Клініко-епідеміологічні особливості акушерської та перинатальної патології при різних формах сифілісу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Клініко-епідеміологічні особливості акушерської та перинатальної патології при різних формах сифілісу

АВТОРЕФЕРАТ

на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. За останні роки відмічається значний ріст сифілітичної інфекції, в першу чергу, серед населення репродуктивного віку, причому як у нас в країні, так і в країнах ближнього зарубіжжя С.Х. Альмухаметов, 1992; Л.Д. Калюжна та співавт., 1996). Це відбувається за рахунок погіршення матеріального стану людей, появи соціальне несприятливих шарів населення, низького рівня сексуального виховання, лібералізації статевих стосунків тощо (І.І. Маврові і співавт., 1989; Б.І. Зудин, 1990; J. Oheme, 1990). Крім того, збільшується відсоток нелікованого сифілісу, який виявляється вперше при звертанні людей за медичною допомогою. Жінки репродуктивного віку, в структурі хворих на сифіліс, складають більш 60%, причому частина з них прогнозує відтворення потомства. На думку незалежних експертів ВООЗ, в Україні має місце прогресуюча епідемія сифілісу (J.H. How et al., 1994; A. Wisdom, 1994).

В наш час існують певні труднощі в трактовці деяких серологічних та клінічних даних у вагітних, які страждають різними формами сифілісу, що об'єктивно сприяє появі дітей з ознаками вродженого сифілісу. При цьому, у жінок репродуктивного віку різні форми сифілісу виявляються при вагітності тільки в 45-62% випадків (Н.О. Арутюнова, 1992).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Виконана науково-дослідна робота є фрагментом наукової роботи кафедри акушерства та гінекології №1 Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України, № д.р. 0196 40 10590.

Мета роботи і задачі дослідження.

Мета роботи: знизити частоту акушерської та перинатальної патології у вагітних з різними формами сифілісу на підставі вивчення їх клініко-епідеміологічних особливостей та розробки комплексу лікувально-профілактичних заходів.

Задачі дослідження:

1. Провести клініко-статистичні дослідження захворюваності сифілісом за останні 5 років (1993-1997) в різних регіонах країни: Київська і Чернівецька область, а також автономна республіка Крим.

2. З'ясувати особливості клінічного перебігу вагітності, пологів та післяпологового періоду при різних формах сифілісу.

3. Встановити особливості стану фетоплацентарного комплексу в різні терміни вагітності при різних формах сифілісу.

4. Вивчити особливості перинатальної та постнатальної патології при різних формах сифілісу.

5. Розробити практичні рекомендації по зниженню частоти акушерської та перинатальної патології у вагітних з різними формами сифілісу.

Наукова новизна отриманих результатів. Вперше науково обґрунтовано комплекс лікувально-профілактичних заходів щодо зниження частоти акушерської і перинатальної патології у жінок з різними формами сифілісу на підставі проведення клінічних, функціональних і додаткових методів дослідження. Вивчені особливості формування і функціональної діяльності фетоплацентарного комплексу у вагітних з сифілітичною інфекцією.

Вперше проведено клініко-епідеміологічні дослідження захворюваності на сифіліс за останні 5 років в основних регіонах країни. Це дозволило встановити особливості медико-соціальних факторів даної патології і рекомендувати основні принципи зниження захворюваності на сифіліс.

Практичне значення отриманих результатів. Вперше встановлена структура клінічних форм сифілісу у вагітних жінок. Запропоновані методи контролю за перебігом вагітності, пологів, післяпологового і неонатального періодів при сифілітичній інфекції.

Розроблені практичні рекомендації щодо використання комплексу лікувально-профілактичних заходів у вагітних з різними формами сифілісу і метою зниження частоти акушерської і перинатальної патології.

Особистий внесок здобувача. Планування та проведення всіх досліджень виконано дисертантом за період з 1996 по 1998 p.p. Автором проведені епідеміологічні дослідження захворюваності сифілісом за останні 5 років в основних регіонах країни. Проведені клініко-лабораторні обстеження 172 жінок з різними формами сифілітичної інфекції. Самостійно проведено забір та підготовку біологічного матеріалу. Значна частина лабораторних досліджень виконана безпосередньо автором та за його участю.

Автором розроблені практичні рекомендації по зниженню частоти акушерської та перинатальної патології у вагітних жінок з різними формами сифілісу. Статистична обробка отриманих даних проведена виключно автором.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації доповідалися та обговорювалися на засіданні асоціації акушерів-гінекологів Київської області (червень, 1998); на засіданні асоціації акушерів-гінекологів м. Києва (червень, 1998); на засіданні проблемної комісії «Акушерство та гінекологія» Київської медичної академії післядипломної освіти (вересень, 1998).

Публікації. За темою кандидатської дисертації опубліковано чотири друковані праці, три з яких в центральному журналі «Педіатрія, акушерство та гінекологія», причому одна самостійна.

Структура дисертації. Дисертація викладена на 120 сторінках машинопису, складається з вступу, огляду літератури, розділу методів дослідження, двох розділів власних досліджень, їх обговорення, висновків та покажчика літератури, який включає 100 вітчизняних та 76 зарубіжних джерел. Робота ілюстрована 22 таблицями та 17 малюнками.

Основний зміст роботи

сифіліс вагітність перинатальний

Об'єкт, методи та методологія досліджень. У відповідності з метою і задачами дисертаційної роботи ми провели наші дослідження в два етапи. На першому проведений клініко-статистичний та епідеміологічний аналіз захворюваності сифілісом за останні 5 років (1993-1997) в трьох областях України: Київській, Чернівецькій та респ. Крим.

На другому етапі вивчили особливості акушерської та перинатальної патології у 172 жінок з основними формами сифілісу, який був діагностований під час вагітності і вона закінчилась пологами. Первинний сифіліс (серопозитивний, серонегативний і прихований) мав місце у 96 хворих, а вторинний (свіжий і рецидивний) у 76 обстежених. Всі вони були розподілені на чотири групи в залежності від форми сифілісу: І - 39 жінок з первинним сифілісом (серопозитивний і серонегативний); II - 48 жінок з вторинним свіжим сифілісом; ІІІ - 28 жінок з вторинним рецидивним і IV - 57 жінок з прихованим раннім (первинним) сифілісом.

Безумовно, при наборі клінічного матеріалу ми зустрічали і інші форми сифілісу, але це мало місце в поодиноких випадках, що не дозволило нам виділити їх в окрему групу.

При проведенні клініко-епідеміологічних досліджень вивчено загальне число зареєстрованих хворих на сифіліс в кожній групі впродовж останніх 5 років. Крім того, нами відмічений показник захворюваності на 100 000 населення в такому ж аспекті. Торкаючись структурного аналізу даної патології, окремо виділяли відносну захворюваність жінок та чоловіків репродуктивного віку, дітей (0-14 років), сільського та міського населення, а також соціальний склад хворих на сифіліс.

Вищеописаний комплекс клініко-статистичних та епідеміологічних досліджень дозволив представити найбільш повно всі особливості захворюваності на сифіліс за останні 5 років по основним регіонам України. При проведенні клінічних досліджень ми враховували вік хворих, соціальний стан, особливості менструальної та репродуктивної функції, перенесену генітальну та соматичну патологію.

Ультразвукові дослідження проводились на апаратах «Toshiba», «Aloka» та «Phillips» (Японія, Німеччина). Скоротливу діяльність матки вивчали за допомогою кардіотокографа «Біомедика» (Італія) методом зовнішньої гістерографії. Для розшифрування кардіотокограм плода використовували бальну оцінку за шкалою Е.С. Готьє (1988).

