Заболотний Данило Кирилович

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Нещодавно виповнилося 140 років з дня народження патріарха української епідеміології Данила Заболотного, який присвятив своє життя боротьбі з холерою, чумою та іншими небезпечними інфекційними захворюваннями. Данило Кирилович Заболотний встиг в своєму житті стільки, що він по праву може зайняти одне з перших місць в шерензі таких корифеїв, як Луї Пастер, Ілля Мечніков, Роберт Кох.

Його ім'я золотими буквами вписано в список "мисливців за мікробами", як називав бактеріологів - цих самовідданих борців з інфекціями, Поль де Крюі.

Якщо Ру і Беринга вважають переможцями дифтерії, Росса - "викривачем" малярії, то Д.К. Заболотного з повним правом людство може називати рятувальником від "чорної смерті" - чуми. А відкриття пов'язані з холерою, сифілісом, тифами! А це мільйони врятованих людей в світі.

Біографічні відомості

Данило Заболотний народився 28 грудня 1866 року в селі Чоботарка Подільської губернії (нині - с. Заболотне) на Вінниччині. Хатина де народився і жив відомий біолог існує і досі, там зараз Меморіальний музей.

Музейний комплекс складається з батьківської хати вченого та експозиційного корпусу. Інтер'єр будинку максимально наближений до існуючого за життя вченого. Особисті речі і фотографії розповідають про життя видатного мікробіолога. Експозиція музею, яка розташована в другій частині комплексу, складається з чотирьох залів. Тут представлені наукові праці Заболотного, документи, фотографії, географічні карти експедицій, у яких він приймав участь.

Батько його був кріпаком, мати - донькою сільського писаря з сусіднього села. З дитинства у майбутнього вченого виникло прагнення до читання художніх і природничо-історичних книг. Після закінчення Ростовської прогімназії він вступив до класичної Рішельєвської гімназії в Одесі, а після цього - на природниче відділення фізико-математичного факультету Новоросійського (нині - Одеського) університету. Але на четвертому курсі його було заарештовано за участь в одній зі студентських сходок, де висловлювався протест проти масового звільнення політично активних студентів.

В 1889 році реакційний студентський суд виключив із числа студентів Данила Заболотного з групою товаришів. Заболотного кинули до в'язниці, три місяці перебування в якій призвели до захворювання на поліартрит. На прохання родичів та прогресивно налаштованих професорів університету, зокрема Іллі Мечникова, його звільнили, залишивши під наглядом поліції та позбавивши права на вступ до університету.

Втративши можливість проводити наукову роботу в університетських лабораторіях, Заболотний знайшов роботу на заснованій незадовго до того Іллею Мечниковим, бактеріологічній станції в Одесі. Саме там він виконав 1891 року свою першу самостійну роботу під назвою "Мікроби снігу", за яку одержав ступінь магістра природничих наук.

Восени 1891 року Заболотний переїхав до Києва і вступив на третій курс медичного факультету Київського університету, де спеціалізувався в лабораторії Володимира Підвисоцького. Там він продовжив розпочаті ще в Одесі дослідження з випробування протихолерної сироватки.

"Данило Заболотний спільно з І. Савченком під керівництвом Володимира Підвисоцького на собі провели дослід: здійснивши імунізацію проти холери, вони випили живу культуру холерного збудника. Контрольні морські свинки загинули протягом доби, а дослідники переконали світ у тому, що імунізація можлива. Але це не був бездумний геройський вчинок, це був сміливий експеримент, направлений на якнайшвидший пошук захисту від холери", - розповідає праправнучка Данила Кириловича Заболотного по брату, співробітниця Українського науково-дослідного інституту спирту і біотехнології продовольчих продуктів Мінагрополітики Галина Заболотна.

Робота як смертельна небезпека

заболотний епідеміологія інфекційний захворювання

Закінчивши Київський університет, Данило Заболотний поїхав працювати лікарем-епідеміологом у Подільську губернію. Саме тоді в цьому регіоні поширилися такі захворювання, як холера і дизентерія. Заболотний вивчав умови виникнення та перебігу інфекційних захворювань і саме завдяки йому епідемія холери на Поділлі припинилася. 1896 року Заболотний повернувся до Києва - він став працювати на кафедрі загальної патології медичного факультету Київського університету.

Один із його студентів, майбутній видатний кардіолог Микола Стражеско (1876-1952) писав, що Заболотний був завжди скромно вдягнений, говорив тихо, але чітко, а ще, побачивши втому студентів на вечірніх практичних заняттях, несподівано розповідав їм якийсь анекдот або смішний епізод зі свого дитинства. Саме завдяки цьому його студенти ніколи не нудилися на лекціях.

