Главная Коллекция "Revolution" Медицина Головні завдання реабілітації інвалідів

Головні завдання реабілітації інвалідів

Завдання реабілітації хворих та інвалідів. Комплексність реабілітаційних заходів, їх індивідуальність та принципи. Особливості реабілітаційних програм для осіб із синдромом "хронічного болю". Класифікація фаз реабілітацій (за визначенням експертів ВООЗ).

Рубрика Медицина
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 09.10.2013
Размер файла 19,4 K
рефераты на заказ со скидкой

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ УПРАВЛІННЯ ТА ПРАВА

Контрольна робота

Виконала студентка групи

УФКСз-220

Павловська М.В.

Запоріжжя 2013

План

  • 1. Мета та завдання реабілітації
  • 2. Особливості реабілітаційних програм для осіб із синдромом "хронічного болю"
  • 3. Класифікація фаз реабілітацій (за визначенням експертів ВООЗ)
  • 4. Лiтература

1. Мета та завдання реабілітації

Головними завданнями реабілітації є:

а) функціональне відновлення (повне або компенсація при недостатньому чи відсутності відновлення);

б) пристосування до повсякденного життя і праці;

в) залучення до трудового процесу;

г) диспансерний нагляд за реабілітованими.

Основна мета реабілітації - адаптація до праці на попередньому робочому місці або реадаптація, тобто праця з меншими нервово-психічними і фізичними навантаженнями на новому робочому місці, але на тому самому підприємстві. В інших випадках метою реабілітації буде перекваліфікація і праця на тому ж підприємстві, а у разі неможливості - перекваліфікація у реабілітаційному центрі і працевлаштування відповідно до нової професії і стану людини. У педіатрії мета реабілітації не зводиться тільки до повернення дитини до стану перед захворюванням і у дитячий колектив, але й до розвитку її фізичних і психічних здатностей, відповідних віку.

Реабілітація буде малоефективною, якщо не дотримуватись декількох основних її принципів:

Ранній початок реабілітаційних заходів. Це допомагає швидше відновити функції організму, попередити ускладнення і у випадку розвитку інвалідності - боротися з нею на перших етапах лікування.

Безперервність реабілітаційних заходів. Цей принцип є основою ефективності реабілітації, тому що тільки безперервність та поетапна черговість реабілітаційних заходів - запорука скорочення часу на лікування, зниження інвалідності і витрат на відновне лікування, довготривале матеріальне утримання інвалідів.

Комплексність реабілітаційних заходів. Під керівництвом лікаря, реабілітація проводиться й іншими фахівцями: соціологом, психологом, педагогом, юристом та ін.

Індивідуальність реабілітаційних заходів. Реабілітаційні програми складають індивідуально для кожного хворого чи інваліда з урахуванням загального стану, особливостей перебігу хвороби, вихідного рівня фізичного стану, особистості хворого, віку, статі, професії тощо.

Необхідність реабілітації у колективі. Проходження реабілітації разом з іншими хворими чи інвалідами формує у пацієнта почуття члена колективу, морально підтримує його, нівелює дискомфорт, пов'язаний з наслідками захворювання. Добре ставлення оточуючих запалює і надає впевненості у своїх силах і сприяє швидшому одужанню.

Повернення хворого чи інваліда до активної праці - є основною метою реабілітації. її досягнення робить людину матеріально незалежною, морально задоволеною, психічно стійкою, активним учасником громадського життя.

2. Особливості реабілітаційних програм для осіб із синдромом "хронічного болю"

При хронічному соматоформні больовому розладі (ХСБР) головною рисою є повторюване пред'явлення больових відчуттів поряд з постійним вимогою провести медичне обстеження - всупереч багаторазового отриманню негативних результатів і запевненням лікарів про відсутність фізичної основи для симптоматики. Виявляється, що у формуванні та закріпленні больового синдрому, а також больового поведінки важливу роль відіграють особистісні характеристики пацієнта.

За даними Л.Н. Собчик та Т.В. Протасенко (2003), серед страждаючих хронічними болями переважають (60%) особистості з тривожно-недовірливим і істероїдними рисами. На тлі помірної тривожності у цих хворих виявляються риси демонстративності, схильність драматизувати ситуацію, перебільшувати значимість проблем. Психологічне обстеження виявляє у них емоційну нестійкість, підвищену чутливість до зовнішніх, середовищних впливів, нестійку самооцінку, залежність від думки оточення, властиву істеричним особистостям. Мотиваційна сфера хворих характеризується суперечливістю: з одного боку, висока мотивація визнання і самоствердження, потреба бути в центрі уваги, з іншого - прагнення уникнути навантажень і відповідальних рішень, страх потерпіти невдачу, низька стресостійкість. При збільшенні навантажень або виникненні конфлікту у цих хворих спостерігається погіршення самопочуття. Так спрацьовує несвідомий механізм психологічного захисту по типу "втечі у хворобу". В результаті розвивається госпіталізм, тобто прагнення до тривалого і повторного обстеження та лікування в лікарнях. Слід підкреслити, що при цьому пацієнт до себе відноситься позитивного, статус "хворого" сприймається ним як соціально-прийнятний, що дозволяє уникнути навантажень і бути в центрі уваги.