Враховуючи високу частоту гнійно-запальних ускладнень в післяпологовому і неонатальному періоді, вважали за доцільне провести більш змістовні бактеріологічні дослідження (В.Н. Меньшиков, 1993).

Математичну обробку отриманих результатів проводили згідно рекомендацій А.І. Вальвачьова та В.С. Крисевича (1989).

Результати досліджень та їх обговорення.

Згідно методологічному підходу до виконання даної наукової роботи на першому етапі ми використовували клініко-епідеміологічні дослідження в трьох областях України, кожна з яких представляє певний регіон.

Аналізуючи загальну захворюваність по всім трьом регіонам (порівняно з 1993 роком) відмічено ріст на 117%, тобто більш ніж в 2 рази. При цьому, найбільш виражене збільшення відбулося в респ. Крим - в 2,4 рази; в той час як в Київській області в 2,2 рази і в Чернівецькій - в 1,8 рази. Розглядаючи отримані дані у часовому аспекті необхідно відмітити, що основний ріст сифілісу відбувся до 1997 року, а в подальшому ситуація стабілізувалась. Підтвердженням цьому є той факт, що захворюваність сифілісом на 100 000 населення за 5-річний період спочатку зросла в 1995 році до 264,6; а потім в 1997 році зменшилась до 222,4 на 100 тисяч.

Відносно високий рівень жінок репродуктивного віку в структурі загальної захворюваності сифілісом за даними вітчизняної та зарубіжної літератури (С.И. Данилов, 1986; С.Х. Альмухаметов, 1992; A. Mindel et al., 1993) відмічався завжди. Згідно отриманих нами результатів досліджень, якщо 5 років тому цей показник склав, в середньому, 50%, то нині він зріс до 60%, що можна розцінювати як несприятливий факт в плані здоров'я жіночого населення репродуктивного віку. При проведенні клініко-епідеміологічних досліджень ми оцінювали відносну захворюваність сільського та міського населення. Отримані результати свідчать про те, що вивчаєма структура змінилась в бік збільшення питомої ваги мешканців міста, у відношенні 65% до 35%, при тому, що 5 років тому мали місце рівні пропорції. На наш погляд, встановлені закономірності свідчать про два моменти. В першу чергу, це більш лібералізовані статеві стосунки серед міського населення, а також недостатній рівень надання діагностичних та лікувально-профілактичних заходів в сільській місцевості.

В літературі останніх років проводиться жвава дискусія про зміни сіруктури різних клінічних форм сифілітичної інфекції (Н.О. Арутюнова, 1992; R. Zimmermann, 1993). Проведені нами дослідження за період 1993-1997 p.p. свідчать про те, що в 1993 році в структурі даного захворювання переважали первинний (42,3%) та вторинний свіжий сифіліс (31,4%). Торкаючись питомої ваги вторинного рецидивного сифілісу слід відмітити той факт, що протягом всього досліджуваного періоду ця величина, практично, не змінювалась (з 16,8% до 16,2%). На відміну від цього, відносний рівень прихованого раннього сифілісу постійно збільшувався: з 9,5% в 1993 році до 32,9% в 1997році. Починаючи вже з 1996 року в структурі основних форм сифілітичної інфекції переважав прихований ранній - 34,4% проти первинного - 23,2% і вторинного свіжого сифілісу - 27,3%. Отримані нами дані свідчать про суттєві зміни класичної клінічної симптоматики, а також і про важливу роль супутніх преморбідних факторів, які надають достатнього впливу на клінічні прояви сифілітичної інфекції.

