Размещено на http://www.allbest.ru/

Інфраструктура товарного ринку: поняття та основні елементи

Функціонування економічної системи, її рівновага та динаміка забезпечуються діяльністю ринкових інститутів -- спеціалізованих організацій, пов'язаних між собою і залежних одна від одної. Сукупність цих інститутів, що діють у межах особливих ринків і виконують певні функції, утворює інфраструктуру ринкової економіки. Класифікація ринкової інфраструктури, її специфічний зміст визначаються особливостями ринків, у межах яких функціонують ці елементи. Інфраструктура є обов'язковим компонентом будь-якої цілісної економічної системи і підсистеми.

Термін "інфраструктура" (від лат. infra -- підстава, фундамент і structura -- будова, взаєморозташування) вперше був застосований у дослідженнях західних економістів. Є декілька варіантів пояснення походження цього терміна. За одним із них, виникнення інфраструктури пов'язане з будівельним виробництвом, тобто вона ототожнювалася з фундаментом якої-небудь будови. За іншим, термін пов'язаний з військовим профілем дій і означає комплекс споруд і комунікацій, що забезпечує успішні військові операції. У 40-х роках минулого століття під інфраструктурою стали розуміти сукупність галузей, що сприяє нормальному функціонуванню матеріального виробництва. У вітчизняній економічній літературі цю проблему активно почали вивчати у 1970-х роках.

При вивченні суті інфраструктури одним із важливих моментів є визначення місця і встановлення функцій інфраструктури в ринковій системі країни. Так, на думку російських економістів В.П. Федько і Н.Г. Федько, "при визначенні меж інфраструктури і виокремленні її з системи суспільного виробництва неприпустимо розглядати інфраструктуру як арифметичну суму галузей, які обслуговують економіку. Тільки комплекс галузей і видів діяльності, що мають єдине функціональне призначення і певні ознаки, може вважатися інфраструктурою. Американський економіст П. Самуельсон зазначав, що держава свідомо робить інвестиції в інфраструктуру, оскільки "збільшення суспільного допоміжного капіталу" створює "невідчутні вигоди, від яких не можна чекати грошових прибутків для приватних інвесторів", бо "масштаби деяких із них дуже великі для обмежених ринків приватного капіталу, а інші окуповуватимуться протягом надто тривалого терміну, щоб приватні інвестори дуже ними зацікавилися".

В.А. Абчук та А.А. Алексєєв, конкретизуючи природу інфраструктури, доходять думки, що найбільш істотною ознакою зазначеної категорії є ц роль у створенні загальних передумов відтворювального процесу, загальних умов зростання суспільного виробництва і прогресу. Разом із тим "загальні умови" трактуються неоднозначно. Так, одні дослідники стверджують, що "загальні умови створюються безпосередньо самим розвитком продуктивних сил і визначаються станом групи галузей, що входять до них, у першу чергу, транспорту і зв'язку". Інші до "загальних умов" відносять природу, працю, ресурси, технічну культуру й обґрунтовують це не лімітуючим характером таких чинників у розвитку виробництва за часів мануфактури і великої машинної індустрії, коли "підтримку їх відтворення на певному рівні виділяли як "загальну умову", яку потрібно було соціально організовувати і розвивати".

Проаналізувавши наукові джерела, можна сказати, що є безліч визначень "інфраструктури товарного ринку". І. Зюкова ринковою інфраструктурою називає сукупність видів діяльності, що забезпечують ефективне функціонування об'єктів ринкової економіки і їхню єдність у визначеному ринковому просторі. Інші під цим терміном розуміють комплекс видів діяльності у відповідних групах підприємств, організацій, установ, завдання яких зводиться до раціоналізації товару, ринкового регулювання товарно-грошового обороту. У спеціальній літературі економічна категорія "інфраструктура" трактується неоднозначно. Професор Л.А. Ібрагімов вважає, що "інфраструктура товарного ринку -- це комплекс видів діяльності у сфері обігу відповідних груп підприємств, організацій, установ, завдання яких зводиться до раціоналізації руху товару, ринкового регулювання товарно-грошового обігу. Вона створює передумови й умови для прискорення оборотності засобів в економіці, вдосконалення ринкового процесу реалізації знову створеної вартості, зміцнення матеріально-технічної бази сфери обігу, оптимізації ділових комерційно-господарських зв'язків. За наявності інфраструктури ділові взаємовідносини суб'єктів товарного ринку ведуться на стрункій цілеспрямованій основі". Російський економіст В.Н. Стаханов визначає суть інфраструктури як "комплекс специфічних трудових процесів із виробництва послуг, що забезпечують обмін діяльністю в суспільному виробництві й житті людини".

