Види стандартів та їх характеристика

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

1. Стандартизація та сертифікація продукції

Стандартизація - це визначення і застосування правил з метою впорядкування діяльності в певній галузі. Стосовно продукції стандартизація охоплює такі фактори:

- встановлення вимог до якості готової продукції, а також сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів;

- розвиток уніфікації та агрегатування продукції як важливої умови спеціалізації та автоматизації виробництва;

- визначення норм, вимог і методів у галузі проектування та виготовлення продукції з метою забезпечення належної якості та недопущення невиправданої різноманітності видів і типорозмірів виробів однакового функціонального призначення;

- формування єдиної системи показників якості продукції, методів її випробування та контролю;

- забезпечення спільності термінів вимірювань і позначень;

- створення єдиних систем класифікації і кодування продукції, носіїв інформації, форм і методів організації виробництва.

Результати стандартизації знаходять відображення в спеціальній нормативно-технічній документації. Основними її видами є стандарти і технічні умови - документи, що містять обов'язкові для виробників норми якості виробу і засоби їх досягнення. Застосовувана на підприємствах нормативно-технічна документація охоплює певні категорії стандартів: міжнародні стандарти ISO серії 9000, державні стандарти України, галузеві стандарти, стандарти науково-технічних та інженерних товариств, технічні умови, стандарти підприємств.

Найбільш жорсткі вимоги щодо якості містяться у міжнародних стандартах, які розробляються Міжнародною організацією стандартизації - ISO і використовуються для сертифікації виробів, що експортуються в інші країни і реалізуються на світовому ринку.

Державні стандарти України установлюються на вироби загальномашинобудівного застосування (підшипники, інструменти, деталі кріплення тощо), продукцію міжгалузевого призначення, продукцію для населення і народного господарства, організаційно-методичні та загальнотехнічні об'єкти (науково-технічна термінологія, класифікація та кодування техніко-економічної інформації), елементи народногосподарських об'єктів державного значення (зв'язок, енергосистема, оборона, транспорт тощо), методи випробувань. Вони містять обов'язкові та рекомендовані вимоги.

Галузеві стандарти розробляють на ту продукцію, на яку відсутні державні стандарти України або у випадку необхідності встановлення вимог, що доповнюють чи перевищують останні в державних стандартах.

Технічні умови містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником і споживачем продукції. Вони регламентують норми і вимоги щодо якості тих видів продукції, для яких державні або галузеві стандарти не розробляються та які виготовляються на замовлення окремих підприємств, а також нових видів виробів на період їх освоєння виробництвом.

Стандарти підприємств розробляються за власною ініціативою підприємств з метою конкретизації вимог до продукції і самого виробництва, що містяться звичайно в інших видах нормативно-технічної документації. Такі стандарти використовуються для створення внутрішньої системи управління якістю праці і продукції.

Стандарти і технічні умови - це документи динамічного характеру. Вони повинні періодично переглядатись і уточнюватись з урахуванням інноваційних процесів і нових вимог споживачів до продукції.

Важливим заходом, що підвищує технічний рівень і якість, є введення системи сертифікації продукції. Сертифікація - система дій, що спрямована на підтвердження відповідності характеристик продукції вимогам стандартів. При введені сертифікації підприємства-виробники повинні проходити атестацію, а потім періодично переатестовуватися з метою визначення їх придатності стабільно випускати продукцію встановленого рівня якості. Періодичні випробування продукції також повинні проводитись в незалежних випробувальних центрах, після чого вона отримує “сертифікат відповідності”, тобто підтвердження відповідності якості продукції вимогам стандартів. Сертифікація передбачає взаємне визнання результатів випробувань постачальником і споживачем, виключає повторні випробування і тим самим скорочує шлях “виробництво - експлуатація”.

Для деяких видів продукції діє міжнародна система сертифікації, в якій беруть участь окремі країни чи фірми. Координацією заходів зі створення таких систем займається спеціальний комітет з сертифікації - СЕРТИКО, що діє у складі ISO.

