Найхарактерніші дитячі інфекційні захворювання та їх профілактика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Найхарактерніші дитячі інфекційні захворювання та їх профілактика

кіп краснуха віспа

Звичайно, діти не до кінця усвідомлюють небезпеку інфекційних захворювань і, нехтуючи правилами особистої гігієни, часто хворіють на хвороби, які умовно можна назвати дитячими інфекціями. Крім того, це явище спричинюється ще й тим, що дитячий організм менш багатий на антитіла, ніж організм дорослої людини, у якої вже є стійкий імунітет. Отже, найпоширенішими інфекційними захворюваннями серед дітей є кір, краснуха, розеола, вітряна віспа, коклюш, паратиф та інші.

Кір. Інкубаційний період -- 9--16 днів. Починається захворювання як простуда у тяжкій формі, що має тенденцію до посилення. Очі червоніють і сльозяться. У дитини спостерігається сильний і сухий кашель. Температура підвищується з кожним днем, приблизно на четвертий день за вухами з'являються рожеві плями, які згодом поширюються на обличчя і все тіло. Плями з часом набувають темного забарвлення. Температура залишається високою, доки плями вкривають все тіло, а потім вона поступово починає знижуватися.

Якщо температура залишається високою, то слід думати про ускладнення хвороби. Ускладненнями можуть бути бронхіт, пневмонія, вушні абсцеси тощо. Доки тримається висока температура, дитина не має апетиту і може їсти тільки рідку їжу. Якщо світло дратує дитину, слід зашторити вікна. Раніше вважалося, що світло сприяє розвиткові кору, але тепер встановлено, що це не так. У кімнаті має бути тепло. Не можна допускати до дитини людей з ознаками простуди, оскільки саме мікроби є причиною ускладнень. Полегшити перебіг захворювання можна своєчасним введенням гамма-глобуліну, дія якого триває близько двох тижнів.

Краснуха. Інкубаційний період -- 12--20 днів. Ознак простуди майже немає. Може спостерігатися лише почервоніння у горлі. Температура рідко коли перевищує 38,5 °С і дитина може почуватися нормально. В перший день захворювання з'являється сип, який має вигляд плоских рожевих плям, які потім стають блідішими і зливаються, так що тіло має вигляд одного суцільного запалення. Найхарактерніший показник краснухи -- сильне збільшення і запалення лімфатичних вузлів за вухами і на шиї. Вони можуть набрякати ще до виявлення ознак захворювання.

Краснуха небезпечна також для жінок на перших трьох місяцях вагітності, оскільки це може негативно вплинути на плід. За тиждень краснуха проходить, якщо не з'являються ускладнення. Лікувальні заходи призначає лікар-інфекціоніст.

Вітряна віспа. Інкубаційний період -- 10--12 днів. Першою ознакою захворювання є виникнення прищиків на обличчі і тілі. Біля основи прищиків шкіра червона. Згодом вони лопаються і утворюється кірочка, а нові з'являються протягом чотирьох днів. У дорослих дітей може бути головний біль і загальна слабкість за день до появи віспин. Маленька ж дитина не помічає таких симптомів. Спочатку температура тримається в нормі, а потім підвищується. Віспини, як правило, сверблять.

Дитину тримають у ліжку протягом появи нових віспин. Свербіння можна частково зняти теплою ванною, в якій розчинено соду чи розчинний крохмаль. Зривати кірочку з пухирів неприпустимо. Хворого ізолюють до п'ятого дня від появи останньої віспини. Засохлі кірочки віспин не заразні.

Коклюш. Інкубаційний період -- 5--14 днів. Першого тижня у дитини з'являється нежить і сухий кашель. Нежить згодом проходить, а кашель залишається. Тільки наприкінці другого тижня може з'явитися підозра на коклюш. Спостерігається судорожний кашель (8--10 раз на одному диханні), після тривалих нападів кашлю може початися блювання. Сильний кашель на початку першого тижня свідчить про те, що дитина захворіла на коклюш. Це захворювання може тривати від 4 тижнів до 2--3 місяців і становить надзвичайну небезпеку, особливо для дітей віком до двох років. Головна небезпека у загальному виснаженні організму й ураженні нервової системи. Більшість дітей відчувають себе краще, якщо в приміщенні прохолодно, але слід уникати переохолодження. Карантин триває протягом двох тижнів від зменшення кашлю. Якщо з хворим контактувало немовля, останньому слід негайно зробити ін'єкцію проти коклюшу, оскільки для немовляти коклюш так само небезпечний, як і чума.

Паратиф. Інкубаційний період -- 11--23 дні. Це захворювання слинних залоз, які розташовані у впадині біля мочки вуха. Спочатку запалена залоза заповнює впадину, а потім набрякає увесь бік шиї. Дитина скаржиться на біль біля вуха і у горлі за день до появи пухлини. Температура спочатку невисока, але вона може піднятися на 2 -- 3 день. Паратиф у середньому триває до 7--10 днів. Слід пам'ятати, що у хлопчиків у період статевого дозрівання інфекція може пошкодити одне чи обидва яєчка, а це може бути причиною безпліддя. Паратиф -- заразне захворювання і, як вважає більшість спеціалістів, на нього можна перехворіти два рази.

Дитину тримають у ліжку, доки не спаде набряк на шиї. Деякі діти не можуть їсти кислі продукти, оскільки це подразнює запалені залози, але інші із задоволенням їдять лимони, що вкрай важливо для підвищення опірності організму. Необхідна обов'язкова консультація лікаря щодо засобів лікування і вкрай важливо правильно встановити діагноз, оскільки звичайне запалення лімфатичних вузлів, які розташовані поруч із слинними залозами, потребує зовсім іншого лікування.

Скарлатина. Інкубаційний період -- 7--8 днів. Починається вона найчастіше запаленням зіва, блюванням, високою температурою, головним болем. Через 1--2 дні на теплих, вологих ділянках шкіри -- в промежині, пахвинних ямках -- виникає сип, який має вигляд однорідного почервоніння. Потім сип може поширитися на інші ділянки тіла, але навколо рота шкіра завжди залишається блідою. Горло дуже червоне. Починає червоніти і язик.

Скарлатина спричинюється стрептококовою інфекцією, дитина може її отримати від людей, що хворіють на ангіну, чи просто від носіїв стрептококів. Нагляд лікаря повинен забезпечуватися протягом усього періоду хвороби. Слід повідомляти про всі нові симптоми, як то: пухлини на шиї, червона сеча, біль у суглобах, повернення високої температури тощо. Крім того, підступність хвороби полягає у виникненні ускладнень уже після того, як дитина повністю одужала. Причина -- переохолодження організму протягом 10--15 днів після зникнення останніх симптомів.