Професор І.К. Беляєвський трактує інфраструктуру ринку як "сукупність допоміжних підгалузей і засобів, що організаційно і матеріально забезпечують основні ринкові процеси -- взаємний пошук один одного продавцями і покупцями, рух товару, обмін товарів на гроші, а також господарсько-економічну і фінансову діяльність ринкових структур". На думку І.Ф. Чернявського, "інфраструктуру становить сукупність спеціалізованих виробництв і видів діяльності, функції яких полягають у наданні основним галузям послуг виробничого і соціального призначення з метою забезпечення ефективного функціонування загальнонародної кооперації праці й отримання високих кінцевих результатів".

Розмаїття думок про суть інфраструктури дає змогу зробити висновок, що, з одного боку, інфраструктура є сукупністю галузей і суб'єктів господарювання, а з іншого -- сукупністю організаційних, виробничих і соціальних функцій ринку.

Сучасне розуміння інфраструктури враховує найважливіші аспекти, що визначають ефективність функціонування економіки в цілому і за якими її поділяють на: виробничу, соціально-побутову, інституційну, екологічну.

Виробнича інфраструктура -- це сукупність галузей і підгалузей, основними функціями яких є виробничі послуги і забезпечення економічного обігу в народному господарстві. Вони створюють загальні умови для розміщення й успішного функціонування суспільного виробництва. Такий вид інфраструктури включає: транспорт усіх видів для обслуговування виробництва; засоби зв'язку для обслуговування виробництва; матеріально-технічне постачання і систему просування товарів; об'єкти електроенергетики.

Соціально-побутова інфраструктура -- це сукупність галузей і підгалузей, що забезпечують матеріальні, культурні та побутові умови для розміщення і нормальної життєдіяльності людей. Оскільки практична реалізація цих умов виражається в послугах і духовних благах, то такий вид інфраструктури можна назвати сферою виробництва послуг і духовних благ. У галузевій класифікації соціально-побутова інфраструктура представлена народною освітою, охороною здоров'я, фізичною культурою і спортом, культурою і мистецтвом, роздрібною торгівлею і громадським харчуванням, житлово-комунальним господарством, побутовим обслуговуванням, пасажирським транспортом, зв'язком для обслуговування населення.

Інституційна інфраструктура є не самостійною галуззю або підгалуззю, а обслуговує їх як підсистема, що ними управляє. Вона формується з організацій, які безпосередньо керують відтворювальним процесом або обслуговують сферу обігу (наприклад, установи фінансово-кредитної і банківської систем, обчислювальні центри тощо). Інституційна інфраструктура діє на різних рівнях господарської діяльності у межах суб'єкта господарювання (регіону, сектору, підприємства), в якому складаються і виконуються різні господарські плани. Функції інституційної інфраструктури полягають у тому, щоб виробити такий внутрішній правопорядок, що діє в рамках якого-не-будь господарського організму, щоб результати господарської діяльності давали можливість суб'єктам, які беруть у ній участь, розвиватися і забезпечували рівність ефекту для них.

Екологічну інфраструктуру складають споруди й об'єкти, призначені для охорони, відтворення і поліпшення навколишнього природного середовища. Формування екологічної інфраструктури стало нагальною необхідністю сучасного етапу розвитку суспільства, що зумовлено зростанням темпів добування і використання різних природних ресурсів, забрудненням зовнішнього середовища відходами виробництва і споживання.

Стосовно ринку як самостійної підсистеми інфраструктура -- це сукупність організаційно-правових форм, які опосередковують рух товарів і послуг, акти купівлі-продажу або сукупність інститутів, систем, служб, підприємств, що обслуговують ринок і забезпечують нормальний режим його функціонування.

Ринок -- одна з найбільш поширених категорій в економічній теорії та господарській практиці. Часто поняття "ринок" застосовується як загальновідоме, тобто не потребує ніяких пояснень. Насправді воно має різні тлумачення у вітчизняних і зарубіжних джерелах.

Об'єктивну необхідність ринку, як і товарного виробництва, зумовлюють такі чинники: розвинений суспільний поділ праці; економічна відокремленість ринкових суб'єктів внаслідок наявності різних форм власності; тісний зв'язок цих суб'єктів зі світовою економікою через зовнішню торгівлю; потреба виходу національної економіки на світовий економічний простір з метою її подальшого економічного зростання.

Поняття "ринок" багатогранне. З розвитком суспільного виробництва і обігу це поняття неодноразово змінювалось. Спочатку ринок розглядався як базар, місце роздрібної торгівлі, ринкова площа. Це пояснюється тим, що ринок з'явився ще за часів розпаду первісного суспільства, коли обмін між общинами ставав більш-менш регулярним та набував форми товарного обміну, який здійснювався у певному місці та у визначений час. З розвитком ремесел і міст торгівля та ринкові відносини поширюються, за ринками закріплюються певні місця, ринкові площі. Таке розуміння ринку збереглося і до наших часів як одне зі значень цього слова.