Ми вважали за доцільне представити окремим фрагментом особливості відносної захворюваності прихованим раннім сифілісом по трьом регіонам і періодам. Торкаючись цих моментів взагалі, слід вказати на суттєве підвищення рівня даної патології у всіх випадках. При аналізі даних безпосередньо Київської області слід відмітити неравномірний ріст вивчаємої величини вже з 1994 року, що призвело до того, що в 1997 році даний показник був на порядок вище серед міського населення (14,6% проти 8,4%). Аналогічну закономірність ми спостерігали як в Чернівецькій області (15,0% порівняно з 5,1%), так і в респ. Крим (15,4% проти 4,5%). Представлені результати наочно свідчать про підвищення питомої ваги прихованого раннього сифілісу, в основному, серед міського населення.

Соціальний фактор має велике значення в питаннях захворюваності сифілісом (С.И. Данилов, 1986; Л.Н. Василевская, 1991) і припустити такий цікавий момент ми не могли. Так, в 1993 році в структурі даної патології переважали службовці (21,4%); робітники торгівлі (20,8%) і студенти (18,7%). Декілька рідше це мало місце у сільгоспробітників (10,1%) та робітників освіти (9,7%). Подібна структура зберігалась до 1995 року. З 1996 року зросла відносний рівень учнів середніх шкіл (з 5,3% до 15,3%) та безробітних (з 4,9% до 12,4%) на фоні зниження частоти сифілісу у службовців (з 21,4% до 9,2%). До заключного досліджуваного терміну основну частину соціального складу хворих займали студенти (19,1%); учні середніх шкіл (18,3%); робітники торгівлі (16,8%) і безробітні (14,8%). Аналізуючи значну зміну соціального складу хворих можна виділити серед основних причин лібералізацію статевих стосунків серед підлітків з низьким рівнем санітарної культури, а також збільшення числа безробітних по всій країні, а особливо серед населення репродуктивного віку.

Отже, як показали результати клініко-епідеміологічних досліджень за останні 5 років в основних регіонах України відбувся значний ріст захворюваності сифілісом. При цьому, змінилась структура основних клінічних форм даної патології в бік значного збільшення прихованого раннього сифілісу. Крім того, змінився і соціальний склад хворих, особливо у віковому аспекті: учні середніх шкіл і студенти складають значну частину хворих на сифіліс. Враховуючи той факт, що основну частину займають жінки репродуктивного віку, отримані дані представляють безсумнівний інтерес не тільки з позицій лікарів дермато-венерологів, але і акушерів-гінекологів.

Як ми вже відмічали раніше, клінічні дослідження були проведені у 172 вагітних жінок, хворих на сифіліс, які були розділені на чотири групи в залежності від клінічної форми даної патології. Найчастіше спостерігали прихований ранній (33,1%) і вторинний свіжий сифіліс (27,9%). Крім того, в 22,7% випадків мав місце первинний і в 16,3% - вторинний рецидивний сифіліс. Враховуючи той факт, що дані дослідження були виконані в 1996-1997 pp., така структура, в основному, відображує особливості основних форм сифілісу в наш час.

Отримані нами результати соціологічних досліджень свідчать про основні групи ризику сифілісу, в тому числі і серед вагітних: учні шкіл, студентки і безробітні. Це дозволяє нам рекомендувати підсилення рівня санітарної пропаганди серед певних соціальних груп щодо профілактики і своєчасної діагностики сифілітичної інфекції, особливо в випадку планування у них вагітності.

Вивчення особливостей репродуктивної функції жінок до даної вагітності має прогностичне значення в плані ії клінічного перебігу (В.А. Баратова, 1988; Л.Д. Калюжна та співавт., 1996). Аналізуючи анамнестичні дані обстежених хворих, в першу чергу, необхідно відзначити низьку питому вагу впершевагітних (11,0%) і впершенароджуючих (47,1%). Частота артифіційних, мимовільних та пізніх абортів була відносно високою (52,4%; 13,1% і 9,2%). Неможна не відмітити при оцінці особливостей репродуктивної функції і такий показник, як неплідність в анамнезі (близько 17,0%), що свідчить про наявність бажаної вагітності ряду хворих.

При оцінці рівня перенесеної генітальної патології звертає на себе увагу високий рівень хронічних запальних захворювань у всіх групах (44,6%), а також патологічні зміни шийки матки (35,3%). Незважаючи на значну частоту перенесених гінекологічних захворювань у жінок все ж таки наступила вагітність, що безумовно, необхідно враховувати при клінічній оцінці особливостей її перебігу, які практично, не описані в літературі. На відміну від цього, рівень екстрагенітальної патології був на порядок нижче з переважанням ендокринних (16,2%) та серцево-судинних захворювань (14,6%).

Узагальнюючи результати даного етапу наших наукових досліджень заслуговують певної уваги дані, отримані при вивченні соціального складу хворих, а також високий рівень внутрішньоматкових втручань з приводу артифіційних, мимовільних та пізніх абортів і генітальної патології за рахунок запальних процесів та патологічних змін шийки матки. Враховуючи той факт, що всі випадки поєднання сифілісу і вагітності, розглянуті нами, мали місце в пологоспоміжних закладах, на початковому етапі ми вважаємо за доцільне роздивитись терміни діагностики сифілітичної інфекції. Так, у всіх наших спостереженнях ця патологія, в основному, була діагностована після 20 тижнів вагітності (85-90%). У випадку діагностики сифілісу у вагітних в більш ранні терміни, її рекомендувалось переривати у зв'язку з високим ризиком перинатальних ускладнень і можливості різних аномалій розвитку у плода. Сам же процес діагностування включав в себе клінічні і додаткові показники, які підтверджені результатами лабораторних методів дослідження. Отримані нами результати свідчать про те, їдо у жінок з первинним сифілісом, найчастіше він був діагностований в ранньому післяпологовому періоді (20,0%). Це стосується, в основному, тих випадків, коли в акушерський стаціонар поступають необстежені жінки в пологах. Підтвердженням цьому служить також той факт, що в 12,8% випадків дана патологія була діагностована в пологах, а в 10,3% - в 37-40 тижнів вагітності. Декілька іншу картину ми спостерігали у жінок з вторинним свіжим сифілісом. Так, найбільш часто ця патологія в даній групі діагностувалась в 29-32 тижнів (16,7%), а також в 25-28 тижнів і в пологах (по 14,6%). Вторинний рецидивний сифіліс був виявлений в 29-32 тижнів і в 33-36 тижнів (по 17,9%) і крім того, в 37-40 тижнів і в ранньому післяпологовому періоді (по 14,2%). Найбільш широкий діапазон терміну вагітності виявлений нами у хворих з прихованим раннім сифілісом (від 13 до 40 тижнів). Поряд з цим можна виділити, як найбільш часті, терміни 28-32 тижнів і 33-36 тижнів (по 15,8%). Безумовно, терміни виявлення сифілітичної інфекції залежать від моменту звертання в медичні заклади при появі першої клінічної симптоматики. В тих випадках, коли мова йде про бажану вагітність і можливість її донашування, найчастіше діагностика відбувається з 28 до 36 тижнів, особливо при вторинному і прихованому ранньому сифілісі. Основними клінічними проявами сифілітичної інфекції у вагітних жінок були незначні пошкодження слизових, поодинокі «карликові» шанкери і паховий лімфаденіт (при первинному сифілісі), розеольозний висип в області складок, ділянки депігментації і ламкість волосся (при вторинному).

