Ультразвукова діагностика запальних захворювань придатків матки

Размещено на http://allbest.ru/

РЕФЕРАТ

на тему: «Ультразвукова діагностика запальних захворювань придатків матки»

Виконала: Кузьмич Н.Г.

Вступ

Ультразвукове дослідження - сучасний, високоінформативний і широко доступний метод дослідження в акушерстві та гінекології. Цей метод заснований на принципі ехолокації. Спеціальний датчик випромінює ультразвукові коливання, що, відображаючись від досліджуваних органів, приймаються тим же датчиком. За допомогою комп'ютерної обробки на екрані апарата виходить зображення визначеного перетину досліджуваного органа. Ультразвуковий датчик вмикається на випромінювання лише 0,1% часу, весь інший час він знаходиться в режимі прийому. Тому УЗД є нешкідливим методом дослідження не тільки для жінки, але і для її майбутньої дитини і може проводитися багаторазово.

Донедавна найбільш широке застосування мало обстеження через передню черевну стінку, для якого необхідно максимальне наповнення сечового міхура. Він є своєрідним акустичним "вікном", через яке видні досліджувані органи. Зараз у багатьох випадках використовується транспіхвовий датчик, що при огляді уводиться в піхву. За рахунок близького розташування до досліджуваних органів вдається одержати більш якісне зображення і відпадає необхідність у наповненні сечового міхура.

В даний час ультразвукове сканування розглядають як один з найбільш доступних і достовірних методів інструментальної діагностики запальних захворювань внутрішніх статевих органів. Цьому головним чином сприяла поява приладів, що працюють в режимі реального часу за принципом «сірої шкали» - системи багатотонального зображення.

Однак, на думку клініцистів, детальна інтерпретація ехограм, отриманих при скануванні за методикою «наповненого сечового міхура», нерідко викликає певні труднощі, зумовлені ідентичністю акустичних імпедансів різних тканин. Прямі УЗ-ознаки запального процесу вдається зареєструвати в середньому у 30% - 40% хворих [2]. Лише при гідросальпінгсах, що є наслідком гострого сальпінгіту або загострення хронічного сальпінгіту, точність діагностики досягає 100%. Дані літератури останніх років свідчать про те, що найбільш характерні і діагностично значимі ехографічні критерії різних клінічних форм запальних захворювань придатків матки вдається виділити тільки за допомогою трансвагінального ультразвукового сканування.

УЗД в гінекології

При огляді видна матка, її порожнина, шийка й область придатків, де визначаються ячники. Маткові труби в нормі, як правило, не видні.

Пороки розвитку внутрішніх полових органів. Можуть бути виявлені аномалії розвитку матки: дворога, сідлоподібна матка, подвоєння матки і перегородка в ній.

Фіброміома матки. Визначають розміри, обсяг матки, наявність, розміри і розташування фіброматозних вузлів, їхню ехоструктуру.

Ендометріоз тіла матки (аденоміоз). Можливе виявлення эндометріоза різного ступеня виразності. Для підвищення вірогідності діагностики, необхідний огляд у динаміці.

Гіперпластичні процеси эндометрія. Ця патологія часто зустрічається. Виявляються також поліпи эндометрія і злоякісні захворювання.

УЗД дуже інформативно в діагностиці захворювань яйників. Найчастіше приходиться зіштовхуватися з ретенционими кістами, що мають дисгормональну або запальну природу. Такі кісти, як правило, зникають самі протягом 1-3 місяців і не вимагають лікування. Кісти жовтого тіла, параоваріальні, эндометриоідні та інші також добре видні при ультразвуковому дослідженні. Але відрізнити їх друг від друга часто буває не легко.

Кістома яйника. При рідинній і змішаній структурі виявлення на УЗД труднощів не представляє. Дермоідна кіста (зріла тератома) - більш складний об'єкт для дослідження й іноді не діагностується. Крім доброякісних захворювань яйників виявляються і злоякісні новотвори.

Полікістоз яйників. Для нього характерне збільшення розмірів яєчників і зміна їх ехоструктури.

УЗД має важливе значення при діагностиці і лікуванні різних форм безплідності. Широко використовується динамічний контроль за дозріванням яйцеклітини, що дозволяє виявити різні відхилення в цьому процесі. Товщина і эхоструктура эндометрія також мають істотне прогностичне значення. Без ультразвукового контролю сьогодні немислиме лікування безпліддя методом ЕКЗ.

