Інструменти зниження ризиків у механізмі управління поставками промислового підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу

Інструменти зниження ризиків у механізмі управління поставками промислового підприємства

Турчак І.О. к.ю.н., доцент кафедри підприємництва і маркетингу

Василик О.Б. к.е.н., доцент доцент кафедри підприємництва і маркетингу

Анотація

У цій статті ми дослідили комплекс інструментів для зниження ризиків в управлінні поставками промислових підприємств. Ми наголосили на доцільності системного підходу до розбудови системи управління ризиками, що має враховувати не лише фінансові, кадрові і виробничі, але й збутові ризики. Ми дослідили особливості використання в управлінні ризиками поставок промислового підприємства таких інструментів, як неустойка, порука, гарантія, застава, завдаток та притримання. Ми також навели приклади застосування вказаних інструментів у європейських країнах та США. Перспективним напрямком подальших досліджень є формалізація інструментів забезпечення для інкапсуляції у моделі управління ризиками у сфері поставок

Ключові слова: підприємницькі ризики, управління ризиками, управління поставками, інструменти зниження ризиків, промислове підприємство.

Annotation

Research on the economics of the enterprise often considers various risks of entrepreneurial activity. Researchers primarily focus on financial risks, sometimes - on personnel and pay special attention to production and marketing risks. However, building a comprehensive security system for businesses requires a broader study of financial, manufacturing, and marketing risks.

In the supply management mechanism of an industrial enterprise, there are undoubtedly tools of managerial, marketing, analytical and forecasting nature. This article will look in detail at a set of tools that have a clear legal basis, namely commitment tools. In this study, we have identified several widely used tools to manage business risks associated with supply. These tools have a significant advantage over others, as they are backed by the rule of law, which allows in case of supply problems to protect the interests of the company in court and prevent such problems, thereby minimizing risks. Furthermore, the use of these tools does not preclude the use of analytical, economic- mathematical and organizational measures to minimize risks but organically complements them to create a unified risk management system in the field of supply.

In this article, we explored a set of tools to reduce risks in the management of industrial supplies. We stressed the expediency of a systematic approach to building a risk management system that should consider financial, personnel and production, and sales risks. We investigated the features of the use in the risk management of industrial supplies such as penalties, sureties, guarantees, collateral, deposit and retention. We also gave examples of the use of these tools in European countries and the United States. A promising area of further research is the formalization of security tools for encapsulation in the risk management model in the field of supply. Keywords: business risks, risk management, supply management, risk reduction tools, industrial enterprise.

Вступ

У наукових дослідженнях з економіки підприємства досить часто розглядаються різні ризики підприємницької діяльності. Переважно дослідники концентруються на фінансових ризиках [1], подекуди - на кадрових [2] і зовсім звертають увагу на виробничі та збутові ризики. Однак, розбудова комплексної системи безпеки суб'єктів підприємництва потребує ширшого дослідження ризиків не лише у фінансовій, а й у виробничій та збутовій сферах. Провівши емпіричне дослідження низки підприємств, І.В. Середа та А.Т. Яковенко дійшли висновки про успішне використання окремих прийомів зниження ризиків. Разом з тим, як зауважили вчені, системи не є повними, що проявляється у незахищеності підприємств від таких видів ризиків як майнові ризики, інфляційні ризики, ризики зміни кон'юнктури ринку, недостатньо знижені ризики невиконання договорів, виникнення дебіторської заборгованості, непередбачених втрат і т.д. [3, С. 98].

Разом з тим, як слушно зауважують В. З. Бугай та О. В. Мацюк, «Для ринкових умов господарювання характерними є ризик і невизначеність. Вивчення причин і наслідків ризиків, а також їхньої природи, джерел, необхідне, передусім, для прийняття ефективних управлінських рішень. Проблема управління ризиком не є частковою, тобто такою, що постає перед власниками і менеджментом підприємств лише час від часу при прийнятті окремих управлінських рішень. Оцінка ризику й розроблення програм його зниження є частиною повсякденної управлінської роботи, однією із функцій управління підприємством» [4, С. 7]. Модель управління ризиками І. В. Свиноус та О. Ю. Гаврик описали таким чином: цілі - зниження імовірності виникнення негативних ситуацій у майбутньому; своєчасне уникнення та мінімізація негативних наслідків для господарської діяльності; підвищення стійкості розвитку підприємства; суб'єкт управління ризиками - спеціально підготовлені фахівці (ризик-менеджери, спеціалісти по страхуванню, фінансові менеджери та ін.); об'єкти - ризикові вкладення капіталу, безпосередньо ризики та економічні відносини між господарюючими суб'єктами у процесі їх реалізації [5].