Велике значення у становленні Заболотного як епідеміолога зі світовим ім'ям мала його участь у протиепідемічних експедиціях. Першою з них була експедиція до Індії, де чума спалахнула 1896 року. За три місяці роботи в Індії було одержано важливі результати з питань епідеміології чуми та засобів боротьби з нею. Прямо з Бомбея Заболотний їздив до Саудівської Аравії, щоб дослідити деякі аспекти чуми. 1898 року він знову поїхав у протичумну експедицію - до Монголії. Під час цієї поїздки український вчений-епідеміолог розробив гіпотезу про існування у природі осередків чуми, де зберігаються мікроби після того, як згасають епідемії. Ця гіпотеза знайшла підтвердження при повторних експедиціях в Монголію (1910-1911), коли було беззаперечно доведено зв'язок між спалахами епідемій серед людей і її розповсюдженням серед диких гризунів, зокрема тарбаганів. При цьому під час перебування в Монголії на вченого чекала смертельна небезпека. І знову далека дорога: Петербург - Москва - Томськ, далі залізниці немає. Дванадцять днів на перекладних - і в кінці червня 1898 експедиція, очолювана Заболотним, прибула до Іркутська. Наступний пункт - прикордонна Кяхта, а попереду стелився неосяжна пустеля Гобі: понад дві тисячі верст майже по безлюдній місцевості.

У Кяхта старий згорблений монгол говорив керівнику експедиції:

- Нехай пан перекриє шлях «чорної смерті», що йде з пустелі. Скільки бід від неї!

І знову в дорогу. Безлюддя, тиша, ніщо не відволікає. Чомусь згадалися слова старого монгола про «чорної смерті», що йде з пустелі. Чому саме з пустелі?Де криються в природі джерела чуми? В Індії, Аравії, Месопотамії - там перетинаються шляхи паломників, але в Монголії же - майже безлюддя. Звідки ж тут чума?

Нарешті загін дістався до Пекіна. Там замінили коней, перепакувати вантаж, і загін рушив далі через гряду невисоких гір. На шляху - перші невеликі китайські поселення провінції Вейчан. Це вогнища чуми.

Обстежили перших хворих, почали робити профілактичні щеплення здоровим сироваткою, отриманої в Інституті Пастера.

Там, в невеликому поселенні Маліенто, і сталася біда, ледь не закінчилася смертю Заболотного. Коли він відсисав шприцом рідину з бубону хворий, вона несподівано сіпнулася, і вістрям шприца той подряпав собі руку. Зрозумів, що інфікований. Надія була лише на щеплену профілактичну сироватку: але чи допоможе? Експериментальна адже, не повністю перевірена.

Він захворів, але продовжував роботу: вів спостереження над собою, записував у щоденник: «День третій. Головний біль, відчуття великої втоми. Температура - 39.5».

Завдяки щепленню організм переміг хворобу, і лікар з двома помічниками відновив лікування китайців. Епідемія в Вейчане відступила.

Повернувшись до Петербурга, Заболотний заявив Людмилі Владиславівні: все, кінець подорожам, починаємо довгоочікувану осіле життя, як нормальні люди.

- Чи надовго? - Дружина з сумнівом подивилася на чоловіка.

- А чому б і ні? Чума втихомирилася. Матеріалів по Індії, Аравії, Монголії, Китаї стільки, що для їх обробки і осмислення потрібні роки.

Йому запропонували попрацювати в «чумний форте» - колишньої військової фортеці на крихітному острові поблизу Кронштадта, в абсолютно закритою, ізольованою від зовнішнього світу протичумної лабораторії професора Турчинова-Вижнікевіча. Заболотний заглибився в наукову роботу, в пошуки вічного питання: де таїться в природі збудник чуми між епідеміями? Хто його переносить? Ще не розгадана ця загадка, «чорна смерть» буде гуляти по світу.

В одній з наукових статей він писав: «... різні породи гризунів, ймовірно, є в природі тим середовищем, в якій зберігаються чумні бактерії». З щурами ясно - експедиція в Месопотамію підтвердила здогад епідеміолога. А хто переносить і зберігає заразу між спалахами захворювання в Монголії, Китаї, в Забайкаллі? Напрошувався відповідь: тамтешні бабаки-тарабагани. Заболотний поділився своїми думками з досвідченим бактеріологом, професором Турчиновим-Вижнікевічем.. Той розвів руками: доказів - ні. Питання зависло в повітрі.

Настали спокійніші для вченого часи. Подружжя скористалися цим, з'їздили в рідні краї, на українське Поділля. І знову повернулися до Петербурга. 17 грудня 1906 Данило Заболотний поставив останню крапку в науковій праці «Чума. Епідеміологія, патогенез і профілактика ».

