Створення та діяльність Червоного Хреста

Размещено на http://www.allbest.ru

Чорноморський Державний Університет ім. П. Могили

Факультет соціології

Реферат на тему:

«Створення та діяльність Червоного Хреста»

Виконав: студент 262 групи

Дрондель Максим

Миколаїв

2009

План

Вступ

Кримська війна та зародження допомоги під час військових дій

Діяльність сестер милосердя під началом М.І. Пирогова

Анрі Дюнан і Сольферіно

Заснування Міжнародного комітету Червоного Хреста

Женевська конференція

Діяльність Червоного Хреста в Україні ХХ століття

Світові війни і міжвоєнний період в історії українського Червоного Хреста

Діяльність організації на сучасному етапі

Література

Вступ

Вивчення історії та діяльності Червоного Хреста, як на мене є дуже цікавою темою, оскільки ця організація існує і на сьогоднішній день, її діяльність і взагалі її доцільність викликає на сучасному етапі історії чималі сумніви, але мета з якою організація створювалась і її цілі, думаю будуть актуальними впродовж всіх етапів історії. Початкова мета створення організації - була допомога постраждалим воїнам, але пізніше волонтери Червоного Хреста відправлялись в найрізноманітніші сторони світу надаючи гуманітарну допомогу постраждалим під час будь-яких катаклізмів не лише антропогенного, а й природного характеру. Фахівці різних галузей говорять про Червоний Хрест як про найбільшу в світі організацію з відмивання брудних грошей, що звичайно не можна назвати не правдою, так як у сучасному корумпованому світі залишається все менше і менше добровольців, тих хто справді готовий і хоче допомогти іншим в будь-яких ситуаціях в які ті потрапили. Меркантиліські настрої в людей можна пояснити, як просто бажанням збагатитися, або ж теорією про безмежність потреб і обмеженість ресурсів, хоча хтось з «великих» говорив, що людині потрібно стільки, скільки необхідно безпосередньо для існування. Нажаль сьогодні, як і завжди особи, які спокушені владою так само легко йдуть на нехтування принципами моральними, звідки і йдуть всі проблеми нашого суспільства, але нижче не про це, а про Міжнародний Комітет Червоного Хреста, його історію, людей які його створили, діяльність організації зокрема і діяльність в Україні, цілі, основа звідки виросла дана організація, для чого вона існує і чи потрібна вона взагалі.

Кримська війна та зародження допомоги під час військових дій

Севастопольська епопея 1854 року і Микола Іванович Пирогов... Саме ними і саме тут закладено підвалини Червоного Хреста як спеціальної організації з надання допомоги пораненим у бою.

Пирогов уперше сформував загони сестер милосердя для догляду за пораненими й хворими солдатами, створив спеціалізовані підрозділи сестер, кожний з яких займався своєю справою. Рятуючи людські життя, вони сортували поранених за важкістю стану, асистували під час операцій, транспортували поранених і хворих, які не потребували негайної операції.

Тож не випадково Анрі Дюнан, засновник офіційного Міжнародного товариства Червоного Хреста, згодом зазначав, що думка про створення Товариства виникла в нього під впливом починань М.І. Пирогова.

158 сестер громади, які працювали в безперервно обстрілюваному обложеному місті, були нагороджені бронзовими медалями за оборону Севастополя. А шістнадцятирічна дочка загиблого матроса Дарія Михайлова, більше відома як Даша Севастопольська, за віднайденими архівними документами, була "всемилостиво пожалувана" золотою медаллю з написом "За старанність" на Володимирській стрічці й 500 карбованцями сріблом.

В Україні варто було б впровадити свою почесну нагороду Червоного Хреста - медаль Імені Дарії Михайлової на зразок медалі Флоренс Найтінгейл - найвищої відзнаки Міжнародного комітету Червоного Хреста.