Із поглибленням суспільного поділу праці та розвитком товарного виробництва поняття "ринок" починає тлумачитися складніше, що знаходить відображення у світовій економічній літературі. Так, французький економіст-математик О. Курно вважає, що під цим терміном слід розуміти не ринкову площу, а в цілому кожний район, де відносини покупців і продавців вільні, ціни легко і швидко вирівнюються. У такому визначенні ринку зберігається просторова його характеристика, але воно не є вичерпним, додаються нові риси.

З подальшим розвитком товарного обміну, появою грошей, товарно-грошових відносин виникає можливість розриву купівлі-продажу в часі й просторі, і характеристика ринку лише як місця торгівлі вже не відображає реальності, оскільки формується нова структура суспільного виробництва -- сфера обігу, котра характеризується виокремленням матеріальних і трудових ресурсів, витрат праці з метою виконання певних специфічних для обігу функцій. У результаті виникає нове розуміння ринку як форми товарного і товарно-грошового обміну (обігу), яке набуло найбільшого поширення у вітчизняній економічній літературі. Ринок -- це обмін, організований за законами товарного виробництва і грошового обігу. У тлумачних словниках В. Даля і С. Ожегова наводиться значення ринку як місця ринкової торгівлі та як сфери товарного обміну. Тут важливо підкреслити, що ринок -- це сфера не лише товарного обміну, а й обігу, включаючи обіг грошей, у тому числі сучасний ринок цінних паперів.

Якщо розглядати ринок з боку суб'єктів ринкових відносин, то виникають нові визначення ринку як сукупності покупців або будь-якої групи людей, що вступають у тісні ділові відносини та укладають важливі угоди з приводу будь-якого товару.

З появою товару "робоча сила" ринок набуває загального характеру, він усе більше проникає у виробництво: купівля не лише засобів виробництва, а й робочої сили стає умовою виробництва.

Відтворювальний аспект характеристики ринку досить важливий. Поняття "ринок" розширюється до розуміння його як елемента відтворення сукупного суспільного продукту, як форми реалізації, руху основних складових цього продукту. З'являється визначення ринку як "сукупності економічних відносин, за допомогою яких здійснюється обіг суспільного продукту в товарно-грошовій формі".

Між визначеннями ринку як сфери обігу і як сукупності конкретних економічних відносин є принципова різниця. За першого випадку акцент робиться на наявності товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів, за другого -- на відносинах, що відображають суть категорії "ринок". Ринок сьогодні розглядають як тип господарських зв'язків між суб'єктами господарювання. Є два типи господарських зв'язків:

1) натурально-речові -- безоплатні, відповідно до обсягу і структури потреб;

2) товарні -- здійснюються за допомогою ринку.

Характерними рисами другого типу відносин є взаємне погодження сторін, що здійснюють обмін; вільний вибір партнерів; наявність конкуренції. Товарні (ринкові) зв'язки можливі лише за умови вільної купівлі-продажу товарів і послуг. Пряме жорстке фондування, використання карток та інші обмеження (у вигляді виїзної торгівлі та ін.) свідчать про деформацію ринкових зв'язків. За формою жорстке фондування чи розподіл за картками швидше наближаються до першого типу господарських зв'язків, хоча й супроводжуються формальними актами купівлі-продажу.

Для товарних відносин, що здійснюються через ринок, дуже важливу роль відіграють не лише прямі (виробництво -- ринок -- споживач), а й зворотні (споживач -- ринок -- виробництво) господарські зв'язки. Академік B.C. Немчинов писав: "якщо не брати до уваги зворотні зв'язки, то можна створити таку закостенілу механічну систему, в якій... уся система за-лімітована від гори до низу на кожний момент і в кожному пункті..., така... система гальмуватиме соціальний і технічний прогрес, під натиском реального процесу господарського життя рано чи пізно її буде зламано". Це втілилося в життя. Адміністративно-командна система господарювання, яка не визнавала ринок і роль зворотних зв'язків у прогресивному розвитку суспільства, зазнала глибокої кризи і була змінена.

Теоретично доведено, а світовим економічним досвідом підтверджено, що механізм зворотних зв'язків є неодмінною умовою стійкості та ефективності будь-якої економічної системи. Спроби замінити зворотні зв'язки адміністративним командуванням неминуче обертаються деформацією не лише ринку, а й усієї економічної системи: виникають глибокі диспропорції, всеосяжний дефіцит, економічні інтереси втрачають роль рушійної сили економічного розвитку.