Дифтерія. Інкубаційний період -- 5--8 днів. Дуже небезпечне захворювання, яке можна попередити. Якщо дитина одержала три ін'єкції проти дифтерії в перший рік життя, а потім додаткові щеплення в один рік і кожні наступні три роки, вона практично захищена від захворювання на дифтерію. Хвороба починається із загальної слабкості, почервоніння у горлі і високої температури. На мигдаликах утворюються білі плями, які можуть поширитися на все горло. З'являється кашель, утруднюється дихання. Як правило, дитину у разі підозри на дифтерію госпіталізують.

Поліомієліт. Інкубаційний період -- 1--2 тижні. Епідемії найчастіше спостерігаються влітку та восени. Захворювання починається, як і більшість інших інфекцій, з головного болю, високої температури. Може спостерігатися блювання, запор чи пронос. У тяжких випадках може настати параліч кінцівок. Лікарі вважають, що переохолодження та перевтома роблять дитину вразливішою до захворювання. Діти влітку часто купаються у річці, тому не можна дозволяти їм робити це до посиніння шкіри і стукання зубів. Способи полегшення перебігу захворювання не відомі, але, з іншого боку, у більшості дітей воно відбувається без виникнення паралічу, а якщо він буває, то проходить безслідно. Стан хворої дитини покращується за умови належного догляду. Інколи параліч все ж таки залишається, тому необхідно завчасно попередити хворобу. Вакіпна Солка, що виготовляється з вірусу поліомієліту, допомагає організму виробити відповідні антитіла і попередити паралітичну стадію, але вона не допоможе, якщо дитина вже контактувала з хворими

Туберкульоз. Інкубаційний період невизначений. Це захворювання проходить по-різному у дітей і дорослих. У дорослих у легенях розвивається «пляма» чи «рубець», що поступово росте, і його легко визначити за допомогою флюорографії. Захворювання має такі симптоми, як кашель з мокротою, відсутність апетиту, швидка втомлюваність, підвищення температури, схуднення. У дітей же туберкульоз має інші форми. В перші роки життя опірність організму невелика, і інфекція може поширитися на все тіло. Тому не можна ні в якому разі допускати контакту немовляти з хворими на туберкульоз. У дітей старшого віку ця хвороба проходить у легкій формі, її перебіг можна навіть не помітити. В окремих випадках може спостерігатися блідість, роздратованість, втома, кашель. Туберкульоз може вражати легені, кістки, шийні лімфатичні вузли, але найчастіше ураження зазнають лімфатичні вузли біля основи легенів. У більшості випадків одужання відбувається протягом року чи двох, якщо додержувати правильного догляду відповідно до рекомендацій лікаря. На тяжку форму хворіють також підлітки, тому в Україні з метою виявлення захворювання на ранніх стадіях впроваджуються так звані туберкулінові випробування (реакція манту), які роблять усім без винятку дітям, починаючи з трирічного віку. Якщо після введення препарату шкіра в місці уколу червоніє і набрякає (позитивна реакція), то в організмі є або була паличка туберкульозу. Але це не означає, що є захворювання. Позитивна реакція вказує на захворювання тільки у немовлят, а у старшому віці -- на інфікування. Якщо в організмі була інфекція, то позитивна реакція зберігається на все життя. Коли, крім позитивної реакції на туберкулін, спостерігається кашель та інші симптоми, потрібне рентгенологічне дослідження для підтвердження діагнозу, і у випадку захворювання слід негайно почати лікування спеціальними методами. Крім того, обстеження проходять усі члени родини і люди, з якими хворий спілкується, щоб виявити джерело інфекції.

Діти, звичайно, хворіють і на хвороби, притаманні усім -- ангіну, пневмонію, бронхіт, різні захворювання шкіри, специфічні захворювання органів. Слід пам'ятати, що діти не знають, з якою небезпекою вони можуть стикатися, тому відповідальність за їхнє здоров'я повністю лежить на батьках, вихователях, учителях.

Лікування кору проводять переважно в домашніх умовах. Госпіталізації підлягають лише хворі з важкими формами кору, ускладненнями і за епідемічними показаннями.
Неускладнений кір з легким і середньоважким перебігом не потребує медикаментозного лікування. Хворого ізолюють в окрему добре провітрювану кімнату. Необхідно дотримуватися ліжкового режиму протягом 7-10 днів, приймати велику кількість рідини (соки, компоти, киселі), механічно і хімічно щадну їжу. Важливого значення надають догляду за шкірою і слизовими оболонками. Рекомендується періодично промивати очі теплою перевареною водою або 2 % розчином гідрокарбонату натрію. Сухі губи змазують жиром, ніс прочищають ватним тампоном, змоченим вазеліновим маслом, рот полощуть перевареною водою. При гнійному кон'юнктивіті місцево застосовують розчин сульфацилу натрію і ретинолу. При нежитю у ніс закапують розчин протарголу, нафтизину, галазоліну. При кашлі показані бромгексин, лібексин або тусупрекс. Широко призначають аскорбінову кислоту, антигістамінні препарати.

Ослабленим хворим і при важких формах кору доцільно ввести специфічний імуноглобулін.

При розвитку ознак крупу або енцефаліту хворий підлягає терміновій госпіталізації. На догоспітальному етапі у випадку стенозу І ступеня негайно забезпечують доступ свіжого повітря, роблять гарячі ванни для ніг протягом 5-7 хв (температуру води поступово підвищують з 37,5°С до 39,0°С), дають тепле пиття (гаряче молоко з содою або боржомом, чай), парові лужні інгаляції 4 % розчином соди з вітаміном А, еуфіліном, гідрокортизоном, антиспастичні (атропін, папаверин), седативні (1-2 % розчин броміду натрію), десенсибілізуючі засоби (димедрол). При прогресуванні крупу з розвитком стенозу II і III ступенів лікувальний комплекс включає внутрішньовенні вливання гіпертонічних розчинів, глюкокортикоїдів, серцевих засобів, лікувальну ларингоскопію та інші невідкладні заходи в умовах лікарні.

Профілактика та заходи в осередку. Про кожний випадок захворювання подається термінове повідомлення в СЕС. Хворого на кір ізолюють на 4 дні з моменту висипки, а в ускладнених випадках - на 10 днів. Особи, які не хворіли, і нещеплені діти при одноразовому контакті перші 7 днів можуть відвідувати дитячі заклади, а потім підлягають карантину до 17-го дня, а ті, що отримали імуноглобулін - до 21-го дня. В осередку щоденно проводять профілактичний огляд і термометрію, всіх виявлених хворих терміново ізолюють.