Коли розпочалася Кримська війна, Флоренс було 34 роки. Вона змалку цікавилась роботою в лікарнях, спостерігала за благочинною діяльністю лютеранських черниць. У листопаді 1854 року Найтінгейл вирушила до Криму на чолі загону, що налічував 38 сестер-добровольців. У Скутарі вони організували свій шпиталь. Флоренс допомагала лікарям під час операцій, дбала про поліпшення обслуговування поранених. Після повернення на батьківщину вона заснувала в Лондоні першу в Європі світську школу сестер милосердя. Медаллю, що носить ЇЇ ім'я, нагороджено сотні самовідданих працівниць та активістів Червоного Хреста в усьому світі, в тому числі, тринадцять - в Україні.

Анрі Дюнан і Сольферіно

У червні 1859 року, під час своєї мандрівки по Ломбардії Анрі Дюнан був свідком битви при Сольферіно. Будучи враженим страшною картиною залишених на полі бою солдат, які вмирали в муках через безпорадність військово-медичної служби, він відразу ж почав організовувати рятувальні операції, покликавши на допомогу місцеве населення. Усе, що йому довелось тоді пережити, Анрі Дюнан описав у своїй книзі "Згадка про Сольферіно", яка вразила всю Європу. В ній же він звернувся до світу із закликом, по-перше, створити в мирний час добровільне товариство допомоги, медичні сестри якого будуть готові турбуватися про поранених під час війни, по-друге, прийняти міжнародну угоду, яка гарантувала б цим добровольцям визнання і повагу. Так зароджувався Рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. І звідти бере початок міжнародне гуманітарне право, яке регламентує ведення бойових дій, створює умови для покращання долі їх учасників.

Заснування Міжнародного комітету Червоного Хреста

У 1863 році п'ять відомих мешканців Женеви - Анрі Дюнан, Гюстав Муаньє, Луї Аппіа, Теодор Монцар і генерал Піом Анрі і Дюфур - на терені філантропічної організації "Суспільна користь" вирішили заснувати Міжнародний комітет допомоги пораненим, який в 1876 році почали називати Міжнародним комітетом Червоного Хреста. Його емблема -- червоний хрест на білому тлі. У 1864 році було розроблено Женевські конвенції про поліпшення долі поранених під час війни. У 1867 році виникло Російське Товариство опіки поранених, яке також приєдналося до цих конвенцій.

Женевська конференція

Діяльність Червоного Хреста в Україні ХХ століття

Російський Червоний Хрест, до якого належала перша добре організована українська ланка, надавала допомогу військово-медичній службі армії в усіх війнах, що їх вела імперія. Загони Товариства діяли у Франції та Прусії за часів франко-пруської війни 1870 року, вони допомагали абіссінцям у боротьбі з Італією (1895-1896 рр,), навіть дісталися Південної Африки, щоб піклуватися про поранених на англо-бурській війні 1899-1902 років. Допомогу Товариства відчув і сам Анрі Дюнан: Російський Червоний Хрест, прагнучи поліпшити нелегке матеріальне становище засновника Руху, щороку надсилав йому 1000 карбованців аж до встановлення пенсії.

Активну допомогу надавало Товариство у медичному обслуговуванні цивільному населенню. Так, в Україні поліклініка Червоного Хреста функціонувала в Харкові. Тут професором І. Троїцьким у 1902 році була заснована дитяча лікарня. Київська та Подільська філії Червоного Хреста взяли участь у заснуванні в Києві Товариства боротьби із заразними хворобами та будівництві при ньому Бактеріологічного інституту, лікарні для чорноробів. Силами медиків-активістів Червоного Хреста була створена філія в Подніпров'ї. Активну боротьбу з інфекціями вели працівники Катеринославської філії.

Світові війни і міжвоєнний період в історії українського Червоного Хреста

У 1914 році під час Першої світової війни, коли Київ перетворився на прифронтове місто, тут було відкрито понад 100 шпиталів Червоного Хреста. Вони діяли, зокрема, при університеті Св. Володимира, Політехнічному інституті та Покровському монастирі.

Український Червоний Хрест розпочав свою діяльність 18 квітня 1918 року у Києві. А вже на початку 30-х років за рахунок коштів Червоного Хреста України виконували свою роботу 119 медичних, 206 профілактичних та дитячих закладів. 36 оздоровниць, 400 аптек і магазинів санітарії та гігієни.