Таким чином, можна виділити ще одне розуміння ринку -- як суспільної форми організації та функціонування економіки, за якої забезпечуються взаємодія виробництва і споживання без посередницьких інститутів, що регулюють діяльність виробників і споживачів, прямий і зворотний вплив на виробництво і споживання. Так, А.В. Орлов зазначає, що ринок -- це дуже складна система взаємовідносин виробників і споживачів, продавців і покупців, їх господарських зв'язків, включаючи багатоланкові контакти за участю посередників.

Останнім часом часто з'являються визначення ринку як системи економічних відносин, що виникають на основі стійкої взаємодії товарного і грошового обігу.

Те, що ринок, окрім відносин купівлі-продажу, включає соціально-економічні (власності, виробництва, розподілу, споживання і т. ін.) та організаційно-економічні (різні конкретні форми організації ринку і т. ін.) відносини, дає підставу розглядати ринок як самостійну підсистему економічної системи, що функціонує. Економічна система є сукупністю різних підсистем, тісно взаємопов'язаних і взаємозалежних. П можна подати у вигляді діаграми (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Структура економічної системи змішаної економіки. Підсистеми господарювання

В економічній системі в цілому взаємодіють три самостійні підсистеми, і залежно від того, яка з них має найбільшу частку, окреслюється й уся економічна система: якщо переважає ринок, то і система -- ринкова, виникає ринкова економіка; якщо перевагу має держава, то система -- адміністративно-командна; якщо переважає натуральне господарство, то такою є і система в цілому.

Усі розглянуті визначення ринку свідчать про різні стадії в історичному процесі пізнання ринку як економічного явища і розкривають різні його грані. Узагальнену характеристику ринку зображено на рис. 1.2.

Іноді під ринком помилково розуміють умови реалізації товарів. Справді, на ринку складаються умови реалізації товарів і послуг, що визначаються співвідношенням попиту і пропозиції, які стосуються не стільки аспекту ринку, скільки аспекту виробництва, розподілу і споживання. Умови ринку характеризують його стан, а не сутність.

Історія розвитку ринку дає змогу виділити такі типи ринку: нерозвинений, вільний, регульований і деформований.

Нерозвинений ринок характеризується тим, що ринкові відносини мають випадковий, найчастіше товарний (бартерний) характер. Але вже тут ринок відіграє певну роль, сприяє диференціації членів суспільства, посилює мотивацію до розвитку виробництва тих чи інших товарів.

Рис. 1.2. Узагальнена характеристика ринку

Вільний (класичний) ринок характеризується такими рисами:

1) необмежена кількість учасників ринкових відносин і вільна конкуренція між ними;

2) абсолютно вільний доступ до будь-якої господарської діяльності всіх членів суспільства;

3) абсолютна мобільність факторів виробництва, необмежена свобода руху капіталу;

4) наявність у кожного учасника абсолютно повної інформації про ринок (норму прибутку, попит, пропозицію і т. ін.). Здійснення принципу раціональної поведінки ринкових суб'єктів (оптимізація індивідуального добробуту в результаті приросту доходів: продати дорожче, купити дешевше) неможливе без інформації;

б) абсолютна однорідність однойменних товарів (відсутність торгових марок і т. ін.); економічний інфраструктура господарський виробничий

6) жоден суб'єкт вільної конкуренції не може безпосередньо впливати на рішення іншого неекономічними методами;

7) ціни встановлюються стихійно у процесі вільної конкуренції;

8) відсутність монополії (один виробник), монопсонії (один покупець) і державного регулювання.

Переваги вільного ринку полягають у тому, що він функціонує на основі саморегульованого механізму, котрий, зокрема, сам регулює орієнтири для капіталовкладень у виробництво.

Вільний ринок -- це механізм свідомо бездефіцитного ринку. Він забезпечує ефективний розподіл ресурсів у суспільстві, гнучкість і високу адаптованість до мінливих умов, свободу вибору і дії ринкових суб'єктів, максимальне використання досягнень НТР, здатність до задоволення різноманітних потреб, підвищення якості товарів та послуг. Здається, що ринок функціонує майже автоматично, хоча насправді він регулюється методом "спроб і помилок". Але вільний ринок має і серйозні недоліки.

По-перше, ринок призводить до диференціації в рівні життя населення, що не так вже й погано, оскільки забезпечує високу мотивацію до праці. Негативним є те, що він не надає населенню соціального захисту. Соціальні наслідки вільного ринку такі: безробіття, розорення, бідність окремих груп населення. Із загальнолюдських позицій ринковий розподіл несправедливий, тому що не забезпечує мінімального рівня життя для всіх. Отже, необхідне втручання держави для розв'язання соціальних проблем.