Негативний вплив сифілітичної інфекції на перебіг вагітності не викликає ні у кого сумнівів (Н.О. Арутюнова, 1988; B. Azeze et al., 1995). Поряд з цим, автори вказують на широкий діапазон різних ускладнень і ступінь їх вираженості з врахуванням того факту, що серед обстежених нами жінок до 20 тижнів вагітності сифіліс був діагностований в поодиноких випадках, ми не можемо відмітити будь-яких особливостей в І половині вагітності. На відміну від цього, в II половині ми встановили ряд специфічних особливостей. Особливо наочно це простежується в частоті різних проявів фетоплацентарної недостатності (мало - та багатоводдя, затримка внутрішньоутробного розвитку плода, патологічні зміни в плаценті тощо). Так, в І групі цей рівень склав 30,8%; в II - 48,0%; в III -60,7% і в IV - 68,4% випадків. Це дозволить нам зробити висновок проте, що по мірі зниження вираженості клінічної симптоматики сифілітичної інфекції, зростає частота порушень в матково-плацентарному комплексі. Крім того, аналогічну закономірність ми спостерігали і при оцінці рівня анемії вагітних (25,6%; 29,6%; 42,9% і 50,9%), а також пізніх токсикозів (10,3%; 16,7%; 20,7% і 21,1%). Отже, тривалість знаходження мікробного агента в організмі матері має дуже велике значення в плані розвитку різних ускладнень, особливо, II половини вагітності. Безумовно, встановлені тут специфічні закономірності необхідно враховувати при розробці плану лікувально-профілактичних заходів у вагітних з сифілітичною інфекцією, особливо у випадку пізньої діагностики (після 28 тижнів) або дуже бажаної вагітності за різними причинами.

Природньо, що при такому високому рівні усладнень II половини вагітності, певний інтерес представляють дані про особливості ультразвукового дослідження плаценти. Характерною особливістю отриманих результатів є той факт, що ми не встановили суттєвих різниць патології плаценти, котру можна діагностувати при ультразвуковому дослідженні, в залежності від форми сифілітичної інфекції. Серед різних з'ясувань цього факту можна виділити, на наш погляд, несприятливий преморбідний фон, а також своєчасно розпочате лікування при перших клініко-лабораторних проявах сифілісу.

Резюмуючи результати динамічних фотометричних досліджень необхідно зробити заключення про те, що найбільш несприятливий, з перинатальної позиції, є прихований ранній сифіліс. Це підтверджується розвитком затримки внутрішньоутробного росту плода, в основному, за симетричним варіантом.

Загальновідомо, що інфекція будь-якої локалізації в материнському організмі суттєво підвищує ризик розвитку передчасного переривання вагітності (Б.В. Голубцов, 1987; Б.И. Зудин, 1990; Л.Д. Калюжна та співавт., 1996). Згідно отриманих даних, частота передчасних пологів склала 10,3% в І групі; 12,5% - в II; 14,3% - в III і 17,5% - в IV групі обстежених. Серед особливостей клінічного перебігу пологів необхідно відмітити той факт, що частота різних ускладнень залежала від форми сифілісу і була найбільш високою при прихованому сифілісі. Підтвердженням цьому служить більш високий рівень передчасного розриву плодових оболонок (21,0% проти 15,4%; 16,7% і 17,9%); аномалій пологової діяльності (26,3% порівняно з 20,5%; 20,8% і 21,4%) і маткових кровотеч (28,0% проти 20,5%; 25,0% і 25,1%). Це дозволяє нам віднести вагітних жінок з прихованим раннім сифілісом до групи високого акушерського ризику.