Запальні захворювання матки і придатків. Дуже розповсюджена патологія. Визначені ультразвукові ознаки ендометріта, метроендометріта, піо- і гідросальпінгса, піоовара, гострого і хронічного оофоріта й інших станів.

Ультразвукова діагностика запальних захворювань придатків матки

Впровадження в клінічну практику трансвагінальної ехографії дозволило одномоментно усунути недоліки, властиві транс абдомінальному скануванню. По-перше, підвищилася інформативність ультразвукового дослідження внаслідок зменшення відстані між еховідтворювачем і органом, що вивчається або новоутворенням, а також переважного використання високочастотних датчиків. По-друге, відсутність необхідності «наповнення» сечового міхура зробило можливим застосування трансвагінальної ехографії в ургентній гінекології. По-третє, при трансвагінальному скануванні наявність ожиріння або обширного спайкового процесу не робить вираженого впливу на візуалізацію матки і придатків. По-четверте, трансвагінальна ехографія не виключає можливості виконання дворукої маніпуляції при дослідженні, що значно полегшує топічну діагностику патологічних процесів внутрішніх статевих органів.

Проте вважається, що при наявності об'ємних утворень, діаметр яких перевищує 10 см, дані, отримані за допомогою трансвагінальної ехографії, необхідно доповнити результатами сканування через переднюю стінку. Послідовне застосування обох методик дозволяє одержати більш широке просторове зображення органів малого тазу. У 50% - 70% випадків гострий запальний процес маткових труб (гострийсальпінгіт) супроводжується вираженою у тій чи іншій мірі ексудацією рідини, яка, накопичуючись в просвіті труби (труб), формує власне гідросальпінгс. Об'єм рідини, замкнутий в порожнині розширеної маткової труби, залежить від інтенсивності та тривалості запального процесу; від анатомічних особливостей - протяжності та конфігурації труби, товщини і тонусу її м'язової оболонки; від наявності або відсутності рубцевих змін до маткової труби і ступеня їх вираженості. Основні УЗ -ознаки гідросальпінгса обумовлені накопиченням рідини (запальний ексудат) в каналі маткової труби. Залежно від вираженості патологічного процесу і анатомічних особливостей труб можливі три варіанти УЗ-картини: 1 - однокамерні рідинні утвори 2 - багатокамерні рідинні утвори; 3 - абсцес маткової труби.

Малюнок 1. Однокамерний варіант гідро-сальпінгса

1. Однокамерний варіант. У просторі між одним з яєчників і маткою (уздовж бічної стінки матки), тобто в одній з параметральних областей, виявляється рідинний утвір правильної витягнутої форми з значним переважанням поздовжнього розміру над поперечним. При цьому конфігурація патологічного вогнища може бути овальна, веретеноподібна або S-подібна. Структура рідинного вмісту однорідна. Матка, ендометрій і яйник не змінені. На боці ураження майже завжди візуалізується не змінений яйник. Оптимальні умови для візуалізації патологічного вогнища створюються при поперечному оглядовому скануванні з використанням способу дозованої компресії передньої черевної стінки УЗ-датчиком (бажано секторних). Як правило, цей варіант запалення маткових труб зустрічається у молодих жінок і часто виявляється при первинному зверненні до гінеколога.

Диференціальна діагностика.

Розпізнавання першого варіанту гідросальпінгса зазвичай утруднень не викликає, але при незначних розмірах рідинного утвору можливі труднощі та розбіжності діагнозів. Для запобігання таких упущень у процесі УЗ-сканування, за наявності клінічних даних за запалення придатків, показаний ретельний, цілеспрямований пошук рідини, обмеженої стінками маткової труби.

Іноді буває досить важко відрізнити велику кровоносну судину, яка локалізується в параметральній області, від різко витягнутого гідросальпінгса, що спостерігається у випадку сильно вираженої м'язевої оболонки труби або при її підвищеному тонусі. Зазначені (трубні) фактори сприяють переважному розподілу запального ексудату впоздовжньому напрямку, симулюючи просвіт судини. УЗ-диференціація між надмірно витягнутим незначним гідросальпінгсом і кровоносною судиною здійснюється наступним чином: гідросальпінгс характеризується гладкими (рівними або хвилястими) стінками в усіх відділах; ширина просвіту нерівномірна, з плавними звуженнями і розширеннями; кровоносну судину - при поліпозиційній ехолокації завжди вдається побачити, відходять від основного стовбура множинні, більш дрібні гілки, що визначають загальну ангіоархітектоніку рідинного утвору; крім того, якщо зміщати УЗ -датчик точно по ходу досліджуваної судини, завжди вдається простежити місце впадання його в більш велику судину або область злиття з іншими елементами кровоносної системи.

