Генетико-демографічні процеси в урбанізованих популяціях східної України

Обсяг та структура дисертації. Дисертація викладена на 162 сторінках машинопису та складається зі вступу, огляду літератури, розділів власних досліджень (3, 4, 5, 6, 7 розділів), висновків, списку літератури. Ілюстрована 32 таблицями і 30 рисунками. Бібліографія містить 224 джерела літератури, з яких 141 іноземне.

Основний зміст роботи

У роботі використано сучасний підхід до вивчення популяційної генетики людини, запропонований О.Л.Курбатовою із співавторами при вивченні московської популяції (О.Л.Курбатова и др., 1984, 1988, 1992, 1996). Було проаналізовано вибірки записів реєстрації шлюбів, які були одержані в архівах ЗАГСів міст Харкова, Донецька і Полтави. У Харкові були вивчені записи реєстрації шлюбів Дзержинського та Орджонікідзевського районів в 1960, 1985 і 1993 рр. (2858, 2793 і 2200 шлюбів). У Донецьку були вивчені записи реєстрації шлюбів за 1960, 1985 і 1992 рр. (2317, 2322 і 1145 шлюбів) на території міста, позначеної до 1973 р. як Калінінський район, а після адміністративно-територіального перетворення як Калінінський і Ворошилівський райони. У Полтаві були вивчені записи реєстрації шлюбів за 1960, 1985 і 1995 рр. (880, 1298 і 1451 шлюбів). Було враховано вік, національність, місце народження, освіту та професію осіб, які вступали до шлюбу. Інформація про освіту була відсутня в записах реєстрації шлюбів Харкова і Донецька в 1960 р., Полтави - за усі вивчені роки. Інформація про професію була відсутня в Полтаві в 1995 р. Було виключено дані, які не можна було розшифрувати, а також такі, що були неповні або неточні. Вікові показники були розраховані для всієї популяції, інші показники тільки для її репродуктивної частини, до якої були віднесені чоловіки до 55 років та жінки до 45 років. Математична обробка результатів проведена з використанням загальноприйнятих параметричних та непараметричних методів статистики (Н.А.Плохинский, 1970), а також генетико-демографічні показники- показник шлюбної асортативності А', поліхорічний показник зв'язку К, коефіцієнт міграції m (О.Л.Курбатова и др., 1984, 1992, 1996). Статистична обробка була проведена на комп'ютерній техніці. Формування баз даних проводилося в програмах FoxPro та Excel, розрахунки в програмі на мові Fortran, побудова графічного матеріалу в програмах Excel та Visio.

За вивчений період спостерігалося зменшення шлюбності. Якщо в 1960 р. шлюбність у харківській популяції склала 13,5‰, у 1985 р. 6,3‰, то в 1993 р. вона стала дорівнювати 4,4‰. У донецькій популяції простежена аналогічна тенденція зменшення шлюбності в когортах, які досліджувалися: 14,8‰-9,5‰-4,7‰. З генетичної точки зору падіння шлюбності теоретично зменшує ефективно-репродуктивний обсяг популяції, що є фактором зменшення темпів відтворюваності населення, а також сприяє дрейфу генів.

Загальною тенденцією для вивчених популяцій, як і для більшості сучасних міст, є підвищення середнього віку вступу до шлюбу, що може бути причиною додаткового генетичного вантажу в наступному поколінні. Крім того, збільшується дисперсія цього показника, що поширює коло осіб, які вступають до шлюбу в репродуктивно несприятливому віці. По ступеню збільшення урбанізації вивчені міста розташовані таким чином: Полтава, Донецьк, Харків. Найнижчий вік вступу до шлюбу характерний для полтавської популяції, а найвищий - для харківської, як в 1985 р., так і в 90_х рр.