Меншу частину хворих з ХСБР (30%) складають особи за складом ригідні, паранояльні. Таких хворих відрізняють недовірливість, образливість, наполегливість у відстоюванні своєї позиції, амбітно-захисні тенденції, які поєднуються з чутливістю до критичних зауважень, які сприймаються як несправедливі. Для них характерні виражена емоційна напруженість, застрягання на образах, виражений індивідуалізм і водночас низький рівень саморозуміння, насиченість емоційних переживань, схильність звинувачувати у своїх проблемах оточуючих. Такі хворі невпинно шукають медичну допомогу, критикують призначені ним лікувальні заходи, самостійно переривають лікування і вимагають нових обстежень. Домагаючись "справедливості", вони при цьому кумулируют, накопичують негативні переживання, що у свою чергу підсилює емоційну напруженість. У цих осіб недостатня гнучкість у відносинах з оточуючими, конфліктність і разом з тим нерозуміння, витіснення справжніх психологічних причин конфлікту проявляються схильністю до розвитку соматичних розладів, до порушення функцій внутрішніх органів

Незважаючи на типологічні відмінності, в обох групах однаково висока ступінь соціально-психологічної дезадаптації. Пред'являються скарги на стан здоров'я часто не дозволяють хворим з ХСБР працювати. Високий рівень тривоги, виражена емоційна напруженість, песимістичність у відношенні майбутнього і позитивних результатів лікування призводять до обмеження контактів з оточуючими, догляду у світ внутрішніх переживань, зниження активності і дисгармонізації міжособистісних відносин. У хворих відзначаються труднощі спілкування з оточенням, і, зокрема, з особами протилежної статі, серед них великий відсоток складаються в розлученні.

Наведені дані показують, що психологічний аналіз властивостей особистості може виявитися корисним для розуміння можливих причин та механізмів виникнення хронічного больового синдрому. Крім того, облік особливостей особистості дуже важливий для раціональної побудови комплексу реабілітаційних заходів - насамперед, психотерапії. Правильно підібраний курс психотерапії при ХБСР здатний як мінімум значно знизити вираженість больових відчуттів, у ряді випадків - повністю позбавити людину від страждань.

3. Класифікація фаз реабілітацій (за визначенням експертів ВООЗ)

Всесвітня організація охорони здоров'я запропонувала наступну класифікацію фаз реабілітації:

а) лікарняна фаза, що починається з моменту надходження хворого (потерпілого) в стаціонар;

б) фаза одужання (реабілітаційні заходи виконуються в центрах реабілітації, поліклініках, санаторіях);

н) фіш підтримуюча, яка триває все життя і проводиться при тривалому диспансерному спостереженні.

В рамках кожної з цих фаз вирішуються в тому чи іншому обсязі завдання кожного виду реабілітації. Ефективність всієї системи реабілітації хворих визначається тим, наскільки успішно будуть вирішуватися завдання кожної з фаз реабілітації. При цьому від того, які завдання ставляться перед кожною з фаз реабілітації, залежать тривалість фази і її організаційна структура.

Метою лікарняному (стаціонарної) фази реабілітації є відновлення фізичного і психологічного стану здоров'я настільки, щоб хворий був підготовлений до проведення другої фази реабілітації.

По завершенню лікарняному фази реабілітації хворий виявляється підготовлений до виконання програми фази реабілітації - фази одужання. Виконання цієї програми оптимально здійснювати в спеціалізованих реабілітаційних відділеннях місцевих санаторіїв, які є за своїм завданням і оснащеності заміськими реабілітаційними центрами. Ця фаза реабілітації є, по суті, кордоном між періодом, коли людина перебуває в статусі хворого і поверненням його в сім'ю, до активної діяльності. Основна мета другої фази реабілітації - підготувати хворого до активного життя - поверненню в сім'ю, до раціональної перебудови життєвого укладу, зміни деяких звичок, до систематичного проведення профілактичних заходів, включаючи вторинну профілактику. Завдання фізичного, фізіологічного та інших аспектів реабілітації вирішуються в цій фазі на новому, у порівнянні з лікарняним етапом, рівні.

По завершенні фази одужання хворий вступає у третю (підтримуючу) фазу реабілітації, метою якої є підтримка досягнутого рівня фізичної працездатності з деяким її збільшенням у ряду хворих, завершення психологічної реабілітації вже в умовах відновлення його соціального життя і попередження прогресія захворювання. Рішення всіх завдань третьої фази реабілітації можливе лише при відпрацюванні організаційної структури се в умовах районної поліклініки.

У другій і третій фазах реабілітації слід енергійно проводити заходи вторинної профілактики, яка включає в себе боротьбу з первинними факторами ризику, що грають роль у виникнення даного захворювання. Основне завдання вторинної профілактики - попередження прогресування захворювання, його рецидивів і розвитку ускладнень. Складовими частинами вторинної профілактики є: лікувальна фізкультура, лікувальне харчування, фізіотерапевтичні процедури, медикаментозне лікування та ін.

реабілітація інвалід хронічний біль

4. Лiтература

1. В.М. Мухин. Физическая реабилитация. Киев, Олимпийская литература. 2000 год.

2. Всемирная конфедерация физической терапии

3. http://www.depressia.com/page_1053.html

4. http://ru. wikipedia.org/wiki

5. http://aupam. narod.ru/pages/invasport/kompleksnaya_profilaktika_ zabolevaniyj_reabilitaciya_boljnihkh_invalidov/page_09. htm

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены