках:

o виявляється, яка інформація має потребу в захисті;

o виявляються найбільш важливі елементи (критично) інформації, що захищається;

o визначається термін життя критичної інформації (час, необхідний конкуренту для реалізації добутої інформації);

o визначаються ключові елементи інформації (індикатори), що відбивають характер охоронюваної інформації;

o класифікуються індикатори по функціональних зонах підприємства (виробничо-технологічні процеси, системи матеріально-технічного забезпечення виробництва, персонал фірми, фінанси, управління тощо).

Етап 2. Виявлення загроз

На цьому етапі:

o визначається, кого може зацікавити інформація, що захищається;

o оцінюються методи, застосовувані конкурентами для одержання цієї інформації, а також ймовірні напрямки використання слабких місць в існуючій на підприємстві системі забезпечення безпеки в конкретному випадку;

o розробляється система заходів щодо припинення дій конкурента.

Етап 3. Аналіз ефективності

На цьому етапі аналізується ефективність прийнятих і постійно діючих підсистем забезпечення безпеки (фізична безпека, безпека документації, надійність персоналу, безпека ліній зв'язку тощо). Потім моделюється планована операція і складається хронологічний опис подій (або їхніх функціональних зв'язків), безпека яких необхідно забезпечити. Для кожної події планованої операції визначаються індикатори, що можуть служити відправними даними для виявлення критичної інформації. Визначаються можливі специфічні джерела інформації, аналіз яких може привести до виявлення таких індикаторів (статті в пресі, прес-релізи, телефонні розмови по незахищених каналах, недбале відношення до чернеток, передача зайвої інформації у ході ведення переговорів, а також сталі стереотипи, шаблони в повсякденній роботі і процедурах тощо).

Етап 4. Визначення необхідних заходів безпеки

У ході цього етапу на основі проведених на перших трьох етапах аналітичних досліджень визначаються необхідні додаткові заходи по забезпеченню безпеки. При цьому перелік додаткових захисних мір, що дозволяють "закрити" виявлені уразливі напрямки, супроводжується оцінкою витрат, зв'язаних із застосуванням кожної міри. Зіставлення очікуваного зниження уразливості й майбутніх витрат дозволяє оцінити економічну доцільність пропонованих мір.

Етап 5. Розгляд пропозицій щодо заходів безпеки і критерієві ефективність/вартість

На цьому етапі керівниками фірми розглядаються представлені пропозиції по всіх необхідних заходах безпеки і розрахунок їхньої вартості й ефективності.

Етап 6. Реалізація заходів

На цьому етапі реалізуються вжиті додаткові заходи безпеки з урахуванням установлених пріоритетів.

Етап 4. Контроль виконання заходів

На заключному етапі проводиться контроль і доведення реалізованих мір безпеки. При цьому перевіряється ефективність ужитих заходів, виявляються залишені незахищеними або знову виникаючі уразливі місця. Реалізовані міри доводяться до оптимального рівня, уводиться постійний контроль за їхнім функціонуванням.

На відміну від розвідки, об'єктом контр-розвідувальної діяльності є не зовнішнє, а внутрішнє середовище функціонування підприємства.

Це середовище містить у собі, принаймні, що випливають елементи:

o керівний склад підприємства (директор, його заступники, головний бухгалтер тощо) як потенційні об'єкти розвідувальних заходів і/або злочинів з боку конкурентів;

o особи з допоміжного персоналу, що мають доступ до комерційної таємниці (друкарки, працівники канцелярії тощо);

o співробітники, з боку яких потенційно існує небезпека надання злочинним елементам таких зведень, що допоможуть їм зробити злочину (сторожачи, охоронці, водії персональних машин керівників тощо);

o співробітники самої служби безпеки;

o раніше суджені особи з числа працівників підприємств;

o співробітники підприємства, родичі яких працюють у конкурентів;

o раніше звільнилися працівники;

o особи, що у силу своїх посадових обов'язків регулярно приймають відвідувачів підприємства.

Установлення мети та об'єкту контр-розвідувальної діяльності дозволяє визначити коло можливих обов'язків підрозділу контррозвідки:

o боротьба з економічним шпигунством;

o припинення злочинів проти окремих співробітників (або всіх співробітників на їхніх робочих місцях);

o надання сприяння правоохоронним, судовим і контрольно-наглядовим органам у документуванні протиправних дій осіб, що роблять карні злочини й адміністративні провини.

