Інформаційно-аналітичні служби, центри аналітичних досліджень як суб’єкти аналітичної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

інформаційно-аналітичні служби, центри аналітичних досліджень як суб'єкти аналітичної діяльності

Мандзюк O.A.,

кандидат юридичних наук, Голова Інституту стратегічних ініціатив Глобальної організації союзницького лідерства

Стаття присвячена визначенню та класифікації інформаційно-аналітичних служб і центрів аналітичних досліджень як суб'єктів аналітичної діяльності. Проаналізовано нормативну регламентацію інформаційно-аналітичної діяльності. Розглянуто нормативну регламентацію інформаційно-аналітичної діяльності в Адміністрації Президента. Досліджено питання щодо аналітичної діяльності Апарату Верховної Ради України та Секретаріату Кабінету Міністрів України як суб'єктів інформаційних відносин. Автором підкреслено, що функція інформаційно-аналітичного забезпечення управлінської діяльності покладається й на національні бібліотеки. перераховано їх функції з позицій інформаційно-аналітичної діяльності.

Ключові слова: інформація, аналітика, правове регулювання, методологія аналітики, інформаційно-аналітична діяльність, інформаційно-аналітичні служби, центр аналітичних досліджень, суб'єкт аналітичної діяльності.

інформаційний аналітичний управлінський секретаріат

Статья посвящена определению и классификации информационно-аналитических служб и центров аналитических исследований в качестве субъектов аналитической деятельности. Проанализирована нормативная регламентация информационно-аналитической деятельности. Рассмотрена нормативная регламентация информационно-аналитической деятельности в Администрации Президента. Исследован вопрос об аналитической деятельности Аппарата Верховной Рады Украины и Секретариата Кабинета Министров Украины как субъектов информационных отношений. Автором подчеркивается, что функция информационно-аналитического обеспечения управленческой деятельности возлагается и на национальные библиотеки, поэтому перечислены их функции с позиций информационно-аналитической деятельности.

Ключевые слова: информация, аналитика, правовое регулирование, методология аналитики, информационно-аналитическая деятельность, информационно-аналитические службы, центр аналитических исследований, субъект аналитической деятельности.

information-analytical services, centers of analytical studies as subjects of analytical activity

The article is devoted to the definition and classification of information and analytical services and centers of analytical research as subjects of analytical activity. The regulatory regulation of information and analytical activities is analyzed. The normative regulation of information and analytical activities in the Presidential Administration is considered. The issue of the analytical activity of the Apparatus of the Verkhovna Rada of Ukraine and the Secretariat of the Cabinet of Ministers of Ukraine as subjects of information relations was investigated. The author emphasizes that the function of information and analytical support of management activities is assigned to national libraries, and therefore their functions are listed from the standpoint of information and analytical activities.

Key words: information, analytics, legal regulation, methodology of analytics, information-analytical activity, information-analytical services, analytical research center, subject of analytical activity.

Постановка проблеми

Аналітична діяльність, будучи багатоаспектною й складною за своєю структурою, зазвичай розглядається в аспекті діяльності наукової, науково-технічної й прикладної. Вона має свої цілі, завдання, логіку реалізації. У результаті цієї діяльності створюються кінцеві інформаційні продукти, певні аналітичні документи. Тож дослідження такого феномена, як аналітична діяльність, потрапляє водночас у поле зору фахівців із методології науки (наукознавства), управлінців, психологів, освітян. також аналітична діяльність може розглядатися з позицій її рентабельності, гіпотетичної вартості створеного інформаційного продукту, попиту на нього на ринку інформації. Усе перелічене зумовлює необхідність глибинного дослідження не тільки самого поняття, а й суміжних із ним ключових понять. У подальшому це дасть можливість визначити межі та сфери правового регулювання, правовідносини між суб'єктами, порядок взаємодії суб'єктів і об'єктів, виявити критерії обмеження тих чи інших дій у ході реалізації аналітичної діяльності.

Стан опрацювання

Окремі аспекти правового регулювання аналітичної діяльності стали об'єктом наукового дослідження таких учених, як С. Алексєєв, ф. Брецко, В. Копєйчиков, В. Горшенєв, О. Зайчук, С. Лисенков, М. Марченко, Н. Оніщенко, П. Рабінович, О. Скакун та ін.

