Методи реєстрування рухів нижньої щелепи. Апарати, що відтворюють рух нижньої щелепи. Артикулятори, оклюзійні сфери

Размещено на http://www.allbest.ru

Лекція 5. 4 курс, 7 семестр

Методи реєстрування рухів нижньої щелепи. Апарати, що відтворюють рух нижньої щелепи. Артикулятори, оклюзійні сфери

Апарати, що відтворюють рухи нижньої щелепи

Оклюдатори. Апарати, що дозволяють відтворити рухи нижньої щелепи в вертикальному напрямку, називаються оклюдаторами. Такі рухи відповідають відкриванню та закриванню рота. Оклюдатор складається із двох дротяних або литих рам, які з'єднані між собою за допомогою шарніра. Нижня рама вигнута під кутом 100-110°, верхня розміщена в горизонтальній площині і має вертикальний штифт для фіксації міжкоміркової висоти. На відміну від рухів нижньої щелепи у людини в оклюдаторах рухається верхня рама.

Апарати, які дозволяють відтворити певною мірою горизонтальні (передньо-задні та бічні) рухи, називаються артикуляторами. Перший анатомічний артикулятор сконструював у 1858 р. основоположник артикуляційної теорії Бонвіль. В основу побудови анатомічного артикулятора Бонвіль узяв результати досліджень черепів, а саме відстань між головками нижньої щелепи і різцевою точкою, яка дорівнює в середньому 10 см. З'єднавши ці точки, отримують трикутник, який було названо за іменем автора. Трикутник Бонвіля є одним з основних елементів побудови багатьох анатомічних артикуляторів. Основний недолік його полягає у горизонтальному розміщенні суглобових шляхів.

Артикулятори з використанням для побудови середніх значень кутів суглобових та різцевих шляхів отримали назву артикуляторів із середніми (стандартними) визначеними суглобовими шляхами. Прикладом їх може бути артикулятор Сорокіна.

Артикулятор Сорокіна. Сконструйований артикулятор дозволяє відтворити всі рухи нижньої щелепи вперед, назад, вправо і вліво.

Складається він із двох рам -- верхньої та нижньої, які з'єднані між собою. Рухомою є верхня рама. Нахил суглобового шляху по відношенню до оклюзійної площини дорівнює 30°, бічного суглобового 17", сагітального різцевого -- 40° і бічного різцевого (готичний кут) -- 120". Орієнтирами для закріплення нижньої моделі у просторі артикулятора є три точки: вказівник середньої лінії і два випини на вертикальній частині нижньої рами.

Артикулятор Гізі. Дослідження Валькера, проведені в 1898 p., і пізніші дослідження Пзі засвідчили, що середній нахил суглобового горбка коливається між ЗО та 35°, тому нахил суглобових шляхів у 33° прийнято для артикуляторів із середньою установкою. Висота у всіх анатомічних артикуляторах (від Бонвіля до Гізі) утримувалася за допомогою гвинта, розміщеного посередині між суглобами позаду гіпсових моделей. Таке розміщення третьої точки значно перекручувало просторове розміщення щелеп. Ці недоліки Гізі вирішив шляхом переносу штифта висоти на передню частину артикулятора.

Артикулятор Гізі "Сімплекс П". Триточковий артикулятор Гізі, який він назвав "Сімплекс П", належить до артикуляторів зі середньою установкою нахилу суглобових шляхів і різцевого ковзання. Артикулятор Гізі дуже практичний, він може передавати бічні рухи щелепи. Суглобове ложе широке і знаходиться позаду суглобової осі. Ця особливість артикулятора дозволяє малорухомій суглобовій головці під час бічних рухів рухатися у колі конструкційного центру і робити незначні рухи вбік. До незначних незручностей роботи з ним необхідно віднести неможливість імітації фізіологічного відкривання рота.

Артикулятор Монсона. Побудова цих артикуляторів із середньою установкою оклюзійних кривих грунтується на теорії Монсона. Поздовжні осі зубів верхньої та нижньої щелеп перетинаються в одній точці, яка знаходиться над решітчатою кісткою у ділянці crista galli. За Монсоном, ця точка є центром кулі, а ок-люзійні поверхні зубних рядів розміщуються по кривій її нижнього сегмента. До недоліків теорії необхідно віднести неврахування даних анатомії і фізіології нижньощелепного суглоба та особливостей рухів нижньої щелепи. Артикулятори Монсона знайшли застосування в основному в Америці. До артикуляторів типу Монсона відносять артикулятори Водсворта і Хегмена.

Друга велика група анатомічних артикуляторів характеризується установкою індивідуальних суглобових шляхів. До них належать артикулятори Христенсена, Сноуа, Шварца, Гізі-Трубайт, Ганау, СІА, сконструйований Хаитом.

Універсальні артикулятори побудовані, як й інші пристрої даного типу, вони мають дві рами -- верхню і нижню (основа).

Верхня рама має три точки опори: дві в суглобах і одну -- на різцевій площадці. Суглоби артикулятора побудовані по типу скронево-нижньощелепного. З'єднуючи верхню і нижню рами артикулятора, вони розраховані на відтворення різних індивідуальних рухів нижньої щелепи.

Відстань між суглобами артикулятора і показчиком середньої лінії дорівнює 10 см, тут також використовується принцип рівностороннього трикутника Бонвіля.

Універсальний суглобовий артикулятор побудований так, що дозволяє визначити будь-який кут суглобового і різцевого шляху.

