Оклюзія та артикуляція

Размещено на http://www.allbest.ru/

Оклюзія та артикуляція

ВИЗНАЧЕННЯ ТА ФІКСАЦІЯ ЦЕНТРАЛЬНОГО СПІВВІДНОШЕННЯ БЕЗЗУБИХ ЩЕЛЕП

Визначення та фіксація центрального співвідношення беззубих щелеп складаються з таких послідовних етапів. Це підготовка прикусних валиків, визначення міжкоміркової висоти, фіксація центрального співвідношення щелеп.

У зуботехнічній лабораторії за функціональними відбитками відливають моделі, за якими виготовляють воскові базиси з прикусними валиками, їх висота у ділянці фронтальних зубів в середньому дорівнює 1,5 см, а в ділянці молярів -- 0,5-0,8 см. Зниження висоти прикусних валиків у напрямку до жувальних зубів пояснюється тим, що висота природних зубів зменшується у напрямку від різців до молярів .

Роботу починають з прикусним валиком на верхній щелепі. Під час формування протетичної площини беруть до уваги дві лінії: камперовську і зіничну. Камперовська лінія проходить через середину козелка вуха до нижнього крила носа.

У ділянці жувальних зубів валик формують паралельно камперовській (носо-вушній) лінії, а в ділянці фронтальних зубів -- паралельно лінії зіниць. Уведений верхній прикусний валик підрізають так, щоб за умови напівзакритого рота його край випинався з під верхньої губи на 1-2 мм. Цим самим установлюють лінію для визначення висоти різальних країв фронтальних зубів. Після визначення висоти прикусного валика у фронтальній ділянці необхідно привести його оклюзійну поверхню відповідно до зіничної лінії. Для цього беруть дві лінійки, одну розміщують на оклюзійній поверхні валика, другу -- в проекції зіничної лінії. Якщо досягнуто паралельності лінійок, то вважають, що оклюзійна площина у фронтальній ділянці сформована правильно. Потім розпочинають формування оклюзійної поверхні у бічній ділянці. Для цього використовують дві лінійки. Одну розміщують на лиці по камперовській лінії, іншу -- на валику. Валики підрізають доти, поки лінійки не стануть паралельними.

Після закінчення роботи з верхнім прикусним валиком розпочинають припасування нижнього. Слід зазначити, що з цього моменту всі маніпуляції щодо нарощування або зрізання проводяться тільки на нижньому валику. Припасуванням добиваються щільного прилягання по всій оклюзійній поверхні верхнього та нижнього валиків у передньо-задньому та трансверзальному напрямках і розміщенню їх щічних поверхонь в одній площині.

Моделі, за якими виготовляють воскові базиси з прикусними валиками, їх висота у ділянці фронтальних зубів в середньому дорівнює 1,5 см, а в ділянці молярів -- 0,5-0,8 см. Зниження висоти прикусних валиків у напрямку до жувальних зубів пояснюється тим, що висота природних зубів зменшується у напрямку від різців до молярів .

Роботу починають з прикусним валиком на верхній щелепі. Під час формування протетичної площини беруть до уваги дві лінії: камперовську і зіничну. Камперовська лінія проходить через середину козелка вуха до нижнього крила носа.

У ділянці жувальних зубів валик формують паралельно камперовській (носо-вушній) лінії, а в ділянці фронтальних зубів -- паралельно лінії зіниць. Уведений верхній прикусний валик підрізають так, щоб за умови напівзакритого рота його край випинався з під верхньої губи на 1-2 мм. Цим самим установлюють лінію для визначення висоти різальних країв фронтальних зубів. Після визначення висоти прикусного валика у фронтальній ділянці необхідно привести його оклюзійну поверхню відповідно до зіничної лінії. Для цього беруть дві лінійки, одну розміщують на оклюзійній поверхні валика, другу -- в проекції зіничної лінії. Якщо досягнуто паралельності лінійок, то вважають, що оклюзійна площина у фронтальній ділянці сформована правильно. Потім розпочинають формування оклюзійної поверхні у бічній ділянці. Для цього використовують дві лінійки. Одну розміщують на лиці по камперовській лінії, іншу -- на валику. Валики підрізають доти, поки лінійки не стануть паралельними.

Після закінчення роботи з верхнім прикусним валиком розпочинають припасування нижнього. Слід зазначити, що з цього моменту всі маніпуляції щодо нарощування або зрізання проводяться тільки на нижньому валику. Припасуванням добиваються щільного прилягання по всій оклюзійній поверхні верхнього та нижнього валиків у передньо-задньому та трансверзальному напрямках і розміщенню їх щічних поверхонь в одній площині.