Зазначимо, що в діяльності Російського Червоного Хреста активну участь брали видатні українські та російські вчені-медики: С. Боткін, 1. Мечников, М. Скліфософський, М. Бурденко, А. Богаєвський, Д. Заболотний, М. Стражеско та багато інших. У роки Першої світової війни видатні київські хірурги М. Волкович і О. Крклов добровільно взяли на себе обов'язки консультантів Червоного Хреста на Південно-Західному фронті.

Із Червоним Хрестом підтримував тісні зв'язки лікар і поет Степан Руданський, який також працював у 70-х роках у Ялті й був відомий як повітовий лікар-благодійник.

...1918 рік. Україна, розбурхана революцією... Республіка, що проголосила демократію в житті держави та народу, переживає критичні часи. Одна з найбільш тривожних прикмет часу - катастрофічний стан охорони здоров'я в Україні. Поширюються епідемії, медикаментів немає зовсім, бракує лікарів. Сил опиратися розрусі, здавалося, немає...

А ось повідомлення з газети "Боротьба" від 20 квітня того ж. року: "18 квітня с.р. закінчилась робота з'їзду щодо організації Українського товариства Червоного Хреста. Вибраний організаційний Комітет у складі проф. М.М. Дитеріхса, докторів С.І. Кабзаренко, В. Лукасевича, Ю.Ф. Меленевського, П.В. Петровського"... Трохи згодом у тому самому приміщенні відбувся 3 з'їзд Товариства спільно з представниками медико-санітарних організацій Союзу земств і Союзу міст.

Окремо слід зазначити, чому саме цю громаду було обрано для з'їзду і створення Червоного Хреста. Маріїнсько-Благовіщенська громада найбільш активно діяла з-поміж таких закладів ще в минулому столітті в складі тодішнього Російського Червоного Хреста. При ній у 1897 році виникли перші в Україні курси сестер милосердя, були збудовані благодійна амбулаторія, лікарня, аптека. Активну участь у діяльності общини брали відомі київські професори М. Дитеріхс, В. Підвисоцький, Т. Яновський, К. Трітшель. Будівлі громади збереглися до наших днів - нині це Інститут Медицини праці (вул. Саксаганського, 75).

Після встановлення в 1918 році майже на всій території України радянської влади починає діяти Український Червоний Хрест. Незабаром при ньому створено 18 рухомих санітарних загонів та 60 пунктів харчування. Боротьба з голодом, відкриття мережі протитуберкульозних санаторіїв, суботники та недільники чистоти, санітарно-освітня робота населення - ось далеко не повний перелік заходів, що їх ініціював Червоний Хрест, який разом із Наркомздоровом УРСР став форпостом громадської медицини.

Тоді розпочинається й міжнародна діяльність нашого Товариства та його представництв в Німеччині, Англії, США, Японії і Франції. Спільно з Українським Червоним Хрестом у республіці діяла місія відомого полярника Ф. Нансена з допомоги у відбудові народного господарства і'забезпеченні населення найнеобхіднішим, а також представництво Сербсько-Хорватсько-Словенського, Швейцарського, Датського, Чехословацького та інших національних комітетів Червоного Хреста.

Створення в 1925 році Союзу Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця СРСР позбавило Український Червоний Хрест, як і інші національні Товариства, його автономії, оскільки Союз перебрав на себе майже всі відповідні функції та права.

„Максимум добра в умовах браку прав" - таким можна вважати тодішнє неписане моральне кредо Українського Червоного Хреста. І коли у 30-х роках розпочалася індустріалізація країни, понад 1 тис, санітарних дружин і 20 тис. санлостів Червоного Хреста УРСР повели активну боротьбу з виробничим травматизмом, не залишаючись осторонь медико-соціального забезпечення громадян.