Розподіл на ринку здійснюється на основі отриманих доходів. Із позиції ринкових відносин будь-який дохід, одержаний на основі вільної конкуренції, справедливий, а той, хто не в змозі його отримати (за станом здоров'я, віком і т. ін.), приречений на бідність.

Ринок не може створити умови реалізації права на працю всім членам суспільства. На роботу влаштовуються лише ті, на чию робочу силу є попит. Вільний ринок не гарантує повної зайнятості населення, а також стабільного рівня цін.

По-друге, механізм вільної конкуренції не забезпечує економіку потрібною кількістю коштів на розвиток виробництва. Виникає нестача грошей, і проблему емісії грошей вирішує держава, зокрема Національний банк України.

По-третє, діяльність вільних конкурентів часто призводить до небажаних ефектів, таких як забруднення навколишнього середовища і продуктів харчування пестицидами та іншими шкідливими речовинами, розвиток наркоманії, алкоголізму і т. ін. Вільний ринок часто ігнорує потенційно негативні наслідки рішень, що приймаються, а також не сприяє збереженню ресурсів, що не відновлюються.

По-четверте, вільний ринок не створює стимулів для виробництва товарів і послуг колективного користування, не здатний забезпечити суспільство послугами, які потрібні кожній людині і від яких ніхто не отримує прибутку (оборона, державне управління, охорона природи тощо).

По-п'яте, ринок не забезпечує дійової мотивації для фундаментальних досліджень. Він реалізує вже наявні науково-технічні досягнення, але не виділяє коштів для фундаментальних досліджень у науці й техніці, а вони вкрай необхідні для розвитку суспільства у віддаленій перспективі.

По-шосте, економіка, яка функціонує на основі вільного ринку, підвладна нестабільному розвитку з відповідними рецесивними (спад чи уповільнення темпів зростання виробництва) та інфляційними процесами.

Але вільний ринок -- це абстракція -- у минулому і тепер відбувається регулювання ринку, оскільки умовам вільного ринку не відповідає ніяка державність. Насправді повної свободи нема і бути не може. Ще М.І. Бухарін зазначав, що суб'єкт, котрий господарює, у своїх мотивах і діях залежить від суспільного середовища. Г.В. Плеханов підкреслював, що свобода господарської діяльності не існує сама по собі, а є наслідком пізнання економічних законів і полягає в умінні підкорятися їм, найвигіднішим чином комбінувати свою діяльність відповідно до об'єктивних взаємозв'язків. Дж. Гелбрейт стверджує, що сьогодні не може бути вільного ринку, який був за часів А. Сміта, і той, хто закликає до цього, -- людина з психічним захворюванням клінічного характеру.

Отже, не може бути повної економічної свободи, але вона має бути достатньою для сприяння швидкому розвитку економіки і забезпечення розвитку нормального, цивілізованого регульованого ринку.

Регульований ринок -- це результат цивілізації та гуманізації суспільства, коли держава прагне якось пом'якшити удари ринку по інтересах окремих членів суспільства, але не настільки, щоб знищити мотивацію до творчої, ініціативної праці і ризику в господарській діяльності. Ринок повинен бути регульованим, щоб зняти чи якось обмежити його негативні наслідки.

Ще М.Д. Кондратьєв зазначав, що регулювання в межах капіталістичної системи обмежене державною власністю і здійснюється опосередковано.

Деякі автори донедавна заявляли про неприпустимість терміна "регульований ринок" ("гарячий лід", "квадратне колесо", тобто абсурд) на тій підставі, що ринок є саморегульованою системою.

Але справа в тому, що ринок може регулюватися:

-- за допомогою власне свого ринкового механізму, елементами якого є конкуренція, прибуток, ціна, попит, пропозиція тощо;

-- державою прямо та опосередковано через державні замовлення, податки тощо.

На сьогодні вкрай важливо, як зазначав В. Леонтьев, знайти оптимальне поєднання ринкового і державного важелів регулювання. Поки що немає жодної держави, яка б ідеально відповідала цій вимозі.

Взаємодія цих двох аспектів регулювання ринку має моніторинговий (тобто нагадувальний) характер, який свідчить про посилення або власне ринкового механізму, або державного регулювання. Держава певною мірою забезпечує умови функціонування ринку, і надмірне втручання держави в ринкові відносини призводить до їх деформації. Найбільш яскравим прикладом деформації ринку може бути ринок в економіці радянських часів та пострадянський ринок.