Виконання вищевказаних задач можливо при реалізації наступної сукупності функцій контррозвідки:

o збір зведень і документів по цивільних і кримінальних справах;

o регулярне інформування керівництва підприємства про причини й умови, що сприяють здійсненню правопорушень з боку персоналу;

o документування дій осіб, затриманих за адміністративні провини;

o виявлення осіб з числа персоналу, що роблять сприяння злочинним елементам (не працюючим на підприємстві) у здійсненні ними злочинів;

o викриття економічних (промислових) шпигунів з числа персоналу;

o інформування керівників підприємства й охоронців (якщо вони маються) про плановані у відношенні них злочинах;

o пошук без звістки зниклих співробітників підприємства;

o створення умов, що виключають підслуховування розмов у службових кабінетах;

o встановлення обставин розголошення зведень, що складають комерційну таємницю;

o з'ясування біографічних і інших даних, що характеризують особистість, про співробітників підприємства (з їхньої письмової згоди) при висновку ними

o трудових контрактів;

o пошук утраченого співробітниками майна, що належить підприємству;

o консультування з питань забезпечення безпеки підприємства і його персоналу.

На основі затвердженого керівництвом підприємства і служби безпеки цілей, завдань і функцій контррозвідки можливе формування її оргструктури.

1. З появою стратегічного планування і розвитком теорії конкуренції з'явився підхід до забезпечення конкурентоспроможності (КС) корпорації, заснований на стратегіях конкуренції. Даний підхід дозволяє провести аналіз конкурентних переваг, що досягаються, підприємства, але не дає точного кількісного вираження результатів оцінки і тому не може бути взятий за основу сучасної системи забезпечення КС.

2. Відсутність системо-утворюючого критерію ефективності в концепції управління якістю є суттєвою перешкодою в застосуванні методик даної теорії для забезпечення КС підприємств, оскільки неможливо кількісно (бажано в грошовому вираженні) оцінити вплив на КС підприємства впровадженої на ньому системи управління якістю. Концепція управління якістю в явному виді не враховує ціну залученого капіталу і зв'язані з ним ризики, а виходить, і інтереси інвесторів і кредиторів.

3. Оцінка і управління вартістю підприємства є головним інструментом забезпечення КС, тому що відповідні їм методики пропонують точні і взаємозалежні критерії оцінки результатів - вартість компанії, окремих бізнес-одиниць і бізнес-процесів, на основі яких можна будувати діяльність підприємства. Це означає, що головною задачею і результатом функціонування системи забезпечення конкурентоспроможності (СЗКС) повинне стати збільшення вартості підприємства.

Впровадження СЗКС дозволяє:

o визначити пріоритети і збалансувати мети операційних, інвестиційних, фінансових, маркетингової стратегій підприємства;

o системно і комплексно вирішувати задачі розробки й оптимізації виробничої, інвестиційної і фінансової політики;

o ефективно використовувати матеріальні, фінансові і людські ресурси;

o забезпечити КС підприємства.

При цьому управління вартістю повинне розглядатися як інтегруючий процес, спрямований на забезпечення КС підприємства за рахунок концентрації загальних зусиль на найважливіших факторах вартості.

4. Оцінка конкурентоздатності підприємства являє собою складну багатофакторну задачу, що зводиться до виявлення найбільш значимих числових показників конкурентоздатності та їх інтегруванню.

5. Наразі в Україні загальноприйнятої методики оцінки конкурентоздатності організацій немає. Закордонний досвід у цій області вкрай скудно висвітлюється в літературі. Кожна компанія оцінює свою конкурентну позицію за своєю методикою, а суть і ефективність її застосування не афішує.

При оцінці конкурентоздатності враховуються не тільки сукупність показників, що відносяться в основному до сфери укладання угод і експлуатації товару/продукції/послуг, але й інші критерії (комплекс умов його реалізації, можливості постачання, сервісного обслуговування, утилізації тощо), важливі для споживачів конкретного ринку.

6. Джерела більшості проблем в організаціях можуть бути в остаточному підсумку виявлені в людях. Якщо організація має кваліфікованих співробітників і керівників з добре мотивованими цілями, вона в стані слідувати різним альтернативним стратегіям. У противному випадку варто домагатися поліпшення роботи оскільки дана слабкість з найбільшою імовірністю буде наражати на небезпеку майбутню діяльність організації.

Размещено на Allbest.ru