Іспитом на милосердя для вихованців Червоного Хреста України стала Велика Вітчизняна війна. Саме в цей час Товариство підготувало і направило на фронт понад 100 тис. медичних сестер, санінструкторів та сандружинниць. Подвиг тринадцяти українських сестер милосердя, учасниць бойових дій, відзначено нагородою імені Флоренс Найтінгейл. Це був справжній подвиг в ім'я життя, хоч і завершувався він часто зі зброєю в руках. Останнє нагородження відбулось у червні 1995 року.

Страшною була доля наших військовополонених (близько 5,7 млн.) у гітлерівських концтаборах, їх знищували фізично, їх викошували хвороби, вони вмирали від голоду, спраги і поранень. Загинуло приблизно 3,5 млн. чоловік,

За Женевськими конвенціями про захист жертв війни, цими людьми повинен був опікуватися Міжнародний комітет Червоного Хреста, завдання якого, зокрема, полягало у тому, щоб поліпшувати умови їх життя з моменту взяття у полон до звільнення. І він допомагав у міру своїх можливостей полоненим французам, бельгійцям та ін.

Але не міг комітет нічого зробити для наших бійців, які потрапили в полон, адже радянський уряд на той час не підписав Женевських конвенцій, а Сталін оголосив усіх військовополонених дезертирами, зрадниками Батьківщини й заборонив надавати їм допомогу. Не зарадили справі ні вмовляння Міжнародного комітету Червоного Хреста, ні звертання американського уряду, ні переговори з радянським представником в Анкарі Папи Пія XII.

Діяльність Українського Червоного Хреста продовжувалась і під час окупації України гітлерівською Німеччиною. У червні 1941 року за ініціативою українських лікарів у Львові було створено осередок. Першим його головою став Леонід Курчаба. Після нього ці обов'язки виконували Галина Біленька-Врецьона, а потім - Тома Воробець.

Пізніше осередок було організовано у Рівному, а у вересні 1941 року Український Червоний Хрест почав діяти в Києві під керівництвом професора Федора Богатирчука. Велику роль у діяльності Червоного Хреста на східноукраїнських землях відіграли письменниця Людмила Івченко та лікар Марія Ясенецька.

Робота Українського Червоного Хреста велася не тільки його персоналом, а і спільними зусиллями широких кіл громадськості. Внаслідок трагічних подій воєнного лихоліття працівникам Українського Червоного Хреста довелося допомагати тисячам цивільного населення, політичним в'язням, яким пощастило залишитися живими в більшовицьких тюрмах, вдовам і сиротам, евакуйованим утікачам, пораненим, хворим з різними інфекційними недугами, передусім з тифом, потерпілим від повеней та голоду тощо. У 1941 - 1942 роках найважливішим завданням Українського Червоного Хреста було надання допомоги військовополоненим Червоної Армії, які потрапили до німецьких таборів.

Український Червоний Хрест активно діяв в Українській Повстанській Армії. Важливо відмітити, що в організації та роботі Червоного Хреста основну роль відігравали жінки. Першою його очолила в 1943 році Катерина Зарицька, після неї головою, до її арешту в 1950 році, була Галина Дідик.

Підпільний Український Червоний Хрест поділявся на три відділи: медичний, фармацевтичний та відділ соціальної опіки. Він настільки тісно співпрацював із санітарною службою УПА, що неможливо провести чітке розмежування їхніх компетенцій. Основна різниця полягала в тому, що лікарі й весь медичний персонал санітарної служби УПА по військовій лінії підпорядкувалися командирові сотні або куреня, а працівники Червоного Хреста, які виконували свої завдання в осередку, - керівникові Українського Червоного Хреста і не були залежні від командирів військових підрозділів.

Український Червоний Хрест чи, як його ще деколи називали, референтура Служби здоров'я, працював на всіх щаблях підпільної мережі: в окрузі, надрайоні, районі, а при можливості -- навіть у кущі. Підпільні шпиталі та санітарні пункти розміщувались у населених пунктах. Вони переважно були невеликі за розміром, щоб при виявленні ворогом не втратити багато людей. При цьому враховувались труднощі транспортування хворих та поранених на далеку віддаль. Окружні осередки Українського Червоного Хреста в більшості випадків не керували шпиталями, лише координували діяльність нижчих підрозділів, дбали про їх персональне керівництво, вишкіл та постачання ліків.