Специфічну профілактику кору здійснюють за допомогою нормального людського імуноглобуліну і живої вакцини з штаму Л-16. Імуноглобулін вводять дітям віком від 3 до 15 міс, які мали контакт з хворим на кір і раніше не були прищеплені в зв'язку з протипоказаннями: у віці від 3 міс до 1 року включно- 3 мл, від 1 року до 15 міс- 1,5 мл. Оптимальний термін введення імуноглобуліну - не пізніше ніж 4-6-й день від контакту з хворим. У старшому віці препарат призначають тим, хто не хворів на кір, тільки за медичними показаннями. При відсутності протипоказань контактним дітям, які не були щеплені, терміново вводять вакцину. Планову вакцинацію проводять у віці 15-18 міс одноразово під шкіру в дозі 0,5 мл. Ревакцинацію в 6-7 років проводять тільки дітям, у яких серологічні реакції дали негативний результат. Імунітет формується у 95-98 % вакцинованих. Протиепідемічний ефект досягається, якщо 95 % дітей імунні. Ангіна, гостре інфекційне захворювання, яке характеризується запаленням слизової оболонки горла або піднебінних мигдаликів, найчастіше спричинене бактеріями.

Епідеміологія. Джерелом інфекції є людина, хвора на ангіну чи іншу стрептококову інфекцію або реконвалесцент, рідше -- здоровий носій гемолітичного стрептокока. Передача інфекції здійснюється повітряно-крапельним шляхом, іноді -- аліментарним. Захворюваність зростає в холодну пору року і є характерною для нещодавно сформованих колективів (студентські гуртожитки, військові колективи, дитячі заклади). Спостерігаються як спорадичні захворювання, так і епідемічні спалахи.

Клініка. Інкубаційний період триває від кількох годин до 2 діб. Хвороба починається гостро, з головного болю, підвищення температури тіла, ломоти в суглобах, ознобу. Одночасно (рідше наприкінці 1-ї доби) з'являється біль у горлі -- спочатку при ковтанні, а згодом постійний. Частий і ранній симптом ангіни -- збільшення регіонарних (підщелепних) лімфовузлів, їх болючість. Обличчя гіперемійоване, часто спостерігається герпетична висипка. Гарячковий період триває 3--5 днів.

За характером змін мигдаликів розрізняють катаральну, фолікулярну, лакунарну і некротично-виразкову ангіни.

Катаральна ангіна характеризується гіперемією і набряком мигдаликів, піднебінних дужок та язичка. Нагноєння лімфатичних фолікулів на поверхні мигдаликів, про що свідчать виникнення дещо піднятих субепітеліальних абсцесів жовто-білого кольору, є ознакою фолікулярної ангіни

Якщо в лакунах піднебінних мигдаликів накопичується гній у вигляді жовто-білих пробок або нальоту, то говорять про лакунарну ангіну. Частіше ці дві форми поєднуються. При некротично-виразковій ангіні на мигдаликах виявляють некротичні ділянки темно-сірого кольору, після відшарування яких утворюється глибокий дефект слизової оболонки з бугристим дном Крім піднебінних мигдаликів можуть уражатись інші утворення лімфатичного глоткового кільця -- язиковий мигдалик, лімфоїдна тканина задньої стінки глотки (бокові валики) і гортані Для діагностики ангін цієї локалізації вдаються до фарингоскопії або огляду за допомогою гортанного дзеркальця.

З перших днів хвороби відзначають ознаки ураження серцево-судинної системи: тахікардію, приглушені тони серця, гіпотонію, іноді, загрудинний біль. На ЕКГ виявляють зміни, що свідчать про гіпоксію міокарда. Часто спостерігають токсичні зміни нирок (мікрогематурія, протеїнурія). Як правило, зі зникненням синдрому інтоксикації ці явища минають.

Серед ускладнень ангіни слід назвати міокардит (розвивається у 10 % хворих, які не лікувалися), тонзилярний, паратонзилярний, парафарингеальний та заглотковий абсцеси, отит, запалення придаткових пазух носа, гнійне запалення шийних лімфовузлів. Можуть розвинутись хронічний тонзиліт, метатонзилярні захворювання -- ревматизм, гломерулонефрит, ревматоїдний артрит, геморагічний васкуліт, сепсис.
Діагностика ангіни ґрунтується на таких критеріях: епідеміологічні дані, гострий початок, гарячка, тонзиліт, регіонарний лімфаденіт, нейтрофільний лейкоцитоз, збільшення ШОЕ. Виділення зі слизової ротоглотки гемолітичного стрептокока не може служити підтвердженням діагнозу, оскільки носіями нерідко є й здорові люди. При ангіні Симановського -- Плаута -- Венсана виділяють веретеноподібну паличку в асоціації зі спірохетою порожнини рота. Необхідно досліджувати мазки із ротоглотки і носа на коринебактерії дифтерії.

Диференціальний діагноз. У першу чергу необхідно відрізнити ангіну від хронічного тонзиліту, тому що це принципово різні хвороби. Ангіна -- гостра інфекція зі своїм збудником, яка може повторюватися, але щоразу закінчується одужанням (якщо, звичайно, не розвинуться ускладнення). Хронічний тонзиліт є поліетіологічним захворюванням, в його розвитку грає роль насамперед зниження місцевої та загальної опірності організму, холодовий та інші шкідливі фактори. При хронічному тонзиліті паренхіма мигдаликів замінюється сполучною тканиною, утворюються спайки між стінками лакун і між мигдаликами та піднебінними дужками. У зв'язку з утрудненням евакуації відшарованого епітелію, мікробів, запального ексудату лакуни розширюються, утворюють ретенційні кисти. Запальний процес проходить мляво, за певних умов може загострюватись. Загострення хронічного тонзиліту супроводжується симптомами загальної інтоксикації -- субфебрилітетом, болем у суглобах, зниженням працездатності, кволістю. Мигдалики, як правило, збільшені, мають підслизові нагноєні фолікули (однак при відсутності ознак гострого тонзиліту -- гіперемії, запальної інфільтрації), казеозно-гнійні маси в рубцьованих лакунах. Регіонарні лімфовузли збільшені, щільні, іноді болючі. Картина крові при декомпенсованому хронічному тонзиліті не змінена. Часто спостерігається тонзило-кардіальний синдром (суб'єктивні відчуття у вигляді болю в ділянці серця, перебоїв, серцебиття; вазомоторні розлади -- блідість або гіперемія шкіри, “припливи”, сухість шкіри або, навпаки, пітливість, функціональні шуми в серці, міокардит), явища холецистохолангіту.

Лікування. Хворі на ангіну, як правило, лікуються вдома. Госпіталізацію в інфекційний стаціонар здійснюють за клінічними показаннями (виразково-некротична ангіна, ускладнення, обтяжений преморбідний фон), обов'язковою вона є для хворих з гуртожитків, закритих колективів. У зв'язку з ростом захворюваності на дифтерію бажана госпіталізація всіх хворих. Хворого треба ізолювати в окрему кімнату або хоча б за допомогою ширми, йому необхідно виділити посуд, рушник та інші побутові речі. До початку етіотропного лікування обов'язково забирають мазки з носа і слизової зіва для дослідження на дифтерійну паличку. Для цього дільничний лікар завжди повинен мати під руками стерильні пробірки з тампонами. На весь час гарячки призначають постільний режим. Спеціальна дієта не потрібна. З метою дезінтоксикації рекомендується збільшити прийом рідини до 1,5--2 л на добу.