У більшої частини хворих гідросальпінгс видно в нижніх відділах малого тазу, так як містить рідинну ділянку маткової труби, під дією сили тяжіння, що заповнює його ексудатом, звичайно опускається вниз.

Лише в окремих випадках гідросальпінгс може бути видно у верхніх відділах, що пояснюється індивідуальними особливостями труби (виражена звивистість в поєднанні з гіпотонусом стінок). У зв'язку з цим, пошук рідинного утвору повинен здійснюватися на всіх рівнях ехолокації. У деяких пацієнток візуалізувати в процесі УЗД незначний обсяг рідини в матковій трубі взагалі не можливо. Це відбувається, коли через тиск наповненого сечового міхура відрізок труби, який містить запальний ексудат, виявляється розплестаним між сечовим міхуром, маткою, стінками малого тазу та прямою кишкою. У цих спостереженнях доцільно зробити додаткове дослідження з порожнім сечовим міхуром (бажано - ТВ). Після випорожнення сечового міхура зникає тиск на навколишні його анатомічні структури (декомпресія малого таза), що сприяє розправленню маткової труби,що містить рідину і гідросальпінгс стає видимим на ехограмі. Зазначений методичний прийом особливо корисний, коли немає ТВ-датчика. Якщо ж є повний комплект скануючих пристроїв, то ТВ-УЗД дозволяє без особливої праці вирішити діагностичну задачу.

Не є винятком випадки однокамерного варіанту гідросальпінгса,що помилково розцінюється, незалежно від способу сканування, як кісту яйника. Необхідність диференціальної діагностики з фолікулярною кістою виникає рідко і лише за наявності правильної овальної форми гідросальпінгса. У 90-95% випадків, при однокамерному варіанті ексудативного сальпінгіту, конфігурація овального рідинного утвору- неправильна внаслідок вираженого переважання поздовжнього розміру патологічного вогнища.

Малюнок 2. Багатокамерний варіант гідросальпінгса

2. Багатокамерний варіант. Локалізація така ж, як і при першому варіанті, але з великим поширенням в латеральному і медіальному напрямках за рахунок більших розмірів патологічного вогнища і часто зустрічається двостороннє ураження. На ехограмах (умови сканування колишні, з елементами поздовжньої ехолокації) в одній з параметральних областей з поширенням у позаматковий простір сканується багатокамерний рідинний утвір неправильної витягнутої форми, який залежить від кількості камер і ступеня поширення процесу. Багатокамерний утвір обумовлений множинними перетяжками, що виникають або внаслідок перегинів маткової труби, заповненої запальним ексудатом, або за рахунок спайок,що частково або повністю перекривають просвіт труби. Число камер (порожнин) коливається від 2 до 7. Стінки тонкі, чіткі контури і нерівні через випинання стінок маткової труби, перерозтягненої рідиною. Розміри коливаються у широких межах, але у всіх випадках довжина гідросальпінгса значно більше його поперечника. У деяких спостереженнях довжина рідинного утвору досягає 150 мм. Структура вмісту однорідна. Вкрай рідко в одній з порожнин видно дрібні ехопозитивні включення лінійної форми, низької ехощільності (фібрин, детрит), добре видимі при ТВ-скануванні. Навідмінну від інших патологічних багатопорожнинних рідинних утворень ,що зустрічаються в малому тазу, для багатокамерного гідросальпінгса характерне своєрідне розташування складових його камер - один за одним, як ланки ланцюга. Цей симптом не може вважатися патогномонічним, але безумовно є постійною ехо-ознакою даного виду ексудативного сальпінгіту. Матка не змінена. Яйник на стороні ураження не проглядається, тому що параметральна область і позаматковий простір, як правило,повністю зайняті патологічним рідинним утвором. Інший яйник без особливостей. Вміст однієї або декількох порожнин може бути неоднорідним через множинні ехопозитивні включення, зазвичай скупчуються біля нижньої стінки утвору. Ці включення мають лінійний, точковий або ниткоподібнийхарактер; морфологічно - детрит і фібрин. Стінки такої порожнини (порожнин)в 80% дифузно потовщені (до 6 мм) внаслідок запальної інфільтрації і набряку. Зазначена картина буває при гнійному сальпінгіті, який, у разі багатокамерного варіанту гідросальпінгса, є ускладненням звичайного ексудативного запального процесу.

