У статті було встановлено, що концептуальні основи управління інноваційним розвитком на основі використання стратегій міжнародного маркетингу визначаються напрямами співробітництва міжнародних корпорацій і держав при проведенні довгострокової науково-технічної політики. В основу розробки концепції національної інноваційної системи було покладено безпосередню взаємодію суспільних і державних інституцій, освітніх установ і бізнес-кіл з приводу розробки і реалізації загальної довгострокової стратегії інноваційного розвитку. Зміст концепції має визначатись з використанням стратегічного маркетингового підходу, а також з урахуванням наявної множини об'єктивних для кожної країни факторів: розмірів країни, геополітичного положення, наявності природних ресурсів, особливостей розвитку інституцій і форм бізнес-діяльності тощо. Доведено, що відмінності національних інноваційних систем будуть полягати у структурі і ступені їх організованості. У результаті дослідження з метою підвищення ефективності останньої було запропоновано використання прогресивної технології використання нестандартного прогресивного та функціонального підходу та системного аналізу.

Ключові слова: стратегії інноваційного розвитку, міжнародна інтеграція, функціональний підхід, системний аналіз, глобалізація, світова економіка.

Постановка проблеми

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок з важливими науковими чи практичними завданнями. Головна мета державної інноваційної політики полягає у створенні соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції. Дії і заходи держави у сфері регулювання інноваційних процесів мають бути виваженими, достатньо обґрунтованими, оскільки від цього залежить їх ефективність.

Суб'єкти господарювання функціонують, перш за все, у внутрішньому середовищі країн, яке може характеризуватись такими типами інноваційної політики: технологічного поштовху; ринкової орієнтації; соціальної орієнтації; зміни економічної структури господарського механізму [266, с.127-135]. Інноваційна економіка як система є досить динамічною, здатною швидко і ефективно адаптуватись до мінливого внутрішнього та зовнішнього середовищ. Системність інноваційних змін є основою відповідної моделі розвитку економіки, що є надзвичайно важливим в умовах розвитку міжнародної інтеграції. Інноваційна діяльність - це органічний елемент економічних процесів, що відбуваються в рамках національних держав, у галузях господарства, в міжнародних корпораціях і дрібних компаніях. Це не замкнута, обмежена лабораторіями університетів і наукових центрів, система виробництва нового знання, нових технологій, товарів і послуг тощо. У сучасних умовах, коли знання стають економічним ресурсом, коли високі технології змінили світове господарство, саме такий підхід до аналізу інноваційної діяльності стає принципово важливим.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Основні шляхи та пріоритети інноваційного розвитку світової економіки були сформовані й відображені в роботах відомих закордонних і вітчизняних учених: Дж. Акерлоф, Т Верлен, Дж. Даннінг, Р. Манделл, Дж. Неш, М. Спенс, Дж. Стігліц, О. Амоша, С.В. Валдайцева, В.В. Липова, З.О. Луцишина, П.П. Микитюк, В.В. Стадник, М.А. Йохна, А. Тихонова, Ф. Хайєка, Ю. Ясинського та ін.

Формулювання цілей статті. Метою статті є формування системи управління інноваційним розвитком країн в умовах глобалізації за рахунок використання нестандартного прогресивного і функціонального підходу, а також системного аналізу стратегій міжнародного маркетингу.

Виклад основного матеріалу дослідження. Вибір типу державної інноваційної політики та формування механізму, що сприяє її реалізації, залежить від стратегічних цілей держави і має здійснюватись з урахуванням загальних закономірностей інноваційних процесів, використанням результатів маркетингових досліджень. Можна стверджувати, що інноваційна політика має бути диференційована. Для розвитку нових виробництв, які мають задовольнити потребу у продуктах, визначену за результатами маркетингових досліджень, необхідною є суттєва підтримка держави (зокрема через систему податкових пільг), оскільки впровадження принципово нового є надто ризикованим і повинно супроводжуватись значними інвестиціями.

Найважливіші завдання державної інноваційної політики полягають у розвитку інфраструктури підтримки інноваційної діяльності, розширенні доступу потенційних користувачів до банку знань, створенні сприятливих інституційних умов для активної інноваційної діяльності суб'єктів господарювання, що формуватиме відповідні преференції у бізнес-середовищі, сприятиме зростанню інвестицій у розвиток науки, підвищуватиме віддачу від них і, в кінцевому підсумку, забезпечуватиме динамічне економічне зростання.