Профілактика та заходи в осередку. Хворих на ангіну необхідно ізолювати. Лікування бензилпеніциліном дає змогу швидко ліквідувати стрептококи у носоглотці та забезпечити профілактику первинного ревматизму. Доцільність санації носіїв гемолітичного стрептокока проблематична.

У приміщенні, в якому перебуває хворий, систематично проводять вологе прибирання і провітрювання. Рушники і посуд знезаражують кип'ятінням. Заключну дезинфекцію здійснюють препаратами хлору.

Якщо зареєстровано груповий спалах ангіни, проводять епідеміологічне спостереження і тимчасово (до 7 діб після останнього захворювання) забороняють організовувати колективні громадсько-культурні заходи, домагаються розосередження людей. Ліквідація аліментарного спалаху ангіни передбачає виявлення та вилучення інфікованого продукту. Рішення про використання біциліну з метою екстреної профілактики при груповому спалаху ангіни приймають дільничний лікар, інфекціоніст КІЗу та епідеміолог спільно.

Пильної уваги потребують особи зі зниженим місцевим імунітетом. Дорослим особам, які щороку багаторазово хворіють на ангіну, рекомендують тонзилектомію. Тим, хто хворіє 2 рази на рік і рідше, призначають консервативне лікування і радять зміцнювати організм загальноприйнятими способами. У системі профілактики важливе місце посідає загартування.

Скарлатина. Ця недуга відома людству вже більше чотирьох століть. Стародавня назва скарлатини - "scarlet fever", що в перекладі з латинської мови означає "пурпурова лихоманка". Середньовічні лікарі ще не могли, звичайно ж, з'ясувати причину виникнення цього захворювання, але зовнішній вигляд хворих допомагав з точністю та легкістю встановлювати "пурпуровий" діагноз.

Що є причиною хвороби?

Скарлатина - гостре інфекційне захворювання, причиною появи якого стає особливий вид мікроорганізмів, що належать до стрептококів, - так званий бета-гемолітичний стрептокок групи А. Збудник даної хвороби схожий на того, що викликає ангіну, тільки різновид скарлатинозного стрептокока відрізняється здатністю виділяти особливий токсин. Він викликає гемоліз, тобто руйнує еритроцити (червоні клітини крові). Крім того, зі стрептококом пов'язані структурні й трофічні зміни тканин слизової оболонки ротоглотки. Скарлатину в минулому вважали надзвичайно складною хворобою, адже її перебіг викликав масу ускладнень. На сьогодні, завдяки можливості використання антибіотиків, кількість ускладнень, що виникають у тих, хто хворів на скарлатину, зменшилася. Проте особливо важливим завданням для лікарів та батьків є вчасно розпізнати недугу.

В переважній більшості випадків скарлатинозний стрептокок передається повітряно-краплинним шляхом - з мікробами, що знаходяться в повітрі. Навесні й восени, коли повітря насичене водяними парами і мікробам легше переміщуватися в просторі, захворюваність на скарлатину завжди зростає. Крім того, восени діти повертаються до школи, а в колективі інфекція, природно, "збирає" більше "жертв". Небезпека "підхопити" захворювання здоровому малюку найбільше загрожує під час контактів із тим, хто хворіє на цю недугу лише перший тиждень.

Чому скарлатина в основному дитяче захворювання?

Тому що ми з вами поступово, з роками, набуваємо природного захисту від цієї хвороби, постійно контактуючи зі стрептококами, в тому числі й тими, які викликають скарлатину. А ось у дітей такого імунітету ще немає, тому ймовірність занедужати завжди висока. Хоча, треба сказати, що на першому році життя діти, як і дорослі, надійно захищені від скарлатини антитілами, які отримують від матері. Згодом активність останніх знижується.

Зверніть увагу на те, що повторне зараження скарлатиною, яка начебто повинна залишати стійкий імунітет, останнім часом зустрічається все частіше. Очевидно, це відбувається через активну терапію: збудник нейтралізується так швидко, що імунітет не встигає сформуватися.

Як можна розпізнати скарлатину самостійно?

Якщо захворювання має типовий перебіг, то це не становить особливих зусиль. Як ми вже говорили, слово "scarlet" у перекладі означає "пурпуровий", тому й зрозуміло, що домінуючий колір цієї недуги - червоний. Такого відтінку набуває горло дитини, де відбувається розмноження збудника - гемолітичного стрептокока; згодом такою ж яскравою стає шкіра, а на її червоному тлі з'являється дрібноточкова рясна висипка.

Для скарлатини характерним є швидкий і майже одночасний розвиток усіх її основних симптомів. Це, перш за все, різко виражена інтоксикація, що проявляється загальною слабістю, швидким підвищенням температури, головним болем, нудотою і навіть блюванням. Малюка починає турбувати біль у горлі, особливо під час ковтання. Під нижньою щелепою і на шиї нерідко можна промацати збільшені лімфатичні вузли. Якщо попросити дитину відкрити рот і сказати "а-а-а-а", видно яскраво-червону слизову оболонку (в педіатрії цей симптом називають "палаючим зівом"). Такого ж кольору набуває і язик (так званий "малиновий язик"), а на піднебінних мигдаликах іноді виникають гнійні вогнища чи наліт.

Але найвиразнішим проявом хвороби є висипання на шкірі: безліч дрібних яскраво-червоних точок вкривають тіло, починаючи з голови і швидко переходячи на кінцівки. Особливо ці явища виражені в пахвових ямках, пахових складках, ліктевих згинах та внизу живота. Висипка може мати вигляд дрібних пухирців, наповнених прозорим вмістом (їх називають "міліарна висипка"). В деяких хворих спостерігається свербіння шкіри. Як правило, висипання утримуються від 2 до 5 днів, а потім бліднуть, одночасно в цей період знижується і температура тіла.

Варто згадати, що при скарлатині тільки одна ділянка тіла залишається вільною від висипки. Це невеликий простір від носа до підборіддя (носогубний трикутник), який різко біліє на тлі яскраво-червоної шкіри обличчя. За цією ознакою також часто чітко розпізнають недугу. Особливістю перебігу скарлатини є й слабкість судин, тому дуже часто у хворих в місцях природних складок шкіри з'являються дрібноточкові крововиливи.

Дуже важливо пам'ятати, що висипка при скарлатині з'являється з першого дня захворювання, в той час, як, наприклад, у хворих на кір вона виникає тільки на 3-5 день недуги. Крім того, для скарлатини характерний так званий симптом "білого дермографізму" - якщо по почервонілій шкірі провести яким-небудь тупим предметом, проступає біла смужка, що довго не зникає.