У 1960 р. найбільший шлюбний вік наречених був у донецькій популяції. Частка осіб, що вступають до шлюбу у віці до 20 років у період до 1985 р. у харківській і донецькій популяціях зростала, у полтавській - зростала, а після 1985 р. незначно знизилася. Найбільш молодих наречених (жінок) (приблизно 1/3) завжди було в полтавській популяції, молодих наречених (чоловіків) (приблизно 1/7) до 90-х рр. в полтавській популяції, а в нинішній час - у донецькій. Водночас із зростанням частки молодих шлюбів у харківській популяції відзначене збільшення частки осіб, що вступають до шлюбу в пострепродуктивному віці. У донецькій і полтавській популяціях спрямування процесу різне для різних статей, але в цілому в структурі шлюбів на частку осіб пострепродуктивного віку припадало від 1,8% чоловіків в 1960 р. в полтавській популяції до 14,3% жінок в 1993 р. в харківській популяції. У вивчених популяціях позитивний кореляційний зв'язок залишається високим протягом усього розглянутого періоду і складає від r=0,89 до r=0,92 в цілому і дещо нижче в репродуктивній частині популяцій - від r=0,72 до r=0,81.

Максимальне етнічне різноманіття було помічено в 1985 р. Якщо припустити, що етнічне різноманіття до певної міри вказує на різноманіття генетичне, то полтавська популяція протягом всього вивченого періоду зберігала найменшу генетичну гетерогенність. Більш різноманітна за національним складом харківська популяція. В 1985 р. максимальне етнічне різноманіття було помічено в донецькій популяції, що можна пояснити близьким розташуванням Донецька до Кавказу, який дуже різноманітний за національним складом. Загальним для вивчених популяцій є те, що національне різноманіття не однакове у різних статей - у чоловіків воно завжди вище, що пояснюється більш інтенсивною міграцією чоловічого населення у зв'язку з професійною діяльністю, службою в армії. Загалом підвищення національного різноманіття з 1960 по 1985 рр. було типовим для міст Радянського Союзу і зв'язане з наявністю єдиного політичного й економічного простору. В усіх вивчених популяціях найчисленнішими є українці й росіяни. За національним складом харківська і донецька популяції більш подібні між собою, ніж з полтавською популяцією (табл.3). У харківській популяції українці в усіх когортах складали 46,6-50,0%, у донецькій 41,9-43,0% і у полтавській 76,9-84,0%. Серед осіб, що вступають до шлюбу, росіян у харківській популяції було 42,4-46,6%, а в донецькій - 43,3-49,2%. До 1985 р. в усіх вивчених популяціях частка росіян зростала, а українців зменшувалась, а в 1990-ті рр. намітилась зворотня тенденція, лише в донецькій популяції частка росіян дещо зростала (табл.3). Найменш генетично поліморфною за етнічним складом є полтавська популяція. Донецька популяція найбільш генетично гетерогенна за кількістю національностей, частка яких складає не менш 1%, а харківська - за етнічним різноманіттям подружжів малочисельних національностей. У харківській і донецькій популяціях приблизно половина всіх укладених шлюбів є міжнаціональними, у полтавській їх менше третини. З одно національних шлюбів у харківській і полтавській популяціях найбільша частка припадає на шлюби між українцями, у донецькій - на шлюби між росіянами. У полтавській популяції на шлюби між українцями припадає більш 90% усіх однонаціональних шлюбів. Се-ред міжнаціональних шлюбів найбільше українсько-російських і російсько-українських (табл.4). Шлюбна асортативність відхиляє популяції від стану панміксії. Для основних національностей була відзначена позитивна шлюбна асортативність. В усіх вивчених популяціях максимальні індекси позитивної шлюбної асортативності відзначені у євреїв В цілому ж роль національності у виборі шлюбних партнерів відіграє все меншу роль (табл.3). За ознакою “національність” відзначена тенденція наближення вивчених популяцій до панміксного стану. Про це свідчить зменшення показника шлюбної сполученості К (табл.5). Серед вивчених популяцій у нинішній час полтавська є найбільш близькою до стану панміксії за етнічною ознакою. 8