Загалом, питання удосконалення інструментарію ризик менеджменту у різних сферах, у тому числі в управлінні поставками є вкрай актуальним. Адже як наголошують Гіржева О. М. та Бірченко Н. О., ефективність діяльності підприємств залежить від того, наскільки якісно вони будуть оцінювати ризики, як точно зможуть передбачити і врахувати появу ситуацій, що ведуть до втрат. Вчені зауважують, що аналіз ризиків та управління ними дасть змогу приймати оптимальні рішення щодо розвитку підприємства, а це, у свою чергу, дозволить не лише захистити його діяльність від негативного впливу ризиків, а й отримати додатковий прибуток [гібрже, С. 115].

У механізмі управління поставками промислового підприємства безперечно мають місце інструменти управлінського, маркетингового, аналітично-прогностичного характеру. У цій статті ми докладно дослідимо комплекс інструментів, що мають чітку правову основу, а саме - інструменти забезпечення зобов'язань.

Отже, метою статті є узагальнити інструменти зниження ризиків у механізмі управління поставками промислового підприємства.

Результати

Інструменти забезпечення виконання зобов'язань мають історичні корені, що простягаються до часів Давнього Риму. Необхідність використання забезпечення пояснювалась тим, що кредитор мав істотний інтерес у тому, щоб бути впевненим у виконанні зобов'язань, і в тому, щоб забезпечити собі стягнення спричинених збитків, на відшкодування яких він має право у разі невиконання своїх зобов'язань боржником.

Належне виконання зобов'язань стимулює зміцнення майнового становища учасників цих відносин, формування у них впевненості у реалізації поставлених завдань і, зрештою, гармонізує і стабілізує інтереси сторін [7].

Інструменти забезпечення виконання зобов'язань відіграють неабияку роль у зниженні ризику підприємницької діяльності та мають подвійну мету: підвищення захисту інтересів кредитора у зобов'язанні шляхом запобігання можливим негативним наслідкам порушення обов'язків боржником або мінімізації розміру таких наслідків, а також стимулювання боржника до належного виконання власних обов'язків [8].

Види забезпечення зобов'язань є спеціальними мірами, що стимулюють належне виконання зобов'язань боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог (інтересів кредитора).

Цивільне законодавство містить перелік видів забезпечення: неустойка, порука, гарантія, застава, завдаток та притримання. Згідно норм господарського законодавства, за погодженням сторін можуть застосовуватися і такі види забезпечення виконання зобов'язань, зокрема, річні проценти за невиконання грошових зобов'язань, договір факторингу, положення про субсидіарну відповідальність учасників повного та командитного товариств, продаж із правом зворотного викупу, резервні акредитиви, умовна видача векселя тощо.

Відкритий перелік видів інструментів забезпечення, попри очевидну зручність, може створити і практичні проблеми. Законодавство не містить жодних критеріїв, за яким договір про забезпечення можна з упевненістю відрізнити від інших схожих договорів, що створює ситуацію невизначеності, коли будь-який договір, спрямований на мінімізацію підприємницьких ризиків (наприклад, перенесення ризику випадкової загибелі речі за умовами Інкотермс або резервування права власності до повної сплати ціни товару), може бути за бажанням визнаний недійсним у зв'язку з недодержання обов'язкової форми.

Засоби забезпечення зобов'язань можуть бути класифіковані наступним чином.

Залежно від часу і способу встановлення (виникнення) вони можуть бути поділені на спеціальні та універсальні.