У деяких країнах вже функціонують акредитовані у СЕРТИКО ІSО і визнані світовим співтовариством випробувальні центри, що видають сертифікати на певні види продукції. Зокрема у США діє центр з випробування тракторів і сільськогосподарських машин, у Франції - автомобілів, у Чехії та Словаччині - електроустаткування та медичної техніки.

На початку 1993 р. Україна стала членом ISO та міжнародної електротехнічної комісії - ІЕС. Це дає їй право нарівні з 90 іншими країнами світу брати участь у діяльності більш ніж 1000 міжнародних робочих органів технічних комітетів зі стандартизації і сертифікації та використовувати понад 12000 міжнародних стандартів.

Для набуття максимально можливого значення та іміджу надійного партнера на зовнішньому ринку підприємствам бажано створювати і сертифікувати також власні системи якості. Відповідний рівень такої системи підтримується сертифікатом, який видається підприємству на певний строк - один рік, два роки тощо. Право видачі сертифіката на систему якості може мати національний орган із сертифікації, у необхідних випадках йому надається можливість делегувати таку функцію акредитованій для цієї мети організації. Для оцінки системи якості та отримання сертифіката на неї дозволяється залучати будь-яку закордонну фірму, що займається сертифікацією. Вагомість сертифіката і рівень довіри до нього залежить від іміджу організації, яка видає такий документ.

В Україні створена державна система стандартизації та сертифікації. Національним органом, що проводить і координує роботу з забезпечення її функціонування, є Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт України). Для організації розробки і підготовки до затвердження державних стандартів України за рішенням Держспоживстандарту створені технічні комітети зі стандартизації. До роботи в цих комітетах залучаються на добровільних засадах представники підприємств і організацій, провідні вчені та спеціалісти.

Органи державного нагляду виконують наступні функції: здійснюють перевірку додержання стандартів (норм і правил), узагальнюють її результати та інформують про це відповідні органи державної влади і громадськість; забезпечують оперативне вживання заходів до припинення порушень стандартів, вносять пропозиції щодо підвищенняякості продукції та ефективності своєї діяльності.

2. Види та категорії стандартів

За об'єктами стандартизації стандарти поділяють на три групи: стандарти на властивості, методи та засоби.

Рис. 1

Перші регламентують властивості предметів і засобів праці, виробів, вимірювальних і контрольних засобів тощо. Ці стандарти містять основні характеристики і показники якості об'єктів стандартизації (розміри, масу, матеріали, характер і допустиму кількість домішок, якість поверхонь, метрологічні характеристики, вид живлення, потужність тощо). Стандарти на методи містять вимоги до способів виготовлення, випробування, контролювання, добирання оптимальних режимів роботи устаткування, вимірювальних інструментів тощо. За допомогою наведених у них вимог перевіряють геометричні розміри виробів, їх фізичні та хімічні властивості, склад матеріалів, якість поверхонь тощо.

Встановлені у стандартах єдині норми, правила, позначення одиниць фізичних величин, поняття тощо спрощують і здешевлюють організацію та виконання робіт у всіх галузях науки, техніки та господарської діяльності. Як приклад, досить навести єдині правила та вимоги щодо оформлення конструкторських, технологічних, технічних, нормативних тощо документів.

Залежно від призначення стандарти бувають: основні, на продукцію, роботи (послуги) та методи вимірювання й контролювання, а залежно від сфери дії - міждержавні (міжнародні чи міжнаціональні), що розроблені та прийняті міжнародними організаціями (180, ІЕС тощо); державні стандарти України (ДСТУ), які розроблені та прийняті компетентними державними організаціями України; стандарти підприємств і фірм (ТУ), що прийняті їх керівниками та зареєстровані компетентними органами чи організаціями зі стандартизації. Республіканські стандарти колишньої УРСР (РСТ) застосовують, як державні, до моменту їх заміни чи скасування.

Очолює усі роботи зі стандартизації, метрології та сертифікації продукції Державний Комітет зі стандартизації, метрології та сертифікації України (Держстандарт України). Державним називають національний стандарт, який затверджений Держстандартом України. Міжнародні та міждержавні стандарти також можуть бути результатом уніфікації чи гармонізації державних стандартів на підставі відповідних угод. Наприклад, згідно з угодою керівників урядів країн СНД, у 1992 році щодо проведення узгодженої політики зі стандартизації за міжнародні стандарти було прийнято понад 20 000 ГОСТів відповідно до погодженого їх переліку, які до цього були державними стандартами Російської Федерації.

Чинність стандартів розповсюджується на виробників продукції чи виробів, відповідно до компетенції організації, що прийняла стандарт, і всіх споживачів, які використовують чи споживають об'єкти стандартизації, незалежно від їх підпорядкування. В окремих випадках, згідно з рішенням чи ухвалою компетентної державної організації зі стандартизації, може бути обмежена чи, навпаки, розширена чинність окремих стандартів на виробників і споживачів відповідних галузей господарської діяльності. Наприклад, чинність державних загальнотехнічних стандартів обов'язкова для усіх виробників і споживачів продукції, що застосовують загально-технічні норми, правила, предмети тощо. Чинність стандартів міжнародних організацій має бути підтверджена Держстандартом України. Для цього щорічно видають покажчики (каталоги) чинних в Україні нормативних документів і стандартів.

Продукція, що виготовлена згідно зі стандартами підприємств чи фірм, які не погоджені з компетентною державною організацією зі стандартизації та сертифікації, може бути допущена тільки для внутрішнього (у межах підприємства чи фірми) використання або споживання. Наприклад, креслення заготовок, деталей, вузлів; технічні вимоги до окремих спеціальних матеріалів, технологічні інструкції тощо є стандартами підприємств, які оформляють згідно з вимогами чинних державних стандартів, але самі об'єкти стандартизації можуть бути об'єктами тільки внутрішнього використання чи споживання. Для розширення їхньої чинності за межі підприємства чи фірми необхідне відповідне погодження із зовнішніми споживачами та компетентними державними організаціями зі стандартизації.

Галузеві стандарти (ГСТУ) розробляють у разі відсутності ДСТУ обґрунтованої необхідності встановлення в них вищих чи додаткових вимог порівняно з вимогами державних стандартів.

Стандартні технічні умови (СТТУ) розробляють у разі необхідності розповсюдження та впровадження узагальнених результатів прикладних досліджень. СТТУ (чи ТУ) - це документ, що регулює стосунки між постачальником і споживачем продукції, для якої відсутні ДСТУ і ГСТУ.

Будівельні норми - нормативні документи, які встановлюють загальні принципи, правила, норми й характеристики в галузі будівництва. Стандарти підлягають реєстрації в Держстандарті України або територіальних його органах.

Технічна документація на продукцію - сукупність документів, які необхідні й достатні для здійснення кожної стадії життєвого циклу (створення, виготовлення, використання, ремонтування та зберігання) продукції. Розрізняють конструкторську, проектну, технологічну, вихідну, інформаційну та науково-технічну документацію.

Науково-технічна документація - сукупність технічних вимог, законодавчих положень щодо захисту життя й здоров'я людей, охорони довкілля, забезпечення прав споживача, а також встановлення правил нагляду за її виконанням.

За ступенем обов'язковості стандарти поділяють на:

- обов'язкові для виконання, тобто такі, що приймаються урядом, або за його дорученням, державними органами - Держстандартом України, Мінбудом України тощо; їм надається статус державних документів (до таких документів належать стандарти з безпеки праці, охорони навколишнього середовища, ресурсозберігання, а також технічної спільності та взаємозамінності);

- необов'язкові для виконання (рекомендовані), тобто такі, чинність яких поширюється на продукцію, що знаходиться в оптовій торгівлі; дотримання вимог таких стандартів контролюється ринком; окрім того, необов'язковими мають бути організаційно-методичні стандарти;

- диспозитивні стандарти, які в принципі не є обов'язковими, але стають такими за умови згоди між замовником (покупцем) та постачальником (продавцем, виробником); тоді вони можуть бути схвалені чи прийняті на різних рівнях;

- змішані, тобто стандарти, окремі норми яких можуть бути обов'язковими, необов'язковими та диспозитивними.

Подібні градації обов'язковості можуть використовуватися й для інших нормативних документів. Ступінь обов'язковості кожного з них встановлюється його розробником.

У сферах, де об'єкти стандартизації швидко змінюються або за потреби накопичити досвід використання виробітку стандарту, з метою спробувати положення стандарту чи обґрунтувати вибір з можливих запропонованих альтернатив певних положень, розробляють пробні стандарти.

Пробні стандарти розробляють за потреби на основі проектів міжнародних та регіональних стандартів, які перебувають на завершальних етапах розробки. Пробні стандарти можуть мати менший рівень консенсусу, зокрема, його можна досягнути на рівні технічного комітету стандартизації чи навіть на рівні його робочої групи. Як пробні стандарти, можна застосовувати нові документи міжнародної організації стандартизації - PAS, TS та ITA.

Примітка. PAS - загальнодоступні технічні умови;

TS - технічні умови;

ITA - галузеві технічні угоди.

У разі, коли розробку проекту стандарту неможливо завершити, як стандарт, за умов, установлених ДСТУ 1.2, його оформляють у вигляді технічного звіту. Звіт не є нормативним документом (НД).

НД національного рівня на продукцію, процеси та послуги, для яких встановлено вимоги технічними регламентами та законодавством, потрібно складати та оформлювати таким чином, щоб їх можна було використовувати для підтвердження відповідності зазначених продукції, процесів та послуг.

НД громадських організацій (наукових, науково-технічних та інженерних товариств і спілок) розробляють, якщо існує потреба поширити результати фундаментального та прикладного дослідження чи практичного досвіду, одержані у певних галузях науки або сферах професійних інтересів.

НД на різні суб'єкти господарювання та їхні об'єднання розробляють на продукцію, процеси та послуги, що використовуються для власних потреб.

Зазначені у цьому пункті стандарти дозволено застосовувати щодо продукції, процесів та послуг, призначених для самостійного постачання, якщо в них установлено положення, що регулюють відносини між виробником (постачальником), споживачем (користувачем), та за згодою останнього.

Рекомендовано забезпечувати узгодженість НД усіх рівнів на однакові чи пов'язані між собою об'єкти стандартизації з урахуванням пріоритетності положень документів національного рівня.

Технічні умови (далі - ТУ) встановлюють вимоги до продукції, призначеної для самостійного постачання, до виконання процесів чи надання послуг замовникові і регулюють відносини між виробником (постачальником) і споживачем (користувачем).

ТУ встановлюють вимоги до якості, виконання, розмірів, сировини, різних одиниць, безпечності, охоплюючи вимоги до торгового фірмового знака, термінології, умовних позначень, методів випробовування (вимірювання, контролювання, аналізування), паювання, маркування та етикетування, надавання послуг, а також визначають за потреби способи оцінювання відповідності встановленим обов'язковим вимогам.

Право власності на НД установлює та регулює чинне законодавство. У всіх НД, крім національних, треба зазначати код згідно з «Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України» (ЄДРПОУ) юридичної особи, якій належить право власності на відповідний документ.

3. Галузеві стандарти, технічні умови та технологічні інструкції

До нормативно-технологічної документації, якою користуються підприємства ресторанного господарства, належать також: галузеві стандарти (ГСТ), стандарти підприємств (СТІГ), технічні умови (ТУ) і технологічні інструкції (ТІ) на продукцію, яка виробляється промисловими і заготівельними підприємствами для постачання іншим підприємствам.

Галузеві стандарти (ГСТи) є основним нормативним документом, що регламентує виробництво напівфабрикатів і кулінарних виробів. ГОСТи розробляються і затверджуються для підприємств м'ясної, молочної і харчової промисловості, рибного господарства, які виробляють продукцію для підприємств ресторанного господарства.