Держава є головним суб'єктом управління інноваційним розвитком. Реалізуючи інноваційну модель розвитку, вона визначає пріоритети науково-технічної діяльності і підтримує їх розвиток через систему фінансово-кредитних та податкових інструментів, формує організаційні механізми інформаційного і ресурсного забезпечення інноваційної діяльності, створює умови для зростання науково-технічного потенціалу країни. З цією метою розробляється законодавча база, яка визначає правові, економічні та організаційні умови науково - технічної та інноваційної діяльності, регулює відносини між суб'єктами науково-технічної та інноваційної діяльності, встановлює порядок та умови надання фінансової підтримки юридичним особам, що здійснюють науково-технічну та інноваційну діяльність.

Держава також визначає стратегічні і поточні завдання у сфері інноваційної діяльності, формуючи довгострокову і поточну інноваційну політику.

Сутність довгострокової інноваційної політики полягає у створенні умов для загального соціально - економічного розвитку країни на інноваційній основі із залученням прямих і непрямих інструментів економічного впливу шляхом формування стимулюючого законодавчого та інституційного середовищ для всіх суб'єктів інноваційного процесу.

Цілями довгострокової інноваційної політики є:

визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

пряме державне фінансування важливих інноваційних проектів для реалізації програм структурної перебудови економіки;

підтримка нових конкурентоспроможних наукомістких галузей та виробництв, які можуть здійснити технологічний прорив і створити основу матеріально-технічної бази довгострокового економічного зростання країни;

формування єдиного технологічного простору;

здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності, яка б створювала відповідні мотиваційні преференції у підприємницькому середовищі; створення умов для збереження, розвитку і ефективного використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;

формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

міжнародний маркетинг стратегія інноваційний розвиток

пряме державне фінансування розвитку сучасної інноваційної інфраструктури;

регулювання інноваційної діяльності в регіонах (раціональне розміщення інноваційного потенціалу вирівнювання соціально-економічних диспропорцій розвитку регіонів;

сприяння міжнародній науково-технічній кооперації, зокрема через участь у спільних науково-технічних та дослідних проектах; заохочення іноземних інвесторів до створення спільних підприємств, що виготовляють наукомістку продукцію; сприяння трансферу технологій з найперспек - тивніших інноваційних напрямів; впровадження міжнародних стандартів для вітчизняних виробництв; стимулювання експортно-імпортних операцій у торгівлі інноваційними товарами, послугами тощо.

Важливість маркетингового аспекту при розробці стратегій інноваційного розвитку визначається тим, що для того, щоб реалізувати викладені стратегічні завдання, необхідно здійснити значні фінансові вкладення у ті проекти і програми, результати яких можуть користуватись попитом не лише у короткостроковій перспективі, а й визначати напрями стратегічного розвитку економіки, що вимагає проведення і висуває підвищені вимоги до результатів маркетингових досліджень.

Процес вибору інноваційної стратегії з використанням маркетингової складової можна представити у вигляді матриці (рис. 1).

Рис.1. Матриця вибору інноваційної стратегії з використанням маркетингової складової

Поточна інноваційна політика передбачає оперативне регулювання та підтримку інноваційної діяльності на мікроекономічному рівні, зокрема:

координацію інноваційної діяльності, в т. ч. на рівні регіонів;

захист прав та інтересів суб'єктів інноваційної діяльності;

підготовку висококваліфікованих кадрів, орієнтацію на безперервність підвищення якості робочої сили;

оцінювання дієвості та результативності нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

визначення доцільності надання фінансової підтримки для реалізації конкретних інноваційних проектів;

здійснення моніторингу реалізації інноваційних проектів з метою визначення ефективності вкладання інвестицій;

організацію, планування і контроль ресурсного забезпечення підтримуваних державою інноваційних проектів з державних і недержавних джерел;

розробка організаційних форм підтримки інноваційної діяльності на рівні регіонів (технопарки, технополіси, інноваційні центри тощо);

створення венчурних інноваційних фондів, що користуються податковими пільгами;

забезпечення сприятливих умов для виробників конкурентоспроможного продукту;

інше.

Відповідно до використовуваних форм державної підтримки та з використанням результатів маркетингових досліджень мають визначатись стратегії інноваційної діяльності суб'єктів господарювання (табл.1).

При цьому доцільним є аналіз альтернативних варіантів інноваційних стратегій (рис.2).

Важлива роль у розвитку інноваційної діяльності належить державно-приватному партнерству - взаємодії держави і суб'єктів господарювання. Підприємець, зайнявши певну ринкову нішу, з огляду на власне бачення та кон'юнктуру ринку, веде бізнес за визначеними бізнес-процесами з урахуванням як співвідношення попиту і пропозиції на обраному сегменті ринку, так й інших чинників зовнішнього і внутрішнього середовищ фірми. Якщо масштаби діяльності дають змогу отримувати підприємцю прийнятний для нього прибуток на визначену перспективу, він обирає стратегію стабільності, зосереджуючись на удосконаленні існуючих процесів та операцій.