Спеціальні засоби забезпечення встановлюються в момент виникнення зобов'язання. У результаті кредитор і боржник заздалегідь уявляють конкретні наслідки невиконання зобов'язання. До таких засобів належать: неустойка, завдаток, застава, порука, гарантія і притримання. Універсальним засобом забезпечення зобов'язань є відшкодування боржником збитків, котрі зазнав кредитор внаслідок невиконання зобов'язання. Особливістю його є те, що він застосовується незалежно від спеціальної домовленості сторін про це. Крім того, розмір збитків може бути визначений тільки після невиконання зобов'язань.

Залежно від характеру забезпечення інтересів кредитора можна розрізняти речово- правові і зобов'язально-правові засоби забезпечення зобов'язань. ризик неустойка гарантія поставка

Речово-правові засоби характерні тим, що інтереси кредитора забезпечуються за рахунок заздалегідь виділеного майна. Предметом забезпечення є це майно. До них належать: застава, завдаток, притримання.

Зобов'язально-правові засоби стимулюють боржника до належного виконання зобов'язання шляхом створення можливості (пред'явлення до нього або до третіх осіб, що вступили в договір, зобов'язальної вимоги. До них належать: неустойка, порука, гарантія.

Існують такі способи забезпечення:

ті, що встановлюють для боржника невигідні наслідки на випадок невиконання (неустойка, завдаток);

ті, що супроводжуються виділенням з майна боржника певної його частини, яка повинна служити перш за все задоволенню можливих вимог цього кредитора, з відстороненням від неї інших можливих кредиторів (застава, притримання);

ті, що мають на меті залучення до зобов'язання інших осіб, майно яких поряд із майном боржника теж могло би слугувати для задоволення вимог кредитора (порука, гарантія).

Одним з найбільш розповсюджених засобів забезпечення зобов'язання є неустойка.

До рис, притаманних неустойці належать: передбачуваність розміру відповідальності за порушення зобов'язання; можливість стягнення неустойки за сам факт порушення зобов'язань, при відсутності необхідності доводити наявність збитків, спричинених порушенням; можливість для сторін за власним розсудом формулювати умови про неустойку, в тому числі й у частині її співвідношення зі збитками, порядку начислення, пристосовуючи її тим самим до конкретних взаємовідносин сторін та посилюючи її цілеспрямований вплив.

У зарубіжних країнах якщо неустойка встановлена на випадок невиконання зобов'язання, то вона має альтернативний характер: кредитор вправі вимагати або виконання зобов'язання в натурі або сплати неустойки (Франція, Німеччина). Якщо неустойка встановлена на випадок неналежного виконання боржником своїх обов'язків, то вона є кумулятивною: кредитор може вимагати і сплати неустойки, і виконання зобов'язання. За співвідношенням зі збитками зарубіжне право також розрізняє неустойку залікову - погашає збитки, а останні стягуються лише в частині, не покритій неустойкою; а також виключну - виключає стягнення збитків, незалежно від їх розміру стягується тільки неустойка. Якщо заподіяні невиконанням зобов'язання збитки перевищують розмір неустойки, то питання співвідношення неустойки й збитків у законодавстві різних держав вирішується по-різному.

У Франції законодавство визначає загальною виключну неустойку, що розглядається як заздалегідь обчислені збитки. Виключається можливість додаткового стягнення збитків, навіть якщо вони перевищують неустойку. Суд має право змінити суму неустойки, якщо вона занадто висока або занадто мала. У ФРН кредитор за загальним правилом в змозі вимагати відшкодування збитків у частині, не покритій неустойкою (залікова неустойка); за ним визнається право вимагати від боржника або сплати неустойки, або виконання зобов'язання (альтернативна неустойка); до умов договору може бути включене правило про штрафний (кумулятивний) характер неустойки, яка буде стягуватися понад збитки.

У Великобританії та США існує поняття штрафу (penalty), однак угоди про його стягнення не визнаються дійсними, оскільки цивільно-правова відповідальність має суто компенсаційний характер. Сама неустойка у цих країнах йменується як «узгоджені й обчислені збитки» (agreed and liquidated damages) [9, с. 115].

Повертаючись до реалій функціонування українських підприємств відзначимо, що розширення предмета неустойки за рахунок іншого майна, на перший погляд, спрощує відносини між підприємцями та легалізує практику встановлення неустойки іншим майном (зерно, бензин, вугілля тощо), яка існувала і раніше, але поза правовим полем. Водночас, при управлінні ризиками у сферах поставок слід звернути увагу на деякі сумнівні інструменти. Зокрема, не є досконалим положення цивільного законодавства, відповідно до якого предметом неустойки може бути нерухоме майно. Це цілком суперечить світовій практиці, робить вкрай ускладненим практичне відмежування неустойки від іпотеки.