Диференціальна діагностика.

Багатокамерний варіант ексудативного сальпінгіту слід диференціювати з рідинними утвореннями не запальної природи, що складаються з декількох порожнин: багатокамерна фолікулярна кіста і "проста" псевдомуцінозная кіста. Багатокамерні фолікулярні кісти, у порівнянні з однокамерною формою, зустрічаються рідко. Вони виникають в результаті злиття один з одним декількох неовульованих домінантних фолікулів в одному з яйників. Число камер зазвичай не перевищує трьох. Більша кількість камер спостерігається рідко і буває тільки у жінок з різко вираженими гормональними порушеннями. Ці кісти так само, як і сальпінгіт, локалізуються в одній з параметральних областей, але поширення рідинного утвору в позаматковий простір, що в 90% випадків присутній при багатокамерному гідросальпінгсі, зустрічається рідко. Форма фолікулярних кіст правильна і овальна. І головне, рідинні утвори фолікулярного генезу як правило самоліквідуються після місячних або зникають під впливом гормонального лікування.

Псевдомуцинозні кісти ( "прості", тобто без внутрікістозних папілярних розростань), для яких характерні багатокамерні порожнини,мають суттєві відмінності від багатокамерного ексудативного сальпінгіту:

1. захворювання зазвичай спостерігається у жінок похилого віку; відсутні клінічні та лабораторні ознаки запалення;

2. патологічний об'єкт локалізується вище, ніж гідросальпінгс і сканується в області одного з кутів матки;

3. форма неправильна округла і більші розміри;

4. число камер не обмежено;

5. патогномонічним для цих кіст є те, що дрібні порожнини, що мають вид самостійних кіст, розташовуються всередині більш великих камер, а ті в свою чергу - всередині основного патологічного рідинного утвору.

3. Абсцес. В одній з параметральних областей сканується однокамерний рідинний утвір правильної круглої, рідше овальної форми. Стінки щільні, товщина може досягати 8мм - результат запальної інфільтрації стінки труби; контури рівні, місцями нечіткі за рахунок спайок. Розміри - не більше 70 мм в діаметрі. Структура вмісту неоднорідна з-за множинних дрібних включень (фібрин, детрит), розташування яких змінюється залежно від положення пацієнтки: при горизонтальному положенні ці включення рівномірно розподіляються в порожнині утвору, при вертикальному положенні - зміщуються в нижню частину порожнини.

Аналогічний ефект - рухливість внутрішньопорожнинних включень, досягається компресією порожнини датчиком (особливо ТВ). Цей симптом спостерігається при розмірах патологічного вогнища більше 40 мм в діаметрі. Форма включень або витягнута (довжиною від 2 до 7 мм), або вони проглядаються як ехопозитивні точки. Щільність їх низька або середня. Матка має звичайний вигляд. У низьких хворих на стороні поразки видно незмінений яйник, відтиснутій в ту або іншу сторону за рахунок тиску утвору. Параметральні вени з двох сторін майже завжди розширені. Представлена УЗ-картина може бути розцінена як обмежений гідросальпінгс з нагноєнням або, точніше,абсцес маткової труби (тубарний абсцес).

Тубарний абсцес, в порівнянні з іншими формами запальних змін, зустрічається рідко і, відображає процес часткової резорбції гною на тлі тривалої ексудації з утворенням так званої "запальної кісти". Морфологічний субстрат її - гнійний ексудат, обмежений запальними зміненими, місцями зтоншеними стінками маткової труби. При деструкції стінки можливий прорив гнійника в черевну порожнину з розвитком пельвіоперітоніта.

УЗ-діагностика пельвіоперітоніта дуже важка і полягає в реєстрації тієї чи іншої кількості вільної рідини в порожнині малого тазу. Більш надійною ознакою розвитку пельвіоперітоніта (як правило, обмеженого) служить раптове зникнення УЗ-зображення рідинного утвору і поява невеликого об'єму рідини в позаматковому просторі. Причому візуалізація її ускладнена через спайки і часто супутнього гнійного запалення,парезу кишківника. Необхідно мати на увазі, що обмежений пельвіоперитоніт, що виникає при дренуванні абсцесу, потрібно розглядати не як ускладнення захворювання, а як закономірний етап його течії під впливом терапії. Абсцес маткової труби в 60 -75% випадків зустрічається у жінок, що раніше перенесли ті чи інші запальні захворювання матки та її придатків.

Диференціальна діагностика.