Умови функціонування ринку були такими, що його позитивна роль у розвитку економіки зводилася нанівець. Звідси заяви про відсутність ринку, які не зовсім достовірно відображають реальність, оскільки були акти купівлі-продажу, що визнавали і визнають окремі економісти не лише України, а й Заходу (наприклад, В. Ойкен та ін.). Особисте підсобне господарство за різних часів мало різний ступінь товарності, але без нього селянин не зміг би існувати. Таким чином, ринок був і є, але він серйозно деформувався.

Основні риси деформації ринку в умовах адміністративно-командної, чи директивної, системи господарювання:

1) відсутність численних ринкових суб'єктів, які організовують свою господарську діяльність на основі різних форм власності;

2) надмірна централізація в розподілі товарних ресурсів та їх русі, відсутність самостійності в комерційній діяльності;

3) монополізм виробника і торговця;

4) незбалансованість попиту і пропозиції, яка щороку зростає;

5) надмірне зростання цін, невтримна інфляція, порушення грошового обігу, бюджетний дефіцит, величезна емісія грошей і т. ін.;

6) розквіт тіньової економіки" "сірого" і "чорного" ринків;

7) спроба посилення регіональних ринків, збільшення впливу відцентрових сил;

8) розквіт бартерних угод замість більш розвинених торговельно-грошових відносин;

9) деформація економічних інтересів суб'єктів ринкових відносин (наприклад, у торговців виникає бажання не продати, а приховати товар), немотивованість до ефективної праці, ризику в господарській діяльності;

10) відсутність у споживача права вибору товару.

Сучасна модель ринкового господарювання, яка сформувалася в країнах із розвиненою ринковою економікою, характеризується такими загальними закономірностями, як максимальна приватизація, відкритість ринків, високий рівень розвитку економіки країни загалом та інфраструктури ринку зокрема, розвинена система методів фінансово-бюджетного регулювання національної економіки, конвертованість валюти, економічне зростання і циклічний характер розвитку економіки в цілому.

Інфраструктура має забезпечити цивілізований характер діяльності ринкових суб'єктів, її елементи не нав'язані суб'єктами ззовні, а породжені самими ринковими відносинами.

Інфраструктуру ринку можна зобразити у вигляді рис. 1.3.

Рис. 1.3. Інфраструктура ринку

З огляду на функціональне призначення об'єктів товарного ринку їх поділяють на товари особистого споживання й товари виробничо-технічного призначення. Особливості індивідуального та колективного споживання зумовлюють розбіжності в поведінці окремих споживачів та груп. Відповідно до цих особливостей формується споживчий ринок і ринок товарів виробничо-технічного призначення. В теорії маркетингу ринок товарів виробничо-технічного призначення асоціюється з поняттям "ринок підприємств", який порівняно зі споживчим ринком вражає своїми розмірами, адже охоплює величезні грошову масу та кількість одиниць товару. Щоб виготовити кінцеву продукцію, підприємства укладають чимало угод стосовно закупівлі зі своїми постачальниками. Тобто здійснення однієї купівлі кінцевим споживачем передбачає спершу виконання великої кількості окремих закупівель підприємствами. Ці ринки становлять водночас єдиний товарний ринок, на якому здійснюються акти купівлі-продажу товару в матеріально-речовій формі, й одночасно реалізовуються супутні послуги, видовий склад яких зумовлює характер споживання товару та його функціональне призначення. Надання цих послуг найчастіше є продовженням процесу виробництва у сфері обігу.

Попри подібність споживчого ринку та ринку товарів виробничо-технічного призначення між ними є суттєві відмінності. Головні з них зумовлені структурою попиту та пропозиції, організацією ринкових процесів, різновидами рішень та процесом їх прийняття.

Товарний ринок, на відміну від інших видів ринку, охоплює надзвичайно різноманітний і широкий асортимент товарів, так званий торговельний асортимент, який характеризує сукупність товарів виробничо-технічного призначення й особистого споживання, що перебувають у сфері обігу, незалежно від місця їх збереження.

Найповніший систематизований і класифікований асортимент містить Державний класифікатор продукції та послуг (ДКПП). Як складник Державної системи класифікації і кодування техніко-економічної та соціальної інформації, він набув чинності в Україні з 1998 р. Розгорнутий асортимент товарів та послуг, які перебувають в обігу, налічує близько 20 млн найменувань.

Торговельний асортимент складається з товарних груп і товарних одиниць, які пропонують покупцям і називаються товарним асортиментом. Останнє тлумачать як групу однойменної продукції, конкретизованої у назвах, видах, ґатунках, розмірах, артикулах тощо. Наприклад, продукція "вугілля кам'яне" характеризується аналогічними функціонально-корисними властивостями, особливостями видобування, продажем певній цільовій групі покупців, реалізацією однотипними каналами розподілу в межах установленого діапазону цін. За змістом товарна група відповідає однойменному класифікаційному угрупованню ДКПП, яке послідовно поділяється на класи, категорії, підкатегорії, типи. Товарна одиниця торговельного асортименту відповідає класифікаційному угрупованню "тип". Частка окремих товарних груп і товарних одиниць у загальному обсязі торговельного асортименту характеризує його структуру.