Існують також ризики, пов'язані зі зменшенням розміру неустойки судом. Згідно положень цивільного законодавства України, розмір неустойки може бути зменшено судом «за наявності інших обставин, які мають істотне значення». Закон перелік таких обставин не встановлює, і вони мають визначатися у кожному конкретному випадку, враховуючи винятковість ситуації, ступінь виконання зобов'язання, причини неналежного виконання зобов'язання, наслідки порушення. Водночас, вбачається, що вимога господарського законодавства про обов'язкове врахування такої обставини, як майновий стан боржника суперечить ідеї ринкової економіки, принципові обов'язковості виконання договірних обов'язків. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, а також виходити з інтересів сторін, що заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання тощо [10].

Для зниження розміру неустойки судом є ряд причин:

Даний механізм протидіє необгрунтованому збагаченню однієї із сторін за рахунок розорення іншої, відповідає принципам рівності і балансу інтересів сторін.

Можливість зниження неустойки приводить застосування даної міри відповідальності у відповідність із загальним принципом відповідності між тяжкістю порушення і суворістю покарання.

Можливість зниження неустойки повною мірою відповідає її компенсаційній природі як заходу відповідальності.

Цей механізм спрямовано на захист слабкої сторони договору, яка через особливу зацікавленість в укладанні договори, відсутності часу або з інших причин не має можливості оспорити включення в договір завищених санкцій.

Також такий механізм має важливе значення в умовах обмежених знань однієї із сторін про інструменти забезпечення законодавств, яка може бути несумлінно використана іншою, більш юридично грамотної, стороною в своїх цілях. Сторони, як правило, не надають достатньої уваги наслідкам невиконання зобов'язання, оскільки не мають наміру його порушувати і тому не надають великого значення розміру неустойки, яку забезпечено виконання ним своїх зобов'язань. Але не завжди договір виконується за планом: можуть відбутися які-небудь непередбачені обставини, які і є причинами порушення договірної дисципліни.

Також до видів забезпечення виконання договору поставки, що встановлюють для боржника невигідні наслідки на випадок невиконання, є завдаток.

Згідно з положеннями цивільного законодавства, завдатком є грошова сума або рухоме майно, яке видається кредитору боржником в рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Предметом завдатку можуть бути як грошові кошти, так і рухоме майно. У зв'язку з відсутністю в законі застереження щодо видів рухомого майна висуваються припущення, що рухоме майно може бути предметом завдатку у тому випадку, коли боржник здійснює розрахунки з кредитором повністю або частково рухомим майном (наприклад, міна, сплата орендних платежів в натуральній формі і т.п.) [11].

Завдаток характеризується тим, що він одночасно виступає і способом платежу, і способом забезпечення виконання зобов'язань. Це означає, що завдаток виплачується стороною, яка зобов'язана платити платежі наперед - до моменту настання терміну платежу. І у разі належного виконання забезпеченого завдатком зобов'язання вартість завдатку відраховується з належних з боржника платежів.

Завдаток має певну схожість з неустойкою через поєднання в собі якостей штрафної санкції (компенсації). Однак різниця між неустойкою та завдатком полягає у тому, що, по-перше, завдаток сплачується у момент укладення договору, а неустойка тільки ним визначається; по-друге, неустойка може бути зменшена за рішенням суду, що зовсім неможливо стосовно завдатку. Крім того, як відомо в залежності від підстави виникнення неустойка може бути як договірною (тобто сам її факт та розмір встановлюється за домовленістю сторін самим договором), так і законною - встановлюється законом.

Завдаток відрізняється від всіх інших способів забезпечення виконання зобов'язання тим, що він може забезпечувати лише договірні зобов'язання, отже, завдатком не можуть бути забезпечені деліктні зобов'язання, зобов'язання з безпідставного збагачення і інші, що виникають не на підставі договору.

Завдаток може забезпечувати тільки існуюче дійсне зобов'язання, є додатковим зобов'язанням щодо основного, яке воно забезпечує.