На рівні інформаційно-правових відносин окремі аспекти проблеми методологічних засад дослідження аналітичної діяльності у сфері інформаційного права відображені в працях В. Баскакова, В. Варенка, М. Дімчогло, В. Залізняка, Є. Збінського, В. Кір'ян, Б. Кормича, П. Матвієнко, А. Новицького, О. кохановської, В. ліпкана, О. логінова, О. Мандзюка, А. Марущака, В. Політило, л. рудник, О. Стоєцького, Я. Собківа, І. Сопілко, К. Татарникової, В. Цимбалюка, К. Череповського, О. Шепети та ін. Однак комплексного дослідження визначення та класифікації інформаційно-аналітичних служб і центрів аналітичних досліджень як суб'єктів аналітичної діяльності дотепер у вітчизняній науці здійснено не було.

Мета статті - розглянути інформаційно-аналітичні служби, центри аналітичних досліджень як суб'єкти аналітичної діяльності.

Виклад основного матеріалу

Оскільки в п. 1 ст. 4 Закону України «Про інформацію» серед суб'єктів інформаційних відносин названо не тільки фізичних, а й юридичних осіб, об'єднання громадян, суб'єктів владних повноважень, виникає необхідність розглянути правові засади діяльності колективних суб'єктів інформаційних відносин.

Широкий спектр завдань, що мають виконуватися в ході аналітичної діяльності, зумовлює багатоманітність порядку й форм її реалізації. За нашими узагальненнями, види суб'єктів аналітичної діяльності умовно можна представити у формі класифікації, диференціюючи їх за принципами бінарної опозиції на категорії.

Класифікація видів суб'єктів аналітичної діяльності у сфері інформаційних відносин

За статусом суб'єктів діяльності можна виділити:

- підрозділи інформаційно-аналітичного забезпечення у структурі органів державної й місцевої влади;

- підрозділи інформаційно-аналітичного забезпечення у структурі національних бібліотек;

- відокремлені суб'єкти професійної аналітичної діяльності (інститути й центри досліджень, аналітичні центри);

- громадські аналітичні центри.

Подібний розподіл зумовлює специфіку праці аналітиків, їх завдання, ґрунтовність досліджень, спектр аналітичних продуктів, ступінь відповідальності.

Найбільш складними й відповідальними можна вважати ті функції, що передбачені в роботі служб у складі Адміністрації Президента, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України й інших органів державної влади й управління.

Розглянемо нормативну регламентацію інформаційно-аналітичної діяльності в Адміністрації Президента. Пунктом 3 «Положення про Адміністрацію Президента України» передбачений перелік основних завдань, що покладаються на цей орган [1]. Серед них є й ті, які безпосередньо стосуються аналітичної діяльності: консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне забезпечення здійснення Президентом України визначених Конституцією України повноважень. Названим Положенням передбачається, що Адміністрація Президента «здійснює аналіз політичних, економічних, соціальних, гуманітарних та інших процесів, що відбуваються в Україні й світі, готує за його результатами для подання на розгляд Президентові України пропозиції з питань формування та реалізації внутрішньої й зовнішньої політики держави...», «підготовку пропозицій щодо здійснення керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави»; «бере участь в опрацюванні пропозицій щодо попередження та нейтралізації загроз національній безпеці України...»; «здійснює в установленому порядку експертизу прийнятих Верховною Радою України законів <...>, готує пропозиції щодо підписання законів або застосування щодо них права вето»; «здійснює аналіз актів Кабінету Міністрів України.», «здійснює моніторинг інформаційного простору України, створює умови для доступу громадськості до інформації про діяльність Президента України.»; «забезпечує <.> в установленому порядку доступ до публічної інформації, розгляд, опрацювання, облік, систематизацію, аналізування та надання відповідей на запити на інформацію, що надходить до Президента України.»; «забезпечує в межах своєї компетенції реалізацію державної політики стосовно державної таємниці» [1] та ін.

Аналіз перелічених завдань, що виникають згідно з Положенням перед Адміністрацією Президента, дозволяє вивести її функції в межах адміністративної діяльності (далі - АД), зокрема: забезпечувальна; діагностична; рекомендаційна; соціально-комунікативна й інформативно-комунікативна; прогностична; оборонна; експертно-нормативна; охоронна; контрольна.

Виходячи з аналізу структури Адміністрації Президента, із позицій реалізації функцій у сфері інформаційних відносин найбільшу роль має відігравати Головний департамент інформаційної політики, а також головний департамент забезпечення доступу до публічної інформації. Проте дізнатися про структуру департаментів, принципи й результати їхньої діяльності фактично неможливо, оскільки на сайті така інформація відсутня [2]. Усім, хто цікавиться подібними питаннями, за логікою розробників сайту, достатньо знати, що такі департаменти є. Подібна позиція не зовсім узгоджується з деклараціями щодо прозорості діяльності органів державної влади.

Базовою науково-дослідною установою аналі- тико-прогностичного супроводження діяльності Президента є Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України, який утворений Указом Президента України від 04 березня 1992 р. № 127. Його основними завданнями в якості суб'єкта аналітичної діяльності є такі:

- наукове обґрунтування, аналіз і оцінка проблем і перспектив суспільно-політичного розвитку України;

- наукове супроводження здійснення Президентом України, радою національної безпеки й оборони України повноважень у сфері національної безпеки України;

- дослідження проблемних питань економічного, демографічного, соціального, гуманітарного, етно-політичного, воєнно-політичного, зовнішньополітичного, інформаційного, екологічного розвитку України;

- дослідження та моніторинг регіональних аспектів суспільного розвитку;

- наукова експертиза проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів, державних заходів соціально-політичного спрямування та ін. [3].

Аналітичні матеріали, що знаходять своє відображення не тільки у відповідних документах, а й у монографіях, наукових публікаціях, стосуються актуальних проблем політики, зокрема соціальної аналітики, економіки, регіонального й гуманітарного розвитку, інформаційних стратегій, громадянського суспільства, національної безпеки, міжнародних відносин. На сайті Інституту представлені інформаційні продукти у вигляді аналітичних доповідей, аналітичних записок із найактуальніших проблем сьогодення Української держави. Ці документи можуть слугувати взірцем оформлення матеріалів, що репрезентують результати аналітичної діяльності.

Отже, інформаційно-аналітичне супроводження діяльності Президента України (у межах повноважень підрозділів) здійснюється апаратом Адміністрації Президента, національним інститутом стратегічних досліджень при Президентові України, а також у разі необхідності - національними бібліотеками України.

Відповідно до ст. 107 Конституції України при Президентові України створюється рада національної безпеки й оборони України, діяльність якої регламентується відповідним Законом [4]. Указом в. о. Президента України від 12 квітня2014 р. № 398/2014 було затверджене «Положення про інформаційно-аналітичний центр», в якому передбачалося створення й основні засади діяльності Центру як робочого органу Ради національної безпеки й оборони. На нього покладалися обов'язки забезпечення аналітичного й прогнозного супроводження діяльності РНБО щодо здійснення координації діяльності органів виконавчої влади з питань національної безпеки в інформаційній сфері [5]. Проте, попри складну політичну ситуацію й необхідність інтенсифікації інформаційно-аналітичних процесів, Указом Президента України від 26 травня 2015 р. № 285/2015 без будь-яких пояснень, без альтернативних підходів до вирішення питань зазначений вище акт визнаний таким, що втратив чинність. Причини й наслідки такого рішення - у сфері державної таємниці, але можна прогнозувати, що вони в подальшому ще матимуть своє відображення в наукових дослідженнях.

Принагідно зазначимо, що сайт інформаційно- аналітичного Центру [6], незважаючи на Указ Президента про скасування правових засад діяльності Центру, продовжує працювати зі щоденним оновленням матеріалів. На ньому зазначається, що тематика сайту - офіційні новини Адміністрації Президента України, Ради національної безпеки й оборони України, Уряду, ВРУ, ДСНС, МОУ, СБУ, МВС, НГУ, СЗРУ,

ГУР, ДПСУ, прес-центру АТО тощо, публікації аналітиків Центру. Наразі на сторінці сайту відображений лише юридичний факт створення центру й нічого не сказано про втрату його чинності згідно з відповідним нормативним актом. Не можна залишити поза увагою й те, що в тексті на офіційній сторінці припущена принципова юридична помилка: ідеться про наказ, а не про Указ Президента. Виникають питання й щодо зазначеного на сайті статусу Центра, де вказується, що Центр не є державною установою. Тоді виникає питання, на яких підставах він репрезентує офіційні дані від імені Президента, центральних органів державної влади. Усі ці «похибки» свідчать про низький рівень інформаційно-правової культури укладачів сайту, про відсутність належного контролю відповідних органів.