Висипка та інші симптоми скарлатини утримуються в середньому 3-4 дні. Для легких форм захворювання цей термін може бути меншим, у важких випадках - більшим, а взагалі, хвороба триває до десяти днів. Потім шкіра блідне і починає лущитися, що теж є характерною ознакою скарлатини. Особливо яскраво це виражено здебільшого на долонях, де поверхневий шар шкіри можна знімати, як рукавички.

Яким чином вберегти дитину від скарлатини?

Єдиний спосіб захисту від цієї недуги - ізоляція хворого не менше ніж на 10 днів. Специфічної профілактики скарлатини, тобто вакцини, на сьогодні не існує. Відвідувати дитячі установи - школу, дитячий садочок - малюку можна лише після 23 днів із моменту виявлення захворювання.

"Свинка" або епідемічний паротит

"Свинкою" в народі влучно охрестили гостре інфекційне захворювання, що переважно трапляється у дітей від 3 до 7 років - епідемічний паротит. Найчастіше він починається із запалення привушних слинних залоз. Припухлості, що утворюються за вухами та на шиї, так нагадують свинячі щічки, що викликають мимовільну посмішку. Не дивлячись на таку "гумористичну" назву та цікавий зовнішній вигляд дитини, хворої на паротит, ця хвороба не є такою собі незначною. А ураження слинних залоз - це не основний, і на жаль, не єдиний прояв захворювання… Є підстави побоюватися, що і цього року епідемічний паротит продовжить набирати силу. Адже сприйнятливість до інфекції висока, а діти все частіше виявляються перед нею беззахисними - головним чином тому, що батьки уникають робити їм профілактичне щеплення...

Збудником хвороби є вірус, який поза організмом швидко руйнується під час нагрівання та впливу ультрафіолетового опромінення. Основне джерело інфекції - хвора дитина, причому вона стає заразною за 1-2 дні до появи ознак недуги і в перші її 5 днів, навіть якщо хвороба перебігає стерто, без явних ознак. Можна заразитися і від вірусоносіїв (на жаль, таких людей чимало, але ніхто, у тому числі й вони самі, не підозрюють, що створюють небезпеку). Не виключена й передача інфекції через предмети, якими користується хворий.

Вірус паротиту, потрапивши до організму, завжди затримується в слинних залозах (навіть якщо не викликає їхнього запалення) і з дрібними крапельками слини потрапляє в повітря. Проникнувши через слизові оболонки рота і верхніх дихальних шляхів у кров, вірус здатний довго циркулювати в її руслі (набагато довше, ніж, наприклад, збудник грипу, від якого організм звільняється звичайно вже через 5-6 днів) і викликати запалення інших залозистих органів - найчастіше підшлункової залози (панкреатит) і яєчок у хлопчиків (орхіт). Фахівці вважають, що й у дівчаток можуть бути уражені яєчники (це запалення називається оофоритом, але воно, як правило, перебігає "потайки" і його важко розпізнати). Мішенню вірусу нерідко стає центральна нервова система - переважно оболонки головного мозку.

Сприйнятливість дітей та й взагалі людей до епідемічного паротиту висока. Але частіше хворіють діти. Відомо також, що в хлопчиків ця недуга спостерігається в півтора рази частіше, ніж у дівчаток. Найвразливішим є вік від 5 до 15 років. Діти ж раннього віку хворіють порівняно рідко: їх захищає вроджений імунітет, отриманий від матері, якщо вона свого часу хворіла на паротит. Які органи піддадуться вірусній атаці, в якій комбінації та послідовності розпізнати неможливо. Не можна також і запобігти поширенню запального процесу - ні антибіотики, ні інші хімічні препарати не здатні спинити дію вірусу, що "робить свою справу". Запалення будь-якого залозистого органа чи органа мозкових оболонок може стати єдиним проявом епідемічного паротиту.

Перші симптоми захворювання дають про себе знати через 11-23 дні після зараження - така тривалість інкубаційного періоду. З'являються головний біль, нездужання, млявість. Починає лихоманити: температура підвищується найчастіше до 38-38,5 градусів за Цельсієм і лише в деяких випадках - до 40 градусів. Іноді виникає блювота. Тканини ураженого вірусом органа набрякають, їх починає "розпирати". Якщо це спостерігається на слинних залозах і яєчках, то спочатку, як правило, припухлість з'являється з одного боку, а через 1-2 дні - з іншого. Із їх збільшенням (яєчка часом досягають величини гусячого яйця) сильніше відчувається біль, стають більше вираженими явища інтоксикації і тяжчим стан хворого. Аналогічні процеси відбуваються й у підшлунковій залозі чи мозкових оболонках.

Слинні залози - перші жертви недуги

Знайшовши біля вух припухлість, яка ущільнилася, не беріться самі ставити діагноз. Неодмінно викличте лікаря, адже такий симптом буває й у випадках запалення лімфатичних вузлів та інших захворювань, що вимагають зовсім іншого лікування.

При епідемічному паротиті у дитини спершу підвищується температура, з'являються нездужання, головний біль, біль у ділянці вуха, що підсилюється під час жування, розмови, згодом приєднується сухість у роті. Одночасно або ж трохи пізніше з'являється набряк під однією з мочок вуха без зміни кольору шкіри і місцевого підвищення температури. Збільшення залози відбувається швидко і протягом 3 днів досягає максимуму. На цьому рівні припухлість тримається 2-3 дні, а потім поступово, протягом 7-10 днів, зменшується. Температура тіла досягає максимального вираження на 1-2 день хвороби і тримається 4-7 днів. У 60 відсотках випадків уражуються обидві привушні слинні залози. Звичайно через 4-5 днів після початку захворювання, коли набряк ураженої залози дещо зменшується, в цей процес втягується інша привушна слинна залоза. Іноді він поширюється і на підщелепні слинні залози.

Коли вірус епідемічного паротиту уражує тільки слинні залози, лікування, як правило, проводять у домашніх умовах. Щоб зменшити ймовірність поширення інфекції, відразу ж ізолюйте хвору дитину в окрему кімнату, провітрюючи приміщення якнайчастіше (не рідше 2 разів у день). Робіть щодня вологе прибирання дезинфікуючими засобами, наприклад, 1-2%-ним розчином хлораміну. Чудово, якщо маєте можливість провести ультрафіолетове опромінення кімнати, щоб знезаразити предмети і повітря, - не виключена передача інфекції через іграшки, речі, якими користується малюк. Посуд і його білизну кип'ятіть - під дією високої температури вірус епідемічного паротиту гине за 10 хвилин.

Бажано, щоб дитина знаходилася в ліжку, аж поки не зменшиться припухлість (звичайно вона наростає протягом 2-3 днів, досягши максимуму, тримається на цьому рівні 3 дні і потім поступово зменшується - у цілому процес завершується за 7-10 днів). Однак якщо температура невисока і самопочуття непогане, можна обмежитися так званим напівліжковим режимом, дозволяючи маляті гратися напівсидячи у ліжку чи за столом, самостійно піти до туалету, їсти, сидячи за столом у межах своєї кімнати.