Технічні умови (ТУ) розробляються на підприємствах на нову продукцію, погоджуються з органами СЕС Міністерства охорони здоров'я України і реєструються в регіональному відділенні Держстандарту України. Технічні умови - основний регламентуючий документ, що визначає виробництво напівфабрикатів тільки на підприємствах ресторанного господарства. ДСТУ і ТУ містять вимоги до якості сировини і напівфабрикатів з органолептичних і фізико-хімічних показників.

Технологічні інструкції (ТІ) вводяться одночасно зі стандартами (технічними умовами). Вони є основними технологічними документами, що визначають асортимент напівфабрикатів, які виробляються; вимоги до якості і норми витрати сировини; порядок проведення технологічних процесів; вимоги до упакування і маркування; умови і терміни зберігання та транспортування.

Стандарти підприємств (СТП) розробляють на кулінарні вироби з нетрадиційними способами холодної і теплової обробки, на нові процеси. Проект СТП погоджують з територіальною санепідслужбою. Затверджує СТП керівник підприємства на обумовлений ним термін.

Технологічний процес, викладений у СТП, повинен забезпечити показник і вимоги безпеки, встановлені державними актами. СТП не може порушувати ГОСТи.

Структурні елементи СТП:

- титульний аркуш;

- найменування;

- зміст;

- область застосування. Послідовність розділів СТП:

- найменування виробу (процесу) і область застосування;

- перелік сировини (для страв і виробів);

- вимоги до якості сировини (для страв і виробів);

- норми закладки (брутто і нетто, вихід напівфабрикату і готового виробу);

- технологічний процес приготування;

- оформлення, подача, реалізація, зберігання;

- транспортування (для страв і виробів);

- методи випробування;

- вимоги охорони навколишнього середовища;

- інформація про харчову та енергетичну цінність.

Розшифровка розділів:

"Найменування": точна назва виробу, процесу обслуговування, конкретний перелік підприємств, які одержали право використання даної СТП.

"Перелік сировини": всі продукти для виробу, нормативна документація на даний вид сировини.

"Вимоги до якості сировини": обов'язковий запис про відповідність усіх видів сировини для страви або виробу вимогам нормативних документів (ДСТУ, ГСТУ, ТУ), медико-біологічним і санітарним нормам, сертифікат відповідності, посвідчення якості.

"Норми закладки" (див. назву розділу).

"Технологічний процес" докладний опис процесу; для страв і виробів особливо виділяють режими холодної і теплової обробки, що забезпечують безпеку; специфіка застосування нетрадиційних способів або харчових добавок.

"Оформлення" особливості оформлення, правила подачі, порядок реалізації кожної партії продукції; умови і терміни реалізації і зберігання - відповідно до ДСТ 30390-95 "Громадське харчування. Кулінарна продукція, реалізована населенню. Загальні технічні умови" і санітарними правилами.

"Транспортування": його параметри, захист від зовнішніх факторів.

"Упакування і маркування" вид тари, пакувального матеріалу (дозволених Міністерством охорони здоров'я України для контакту з харчовими продуктами), позиції, що включаються в ярлик (відповідно до ДСТ 30390-95).

"Показники якості і безпеки": органолептика (смак, колір, запах, консистенція); основні фізико-хімічні і мікробіологічні показники, що впливають на безпеку продукції (відповідно до додатків до ДСТ 30390-95 і медико-біологічними вимогами та санітарними нормами Міністерства охорони здоров'я України).

Для процесів і послуг треба враховувати вимогу ергономічності, що характеризує відповідність умов обслуговування гігієнічним, антропометричним, фізіологічним можливостям споживання. Дотримання вимог ергономічності забезпечує комфортність обслуговування і сприяє збереженню здоров'я і працездатності споживача.

Вказують методи контролю і періодичності досліджень за характеристиками безпеки продукції.