Ехографічну картину абсцесу маткової труби необхідно диференціювати з усіма рідинними утвореннями, які локалізуються в параметральних областях і містять внутрішньо порожнинні включення. Мова йде про ендометріоїдні і тератодермоідні кісти.

Ендометріоїдні кісти часто містять ехопозитивні включення, які можуть нагадувати картину абсцесу. Характерні симптоми: ехопозитивні внутрішньокістозні включення формують специфічну дрібнопористу структуру ( "бджолині соти"); вміст кісти нерухомий при зміні положення хворої і при компресії патологічної порожнини датчиком; рідинний утвір дещо збільшується в розмірах перед місячними.

Дермоїдні кісти з зернистим вмістом, стінки і структура яких є похідними шкіри, в загальних рисах схожі на великий абсцес. По-перше, множинні дрібні зерна в просвіті кісти можуть бути прийняті за фібринозно-гнійні включення всередині абсцесу. По-друге, зерна в кісті легко змінюють свою локалізацію при компресії або зміні положення хворої. Кістозні тератоми цього типу часто досягають великих розмірів (більше 70 мм у діаметрі), тому що тривалий час існують безсимптомні, зазвичай виявляються при профоглядах і випадкових УЗД. Внутрішньопорожнинні зерна більше оформлені і масивні, а ехощільність їх вища, ніж аналогічні елементи структури абсцесу. При компресії УЗ-датчиком справжні дермоіди, що містять рідину, легко деформуються - стінки їх тонкі, м'які і безболісні. Це супроводжується інтенсивним рухом зерен у середині порожнини. Компресія ж абсцесів різко болюча через запальну інфільтрації стінок і перифокальних змін. Крім того, абсцесу малого тазу зазвичай супроводжує гіперемія параметральних вен, чого ніколи не спостерігається при кістах. Те ж саме стосується факту виявлення поруч із патологічним об'єктом інтактного яйника, візуалізація якого незаперечно свідчить на користь запальної природи рідинногооб'єкта. На жаль, цей симптом при великих абсцесах спостерігається рідко, так як рідинне утворення великих розмірів зазвичай екранізує зображення яйника.

Група симптомів, які, у поєднанні з клінікою запального процесу в малому тазу, дозволяють встановити діагноз тубарного абсцесу:

1. локалізація в одній з параметральних областей (поруч з боковою стінкою матки, ближче до позаматкового простору);

2. стінки тонкі, іноді з веретеноподібним потовщенням на обмеженому протязі;

3. неоднорідність рідинного вмісту через дрібні (лінійні і точкові) ехопозитивні включення низької та середньої щільності;

4. частина внутрішніх структур знаходиться в підвішеному стані і при зміні положення хворої зміщується в нижній полюс порожнини;

5. на боці ураження може бути виявлений інтактний яйник;

6. різка хворобливість при навіть незначній компресії УЗ-датчиком через передню черевну стінку або контактному зіткненні під час ТВ-сканування;

7. реактивні зміни у вигляді розширення параметральних вен;

8. позитивна динаміка під впливом протизапальної терапії.

Незважаючи на численні дослідження, виділити специфічні акустичні ознаки гострого гнійного сальпінгіту не вдалося. У більшості спостережень на ехограмах визначалися розширені, потовщені, витягнуті маткові труби, які характеризуються підвищеним рівнем звукопровідності. У кожної другої хворої в позаматковому просторі визначалося скупчення «вільної» рідини. Слід зауважити, що вказані ехографічні ознаки, хоча й дозволяють запропонувати наявність гострого сальпінгіту, однак дійсну діагностичну цінність набувають тільки при зіставленні з даними отриманими при клінічному обстеженні, оскільки ідентична картина нерідко спостерігається і при порушеній позаматковій вагітності. При неясних клінічних симптомах і спірних ехографічних ознаках важливу додаткову інформацію можна отримати за допомогою пункції прямокишково-маткового простору, виконаного через заднє склепіння піхви під контролем трансвагінальної ехографії.

За даними А. Н. Стрижакова і А. І. Давидова (1994), при невеликих розмірах піосальпінкс на ехограмах визначається як розширена маткова труба веретеноподібної або тубусовидной конфігурації з чіткими рівними контурами, різко потовщеними стінками і неоднорідним внутрішнім вмістом. За допомогою трансвагінального сканування практично завжди вдається чітко відмежувати піосальпінкс і інтактний яйник. У подібних спостереженнях інтерпретація клінічної картини і встановлення діагнозу нозологічного не викликають серйозних ускладнень.