Розглянемо питання щодо аналітичної діяльності Апарату Верховної Ради України як суб'єкта інформаційних відносин. Згідно з Положенням про Апарат Верховної Ради України, затвердженим Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 р. № 769 (у редакції Розпорядження Голови Верховної Ради України № 734 від 29 листопада 2014 р.), цей постійно діючий орган здійснює «правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове й матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів і народних депутатів» [7]. Серед основних напрямів діяльності Апарату передбачені й ті, що безпосередньо можуть кваліфікуватися як здійснення аналітичної діяльності, зокрема:

- у сфері правового й наукового забезпечення: проведення експертизи законопроектів, які подаються до Верховної Ради України суб'єктами права законодавчої ініціативи; актів законодавства щодо їх відповідності Конституції України й законам України (за дорученням керівництва Верховної Ради України); здійснення підготовки довідкових і науково-аналітичних матеріалів із питань, що розглядаються Верховною Радою України; організаційний супровід аналізу практики застосування законодавства з метою його вдосконалення; підготовка узагальнюючих матеріалів і пропозицій для Верховної Ради України та її керівництва щодо вдосконалення роботи Апарату; експертиза пропозицій Президента України до прийнятих Верховною Радою України законів;

- у сфері організаційного забезпечення: забезпечення діяльності комітетів та інших органів Верховної Ради України, надання їм організаційно-інформаційної й консультативно-методичної допомоги в процесі розроблення й опрацювання поданих на розгляд законопроектів; облік і узагальнення пропозицій і зауважень, висловлених під час обговорення законопроектів та інших питань на пленарних засіданнях Верховної Ради України, а також пропозицій і зауважень, що надходять до проектів законодавчих актів, опублікованих для всенародного обговорення; ведення автоматизованої системи «Адміністративно-територіальний устрій України»; підготовка відповідних аналітичних матеріалів про стан виконання доручень, що містяться в актах Верховної Ради України та її органів;

- у сфері інформаційного та комп'ютерно- технологічного забезпечення: формування та підтримання в належному стані інтегрованого банку даних, що забезпечує законопроектну та правозастосовну діяльність, розроблення проектів рішень із питань, пов'язаних із законодавчою діяльністю Верховної Ради України; методичне й технологічне супроводження комп'ютеризованого оброблення законопроектів на всіх стадіях проходження їх у комітетах Верховної Ради України, а також ведення баз даних процесу законотворення [17; 18].

Загалом у структурі Апарату Верховної Ради України в якості провідних служб, що забезпечують інформаційно-аналітичне супроводження діяльності, можна виділити такі підрозділи: Головне науково-експертне управління, головне юридичне управління, головне управління документального забезпечення, головне організаційне управління, прес-служба Апарату, Управління комп'ютеризованих систем Апарату, Інформаційне управління, Управління забезпечення міжпарламентських зв'язків, Управління зі зв'язків із місцевими органами влади й органами місцевого самоврядування, відділ контролю Апарату, Інститут законодавства Верховної Ради України. У складі Інституту працюють такі відділи: комплексних проблем державотворення, проблем розвитку національного законодавства, теорії та практики законотворчої діяльності, моніторингу законодавства, європейського права та міжнародної інтеграції, науково-організаційний відділ.

Як указується на сайті Інституту [8], він був створений 7 жовтня 1994 р. Постановою Президії Верховної Ради України. Положення про Інститут було затверджене Розпорядженням голови Верховної Ради України № 770 від 4 серпня 2003 р. Останні зміни до Положення внесені 17 грудня 2013 р. Із позицій адміністративного права доволі цікавим є той факт, що дату створення Інституту й дату затвердження Положення про нього розділяє майже 10 років. Аналіз цього юридичного факту сам по собі міг би стати об'єктом наукової розвідки.

