Маркетингові аспекти у формуванні ринку продовольства

Размещено на http://www.allbest.ru/

МАРКЕТИНГОВІ АСПЕКТИ У ФОРМУВАННІ РИНКУ ПРОДОВОЛЬСТВА

MARKETING ASPECTS IN FORMING FOOD MARKET

Муштай В.А.

кандидат економічних наук, доцент

кафедри статистики, АГД та маркетингу

Сумського національного аграрного університету

АНОТАЦІЯ

Чинники, що обумовлюють конкуренцію, повинні формувати механізм, який регулюватиме продовольчий ринок на умовах рівноваги попиту і пропозиції. На практиці ж дія даного механізму без впливу державних органів управління, маркетингових аспектів створює ситуацію, при якій інтереси всіх учасників процесів виробництва, переробки, товароруху і споживання не задовольняються.

конкуренція споживаня виробництво ринок

Ключові слова: ринок, попит, пропозиція, продовольство, стратегія, диверсифікація, інфраструктура, інтеграція, конкуренція, виробник, споживач.

АННОТАЦИЯ

Факторы, обусловливающие конкуренцию, должны формировать механизм, регулирующий продовольственный рынок на условиях равновесия спроса и предложения. На практике же действие данного механизма без влияния государственных органов управления, маркетинговых аспектов создает ситуацию, при которой интересы всех участников процессов производства, переработки, товародвижения и потребления не удовлетворяются.

Ключевые слова: рынок, спрос, предложение, продовольствие, стратегия, диверсификация, инфраструктура, интеграция, конкуренция, производитель, потребитель.

ANNOTATION

Factors that contribute to competition should form a mechanism that regulates the food market equilibrium in supply and demand. In practice, the effect of this mechanism without affecting public administration and marketing aspects creates a situation in which the interests of all participants in the production, processing, and consumption of goods movement are not satisfied.

Keywords: market, demand, supply, food, strategy, diversification, infrastructure, integration, competition, producer, consumer.

Постановка проблеми. Безперервне функціонування продовольчого ринку передбачає не тільки формування ринково орієнтованих виробників безпосередньо в самому сільському господарстві, але також і створення принципово нової ринкової інфраструктури, що дозволяла б ефективно переміщати продукт від поля до кінцевого споживача, з одного боку, і, з іншого - також ефективно доставляти маркетингову інформацію, сигнали від споживача до виробника, і навпаки. Якщо проблема реорганізації сільськогосподарських товаровиробників в Україні вивчена у вітчизняній і західній літературі досить добре, то проблематика формування агропродовольчих ринків залишається слабо досліджуваною.

У нинішніх умовах ринок продовольства відноситься до найбільш конкурентного серед товарних ринків України, що обумовлено кількома чинниками. По-перше, споживання продуктів харчування, які є основою життєдіяльності людини і продуктом першої необхідності,відносно нееластичне, тобто зростання фізичної потреби в них має певні межі. При цьому ціни на продукти харчування високоеластичні, тому що їх пропозиція в значній мірі залежить від природних умов та сезонності сільськогосподарського виробництва. Крім того, харчові продукти зазвичай швидко псуються і вимагають швидкої реалізації.

По-друге, споживачами на ринку готової продовольчої продукції є практично всі домо- господарства, і в звичайних умовах придбання даного товару здійснюється щодня або навіть декілька разів на день.

По-третє, ланцюг постачань продовольства складний і різноманітний. Безпосередніми виробниками продовольчої сировини є сільськогосподарські підприємства (фермерські, підсобні господарства громадян). Паралельно з ними суб'єктами продовольчого ринку є переробні підприємства, посередники, що працюють як на ринку сільськогосподарської сировини, так і на ринку готової продукції, а також інші учасники процесу товароруху продовольства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Необхідно зробити наголос на тому, що теоретичні і практичні питання регіональної продовольчої політики, спеціалізації окремих галузей сільськогосподарського виробництва, формування ринкової стратегії їх розвитку з урахуванням маркетингових аспектів та продовольчого ринку зокрема залишаються недостатньо дослідженими. Дані аспекти в деякій мірі знаходять своє відображення в наукових працях В.І. Бойка, В.А. Диленка, Н. Карлова, Ю.С. Коваленка, А.І. Костяєва, Є.Д. Литви- ненка, Л.А. Мачкури, С.В. Мицюка, В.П. Москаленка, Т.Л. Мостенської, Н.П. Наливайка, В.Н. Осипова, Г.М. Паламарчука, Ю.М. Пар- хомової, Г.М. Підлісецького, П.Т. Саблука, А.А. Стрільця, М.І. Шаповала та ін.

Мета статті полягає в обґрунтуванні необхідності застосування маркетингових заходів під час формування продовольчого ринку регіону.

Виклад основного матеріалу дослідження. В економіці України аграрний сектор значною мірою визначає соціально-економічне становище суспільства та гарантує продовольчу безпеку держави.

Що стосується Сумської області, то вона є одним з основних в Україні виробників продукції сільського господарства. Володіючи відповідним природно-кліматичним потенціалом, Сумщина має можливість не тільки задовольняти внутрішні потреби, але й робити досить значний вплив на формування вітчизняного продовольчого ринку.

Останнім часом відбувався процес структурних, якісних та масштабних змін в аграрній сфері як по області, так і в цілому по країні, унаслідок чого, маємо відмітити, суттєво змінилась секторальна структура валової продукції сільського господарства, землекористування, зайнятості. Питома вага великих сільськогосподарських підприємств знижується, проте частка сімейних господарств зростає. Підсобні господарства включені до орбіти економічної діяльності великих сільгосппідприємств, підприємств харчової промисловості, що й визначає їхню стійкість. Наявність такої взаємодії не є винятковою особливістю вітчизняної економіки перехідного періоду, а сутність такої економічної співпраці полягає в тому, що виникає певний економічний інститут, який забезпечує взаємодіючим групам сільськогосподарських товаровиробників додатковий ефект, обумовлений властивостями, характерними для особистих підсобних господарств і великих сільгосппідприємств.

Доречно відмітити, що на макрорівні процеси об'єднання різних типів підприємств і господарств останнім часом набули суттєвого прискорення.

Розглядаючи дану проблему через призму залучення інвестицій АПК, зазначимо, що виконання цієї важливої задачі безпосередньо залежить від підвищення ліквідності сільськогосподарської продукції. Вирішальне значення в цьому плані матиме подальше інвестування переробної, і в першу чергу харчової промисловості, а основним джерелом капіталовкладень повинні стати оператори продовольчого ринку. Саме у сфері розподілу і реалізації формується основна частина доданої вартості, тому саме ці підприємства повинні стати основними інвесторами у формуванні продовольчого потенціалу регіонів.

Саме на основі такої інтеграції, на нашу думку, можна вирішити проблему інвестиційної активності в агропромисловому комплексі. У результаті одночасно з фінансуванням сільськогосподарського виробництва буде стимулюватися попит на продукцію сільського господарства з боку галузей, що традиційно є її головними споживачами - переробка зерна, м'яса, молока та ін. До речи, підприємства цих галузей уже достатньо довгий час самостійно вирішують питання постачання сировини. Способи вирішення проблеми різні - від авансування АПК до входження в число власників агропідприємства, тобто форма кредитування переходить в інвестування шляхом участі в статутному капіталі. При цьому відбувається не тільки придбання паїв в обмін на засоби виробництва, а й оренда посівних площ чи купівля господарств [1, с. 328].

У свій час у досить широкий оборот увійшов термін «агропромислова інтеграція», який охоплює загальний зміст усіх форм зв'язків сільського господарства із суміжними сферами економіки. Суть самого слова «інтеграція» означає стан зв'язаності, об'єднання окремих частин у єдине ціле, у єдину систему, а також процес, що веде до такого стану. У даному випадку мова йде про організаційне злиття відповідних підприємств, які можуть функціонувати спільно, взаємодоповнюючи одне одного, тобто тих підприємств, які у своїй діяльності використовують маркетингові стратегії росту. Інакше кажучи, різні суміжні сфери економічно з'єднуються в єдину цілісну систему на основі тісних виробничих зв'язків між ними, їх взаємопроникнення.

Нині все більша кількість промислових підприємств (в основному переробних) беруть в оренду десятки і сотні тисяч гектарів землі для повноцінного сільськогосподарського виробництва з повним його фінансуванням. Окрім того, такі суб'єкти господарювання є більш надійними позичальниками, ніж аграрні формування, тому для них кредитні ресурси комерційних банків будуть більш доступними.

Таким чином, складаються об'єктивні умови для створення вертикально-інтегрованих агропромислових холдингів: по-перше, з'являються кошти, необхідні для інвестування в розвиток дочірніх підприємств; по-друге, практично підійшли до завершення приватизаційні процеси в АПК; по-третє, система оподаткування в сільському господарстві створює певні переваги для потенційного інвестора.

Важливим наслідком інтеграційних процесів в АПК стане розбудова найбільш слабкої ланки ланцюга «виробник - споживач» - виробничої інфраструктури сільського господарства. У таких її галузях, як заготівля продуктів, торгівля, громадське харчування, система збереження і переробки продукції, дорожньо- транспортна система, матеріально-технічне постачання, реалізація, зберігання та ін., формується позитивний вплив на розширення від- творювальних процесів у розрізі агропродоволь- чої політики [3, с. 67].

Аналіз наукових праць [4; 6] дозволяє

стверджувати, що основою повноцінного забезпечення продовольством регіонів є величина та рівень використання ресурсного потенціалу сільського господарства, який являє собою сукупність об'єктивних природно-економічних умов з їх певною якісною характеристикою, що здійснюють вплив на хід процесу відтворення в сільському господарстві. Ресурсний потенціал у сільському господарстві характеризується потенційно можливим обсягом виробництва сільськогосподарської продукції при певному якісному рівні основних виробничих чинників даної галузі - якості землі, забезпеченості виробничими фондами, а також робочою силою.

Що стосується самого потенціалу продовольчого комплексу, то його слід розглядати як спроможність поставляти продукти харчування для задоволення потреб населення і сировину для їх виробництва з метою збалансування як регіональних потреб, так і потреб країни в цілому. У зв'язку з цим продуктова структура регіонального виробництва повинна визначатися його спеціалізацією, що забезпечує найбільш повне задоволення потреб у продуктах харчування всього суспільства (включаючи потреби населення регіону) при найбільш ефективному використанні наявних природних, матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Аналізуючи виробництво та споживання продовольчої продукції, можна було б припустити, що з початком реформ в агропромисловому комплексі рівень спеціалізації регіонів у виробництві сільськогосподарської продукції зросте, тому що на той час були скасовані диференційовані по зонах закупівельні ціни. Проте за роки реформ сформувалась тенденція регіонів до самозабезпечення такими основними сільськогосподарськими культурами, як зерно та соняшник, тобто відбувається процес декон- центрації виробництва, і головною причиною цього є прагнення сільськогосподарських підприємств виробляти культури, що мають найбільший рівень рентабельні.

У табл. 1 досліджуються тенденції виробництва основних видів сільськогосподарської продовольчої продукції в Сумській області за період 2010-2014 рр. [5, с. 112].

Таблиця 1 Валове виробництво окремих видів сільськогосподарської продукції сільськогосподарськими підприємствами Сумської області, тис. т