Формування вертикальних інтегрованих маркетингових систем переробних підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування вертикальних інтегрованих маркетингових систем переробних підприємств

В.М. ШумейкоШумейко Володимир Михайлович, к.е.н., доцент, докторант кафедри маркетингу, Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана.

© В.М. Шумейко, 2008

В статті проведено огляд наукових публікацій щодо економічних інтеграційних процесів. Об'єктом дослідження були вертикальні інтегровані маркетингові системи, їх створення та функціонування в ринкових умовах. Досліджено стан вертикальної інтеграції в олійно-жировому комплексі України. Пропонується більш активно залучати до вертикальної маркетингової інтеграції сільгоспвиробників.

Постановка проблеми. Розвиток економічних відносин та сучасні політичні події в Україні призвели до руйнування планової економіки з централізованим управлінням цілими галузями виробництва і формуванням ринкової економіки, заснованої на різних формах власності. Функціонування сучасних підприємств у складі галузевих та міжгалузевих бізнесових мереж потребує колективного партнерства між ними. На сьогоднішній день сутність підприємницького успіху ґрунтується на усвідомленні широкого використання маркетингу та необхідності партнерства в бізнесі, що призводить до побудови вертикальних інтегрованих маркетингових систем, заснованих на довгострокових угодах про постачання, участі у капіталі, спільному управлінні, побудові вертикальних концернів, створенні статутних об'єднань на значній частині виробничого ланцюжка починаючи від отримання сировини і до виготовлення кінцевої продукції.

Створення вертикально інтегрованих виробничих систем потребує також і проведення комплексних маркетингових заходів на всьому шляху руху сировини до кінцевої продукції в процесі виробництва, а потім готової продукції до споживача, що є суттєвим фактором у конкурентній боротьбі як елемент стійкої конкурентної переваги. Особливе значення вертикальна виробнича інтеграція в поєднанні з наскрізними маркетинговими зусиллями, що створює вертикально інтегровану виробничу маркетингову систему, має для переробних підприємств, де ефективність функціонування виробників кінцевої продукції на пряму залежить від наявності в достатній кількості сировини для переробки, якості сировини та її виду. Об'єднуючи різноманітні підприємства навколо центральної виробничої лінії - переробки сировини з виготовленням кінцевої продукції, створюється інтегрована сукупність бізнесових одиниць, що зацікавлені у ефективності діяльності системи в цілому, де вони є складовими частинами. Разом з явними перевагами, вертикальні маркетингові системи мають і суттєві недоліки, що можуть виражатися у зниженні гнучкості товарної політики, збільшенні витрат на управління системою, значному підвищенні відповідальності бізнес-одиниць, як ланок одного виробничого- або бізнес-ланцюжка, що збільшує ризиковість бізнесу загалом.

Значна кількість публікацій вітчизняних та зарубіжних економістів стосовно інтеграційних процесів у світовій економіці на рівні підприємств, регіонів, країн підтверджує актуальність піднятого питання [1,3,4,7,8,9,10,17] і, крім того, не існує загальноприйнятих методик інтеграції. Кожне об'єднання, поглинання, асоціація, альянс унікальні самі по собі.

Постановка задачі. Метою викладеного в статті дослідження є проведення огляду наукових публікацій щодо економічних інтеграційних процесів і на їх основі окреслення принципів формування інтегрованих маркетингових систем. Об'єктом дослідження вибрані маркетингові інтеграційні процеси в сучасній економіці. В межах обраного об'єкта предметом дослідження стали вертикальні маркетингові системи, їх створення та функціонування в ринкових умовах. Як найбільш широко представлені різноманітністю господарських зв'язків, значною динамікою і перспективою розвитку в сучасній вітчизняній економіці для цільового спрямування досліджень вибрані переробні підприємства олійно-жирового комплексу України.

Результати досліджень. Світовий досвід показує високу ефективність роботи підприємств, що об'єднані у відповідності з різними цільовими принципами, наприклад в єдиний технологічний ланцюжок. Таке об'єднання у вигляді вертикальної інтеграції дозволяє отримати конкурентні переваги і максимальний прибуток за рахунок слідуючих обставин: по-перше, за рахунок покращення управління завдяки об'єднанню всієї технології виробництва в рамках єдиної організації; по-друге, за рахунок розміщення окремих етапів технологічного процесу в місцях, що забезпечують максимальну ефективність даних етапів (близькість сировини, дешева робоча сила тощо) [11, 15].