Сучасному товарному ринку притаманний значний динамізм структури торговельного асортименту, і найбільше це стосується ринку товарів виробничо-технічного призначення, оскільки невідповідність його структури споживчому попиту спричинює накопичення зайвих товарних запасів, штучний дефіцит на інші потрібні споживачам товари. Наявний у сфері обігу торговельний асортимент, власне, є пропозицією товарів. Він має бути ширшим за попит, який фактично утворився на ринку, щоб задовольнити всі потреби споживачів і сприяти просуванню на ринок нових товарів. Фіксуючи зміни в структурі торговельного асортименту, товарний ринок сигналізує підприємцям про задоволення потреб у конкретних товарах, падіння попиту на них та необхідність виведення на ринок нових товарів.

Товарний ринок найуспішніше функціонує за умов відкритої економічної системи, яка передбачає вільне переміщення товарів і капіталів як усередині держави, так і за її межі. Водночас він є сферою, в якій державне регулювання є найефективнішим. Саме через товарний ринок держава акумулює й вилучає кошти та матеріальні ресурси на розв'язання загальнодержавних і, зокрема, соціальних завдань.

Організація товарного ринку включає створення такої структури відносин, за якої попит покривається пропозицією за ціни, що вигідна і постачальникам, і покупцям. Ця структура передбачає ефективне поєднання конкуренції -- між постачальниками і між споживачами, вона може вимагати об'єднання, роз'єднання, модернізації, реконструкції, залучення іноземних інвесторів та інших рішучих дій. Тут не може бути універсальних засобів. Кожен ринок потребує індивідуального інструментарію для досягнення загальної мети -- встановлення конкурентної динамічної рівноваги попиту і пропозиції. Основними джерелами збільшення надходження товарів до споживчого ринку є виробництво, система розподілу, імпорт. Головне з них -- виробництво споживчих товарів.

Обсяги надходжень продукції на споживчий ринок багато в чому залежать від того, куди спрямовано товарні потоки, тобто від часток позаринкового розподілу і дрібної оптової торгівлі та від зміни товарних запасів. Однак реальним важелем державного впливу на товарне наповнення споживчого ринку є імпорт, і треба добре проміркувати, як використати це джерело.

Оздоровлення (нормалізація) всієї економіки та споживчого ринку як її окремої сфери полягає в досягненні в економічному та соціально-політичному розуміннях стійкого становища. Для стабілізації споживчого ринку треба або постійно збільшувати пропоновану державою масу споживчих товарів, або різко скоротити платоспроможний попит населення, тобто підвищити роздрібні ціни.

Я. Корнаї справедливо пов'язував відокремленість споживчого ринку з наявністю двох окремих систем грошового обігу: безготівкового, який задовольняє потреби виробництва, і готівкового, який обслуговує потреби населення. Оперуючи поняттями "м'якості" і "жорсткості" бюджетних обмежень, він довів, що "роздвоєння" єдиного грошового обігу викликане формуванням у процесі індустріалізації адміністративної системи управління економікою. Справді, перехід від торгівлі виробничими товарами до їх централізованого розподілу зумовив виродження грошей, що циркулюють на цьому ринку: вони перетворилися на безготівкові платіжні засоби, які виконують з усіх функцій грошей тільки одну -- функцію обліку. Якщо безготівкові засоби у масштабах народного господарства перетворяться на готівку і потраплять на споживчий ринок, то неминуче настане руйнівна інфляція, оскільки відповідних їм споживчих вартостей не вироблено.

Основними умовами функціонування товарного ринку є такі:

1. Матеріальна зацікавленість виробника в обслуговуванні попиту. Це наріжний камінь усієї системи ринкових відносин узагалі. її основу становлять відносини власності на засоби виробництва і створюваний продукт. Власність визначає свободу виробника у маневруванні ресурсами, дає можливість самостійно приймати рішення з вигодою для себе, а також для суспільства в цілому, нести відповідальність за свої рішення, у тому числі матеріальну.

Спонукальним мотивом до дій для виробника є прибуток. Тому держава повинна створювати відповідні умови для реалізації виробником матеріальної зацікавленості, тобто формувати законодавчу базу, яка б давала змогу поєднувати всі види інтересів у суспільстві.