Діяльність організації на сучасному етапі

Новим кроком у розвитку Міжнародного гуманітарного права стали додаткові протоколи до Женевських конвенцій 1949 року, прийняті протягом 1974-1977 років, які також підписав і ратифікував Радянський Союз.

Звичайно, ще немало зусиль доведеться докласти, щоб поширити знання про їх зміст на всі рівні: від вищих цивільних і військових службовців до простої людини. Саме на це спрямовує нині свої зусилля Червоний Хрест України, зберігаючи вірність ідеалам Міжнародного Руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. В нинішньому світі, що стає дедалі жорстокішим, найбільше іІ бракує чуйності, милосердя, уваги до людини. Усе частішими стають факти нехтування її здоров'ям, гідністю, навіть самим правом на життя.

За таких умов Міжнародний рух Червоного Хреста та Червоного Півмісяця найстаріша всесвітня доброчинна громадська організація -- активніше спрямовує свої зусилля в таких напрямках діяльності, як захист життя і здоров'я людини, честі, особистості, допомога жертвам збройних конфліктів, стихійних лих, турбота про інвалідів, немічних старих, одиноких хворих.

Рух керується принципами, що грунтуються на одвічному прагненні людей до миру й злагоди. На таких засадах діє також Червоний Хрест України. Ось вони.

Гуманність. Червоний Хрест України прагне на національному та міжнародному рівнях запобігти людським стражданням і полегшити їх, сприяти взаєморозумінню, співпраці та миру між народами.

Неупередженість. Червоний Хрест не розрізняє людей за національними, расовими та класовими ознаками, а також релігійними та ідеологічними переконаннями, керуючись виключно їх потребами.

Нейтральність. Червоний Хрест не бере участі в збройних* конфліктах і не вступає в суперечки класового, релігійного, расового та ідеологічного характеру.

Незалежність. Товариство, надаючи допомогу органам державної влади в гуманітарній діяльності, завжди зберігає свою автономію, щоб у всіх випадках мати можливість діяти відповідно до принципів Червоного Хреста.

Добровільність. Товариство - добровільна, безкорислива організація для надання допомоги.

Єдність. У будь-якій країні можна відкрити лише одне для всіх Товариство Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, що займається гуманітарною діяльністю на всій території держави.

Універсальність. Червоний Хрест є міжнародною інституцією, в якій всі національні товариства рівні між собою в правах і обов'язках.

Мало хто знає, що Міжнародник комітет Червоного Хреста не має своїх грошей. Бюджет Комітету живлять чотири джерела:

1) вклади держав-сторін Женевських конвенцій і країн Європейського співтовариства (ЄС);

2) вклади національних Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця;

3) особисті пожертвування;

4) різні дари і засоби, отримані за заповітами.

Справедливе визнання здобула патронажна служба милосердя Червоного Хреста. Створена вона за ініціативою Товариства в 1961 році І успішно продовжує свою благодійну місію сьогодні.

У 1985 році було відзначено 100-річчя історичної Женевської конвенції про покращення долі поранених і хворих у діючих арміях. Тоді й було висунуто нове гасло Руху Червоного Хреста: первісне "Милосердя на полі бою" замінили на таке, що більше відповідало сучасним умовам, - «Через гуманізм - до миру».

У 70-80-х роках акцент у-роботі Товариства був зміщений на вдосконалення медико-соціальної діяльності осередків Червоного Хреста та необхідність пробудити громадську думку щодо подальшої гуманізації суспільних відносин. Намагалися зробити це навіть з трибун з'їзду народних депутатів колишнього Радянського Союзу. Адже саме тоді народними депутатами вперше були обрані представники громадських організацій, зокрема десять посланців тогочасної Спілки товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця СРСР. Двоє з них представляли Українське товариство. Це голова Національного комітету, кандидат медичних наук І.Г. Усїченко та голова Дніпропетровської обласної організації Червоного Хреста І.С. Тарасов. На IV з'їзді було надано слово керівникові Українського Червоного Хреста, який цілком присвятив свій виступ проблемам подолання наслідків Чорнобильської трагедії.