І знову робота, тепер вже викладацька, в Жіночому медичному інституті в званні професора.

Але так вже складалася його доля: знову довелося комплектувати загін лікарів-ентузіастів, вирушати в далеку дорогу - в Маньчжурії в 1911 році почалася епідемія важкої форми чуми - легеневої.

"Данило Заболотний першим почав говорити, що у виникненні та розповсюдженні чуми винні дикі гризуни, зокрема тарбагани. Потім в експедиціях (а це виловлювання хворих тварин і тисячі розтинів гризунів) він підтвердив природну осередковість чуми, - розповідає Галина Заболотна. - Чи було це небезпечно? Звичайно. Але ж безпеки на війні, особливо на війні з епідеміями, не буває. Там все небезпечно. Данило Кирилович і сам хворів, і багатьох інших лікарів-епідеміологів не оминуло це лихо. Проте їхньою метою було побороти такі страшні морові хвороби, як чума, холера, дифтерія, тиф, що забирали людські життя значно більшою мірою, ніж світові війни".

"Ідеолог" рідної землі

Тривалий час Заболотний працював у Санкт-Петербурзі. 1918 року він керував боротьбою з холерою в Петрограді, 1920 року - з висипним тифом. Він простежив перебіг сифілісу, а також опрацював актуальні проблеми газової гангрени, дифтерії, черевного та висипного тифу, дизентерії, малярії тощо. Працюючи тривалі роки за кордоном, Данило Заболотний завжди хотів повернутися в Україну. 1928 року він був обраний президентом Всеукраїнської академії наук, проте пропрацював на цій посаді недовго - всього півтора року.

Радянська пропаганда з багатьох учених намагалася зробити "ідеологів радянського ладу", які були віддані Радянському Союзу і партії. А Данила Заболотного російські ЗМІ чомусь називають "российским ученым". "Ця постать зовсім не вписувалася в "ідеологів радянського ладу", бо занадто переймалася національними ідеями. Професор Заболотний читав лекції, відкривав з'їзди в Україні українською мовою. Він писав вірші українською мовою, а Шевченка цитував рядками і сторінками, - розповідає праправнучка академіка Заболотного Галина Заболотна. - А гумор Данила Кириловича мав національний колорит, який його оточенню був дуже до вподоби. Щодо радянського ладу, то Заболотний щиро сприйняв нову еру, сподівався на поліпшення соціальних умов для українського народу, активно займався просвітництвом, написав два десятки листів до селян, де відображена вся санітарно-просвітницька робота, рекомендації людям села, як зберегти здоров'я. Особливо його турбувала доля жінок, і він рекомендував їм, як народити та вигодувати здорову дитину. Радянська влада дуже б бажала мати серед тих, хто їй служив, професора Заболотного, але боялася його. Тому вже після смерті вченого знищила його щоденник "По світах і людях". Причиною знищення цих записів були "буржуазно-націоналістичні погляди Заболотного".

Нині в селі Заболотне (колишня Чоботарка) Крижопільського району Вінницької області діє меморіальний Музей-садиба академіка Данила Заболотного. У Чоботарці Данило Кирилович народився, туди приїздив відпочити після виснажливих закордонних експедицій і там був похований.

"Хоча Данило Кирилович об'їздив безліч країн світу, він вважав рідне село найкращим місцем не тільки в Україні, а й в усьому світі, - розповідає доцент кафедри мікробіології та загальної імунології біологічного факультету КНУ ім. Т. Шевченка Лариса Степура. - Практично кожен рік Данило Заболотний навідувався до Чоботарки, щоб відчути подих рідної природи і поспілкуватися з односельчанами. Саме на Батьківщині він знаходив стимул і натхнення до роботи. А ще усе життя беріг хату і сад біля неї, де насаджував дерева, привезені з численних експедицій. Також Данило Заболотний дуже любив дітей, навіть всиновлював їх. Пригадується епізод, коли Заболотний влаштував ялинку для дітей-біженців. Усі зароблені гроші вчений відразу ж віддавав нужденним, а своїм співробітникам купував білети в театр".