Крім того, слід розрізняти завдаток та аванс. На відміну від завдатку, аванс є тільки способом платежу і не виконує забезпечувальної функції. Аванс платиться боржником у момент настання обов'язку платежу, тобто є попередньою оплатою. Крім того, боржник, який видав аванс, має право вимагати його повернення у всіх випадках невиконання або неналежного виконання договору кредитором, і кредитор не може бути зобов'язаний повернути аванс в подвійному розмірі і, відповідно, довідшкодувати збитки. Таким чином, на відміну від завдатку, аванс не завжди служить доказом існування зобов'язання. На відміну від завдатку, аванс є тільки способом платежу і не виконує забезпечувальної функції.

Наступну групу видів забезпечення зобов'язань складають застава та притримання.

Найбільш врегульованим видом забезпечення в Україні на сьогодні є застава (зокрема, застава нерухомості - іпотека). Будучи речовим способом забезпечення та одночасно обтяженням майна боржника, застава дозволяє ефективно захистити права заставодержателя переважно перед іншими кредиторами шляхом звернення стягнення на предмет застави.

Для попереднього забезпечення майнових інтересів кредитора, для отримання ним гарантій належного виконання боржником зобов'язання, а також у цілях запобігання або зменшення негативного наслідку і використовуються такі спеціальні види забезпечення прав сторін у договорі як притримання майна.

Суть притримання полягає, по-перше, в тому, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її до виконання боржником зобов'язання, по-друге, в тому, що кредитор має право на задоволення своїх вимог з вартості притриманої речі.

Право притримання майна знайшло свій вираз у тому, що кредитор, який правомірно володіє річчю, яка підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання. Притриманням речі також можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.

Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї, які виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа. Слід зауважити, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження притриманої речі несе кредитор, якщо інше не встановлено законом. Право на притримання виникає у кредитора від моменту прострочення виконання зобов'язання хоча б на один день. До моменту виникнення права на притримання кредитор не має права залишати в себе річ, якщо його обов'язком є передання речі незалежно від виконання обов'язків боржником.

В окрему групу способів забезпечення виконання договору поставки можна виділити, такі, що мають на меті залучення до зобов'язання інших осіб, майно яких поряд із майном боржника теж могло би слугувати для задоволення вимог кредитора, а саме: порука та гарантія.

Поручитель (це може бути одна особа або кілька осіб) частково або у повному обсязі поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Порука може виступати як додаткове зобов'язання для забезпечення належного виконання умов договору Порука може передбачати як солідарну відповідальність боржника і поручителя, так і субсидіарну відповідальність поручителя.

Практика окремих країн встановлює певні особливості договорів поруки та передбачає їх різновиди. Зокрема, досить докладно врегульовано питання поруки в німецькому законодавстві, яке поряд із звичайною порукою, розрізняє також її різновиди: а) поручитель відмовляється від свого права не виконувати зобов'язання доти, доки кредитор не застосує інститут примусового виконання до основного боржника (Selbstschulderische Burgschaft); б) існує кілька поручителів, які відповідають перед кредитором солідарно, навіть якщо вони видали поруку незалежно один від одного (Mitburgschaft); в) третя особа поручається перед кредитором за виконання зобов'язання першим поручителем з основного зобов'язання (Nachhurgschaft); г) поручитель відповідає перед кредитором остільки, оскільки боржник із основного зобов'язання не задовольнив вимог кредитора; кредитор повинен подати докази того, що він використовував щодо основного боржника всі можливі засоби (Ausfauburgschaft); д) третя особа поручається за виконання боржником із основного зобов'язання обов'язку відшкодувати збитки першого поручителя, що виникнуть у останнього внаслідок невиконання боржником зобов'язань перед основним кредитором; перший поручитель вправі скористатися цим засобом після того, як виконав своє зобов'язання перед основним кредитором (Ruckburgschaft); е) поручителем забезпечується виплата суми за векселем (або чеком) у цілому або частково; поручителем може бути або третя особа, або та, підпис якої вже є на векселі (чекові); угода про поруку повинна бути зазначена на самому векселі (чекові) або на будь-якому додатку до нього й підписана поручителем (вексельна порука та порука по чеках [9, с. 98.].