Разом з тим за наявності піосальпінкса великих розмірів на ехограмах визначається утвір округлої форми з щільною капсулою і дрібноточковою внутрішньою структурою. Описана акустична картина на перший погляд нагадує таку, як при абсцесі яйника, піоваре, нагноєних ендометріоїдних кіст яйника. У цій клінічній ситуації при проведенні топічної та нозологічної діагностики необхідно орієнтуватися на ідентифікацію яйника у вигляді окремого анатомічного утвору, причому найкращим чином це вдається зробити при трансвагінальному скануванні. Встановлено, що у кожної другої хворої з гнійним ураженням маткових труб до патологічного процесу залучаються яйники, при цьому спостерігаються зміни, характерні для оофоріта (51,2%), абсцесу яйника (9,9%), піовара (1,1%).

При гострому оофориті на ехограмі визначається збільшений яйник з численними дрібними фолікулярними кістами, які розділені тонкими гіперехогенними перегородками.

Ультразвукова діагностика піовара ґрунтується на візуалізації патологічного утворення округлої форми, внутрішня структура якого представлена хаотично розташованими средньодисперсними ехопозитивними включеннями на тлі підвищеного рівня звукопровідності. Капсула піовара нерівномірнопотовщена (6-10 мм), характеризується високою акустичною щільністю.

На відміну від піовара при абсцесі яйника по периферії гнійного утвору вдається візуалізувати незмінену оваріальну тканину. Цей ехографічний критерій лежить в основі диференціальної діагностики піовара і абсцесу яєчника.

Гнійні запальні захворювання придатків матки, як правило, супроводжуються вираженим спайковим процесом, діагностика якого може бути здійснена за допомогою трансвагінального сканування. Основним ехографічною ознакою спайкового процесу є «непереміщення» яйників і маткових труб по відношенню до матки, петель кишечника і сечовогоміхура, що можна виявити за допомогою тракційних рухів трансвагінального датчика. Найбільшим акустичним поліморфізмом відрізняються ехограми хворих з тубооваріальними абсцесами. При односторонній локалізації абсцесу вдається виділити умовні межі між запально- зміненими матковою трубою і яйником, виходячи з відмінності їх форми, щільності і внутрішньої структури. Так, піосальпінкс характеризується овоідною конфігурацією, гомогенним розташуванням точкових ехосигналів і низьким рівнем звукопровідності. Слід зазначити, що піосальпінкс і абсцес яєчника (піовар) при даній клінічній формі гнійного ураження придатків матки мають спільну капсулу. При двосторонній локалізації тубооваріального абсцесу кордону міжматкових труб і яйників не визначається. На ехограмах візуалізується єдиний конгломерат з щільною капсулою, множинними внутрішніми перегородками різної товщини і неоднорідним внутрішнім вмістом, що свідчить про скупчення гнійного ексудату.

Двосторонній тубооваріальний абсцес диференціюють від абсцесів міхурово-маткового і прямокишково-маткового простору. Для виявлення абсцесу міхурово-маткового простору транс вагінальне сканування слід проводити при наповненому сечовому міхурі.

У той же час задньою стінкою абсцесу прямокишково-маткового простору є пряма кишка. Для більш точної диференціальної діагностики даної клінічної форми гнійних запальних захворювань придатків матки оптимальною є комбінована трансвагінальна і транс ректальна методика сканування.

На закінчення слід зазначити, що трансвагінальна ехографія є скринінговим оптимальним методом діагностики запальних захворювань придатків матки. Проведені дослідження показали, що інформативність транс вагінального сканування при гнійному ураженні маткових труб і яйників складає 88,1%. Використання даного методу дозволяє не тільки верифікувати патологічний процес і оцінити ступінь анатомічних змін у вогнищі запалення, а й здійснювати динамічний візуальний контроль ефективності комплексної протизапальної терапії.

захворювання придаток матка ехографія

Використана література

1. Стрижаков А.Н., Подзолкова Н.М. «Гнійні запальні захворювання захворювання придатків матки». М.Медицина.1996 р.

2. Хачкурузов С.Г. «УЗД в гінекології». С-П. 1999р.

3. Демидов В.Н., Зикін Б.І. «Ультразвукова діагностика в гінекології». М. Медицина. 1990 р.

4. Стрижаков А.Н., Давидов А.І. «Клінічна трансвагінальна ехографія. М. Медицина. 1994р.

Размещено на Allbest.ru