Перинатальна патологія є предметом різних дискусій у вітчизняній та зарубіжній літературі (С.І. Довжанський, 1984; Р.А. Капкаєв та співавт., 1989; G. Duarte et al., 1994). При цьому, єдиної думки про вплив клінічної форми сифілісу на ступінь перинатальних втрат до цього часу немає. При оцінці патологічних станів плода, пов'язаних з фетоплацентарною недостатністю, якими є незрілість та гіпотрофія ми констатували той факт, що найменший рівень даної патології мав місце при первинному сифілісі - 30,7%. При обох варіантах вторинного сифілісу ця величина незначно підвищилась - до 33,3% і 32,0% відповідно. На відміну від цього, в IV групі даний показник досягав 40,3%. На наш погляд, ці відмінності демонструють різницю в стані фетоплацентарного комплексу, яка є. Незважаючи на такі особливості, рівень різного ступеню асфіксії залишався, практично, незмінним у всіх групах - від 41,0% до 52,0%. Крім того, тут нами встановлений і значний показник перинатальної смертності. При детальному його аналізі більш високі значення мають місце в III і IV групах - 107,1% о і 105,3% о порівняно з 76,8% о і 83,3% о в І і ІІ групах відповідно. Якщо в І і III групах структура перинатальної смертності більш однорідна, то в II і IV групах - переважала постнатальна загибель новонародженого, приблизно, в кожному другому випадку (50%). Отримані нами результати свідчать про високий ступінь перинатального ризику, котрий має місце у вагітних з різними формами сифілісу. Однією з причин розвитку такого рівня ускладнень, безумовно, може бути фетоплацентарна недостатність, яка розвивається у відповідь на наявність сифілітичної інфекції. При цьому, самим несприятливим варіантом є прихований ранній сифіліс, при якому мікробний агент тривало знаходиться в організмі вагітної і у відповідь на це розвиваються різні патологічні стани, в тому числі і з боку фетоплацентарного комплексу.

Враховуючи той факт, що, практично, всі обстежені жінки лікувались під час вагітності, ми не спостерігали явних ранніх форм природженого сифілісу. Поряд з цим, аналіз захворюваності новонароджених показав, що не виключена можливість появи симптомів вродженого сифілісу у віддаленому неонатальному періоді. Серед різних нозологічних форм можна виділити гіпоксично-ішемічну енцефалопатію (від 45 до 50%) та внутрішньоутробне інфікування (від 25 до 28%), при цьому суттєвої різниці між групами тут не спостерігали. Порівняно з цим, рівень постнатальних гнійно-запальних захворювань був на порядок вище при прихованому ранньому сифілісі - 64,9% проти 46,2%; 54,2% і 35,7% в решті груп. Особливо хотілося б зупинитись на такій патології, як остеохондрит кісток та суглобів, яка може бути ознакою вродженого сифілісу. Так, ії найбільш висока частота має місце в IV групі - 12,3% порівняно з рештою (7,7% - І група; 10,4% - II і 10,7% - III). Значний рівень постнатальної захворюваності свідчить про необхідність специфічного підходу до новонароджених даної групи, причому з врахуванням форм сифілісу у матері.

Аналізуючи ускладнення післяпологового періоду, звертає на себе увагу високий рівень гнійно-септичних захворювань, а також порушень контрактильної функції матки в післяпологовому періоді. Частота перших коливалась від 18,0% в І групі до 31,7% в IV групі, а других - від 59,0% до 68,4% у цих же хворих. Одним з пояснень цього є значне мікробне обсіменіння пологових шляхів в післяпологовому періоді. Число жінок-бактеріоносійок було дуже високим - від 85,7% до 87,4%, а число асоціацій від 1,7 до 1,8 на одну жінку. Серед різних видів мікроорганізмів переважали штами стафілокока - від 46,1% до 50,0% і уреаплазма - від 33,3% до 36,8%. Характерною особливістю отриманих результатів є той факт, що ми не спостерігали суттєвих мікробіологічних різниць в залежності від форми перенесеної сифілітичної інфекції.

Таким чином, як показали результати наших досліджень, перенесена сифілітична інфекція під час вагітності є суттєвим фактором ризику розвитку різної акушерської та перинатальної патології. При цьому, має місце виражена залежність ступеню важкості різних ускладнень від форми сифілісу.

Висновки

1. За останні 5 років в основних регіонах України відбувся ріст сифілітичної інфекції на 117%, при цьому, найбільш виражений варіант зростання відбувся в респ. Крим - в 2,4 рази; в той час як в Київській області в 2,2 рази і в Чернівецькій - в 1,8 рази.

2. Жінки репродуктивного віку в структурі загальної захворюваності сифілісом складають 60%.