Гарантія полягає в тому, що інша фінансова установа, страхова організація (гарант) поручається перед кредитором (бенефіціаром) і виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Отже гарантія, як і порука, має на меті залучення до зобов'язання інших осіб, майно яких поряд із майном боржника теж мою б слугувати для задоволення вимог кредитора за основним зобов'язанням, а тому є надійним, твердим забезпеченням виконані зобов'язань.

Характерними ознаками гарантії є те, що вона:

має самостійний характер - зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема, і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання;

не обмежується строком пред'явлення кредитором позовних вимог до гаранта;

має оплатний характер;

є безвідкличною.

Як гарант можуть виступати тільки банки, інші фінансові установи, страхові організації.

Слід зазначити, що порука (за умови її відплатності) та гарантія відповідно належать до фінансових послуг. Якщо послугу з надання поруки можуть надавати будь-які юридичні особи, надання гарантій лишається винятковою прерогативою комерційних банків та інших фінансових установ, що мають відповідну ліцензію. Причому згідно з положеннями господарського законодавства, із кола цих установ виключено лізингові компанії та інвестиційні фонди. Слід зазначити, що як засіб забезпечення зобов'язання гарантія отримала широке застосування в міжнародній практиці.

Висновки

У проведеному дослідженні ми охарактеризували низку інструментів, які широко використовуються для управління підприємницькими ризиками, пов'язаними з поставками. Зазначені інструменти мають суттєву перевагу над іншими, оскільки підкріплюються нормами права, що дає змогу у разі проблем з поставками не лише добитись захисту інтересів підприємства у суді, але й попередити такі проблеми, тим самим мінімізувавши ризики. Застосування даних інструментів не виключає застосування аналітичних, економіко-математичних та організаційних заходів для мінімізації ризиків, а органічно доповнює їх для утворення єдиної системи управління ризиками у сфері поставок.

Перспективним напрямком подальших досліджень є формалізація інструментів забезпечення для інкапсуляції у моделі управління ризиками у сфері поставок.

Список використаних джерел

1. Барташевська Ю. М. Вибір методів мінімізації інвестиційного ризику підприємства. Економічний нобелівський вісник. 2014. № 1. С. 29-34.

2. Кружилко О. Є., Сторож Я. Б., Богданова О. В., Полукаров О. І. Планування заходів зі зниження виробничого ризику з використанням критерію Гурвіца. Проблеми охорони праці в Україні. 2016. Вип. 32. С. 16-23.

3. Середа І.В., Яковенко А.Т. Ыетоди оцінки та способи їх зниження господарських ризиків на підприємстві. Культура народов Причерноморья. 2013. № 254. С. 95-99.

4. Бугай В. З., Мацюк О. В.Обґрунтування методичного підходу до аналізу ризиків підприємницької діяльності. Вісник Запорізького національного університету. Економічні науки. 2017.№ 2. С. 7-13

5. Свиноус І. В., Гаврик О. Ю. Теоретичні засади формування системи управління ризиками підприємства. Інноваційна економіка. 2015. № 4. С. 76-80.

6. Гіржева О. М., Бірченко Н. О. Стратегічний інструментарій ризик-менеджменту підприємств аграрної сфери. Вісник Харківського національного технічного університету сільського господарства імені Петра Василенка. Харків, 2017. Вип. 185: Економічні науки. С. 115-123.

7. Радзівілл А. Притримання майна як новий вид забезпечення прав сторін у договорі. Юридичний журнал. 2005. №6.

8. Федорчук Д. Забезпечення виконання зобов'язань у підприємницькій діяльності. Юр.газета. 2006. №18 (78). С. 4.

9. Шимон С. І. Цивільне та торгове право зарубіжних країн : [курс лекцій]. К.: КНЕУ, 2004. 220 с.

10. Про деякі питання практики застосування Арбітражного процесуального кодексу України : роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 025/289.

11. Дзера И. Особенности задатка и обеспечиваемых им обязательств. Юр.Газета. 2006. №19 (79) 12.

12. Цивільний кодекс України (у ред. 01.01.2021).

13. Господарський кодекс України (у ред. 27.02.2021).

Размещено на Allbest.ru