Знаком біди, болем нашого народу стала назва невеличкого міста українського Полісся - Чорнобиль. Стала вона і віхою нових випробувань Червоного Хреста України на дієздатність і милосердя.

Уже ввечері 26 квітня 1986 року, коли про вибух на атомній станції ще майже ніхто не знав, червонохресна санітарна дружина Бородянського екскаваторного заводу розселила в новозбудованих оселях перші десятки мешканців Прип'яті, які дістались сюди самі, не чекаючи евакуації. Зволікати далі, чекаючи команди "згори", було не можна, адже потік біженців дедалі зростав, а допомога з центру запізнювалась. І Червоний Хрест вирішив діяти на власний розсуд, без вказівок.

4 травня санітарні дружини Червоного Хреста Макарівського району Київщини спільно з представниками сільських рад провели подвірні обходи, аби знайти для переселенців тимчасові помешкання. Було складено повні списки евакуйованих і таких, що прийшли самі. Київський та Житомирський обкоми Червоного Хреста надавали евакуйованим грошову підтримку, осередки товариства виявили тих, хто потребував медичної допомоги.

Згодом Український Червоний Хрест опікуватиметься піонерськими таборами на півдні республіки, де перебуватимуть діти з трид-цятикілометрової зони відчуження. У Харкові він ініціює проведення установчої конференції учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та евакуйованих, які стали прообразом нинішнього Союзу "Чорнобиль". Основні обласні комітети регіонів, які зазнали меншої дії радіації, надаватимуть всіляку допомогу ураженим районам: Дніпропетровський, Харківський, Тернопільський обкоми - Луганському, Овруцькому, Коростенецькому районам Житомирщини, Черкаський - Поліському району Київщини, Івано-Франківський - Рівненській області.

Для обслуговування мешканців забруднених районів тодішній Центральний комітет Червоного Хреста України виділив 160 сестер милосердя. Спільно з представниками Ліги Червоного Хреста та Червоного Півмісяця на Київщині та Житомирщині він проводить роботу з визначення ступеня ураження та обсягу необхідної допомоги. Голова Комітету І.Г. Усіченко очолював союзну комісію з реалізації програми допомоги населенню потерпілих районів.

З ініціативи Червоного Хреста України починає діяти комплексна Міжнародна червонохресна програма "Чорнобиль". Держава отримує каналами Червоного Хреста дозиметри й контрольні прилади, пересувні діагностичні лабораторії, фільтри та установки для очищення води від радіоактивного, бактеріологічного та хімічного забруднення, які встановлюють у школах і лікувально-профілактичних закладах. За кордон на лікування та оздоровлення направляються сотні дітей з уражених регіонів, мешканці північних областей отримують матеріальну І речову допомогу, продукти харчування тощо. Сприяло тому й представництво Міжнародної федерації Червоного Хреста та Червоного Півмісяця в Києві, що розпочинало діяти при Національному комітеті Товариства,

Нині про трагедію потроху забувають. Вже не такий гострий біль, вже не така пекуча тривога. Та лихо не пішло - воно ще з нами, і насіння, посіяне ним, проростає кволістю наших дітей, недокрів'ям дорослих, малозрозумілими ускладненнями хвороб.

На сучасному етапі необхідні лікування уражених дією радіації, профілактика спричинених нею захворювань. Український Червоний Хрест, налагодивши тісні контакти з міжнародними благодійними організаціями та фондами, здійснює контроль за станом навколишнього середовища, проводить діагностику стану здоров'я громадян, сприяє покращенню здоров'я хворих дітей, які лікуються за кордоном. Так, за клопотанням Національного комітету Товариства, українських дітей прийняли табори Німеччини, Чехії, Словаччини та клініки Люксембурга.