Оскільки специфічного лікування епідемічного паротиту не існує, можна порекомендувати заходи, що полегшують стан хворого. З ліків, в разі потреби, використайте болезаспокійливі та жарознижувальні препарати, якщо температура є вищою 38 градусів за Цельсієм. Даючи ліки, чітко дотримуйтеся вікового дозування (дози зазначені в інструкції).

Постійне тепло залозам - робимо компреси

Залозам, що занедужали, потрібно постійне тепло. Якщо температура тіла не перевищує 38 градусів за Цельсієм, найкраще ставити компреси, поперемінно чергуючи так званий напівспиртовий (спирт, розведений удвічі або втричі) і масляний. Це означає, що спершу потрібно повністю виконати процедуру накладання одного виду компресу, а згодом після невеличкої перерви -- іншого.

Загалом, порядок їх накладання схожий. Різниця лише в тому, що для масляного компресу використовується камфорна олія (не спирт - ним можна обпекти шкіру!) або ж інша олія (скажімо, прокип'ячена рослинна). Від камфорної олії відмовтеся тоді, коли ваша дитина страждає від алергічних захворювань. Вдихання камфори може викликати навіть спазм дихальної мускулатури і напад бронхіальної астми. Для напівспиртового компресу використовують спирт, розведений вдвічі для старших дітей або ж втричі для малюків.

Покрийте розпухлі залози спочатку марлею, просоченою необхідним розчином, потім пергаментним папером чи поліетиленовою плівкою, шаром сухої вати і все це легко прибинтуйте бинтом навколо голови так, щоби зафіксувати у білявушних ділянках на 2-3 години. Компрес можна накладати біля одного або й обидвох вушок. Це залежить від того, одна чи обидві залози уражені паротитом. Якщо ви першим зробили напівспиртовий компрес, то наступний має бути масляний. Між компресами робіть перерви на 20-30 хвилин - дитині треба й відпочити, особливо якщо в приміщенні надто тепло. Якщо в малюка температура вище 38 градусів за Цельсієм, то компреси протипоказані. В цих випадках просто закутайте шию маляти вовняним шарфом.

Потурбуйтесь і про спеціальне меню

Коли слинні залози хворі, дитині буде боляче жувати і ковтати. Тому годуйте її напіврідкою чи протертою їжею, причому краще у відвареному вигляді або ж приготовлену на пару. В цих випадках рекомендують молочно-рослинну дієту, із виключенням із раціону всього гострого й кислого.

При запаленні слинних залоз дитина постійно відчуватиме в роті сильну сухість, тому частіше напувайте її кип'яченою водою кімнатної температури, відварами з ягід, фруктів, овочів, охолодженим чаєм. Крім того, запропонуйте полоскання ротика розчином питної соди. Це і стан полегшить, і до деякої міри знешкодить вірус, що знаходиться в слині, знизить його активність. Якщо хвороба обмежилася лише втягуванням в процес слинних залоз, захворювання завершується через 10-11 днів. Тоді вже можна гуляти. Але не поспішайте відправляти дитини до дитячого садка чи школи - вона ще ослаблена і легко підхопить нову інфекцію. Почекайте хоча би ще кілька днів - нехай малюк зміцніє.

Небезпека ураження яєчок у хлопчиків є "візиткою" епідемічного паротиту

Запідозрити орхіт (запальне ураження яєчок) може навіть недосвідчена у медицині людина. Яєчко збільшується в розмірах, шкіра калитки набрякає, червоніє, блищить. Залозиста тканина набуває тістоподібної щільності і стає надзвичайно болючою. Звичайно в запальний процес втягуються обидва яєчка по черзі з проміжком в 2-3 дні (рідше це відбувається одночасно, ще рідше запалюється тільки одне яєчко). При цьому підвищується температура і погіршується загальний стан. Однак врахуйте: багато хлопчиків соромляться відкрити причину своїх страждань, часом вони можуть вводити в оману батьків, кажучи, що в них несамовито болить живіт. Делікатно, але наполегливо поясніть сину, що вам чи батькові необхідно його оглянути.

При перших же ознаках орхіту (вони можуть з'явитися на 5-7-й день від початку хвороби) негайно викликайте лікаря. Не вичікуйте, сподіваючись, що запалення пройде самостійно. Якщо лікар порадить госпіталізацію, не відмовляйтеся - у стаціонарі застосують такі заходи, які в домашніх умовах нездійсненні. Вони допоможуть запобігти наростанню запального процесу і загибелі тканин яєчок. Щоб зменшити біль, призначають ін'єкції знеболювальних ліків. Щоб швидше зняти набряк і цим запобігти стисненню сім'яних канатиків, що загрожує їм загибеллю (а хлопчику, коли подорослішає, - безпліддям), застосовують гормональні препарати, а в дуже важких випадках прибігають навіть до розсічення оболонок яєчок. Щоб попередити приєднання бактеріальної інфекції і гнійного запалення яєчок, призначають курс антибіотиків.

До прибуття лікаря

Для полегшення болю дайте сину щось болезаспокійливе. Це одночасно допоможе знизити високу температуру тіла.

Зробіть із широкого бинта щось схоже на "гамак", прикріпивши кінці до полотняного пояса. За допомогою цього пристосування підніміть яєчка, біль при цьому зменшиться.

Тепло у випадку орхіту протипоказано! Не змащуйте шкіру калитки мазями, кремами, не протирайте ніякими розчинами, лосьйонами, у тому числі й з дезинфікуючими і протизапальними властивостями. Все це полегшення не принесе, а нашкодити може. Корисним є навпаки - холод. Прикладіть до яєчок грілку з холодною водою (але не з льодом!). Її може замінити й звичайна пляшка, наповнена холодною водою.

Іноді запалення яєчка навіть передує змінам зі сторони слинних залоз або ж виникає одночасно з ними. Часом орхіт може розвинутися й за відсутності ураження слинних залоз. У половині випадків (якщо не проводиться спеціальне лікування) запалення яєчка при епідемічному паротиті через 1-2 місяці викликає його зменшення з ослабленням функції. У випадку двостороннього зменшення яєчок в результаті такої недуги досить часто в майбутньому розвивається безпліддя.

Нервова система також страждає

Ураження центральної нервової системи при епідемічному паротиті буває в кожної десятої дитини, у хлопчиків - утричі частіше, ніж у дівчаток.

Запідозрити менінгіт (запалення мозкових оболонок) теж неважко. Починається він дуже гостро (найчастіше відразу за запаленням слинних залоз) на 5-7-й день від перших проявів недуги. З'являється озноб, температура піднімається до 39 градусів за Цельсієм і вище, турбує постійний різкий головний біль, блювання, а потім виникає напруженість потиличних м'язів. Через це голова закидається назад, і дитина не в змозі нахилити її вперед. Можливі судоми і навіть втрата свідомості.