В іншому випадку роль маркетингової стратегії стає визначальною, тим більше на міжнародному ринку, оскільки пошук шляхів підвищення ефективності бізнесу у зовнішньому середовищі пов'язаний зі значними ризиками (табл.2).

Таблиця 1

Основні розділи стратегічного плану розвитку організації

Концептуальні основи управління інноваційним розвитком на основі використання стратегій міжнародного маркетингу визначаються напрямами співробітництва міжнародних корпорацій і держав при проведенні довгострокової науково-технічної політики, важливим елементом якої є збільшення фінансування науково-дослідних робіт: зростання асигнувань на НДР надає імпульс інноваційному розвитку, перш за все, в рамках національної інноваційної системи.

У результаті проведеного дослідження обґрунтовано об'єктивність переходу на інноваційну модель економічного розвитку. На основі змістовного опрацювання стадій конкурентного зростання за М. Портером (І - на внутрішньому ринку існує стабільний попит; ІІ - основні фактори не відіграють основної ролі, удосконалюються розвинені і спеціалізовані фактори; ІІІ конкуренція ведеться переважно на основі диференціації продукту; IV - вивозиться капітал на базі прямих зарубіжних інвестицій; V - держава і компанії розробляють стратегії інтернаціоналізації, міжнародні і глобальні стратегії розвитку; V! - зміцнюються міжнародні позиції країни щодо надання послуг; VH серед методів державного впливу на економіку переважають непрямі важелі, доведено необхідність в умовах глобалізації існування національних інноваційних систем (сукупності структур та інституцій з продукування, правового і фінансового супроводу та комерційної реалізації наукових знань і технологій у межах національних кордонів).

Таким чином в основу розробки концепції національної інноваційної системи має бути покладено безпосередню взаємодію суспільних і державних інституцій, освітніх установ і бізнес-кіл з приводу розробки і реалізації загальної довгострокової стратегії інноваційного розвитку. Зміст концепції має визначатись з використанням стратегічного маркетингового підходу, а також з урахуванням наявної множини об'єктивних для кожної країни факторів: розмірів країни, геополітичного положення, наявності природних ресурсів, особливостей розвитку інституцій і форм бізнес-діяльності тощо. При цьому відмінності національних інноваційних систем будуть полягати у структурі і ступені їх організованості внаслідок покраїнової модифікації впливу процесу глобалізації.

Базовими складовими моделі національної інноваційної системи мають стати такі: система освіти, професійної підготовки, розвитку і використання кадрів; система інформаційного забезпечення інноваційного розвитку на всіх рівнях національної економіки; система підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності в країні; система організаційного (інституціонального) і матеріально-технічного забезпечення інноваційної діяльності.

Таким чином можна робити висновок, що концептуальні основи управління інноваційним розвитком на основі використання стратегій міжнародного маркетингу визначаються напрямами співробітництва міжнародних корпорацій і держав при проведенні довгострокової науково-технічної політики, важливим елементом якої є збільшення фінансування науково - дослідних робіт: зростання асигнувань на НДР надає імпульс інноваційному розвитку, перш за все в рамках національної інноваційної системи.

Перелік використаних джерел

1. Амоша О.І. Інноваційний шлях розвитку України: проблеми та рішення /О.І. Амоша // Економіст. - 2005. - № 6. - С.28-32.

2. Валдайцев С.В. Управление инновационным бизнесом: учеб. пособие для вузов / С.В. Валдайцев. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2012. - 343 с.

3. Липов В.В. Міжнародна економіка: світова економіка та міжнародні економічні відносини. Модуль ІІ. Міжнародні ринки та форми міжнародної економічної взаємодії / В.В. Липов. - К.: Видав. дім "Професіонал", 2011. - 368 с.

4. Луцишин З.О. Трансформація світової фінансової системи в умовах глобалізації / З.О. Луцишин. - К.: Видав. центр "Друк", 2012. - 345 с.

5. Микитюк П.П. Інноваційний менеджмент / П.П. Микитюк. - К.: Центр навчальної літератури, 2007. - 400 с.

6. Микитюк П.П. Інноваційна діяльність: навч. посіб. / П.П. Микитюк, Б.Г. Сенів. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 392 с.

7. Стадник В.В. Інноваційний менеджмент: навч. посіб. / В.В. Стадник, М.А. Йохна. - К.: Академвидав, 2006. - 464 с.

Размещено на Allbest.ru