Для перевірки прилягання прикусних валиків у бічних відділах беруть холодний шпатель й уводять між прикусними валиками; якщо між ними є щільний контакт, то ввести шпатель без зусилля не вдається, а якщо між ними немає щільного контакту, шпатель вільно входить і валики розсуваються. У такому разі необхідно на одному із валиків відповідно до клінічної ситуації зрізати або добавити смужку воску.

Закінчивши з припасуванням прикусних валиків, переходять до визначення міжкоміркової висоти.

Міжкоміркова висота -- це відстань між вершинами коміркових відростка та частини, яка забезпечує оптимальні умови для функціонування м'язів, суглобів та інших складових частин лицевого відділу. Правильно визначена міжкоміркова висота дозволяє відновити попередні контури лиця.

Нині найбільшого застосування набули два методи визначення міжкоміркової висоти -- це антропометричний та анатомо-фізіологічний. Застосовуваний раніше анатомічний метод не використовується у чистому вигляді, він став складовою частиною анатомо-фізіологічного методу.

Антропометричний метод дозволяє визначити міжкоміркову висоту, враховуючи знання про пропорційність побудови окремих частин лиця. Слід зазначити, що його застосування є ефективним за умови класичної побудови частин лиця.

Так, Цейзинг у результаті проведених досліджень визначив точки, які поділяють лице людини за принципом "золотого" перетину, або "золотого" поділу, тобто поділу у крайньому і середньому відношеннях.

Для полегшення вирішення цього завдання Герингер запропонував циркуль власної конструкції, який автоматично визначає точку "золотого" перетину. Пристрій складається із двох циркулів. Вони з'єднані так, що ніжки великого циркуля розділені в крайньому та середньому положеннях. Тільки на одній ніжці великий відрізок розміщений ближче до шарніру, а другий -- далі від нього. Яку б відстань не вимірювали ним, середня ніжка завжди ділить його у крайньому та середньому відношенні.

Існує метод визначення міжкоміркової висоти за Водсворт-Уайтом. Суть його в тому, що використовують рівність відстаней між серединами зіниць до лінії змикання губ та від основи носової перегородки до нижньої частини підборіддя.

Як уже зазначалося, антропометричні методи визначення міжкоміркової висоти мають багато недоліків і використовувалися раніше, нині ж широкого застосування набув анатомо-функціональний метод.

АНАТОМО-ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ МЕТОД ВИЗНАЧЕННЯ МІЖКОМІРКОВОЇ ВИСОТИ

Сама назва методу свідчить про те, що його підґрунтям с знання особливостей анатомічної будови лицевого скелета та фізіологічний термін відносного стану спокою жувального апарату.

Отже, втрата міжкоміркової висоти призводить до описаних раніше симптомів. Для відновлення конфігурації лиця необхідно добитися, щоб губи були розслаблені і торкалися одна одної на всьому протязі. Вони не повинні западати або бути напруженими. Кути рота у такому разі дещо підняті, носо-губні складки добре виражені. На урахуванні цих умов ґрунтувався анатомічний метод визначення міжкоміркової висоти, який застосовувався раніше; він давав значний відсоток помилок. Тому даний метод доповнили знаннями нормальної фізіології про положення відносного спокою нижньої щелепи. Як відомо, поза розмовою та жуванням зубні ряди людини рідко знаходяться у контакті зі своїми антагоністами. В абсолютної більшості людей нижня щелепа в цей час буває дещо опущеною і між зубними рядами з'являється проміжок від 1 до 8 мм. Як було встановлено, нижня щелепа в такому положенні утримується за допомогою антигравітаційного рефлексу. Цей стан також пов'язаний з фізіологічним спокоєм м'язів жувального апарату, які знаходяться у стані максимального розслаблення. Стану відносного спокою жувального апарату сприяють певні взаємовідношення органів, які обмежують ротову порожнину.

Використання описаних умов дало можливість вченим стоматологам-ортопедам розробити анатомо-функціональний метод визначення міжкоміркової висоти.

Хворому, який знаходиться у стоматологічному кріслі, ручкою наносять дві крапки на кінчик носа та на підборіддя і ведуть з ним розмову на будь-яку тему, не акцентуючи увагу на моментах протезування. Після завершення розмови заміряють відстань між нанесеними крапками, процедуру повторюють кілька разів до отримання вірогідного результату. Це і буде визначений стан відносного фізіологічного спокою нижньої щелепи.

Після уведення прикусних валиків відстань між нанесеними крапками вимірюють знову. Вона називається оклюзійною висотою і має бути меншою, ніж висота спокою, па 23 мм. Наданому етапі лікарі-ортопеди найчастіше допускають помилки, у разі яких можна занизити міжкоміркову висоту або ЇЇ завищити. Якщо ці помилки не ліквідувати на даному етапі, то вони виявляються знову уже у виготовлених повних знімних зубних протезах.