Такі явища - сигнал для негайного виклику "швидкої допомоги". До її прибуття можете дати дитині сечогінний препарат, оскільки запалення мозкових оболонок супроводжується сильним набряком. Якщо цих ліків удома немає, дайте болезаспокійливе, щоб зменшити головний біль. Ніякого іншого лікування самі не розпочинайте!

У лікарні (а дитину в такому стані неодмінно госпіталізують) буде вжито термінових заходів, що допоможуть зняти набряк, тоді і блювання припиниться саме собою. Через 10-12 днів настає одужання. Однак дитина ще довго буде дуже відчувати слабість. Після виписки з лікарні їй потрібно спостереження невропатолога, хоча паротитний менінгіт звичайно проходить без наслідків.

Після перенесеного захворювання будь-якого ступеня тяжкості розвивається стійка несприйнятливість до повторного зараження.

Сама по собі "свинка", як правило, не загрожує життю. Однак паротитний вірус може спровокувати активність інших хвороботворних мікробів, що здатні викликати супутні запальні процеси. Словом, вагомих основ для того, аби усіляко намагатися вберегти дитину від епідемічного паротиту і його неприємних наслідків, цілком достатньо.

Відповідно до календаря профілактичних щеплень імунізацію проти епідемічного паротиту проводять у 15-18 місяців, а ревакцинацію - в 6-7 років.

Подумайте заздалегідь про майбутнє здоров'я своєї дитини. Кожен десятий з уражених епідемічним паротитом хлопчиків втрачає здатність до запліднення. Попередьте появу ознак епідемічного паротиту і виконайте щеплення малюку. Цим самим ви полегшите перебіг "свинки", якщо маля все ж занедужає, або й зовсім обминете її.

Вітряна віспа

Як розпізнати відому в народі "вітрянку" чи то вітряну віспу На скільки часу і як саме потрібно ізолювати дитину? Як лікувати вдома?

Вітряна віспа - це гостре інфекційне захворювання, що спричиняється вірусом і проявляється підвищенням температури тіла та пухирцевими (плямисто-везикулярними) висипаннями на шкірі та слизових оболонках.

Джерелом інфекції є вже хворі на віспу діти. Вони виділяють вірус під час дихання, починаючи з десятого дня інкубаційного періоду (тоді ознак захворювання ще може не бути) і аж до п'ятого дня з моменту появи останніх висипань. Оскільки вітряна віспа передається повітряно-крапельним шляхом, то сприйнятливість до цієї інфекції у дітей дуже висока. Не заражуються віспою лише діти перших трьох місяців життя, бо в них у крові є антитіла, які передалися від матері в кінці вагітності. Зростання рівня захворюваності спостерігається в малюків до дворічного віку, але найвищих показників він сягає молодших школярів.

Що відбувається після інфікування?

Вірус проникає в дихальні шляхи разом із повітрям. Із легень він швидко надходить у кров і нею транспортується до клітин шкіри та слизових оболонок, де й фіксується.

Потрапивши в епітелій шкіри і розмножившись у клітинах, вірус викликає запалення прошарків шкіри і слизових, їх розшарування та накопичення міжтканинної рідини. Так утворюються висипання, тобто пухирці, або як їх ще називають, везикули. Коли вонни тріскаються, на їх місці виникають маленькі ранки, які згодом покриваються шкірочкою.

Інколи такі пухирці можуть утворюватися і на внутрішніх органах - печінці, нирках, легенях, підшлунковій залозі тощо.

Основні ознаки захворювання

Зазвичай, до появи висипань на шкірі інших симптомів хвороби у дитини не виявляється. Тільки в окремих випадках можуть спостерігатися сонливість, в'ялість, поганий апетит, тривожний сон. Висипання з'являються одночасно з підвищенням температури тіла до 38-39 градусів Цельсія, проявом явищ інтоксикації. Найчастіше пухирці виникають на обличчі та волосистій частині голови, плечах, грудях, животі, кінцівках у вигляді плямок та пухирців, наповнених рідиною. Локалізуються вони і на слизових ротової порожнини, повік, носа. Везикули через кілька днів після появи підсихають, утворюється шкірочка. Висипання супроводжуються свербінням шкіри, тому при їх розчухуванні може виникнути вторинна інфекція, і тоді вміст везикул стає гнійним. На місці пухирців залишаються рубці. Висипання при вітряній віспі проходять не одномоментно, а з інтервалом у 1-2 дні. Поява нових пухирців може знову супроводжуватися підвищенням температури тіла, погіршанням загального стану хворого. На 3-5 день температура падає і висипання підсихають.

Ускладнення при вітряній віспі бувають рідко, але під час хвороби можливі загострення інших хронічних захворювань.

Краснуха

"...Ми знаходимося на порозi глобальної кризи в галузi iнфекцiйних захворювань. Жодна країна в свiтi не може бути вiд них застрахованою. Жодна країна не може дозволити собi iгнорувати цю загрозу".

Зi звiту генерального директора ВООЗ за 1998 рiк.

До введення iмунiзацiї краснуха була епiдемiчним захворюванням. Епiдемiї виникали кожнi 6-9 рокiв. У бiльшостi випадкiв хворiли дiти.

Сьогоднi в країнах широкого застосування вакцинацiї частота захворювання знизилася майже на 99 вiдсотків, порiвняно з довакцинною ерою. Але виявилося, що тепер найчастiше хворiють пiдлiтки та молодi невакцинованi дорослi. Спалахи iнфекцiї спостерiгаються в коледжах та iнших навчальних закладах, де скупчується найбiльше молодi. Нещодавнi дослiдження показали, що 10-20 вiдсоткiв молодих людей сприйнятливi до краснухи, що еквiвалентно тiй сприйнятливостi, яка була в довакцинну еру.

Особливу тривогу викликають юнi жiнки, бо хвороба може зашкодити майбутнiй дитинi.

Дещо про збудника

Вiрусна природа краснухи встановлена ще в 1938 роцi, але видiлений та розпiзнаний цей вiрус був лише згодом, у 1962 роцi. А до того часу краснуху вважали рiзновидом iншого дитячого iнфекцiйного захворювання -- кору.

Вiрус краснухи нестiйкий у зовнiшньому середовищi, при 100 градусах Цельсiя вiн повнiстю знешкоджується протягом кiлькох хвилин, при 37 градусах Цельсiя i кiмнатнiй температурi - за кiлька годин. Але в замороженому станi (-20 - -60 градусiв Цельсiя) може зберiгатися протягом кiлькох рокiв. Цi особливостi збудника, повiтряно-крапельний механiзм передачi вiд людини до людини та висока сприйнятливiсть до нього пояснюють досить високий рiвень захворюваностi населення на краснуху: вiд 260 до 620 на 100 тисяч населення.

Як поширюється iнфекцiя?