За вивчений період у харківській, донецькій і полтавській популяціях спостерігалося підвищення частки корінних мешканців, які вступали до шлюбу, приблизно двічі. У харківській і полтавській популяціях частка уроджен-ців області стабільно падає, у донецькій - у 1985 р. вона зросла. Частка “ближніх” міг-рантів (Центральний і Центрально - Чорно-земний регіони Росії, Молдова, Білорусія) в усіх популяціях постійно знижувалася, причому більш виражено в харківській (майже в 2 рази) і в донецькій (майже в 3,5 рази) у період з 1960 по 1985 рр. Розширення кола шлюбних зв'язків у радянський період здійснювалося за рахунок збільшення частки “дальніх” мігрантів в усіх популяціях. Розпад СРСР, можливо, сприяв зниженню частки “дальніх” мігрантів в 1990-і рр.. Жінок з ближніх регіонів більше, ніж чоловіків, що свідчить про меншу міграційну активність жінок. По найбільш чисельних регіонах відзначена позитивна шлюбна асортативність, яка має тенденцію до зниження (табл.6). Полтавська популяція наближається до панміксного стану більшою мірою, ніж харківська і донецька (табл.5). В 1960 р. і в 1990-і рр. найбільші міграційні відстані спостерігалися в донецькій популяції, найменші завжди були характерні для полтавської популяції. У радянський період в усіх популяціях дальність міграції зростала. Після утворення суверенної держави Україна міграційні відстані в Донецьку продовжували зростати, у Харкові залишилися приблизно на тому ж рівні, що і в 1985 р., у Полтаві у жінок дещо зросли, а в чоловіків дещо зменшились. Для полтавської і харківської популяцій характерні підйом і спад відстаней “батьки-дитина” в обох статей, у донецькій - зниження даних показників протягом усього вивченого періоду. Для всіх вивчених популяцій до 1985 р. було характерне зростання шлюбної відстані, а в 1990-х рр. - її зменшення. У полтавській популяції значення шлюбних відстаней завжди були мінімальними (табл.7).

За вивчений період у харківській, донецькій і полтавській популяціях спостерігалося підвищення частки корінних мешканців, які вступали до шлюбу, приблизно двічі. У харківській і полтавській популяціях частка уроджен-ців області стабільно падає, у донецькій - у 1985 р. вона зросла. Частка “ближніх” міг-рантів (Центральний і Центрально - Чорно-земний регіони Росії, Молдова, Білорусія) в усіх популяціях постійно знижувалася, причому більш виражено в харківській (майже в 2 рази) і в донецькій (майже в 3,5 рази) у період з 1960 по 1985 рр. Розширення кола шлюбних зв'язків у радянський період здійснювалося за рахунок збільшення частки “дальніх” мігрантів в усіх популяціях. Розпад СРСР, можливо, сприяв зниженню частки “дальніх” мігрантів в 1990-і рр.. Жінок з ближніх регіонів більше, ніж чоловіків, що свідчить про меншу міграційну активність жінок. По найбільш чисельних регіонах відзначена позитивна шлюбна асортативність, яка має тенденцію до зниження (табл.6). Полтавська популяція наближається до панміксного стану більшою мірою, ніж харківська і донецька (табл.5). В 1960 р. і в 1990-і рр. найбільші міграційні відстані спостерігалися в донецькій популяції, найменші завжди були характерні для полтавської популяції. У радянський період в усіх популяціях дальність міграції зростала. Після утворення суверенної держави Україна міграційні відстані в Донецьку продовжували зростати, у Харкові залишилися приблизно на тому ж рівні, що і в 1985 р., у Полтаві у жінок дещо зросли, а в чоловіків дещо зменшились. Для полтавської і харківської популяцій характерні підйом і спад відстаней “батьки-дитина” в обох статей, у донецькій - зниження даних показників протягом усього вивченого періоду. Для всіх вивчених популяцій до 1985 р. було характерне зростання шлюбної відстані, а в 1990-х рр. - її зменшення. У полтавській популяції значення шлюбних відстаней завжди були мінімальними.