Загалом ідея введення до структури Апарату Верховної Ради України Інституту законодавства була й залишається досить слушною. Досвідчені вчені, які працюють у зазначеному Інституті, завдяки своїм компетенціям, досвіду, науковому потенціалу спроможні забезпечити виконання всіх завдань інформаційної аналітики у сфері законодавчої та законотворчої діяльності на найвищому рівні. Специфікою роботи Інституту є поєднання фундаментальних і прикладних досліджень. На колектив науковців покладаються завдання з підготовки пропозицій щодо стратегії державної правової політики, розвитку національного законодавства на основі фундаментальних досліджень, порівняльного аналізу норм українського й зарубіжного законодавства, моніторингу ефективності чинного законодавства й прогнозування наслідків застосування, проведення наукової експертизи проектів законодавчих актів. Тож досвід аналітичної діяльності в цьому напрямі є по-своєму унікальним, і він має передаватися прийдешнім поколінням. Це пояснює причину створення при Інституті законодавства Верховної Ради України аспірантури й докторантури. У такий спосіб у діяльності Інституту відбувається об'єднання інформаційно-аналітичної, наукової й освітньої функції. Слід зазначити, що веб-сторінка Інституту законодавства Верховної Ради може слугувати взірцем репрезентації нормативно-правових засад діяльності, відтворення напрямів і результатів роботи, зокрема й аналітичної.

Абсолютно інакший вигляд має на офіційному порталі Верховної Ради України сторінка, присвячена Інформаційному управлінню Апарату Верховної Ради України. На цій сторінці представлені лише офіційні персональні відомості про п'ятьох осіб - керівника управління, його двох заступників і завідувачів відділів. Певна технічна недбалість персоналу, який відстежує стан веб-порталу і його контент, проявляється навіть у тому, що у двох випадках назви відділів (відділ моніторингу, відділ інформаційно-бібліотечного забезпечення) надаються, а у двох інших такі дані відсутні.

Узагальнюючи відомості щодо здійснення Апаратом Верховної Ради аналітичної діяльності, дозволимо собі не погодитися з тезою, висловленою Н. Погребняк, що в ході реалізації інформаційної функції Апаратом Верховної Ради України «не створюється нова інформація (наукова), а збираються, обробляються й представляються споживачу (парламенту) у формі інформаційного ресурсу відомості документованого чи електронного характеру» [9, с. 67]. По-перше, Апарат у цілому (за винятком Інституту законодавства) не призначений для розвитку науки, він націлений на виконання низки прикладних функцій. По-друге, збір і оброблення інформації вже є елементами аналітичної діяльності, а отже, ідеться не про первинні дані, а про новий інформаційний продукт. Тож нова інформація таки створюється. Більш обґрунтованою нам видається позиція М. Парамонової, яка пропонує розглядати інформаційне забезпечення Верховної Ради України в трьох аспектах: інформаційно-аналітичному, інформаційно-технічному й інформаційно-комунікаційному [10, с. 130]. Подібна диференціація дозволяє більш детально підходити до реалізації інформаційної функції Апаратом Верховної Ради України.

Відповідно до Положення про Секретаріат Кабінету Міністрів України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2009 р. № 850, на секретаріат як постійно діючий орган покладаються, серед усіх інших, функції експертно-аналітичного, правового, інформаційного «забезпечення діяльності Кабінету Міністрів України, урядових комітетів, Прем'єр-міністра, віце-прем'єр-міністра України, віце-прем'єр-міністрів України, міністра Кабінету Міністрів України та міністрів, які не очолюють міністерства» [11]. Одразу зауважимо, що наданий у зазначеному Положенні перелік суб'єктів не збігається з тим, що закріплений у п. 1 ст. 6 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27 лютого 2014 р. у редакції від 26 квітня 2015 р., де встановлено, що «до складу кабінету Міністрів України входить Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр України, віце-прем'єр-міністри та міністри України» [12]. Розбіжності в текстах (зокрема, відсутність у Положенні посади Першого віце-прем'єр-міністра України), недбале ставлення до своєчасного внесення поправок у нормативні підзаконні акти є свідченням недостатнього рівня інформаційно-правової культури, що може негативно впливати на інші органи виконавчої влади.