Обласні комітети проявили ініціативу в цій справі. Наприклад, Львівський та Івано-Франківський обкоми в 1994 році завдяки власним контактам із закордонними організаціями змогли направити на оздоровлення кілька груп дітей із забруднених регіонів.

Пересувні діагностичні лабораторії Червоного Хреста, що в 1994 році були передані в безпосереднє розпорядження Житомирського та Рівненського комітетів Товариства, активно діяли в цих та суміжних з ними областях, водночас надаючи медико-соціальну допомогу населенню. Скажімо, Рівненський комітет організував обстеження в Маневицькому районі Волинської області, а також на Київщині. Лише за 3 роки реалізації Чорнобильської програми працівники Товариства провели понад 240 тис. дозиметричних обстежень у 70 населених пунктах.

Аби послабити вплив радіації на організм людей, у найбільш потерпілі області регулярно надходили гуманітарні вантажі з екологічно чистими продовольчими товарами, сільськогосподарськими продуктами. Створювались пункти дитячого харчування, продукти для них надходили із-за кордону.

По каналах Червоного Хреста в країну надійшло майже 11,8 тис. тонн продуктів харчування, медикаментів, різного обладнання на суму 27 млн. доларів США. Наприклад, північні райони Житомирської, Волинської та Рівненської областей отримували їх від благодійного фонду Міжнародного партнерства США, урядів Японії, Китаю, Німеччини, Швеції та інших країн. Надавали таку ж допомогу в міру можливості й деякі місцеві комітети Червоного Хреста України. Так, Овруцький, Малинський та Лугінський райкоми на Житомирщині придбали для багатьох мешканців на зиму 1994-1995 років паливо, продукти харчування, "чисті" насіннєві культури.

Звичайно, нинішня скрута в Україні не може не позначитись на обсязі допомоги, що її надає потерпілим національне Товариство Червоного Хреста. Бракує коштів на лікування хворих, не вистачає засобів діагностики та реабілітації, немає необхідної кількості працівників. Та наполегливість, з якою Український Червоний Хрест намагається долати всі труднощі, дає надію, адже за плечима Товариства лежить величезний шлях милосердя, перейдений через усі лихоліття з незмінною гідністю...

Завершилося XX століття, сповнене найжорстокіших воєн і великих катастроф. Чим стурбований нині Червоний Хрест України, у чому вбачає свої орієнтири як авторитетна громадська організація, що витримала важкі випробування?

На січень 1996 року кількість членів Товариства Червоного Хреста України становила 8586526 осіб, об'єднаних у 34013 первинних осередки. Найбільша в нашій країні благодійна організація - Червоний Хрест - відповідно до своїх загальновизнаних гуманних принципів намагається якомога краще прислужитися немічним і знедоленим, допомогти людям зберегти гідність у найскрутнішому становищі та зробити свій внесок у створення розгалуженої системи адресної соціальної допомоги.

Тому не випадково на перший план виходять допомога біженцям, підтримка беззахисних людей, чим би не була зумовлена ця беззахисність -- бідністю, неосвіченістю, культурними чи соціальними чинниками, збройними конфліктами чи стихійним лихом.

І це природно, адже всіх нас об'єднують внутрішні закони, якими керуємося, вибираючи між добром і злом, честю і зневагою.

Нас єднає вибір, який ми зробили 1 грудня 1991 року, підтвердивши прагнення будувати власну державу. Червоний Хрест України оголосив себе самостійною позаурядовою та позапартійною організацією.

Нові умови поставили перед Товариством і нові завдання. Червоний Хрест України починає активно інтегруватись у Всесвітній рух Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, і досить швидко міжнародні червонохреснІ організації пересвідчилися: їхні українські колеги мають І своє обличчя, І свої переконання, і свої чесноти. Саме це сприяло вступу нашого Товариства до світової Червоно-хресної родини. Таке рішення одностайно прийняла IX сесія Генеральної Асамблеї Міжнародної федерації Товариств, що проходила у Бірмінгемі (Великобританія).

Наполегливо продовжується пошук шляхів удосконалення діяльності Українського Червоного Хреста. Успішно втілюються у життя цільові комплексні програми гуманітарної допомоги, розроблені Національним комітетом Товариства. Переборюючи інфляцію, він все ж зумів при підтримці Уряду та Міжнародної федерації Товариств зберегти кадри сестер милосердя Українського Червоного Хреста, чия доброта, чиї руки так потрібні старим, немічним, інвалідам.

Сьогодні ця служба налічує 3 тис. працівників, які протягом останніх років надали допомогу майже 600 тис. осіб. Окрім надання медичної допомоги, патронажні сестри здійснюють догляд за самотніми хворими похилого віку, вирішують багато питань, пов'язаних з доставкою ліків та продуктів харчування, приготуванням їжі, наданням комунальних послуг, організацією консультацій лікарів, допомогою із влаштування пенсіонерів у будинки-інтернати тощо.

Та головне, мабуть, полягає в тому, що своєю милосердною працею сестри Червоного Хреста переконливо довели необхідність служби милосердя Товариства як громадської структури, що забезпечує організацію соціально-побутового обслуговування найбільш незахищених верств населення і реально допомагає державі в здійсненні цільових галузевих та регіональних програм соціального захисту громадян похилого віку. Визнанням цього став Указ Президента України про присвоєння 22 сестрам милосердя Товариства Червоного Хреста України почесного звання -- заслужений працівник охорони здоров'я України.

Отже, діяльність Червоного Хреста є не тільки важливою, а й трудо і капітолоємною, так як це організація дійсно глобальна і допомога, яку вона надає є величезною не лише за обсягом, а й за надією, яку вони дарують завдяки своїм діям людям. Справді, вклад організації у всесвітнє оздоровлення є надзвичайним через величину територій, на яких надається допомога. Організація зі свого початкового значення виросла в рази і стала по суті найбільшою в світі доброчинною організацією, яка займається проблемами не лише постраждалих вояків у військових діях, а також надає допомогу мирному населенню під час стихійних лих чи будь-яких проблем пов'язаних з діяльністю людини. Можливо певні фінансові питання і вирішуються не адекватно і з порушеннями норм міжнародного фінансового права, але це, як на мене, не привід звинувачувати організацію у повному розбазарюванні коштів наданих для проведення різних програм. Червоний Хрест є життєво необхідною організацією для багатьох відсталих країн Африки, де завдяки даній організації скорочується проблема голодування населення, забезпечення його життєво необхідними продуктами та медикаментами. Саме тому я вважаю, що через неіснуючі альтернативи ми не можемо розглядати варіант зі знищенням організації, нажаль чи на щастя, це не нам вирішувати, але ця організація життєво необхідна для мільйонів людей по всьому світу.

Література

1. Беляков В.Д., Жук Е.Г. Воєнная гигиена й зпидемиология. - М.: Медицина, 1988. - 320 с.

2. Вода питна, гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання. ДСанПіН. Затв. МОЗ України 23.12.1996р. №383.

3. Габович Р.Д., Познанский С.С., Шахбазян Г.Х. Гигиена. - К.: Вища школа, 1983. - 320с.

4. Гигиена детей й подростков / Под ред. Г.Н. Сердкжовской. - М.: Медицина, 1989. - 320с.

5. Гігієна харчування з основами нутриціології / В.І.Ципріян та ін. Навч. посібник - К: Здоров'я, 1999. - 568 с.

6. Голяченко О.М., Сердюк А.М., Приходський О.О. Соціальна медицина, організація та економіка охорони здоров'я. - Тернопіль-Київ-Вінниця: Лілея, 1997. - 328 с.

7. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології; Навчальний посібник. - К.: Здоров'я, 1999. - 694 с.

8. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. 1.1. Даценко. - Львів: Світ, 2001. - 471 с.

9. Катернога М.Т. Українська криниця. - К.: Техніка, 1996. - П2 с.

10. Никберг Й.Й. Гигиена больниц. - К.: Здоров'я, 1993. - 260 с.

11. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення // Закон України № 4004-ХІІ від 24.02.94.

Размещено на Allbest.ru