За розглянутий проміжок часу рівень освіти в популяціях Харкова і Донецька підвищився, що з генетичної точки зору є позитивним моментом, оскільки зі зростанням рівня освіти пов'язане адекватне розуміння генетичного ризику при медико-генетичному консультуванні. Однак зростання рівня освіти пов'язане також з підвищенням віку вступу до шлюбу, що є додатковим фактором генетичного ризику для нащадків. У вивчених популяціях у нинішній час більш за все при вступі в шлюб осіб із середньою спеціальною освітою (31,0% в харківській і 38,1% в донецькій популяціях). Помітна тенденція на підвищення частки осіб з вищою освітою (в 1,2 рази в Харкові і Донецьку) і зниженням частки осіб з середньою загальною освітою (в 1,4 рази в Харкові і Донецьку). Поліхоричний показник зв'язку говорить про те, що за рівнем освіти вивчені популяції відхиляються від панміктичного стану. Відзначена позитивна шлюбна асортативність в усіх шести групах освіти. У генетичному сенсі це посилює репродуктивну ізоляцію людей, що орієнтуються на певний рівень освіти.

Економічні зміни, що відбулися в Україні за період, охоплений дослідженням, відбилися на професійному складі наречених. В усіх вивчених популяціях був виявлений зв'язок між професією та національністю для чоловіків і в більшості випадків для жінок. Серед осіб єврейської національності в харківській і донецькій популяціях в усіх когортах було більше ІТР (в 1,5-3,3 рази) і медичних робітників (в 1,3-2,7 рази), ніж в цілому в популяції. В інших етнічних групах у низці випадків певні професії також розповсюджені з частотою, відмінною від загальнопопуляційної.

Таким чином, можна зробити висновок, що, незважаючи на зниження ролі національності у виборі шлюбного партнера, позитивна шлюбна асортативність по професійній приналежності може протидіяти цьому процесу й відхиляти популяцію від панміксного стану за етнічною приналежністю. За професійною приналежністю вивчені популяції відхиляються від стану панміксії приблизно в однаковій мірі, про що свідчать подібні значення поліхоричного показнику зв'язку К (табл.5). Аналіз асортативності за професією показав, що у більшості з них існує позитивна шлюбна асортативність. Це робить популяції підрозділеними за професійною приналежністю. Типовим для всіх популяцій є те, що найбільш високі індекси позитивної шлюбної асортативності відзначені в робітників основного виробництва (до 50,6%) та учнів (до 61,6%). (табл.9). Загалом роль професії у формуванні шлюбної структури з часом практично не змінюється.

Висновки

1. Вивчення записів шлюбів, які були зареєстровані в 1960, 1985 та 1992-95 рр. в урбанізованих популяціях східної України (Харків, Донецьк, Полтава), показало, що в 90-і роки змінилась динаміка генетико-демографічного процесу. Якщо з 1960 по 1985 рр. у цих популяціях збільшувався аутбридинговий компонент, то в 90-і роки почався зріст інбридингового компонента.

2. Посилення аутбридингового компонента в період з 1960 по 1985 рр. виразилось у підвищенні національного різноманіття, відсотка міжнаціональних шлюбів, дальності міграції та шлюбної відстані.

3. Зріст інбридингового компонента в 90-ті роки виразився в зменшенні коефіцієнта міграції, етнічного різноманіття, шлюбної відстані, підвищенні відсотка однонаціональних шлюбів, тенденції до моноетнічності.

4. Значення національності та місця народження у формуванні шлюбної структури міських популяцій східної України послаблюється: за цими ознаками вони наближаються до панміксії. Залишається стабільною або підвищується роль соціально-професійних ознак: вивчені популяції за освітою та професією залишаються репродуктивно підрозділеними.

Размещено на Allbest.ru