2. Наявність резервів виробничих потужностей і робочої сили. Якщо виробничі потужності використовуються на 100 % за повної зайнятості всього працездатного населення, то виробництво не може оперативно реагувати на зміни попиту, виробник не має маневру для переналагодження виробництва на випуск нової продукції. Звідси -- випуск продукції, яка не має попиту, втрата конкурентних позицій на ринку, велика кількість непроданого товару і, як наслідок, неефективне використання виробничих ресурсів.

Щодо резерву робочої сили, то практика показала, що в ринковій економіці варто підтримувати оптимальний розмір цього резерву, оскільки суспільство зазнає великих втрат як за безробіття, так і за повної зайнятості.

Чим визначається оптимальний розмір зазначених резервів? Оскільки кінцевою метою виробника є отримання максимального прибутку, то очевидно, що для нього оптимальним буде такий резерв виробничих потужностей і робочої сили, за якого він отримуватиме максимальний прибуток за найменших витрат.

3. Наявність інфраструктури ринкового господарства, тобто взаємопов'язаної системи організацій, яка обслуговує потоки товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили*

Тут важливо зазначити, що в ринковому господарстві всі суб'єкти господарювання, незалежно від форм власності, мають перебувати у рівних умовах, кожному з них з боку держави має гарантуватися однаковий юридичний і фактичний захист.

4. Наявність стійкого грошового обігу. Нестійкий грошовий обіг у країні формує особливу психологію учасників ринку. Висока інфляція викликає у споживача великі інфляційні очікування. За цих умов, щоб позбутися "гарячих грошей" і уникнути збитків, споживач виявляє ажіотажний попит на товари і послуги, що в результаті дає виробникові помилковий орієнтир на розширення виробництва та пропозиції товарів.

Стійкий грошовий обіг робить життя розміреним і передбачуваним. Споживач формує сталий попит на товари і послуги, його дії передбачаються виробником. Стабільність грошової одиниці робить привабливими для населення вклади в банках, що створює стійку інвестиційну базу для виробника. Ринок товарів та послуг набуває стабільного і динамічного характеру.

Є низка умов, окрім основних, які прямо чи опосередковано впливають на ефективність функціонування товарного ринку. Це політичне становище в країні та за її межами, екологічна ситуація та ін. Інакше кажучи, товарний ринок не може функціонувати ізольовано від складних внутрішніх та зовнішніх процесів суспільного розвитку.

З'ясувавши сутність інфраструктури товарного ринку, треба визначити концепцію його подальшого розвитку. Трансформаційні процеси, що відбуваються в економіці України, дедалі більше залучають її до загальносвітових процесів глобальної конкуренції. На противагу діяльності українських підприємств на внутрішньому ринку діє відпрацьована десятиліттями маркетингова стратегія європейських, американських та азійських багатонаціональних корпорацій. Це призвело до зникнення з ринку багатьох асортиментних груп товарів вітчизняного виробництва, витіснення їх імпортними товарами, просування яких до споживача інтенсивно фінансується іноземним капіталом. Відбувається процес фактичної монополізації окремих сегментів внутрішнього ринку, особливо ринку споживчих товарів, іноземними виробниками.

Неспроможність вітчизняних товаровиробників фінансово забезпечувати процес переміщення товарів зумовлює їхню поразку в конкурентній боротьбі. З іншого боку, сюди додається недостатній розвиток інфраструктури товарного ринку.

Унаслідок зменшення інвестицій та власних джерел фінансування, надмірного зростання вартості виробничо-технологічного, торговельного й іншого устаткування знижується технічний і технологічний рівень підприємств інфраструктури. Технологічна політика більшості суб'єктів господарювання спрямована переважно на створення зовнішнього привабливого вигляду підприємства. Капіталовкладення спрямовуються здебільшого в об'єкти з невеликою капіталомісткістю або в роздрібну мережу з продажу дорогих імпортних товарів. Це призвело до значного зниження ролі суб'єктів інфраструктури як організаторів товарного обігу, порушення зв'язків між виробниками і покупцями. Складські об'єкти багатьох оптово-посередницьких структур використовуються не за призначенням, здаються в оренду або взагалі пустують.

Усе це свідчить, що сучасний стан інфраструктури товарного ринку не відповідає вимогам створення ефективної конкурентоспроможної вітчизняної економіки. Значною мірою це пояснюється відсутністю соціальних передумов підприємницької активності у сфері виробництва та обігу. Важливим чинником реалізації наявного виробничого потенціалу є приведення у відповідність інституціональної й індивідуальної поведінки керівників суб'єктів господарювання, впровадження принципово вищого рівня керування фірмами. Йдеться про створення ефективної системи маркетингу, органічне опанування стратегічного мислення і методів управління, розрахованих на перспективу, постійне оновлення продукції, послуг і технологій.

Размещено на Allbest.ru