В своїй роботі Майкл Портер [13] робить визначення, що вертикальна інтеграція представляє собою поєднання технологічно самостійних виробничих, розподільчих, збутових та інших економічних процесів в рамках однієї фірми, і означає використання фірмою для вирішення своїх економічних задач внутрішніх господарських операцій і адміністративних процесів замість ринкових трансакцій. Теоретично всі функції, що здійснюються корпорацією, можуть виконуватись консорціумом незалежних економічних суб'єктів на основі контрактних відносин з централізованим координатором, який може бути представлений одним менеджером. Однак в більшості випадків фірми вважають більше вигідним для себе не заключати контракти з цілим рядом економічно незалежних суб'єктів, а здійснювати в тій чи іншій пропорції внутрішні процеси управління, виробництва, маркетингу або збуту, що необхідні для виробництва своєї продукції або послуг. Вони вважають, що внутрішнє здійснення цих функцій обходиться дешевше, спрощує координацію або зв'язане з меншим ризиком.

Вертикальна інтеграція має суттєві базові переваги та недоліки. Доцільність вертикальної інтеграції бізнес-процесів залежить в першу чергу від обсягу продукції або послуг, які фірма закуповує у сусідньої ланки виробничого ланцюжка або продає йому, в порівнянні з оптимальним розміром виробничої потужності у цій ланці. Майкл Портер відмічає такі стратегічні переваги інтеграції:

- економія за рахунок інтеграції: економія за рахунок об'єднання операцій, що дозволяє скоротити кількість ланок виробничого процесу, знизити витрати на навантажувально-розвантажувальні роботи і транспортні витрати; економія в сфері внутрішнього контролю і координації, що знижує затрати зв'язані з календарним плануванням, координацією операцій, підвищує відповідальність і заінтересованість менеджерів у роботі суміжних підрозділів, скорочується час простоїв, обсяг запасів і чисельність персоналу, що здійснює функції контролю; економія в сфері інформації проявляється у зменшенні потреби в збиранні ринкової інформації, зниженні затрат на її отримання та дозволяє отримувати більш сучасну і точну інформацію про ринок; економія за рахунок відходу від ринку всередині виробничої інтегрованої системи дає можливість економити затрати , що зв'язані із збутом, пошуком товарів по вигідній ціні, веденням переговорів, транзакційними витратами ринкових операцій, а також зменшується необхідність у торгових агентах, відділах маркетингу і матеріально-технічного забезпечення, витратах на рекламу та інші функції маркетингу; економія за рахунок стабільності зв'язків може включати спеціальні системи логістики, види упаковки, правила обліку і контролю, що в цілому створює потенціал економії затрат;

- розширення технологічних можливостей за рахунок поглиблення технологічних знань, що використовуються в попередніх або послідуючих стадіях виробництва і мають велике значення для успіху основного бізнесу;

- забезпечення гарантованого матеріального постачання в періоди дефіциту або можливість збуту в умовах загального зниження попиту, а також як засіб зниження невизначеності впливу попиту та пропозиції на фірму;

- компенсація ринкової влади шляхом інтеграції не тільки допомагає знизити витрати матеріального забезпечення (за рахунок інтеграції попередніх стадій) або отримати більш високу ціну (за рахунок інтеграції послідуючих стадій), а також дозволяє позбавитись від малоефективних угод зі споживачами або постачальниками, що мають значну ринкову владу, і, тим самим, підвищити ефективність своєї діяльності;

- покращення можливостей фірми до здійснення диференціації, постільки дозволяє управляти більш значною долею добавленої вартості продукту, що пропонується на ринок, або, наприклад, завдяки цим обставинам фірма може краще контролювати канали збуту і пропонувати більш високоякісне обслуговування;

- посилення бар'єрів мобільності і бар'єрів входження в галузь, що дає інтегрованій фірмі ті або інші конкурентні переваги перед неінтегрованою фірмою, що виражається в більш високих цінах і більш низьких витратах або ризиках;

- підвищення загального рівня норми прибутку на інвестований капітал;

- захист від можливого блокування доступу до постачальників або споживачів у випадку інтеграції конкурентів.