Але перед тим як визначити кут, необхідно отримати вихідні дані, а саме величину кута сагітального та бічного суглобових шляхів і сагітального та бічного різцевих шляхів методом спеціальних внутрішньоротових та позаротових записів.

Індивідуальний запис рухів нижньої щелепи

Анатомічна постановка зубів у середньому артикуляторі не завжди забезпечує контакт штучних зубів у ділянці молярів під час рухів нижньої щелепи. Це пояснюється тим, що середні артикулятори побудовані на основі даних вимірювань нахилу суглобового та різцевого шляхів. Тому в деяких клінічних ситуаціях, коли у хворого є значні індивідуальні відхилення від середніх вимірів, у разі дуже крутого або похилого суглобовому шляху анатомічна постановка зубів у середньому артикуляторі виявляється малоефективною. У таких випадках доводиться провести індивідуальне визначення нахилу суглобового та різцевого шляхів за допомогою внутрішпьоротового або позаротового методів і тоді вже ставити штучні зуби в індивідуальному анатомічному артикуляторі.

Позаротовий метод запису рухів нижньої щелепи

Для позаротового методу запису рухів нижньої щелепи використовують реєструвальний пристрій Гізі. Пристрій складається з металевої підковоподібної пластинки і лицевої дуги. Підковоподібна пластинка кріпиться на нижньому прикусному валику в ділянці фронтальних зубів і з'єднується з лицевою дугою. Кінці лицевої дуги оснащені олівцями і розташовані в ділянці суглобів. На щоку спереду від вуха накладають папір, до якого спрямовані загострені кінці олівців.

Потім прикусні валики верхньої та нижньої щелеп уводять у ротову порожнину і просять хворого зімкнути щелепи у положенні центрального співвідношення. Лікар проводить контроль виконання даної процедури. Після цього хворого просять рухати нижньою щелепою допереду та вбік. Штифти у такому разі ковзають по амальгамі або пластичній масі, залишаючи слід. У результаті отримують індивідуальний запис рухів нижньої щелепи.

Прикусні валики виводять з ротової порожнини, дають час для затвердіння амальгамі і переносять на моделі в індивідуальний безсуглобовий артикулятор.

Феномен Катца-Ефрона-Гельфанда

рух щелепа артикулятор

Ці автори запропонували застосовувати у разі створення індивідуальної оклюзійної поверхні феномен Хрістенсена шляхом внутрішньоротового запису з використанням шарнірного оклюдатора.

За методикою Ефрона (1929) після визначення центрального співвідношення щелеп і гіпсування моделей в оклюдатор проводять постановку фронтальних зубів на обох щелепах, а в ділянці жувальних зубів зберігають висоту прикусних валиків. У клініці вводять воскові шаблони в ротову порожнину і пропонують пацієнту зімкнути зуби в передній оклюзії; в утвореному в такому разі клиноподібному дефекті розміщують і закріплюють з обох боків на нижньому валику восковий валик, який під час змикання щелеп роздавлюється, набуваючи клиноподібної форми і заповнюючи цей проміжок. Прикусні валики виводять з ротової порожнини, охолоджують і знову вводять у рот, пропонуючи пацієнту стиснути щелепи в центральній оклюзії і уважно стежачи за цим станом. За такої умови утворюється просвіт між фронтальними зубами, для ліквідації якого необхідно на верхньому прикусному валику зрізати віск у вигляді клину, після чого поверхня прикусного валика набуває випуклої форми, тобто створюється сагітальна оклюзійна крива, по якій і проводять постановку жувальних зубів верхньої щелепи, а потім -- нижньої.

А.Я.Катц і З.ГІ.Гельфанд (1937) модифікували цей метод, замінивши воскові прикусні валики на стенсові, а також змінили методику формування оклюзійної кривої. За їхньою методикою прикусні валики за шириною і висотою повинні приблизно відповідати зубним рядам. Розміщення валиків на комірковому відростку, висота і співвідношення їх контролюється і коригується у ротовій порожнині хворого.

Корекція валиків у ротовій порожнині дозволяє, по-перше, їх припасувати, по-друге, хворий звикає закривати рот без спонукання і керування з боку лікаря. Усі ці маніпуляції призводять до втоми жувальних м'язів, що і буде сприяти набуванню щелепами положення відносного фізіологічного спокою, а це, в свою чергу, полегшить визначення правильного центрального співвідношення щелеп. Сагітальна і поперечна криві формуються за допомогою феномена Христенсена. Для цього валики покривають кашкою із пемзи або наждаку, після чого пропонують пацієнту виконати різноманітні рухи нижньою щелепою. Потім на валиках роблять позначки і фіксують їх у ротовій порожнині у положенні центральної оклюзії, переносять на моделі і гіпсують в оклюдатор з переднім штифтом.

Постановку штучних зубів починають па моделі верхньої щелепи, замінивши твердий базис з оклюзійним валиком на воскові. У такому разі всі зуби, за винятком бічних різців (вони відстають на 0,5 мм), повинні торкатися площини нижнього оклюзійного валика. Постановку зубів на нижній щелепі проводять у щільному контакті з антагоністами верхньої щелепи. Використання даної методики дає економію часу, не вимагає використання дорогих анатомічних артикуляторів, знижує відсоток помилок підчас визначення центрального співвідношення щелеп, тим самим зменшує кількість браку і переробок протезів.

Размещено на www.allbest.