Умови надання послуги (процесу) повинні відповідати вимогам нормативної документації за рівнем шуму, вібрацій, освітленості, мікроклімату, а за показниками пожежо- і вибухобезпечності - вимогам діючих СНіПів. Інформація про харчову й енергетичну цінність містить відомості про наявність білків, жирів, вуглеводів, калорійність. СТП вводяться в дію наказом або розпорядженням директора.

Підприємство, яке виготовляє напівфабрикати, кулінарну і кондитерську продукцію, зобов'язане супроводжувати кожну партію продуктів, що відправляються на інші підприємства ресторанного господарства або роздрібної торгівлі, сертифікатами або посвідченнями якості, номери яких проставляють у накладних на відпуск продукції.

На кожну одиницю упакування (тари) повинна бути наклеєна етикетка із зазначенням таких даних: найменування підприємства-виробника, найменування виробу, позначення дійсного стандарту, маси і ціни одиниці напівфабрикату; кількість одиниць; дата, година, зміна виготовлення, терміну зберігання і реалізації; температура зберігання.

Нормативно-технологічна документація сприяє забезпеченню безпеки продукції для життя і здоров'я споживачів, підвищенню якості продукції, правильної організації технологічного процесу виробництва напівфабрикатів, кулінарних і кондитерських виробів.

Вимоги до нормативних документів повинні ґрунтуватися на сучасних досягненнях науки, техніки і технології. Підприємства, які одержують напівфабрикати, також повинні мати галузеві стандарти, технічні умови і технологічні інструкції, що дозволяє їм перевірити якість напівфабрикатів при їх прийманні, правильно організувати короткочасне зберігання і використання напівфабрикатів.

Висновок

стандартизація сертифікація галузевий

Метою стандартизації в Україні є забезпечення раціонального використання природних ресурсів, відповідності об'єктів стандартизації їх функціональному призначенню, інформування споживачів про якість продукції, процесів та послуг, підтримка розвитку і міжнародної конкурентоспроможності продукції та торгівлі товарами і послугами.

Державна політика у сфері стандартизації базується на таких принципах:

· забезпечення участі фізичних і юридичних осіб в розробленні стандартів та вільного вибору ними видів стандартів при виробництві чи постачанні продукції, якщо інше не передбачено законодавством;

· відкритості та прозорості процедур розроблення і прийняття стандартів з урахуванням інтересів усіх заінтересованих сторін, підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників;

· доступності стандартів та інформації щодо них для користувачів;

· відповідності стандартів законодавству;

· адаптації до сучасних досягнень науки і техніки з урахуванням стану національної економіки;

· пріоритетності прямого впровадження в Україні міжнародних та регіональних стандартів;

· дотримання міжнародних та європейських правил і процедур стандартизації;

· участі у міжнародній (регіональній) стандартизації;

· прийняття і застосування органами стандартизації на території України Кодексу доброчинної практики з розроблення, прийняття і застосування стандартів відповідно до Угоди СОТ про технічні бар'єри в торгівлі.

Література

1. Анпілогов В. Взаємозамінність та стандартизація: Конспект лекцій/ Володимир Миколайович Анпілогов,; Володимир Анпілогов; М-во освіти України, Київ. міжнар. ун-т цивільної авіації. - К.: КМУЦА, 1998. - 63 с.

2. Законодавство України про стандартизацію, метрологію і сертифікацію: закони і законодавчі акти/ Редкол.: В.С. Ковальський (гол.), В.Г. Гончаренко та ін.. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 446 с.

3. Саранча Г. Метрологія, стандартизація, відповідність, акредитація та управління якістю 2004

4. Тарасова В. В. Метрологія, стандартизація і сертифікація: Підручник для вищих навчальних закладів/ В.В. Тарасова, А.С. Малиновський, М.Ф. Рибак.

5. Шаповал М. Основи стандартизації, управління якістю і сертифікації.

6. Державне підприємство "Український науково-дослідний та навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості.

Размещено на Allbest.ru