Для підтвердження правильного визначення міжкоміркової висоти анатомо-фізіологічпим методом використовують розмовну пробу. Хворого просять вимовити декілька букв або складів (о, і,м,п тощо). В цей час стежать за ступенем змикання прикусних валиків. Якщо помилок не допущено, то розмикання має бути в межах 5-6 мм, якщо ж воно перевищує 5-6 мм, то можна думати про заниження висоти, а якщо щілина менша ніж 5 мм -- про можливе завищення її.

На жаль, і широко застосовуваний анатомо-функціональний метод визначення міжкоміркової висоти не є абсолютно точним. Адже застосування середньої величини (2-3 мм) не є точним тому, що в кожної людини відстань між зубними рядами різна. Наступним дуже важливим етапом у лікуванні повної відсутності зубів є фіксація визначеного центрального співвідношення зубних рядів. Раніше широко застосовували методику, яку запропонував Г.І.Сидоренко, з використанням гіпсових блоків.

Для фіксації нижньої щелепи у положенні центральної оклюзії голову хворого закидають дещо дозаду, шийні м'язи у такому разі напружуються. блокуючи рух нижньої щелепи вперед. Потім вказівні пальці кладуть на оклюзійну поверхню нижнього валика п ділянці молярів, щоб вони одночасно торкалися і кутів рота, незначно відводячи їх убік. Хворого просять широко відкрити рот, зробити ковтальний рух, одночасно з цим великими пальцями створюють невеликий тиск на підборіддя. Проведення такої маніпуляції звичайно забезпечує фіксацію нижньої щелепи у положенні центральної оклюзії. Даний клінічний прийом необхідно повторити кілька разів. Саму фіксацію проводять за описаною методикою тільки для забезпечення хорошого з'єднання між валиками, на верхньому вирізають заглибину в ділянці фронтальної групи зубів та дві -- в бічних ділянках жувальних зубів. На нижній прикусний валик у відповідних ділянках приливають пластинки базисного воску. Перед самою фіксацією їх розігрівають зуботехнічним шпателем і проводять фіксацію нижньої щелепи у положенні центральної оклюзії.

Після фіксації щелеп у центральному співвідношенні наносять на прикусні валики орієнтовні лінії: присередню лінію, лінію ікол і лінію шийок верхніх передніх зубів, або лінію усмішки .

Присередня лінія проходить між центральними різцями. Правильно визначена, вона є добрим орієнтиром для постановки зубів у фронтальній ділянці. а точніше, центральних різців. Спеціальних орієнтирів для її нанесення немає, але можна орієнтуватися на вуздечку верхньої щелепи та умовну лінію, яка проходить через середину лиця та верхню губу.

Лінія, що проходить через дистальні поверхні ікол, відповідає кутам рота і є орієнтиром для постановки 6 фронтальних зубів. Лінія усмішки проходить по межі червоної окрайки губ; ця лінія визначає висоту фронтальних зубів. Вибір штучних зубів. Слід знати особливості анатомічних типів обличчя, яких є три: квадратне, конічне та овальне. Заводські гарнітури, що враховують не тільки форму, але й довжину та колір зубів, дозволяють добитися відновлення естетичного ефекту та найкращої функції жування. Важливим є правильний підбір фронтальних зубів. Дослідження, проведені Вільямсом у 1907 p., засвідчили, що форми зубів, характерної тільки для однієї раси, немає. Він виділив три групи зубів, що мають характерні ознаки, для фронтальної ділянки, особливо центральні та бічні різці. Зуби першого типу характеризуються паралельними або майже паралельними лініями контактних поверхонь на протязі половини їх довжини або більше, починаючи від різального краю. Другий тип характеризується наявністю на контактних поверхнях ліній, які різко конвертують так, що у разі їх продовження вони можуть перетинатися біля верхівки зуба.

Зуби третього типу відрізняються двовипуклими лініями на дистальній, а деколи - і па медіальній поверхнях. Усі поверхні і кути зубів третього типу заокруглені і мініатюрні.

Знаючи тип обличчя та тип зубів фронтальної ділянки, можна ефективно підібрати гарнітур для постановки штучних зубів. Так, у разі квадратного типу обличчя найбільше підходять зуби першого типу, у разі конічного -- зуби другого типу, а в разі овального -- зуби третього типу.

Стоматологічна промисловість України випускає багату гаму штучних зубів, що дозволяє без особливих проблем підібрати необхідний гарнітур для повних знімних зубних протезів. беззубий щелепа прикусний міжкомірковий

Размещено на Allbest.ru