Доволі суперечливим є й те, що в рубриці «Структура Секретаріату Кабінету Міністрів України» на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України представлені лише назви посад і фотографії керівників департаментів і управлінь. дізнатися про функції й завдання структурних підрозділів, а тим більше про результати їхньої діяльності хоча б у формі адаптованих звітів, що не містять інформації з обмеженим доступом, на сайті неможливо.

Тому лише гіпотетично можна встановити, що функції інформаційно-аналітичного забезпечення в межах своїх компетенцій виконують такі установи: департаменти гуманітарної та соціальної політики; економічного розвитку та регуляторної політики; департаменти з питань безпеки життєдіяльності, охорони навколишнього природного середовища та агропромислового комплексу; розвитку реального сектора економіки; департамент із питань безпеки, оборони та діяльності органів юстиції; департамент із питань ефективного управління державною власністю; департамент із питань фінансової політики; департамент інформаційних технологій; департамент інформації та комунікацій із громадськістю; юридичний департамент; управління з питань роботи зі зверненнями громадян. Виходячи з наведеного, можна зазначити, що питання інформаційних відносин відповідно до номінації структурних підрозділів знаходяться у веденні лише департаменту інформації та комунікацій із громадськістю. Подібне формулювання назви свідчить про те, що Кабінет Міністрів не бере до уваги реалізацію інформаційної політики в межах держави, а обмежується лише моніторингом інформації та тією діяльністю, що в сучасних умовах прийнято передавати через запозичену конструкцію «паблік рилейшнз».

Показовим (із погляду оцінки значення аналітичної діяльності для діяльності уряду) є й те, що в п. 17 Положення про Секретаріат Кабінету Міністрів України [11] у переліку основних завдань, які покладаються на структурні підрозділи секретаріату, на перших позиціях містяться власне технічні (підготовка й проведення засідань, складання протоколів тощо), і лише восьмим є проведення юридичної й фахової експертизи, підготовка експертних висновків до проектів актів законодавства, що подаються на розгляд Кабінету Міністрів України, щодо їх відповідності Конституції та законам України, а одинадцятим - підготовка аналітичних, інформаційних, довідкових та інших матеріалів із питань, що розглядаються Кабінетом Міністрів України й урядовими комітетами. Подібний підхід до ранжирування завдань і функцій є свідченням суттєвої недооцінки ролі й значення аналітичної діяльності, своєрідним анахронізмом радянської епохи, коли Секретаріат слугував лише власне для діловодства.

Аналіз структури апаратів центральних органів виконавчої влади дозволяє встановити, що в міністерствах передбачені й функціонують підрозділи, основою діяльності яких є аналітика.

Цілком зрозуміло, що функції, завдання, фінансування кожного міністерства відрізняються, так само, як і стратегія розвитку. Проте зібраний нами матеріал дав можливість виявити деякі тенденції, насамперед, відсутність єдиної позиції щодо важливості й необхідності аналітичної діяльності. Є суттєві відмінності в статусі інформаційно-аналітичних підрозділів. Так, на рівні департаментів вони функціонують у Міністерстві внутрішніх справ і Міністерстві юстиції; на рівні управлінь - у Міністерстві енергетики та вугільної промисловості, Міністерстві оборони, Міністерстві фінансів; на рівні відділів - у Міністерстві аграрної політики та продовольства, Міністерстві економічного розвитку та торгівлі, Міністерстві культури, Міністерстві освіти й науки, Міністерстві соціальної політики. У низці міністерств, зокрема в Міністерстві закордонних справ, Міністерстві інфраструктури, Міністерстві молоді та спорту, у назві структурних підрозділів узагалі відсутня будь-яка згадка про аналітичну діяльність. це не означає, що вона не проводиться. це слід розуміти так, що вона розосереджена по всіх департаментах, управліннях, відділах, а спеціалізована діяльність підрозділів не передбачена організаційною структурою апарату міністерств.

Звертає на себе увагу й той факт, що в окремих випадках, наприклад, у Міністерстві соціальної політики, Міністерстві економічного розвитку й торгівлі, Міністерстві культури відділ аналітичного забезпечення входить до патронатної служби й зорієнтований на допомогу лише міністрові, а не апарату в цілому. В інших випадках аналітичні підрозділи працюють на міністерство.