Разом з перевагами існують і стратегічні недоліки вертикальної інтеграції які заключаються в слідуючому:

- необхідність подолання бар'єрів мобільності зв'язаних з перевагами у витратах за рахунок патентованої технології або джерел дешевої сировини, а також зв'язаних з економією на масштабі і потребах в капіталі;

- підвищення частки постійних витрат у загальних витратах виробництва;

- скорочення гнучкості у виборі партнерів;

- більш високі загальні бар'єри для виходу з галузі;

- потреба в капіталовкладеннях для підтримки малоефективних інтегрованих суб'єктів може спричинити відтік капіталу, що необхідний в других сферах і цим самим обмежити гнучкість розміщення інвестиційних фондів фірми;

- блокування доступу до розробок і/або ноу-хау постачальників або споживачів;

- необхідність підтримання збалансованості виробничих потужностей попереднього і послідуючих етапів виробництва;

- зниження стимулів до конкуренції інтегрованих суб'єктів;

- зміна вимог до менеджменту, оскільки тенденція використання єдиних управлінських підходів до різних елементів виробничого ланцюжка представляє собою ще один ризик інтеграції.

До вертикальних інтегрованих систем, також, можна віднести групові утворення підприємств у вигляді кластерів. Соколенко Станіслав у своїй фундаментальній праці [14] докладно розглянув комплексні проблеми формування і функціонування мережевих виробничих систем-кластерів. За його визначенням, промисловий кластер можна охарактеризувати як групу виробничих підприємств і невиробничих організацій, для яких членство в кластері є важливим засобом посилення індивідуальної конкурентоспроможності. Об'єднання підприємств у кластери чи міжфірмові ділові мережі дозволяє їм підвищити рівень інноваційності, продуктивності і рентабельності.

Мережу визначають як групу фірм, що поєднуються з метою використання своїх особливостей, ресурсів, специфічних переваг перед іншими для спільного функціонування при реалізації спільних взаємовигідних проектів розвитку. Кластери, на відміну від ділових мереж, поєднують значно ширше коло учасників, зокрема інститути підтримки, виробничі та комерційні структури, серед яких виробники, постачальники компонентів, дистриб'ютори, а також регіональні і національні уряди.

Кластери, підвищуючи роль регіонів, створюють передумови для припливу іноземних інвестицій, навчання широкого кола підприємців і могутнього розвитку малого і середнього підприємництва, підвищення гнучкості і мобільності компаній, створення широкого спектра мережевих структур. Одночасно кластери виступають і як форум, в рамках якого ведеться діалог між діловими, урядовими і науковими колами про шляхи розвитку конкурентних переваг в рамках різномасштабних територій. Маркетингове супроводження прийняття бізнесових рішень в рамках мережі або кластера є обов'язковим або вкрай бажаним.

Об'єднання підприємств у різні формальні та неформальні структури породжують синергічний ефект, коли результат діяльності кластера, альянсу, об'єднаної групи підприємств вищий відносно суми результатів його складових. Виділяють чотири основних механізми створення синергічної вартості [5]:

1. Об'єднання ресурсів/діяльності підприємств для досягнення ефекту масштабу (НДДКР/інжиніринг, закупки, виробництво/операції, об'єднаний торговий персонал, маркетингові програми, канали розподілу).

2. Спільні функціональні витрати, що представляють собою основну складову потенційного синергізму бізнес-одиниць.

3. Схожі сфери бізнес-діяльності, де знання і навички (як технічні, так і управлінські) можуть бути узагальнені бізнесовими структурами споріднених галузей знань (високотехнологічні галузі або ситуації, коли на перший план виходять маркетингові навички).

4. Загальний імідж, який визначає, що цінність окремих бізнес-одиниць приростає іміджем учасників корпоративної структури.