За словами Галини Заболотної, у Данила Кириловича було понад десять усиновлених дітей - усіх їх він утримував. На жаль, рідний син Данила Заболотного Петро помер ще зовсім маленьким. "Данило Кирилович мав особливий талант полонити серця людей. Він мав численних вихованців: щомісяця розсилав кошти на їх підтримку, всю свою зарплатню розсилав у Ленінград, Одесу, роздавав у Києві, якщо щось залишалося, то це відправлялось на ліки чоботарцям або витрачалося на книжки, - розповідає Галина Заболотна. - Щоліта вчений відвідував Чоботарку і привозив багатьох професорів у свій "маєток". Досить обізнаний у мистецтві, Данило Кирилович захоплювався театром, літературою, володів латиною, німецькою, французькою, англійською. До речі, головуючи на різних міжнародних зустрічах, вів засідання і легко перекладав одразу трьома мовами. А ще він ніколи не полишав дослідження навколишньої природи. Пташині гніздечка, опудала тварин, гербарії, зроблені власноруч, ще й сьогодні прикрашають Музей-садибу Данила Заболотного".

Володимир Позур, доктор біологічних наук, професор, завідувач кафедри мікробіології та загальної імунології біологічного факультету КНУ ім. Т. Шевченка:

Навчаючись у Київському університеті, у 26-річному віці Данило Заболотний спільно з І. Савченком провів перший експеримент на собі. Після прийняття холерної вакцини він заразив себе холерним вібріоном. Таким чином було показано, що введення протихолерної вакцини через рот запобігає розвитку холери. Це був не єдиний випадок його експериментів на власному організмі. Подібні експерименти він провів ще двічі, випробувавши сироватки при дослідженні дифтерії та чуми. Останній раз, випадково заразившись чумою, він ввів сироватку і уникнув розвитку хвороби. Загалом Данило Заболотний присвятив сорок п'ять років свого життя вивченню найбільш загрозливих захворювань - чуми, холери, сифілісу. Його дослідження відіграли ключову роль у ліквідації епідемій цих хвороб у світі. У 1897 році Заболотний брав участь в експедиції з вивчення спалахів чуми в Індії, Аравії. В наступні роки керував експедиціями з вивчення спалахів чуми в Монголії, Китаї, на Забайкаллі, в Ірані, Месопотамії, в Киргизьких степах, Поволжі, Туркестані, Шотландії, Маньчжурії. Він заклав підґрунтя вчення про осередковість інфекцій та основи профілактичного напрямку в боротьбі з ними, а також відкрив феномен прихованого бактеріоносійства. Докторська дисертація Заболотного стосувалася вивчення такої венеричної хвороби, як сифіліс. Саме він першим побачив збудника цієї хвороби - бліду спірохету. Проте німецькі дослідники випередили його з публікаціями про збудника. Загалом Заболотному належать понад 200 наукових праць, присвячених дослідженням чуми, холери, сифілісу та багатьох інших інфекційних хвороб.

Заболотний Данило Кирилович помер 15 грудня 1929 року

Наукова діяльність

Опублікував понад 200 праць, присвячених головним чином вивченню трьох інфекційних хвороб -- чуми, холери (у співпраці із Савенком І. Г.) й сифілісу. Його наукові висновки базувались на багатому фактичному матеріалі, на подвижницькій практичній боротьбі з інфекційними захворюваннями. У 1897 р. брав участь в експедиції з вивчення чуми в Індії, Аравії. В наступні роки керував експедиціями з вивчення спалахів чуми в Монголії, Китаї, на Забайкаллі, в Ірані, Аравії, Месопотамії, в Киргизьких степах, Поволжі, Туркестані, Шотландії, Маньчжурії та ін. Д. Заболотний слідом за Л.Пастером багато зробив у вивченні та трактуванні ролі мікробіологічного чинника, біологічних властивостей збудників різних захворювань у виникненні, розвитку та згасанні епідемій, що і принесло йому світове визнання.

Найважливіші роботи: «Про фосфоресценцію живих організмів» («Записки Новороссийского Общества Естествоиспытателей», т. XVII); «Дослідження по холері» («Centralblatt fьr Bact.», т. XV, 1894; «Deutsche Med. Woch.», 1893); «Дослідження по чумі» («Архив Патологии Подвысоцкого», т. III; «Annales Pasteur», 1900);

«Імунітет при заразливих хворобах» («Centralbl. fьr Bact.», т. XV, 1894 и «Архив Патологии Подвысоцкого», т. III; «Аглютинація при тифі» («Архив Патологии Подвысоцкого», т. III); «Про внутріклітинні ферменти лейкоцитів» (ib., 1903)

Використана література

1. http://uk.wikipedia.org

2. http://primetour.ua/uk/excursions/museum/Natsionalnyiy-muzey-meditsinyi-Ukrainyi.html

3. http://kievmonument.narod.ru/nauka16.html

4. http://format.ua/index.php?go=Articles&in=5&id=99

5. http://www.vintur.com.ua/bjuro-podorozhej/vinnnicya/vnutrishnij-turizm/muzej-dk-zabolotnogo/

6. http://histans.com/?termin=Zabolotny_D

Размещено на Allbest.ru