Виходячи з номінації структурних підрозділів міністерств, найбільшу увагу аналітичній діяльності приділяють Міністерство інформаційної політики (що зрозуміло), Міністерство освіти й науки, Міністерство соціальної політики. Щодо нормативного регулювання інформаційно-аналітичної діяльності міністерствами, то можна зауважити, що здебільшого воно здійснюється за рахунок підзаконних актів, положень, затверджених наказами по міністерствах.

На законодавчому рівні інформаційно-аналітична діяльність відображена лише в законі України «Про Національну поліцію» [13], де ст. 25 передбачає перелік повноважень поліції у сфері інформаційно-аналітичного забезпечення, ст. 26 - формування інформаційних ресурсів поліцією, ст. 27 - використання поліцією інформаційних ресурсів, а ст. 28 установлює відповідальність за протиправне використання інформаційних ресурсів. Принагідно зазначимо, що п. 2 ст. 25 закріплює здійснення поліцією інформаційно-пошукової й інформаційно-аналітичної роботи. Отже, Міністерство внутрішніх справ чи не єдине, яке абсолютно чітко встановило законодавчі норми щодо здійснення інформаційно-аналітичної діяльності.

Ми не ставили за мету узагальнення результатів діяльності відповідних підрозділів міністерств України, повноту виконання ними функцій АД (це може бути темою окремого дослідження), проте навіть проведений відбір і аналіз свідчать про широкий спектр адміністративно-правових засад реалізації досліджуваного нами напряму, а також про можливі напрями вдосконалення роботи, особливо в умовах запровадження електронного урядування. Як слушно зазначає Р. Коваль, «формування ефективної й адаптованої до сучасних реалій інформаційно-аналітичної системи прийняття управлінських рішень органами влади має спиратися на концепцію побудови інформаційно-інтелектуального суспільства та враховувати вимоги до якості вхідної й вихідної інформації» [14, с. 4]. Саме таке стратегічне розуміння сутності й значення аналітичної діяльності дасть змогу здійснювати управлінські процеси на принципово інших засадах.

Функція інформаційно-аналітичного забезпечення управлінської діяльності покладається й на національні бібліотеки, зокрема на Національну бібліотеку України ім. В.І. Вернадського (далі - НБУВ) (у структурі є служба інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади), на Національну парламентську бібліотеку України та ін. Окремо слід зазначити, що при НБУВ діє центр досліджень соціальних комунікацій, який має у своєму складі відділи політологічного аналізу, оперативної інформації, бібліометрії та наукометрії, програмно-комунікаційних технологій. Працівниками центру не тільки підтримується інформаційно-аналітична система, а й ведеться спецпроект «Інформаційна безпека» [15]. Отже, є підстави стверджувати, що діяльність Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського і її структурних підрозділів виходить далеко за межі традиційної бібліотечної справи й відповідає сучасним викликам інформаційного суспільства.

Загалом науковці пропонують розрізняти в інформаційній аналітиці в діяльності бібліотек три контури: 1) рівень підготовки управлінських рішень у своїй сфері; 2) узагальнення підходів до аналізу інформації, що циркулює в суспільстві на різних рівнях його функціонування, створення інформаційно- аналітичних продуктів для використання в різних галузях; 3) рівень опрацювання знань, який виявляється через нову організацію праці (аналітика, нові технології, нові продукти), практично є перехідним до іншої роботи й діяльності [16, с. 115].

Отже, роботу бібліотек як суб'єктів аналітичної діяльності у сфері інформаційних відносин можна розглядати в таких аспектах: 1) розроблення й застосування аналітичних алгоритмів відбору, збирання, систематизації інформації, удосконалення підходів до найбільш ефективного користування інформаційними ресурсами; 2) здійснення інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади; 3) надання можливості читачам користуватися аналітичними матеріалами. Як ілюстрацію останнього положення можна навести такий приклад. На сайті Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського є інформація про те, що мережеві інформаційні ресурси закладу містять 4 тисячі бюлетенів оперативної інформації й інформаційно-аналітичних оглядів [15].