Всяке об'єднання підприємств не повинно зупинятися при досягненні деяких вигод від підвищення ефективності діяльності і скорочення витрат, які можна досягти і при підтриманні нормальних ринкових відносин з більшою кількістю партнерів. Обурай П. та Бейкер М.Дж. [12] вважають що традиційні взаємовідносини, які характеризуються цінами і ступенем надійності, не максимізують можливості інновацій і, відповідно, можливості створити більш високу вартість в процесі співробітництва. В противагу взаємовідносинам між незалежними учасниками угоди, альянси будуються орієнтуючись на взаємовідносини з акцентом на максимізацію взаємних вигод. Щоб альянс був успішним, пропонується, як обов'язкова умова, наявність трьох основних елементів: інновації, інвестиції, інтерактивність (взаємодія). Максимізація взаємних вигод може бути досягнута через інтерактивність між членами альянса, як на базі взаємних інвестицій в капітал, так і розвитку взаєморозуміння через створення специфічної атмосфери яка сприяє і стимулює інновації.

Загалом інтегровані структури мають широке поширення у світі і поділяються на договірні і статутні [16]. Об'єднання підприємств на договірній основі можуть мати такі типи: картелі, пули, асоціації, корпорації, стратегічні альянси, синдикати. Статутні об'єднання підприємств можуть бути у вигляді консорціумів, концернів, трестів. Крім перелічених існує ряд особливих форм об'єднання підприємств: холдингові компанії, агропромислові об'єднання, промислово-фінансові групи, вільні економічні зони тощо.

Гурков І.Б. [2] розглядаючи стратегію і структуру корпорації показує, що наявність значної кількості проміжних етапів в процесі виробництва означає, що крім ринку кінцевої продукції можуть існувати численні ринки для проміжної продукції. І, в принципі, кожне підприємство може спеціалізуватися тільки на одному етапі, купуючи продукцію з попередньої ланки стрижневого технологічного процесу виробництва кінцевої продукції галузі і продаючи в наступну ланку спеціалізованому підприємству. В більшості галузей підприємства об'єднують в собі кілька ланок технологічного ланцюжка, що говорить про вертикальну інтеграцію операцій. При об'єднанні спеціалізованих підприємств вздовж технологічного ланцюжка відбувається створення вертикальної інтегрованої виробничої структури. Крім перелічених вище переваг до додаткових мотивів щодо впровадження вертикальної інтеграції Гурков І.Б. відносить:

- важливість швидкості освоєння випуску нових виробів, де вона є критичним фактором конкурентоспроможності в умовах швидкого морального старіння продукції;

- необхідність захисту особливо цінної інформації, якщо все виробництво підприємства ґрунтується на одному-двох „технологічних секретах”, які можуть бути розкриті безпосередніми постачальниками підприємства;

- податкові міркування, якщо деякі ланки технологічного ланцюжку піддаються більш інтенсивному податковому тиску ніж інші.

Крім приведених договірних (ринкові відносини) та статутних (вертикальна інтеграція) партнерських відносин підприємств, існують слідуючі варіанти взаємодії партнерів по виробничому ланцюжку:

- зв'язана інтеграція, що представляє собою об'єднання елементів вертикальної інтеграції і ринкових відносин, при яких підприємство виробляє частину необхідної їй продукції само, а частину закуповує на вільному ринку і, аналогічно, частину продукції підприємство може реалізовувати через власну торговельну мережу, а частину - через незалежних представників;

- спільні підприємства, що виникають і утворюють вертикальний альянс, коли два незалежних підприємства створюють третє, яке знаходиться в їх власності і зайняте в частині виробничого ланцюжка, наприклад: спільне володіння джерелами сировини для обох материнських підприємств; спільне володіння дослідними центрами; спільне створення і використання виробничих площадок; створення єдиної системи логістики і дистрибуції; спільне використання субконтракторів;

- спільна часткова залежність постачальників і споживачів від третього підприємства, коли одне підприємство монополізувало, наприклад, постачання сировини на один із початкових етапів виробничого ланцюжку на давальницьких умовах, а потім забирало у даного виробника готову продукцію і цим забезпечувало контроль над діяльністю слідуючої ланки виробничого ланцюжку;

- довгострокові імпліцитні контракти, що підтримуються взаємною довірою і турботою про репутацію підприємства, яка виникає в ситуаціях коли обидва партнери отримують приблизно однакову квазиренту і менеджмент підприємств орієнтується на довгострокову перспективу.