3. Соціальний склад хворих на сифіліс в наш час характеризується переважанням студентів (19,1%); учнів середніх шкіл (18,3%); робітників торгівлі (16,8%) та безробітних (14,8%).

4. У вагітних жінок, хворих на сифіліс, мають місце чотири основні форми сифілісу: прихований ранній (33,1%); вторинний свіжий (27,9%); первинний: серопозитивний і серонегативний (22,7%) та вторинний рецидивний (16,3%).

5. Частота різних проявів фетоплацентарної недостатності залежить від клінічної форми сифілісу і складає при первинному - 30,8%; вторинному свіжому - 48,0%; вторинному рецидивному - 60,7% та прихованому ранньому - 68,4% випадків.

6. Різні ускладнення в пологах розвиваються частіше у жінок з прихованим раннім сифілісом, що підтверджується більш високим рівнем передчасного розриву плодових оболонок (21,0%); аномаліями пологової діяльності (26,3%) та матковими кровотечами (28,0%).

7. Відносний рівень розвитку гіпотрофії та незрілості плода вище у жінок з прихованим раннім сифілісом (40,3%), також як і частота постнатальних гнійно-запальних захворювань (64,9%).

8. Остеохондрит кісток та суглобів, як один з основних клінічних проявів вродженого сифілісу, зустрічається найчастіше при прихованому ранньому сифілісі (12,3%), в той час як при вторинному рецидивному цей показник складає 10,7%, при вторинному свіжому - 10,4% і при первинному (серопозитивний, серонегативний) - 7,7%.

9. Серед ускладнень післяпологового періоду у жінок, які перенесли сифіліс під час вагітності, звертає на себе увагу високий рівень гнійно-септичної захворюваності (від 18,0% до 31,7%) а також порушень контрактильної функції матки в післяпологовому періоді (від 31,7% до 68,4%) на фоні високого мікробного обсіменіння пологових шляхів (від 85,7% до 97,4%).

10. У випадку пролонгування вагітності після 20 тижнів у жінок з сифілітичною інфекцією необхідно проводити комплексну профілактику фетоплацентарної недостатності (антиоксиданти, антигіпоксанти, білоксинтезуючі засоби і вітаміни) під контролем ехо- і кардіотокографічних методів дослідження.

11. При розродженні жінок з сифілітичною інфекцією необхідно проводити профілактику аномалій пологової діяльності і маткових кровотеч, а також об'єктивний контроль за внутрішньоутробним станом плода.

12. В післяпологовому періоді з метою профілактики гнійно-септичної інфекції і порушень контрактильної функції матки необхідно використовувати антибіотики цефалоспорінового ряду в сполученні з утеротоніками і імунокоректорами широкого спектра дії.

13. Питання лактації у жінок, які перенесли сифілітичну інфекцію під час вагітності, необхідно вирішувати сумісно з дермато-венерологом з урахунком динамічних клініко-лабораторних даних.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Кіяшко Г.П., Яким Я.С., Яким B.C. Особливості акушерської та перинатальної патології у жінок з сифілісом // Педіатрія, акушерство та гінекологія. - 1997. - №5. - С. 55-56.

2. Тарашвілі О.Г., Ящукевич М.Є., Кіяшко Г.П., Сем'янів О.В., Мельник О.В. Особливості стану місцевого імунітету при нагноєнні травм м'яких тканин пологових шляхів // Педіатрія, акушерство та гінекологія. 1997. - №6. - С. 93-95.

3. Кіяшко Г.П. Сифіліс та вагітність // Педіатрія, акушерство та гінекологія. - 1998. - №2. - С. - 123-130.

4. Кияшко Г.П. Беременность и роды при различных формах сифилиса // В сб. Научн. тр. Крымского медуниверситета «Проблемы, достижения и перспективы развития медико-биологических наук и практического здравоохранения». - Симферополь. - 1997. - С. 203-206.

Размещено на Allbest.ru