Людина є єдиним джерелом iнфекцiї. Передається краснуха, в основному, при прямому або крапельному контактi iз видiленнями з носоглотки (під час дихання, чхання, поцiлунків). Пiк захворюваностi припадає на кiнець зими i ранню весну. Велику небезпеку в поширеннi iнфекцiї створюють хворi зі стертими, безсимптомними формами хвороби. Перiод максимальної заразностi - кiлька днiв перед i 5-7 днiв пiсля появи висипань. Груднi дiти з уродженою краснухою можуть видiляти вiрус iз носоглотковим слизом, сечею та калом впродовж одного року i навiть бiльше й передавати iнфекцiю в разі контакту.

Найбiльш уразливими до iнфекцiї є дiти вiком вiд 2 до 9 рокiв.

Що вiдбувається пiсля проникнення вiрусу в органiзм?

Збудник проникає в органiзм через слизову оболонку верхнiх дихальних шляхiв, згодом потрапляє в кров, викликаючи ураження шкiри, лiмфатичних вузлiв i специфiчнi змiни в кровi. Вiрус схильний уражати ембрiональну (зародкову) тканину, тому при iнфiкуваннi вагiтної жiнки виникає розвиток уроджених вад розвитку органiв зору, слуху, серцево-судинної системи дитини тощо.

Основнi прояви захворювання

У перебiгу краснухи, як i будь-якої iншої iнфекцiйної хвороби, видiляють кiлька перiодiв. Прихований (iнкубацiйний) перiод, що триває вiд моменту проникнення вiрусу через слизову оболонку носоглотки i до появи перших ознак захворювання, тобто 18-23 доби. Далi з'являються першi симптоми захворювання: слабо виражена iнтоксикацiя у виглядi пiдвищення температури тiла до 37,0-37,5 градусiв Цельсiя, нездужання, швидка втомлюванiсть, погане самопочуття, сонливiсть, головний бiль, нежить, дряпання в горлi, сухий кашель, червонi плями на м'якому пiднебiннi, почервонiння слизової оболонки глотки та кон'юнктиви (очей), поява збiльшення задньошийних та потиличних лiмфатичних вузлiв. Цей перiод триває вiд кiлькох годин до 1-2 днiв i носить назву продромального, тобто передуючого основним проявам захворювання, якi спостерiгаються в перiод висипань. Цей перiод виражений чiтко, триває 3-4 доби i характеризується наявнiстю дрiбноплямистих, блiдо-рожевих, досить рясних, майже однакової величини, з рiвними краями висипань, якi з'являються одночасно протягом однiєї доби на обличчi, грудях, животi та розгинальних поверхнях кiнцiвок. Iнодi вони можуть бути досить яскравими, великими, з тенденцiєю до злиття. Симптоми iнтоксикацiї та катаральнi явища з боку верхнiх дихальних шляхiв i кон'юнктиви, що з'явились у попередньому перiодi, утримуються ще протягом 1-3 дiб. У цей перiод у дiтей молодшого вiку та дорослих можливий розвиток запалення дрiбних суглобiв кистей рук, iнодi гомiлковоступневих i променевоп'ястних суглобiв.

Через три днi вiд появи висипань при легкому перебiгу стан дитини покращується i розпочинається перiод видужання.

Краснуха небезпечна своїми ускладненнями

Вони з'являються при важкому перебiгу недуги i проявляються ураженнями нервової системи - енцефалiт, менiнгiт. У дитини спостерiгається нове пiдвищення температури тiла до 39-40 градусiв Цельсiя, з'являються сильний головний бiль, блювання, втрата свiдомостi, судоми. Видужання в такому випадку сповiльнюється i триває до 2-3 мiсяцiв.

Незважаючи на вiдносно легкий перебiг, краснуха може несприятливо впливати на перебiг iнших захворювань.

Уроджена краснуха

Але по-справжньому краснуха небезпечна для вагiтних жiнок. У випадку iнфiкування краснухою вагiтної, дитина народжується з аномалiями розвитку, вiдомими пiд назвою "класичний синдром уродженої краснухи": катаракта, вади серця i глухота. Iнодi має мiсце "розширений синдром краснухи", який, крiм названих вад, включає цiлий ряд iнших дефектiв розвитку. Можна сказати, що немає жодної системи, яка могла б залишитися неушкодженою при уродженiй краснусi. Так, описанi ураження серцево-судинної, центральної нервової систем, кровотворення, органiв зору i слуху, опорно-рухової, сечовидiльної систем, зубiв, шкiри. Уродженi вади при краснусi рiдко бувають iзольованими, частiше вони представленi поєднанням кiлькох аномалiй.

Дiти пiсля народження вiдстають у ростi, мають захворювання кiсткової системи, збiльшення печiнки, селезiнки, жовтяницю, свербiння шкiри тощо.

Саме для попередження уродженої краснухи треба проводити обов'язкову ревакцинацiю проти краснухи дiвчаткам 12-14 рокiв, тобто в перiод статевого дозрiвання.

Чи можна дiагностувати iнфекцiю?

Вiрус краснухи можна видiлити з носового слизу, а при уродженiй формi - з кровi, сечi, спинномозкової рiдини. Багато вiрусологiчних лабораторiй визначають специфiчнi антитiла (iмуноглобулiни класу М) до вiрусу, наявнiсть яких є показником уродженої iнфекцiї або ж нещодавно перенесеної недуги.

Лiкування

На жаль, немає специфiчних медичних препаратiв, якi б знищували вiрус в органiзмi. Лiкування при легкому перебiгу краснухи можна здiйснювати вдома. Перш за все, потрiбно забезпечити лiжковий режим впродовж 3-4 днiв в перiод висипань. Харчування має бути повноцiнним та збагаченим вiтамiнами.

При пiдвищеннi температури тiла застосовують жарознижувальнi препарати, при виснажливому кашлi - мiкстуру вiд кашлю, у разі нежитю - судиннозвужувальні краплi в нiс.

Як запобiгти iнфiкуванню?

Перш за все, - обмежити контакт iз хворою людиною. Хворий на краснуху має бути iзольованим вiд оточуючих впродовж 7 днiв пiсля появи висипань. Дiти з уродженою формою хвороби вважаються заразними аж до кiнця 1 року життя.

Якщо ж все-таки ви спiлкувалися з хворим дорослим чи дитиною, бажано обстежитись у вiрусологiчнiй лабораторiї на визначення антитiл до вiрусу. Наявнiсть антитiл вказує, що ви маєте iмунiтет до цього захворювання i не відноситеся до групи ризику стосовно виникнення у вас iнфекцiї. В протилежному випадку, коли антитiл у вас не було знайдено, необхiдно повторити обстеження через три тижнi. Якщо кiлькiсть антитiл зростає, доцiльно припустити, що ви iнфiкованi. Особливо важливо провести дiагностичнi тести у разi вашої вагiтностi. Тодi порадьтеся з акушером-гiнекологом, як попередити небезпеку для майбутньої дитини.