Розглянувши різноманітні системи та методи вертикальної виробничої інтеграції, ми не знайшли прямого посилання на вплив маркетингу або маркетингового менеджменту на виробничі інтеграційні процеси. Хоча, ясно проглядається зв'язок з виробничою інтеграцією ключових складових маркетингового інструментарію: ціновою політикою, товарною політикою, рекламною діяльністю. Вчені-економісти до вертикальних інтегрованих маркетингових систем відносять тільки системи розподілу готової продукції [6, 11], а технологічний ланцюжок виготовлення цієї продукції зазначають як просто виробництво. Звичайно, система розподілу товару з послідуючим його продажем, як завершальна фаза бізнес-процесу, має ключове значення для ефективності всього бізнесу, але ігнорувати попередню частину розподілу вертикально інтегрованої системи вважається недоцільним.

На відміну від традиційної системи розподілу, де кожен учасник каналу розподілу представляє собою окреме підприємство, яке прагне забезпечити максимальний прибуток, вертикальні маркетингові системи складаються з виробника, гуртових і роздрібних торговців, котрі співпрацюють як єдина система. Такі системи передбачають повну або часткову координацію функцій учасників каналу розподілу з метою економії на операціях і посилення впливу на ринок. В залежності від узгодженості дій кожного з учасників вертикальні маркетингові системи поділяються на три основні форми: корпоративні, адміністративні та договірні.

Корпоративні вертикальні маркетингові системи передбачають контроль за системою розподілу одним власником, який володіє роздрібними магазинами, за всіма стадіями виробництва і збуту. При цьому власник каналу (виробник) контролює продаж своїх товарів і координує роботу підприємств роздрібної торгівлі.

Адміністративні вертикальні маркетингові системи не передбачають договірних зобов'язань, а існують завдяки високій репутації одного з учасників системи. Роль лідера при цьому належить одному з найсильніших учасників системи. Він спроможний домогтися від своєї мережі розподілу проведення виставок, ярмарків, презентацій, виділення торгових площ з метою ще більшого зміцнення своїх позицій. У таких системах концентрація влади дозволяє використовувати економічні санкції, винагороди і штрафи, що сприяє єдності у досягненні цілей, розв'язуванні маркетингових завдань.

Договірні вертикальні маркетингові системи формуються незалежними учасниками каналу, що є виробниками або посередниками. Вони укладають контракти з іншими посередниками, в яких докладно визначаються права та обов'язки учасників з метою координації функцій розподілу. Такі системи поділяються на три типи: добровільно створена система роздрібних торговців під керівництвом оптовиків; кооперативи роздрібних торговців; франчайзингові системи.

Переробні підприємства олійно-жирового комплексу України в своїй діяльності створюють технологічний ланцюжок виробництва олійно-жирової продукції починаючи від виробників олійного насіння - аграріїв і закінчуючи підприємствами, що виробляють кінцеву споживчу харчову продукцію.

На першій ланці ланцюжка знаходяться виробники сировини - сільськогосподарські підприємства, що займаються вирощуванням насіння олійних культур. Оскільки вирощування олійної сировини має сезонний характер, а переробні підприємства працюють цілодобово і цілий рік (зупиняються тільки на плановий щорічний профілактичний ремонт), то необхідні накопичувачі, де олійне насіння буде висушене, очищене та мати відповідні умови зберігання до їхньої переробки. При недотриманні необхідних умов зберігання тривалий час в господарствах, які не мають спеціалізованих зерносховищ, олійне насіння втрачає свої споживчі властивості, тобто просто псується. Таким чином, до слідуючої ланки технологічного процесу можна віднести зернозберігаючі підприємства - елеватори. Потім настає черга олійно-добувних підприємств, де з олійного насіння видобувається так звана „сира” олія, що є сировиною для олійно-переробних підприємств. Переробку „сирої” олії можна представити у вигляді двох ланок технологічного ланцюжка. На першій ланці переробними підприємствами здійснюються технологічні процеси очищення, рафінації, дезодорації і частина готової до використання олії розливається в пляшки та направляється в торгівельну мережу. На другій ланці переробки готова олія використовується у виробництві таких харчових продуктів як майонези, маргарини, соуси, рослинні жири різного призначення. Слідуючими ланками проходження олійно-жирової продукції є гуртові торговці, а за ними ідуть роздрібні торговці. вертикальний інтегрований маркетинговий

Особливою ланкою, що відгалужується від основного технологічного ланцюжка є експорт олійно-жирової продукції. Враховуючи, що споживається на Україні тільки четверта частина виробленої рослинної олії, то можна говорити про значну потужність експортних операцій. Експортується в основному „сира” олія у великих наливних ємкістях, а очищена, рафінована, дезодорована олія експортується, в основному, в бутильованому вигляді у пляшках і вона є готовою до споживання. У всьому експорті продукції АПК олійно-жирова продукція складає близько 25%.

Закупівля олійного насіння, його збереження, відповідна переробка, а потім продаж вимагають залучення значних фінансових ресурсів. Шлях в часі від закупівлі сировини до отримання коштів за готову продукцію залежить від протяжності технологічного ланцюжка на якому працює підприємство. Тому потужні переробники олійного насіння в основному направляють свою діяльність на видобуток „сирої” олії з послідуючим експортом. При цьому мінімізується термін використання і прискорюється оборотність залучених фінансових ресурсів.

Незначна кількість підприємств продовжують свою присутність на технологічному ланцюжку виготовлення олійно-жирової продукції і додатково займаються ще і очищенням „сирої” олії з послідуючою реалізацією на внутрішньому та зовнішніх ринках. І вже одиниці підприємств додатково здійснюють глибоку переробку рослинної олії з виробництвом майонезів, маргаринів та іншої кінцевої споживчої продукції. Основні обсяги такої продукції виробляються на окремих незалежних підприємствах, що починають свою діяльність із закупівлі вже готової рослинної олії.

Фактично, діяльність підприємств на технологічному ланцюжку виготовлення олійно-жирової продукції розпочинається з закупівлі олійного насіння і доробки його на зерносховищах до необхідної для переробки кондиції або закупівлі кондиційного насіння на елеваторах. Сільськогосподарські виробники, що розпочинають ланцюжок не інтегровані з подальшими ланками процесу. З'єднуючу роль першої ланки технологічного процесу з послідуючими ланками виконують численні комерційні посередники, перекупники або комерційні закупівельні відділи крупних підприємств, що займаються переробкою чи експортом олійного насіння. Спроби інтегрувати виробників олійного насіння у технологічний ланцюжок на договірних умовах не мали значного успіху через численність таких сільгоспвиробників та їх незначні площі посіву, що ускладнює договірний процес; нестабільність вирощування олійних культур через необхідність дотримання плану сівозмін, низьку врожайність та культуру землеробства; недотримання сільгоспвиробниками договірної дисципліни.

Таким чином можна констатувати, що ринок олійних культур в Україні, незважаючи на велику кількість продавців (сільгоспвиробники) та велику кількість покупців (комерційні посередники, перекупники) носить стихійний характер. Олійне насіння не продається на аграрних біржах, де могли б крім інших заключатись ф'ючерсні угоди, що вже само по собі зв'язує виробників та споживачів на договірних умовах на тривалий строк. Крім стабілізації постачання олійної сировини на переробні підприємства, участь олійного насіння в біржових торгах та щоденне котирування цін на біржі могло б стабілізувати цінову ситуацію і не допускати значних коливань цін. Прикладом негативного впливу відсутності олійного насіння на біржових торгах та , відповідно, відсутності регулярного котирування цін, є цінова ситуація, що склалася на ринку олійних культур у 2007/08 маркетинговому році коли закупівельна ціна на соняшникове насіння зросла з початку сезону у вересні з 2700 грн./тонну до 4260 грн./тонну (1,6 рази) у лютому. Звісно, що на цінову ситуацію на ринку олійних культур в Україні впливають світові ціни, але все ж таки спекулятивна складова присутня.

Висновки. Узагальнюючи проведене дослідження можна зробити слідуючі висновки:

- інтеграційні процеси у світовій практиці мають велику різноманітність і широке розповсюдження;

- вертикальну маркетингову інтеграцію розглядають як поєднання виробництва, оптового та роздрібного продажу і при цьому не враховується існування інтеграційної взаємодії всередині технологічного ланцюжка виготовлення кінцевої продукції;

- створення вертикальних інтегрованих маркетингових систем на протязі технологічного ланцюжка виготовлення кінцевої споживчої олійно-жирової продукції здійснюється з врахуванням фінансових можливостей та головних напрямків діяльності підприємств, що є ініціаторами інтеграційних процесів;

- позаінтегаційна самостійність існування багаточисельних аграріїв, що вирощують олійну сировину негативно впливає як на ефективність діяльності самих сільгоспвиробників, так і створює стан деякої невизначеності для переробних підприємств щодо забезпечення олійною сировиною для переробки;

- більш активне залучення сільгоспвиробників до тісних інтеграційних процесів у олійно-жировій галузі дозволить стабілізувати взаємовідносини з переробниками і підвищити ефективність вирощування олійних культур.

Подальші дослідження маркетингових інтеграційних процесів в олійно-жировому комплексі України необхідно направити на розробку та створення механізмів інтегрування виробників олійної сировини до загального технологічного ланцюжка виготовлення кінцевої продукції.

Література

1. Галпин Т.Дж., Хэндон М. Полное руководство по слияниям и поглощениям компаний / Пер. с англ. - М.: Издательский Дом „Вильямс”, 2005. - 240 с.

2. Гурков И.Б. Стратегия и структура корпорации: Учеб. пособие. - М.: Дело, 2006. - 320 с.

3. Друкер П.Ф. Эффективное управление. Экономические задачи и оптимальне решения / Пер. с англ. - М.: ФАИР-ПРЕСС, 1998.-288 с.

4. Економіка та організація діяльності об'єднань підприємств: Навч. посібник / Під. заг. ред. Л.М. Чепурди. - К.: ВД „Професіонал”, 2005. - 272 с.

5. Кемпбелл Э, Саммерс Лаче К. Стратегический синергизм / Пер. с англ. - СПб.: Питер, 2004. - 416 с.

6. Корольчук О.П. Формування та розвиток вертикальних маркетингових систем в Україні: Монографія. - К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2004. - 217 с.

7. Кох Р. Стратегия. Как создавать и использовать эффективную стратегию / Пер. с англ. - СПб.: Питер, 2003. - 320 с.

8. Кревенс Д.В. Стратегический маркетинг / Пер. с англ. - М.: Издательский Дом „Вильямс”, 2003. - 752 с.

9. Маркетинг / Под общ. ред. В.И.Видяпина. - СПб.: Питер, 2004. - 1131 с.

10. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента / Пер. с англ.-М.: „Дело”, 1992. - 702 с.

11. Новітній маркетинг: Навч. посіб. / Є.В. Савельєв, С.І. Чеботар, Д. А. Штефанич та ін.; За ред. Є.В. Савельєва. - К.: Знання, 2008. - 420 с.

12. Обурай П., Бейкер М.Дж., Стратегические альянсы и сотрудничество поставщиков / Маркетинг. / Под ред. М. Бейкера./ Пер. с англ. - СПб.: Питер, 2002. - 1200 с.

13. Портер М Конкурентная стратегия: Методика анализа отраслей и конкурентов / Пер. с англ. - М.: Альпина Бизнес Букс, 2005. - 454 с.

14. Соколенко С.І. Кластери в глобальній економіці. - К.: Логос, 2004. - 848 с.

15. Тимонин А.М., Бровко Е.М. Маркетинговая стратегия промышленных альянсов: Монография. - Х.: ИД „ИНЖЕК”, 2004. - 160 с.

16. Тоцький В.І., Лавриненко В.В. Організаційний розвиток підприємства; Навч. посібник.-К.: КНЕУ, 2005. - 247 с.

17. Штерн Л.В., Ель-Ансари А.И., Кафлан Э.Т. Маркетинговые каналы / Пер. с англ. - М.: Издательский Дом „Вильямс”, 2002. - 624 с.

Размещено на Allbest.ru