Тож можна стверджувати, що бібліотеки, окрім інших (соціальних, культурних) із позицій інформаційно-аналітичної діяльності виконують такі функції: ресурсну (кумулятивну); орієнтувальну; оціночну; селективну; діагностичну; систематизуючу; забезпечувальну; технологічну; комунікативну.

Усе це дає підстави розглядати бібліотеки як повноцінні суб'єкти аналітичної діяльності зі своїми неповторними специфічними особливостями.

Висновки

У зв'язку з дослідженням питання щодо аналітичної діяльності колективних суб'єктів інформаційних відносин пропонуємо ввести до наукового обігу поняття «центри аналітичної діяльності», яке слід чітко відмежувати від поняття «аналітичні центри», оскільки до першого, як ми вважаємо, слід відносити організації, установи, заклади, зокрема й інститути інформації, інститути досліджень, які відповідно до законодавства України у сфері інформаційних відносин здійснюють діяльність зі збору, відбору, аналітико-синтетичного оброблення масивів інформації з метою задоволення потреб суспільства й окремих замовників. Отже, поняття «центри аналітичної діяльності» є набагато ширшим, аніж поняття «аналітичні центри».

Список використаних джерел

1. Положення про Адміністрацію Президента України: Указ Президента України від 2 квітня 2010 р. № 504/ 2010. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/ show/ 504/ 20l0.

2. Організаційна структура Адміністрації Президента України. URL: http://www.president.gov.ua/administration/apu- structure.

3. Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України. Офіційний сайт. URL: http:// www.niss.gov.ua/ presentation.html.

4. Про Раду Національної безпеки і оборони України: Закон України від 5 березня 1998 р. (редакція від 31 грудня 2014 р.). URL: http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/ main/ 183/ 98-%D0%B2%D1%80.

5. Положення про Інформаційно-аналітичний центр: Указ Президента України від 12 квітня 2014 р. № 398/2014. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/ show/398/2014.

6. Інформаційно-аналітичний центр. Офіційний сайт. URL: http://mediarnbo.org/ sample-page/.

7. Положення про Апарат Верховної Ради України, затверджене Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 р. № 769 (у редакції розпорядження № 734 від 29 листопада 2014 р.). URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/769/11-%D1%80%D0%B3?nreg=769%2F11-%F0%E3&find=1&text=%E0%ED%E0%EB%B3%E7&x=0&y=0.

8. Інститут Законодавства Верховної Ради України. URL: http://instzak.rada.gov.ua/ instzak/ control/ uk/ index.

9. Погребняк Н. Інформаційно-функціональна складова системи функцій Апарату Верховної Ради України як основний показник його конституційно-правового статусу. URL: http://plaw.nlu.edu.ua/wp-content/uploads/ 2014/ 12/ 64-72.pdf.

10. Парамонова М. Ресурсне забезпечення діяльності Верховної Ради України: стан і тенденції розвитку (теоретичні засади): дис. ... канд. наук з держ. управ.: 25.00.01; Інститут законодавства Верховної Ради України. К., 2007. 176 с.

11. Положення про Секретаріат Кабінету Міністрів України: Постанова Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2009 р. № 850. URL: http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=245395677.

12. Про Кабінет Міністрів України: Закон України від 27 лютого 2014 р. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/ show/794-18.

13. Про національну поліцію: Закон України від 02 липня 2015 р. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/main/580-19.

14. Коваль Р Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів влади: автореф. дис. ... канд. наук з держ. управління: 25.00.02. Харків, 2008. 20 с.

15. Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського. Офіційний сайт. URL: http://nbuv.gov.ua.

16. Ільганаєва В. Аналітика в структурі бібліотечної діяльності. Вісник Харківської державної академії культури: збірник наукових праць. 2007. Вип. 23. С. 109-117.

17. Ліпкан В., Сопілко І., Кір'ян В. Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні: монографія / за заг ред. В. Ліпкана. К.: ФОП О.С. Ліпкан, 2015. 664 с.

18. Ліпкан В., Залізняк В. Систематизація інформаційного законодавства України: монографія / за заг ред. В. Ліпкана. К.: ФОП О.С. Ліпкан, 2012. 304 с.

Размещено на Allbest.ru